Розділ 2
Система інституцій та інструменти регулювання зовнішньоекономічної діяльності
1. ІНСТИТУЦІЇ ТА ЗАСОБИ УПРАВЛІННЯ ЗОВНІШНЬОЮ ТОРГІВЛЕЮ НА НАЦІОНАЛЬНОМУ РІВНІ
вгору
СИСТЕМА ДЕРЖАВНИХ ОРГАНІВ УПРАВЛІННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ. Принципова структура інституцій, які управляють зовнішньоекономічною сферою, і в промислово розвинутих країнах, і в країнах, що розвиваються, приблизно однакова. До неї звичайно входять кабінет міністрів, міністерство зовнішньої торгівлі або зовнішньоекономічних зв'язків, митні органи (управління), центральний банк, експортно-імпортний банк, центральне статистичне управління (міністерство), міністерство закордонних справ, податкові відомства.
Міністерство зовнішньої торгівлі здійснює функції керівництва, регулювання і контролю в галузі зовнішньої торгівлі, виробляє розпорядження і стежить за їх виконанням усіма підвідомчими йому організаціями.
Сьогодні міністерство виконує такі найважливіші функції:
1) розробляє і здійснює загальні заходи, спрямовані на розвиток торговельних відносин країни з іноземними державами;
2) розробляє проекти торговельних договорів, угод і конвенцій із питань зовнішньої торгівлі, проводить переговори з іноземними державами і підписує за уповноваженням свого уряду торговельні договори й угоди, контролює виконання міжурядових торговельних договорів і угод;
3) складає проекти експортно-імпортних та інших зовнішньоторговельних планів, регулює і контролює виконання планів із зовнішньої торгівлі, накреслює заходи щодо поліпшення якості експортних та імпортних товарів;
4) регулює і контролює діяльність експортно-імпортних об'єднань, торговельних представництв за кордоном і торговельних радників при посольствах і місіях своєї країни;
5) займається питаннями митної політики;
6) розробляє і здійснює заходи з валютно-фінансових питань, регулює надходження платежів за зовнішньоторговельними операціями;
7) вивчає питання транспортування зовнішньоторговельних вантажів і контролює виконання планів перевезень товарів;
8) спостерігає за виконанням наказів, постанов і правил, що стосуються зовнішньої торгівлі;
9) видає експортні й імпортні ліцензії, реєструє контракти;
10) займається підбором і підготовкою кадрів. Звичайно основною структурною одиницею міністерства зовнішньої торгівлі є управління. За характером діяльності всі управління міністерства можна об'єднати в три групи:
1. Торговельно-політичні управління (регіональні) займаються питаннями розвитку торговельних взаємозв'язків з окремими групами країн. Вони виробляють основи торговельної політики країни, а також заходи щодо зміцнення економічних зв'язків із зарубіжними країнами.
2. Головні товарні (галузеві) управління здійснюють контроль за виконанням експортних та імпортних планів; вивчають комерційні умови експорту й імпорту; розглядають заявки іноземних держав на постачання і закупівлю товарів, проводять переговори з іноземними делегаціями з питань експорту й імпорту; спостерігають за товарною структурою зовнішньої торгівлі; видають дозволи на ввіз і вивіз товарів; беруть участь у підготовці типових контрактів і загальних умов поставок.
3. Функціональні управління та відділи. Існує кілька типів таких управлінь, наприклад договірно-правове (готує проекти торговельних договорів і угод, урядових постанов; контролює виконання правових умов договорів і угод); валютне управління (складає валютні баланси з торгівлі з окремими країнами, видає дозволи на платежі в іноземній валюті); митне управління (керує місцевими митними організаціями і контролює дотримання ними вимог законодавства і правил з митної справи; вивчає питання митної політики, готує проекти митних тарифів, бере участь у розробленні проектів міжнародних угод у частині, що стосується митної справи); управління цін (здійснює загальний контроль за ціновими умовами контрактів) та ін.
Торговельні представництва країни в іноземних державах захищають за кордоном права даної країни в галузі зовнішньої торгівлі.
Функції та завдання торговельних представництв такі:
1) представляти інтереси даної країни в галузі зовнішньої торгівлі і сприяти розвиткові торговельних та інших господарських відносин даної країни з країною перебування торговельного представництва;
2) регулювати зовнішню торгівлю даної країни з країною перебування торговельного представництва;
3) здійснювати зовнішню торгівлю даної країни з країною перебування торговельного представництва;
4) вивчати загальні економічні умови, зовнішньоекономічні зв'язки і кон'юнктуру ринків країни перебування, враховуючи інтереси зовнішньої торгівлі даної країни, і давати відповідну інформацію в Міністерство зовнішньої торгівлі та Міністерство закордонних справ своєї країни, а також зовнішньоторговельним організаціям та іншим заінтересованим організаціям і компаніям своєї країни.
Звичайно торговельні представництва даної країни становлять частину відповідних повноважних представництв цієї держави за кордоном; вони є частиною посольства або місії даної країни; безпосередньо підпорядковуються Міністерству зовнішньої торгівлі.
Центральний банк будь-якої країни відіграє важливу роль в управлінні зовнішньоекономічною діяльністю, валютно-фінансовими інструментами і насамперед регулюванням курсу національної валюти, що прямо впливає на експортно-імпортні потоки.
Експортно-імпортні банки здійснюють кредитні й розрахункові функції від імені уряду. Кредитування зовнішньої торгівлі - винятково важлива функція, безпосередньо пов'язана з зовнішньоторговельним процесом.
Митні органи - це державні установи, які контролюють експортно-імпортні потоки на митному кордоні країни; вони ведуть митну статистику, розробляють митні правила і процедури, стягують митні збори, мито і податки.
Міністерство закордонних справ визначає зовнішньополітичні орієнтири і сприяє зовнішньополітичному забезпеченню зовнішньоекономічних інтересів національних експортерів та імпортерів.
Кабінет Міністрів (центральний апарат уряду) координує діяльність органів, що беруть участь у процесі управління зовнішньоекономічною діяльністю, керує процесом узгодження й прийняття національної зовнішньоекономічної стратегії, політики та законодавства головними органами державної влади країни.
ЗАСОБИ ЗОВНІШНЬОТОРГОВЕЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ НА НАЦІОНАЛЬНОМУ РІВНІ. Характер зовнішньоторговельної політики промислове розвинутих країн змінюється на різних стадіях розвитку суспільства. У період становлення капіталістичного способу виробництва інтересам буржуазії, яка розвивалася, загалом відповідала система протекціонізму, тому ця система протягом десятиліть була характерна для багатьох країн, насамперед для найбільших торговельних країн того часу - Голландії, Англії та Франції.
У період домонополістичного капіталізму інтереси великого промислового капіталу вимагали свободи конкуренції на внутрішньому і зовнішньому ринках. У сфері зовнішньоторговельної політики це знайшло свій відбиток у розвитку системи так званої вільної торгівлі. Ініціатором цієї системи стала буржуазія Англії.
Сьогодні більшості країн із розвинутою економікою також властивий протекціонізм, але він суттєво відрізняється від протекціонізму на домонополістичній стадії. На домонополістичній стадії протекціонізм звичайно був спрямований на захист від іноземної конкуренції слабких галузей промисловості, відсталих, неконкурентоспроможних. Протекціонізм захищав ці галузі, сприяючи їх розвитку.
Сучасний протекціонізм спрямований ні підтримання найбільш розвинутих галузей промисловості і має регіональний характер, захищаючи інтереси великих регіональних угруповань Європи та Північної Америки, Південно-Східної Азії та Латинської Америки.
Засоби зовнішньоторговельної політики будь-якої країни набувають форми самостійних односторонніх актів її уряду, які встановлюють режим зовнішньої торгівлі даної країни, або форми угод з урядами інших країн, що регулюють торговельні взаємовідносини.
Звідси два основні правові джерела торговельно-політичних засобів: національне законодавство, котре встановлює режим експорту й імпорту товарів, і торговельні договори й угоди (дво-і багатосторонні) уряду однієї країни з урядами інших країн.
Митні тарифи. Митний тариф будь-якої країни являє собою перелік товарів, що обкладаються митом. Ці товари об'єднані в групи за ознакою походження (рослинні, тваринні, промислові тощо) і за ступенем обробки товару. Навпроти кожного товару (чи товарної позиції) вказується розмір мита, яким товар оподатковується. Для групування товарних позицій застосовуються класифікації, розроблені ООН.
Мито - це податок, що стягається у зв'язку із ввозом іноземного товару в країну. Воно стягується при випуску товарів митницями на внутрішній ринок. Економічна дія мита полягає в тому, що воно збільшує ціну іноземного товару, ввезеного в країну, і створює різницю в ціні того самого товару на світовому ринку й у межах даної країни.
Мито в тарифі встановлюються двома методами. Один із них - це визначення розміру (ставки) мита у вигляді відсотка до ціни товару. Мито, виражене у такий спосіб, називається митом від ціни, або адвалорним. Інший метод - це установлення розміру мита безпосередньо в грошовому виразі у вигляді певної суми, що стягується з маси, обсягу або штуки товару. Мито, виражене у такий спосіб, називається специфічним митом.
У сучасних митних тарифах застосовуються обидва види мита. Проте адвалорні та специфічні мита по-різному реагують на зміни рівня цін на світовому ринку. При підвищенні цін ефективнішим виявляється адвалорне мито, при зниженні - специфічне. Оскільки в повоєнний період ціни на товари постійно зростали, то у сучасній митній політиці розвинутих країн спостерігається тенденція до збільшення ролі адвалорного мита у тарифах.
У 1953 р. деякі промислово розвинуті країни уклали конвенцію про уніфікацію методів визначення митної вартості товарів. Відповідно до цієї конвенції адвалорне мито стягується з так званої нормальної ціни товару. Це - ціна, що існує в момент подання митної декларації. Вона включає усі витрати на доставляння товару до кордону.
За своїм походженням мито може бути автономним або конвенційним. Автономне мито стягується згідно з рішенням державної влади даної країни незалежно від будь-яких угод з іншими країнами. Конвенційне мито установлюється в процесі укладання угоди або договору з іншою країною і фіксується в цьому договорі. Воно не може змінюватися протягом терміну його дії. Конвенційне мито зникає з митного тарифу, коли договори, за якими вони були надані, припиняють свою дію.
Структура митних тарифів включає прості (одноколонні) і складні (багатоколонні) тарифи.
Прості митні тарифи встановлюють одну ставку мита для кожного товару, незалежно від походження цього товару.
Складний митний тариф передбачає для кожного товару дві й більше ставок мита. Звичайно найвища ставка складного тарифу називається максимальною, або генеральною. Вона застосовується щодо товарів тих країн, з якими немає торговельних угод. Більш низька, мінімальна, ставка, як правило, застосовується до товарів тих країн, з якими підписані торговельні договори й угоди і, що особливо важливо, яким надано режим найбільшого сприяння.
У сучасних умовах на світовому ринку існує кілька видів митних угруповань. Митний союз - це угода двох або кількох держав про скасування митних кордонів між ними. Територія держав, що входять у митний союз, являє собою єдину митну зону з загальним митним тарифом. Зона вільної торгівлі також передбачає ліквідацію митних кордонів між державами, котрі уклали угоду про її створення, але, на відміну від митного союзу, країни - учасниці зони не створюють єдиного загального митного тарифу для країн, що не беруть участі в цій угоді.
Кожна держава має свою національну структуру тарифу. Протягом багатьох років держави намагалися уніфікувати митні тарифи. До певної уніфікації тарифів спонукали численні багатосторонні угоди, укладені після Другої світової війни (ГАТТ - Генеральна угода про тарифи і торгівлю, ЄЕС - Європейське економічне співтовариство, НАФТА - Північно-Американська угода про вільну торгівлю та ін.), що вимагали зіставлення тарифів різних країн. У 1950 р. у Брюсселі була підписана конвенція про уніфікацію номенклатури митних тарифів і створена так звана брюссельська схема митного тарифу. Відповідно до цієї схеми в основу уніфікації було покладено поділ товарів за виробничим принципом. Товарні, що належать до певної галузі виробництва, починаючи з сировини і закінчуючи готовим продуктом, об'єднані в один розділ. За цією схемою нині установлені митні тарифи Англії, Франції, Німеччини, Італії й інших західноєвропейських країн, а також митні тарифи багатьох країн, що розвиваються, Азії, Африки і Латинської Америки.
Рівень митних ставок, як правило, зростає в міру підвищення ступеня обробки, науко- та техномісткості: сировина оподатковується низьким митом або взагалі не оподатковується ним, техномісткі, готові товари і послуги оподатковуються високим митом.
Кількісні обмеження. Необхідно зазначити, що поряд із митом у зовнішній торгівлі для боротьби за ринки застосовуються також кількісні обмеження. Основні форми кількісних обмежень імпорту - це так зване контингентування та ліцензійний порядок імпорту.
Контингентування - це обмеження державною владою ввозу товарів певною кількістю або сумою на встановлений період часу. Контингенти можуть установлюватися через укладення двосторонніх угод. У цьому разі контингенти дійсні тільки для країн, що уклали угоду. В іншому разі уряд країни встановлює загальний (глобальний) контингент, який можуть використовувати всі країни. Загальний контингент дає імпортеру країни свободу вибору контрагента серед тих країн, на які поширюється дія контингенту, тоді як двосторонній контингент обмежує вибір імпортера тільки тією країною, котрій цей контингент надано.
Від контингентів, що встановлюють кількість товарів, котрі дозволено імпортувати в країну, слід відрізняти так звані тарифні контингенти, які дозволяють ввозити певну кількість товарів за зниженим митом або безмитне. Товар, що ввозиться понад тарифний контингент, оподатковується звичайним митом, установленим у митному тарифі. Тарифні контингенти широко використовують країни Європейського співтовариства і США. При ліцензійній системі вільний ввіз тих або інших товарів забороняється. Імпорт таких товарів може здійснюватися тільки за спеціальним дозволом - ліцензією.
Ліцензія - це дозвіл, що дає право імпортеру ввозити певну кількість товару в країну. Ліцензії, як правило, видаються урядовими органами найбільшим імпортерам товарів. Вони звичайно застосовуються у формі генеральних або індивідуальних ліцензій.
Індивідуальна ліцензія - це здебільшого разовий дозвіл на ввіз певного товару, дійсний протягом обмеженого терміну.
Генеральна ліцензія являє собою список товарів, які дозволяється ввозити вільно протягом зазначеного в ній періоду. Генеральна ліцензія, як правило, публікується в офіційних виданнях країн. Багато країн світу застосовують кількісні обмеження і щодо експорту.
Поряд із прямими обмеженнями ввозу товарів у вигляді мита і кількісних обмежень розвинуті країни широко використовують цілу систему заходів непрямого протекціонізму. В їх число входять різноманітні митні формальності, санітарно-ветеринарні норми, система внутрішніх податків і зборів, різноманітні адміністративні правила, що стосуються використання іноземних товарів, та ціла низка інших положень, котрі прямо не перешкоджають імпорту, але, по суті, створюють приховані перешкоди для ввозу іноземних товарів. Так, поширеними формами непрямого протекціонізму є внутрішні податки й акцизні збори.
Торговельно-політичні засоби розширення експорту товарів. Сьогодні існують два основні напрямки торговельно-політичних методів розширення експорту, які застосовуються розвинутими країнами.
Один із них - кредитування експорту в різних формах із метою розширення збуту товарів. У цю групу торговельно-політичних засобів входять експортні кредити, державні гарантії щодо експортних кредитів, державні методи фінансування вивозу товарів за програмами допомоги іноземним державам.
Інший напрямок у розвитку торговельно-політичних засобів розширення експорту - продаж товарів на експорт за цінами нижчими, ніж ціни, установлені конкуруючими монополіями, і нижчими, ніж світові ціни, у підсумку - за демпінговими цінами.
Субсидування експорту - це форма державної політики, яка дає змогу продавати на зовнішньому ринку товари вітчизняного виробництва за більш низькими цінами, часто нижчими від цін внутрішнього ринку, а іноді навіть і від витрат виробництва. У 80-х роках застосування субсидій розвинутими країнами призводило до гострих торговельно-політичних конфліктів.
Експортні премії також є одним із торговельно-політичних засобів розширення експорту. Експортні премії можуть бути у прямій і непрямій формах.
Прямі експортні премії застосовуються у формі надання експортерам прямих разових субсидій при експорті товарів. Вони виплачуються з фондів державного бюджету і дають можливість експортерам знижувати ціни товарів, що вивозяться, і в такий спосіб розширювати експорт.
Податкові пільги - це непрямі експортні премії, коли експортерам надаються різноманітні фінансові пільги. Дуже часто це звільнення компаній, що експортують товар, від сплати внутрішніх податків або надання податкових пільг. Одна з форм непрямих експортних премій, що давно застосовується, - це система звільнення від мита або його повернення компаніям, що використовують імпортну сировину для виготовлення експортних товарів (так званий умовно безмитний ввіз і повернення мита). Сутність цієї системи полягає в тому, що з метою розширення вивозу товарів експортерам повертають мито при вивозі товарів, які були сплачені за ввіз імпортної сировини або напівфабрикатів, використаних для виготовлення цих товарів.
Торговельні договори й угоди. Торговельні договори й угоди належать до числа найважливіших засобів сучасної торговельної політики країн світу. Вони визначають правові умови, на яких будуються економічні взаємовідносини урядів, а також фізичних і юридичних осіб держав, що підписали договір. Торговельні договори й угоди застосовуються порівняно давно. Сучасні торговельні договори й угоди розвинутих країн і країн, що розвиваються, мають різні найменування й охоплюють широке коло регульованих процесів. За своїм змістом, характером і значенням вони можуть бути поділені на дві великі групи: торговельні договори (договори про торгівлю і мореплавання), що визначають найважливіші принципи і створюють правову базу для всього комплексу економічних взаємовідносин між країнами, і торговельні угоди (угоди про товарообіг, угоди про товарообіг і платежі), що регулюють окремі сторони економічних взаємовідносин.
Договори про торгівлю і мореплавання (торговельні дог тори загального типу) установлюють той правовий режим, який сторони надають один одному щодо митного обкладання, торговельного мореплавання, транспорту, транзиту, діяльності фізичних і юридичних осіб, сторін, що договорюються, тощо.
Торговельні договори укладаються на тривалі терміни (п'ять - десять років) і передбачають можливість продовження терміну їх дії на наступний період. Вони підписуються від імені урядів сторін, що договорюються, і, як правило, підлягають ратифікації.
Велика частина статей торговельних договорів розвинутих країн присвячена питанням ввозу і вивозу товарів і капіталів, придбання нерухомого майна в чужій країні, захисту капіталовкладень від націоналізації тощо. Ця група питань посідає головне місце в сучасних торговельних договорах. Правовий режим цієї групи питань звичайно встановлюється в торговельних договорах шляхом взаємного надання сторонами режиму найбільшого сприяння.
Режим найбільшого сприяння - це положення про те, що кожна з держав, які договорюються, зобов'язується надати іншій державі - учасниці договору такі ж сприятливі права, переваги, привілеї і пільги, як і ті, що їх вона надає або надасть у майбутньому будь-якій третій державі. У сучасних торговельних договорах цей режим застосовується в так званій безумовній формі. Це означає, що пільги і переваги, які уже надані третій державі однією з договірних сторін, або ті, що можуть бути надані в майбутньому, поширюються на іншу договірну сторону автоматично, тобто безумовно.
Режим найбільшого сприяння поширюється в торговельних договорах на ввіз, вивіз і транзит товарів, умови використання морських портів, мореплавання та ін.
Багато країн укладають також різноманітні торговельні угоди, котрі, на відміну від торговельних договорів, регулюють окремі сторони економічних відносин, зокрема обсяг і товарну номенклатуру взаємної торгівлі, порядок взаємного надання контингентів та їх розмір, умови і способи розрахунків за торговельними операціями тощо. Ці угоди мають різноманітні назви - угода про товарообіг, угода про торгівлю і платежі, угода про взаємні товарні поставки тощо. Звичайно вони укладаються на основі чинних торговельник договорів і ґрунтуються на закладених там принципах. Термін їх дії здебільшого один рік, рідше - кілька років. Вони, як правило, не підлягають ратифікації і набувають чинності відразу після підписання. Умови цих угод мають двосторонній характер, тобто вони не поширюються на інші країни, пов'язані з даною державою договірними відносинами (на відміну від багатьох умов торговельних договорів, що поширюються на треті країни на основі принципу найбільшого сприяння). Тому угоди подібного типу часто називають угодами про двосторонню торгівлю.
Одним із найважливіших типів угод у сфері зовнішньоекономічних зв'язків є угоди про ліквідацію подвійного оподаткування.
Антидемпінгове регулювання і засоби боротьби з недобросовісною конкуренцією.
У міжнародній зовнішньоторговельній практиці іноземні компанії, що виробляють масову продукцію і не знаходять їй збуту на традиційних ринках, нерідко вдаються до спроби розширити свою ринкову частку (Market share) на ринках інших країн за рахунок демпінгу. Під демпінгом розуміють навмисне заниження цін на товари, що конкурують із товарами, виробленими національними підприємствами, з метою придбання більшої частки ринку і витіснення інших (національних) виробників. Існують також і приховані форми демпінгу, коли імпортні товари продаються із застосуванням усіляких знижок, відстрочок платежів, бонусів і т. п., що також завдає шкоди іншим постачальникам на даному ринку.
Законодавство передбачає певні повноваження і функції державних органів, що здійснюють нагляд і контроль за дотриманням антидемпінгових правил. Постачальники, обвинувачені в демпінгу, як правило, піддаються суворим санкціям аж до прийняття рішень відповідними судовими інстанціями, уповноваженими розглядати претензії державних органів щодо нагляду за дотриманням антидемпінгового законодавства. Антидемпінгові правила діють також і у відносинах між національними виробниками.
Антимонопольне регулювання в останнє десятиліття у зв'язку з високими темпами міжнародної економічної інтеграції і зростанням концентрації капіталу (злиттям найбільших міжнародних корпорацій і банків) набуває особливого значення з погляду захисту національних економічних інтересів і економічної безпеки держав. Наслідки монополістичної побудови світової економіки можуть бути загрозливими насамперед для країн, що розвиваються, і країн із перехідним типом економіки. Антимонопольні закони мають уже понад вікову історію, проте сьогодні їх роль ще більше зросла у зв'язку з процесами міжнародної інтеграції і концентрації капіталу.

2. ІНСТРУМЕНТИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ФІНАНСОВИХ ПОТОКІВ
вгору
ВІЛЬНА ТОРГІВЛЯ ЧИ ПРОТЕКЦІОНІЗМ: НОВА ПОСТАНОВКА СТАРОЇ ДИЛЕМИ. Прихильники протекціонізму стверджують, що без державного захисту від іноземної конкуренції розвиток національної промисловості неможливий. Посилення економічної могутності держави шляхом створення розвинутої національної індустрії може бути досягнуто лише при встановленні для національних підприємців привілейованих, найбільш сприятливих умов (порівняно з тими, у яких виробляють і реалізують свою продукцію іноземні промисловці).
Згідно з цим поглядом безмитна торгівля з її гострою конкурентною боротьбою в умовах світового господарства виключає можливість створення власної національної промисловості. Кожна спроба відсталих у своєму економічному розвитку держав ліквідувати це відставання наштовхується на протидію пануючих на ринках іноземних виробників. Можливості та способи ведення конкурентної боротьби, якими володіють розвинуті країни, позбавляють економічно слабкі держави шансів на успіх в їхніх зусиллях вийти з "зачарованого кола бідності". Цей один із найвагоміших і найбільш обґрунтованих аргументів свідчить про необхідність захисту молодої економіки.
Багато держав, декларуючи вільну торгівлю і палко захищаючи переваги безперешкодної міжнародної міграції капіталів і робочої сили, водночас досить вміло поєднують ці теоретичні концепції з практикою широкого використання захисних тарифів та інших видів обмежень. Існування такого протекціоністського частоколу пояснюється необхідністю проведення певних заходів у відповідь на захисну політику інших держав.
У цих умовах нової ролі набувають валютно-фінансові (монетаристські) інструменти регулювання зовнішньоекономічної системи як на національному, так і на міжнародному рівнях. Це також важливо в умовах інтернаціоналізації фінансової і банківської сфер, що переживає бурхливий розвиток під впливом сучасних телекомунікаційних і комп'ютерних технологій.
ПЛАТІЖНИЙ БАЛАНС ТА ЙОГО ОСНОВНІ РОЗДІЛИ. Незалежно від того, у якій формі відбувається економічне міжнародне співробітництво - по лінії зовнішньої торгівлі, капіталовкладень, надання і погашення кредитів, надання різноманітних послуг, воно має вартісний вираз. Тим самим створюється об'єктивна основа для вираження позиції даної країни в системі міжнародних економічних відносин у формі зведених вартісних балансів, найважливішим із яких є платіжний баланс.
Платіжний баланс виражає всю складну сукупність економічних відносин країни з іншим світом. Характер цих відносин залежить як від розвитку економіки даної країни, так і від змін, що відбуваються в економіці інших країн і на світовому ринку. Уміння вчасно помітити ці зміни ще на стадії їх формування за окремими конкретними показниками платіжного балансу дає змогу створити найбільш повну картину майбутнього розвитку економіки даної країни.
Розвиток міжнародних політичних, наукових і культурних зв'язків також зумовлює необхідність здійснення численних форм розрахунків між країнами. Надходження і платежі, вимоги і зобов'язання, що випливають із цих зв'язків, відбиваються у відповідних балансах - платіжному, розрахунковому та ін.
Платіжний баланс - це співвідношення між сумою всіх грошових надходжень, отриманих даною країною від інших країн за певний період, і сумою всіх грошових платежів, зроблених нею за цей самий період.
Платіжний баланс оборотів (динамічний) розраховується за квартал, рік або якийсь інший обраний період.
Платіжний баланс на певну дату (статичний) - це поточний платіжний баланс даного дня. У платіжному балансі дня виражається співвідношення всіх надходжень і всіх платежів, здійснених протягом конкретного дня в міжнародному обороті цієї країни.
Платіжний баланс оборотів не вичерпує всіх розрахункових взаємовідносин, що виникають між країнами, оскільки реєструє лише оплачені за певний період (або на певну дату) вимоги і зобов'язання. У платіжному балансі не знаходять, наприклад, відображення кредити, надані або отримані країною в товарній формі, а також різноманітні надходження і платежі в натуральній формі. У зв'язку з цим для охоплення всіх розрахункових взаємовідносин між країнами необхідно, крім платіжного, складати ще і розрахунковий баланс.
Розрахунковий баланс складається за конкретний період (динамічний) або на певну дату (статичний). Статичний розрахунковий баланс має назву балансу міжнародної заборгованості даної країни, тому що він відбиває співвідношення між її зовнішніми вимогами і зобов'язаннями на встановлену дату незалежно від термінів погашення.
Слід розрізняти короткострокову і довгострокову заборгованість.
Баланс міжнародної довгострокової заборгованості визначає в узагальненому вигляді міжнародну кредитну позицію країни на конкретну дату.
Розрахунковий баланс оборотів (динамічний) являє собою співвідношення між зовнішніми вимогами (кредит) і зобов'язаннями (дебет) даної країни, що виникли протягом певного періоду. Співвідношення цих сум показує зміну позиції країни як кредитора чи боржника за вказаний період, наприклад за рік.
Головна відмінність платіжного балансу від інших видів зовнішніх балансів полягає в тому, що це - касовий баланс, тобто він виражає співвідношення фактичних грошових надходжень у дану країну і здійснених нею грошових платежів на користь закордону.
Усі операції, що ведуть до збільшення вимог цієї країни до інших країн, називаються "кредитовими" (від лат. credit --він вірить); операції ж, котрі збільшують її заборгованість відносно інших країн, називають "дебетовими" (від лат. debit - він повинен). Найбільш характерні кредитові операції (наприклад, у платіжному балансі США) такі: експорт товарів, перевезення іноземних вантажів або пасажирів на американських судах; страхові, банківські або брокерські послуги, надані іноземцям; витрати іноземних туристів у США та ін.
У сфері руху довгострокового капіталу кредитовими є такі операції: виручка від продажу американських цінних паперів іноземним юридичним або фізичним особам; прямі іноземні капіталовкладення в США; репатріація американських прямих інвестицій та ін. У сфері руху короткострокового капіталу це - купівля іноземцями американських короткострокових облігацій, продаж Сполученими Штатами іноземних короткострокових облігацій, збільшення внесків іноземців на рахунках американських банків, зменшення американських внесків на рахунках закордонних банків та ін.
Зауважимо, що кредитова операція в платіжному балансі однієї країни автоматично стає дебетовою у платіжному балансі іншої країни, і навпаки.
Структура платіжного балансу в міжнародній статистиці однакова як для його дохідної, так і для видаткової частини. Вона включає: 1) баланс надходжень і платежів за зовнішньою торгівлею; 2) баланс надходжень і платежів за "послуги"; 3) баланс некомерційних надходжень і платежів; 4) баланс надходжень і платежів за закордонними капіталовкладеннями; 5) баланс руху капіталів у дану країну і з неї за кордон.
Платежі і надходження за зовнішньою торгівлею - це витрати на імпорт товарів і прибутки від їх експорту.
Торговельний баланс - це співвідношення між вартістю експорту й імпорту протягом даного року (або іншого обраного періоду) незалежно від термінів їх оплати. Тому торговельний баланс входить у розрахунковий баланс. Регулювання торговельного балансу є найважливішим узагальнюючим інструментом планування й управління зовнішньою торгівлею країни, а оскільки торговельний баланс становить більшу частку в платіжному балансі, то, отже, він має значну вагу в управлінні всією системою зовнішньоекономічних зв'язків.
Платежі і надходження за "послуги" об'єднують надходження і платежі за використання однією країною транспорту інших країн (морського, залізничного, повітряного та ін., платежі за вантажно-розвантажувальні операції, портові збори тощо), за користування засобами міжнародного зв'язку (пошта, телеграф, телефон, радіозв'язок), за послуги міжнародного страхування, комісійні операції (наприклад, банкам за посередницькі, гарантійні та інші операції на міжнародному ринку).
"Послуги", як правило, займають значне місце в статтях надходжень розвинутих країн, а в країнах, що розвиваються, - у статтях платежів.
До некомерційних платежів і надходжень входять витрати і доходи від іноземного туризму, утримання дипломатичних представництв і місій, адміністративного і військового апарату в інших країнах, некомерційні грошові перекази, репарації тощо.
У складі доходів і платежів, пов'язаних із закордонними капіталовкладеннями, платежі відсотків за іноземними позиками і банківськими вкладами; платежі дивідендів за акціями іноземних підприємств; частина прибутків від іноземних підприємств, що належать монополіям даної країни.
Баланс руху капіталів включає рух довго- і короткострокових капіталів, тобто надходження і платежі, пов'язані з продажем і купівлею іноземних цінних паперів; суми наданих, отриманих і погашених іноземних позик; розрахунки з купівлі-продажу заводів, рудників, земельних ділянок та іншого майна за кордоном.
У цей баланс входять також короткострокове кредитування зовнішньої торгівлі і погашення короткострокових кредитів; відкриття рахунків в іноземних банках; переказ капіталів на ці рахунки тощо. Експорт (відплив) капіталу належить до видаткової частини платіжного балансу, імпорт (приплив) капіталу - до дохідної.
Розглянуті вище статті платіжного балансу поділяються на поточні (усе, за винятком руху капіталу) і кредитні (рух капіталу). У свою чергу, поточні статті можна поділити на "видимий" експорт або імпорт (зовнішня торгівля) і "невидимий" експорт або імпорт (поточні статті, за винятком зовнішньої торгівлі).
Поточні статті показують платежі або надходження, зроблені протягом року (якщо платіжний баланс складається за рік). "Рух капіталу" відбиває зміни в становищі країни як міжнародного кредитора або боржника. У поточних статтях підсумовуються платежі і надходження за рік, тоді як у "русі капіталу" відображається збільшення або зменшення вимог чи зобов'язань у сфері капіталовкладень, накопичених за тривалий попередній період.
Платіжний баланс країни завжди має бути зрівноваженим, проте та чи інша країна може мати в ньому "дефіцит" або, навпаки, "надлишок". Причому обидва терміни означають співвідношення всіх дебетових і кредитових операцій, крім тих (дебетових або кредитових), що з'являються внаслідок заходів, спеціально спрямованих на зрівноваження платіжного балансу.
Дефіцит платіжного балансу виникає тоді, коли надходження тієї або іншої країни недостатні для покриття її зобов'язань і країна здійснює додаткові операції, щоб урівноважити (сальдувати) платіжний баланс. Такою операцією звичайно є експорт золота. У деяких випадках як сальдуючу статтю треба розглядати також зміну запасів іноземної валюти, конвертованої в золото.
Серед сальдуючих статей, необхідно враховувати і такі показники, як зміна іноземних активів у банках даної країни. Як правило, у сальдуючу частину платіжного балансу включають зовнішні державні позики і кредити міжнародних організацій. Вони звичайно покривають видатки на імпорт та інші операції і заміняють у цьому разі одержання короткострокових кредитів або витрачання золотих та інвалютних резервів.
Оскільки експорт та імпорт золота розглядаються як кінцевий спосіб зрівноважування платіжного балансу, перевищення вивозу золота над ввозом (точніше - продажу над купівлею) за певний період часу вважається показником пасивності платіжного балансу, а перевищення ввозу над вивозом (купівлі над продажем) - показником його активності.
Найважливішою складовою платіжного балансу є баланс надходжень і платежів, пов'язаних із зовнішньою торгівлею. Якщо країна має значний пасив торговельного балансу, то він може бути врівноважений за допомогою таких операцій: одержання довгострокової позики, "допомоги", зменшення закордонних активів країни, використання короткострокового кредиту, експорту золота.
Істотне значення при аналізі зовнішньоекономічного становища країни мають дані про регіональні платіжні баланси, тобто відомості про стан розрахунків даної країни з окремими групами країн або валютних зон. Це особливо важливо, коли в умовах неконвертованості деяких валют активне сальдо з однією групою країн не може бути використане для покриття дефіциту з іншими країнами.

3. БАГАТОСТОРОННІ МІЖНАРОДНІ ІНСТИТУЦІЇ РЕГУЛЮВАННЯ
наверх
СФЕРА СТРАТЕГІЇ РОЗВИТКУ, ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ ТА СПІВРОБІТНИЦТВА.
Економічні органи системи ООН:
ЭКОСОР (Економічна і соціальна рада) - орган ООН, що займається питаннями координації економічної і соціальної діяльності ООН та її спеціалізованих установ.
Завдання ЭКОСОР:
* служити центральним форумом для обговорення міжнародних економічних і соціальних проблем глобального і міжгалузевого характеру і вироблення рекомендацій щодо відповідної політики для держав-членів і системи ООН загалом;
* контролювати й оцінювати здійснення загальної стратегії і виконання першочергових завдань, установлених Генеральною Асамблеєю в економічній, соціальній і суміжних сферах, і забезпечувати послідовне практичне виконання на комплексній основі відповідних директивних рішень і рекомендацій, прийнятих на конференціях ООН та інших форумах системи ООН після їх затвердження Генеральною Асамблеєю та/або Економічною і соціальною радою;
* здійснювати загальну координацію діяльності організацій системи ООН в економічній, соціальній і суміжних сферах і з цією метою забезпечувати виконання першочергових завдань, установлених Генеральною Асамблеєю для системи загалом;
* готувати всебічні огляди політики у сфері оперативної діяльності у всій системі ООН, враховуючи при цьому необхідність рівноваги сумісності та відповідності першочерговим завданням, поставленим Генеральною Асамблеєю для системи загалом.
Регіональні економічні комісії:
ЄЕК (Європейська економічна комісія) - комісія Економічної і соціальної ради ООН, створена відповідно до її резолюції від 28 березня 1947 р.
Комісія покликана сприяти економічному розвитку і співробітництву європейських країн, підвищенню рівня життя їх населення. З цією метою ЄЕК повинна проводити дослідження, розробляти рекомендації урядам країн-членів, здійснювати практичні заходи.
Основною метою цієї комісії є заохочення економічних відносин як між самими європейськими країнами, так і між ними й іншим світом.
ЕКА (Економічна комісія ООН для Африки) - комісія Економічної і соціальної ради ООН, заснована відповідно до її резолюції від 29 квітня 1958 р. ЕКА повинна сприяти економічному і соціальному розвитку країн-членів, розширенню їх співробітництва між собою та іншими країнами світу. З цією метою Комісія проводить дослідження, виробляє рекомендації і консультує уряди країн-членів, здійснює конкретні практичні заходи щодо економічного розвитку і співробітництва африканських держав.
ЕКЛА (Економічна комісія ООН для Латинської Америки) - вивчає проблеми економічного розвитку країн регіону і на основі цього розробляє рекомендації і дає консультації урядам країн-членів, сприяє зміцненню зв'язків як між самими латиноамериканськими державами, так і з іншими країнами світу. Для цього Комісія збирає й аналізує економічні, статистичні та інші дані, готує огляди й дослідження і поширює їх серед своїх членів, проводить практичні заходи.
ЕКЗА (Економічна комісія ООН для Західної Азії) - здійснює узгодження дій країн-членів з метою сприяння економічному розвитку Західної Азії і зміцненню економічних відносин як між самими країнами регіону, так і з іншими районами світу; вивчає економічні й соціальні проблеми у країнах Західної Азії; збирає, оцінює і поширює економічну, технічну і статистичну інформацію; надає країнам регіону консультативні послуги.
ЕСКАТО (Економічна і соціальна комісія ООН для Азії і Тихого океану) - комісія, заснована на підставі резолюції ООН від 28 березня 1947 р., покликана сприяти соціально-економічному розвитку азіатських і тихоокеанських країн, їх співробітництву між собою та з іншими країнами світу. Комісія надає допомогу країнам-членам у розв'язанні їхніх соціальних і економічних проблем за допомогою проведення досліджень, розроблення рекомендацій, а також сприяння здійсненню узгоджених заходів на регіональному, субрегіональному та національному рівнях.
ГАЛУЗЕВІ ЕКОНОМІЧНІ ОРГАНІЗАЦІЇ
Спеціалізовані установи ООН:
ІКАО (Організація міжнародної цивільної авіації) - спеціалізована установа ООН, що займається питаннями співробітництва держав у сфері цивільної авіації. Одним з основних видів її діяльності є розроблення уніфікованих технічних правил, що регулюють міжнародні польоти й експлуатацію повітряних суден, аеродромів та аеронавігаційних засобів.
Розроблені ІКАО технічні правила, стандарти і рекомендації сприяють зростанню ефективності міжнародних повітряних перевезень, підвищують безпеку польотів на міжнародних повітряних трасах.
ІМО (Міжнародна морська організація) - спеціалізована установа ООН, що займається морським судноплавством і безпекою на морі.
Основні цілі ІМО такі: забезпечення механізму співробітництва держав у сфері урядового регулювання міжнародного судноплавства шляхом розроблення технічних правил і стандартів, покликаних підвищувати ефективність торговельного судноплавства і безпеку мореплавання; сприяння усуненню дискримінації та зайвих обмежень із боку судноплавних компаній, які здійснюють міжнародні перевезення вантажів; розгляд будь-яких питань, що стосуються судноплавства, що можуть бути їй передані яким-небудь органом або іншою спеціалізованою установою ООН.
ІМО здійснює свою практичну діяльність у таких напрямках: забезпечення безпеки на морі, запобігання забрудненню морського середовища, спрощення формальностей і процедур морських перевезень, надання технічної допомоги в галузі морського судноплавства.
ЮНЕСКО (Організація Об'єднаних Націй із питань освіти, науки і культури) - спеціалізована організація ООН, завданням якої є "сприяння зміцненню миру і безпеки, підтримуючи співробітництво народів у галузі освіти, науки і культури, в інтересах забезпечення загальної поваги до справедливості, законності, прав людини й основних свобод, проголошених у Статуті ООН, для всіх народів, незалежно від раси, статі, мови і релігії" (ст. 1 Статуту ЮНЕСКО).
Для практичної діяльності ЮНЕСКО характерні такі напрямки: 1) здійснення заходів на користь миру, роззброєння, розрядки напруженості; боротьба з колоніалізмом, расизмом і апартеїдом; 2) діяльність, спрямована на розвиток національної освіти; 3) діяльність у сфері науки, техніки і соціальних наук; 4) діяльність у сфері культури; 5) розвиток засобів інформації.
ВООЗ (Всесвітня організація охорони здоров'я) - спеціалізована установа ООН, метою якої є "досягнення всіма народами можливо вищого рівня здоров'я" (Статут ВООЗ).
ВПС (Всесвітній поштовий союз) - спеціалізована установа ООН, створена для розвитку зв'язків між народами через сприяння ефективному функціонуванню поштових служб і міжнародному співробітництву в культурному, соціальному й економічному плані.
MCE (Міжнародний союз електрозв'язку) - покликаний підтримувати і розширювати міжнародне співробітництво з метою удосконалення і раціонального використання усіх видів електрозв'язку. МСЕ надає також технічну допомогу країнам, що розвиваються, у справі планування й організації електрозв'язку, будівництва підприємств і засобів зв'язку та підготовки місцевих кадрів у галузі електрозв'язку.
ВОІВ (Всесвітня організація інтелектуальної власності), її завданням є: сприяння охороні інтелектуальної власності в усьому світі за допомогою співпраці держав та взаємодії з будь-якою іншою міжнародною організацією; забезпечення адміністративного співробітництва міжнародних союзів інтелектуальної власності.
РЕГУЛЮВАННЯ ЗОВНІШНЬОЇ ТОРГІВЛІ
ГАТТ (Генеральна угода про тарифи і торгівлю). Основні її принципи - багатосторонність зовнішньої торгівлі; застосування загального режиму найбільшого сприяння; зниження митних тарифів та інших (нетарифних) обмежень; взаємність поступок; ведення зовнішньої торгівлі на приватноправовій основі.
ВТО (Всесвітня торговельна організація), її головною метою є сприяння розвитку торгівлі як засобу економічного зростання і розвитку.
ЮНКТАД (Конференція ООН з торгівлі і розвитку) - спеціалізована організація ООН, що займається всією сукупністю питань сприяння розвитку міжнародної торгівлі на рівноправній і взаємовигідній основі.
Основні функції Конференції: заохочення міжнародної торгівлі, особливо з погляду прискорення економічного розвитку; визначення принципів і політики, що стосуються міжнародної торгівлі і відповідних проблем економічного розвитку; розгляд і сприяння координації діяльності інших установ у межах системи ООН у галузі міжнародної торгівлі; ведення переговорів і ухвалення багатосторонніх правових актів у галузі торгівлі (у співпраці з компетентними організаціями ООН); узгодження політики уряду і регіональних економічних угруповань у сфері торгівлі та пов'язаного з нею розвитку.
Товарні угоди, асоціації імпортерів та експортерів відіграють важливу роль у координації політики і цін між експортерами й імпортерами на окремих світових товарних ринках.
КООРДИНАЦІЯ МАКРОПОЛІТИКИ
ГРУПА СЕМИ" (G-7) - нарада семи провідних капіталістичних країн з економічних питань. Країни-члени - США, Великобританія, Франція, Німеччина, Канада, Італія, Японія.
МВФ (Міжнародний валютний фонд). Головним призначенням Фонду є сприяння міжнародному співробітництву у валютній сфері, розширенню і збалансованому зростанню міжнародної торгівлі і відповідно зростанню зайнятості і поліпшенню макроекономічних умов усіх країн - членів Фонду. Основні завдання МВФ: визначення паритету і курсу валют, надання країнам-членам кредитів, сприяння конвертованості валют, скасування обмежень у поточних операціях, надання консультативної допомоги з фінансових і валютних питань державам - членам Фонду.
ОЕСР (Організація економічного співробітництва і розвитку). Головні її цілі - сприяння економічному і соціальному розвитку країн, як тих, що беруть участь, так і тих, що не беруть участі в роботі Організації; розроблення ефективних методів координації їх торговельної і загальноекономічної політики; стимулювання зусиль, спрямованих на надання допомоги державам, що розвиваються; сприяння розвитку світового економічного обміну на багатосторонній недискримінаційній основі.
ІНВЕСТИЦІЇ ТА ПРОМИСЛОВИЙ РОЗВИТОК
СБ (Світовий банк). Головне завдання Банку полягає в стимулюванні приватних іноземних капіталовкладень через надання гарантій або шляхом прямої участі, а також у сприянні міжнародній торгівлі та підтриманні платіжних балансів.
Основною діяльністю Банку є надання довгострокових кредитів під достатньо високий відсоток.
ЄБРР (Європейський банк реконструкції та розвитку). Головне завдання Банку - надання довгострокових кредитів європейським країнам.
ЮНІДО (Організація ООН з промислового розвитку) - спеціалізована установа ООН з 1984 p., головна мета якої - заохочувати промисловий розвиток і прискорювати індустріалізацію країн, що розвиваються, а також координувати всю діяльність ООН у сфері промислового розвитку.
РЕГІОНАЛЬНІ ЕКОНОМІЧНІ СОЮЗИ ("ЗАГАЛЬНІ РИНКИ")
ЄЕС (Європейське економічне співтовариство) - одне з найбільших економічних угруповань, першочерговими завданнями якого були: створення "Загального ринку" через ліквідацію національних бар'єрів на шляху вільного руху товарів, робочої сили, послуг і капіталів, а також поступовий перехід до проведення єдиної політики в різноманітних сферах економічного і соціального життя країн-учасниць (сільське господарство, конкуренція, транспорт, податки тощо).
Перехід до єдиної торговельної політики, який намічався, повинен був забезпечити погоджені дії учасників угруповання в зовнішньоекономічній сфері і виступ ЄЕС як єдиного цілого в системі міжнародних економічних відносин.
ЄАВТ (Європейська асоціація вільної торгівлі). Основна ціль Асоціації - ліквідація перешкод, що утрудняють розвиток торгівлі (скасування мита і кількісних обмежень).
АСЕАН (Асоціація держав Південно-Східної Азії). Головні її завдання: сприяння економічному, соціальному і культурному прогресу; зміцнення миру і регіональної стабільності; взаємодопомога в проведенні науково-дослідних робіт, розвитку освіти, техніки, у підготовці кадрів, у питаннях адміністрування; досягнення ефективного співробітництва в промисловості і сільському господарстві.
Декларація АСЕАН проголошує, що в економічній сфері країни-члени сприятимуть одна одній у постачанні найважливіших товарів і об'єднуватимуться для їх виробництва; співпрацюватимуть у спорудженні великомасштабних регіональних промислових підприємств, розширюватимуть спільну торгівлю через надання взаємних преференцій, матимуть спільну позицію з найважливіших проблем світових економічних відносин.
НАФТА (Північно-Американська угода про вільну торгівлю). Основним завданням її є: ліквідація митних бар'єрів на шляху вільного руху товарів, робочої сили, капіталів і послуг.
КЛЮЧОВІ СЛОВА:
Багатосторонні інституції регулювання світової економіки; інституції регулювання зовнішньоекономічних зв'язків на національному рівні; наднаціональний рівень та інституції регулювання; інструменти регулювання зовнішньоекономічних зв'язків; міжнародна стратегія розвитку; нетарифне регулювання; кількісні обмеження; квоти; митний тариф; мито; макроекономічні інструменти регулювання зовнішньоекономічних зв'язків.
КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ:
1. Охарактеризуйте значення макроекономічного підходу у регулюванні світової економіки та зовнішньоекономічних зв'язків.
2. Назвіть основні інституції регулювання на багатосторонньому і національному рівнях.
3. Назвіть засоби зовнішньоекономічного регулювання.
ЛІТЕРАТУРА:
1. Дэниелс Джон Д., Радеба Ли X. Международный бизнес. - М, 1994.
2. Линдерт П. Экономика мирохозяйственных связей. - М., 1992.
3. Международные экономические организации: Справочник / Пер. с нем. /Х.А.Шреплер и др. - М., 1982.
4. Celente С. Trends 2000: How to Prepare for and Profit from the Chages of Hil 21st Century. - New-York, 1996.
5. Magyar K. Global Security Concerns: Anticipating the Twenty-First Century. - Air University Press, 1996.
6. Mills C. Analitical Approaches to Stabilization and Adjustment Programs. - Washington: World Bank, 1992.
7. Presnez L. The International Business Dictionary and Reference. - New-York: Wiley, 1991.
8. Strange S. Power Diffused: State and Non-state Authority in the World Economy. - NY: Cambridge University Press, 1996.