Библиотека Воеводина ... Управління зовнішньоекономічною діяльністю / за ред. А.І. Кредісова ... реферати курсова робота диплом бакалаврська курсова економіка реферат фінанси дипломна робота бізнес політекономія економікс суд юриспруденція опт право маркетинг брендінг література бібліотека книжки студент реферат підручник теорія інвестиції менеджмент управління підприємництво підприємство реклама міжнародна словник енциклопедія історія ЗЕД тнк корпорація концерн консорціум аудит страхування біржа гроші кредит збут ресторан паблік рілейшнз public relations PR персонал фірма компанія безкоштовно free фокус-группа focus-groups дослідження ринку архів журнал стаття аналіз коментарі

  Библиотека Воеводина ... Главная страница    "Управління зовнішньоекономічною діяльністю" / за ред. А.І. Кредісова


 

Тексты принадлежат их владельцам и размещены на сайте для ознакомления

Розділ 19. Страховий захист зовнішньоекономічних операцій
1. Сутність і основні поняття страхування. Специфіка страхування у сфері зовнішньоекономічної діяльності
Страхування
Види страхування
Страховий захист
2. Страхування зовнішньоекономічних ризиків
Страхування експортних кредитів
Специфіка ризику експортного кредитування
Основні принципи експортного кредитування
3. Захист від валютних і кредитних ризиків при здійсненні зовнішньоекономічних контрактів
Валютні застереження
Вибір валюти ціни контракту
Мультивалютна застереження
Хеджування, форвардні операції, угоди "спот"
Захист від валютних втрат "інфраструктури зовнішньої торгівлі"
Застереження про перегляд сторонами контрактної ціни

Розділ 19
Страховий захист зовнішньоекономічних операцій


1. СУТНІСТЬ І ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ СТРАХУВАННЯ. СПЕЦИФІКА СТРАХУВАННЯ У СФЕРІ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
наверх
СТРАХУВАННЯ - це система економічних відносин, що включає утворення за рахунок коштів підприємств, організацій і населення спеціального фонду і його використання для відшкодування збитків у майні, завданих у результаті стихійного лиха й інших несприятливих випадкових явищ, а також для надання громадянам (або їхнім сім'ям) допомоги під час різних подій у їхньому житті (досягнення певного віку, втрата працездатності, смерть тощо). У страхуванні обов'язковою є наявність двох сторін: страхової організації - страховика і юридичних і фізичних осіб, що вносять у страхову організацію встановлені платежі страхувальників. Крім того, учасниками страхових відносин можуть бути застрахований, вигодо-одержувач, особа, призначена для одержання страхової суми, тобто треті особи, яким заподіюється шкода (збиток) діями страхувальника.
Характерні риси страхування:
* цільове акумулювання коштів, що використовуються лише на покриття втрат у заздалегідь обумовлених випадках;
* імовірнісний характер відносин, оскільки заздалегідь невідомо, коли настане відповідна подія, якою буде її сила і кого зі страхувальників вона стосуватиметься;
* повернення коштів, тому що вони призначені для виплати всім страхувальникам у сукупності (але не кожному страхувальнику окремо).
У процесі страхування відбувається перерозподіл коштів між учасниками створення спеціального страхового фонду: відшкодування збитків одному або кільком страхувальникам здійснюється шляхом його розподілу на всіх. Кількість страхувальників, що вносять платежі протягом того або іншого періоду, більша від кількості тих, хто отримує відшкодування (допомогу).
Страхування здійснюється переважно в грошовій формі, хоча за певних умов буває також натуральне страхування.
Історично першою була розкладкова система страхування, за якої основним моментом взаємовідносин між страхувальниками було реальне виникнення збитків в одного або кількох власників майна. Внесок кожного учасника страхування, необхідний для покриття фактичної суми збитків, визначався виходячи з розміру збитків, тобто він розкладався на всіх страхувальників. У сучасних умовах переважає система страхування, що грунтується на внесенні страхувальником твердо встановленої, заздалегідь нарахованої суми платежів, яка не залежить від розміру збитків, що виникли даного року; відповідне відшкодування втрат провадиться за рахунок створеного з попередніх внесків фонду.
ВИДИ СТРАХУВАННЯ. Розрізняють такі види страхування:
* майнове страхування, об'єктом якого є різноманітні матеріальні цінності;
* особисте страхування, де основою економічних відносин є події в житті фізичних осіб;
* страхування відповідальності, предметом якого є найрізноманітніші зобов'язання страхувальника щодо відшкодування збитків (шкоди) третім особам.
Страхування може проводитися добровільно, на основі угоди сторін, а також в обов'язковому порядку, коли це передбачено відповідним законодавством. До особливих форм страхування належать перестрахування і співстрахування, що дає змогу розподілити і перерозподілити значні ризики між багатьма страховими організаціями.
Спочатку страхові відносини виникли у зв'язку в різними несприятливими явищами природного характеру. У міру розвитку суспільства страхування поширюється також на події, зумовлені виробничою діяльністю людей, розвитком техніки тощо.
В Україні державний контроль за роботою страхових організацій здійснює Укрдержстрахнагляд, що будує свою діяльність на основі Закону України "Про страхову діяльність від 7 березня 1996 р. № 47.
СТРАХОВИЙ ЗАХИСТ - це:
1) економічна категорія, що відображає сукупність розподільних і перерозподільних відносин, пов язаних Із подоланням або відшкодуванням втрат, завданих суспільному виробництву та життєвому рівню населення стихійними лихами й іншими надзвичайними подіями. Ці відносини зумовлюють об'єктивну необхідність формування страхового фонду суспільства;
2) сукупність перерозподільних відносин щодо подолання і відшкодування збитків, а також надання матеріальної допомоги громадянам під час втрати чи пошкодження конкретних матеріальних об'єктів або втрат у сімейних доходах населення у зв'язку з втратою здоров'я та іншими подіями (наприклад, страховий захист сільськогосподарського виробництва, урожаю сільськогосподарських культур, майна, життя і здоров'я громадян).
Страховий захист як економічна категорія характерна для всіх суспільно-економічних формацій. Він пов'язаний з вічною категорією випадку, із ризикованим характером суспільного виробництва, із дією протиріччя між суспільним виробництвом і руйнівними силами природи. Хоча суспільство в міру розвитку продуктивних сил використовує досягнення науки і техніки для попередження впливу стихії на виробництво матеріальних благ або локалізації цього впливу, проте непереборні стихійні сили, пожежі, вибухи, транспортні та дорожні катастрофи, хвороби і смерть людей у працездатному віці, а також інші надзвичайні події завдають збитків народному господарству і життєвому рівню людей. Суспільство не може допустити порушення безперебійності виробництва, оскільки це торкається його життєвих інтересів. Тому ці об'єктивні фактори неминуче породжують відносини між людьми, пов'язані з необхідністю відшкодування завданих збитків, які у сукупності становлять економічну категорію страхового захисту суспільного виробництва.
Найхарактернішою, специфічною для даної економічної категорії є ознака надзвичайності, що відображає, з одного боку, наявність певного ризику, тобто можливості настання страхового випадку та його руйнівних наслідків, а з іншого боку - об'єктивну необхідність відшкодування завданих надзвичайних збитків, тобто захисних заходів людини від зазначених наслідків випадкових подій.
Відповідно до вимог цієї економічної категорії здійснення необхідних заходів стає можливим тільки шляхом відокремлення частини утворюваного суспільством сукупного суспільного продукту і раніше створеного національного багатства для формування страхового фонду. Тим самим економічна категорія страхового захисту матеріально втілюється в страховому фонді, що являє собою сукупність різноманітних цільових страхових натуральних запасів і грошових страхових фондів.
Формування цільових страхових фондів можливе як у процесі розподілу, так і перерозподілу матеріальних благ і фінансових ресурсів. Одним із перерозподільних методів формування страхового фонду є метод страхування, при якому страховий фонд створюється за допомогою фіксованих грошових внесків учасників страхування і використовується за строго цільовим призначенням і тільки серед платників внесків.

2. СТРАХУВАННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНИХ РИЗИКІВ
наверх
Страхування зовнішньоекономічних ризиків - це, комплекс видів страхування, що забезпечують захист інтересів вітчизняних і закордонних учасників тих або інших форм міжнародного співробітництва. Він включає страхування експортно-імпортних вантажів, засобів транспорту (судна, літаки, автотранспорт тощо), будівельно-монтажного ризику, експортних кредитів, міжнародних торговельне-промислових та інших виставок, створених спільно з іноземними фірмами підприємств, майна діючих на нашій території іноземних компаній (філій) і функціонуючих в інших країнах українських організацій (представництв), страхування цивільної відповідальності українських та іноземних учасників економічного співробітництва й інші види страхування. Відповідні страхові операції здійснюються у вільно конвертованій і національній валютах.
Юридично для більшості видів страхування укладення договорів є добровільним. Проте сам характер угод про товарні поставки, підряди на будівництво і перевезення, про оренду того або іншого майна, як правило, враховує страхування як неодмінну передумову дії договору. Залежно від змісту відповідних контрактів витрати на страхування може нести будь-яка зі сторін, вона вибирає страхову компанію й умови страхування, беручи орієнтир на власні інтереси й інтереси вітчизняних страхових організацій.
Так, під час експорту вітчизняних товарів пріоритет одержують контракти, укладені на умовах СІФ, що включають витрати на страхування в ціну продажу продукції, тобто вона страхується в якийсь національній організації. При імпорті продукції кращим є договір на умовах ФОБ, коли купівельна ціна не містить витрат на страхування, з тим, щоб товари могли бути застраховані в Україні.
СТРАХУВАННЯ ЕКСПОРТНИХ КРЕДИТІВ. Особливе місце серед інших ризиків страхування відповідальності займає страхування кредитних ризиків. Сутність його полягає в зменшенні або усуненні кредитного ризику. Об'єктами цього страхування є комерційні кредити, надані покупцеві, банківські позики постачальнику чи покупцеві, зобов'язання і поручительства за кредитом, довгострокові інвестиції тощо. Серед різновидів цього страхування своїми специфічними особливостями виділяється страхування експортних кредитів, що охоплює всі згадані і низку інших видів страхування, таких як страхування валютних ризиків, страхування витрат на входження експортера на новий ринок, страхування від інфляції.
Страхування кредитних ризиків захищає інтереси продавця або банку-кредитора на випадок неплатоспроможності боржника або несплати боргу з інших причин.
Якщо договір укладається за рахунок продавця, то погашення наданого кредиту при неплатежі бере на себе страхова організація. Випадки несплати кредиту можуть зумовлюватися різними причинами. Наприклад, тільки в страхуванні експортних кредитів є до 50 окремих ризиків, їх звичайно поділяють на дві основні групи. До першої можна віднести суто комерційний, або економічний, ризик (банкрутство приватного покупця, відмова від платежу або прийняття товару, несплата боргу в обумовлений термін та ін.). До другої групи належать політичні ризики (воєнні дії, революції, заборона на платежі за кордон, консолідація боргів, націоналізація, конфіскація; неплатіж покупця, у ролі якого виступає державна організація; скасування імпортної ліцензії, введення ембарго тощо).
Сьогодні в усіх розвинутих країнах є компанії, що страхують кредитний ризик, багато з них мають свої системи страхування експортних кредитів і схеми страхування іноземних інвестицій. У внутрішній торгівлі воно проводиться невеликою кількістю приватних страхових компаній, а страхування експортних кредитів переважно державними страховими агентствами.
СПЕЦИФІКА РИЗИКУ ЕКСПОРТНОГО КРЕДИТУВАННЯ. Цей ризик може бути у двох видах: він випливає або з достатньо повного знання експортером і банкіром, який акцептує його векселі, даних про фінансовий стан покупця (кредитоспроможність, становище в торговельному середовищі, максимальний товарний кредит, наданий йому іншими фірмами, приблизні розміри його операцій), або з розбіжностей між продавцем і покупцем у питанні про відповідність товару умовам торговельної угоди.
Зокрема, підставою для ризику є невідповідність товару тим сортам і якісним ознакам (вміст у ньому певних елементів, колір, відсоток вологості, засміченість тощо), котрі докладно описані і перелічені у специфікаціях, що звичайно додаються разом з іншими документами до трасованого векселя чи контракту.
Фінансовий ризик пов'язаний безпосередньо з недобросовісністю клієнта (з фінансовою частиною операції).
Торговельний ризик пов'язаний не з фінансовою, а з торговельною частиною операції.
Перший, по суті, належить до сфери діяльності банку, що видає акцепт, унаслідок чого фінансовий ризик обмежений у банках, що добре знають свою іноземну клієнтуру і володіють інформацією про її кредитоспроможність. Що стосується суто комерційного ризику, то через відсутність повної ясності в попередніх угодах, різноманітність сортів товару, зміни його якості під час транспортування та багато інших важко передбачуваних причин, питома вага цього ризику завжди є значною.
Розглянемо результати відмови трасата здійснити платіж. Експортер може в цьому разі розпочати безпосередньо або через свого агента в країні імпортера реалізацію товару або повернути товар і одночасно порушити справу проти покупця, або вдатися до послуг арбітражного або третейського суду. Проте в усіх випадках результат справи залишається неясним і навіть за найсприятливіших обставин має важкі наслідки для експортера. Останній змушений або повернути товар і, отже, зазнати нових витрат і надовго іммобілізувати свої капітали в невдалій угоді, або продати товар у випадкових і непередбачених ринкових умовах. Навіть при відправленні товару за безвідкличним підтвердженим акредитивом імпортер усе ж має право відмовитися від здійснення платежу, посилаючись на невиконання експортером тієї чи іншої деталі контракту. Цей ризик не погрожує експортерові тоді, коли в акредитиві обумовлено, що вексель трасується під відправлені експортні товари без обороту, тобто без права зворотної вимоги до трасанта. Весь ризик, комерційний і фінансовий, пов'язаний із таким векселем, лягає на його акцептанта, що має право вимоги тільки до трасанта. Проте банки, не бажаючи переносити на себе усю фінансову відповідальність за комерційною операцією дуже неохоче купують і акцептують векселі, які не надають їм права регресу до трасанта.
Таким чином, фінансовий ризик кредитування зовнішньої торгівлі може бути зведений до мінімуму і при деяких методах кредитування, наприклад, при рамбурсі. У цьому разі страхування кредиту може бути лише засобом його додаткового забезпечення. Що ж стосується торговельного ризику, то його неможливо усунути звичайними банківськими методами і для його елімінування велике значення має страхова організація та її методи.
В останні роки форми і методи кредитування, що забезпечують вкладений у зовнішню торгівлю капітал, втратили минуле значення, і поряд із торговельним ризиком зріс і фінансовий. Зростання ризику, пов'язаного з загальною нестабільністю грошового обігу, із нестійкістю фрахтового ринку, митно-тарифної політики країн і т. п., вплинуло на рух приватного облікового відсотка, що звичайно перевищує офіційну дисконтну ставку на 1%.
Тому через зростання торговельного і фінансового ризиків зросла і вартість позичкового капіталу. Крім звичайного облікового відсотка, з'явилася нова величина - вартість страхування від збільшеного ризику. Зростання вартості позичкового капіталу не могло, у свою чергу, не відбитися на ціні на імпортні та експортні товари, оскільки експортер прагнув перекласти цей новий ризик на імпортера.
Ці труднощі в багатьох країнах були досить-таки пом'якшені, а то й зовсім усунуті створенням спеціальної організації для страхування кредитів від усіх видів ризиків. Хоча до ціни товару, крім усіх накладних витрат, вартості фрахту, мита, звичайної вартості кредиту і банківських послуг, приєдналася ще одна величина - вартість страхування кредиту від ризику, проте доходи від можливого розширення торговельних операцій, завдяки полегшеним умовам страхування кредиту, значно перевищували нові витрати.
Крім того, у практиці постійно діючої страхової організації, що має численну клієнтуру і здійснює великі операції, вартість страхування вже не могла перевищити певний рівень и економічно або погашалася зниженням вартості продукції внаслідок зростання її виробництва і зменшення накладних витрат, або в крайньому разі легко перекладалась. Поряд із цим страхування кредиту мало велике значення для експортера в тому розумінні, що вексель, забезпечений гарантією страховика, можна було набагато легше і за значно вигіднішою ставкою облікувати в будь-якій кредитній установі країни, оскільки акцепт, як ми вже з'ясували, не був достатньою гарантією платежу.
Крім акцептованих векселів, страхуються й усі інші форми кредиту, що надається експортером своїм покупцям. Серед них усі види як покритого, так і непокритого кредиту (відкриті рахунки). Таким чином, можуть бути застраховані:
а) рамбурсні операції, переважно від торговельного ризику;
б) акцептні кредити;
в) векселі, що трасуються на покупця в межах відкритого йому максимального кредиту (овердрафту) із правом або без права його поновлення;
г) усі спеціальні рахунки клієнтів на точно визначену суму;
д) кредити, надані покупцеві протягом точно фіксованого періоду.
Сутність страхування полягає в тому, що страхова установа бере на себе певну частку можливого ризику, тобто кінцевих збитків від угоди, що страхується. Вона видає страховий поліс на точно визначену суму застрахованого кредиту із зазначенням терміну кредитування і частки ризику, звичайно від 60 до 85 %, яку бере на себе страховик. Розмір страхової премії, стягнутої останнім, залежить від розміру страхових операцій, форми кредиту, його терміну, становища експортера і виробника в комерційному середовищі та економічного стану країни-експортера. Тому шкала преміальних ставок щодо страхування кредиту є досить строкатою (коливається навколо середніх норм у розмірі від 1/4 до 10% застрахованої суми).
ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ЕКСПОРТНОГО КРЕДИТУВАННЯ.
Підприємець, найчастіше експортер, що бажає застрахувати кредит, наданий іноземному покупцеві, вступає в угоду зі страховим товариством, що володіє достатньою інформацією про кредитоспроможність потенційних імпортерів у даній країні. Відповідно до такої угоди страхове товариство, якщо воно вважатиме за можливе провести страхову операцію, погоджується відповідати за ту або іншу частку ризику, пов'язаного з кредитуванням торговельної операції. Ініціатива страхування звичайно завжди залишається на боці експортера, причому може мати місце як страхування наданого вперше кредиту, так і пролонгація вже наданого кредиту. Страхування кредиту будується на таких принципах.
Страхування кредиту повинно передувати появі конкретного ризику.
Не може бути застрахований уже відправлений товар або такий, власник якого вже втратив можливість змінити умови його відчуження. Цей момент зміни належності може бути визначений різними способами, але найбільш суттєвим є факт підписання контракту, яким установлюються основні комерційні і кредитні умови угоди.
Принцип, відповідно до якого страхування кредиту повинне або передувати встановленню умов відчуження товару і фактичному його відчуженню або супроводжувати його, є найкращим засобом запобігання недоцільного використання гарантії страховика і перекручування самої природи страхування. Дійсно, коли експортер звертається з проханням про страхування кредиту вже після того, як він позбувся товару і виник ризик, то в 99% випадків виникає підозра про можливе шахрайство. Якщо ж страхування кредиту має місце до того, як виник ризик, тобто до відчуження товару або одночасно з його відчуженням, то цілком виключається можливість таких випадків. Надто мала ймовірність того, що експортер, що надав кредит іноземному покупцеві, піде на страхування цього кредиту тоді, коли він одержав достовірні дані про зниження платоспроможності його клієнта або виникнення торговельного ризику внаслідок можливості відмови покупця прийняти товар з торговельно-технічних міркувань.
Таким чином, страхування кредиту визначається станом кредитованого товару, який у момент страхування однаковою мірою відомий обом сторонам: страховику і страхувальнику. Лише як виняток із загального правила можливе страхування тоді, коли об'єктивно існує можливість появи у фірми, заінтересованої в страхуванні, якихось мотивів пізнішого походження, котрі страховому товариству не відомі або можуть стати відомими пізніше. У цьому разі страхове товариство спирається на добру волю клієнта.
Страхування кредиту припускає виникнення під час торговельної операції надмірного ризику, від якого страхове товариство і прагне забезпечити експортера.
Страхова фірма, уважно дослідивши умови діяльності фірми, що клопочеться про страхування, установлює певну норму ризику, яку вона визнає або нормальною, або залежною від самого експортера та характеру його діяльності, і погоджується страхувати всякий ризик, що перевищує цю норму. З метою усунення торговельного ризику страхове товариство нерідко починає спеціальну експертизу товару, щоб установити, чи відповідає він замовленню і специфікаціям, доданим до трасованого векселя. Для усунення фінансового ризику страхове товариство часто вимагає надання клієнтом акцепту якогось солідного банку і погоджується страхувати лише акцептований вексель. Таким чином, за цих умов страхується лише надзвичайний ризик, що може виникнути стихійно як продукт нестійких господарських відносин.
Страхування всього ризику, що виникає у зв'язку з кредитуванням іноземного покупця, незважаючи на численні вимоги торговельних кіл, не є поширеним, оскільки розвиток страхування в цьому напрямку:
а) був би економічно недоцільним;
б) спотворював би сутність страхування;
в) підвищив би вартість страхування.
За повного страхування ризику експортер мало цікавиться платоспроможністю свого іноземного клієнта й у нього зникають стримуючі мотиви при наданні тому кредиту.
Хоча звільнення експортера від обов'язку спеціально вивчати фінансовий стан свого іноземного клієнта відповідало б прогресуючому поділу праці, проте в торгівлі дуже важко відокремити суто фінансову сторону від комерційної і, зокрема, суто комерційний ризик від самої торговельної операції.
Торговельний ризик унаслідок відмови покупця-імпортера прийняти товар і здійснити платіж зумовлює появу кредитного ризику, усунення якого дуже часто залежить від самого експортера (кредитора). Страхування комерційного кредиту є захистом експортера від надзвичайного фінансового ризику, який важко передбачити. Тому повне страхування від усіх ризиків погано узгоджується з тими економічними цілями, які має на меті страхування кредиту.
Страхове товариство не є кредитною установою і не ставить перед собою мету замінити її. Його функції мають суто допоміжний характер, і хоч інколи гарантія страхового товариства полегшує продаж гарантованого векселя на обліковому ринку чи обліковому банку, та це не є основним моментом діяльності страховика. Покупця тратти може цілком забезпечити її акцепт якою-небудь солідною кредитною установою, і додаткова гарантія страхового товариства може бути бажаною, але вона не обов'язкова Страхування кредиту захищає безпосередні інтереси експортера, який не може трасувати вексель без права регресу і домогтися для нього акцепту. Банк, що акцептує такий вексель і, отже, відмовляється від права зворотної вимоги до трасанта, фактично здійснює найповніше страхування кредиту експортера та змушений брати на себе весь ризик. Проте слід пам'ятати, що такий акцепт звичайно дається дуже обмеженому колу підприємців, котрі мають бездоганну репутацію, за умови стягування на користь акцептанта високої винагороди, і по суті не є банківською операцією. У цьому разі експортер користується одночасно банківським акцептом, що полегшує йому мобілізацію необхідних капіталів на обліковому ринку, і полісом страхового товариства для забезпечення кредиту, наданого ним, у свою чергу, покупцеві. Відбувається нормальний розподіл праці між різноманітними інституціями.
При акцепті тратти без права обороту на трасанта банк втручається у незнайому для нього сферу і бере на себе ризик у такому розмірі, який звичайно не застосовується у банківській практиці. Акцентуючи тратту з правом регресу, він може висунути свої претензії до обох контрагентів і зазнає значних збитків лише у разі одночасного банкрутства обох, під час же акцепту тратти без права регресу банк бере на себе і фінансовий, і торговельний ризик. Страхове товариство також втручається в чужу йому сферу, видаючи поліс на всю суму можливого ризику. Цим самим страховик усуває необхідність банківського акцепту, оскільки страхова установа не тільки звільняє кредитора від надмірного ризику, а й полегшує йому мобілізацію капіталів на обліковому ринку.
Сьогодні не існує особливої потреби в спеціальній інституції, яка об'єднує функції і банку, і страхової установи. Для цього можна використовувати вже існуючі установи (як, наприклад, у Німеччині). Злиття в одній установі і страхових, і акцептних функцій суперечить історичному розвитку страхових установ у сфері кредитування зовнішньої торгівлі, що виникли як результат прогресуючого розподілу праці. І все ж значно зручнішим вважається об'єднання страхових установ зі спеціальними бюро, які з'ясовують платоспроможність іноземної клієнтури, оскільки таке об'єднання обмежує до мінімуму торговельний і фінансовий ризик. Крім того, страхове товариство при страхуванні всього ризику змушене вимагати в експортера особливого забезпечення і, гарантуючи весь ризик, обумовлювати право зворотної вимоги. Це особливо важливо тоді, коли, виконуючи замовлення, експортер допустив помилку, що спричинила відмову покупця прийняти товар і здійснити платіж.
Право ж регресу припускає деяке розкладання ризику. Повне звільнення експортера від ризику можливе лише за умови трасування векселя "без обороту".
Облік або акцепт банком тратти без обороту на трасанта є однією з форм існуючої раніше системи страхування кредиту, відомої як взяття банком ризику на себе.
У цьому разі банки погоджуються взяти на себе ризик щодо платежів покупців товару, які мають надійти. У банківській практиці, крім страхування ризику продавця, існує страхування ризику, тісно пов'язаного з активною банківською діяльністю, або стосовно продавця (експортера), або стосовно покупця (імпортера), або стосовно їх обох разом. У першому випадку банк не тільки страхує ризик, а й здійснює експортеру платіж у розмірі фактурної вартості товару відразу після здачі документів останньому, кредитуючи експортера на час транспортування товару. Коли ж передбачається кредитування імпортера, банк здійснює усі належні платежі експортеру відразу ж після здачі товару і кредитує експортера вже за власний рахунок. Ця операція дає такі результати: по-перше, звільняє експортера від ризику, пов'язаного з інкасуванням платежів від покупців і, по-друге, демобілізує капітали експортера, оскільки операція страхування супроводжується активною щодо експортера банківською операцією.
Вартість страхування залежить від ступеня ризику, який страхова установа погоджується гарантувати.
Вважається, що, гарантуючи весь ризик, страховик повинен установлювати вищу ставку, ніж при страхуванні 50 чи 75 % того кінцевого збитку, якого може завдати невдалий кінець торговельної угоди. Природно, що якою б високою не була преміальна ставка, експортеру все ж буде вигідніше застрахувати товар і сплатити певний відсоток страховику, ніж перекласти усю вартість можливого ризику на ціну певної партії експортованого за кордон товару.
Експортер у разі невдалого виходу застрахованої комерційної операції може одержати страхове відшкодування в розмірі застрахованої суми лише після встановлення розмірів залишкового збитку.
Страхове товариство докладає всіх зусиль, щоб, по-перше, одержати в дебітора якусь частку застрахованої позики і, по-друге, реалізувати те майно або товари, що слугували забезпеченням кредиту. Затим страховик використовує усю виручену суму на відшкодування збитків експортера, що застрахував свій кредит, доплачуючи від себе можливу різницю між застрахованою сумою і надходженнями від дебітора чи від продажу згаданого забезпечення. Ця операція потребує досить багато часу (до трьох місяців), протягом якого страхове товариство встановлює розміри кінцевого збитку.
Цей період, необхідний за технічними умовами страхування, не зовсім укладається в усю систему банківського кредитування міжнародної торгівлі й у заведені в ній методи і терміни фінансових розрахунків, що стосуються платіжних зобов'язань, які перебувають в обороті у зв'язку з торговельними операціями. Акцепт банком векселя означає необхідність взяти на себе (у разі відмови трасата) зобов'язання здійснити завчасно всі потрібні платежі. Зрозуміло, що банк, у свою чергу, негайно використовує своє право зворотної вимоги відносно трасанта. Останній же перебуває в цьому разі у вкрай скрутному становищі: незважаючи на те, що наданий ним іноземному покупцеві кредит застрахований, страхове товариство не може надалі до реалізації забезпечення і претензій до трасата і визначення розмірів остаточного збитку відшкодувати втрати експортера. Експортер повинен у цьому разі або здійснити за рахунок власних коштів платіж банку, що провів акцепт, або просити у свого банкіра про надання позички під страховий поліс. Отже, значення всього інституту страхування кредиту значно знижується. Залишаючись і надалі формою забезпечення ризику експортера, страхування не звільняє його коштів чи кредитних ресурсів у банківських установах від необхідності термінової мобілізації в момент неплатежу покупця.

3. ЗАХИСТ ВІД ВАЛЮТНИХ І КРЕДИТНИХ РИЗИКІВ ПРИ ЗДІЙСНЕННІ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНИХ КОНТРАКТІВ
наверх
Будь-яка зовнішньоторговельна операція має на меті еквівалентний обмін товару або на інший товар, або на еквівалент цієї вартості, виражений в іноземній валюті. Розрахунки в міжнародній торгівлі здійснюються, як правило, у вільно конвертованих валютах: доларах США, німецьких марках, англійських фунтах стерлінгів та в інших валютах, причому особливістю міжнародних економічних відносин узагалі є те, що для однієї зі сторін розрахунки завжди здійснюються в іноземної для неї валюті. Становище цих валют не залишається постійним. Залежно від внутрішнього економічного стану тієї чи іншої країни, її платіжного балансу, а також під впливом інших чинників курс валюти цієї країни стосовно інших валют змінюється.
Після скасування твердих, або фіксованих, курсів і переходу багатьох країн на початку 1973 р. до "плавання", тобто до ринкового регулювання курсів своїх валют, коливання бувають досить істотними. Такі коливання валютних курсів дезорганізуюче впливають на міжнародний поділ праці, ускладнюють еквівалентний обмін товарами і послугами.
ВАЛЮТНІ ЗАСТЕРЕЖЕННЯ. В умовах значних коливань курсів валют виникають втрати або виграші для партнерів у міжнародних економічних операціях. Для захисту від можливих валютних втрат, пов'язаних із курсовими коливаннями, у зовнішньоторговельних контрактах, а іноді й у кредитних угодах, застосовують так звані валютні застереження. Захист від ризиків з допомогою валютних застережень належить до так званого нестрахового захисту, оскільки не передбачає розміщення цих ризиків на страхування у страхових компаніях.
Сутність цих застережень зводиться до встановлення в контракті, а саме у двох його статтях - "ціна товару" та "умови платежу" - таких умов, які зводили б до мінімуму можливі валютні втрати.
Практика свідчить, що більшість контрактів передбачають як валюту ціни та валюту платежу одну і ту саму валюту. При цьому експортер заінтересований у встановленні ціни в стійкій валюті, тобто не схильній до ризику знецінювання. Фіксація ціни товару в стійкій валюті є однією з форм страхування валютних ризиків, найпоширенішою нині.
При системі фіксованих паритетів (до 1973 р.) валюта ціни в контракті не відігравала такої ролі, як сьогодні. Річ у тім що коливання курсів будь-якої валюти країни - члена МВФ не могли виходити за припустимі межі відхилень від офіційного паритету ± 1% (до грудня 1971 р.) і ± 2,25% (до лютого 1973 p.). Головним завданням експортера в той час було страхування від офіційної девальвації валюти ціни.
Таке страхування здійснювалося в двох основних формах: за допомогою валютного і золотого застереження. Валюта ціни прив'язувалася або до долара США за офіційним курсом, або через нього до іншої валюти, або ж до свого офіційного золотого вмісту. У разі цих застережень сума платежу у девальвованій валюті змінювалася у такий спосіб, щоб зберігався еквівалент у валюті, до якої прив'язувалася валюта ціни, або в початковому золотому вмісті.
При системі фіксованих паритетів девальвація однієї валюти не вела до автоматичної зміни паритетів і курсів інших валют між собою. Так, наприклад, девальвація англійського фунта стерлінгів не змінювала автоматично паритетів і курсів між доларом і німецькою маркою, маркою і французьким франком тощо. Застосування валютного застереження дозволяло експортеру зберегти еквівалент ціни в інших валютах без зміни. Золоті застереження, що застосовувалися в той час, за яких ціна товару фактично прирівнювалася до певної кількості золота, були застереженнями на базі офіційної ціни золота.
Сьогодні твердих паритетів і офіційної ціни золота не існує. Курси валют змінюються не східчасте, а постійно під впливом ринкових сил. Причому в русі перебувають одночасно курси багатьох валют.
ВИБІР ВАЛЮТИ ЦІНИ КОНТРАКТУ. Не існує валюти -еталона, до якої можна прив'язати ціну і платіж у контракті з метою зберігання незмінного еквівалента у всіх інших валютах, оскільки одні валюти дорожчають, а інші стають дешевшими (відносно одна одної).
Як уже зазначалося, велике значення в плані страхування від валютних втрат має вибір валюти ціни.
Очевидно, із достатньо високим ступенем імовірності можна орієнтуватися лише на короткострокові тенденції в русі курсів валют, скажімо, на 3-6 місяців. На довший термін (рік і більше) визначити рух курсу тієї або іншої валюти значно складніше. Для такого прогнозування необхідно враховувати кілька найважливіших чинників розвитку економіки даної країни. Одним із них є аналіз інфляційних процесів у розвинутих країнах.
Безпосереднім регулятором валютного курсу, як відомо, є платіжний баланс країни, що відбиває співвідношення надходження і платежів валюти за експортовані й імпортовані товари і послуги, а також рух капіталів у той або інший момент або за певний період.
Основу платіжного балансу, як правило, формують розрахунки із зовнішньої торгівлі тієї або іншої країни. Якщо країна імпортує більше товарів і послуг, ніж сама надає, то виникає підвищений попит на іноземну валюту. За вільного коливання валютних курсів це зумовлює підвищення курсів іноземних валют і зниження курсу валюти даної країни. І, навпаки, перевищення експорту над імпортом збільшує попит на валюту даної країни з боку імпортерів із інших країн, що веде до підвищення курсу даної валюти відносно інших валют.
Вже протягом тривалого часу економіка розвинутих країн розвивається в умовах інфляції. Зростання цін усередині країн впливає на зовнішньоекономічні зв'язки, викликає структурні зміни в платіжному балансі, які, у свою чергу, визначають рух курсів валют.
Оскільки інфляційні процеси в країнах відмінні за своєю інтенсивністю, тобто темпи зростання цін різні, то у вигіднішому становищі перебувають країни з низькими темпами зростання цін. Товари цих країн конкурентоспроможні на зовнішніх ринках, а фірми цих країн мають більше можливостей розширити свій експорт. За інших рівних умов це веде до збільшення надходжень іноземної валюти, зростання попиту на валюти цих країн і підвищення їхніх курсів. І, навпаки, вищі темпи зростання цін у якійсь країні порівняно з іншими країнами в кінцевому підсумку призведуть до зниження курсу її валюти.
При визначенні можливої тенденції валютних курсів важливо з'ясувати динаміку цін на товари і послуги, що є об'єктами міжнародної торгівлі. Для цього, зокрема, можуть бути використані індекси оптових цін. Індекс оптових цін, звичайно, не дає абсолютно точної картини, оскільки товари, що надходять у міжнародну торгівлю, можуть мати різну питому вагу в товарній масі тієї або іншої країни, і динаміка цін на ці товари може відрізнятися від загального індексу оптових цін.
Хоча основною валютою міжнародних розрахунків продовжує залишатися долар США, проте дедалі більшу роль починають відігравати валюти інших країн: німецька марка, єна швейцарський франк.
В умовах такої нестійкості валютних курсів установлення ціни в доларах не завжди повністю забезпечує інтереси експортера. У цьому разі виникає необхідність страхування від можливого падіння курсу долара.
У принципі таке страхування експортної виручки вираженої у валюті, становище якої нестійке, можливе з допомогою валютного застереження, наприклад, до німецької марки, яка на перспективу вважається більш стійкою. При цьому в умовах платежу фіксується, що платіж здійснюється в німецьких марках, виходячи з її курсу до долара на момент (дату) підписання контракту. Фактично це застереження переводить ціну, виражену в доларах, у німецькі марки. Це доречно тоді, коли ціна в контракті з поставками протягом року і більше встановлюється на базі котирувальної ціни на якійсь товарній біржі. (Котирувальні ціни відображають в основному співвідношення попиту і пропозиції товару й меншою мірою - зміну валютних курсів.) Ціна в контракті, встановлена в доларах, відповідно до котирувальної ціни може змінюватися в будь-яку сторону, але перерахунок її в німецькі марки за курсом, зафіксованим на весь термін контракту, постане гарантією від втрат унаслідок можливого падіння курсу долара.
МУЛЬТИВАЛЮТНА ЗАСТЕРЕЖЕННЯ. У зовнішній торгівлі в даний час застосовується і такий метод страхування валютних ризиків, як включення в контракти багатовалютних, або мультивалютних застережень.
Особливість мультивалютного застереження полягає в тому, що як валютне застереження береться не одна, а кілька валют, об'єднаних разом у так званому "кошику" валют.
"Кошики" валют являють собою умовні облікові одиниці. З їх допомогою визначається вартість тієї або іншої валюти відносно набору валют, із тим щоб зменшити валютний ризик для обох сторін - учасниць угоди.
За таких застережень розмір платежу ставиться в залежність від зміни курсу валюти платежу одночасно до низки інших валют. Це нівелює курсові коливання даної валюти щодо всіх валют "кошика" загалом і якоюсь мірою стабілізує початковий вартісний вираз зобов'язань і платежів за контрактом.
Вибір валют здебільшого залежить від характеру торгівлі даної країни з її основними торговельними партнерами і характеру інших зовнішньоекономічних зв'язків цієї країни. Це стосується, зокрема, країн ЄС, де велику роль відіграють і політичні обставини, а також деяких азіатських і арабських країн.
Ряд країн з інших регіонів світу розробили свої умовні рахункові одиниці, найбільш прийнятні для них. Проте ідеальних валютних "кошиків", що цілком гарантували б від ризику валютних втрат, не знайдено, незважаючи на посилені пошуки їх протягом останнього років.
До розряду умовних або їх валютних одиниць належить й одиниця СДР, створена МВФ. Вартість СДР визначається на базі середньозваженої вартості валют п'яти найбільших країн - членів МВФ, на кожну з яких припадає значна частина світового експорту товарів і послуг. Найбільшу питому вагу в цьому "кошику" валют займає долар США. Ця одиниця застосовується МВФ у розрахунках із країнами - членами Фонду, у ній МВФ обчислює світові валютні резерви і всі здійснювані самим Фондом операції.
Як облікова одиниця СДР використовується також у статистичних матеріалах ОЕСР, при розміщенні облігаційних позик на євровалютних ринках та в інших сферах.
У сучасних умовах найзручнішим, хоч і не завжди вигідним, для зовнішньоторговельних партнерів є саме валютне застереження на базі СДР. Щоденно публіковані МВФ курси валют відносно СДР показують зміну становища тієї або іншої валюти загалом у системі міжнародних розрахунків. Курс долара США може знижуватися відносно деяких валют, що входять у "кошик" СДР, наприклад відносно німецької марки, японської єни, англійського фунта, як це було до 1980 р. Водночас відносно більш слабких валют курс долара може підвищуватися. Вартість же долара, виражена в СДР, відображає середню зміну його цінності відносно всіх валют "кошика" СДР.
При використанні СДР як мультивалютного застереження ціна в контракті встановлюється в якійсь вільно конвертованій валюті, з огляду на її вартість в СДР на дату укладення угоди або контракту. Платежі здійснюються у валюті за курсом до СДР на дату платежу, причому сума платежу перераховується у такий спосіб, щоб еквівалент ціни в ній зберігався.
На додаток до валютних застережень можливе ще і таке застереження: валюта ціни прив'язується до іншої валюти за певним курсом. При зміні курсового співвідношення на дату платежу прибутки і збитки сторони ділять навпіл. Ціна і платіж перераховуються за середнім курсом між курсами на дату підписання контракту і дату платежу.
ХЕДЖУВАННЯ, ФОРВАРДНІ ОПЕРАЦІЇ, УГОДИ "СПОТ". З метою зменшення можливих валютних втрат від різких коливань курсів валют та їх інфляційного знецінювання експортери багатьох країн застосовують так званий метод хеджування, тобто метод укладення поряд з основним контрактом контракту про купівлю в постачальників відповідного товару "на термін" (йдеться про більш пізній термін, ніж за основним контрактом) за фіксованою ціною. Спекулюючи на біржі цим другим контрактом, експортер розраховує дістати прибуток, що компенсує йому можливі збитки при виконанні основного контракту.
Ця практика досить поширена в США. Багато іноземних банків часто вдаються до валютних операцій "на термін" (так звані форвардні валютні операції), зміст яких полягає в купівлі чи продажі певних сум відповідної валюти за заздалегідь обумовленим курсом на базі поточних ринкових котирувань із її фактичним переданням у розпорядження контрагента у певний строк у майбутньому (звичайно на дату розрахунків за комерційними операціями). У такий спосіб банки страхують себе та своїх клієнтів від можливих валютних збитків під час проведення останніми зовнішньоторговельних операцій. Крім того, банки часто практикують диверсифікацію складу своїх валютних резервів, скорочуючи в них питому вагу нестійких валют і збільшуючи питому вагу стійких валют (таких, як німецька марка, швейцарський франк).
У ряді країн для страхування застосовується регулювання терміну платежу, що називається "лідс енд легс". Сутність його полягає в проведенні заходів, спрямованих на прискорення або затримку міжнародних платежів за кредитними і зовнішньоторговельними рахунками, вираженими в іноземних валютах, щоб запобігти валютним втратам й одержати вигоду від очікуваної зміни валютного курсу.
Деякі великі фірми, особливо ТНК, іноді намагаються уникнути валютного ризику, застосовуючи заходи для досягнення відповідності надходжень і витрат іноземної валюти. Наприклад, фірма може інвестувати валютну виручку, що надходить, на депозитні рахунки в евровалютах на певні строки. Ці рахунки виражаються у валюті майбутніх платежів.
На додаток до зазначених способів попередження і страхування від валютного ризику фірми-експортери часто намагаються завищувати ціни, фіксуючи їх у слабких валютах, щоб нейтралізувати можливе падіння курсу валюти ціни. Вони можуть також включати застереження в експортні контракти, допускаючи перегляд цін у разі зміни валютних курсів.
Використовується і такий метод страхування від валютного ризику, як проведення угод "спот" із валютами й одночасне розміщення їх на грошових ринках.
Як уже зазначалося, у більшості контрактів у зовнішній торгівлі валютою ціни і валютою платежу є одна й та сама валюта. Зміна курсу валюти угоди за період з моменту підписання контракту до моменту платежу за ним може бути досить суттєвою. Виходячи з оцінки перспективи курсу валюти угоди, страхування може застосувати або експортер, або імпортер (хоча не виключений і варіант страхування кожною зі сторін). Наприклад, у контракті між англійським експортером і американським імпортером ціна і платіж установлені в англійських фунтах стерлінгів. У цьому разі валютний ризик на боці американського імпортера. Побоюючись можливого зниження курсу долара відносно фунта стерлінгів, імпортер купує за свої долари фунти на ринку готівкових фунтів стерлінгів ("спот") та інвестує їх на депозитний рахунок у фунтах стерлінгів на термін до моменту платежу за контрактом. Коли настає термін платежу, він знімає фунти з депозиту і розплачується ними з англійським експортером.
Якщо валютою операції за тим самим контрактом служитиме, наприклад, долар США, то валютний ризик стосуватиметься англійського експортера. Тоді, побоюючись знову ж таки зниження курсу долара відносно фунта стерлінгів, він через свій банк-агент бере кредит у доларах США на суму експортної виручки на строк до моменту платежу за контрактом Потім на ці долари на ринку "спот" купує фунти стерлінгів та інвестує їх на депозитний рахунок у фунтах або використовує їх на власний розсуд.
Під час оплати американським експортером суми за контрактом отримані долари експортер використовує на погашення наданого раніше кредиту в доларах.
Ці комбінації валютних операцій на ринку "спот" і на грошовому ринку використовуються досить часто.
ЗАХИСТ ВІД ВАЛЮТНИХ ВТРАТ "ІНФРАСТРУКТУРИ ЗОВНІШНЬОЇ ТОРГІВЛІ". Проблема страхування валютних втрат унаслідок зміни валютних курсів стосується і такої статті "невидимої" торгівлі, як фрахт. Об'єктом торгівлі тут є послуги щодо транспортування вантажів з одних країн в інші. Ціною цих послуг є ставки фрахту. Міжнародний фрахтовий ринок у принципі нічим не відрізняється від будь-якого товарного ринку. До початку 70-х років валютою, у якій фіксувалися фрахтові ставки, здебільшого служив долар США. Сьогодні судновласники встановлюють ставки в інших валютах - у німецьких марках, голландських гульденах та ін. З другої половини 70-х років при фіксації ставок фрахту в доларах активно стали застосовуватися дві форми страхування від валютних утрат.
По-перше, це прив'язка до стійкої, твердої валюти за певним курсом. Наприклад, у контракті на перевезення вантажів від такого-то порту до такого-то, фіксувалося, що ставка для даного товару становить 100 дол. США за 1 тонну. Платіж здійснюється в бельгійських франках за курсом не менше 1 долар = 30 бельгійським франкам або за курсом не менше 1 долар = 2 німецьким маркам. У разі зниження курсу долара нижче 30 франків за 1 долар застосовуватиметься курс у 30 франків за один долар, тобто сума платежу буде не меншою, ніж 30 000 бельгійських франків або 2 000 німецьких марок. Другою, більш поширеною формою страхування від падіння курсу долара є застосування спеціальної валютної поправки на знецінювання долара - CAF (currency adjustment factor). Сутність її полягає в тому, що основна, або базова, ставка фрахту збільшується на певну величину CAF, яка відображає знецінювання долара США відносно інших валют. Розмір CAF у процентному відношенні встановлюється об'єднанням судновласників - так званими конференціями.
Оскільки конференція - це об'єднання суднових компаній для обслуговування вантажів на певному напрямку (Західна Європа - Ближній Схід, Японія - порти Південно-Східної Азії, Західна Європа - порти Червоного моря тощо), то доларові надходження цих компаній звичайно конвертуються у валюти своїх країн. Тому, розраховуючи поправку на знецінювання долара, до уваги беруть його знецінення відносно валют цих країн, а також загалом до всіх провідних валют розвинутих країн.
Залежно від країн, фірми яких беруть участь у тій або іншій конференції, "кошик" валют, відносно яких обчислюється розмір знецінювання долара, може бути різним.
Однак у разі зміни тенденції в динаміці валютних курсів, зокрема, якщо курс долара падає, надбавка CAF знову буде підвищуватися, оскільки вона, по суті, є складовою ставки фрахту.
ЗАСТЕРЕЖЕННЯ ПРО ПЕРЕГЛЯД СТОРОНАМИ КОНТРАКТНОЇ ЦІНИ. Останнім часом в контрактах як форму страхування від курсових коливань часто передбачають застосування не валютних застережень, а застережень про перегляд сторонами контрактної ціни при зміні курсу валюти ціни, що перевищує певну встановлену сторонами межу коливань.
Так, наприклад, сторони контракту фіксують ціну в англійських фунтах стерлінгів, виходячи з курсу фунта до німецької марки (або до іншої валюти) на дату підписання контракту. При цьому обумовлюється, що при зміні курсового співвідношення між фунтом і маркою, що перевищує 2,5% відсотка в той або інший бік, вони зустрінуться для відповідного перегляду ціни.
Зовнішньоторговельний контракт не має на меті одержання прибутку від змін валютних курсів. Головне - це отримати еквівалент вартості за проданий товар. Усі розглянуті вище види страхування валютних ризиків - фіксація контрактної ціни у твердій валюті, застосування валютного і мультивалютного застережень та ін. - мають на меті знизити можливі втрати від зміни курсів валют.
Як і будь-яка умова контракту, установлення в контракті того або іншого валютного застереження, так само як і валюти ціни, залежить насамперед від позиції сторін на переговорах. Якщо кон'юнктура на даному ринку сприятлива для продавця, то він має перевагу на переговорах і може домагатися включення в контракт найвигідніших для себе умов, що полягають не тільки в одержанні вигідної ціни, а й у включенні валютного застереження, що забезпечує отримання цієї вигоди. Якщо ж превалює "ринок покупця", то ситуація буде зворотна.
Крім того, застосування тих або інших застережень може бути регламентовано валютними законодавствами країн або торговельними і платіжними угодами між країнами.
В останні роки також спостерігається введення або розширення урядами промислове розвинутих країн механізму страхування експортерів від валютних втрат у результаті коливань валютних курсів.
Такі системи страхування є в Японії і щонайменше в десяти західноєвропейських країнах (Австрії, Великобританії, Данії, Італії, Норвегії, Португалії, Франції, ФРН, Швеції і Швейцарії).
Оскільки механізми страхування від валютних втрат у різних країнах суттєво різняться, важко охарактеризувати їх загалом. Здебільшого вони містять умову про те, що страховик відшкодовує експортеру валютні втрати, яких зазнає експортер у зв'язку з несприятливими для нього коливаннями валютного курсу, що перевищують обумовлений рівень відхилення його від вихідного курсу під час укладення контракту. У свою чергу, експортери виплачують страховику премію за страхування ризику валютних втрат в обумовленому розмірі. У деяких країнах передбачено умову, щоб експортер здавав страховому товариству валютний прибуток понад обумовлений відсоток.
КЛЮЧОВІ СЛОВА:
Страхування; страховий фонд; страховий захист; страховий ринок; страховий брокер; обов'язкове страхування; добровільне страхування; торговельний ризик; фінансовий ризик; валютне застереження; ціна контракту; мультивалютне застереження.
КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ:
1. У чому сутність перерозподільник фінансових відносин у страхуванні?
2. У чому відмінність страхування від кредитування?
3. Які існують види страхування?
4. Які існують ризики в зовнішньоекономічній діяльності?
5. Охарактеризуйте базові умови постачання (СІФ і ФОБ): інтереси експортера й імпортера з погляду страхування.
6. Охарактеризуйте види ризиків експортного кредитування.
7. Назвіть принципи експортного кредитування.
8. Які існують засоби захисту від валютних ризиків?
ЛІТЕРАТУРА:
1. Аленичев А. А. Страхование валютных рисков, банковских и экспортных коммерческих кредитов. - М., 1994.
2. Александров А. А. Страхование. - М., 1999.
3. Катасонов В. Ю., Морозов Д. С. Проектное финансирование: организация, управление риском, страхование. - М., 2000.
4. Страховое дело: Учебник / Под ред. А. И. Рейтмана. - М., 1992.
5. Ефимов С. Л. Энциклопедический словарь: экономика страхования. - М., 1996.
6. www.allinsurance.ru.

<< Розділ 18
Розділ 20  >>

Библиотека Воеводина ... Главная страница    "Управління зовнішньоекономічною діяльністю" / за ред. А.І. Кредісова