Розділ 13. Контракт у зовнішньоекономічній діяльності
�внішньоторговельного контракту
Специфіка умов зовнішньоторговельного контракту
Місце виконання контракту
Ціна товару
2. Платежі в зовнішньоекономічній діяльності
Умови платежу
Комерційні документи

Розділ 13
Контракт у зовнішньоекономічній діяльності
Зовнішньоекономічна діяльність припускає активний пошук партнерів за рубежем. Проте навіть успішний пошук закордонного партнера, готового налагодити перспективні взаємовигідні відносини, залишиться безрезультатним, якщо не буде укладений відповідний контракт.
У міжнародній комерційній практиці контрактом називають договір закупівлі-продажу товарів у матеріально-речовинній формі. Це документ, що оформляє зовнішньоторговельну операцію, містить письмову домовленість сторін про постачання товару: зобов'язання продавця передати певне майно у власність покупця і зобов'язання покупця прийняти це майно і сплатити за нього необхідну грошову суму або зобов'язання сторін виконати умови товарообмінної операції.
При укладенні зовнішньоторговельного контракту сторони повинні обумовити, право якої держави застосовуватиметься для регулювання форми угоди і прав та обов'язків сторін. За українським законодавством права й обов'язки сторін за зовнішньоторговельним контрактом визначаються правом країни, обраної сторонами при укладенні контракту або в результаті подальшого узгодження. За відсутності такої угоди до контракту застосовується право країни, де засновано, розташовано штаб-квартиру чи основне місце діяльності сторони, котра є: продавцем у контракті купівлі-продажу; комітентом (консигнантом) - у договорі комісії (консигнації); довірителем - у договорі доручення; перевізником - у договорі перевезення.
У міжнародній торговельній практиці існують найрізноманітніші контракти, їх зміст залежить від угоди, яку мають намір здійснити контрагенти. Але, незважаючи на всю розмаїтість видів контрактів, в основі кожного з них лежать положення класичного контракту купівлі-продажу, основні умови якого розглядаються в цьому розділі.

1. УМОВИ ЗОВНІШНЬОТОРГОВЕЛЬНОГО КОНТРАКТУ
наверх
Зміст контракту становлять його умови, про які сторони домовилися в процесі укладення контракту та попередніх переговорів. Ці умови відбивають специфіку взаємовідносин сторін та їхні особливі вимоги до предмета і порядку виконання контракту. З огляду на це умови контракту можуть бути класифіковані за їх обов'язковістю для продавця і покупця та за їх універсальністю.
Щодо обов'язковості умови контракту поділяються на обов'язкові і додаткові.
До обов'язкових умов належать:
* найменування сторін-учасників угоди;
* предмет контракту;
* якість і кількість;
* базисні умови поставки;
* ціна;
* умови платежу;
* санкції та рекламації (штрафи і претензії);
* юридичні адреси та підписи сторін. Додаткові умови:
* здавання-приймання товару;
* страхування;
* відвантажувальні документи;
* гарантії;
* упаковування і маркування;
* форсмажорні обставини;
* арбітраж;
* інші умови.
Обов'язковими ці умови (conditions) називаються тому, що якщо одна зі сторін не виконує їх, то інша сторона вправі розірвати контракт і вимагати відшкодування збитків. Додаткові, або несуттєві, умови ("warranty") передбачають, що при порушенні їх однією зі сторін інша сторона не вправі розірвати угоду, а може вимагати виконання контрактних зобов'язань і застосувати штрафні санкції, якщо це передбачено контрактом. Учасники угоди вирішують самі в кожному конкретному випадку, які з умов будуть суттєвими, а які несуттєвими.
З погляду універсальності умови контракту можна поділити на універсальні й індивідуальні. До універсальних (типових) умов належать:
* формулювання преамбули;
* здавання-прийняття товару;
* базисні умови поставки;
* умови платежу;
* упаковування і маркування;
* гарантії;
* санкції та рекламації;
* форсмажорні обставини;
* арбітраж. Індивідуальні умови:
* найменування сторін;
* предмет контракту;
* якість товару;
* кількість товару;
* ціна;
* строки поставки;
* юридичні адреси й підписи сторін.
СПЕЦИФІКА УМОВ ЗОВНІШНЬОТОРГОВЕЛЬНОГО КОНТРАКТУ.
Окремі умови зовнішньоторговельних контрактів мають власну специфіку, що необхідно знати і враховувати при складанні контракту. До таких умов належать: місце виконання контракту, ціна, фінансові умови, комерційні документи.
МІСЦЕ ВИКОНАННЯ КОНТРАКТУ. Залежно від місця виконання контракту між сторонами розподіляються витрати на перевезення й обов'язки, пов'язані з доставлянням переданого за контрактом товару. До місця виконання такі витрати й обов'язки за загальним правилом несе продавець, а надалі - покупець.
У місці виконання контракту до покупця звичайно переходить право власності на товар і, відповідно, ризик випадкової втрати придбаного майна. У цьому полягає основна відмінність договору купівлі-продажу від всіх інших видів договорів - орендного, ліцензійного, страхування та ін., де не міститься умова про перехід права власності на товар, а предметом договору є право користування товаром або надання послуг.
Відповідно до законодавства країн СНД виникнення і припинення права власності на товар визначається за законами місця здійснення зовнішньоторговельної операції Згідно з законодавством країн СНД право власності покупив на товар за договором купівлі-продажу виникає з моменту передання йому товару, якщо інше не передбачено законом або договором. Переданням визнається вручення товару покупцеві, а також здавання товару транспортній організації або пошті для відправлення покупцю, якщо за контрактом укладення договору перевезення й оплата за доставку товару покупцеві не входить в обов'язки продавця.
Місце виконання має важливе значення для визначення відповідальності продавця за контрактом. Переданий ним товар повинен за кількістю, якістю й іншими умовами відповідати вимогам контракту саме в місці його виконання. За подальше погіршення якості товару, якщо в цьому немає вини продавця, відповідатимуть ті особи, якими було завдано шкоди товару.
Місце виконання контракту визначається сторонами з урахуванням специфіки контракту та їх комерційної заінтересованості.
ЦІНА ТОВАРУ є однією із суттєвих умов контракту. Вона виражається числом грошових одиниць певної валюти за одну кількісну одиницю товару, указаного в контракті.
Ціни контрактів за узгодженням сторін фіксуються у валюті однієї з країн контрагентів або у валюті третьої країни. Для платежу, тобто для взаємних розрахунків між продавцем і покупцем, може бути обрана інша валюта, не та, у якій зафіксовані ціни.
Вибір валюти ціни і валюти платежу залежить, по-перше, від співвідношення сил між покупцем і продавцем, по-друге, від усталених звичаїв у міжнародній торгівлі. Наприклад, при торгівлі каучуком, оловом і деякими іншими товарами заведено вказувати ціни у фунтах стерлінгів, а при торгівлі нафтопродуктами - в американських доларах.
Інколи ціна, обумовлена в контракті, та ціна, фактично сплачена покупцем, не збігаються. Наприклад, при купівлі каучуку встановлюється ціна на базисний сорт і до неї дається шкала знижок і надбавок відповідно до зміни сортності товару. Природно, що ціна товару залежить від обумовлених у контракті базисних умов його поставки в зазначений географічний пункт.
Основні питання, які виникають при встановленні ціни на товар, такі:
* на які ціни орієнтуватися експортеру при встановленні ціни пропозиції й імпортеру при визначенні доцільності закупівлі;
* як співвідноситься ціна товару з витратами на доставку товару покупцеві;
* яким способом розрахувати ціну товару;
* як зафіксувати ціну в контракті;
* у якій валюті встановити ціну товару й у якій здійснювати платіж;
* як уникнути валютних ризиків.
Питання ціноутворення на зовнішньому ринку, способи фіксації ціни в контракті та вибір валюти платежу розглядаються в спеціальних розділах цього видання. Тут же ми зупинимося на найбільш загальних принципах, що звичайно використовуються при встановленні ціни товару в практиці міжнародних торговельних угод.
Ціна на кожний товар установлюється за певну одиницю виміру. Наприклад:
* за кількісну одиницю маси (кілограм, тонна і т. д.), площі (метр квадратний і т. д.), обсягу (кубометр, метр і т. д.), за штуку, комплект тощо;
* за числову одиницю (десяток, сотня, дюжина і т. д.);
* за вагову одиницю виходячи з базисного вмісту основної речовини в товарі (руди, концентрати, продукція на основі хімічних сполук), а також з коливань натуральної ваги, вмісту сторонніх домішок і вологи.
Якщо за даним контрактом поставляються товари різної кількості й асортименту, то ціна встановлюється окремо за одиницю товару кожного виду, сорту, марки. Тоді ціни на товари вказуються в додатках до контракту - специфікаціях, що є невід'ємною складовою контракту. При поставках комплектного устаткування в специфікаціях указується ціна на кожний комплектуючий виріб. При часткових поставках, тобто поставках не відразу всієї партії товару, у специфікації вказується ціна кожної часткової поставки. Якщо в основу ціни береться одиниця маси, необхідно визначити її характер (маса нетто - маса товару без упаковки; маса брутто - маса товару разом з упаковкою; маса брутто за нетто маса товару разом з упаковкою, коли маса останньої настільки мала, що нею можна знехтувати). У разі, коли в основу ціни береться одиниця маси або ціна встановлюється за штуку або комплект, у контракті необхідно обумовити, чи включається вартість упаковки і тари в ціну товару.
Експортні поставки товару за даною ціною будуть найефективніші, якщо ціна товару покриває прямі витрати компенсує непрямі витрати, віднесені на товар, приносить прибуток є конкурентоспроможною і забезпечує місце на ринку. Прямі витрати - це витрати на виробництво і реалізацію безпосередньо пов'язані з даним товаром. Інакше кажучи, ці витрати викликав тільки один даний товар.
Витрати виробництва включають витрати на придбання і зберігання сировини і матеріалів, заробітну плату, амортизацію основних фондів і виплату процентів за кредит, якщо він використовувався для виробництва товару.
До витрат реалізації відносять витрати на транспортування товару покупцеві, страхування товару, сплату експортних податків, мита і зборів, агентських винагород посередникам. Розмір цих витрат залежить від обов'язків експортера за базисними умовами поставки.
Непрямі витрати пов'язані з діяльністю підприємства взагалі і відносяться на вартість даного товару. Крім цього, ціна товару обов'язково містить у собі певний прибуток у відсотках до суми витрат. Проте вона не може бути справжньою зовнішньоторговельною ціною, тому що враховує індивідуальні, а не суспільно необхідні витрати праці, що визначають реальну вартість товару на зовнішньому ринку. В умовах, коли матеріальні затрати на виробництво товарів у СНД зовсім не співвідносні із затратами на виробництво подібних товарів за кордоном, ціни, розраховані на основі витрат і прибутку, виявляться демпінговими, тобто набагато нижчими від світових. Під світовими цінами розуміють ціни, за якими здійснюються значні комерційні експортно-імпортні угоди в основних центрах світової торгівлі з платежами у вільно конвертованій валюті.
Загострення конкуренції на світовому ринку змушує держави обмежувати імпорт у країну товарів за цінами нижчими від світових. Вони вводять різне антидемпінгове мито, що підвищує вартість імпорту, і можуть через свої антидемпінгові органи змусити експортера підвищити ціну на товар. Від демпінгових цін страждає також і держава експортера, оскільки це завдає шкоди її репутації як торговельного партнера І може викликати обмеження в торгівлі з нею. До того ж, занижені
ціни призводять до втрати валютної виручки підприємства і перешкоджають поповненню валютних запасів у країні. Тому держави експортера стежать за рівнем експортних цін. В Україні однією з умов виходу на зовнішній ринок є відповідність контрактних цін індикативним цінам, які публікує Міністерство зовнішньоекономічних зв'язків і торгівлі України. Проте ціна не вважається демпінговою, якщо вона занижена тільки в результаті надання спеціальних знижок конкретному покупцю.
З іншого боку, у країнах СНД спостерігається тенденція наближення цін багатьох товарів до світових. Збереження такої тенденції може призвести до того, що наші експортери зіштовхнуться з жорсткою конкуренцією на світовому ринку. У цій ситуації експортер при встановленні ціни може опинитися перед вибором: призначити ціну товару, що повністю покриває витрати, чи продавати за ціною, що компенсує лише прямі витрати, і відмовитися від відшкодування непрямих витрат. Продаж за ціною, що враховує лише прямі витрати, не може вестися тривалий час, оскільки підприємство не може довго відмовлятися від покриття непрямих витрат. Разом з тим якщо експортер реалізує велику частину свого товару за цінами, що покривають повні витрати, то продаж деякої частини продукції за цінами, що відшкодовують тільки граничні прямі витрати, є доцільним.
Для визначення загального рівня ціни планованого продажу звичайно користуються цінами, що публікуються в спеціальних і фірмових джерелах інформації, що відбивають рівень світових цін. Практично світові ціни - це експортні ціни основних постачальників даного товару й імпортні ціни в головних центрах імпорту цього товару. Наприклад, на пшеницю й алюміній світовими є експортні ціни Канади; на пиломатеріали - експортні ціни Швеції, на каучук - ціни Сінгапурської біржі; на хутро - ціни Санкт-Петербурзького і Лондонського аукціонів; на чай - ціни аукціонів у Калькутті, Коломбо і Лондоні. Якщо для сировинних товарів світову ціну визначають основні країни-постачальниці, то щодо готових виробів і устаткування вирішальну роль відіграють головні фірми, що випускають і експортують певні типи і види виробів.
До цін, що публікуються, належать довідкові ціни, біржові котирування, ціни аукціонів, ціни, що наводяться в загальностатистичних довідниках, ціни фактичних угод, ціни пропозицій великих фірм.
Довідкові (індикативні) ціни - це ціни товарів внутрішній оптовій або зовнішній торгівлі різних країн, що публікуються в друкованих виданнях. Джерелами довідкових цін є економічні газети і часописи, спеціальні бюлетені, фірмові каталоги і прейскуранти. Довідкові ціни можуть бути суто номінальними, тобто не пов'язаними з реальними комерційними операціями, або такими, що відображають попередні операції зроблені за минулий тиждень, місяць.
Біржові котирування - ціни товарів, що є об'єктом біржової торгівлі, які в основному відбивають фактичні угоди.
Ціни аукціонів близькі до котирувань бірж, оскільки відображають, як правило, реальні угоди.
Ціни попередніх угод застосовуються у разі відносної стабільності цін, насамперед на промислову сировину, а також машини й устаткування.
Найбільш обґрунтованим критерієм для визначення рівня цін у контракті є ціни фактичних угод і ціни пропозицій фірм-конкурентів. Проте ціни фактичних угод публікуються нерегулярно, а з'являються в пресі епізодично лише щодо окремих операцій.
Одним із дійових чинників успішного виходу на ринок в умовах жорсткої конкуренції є надання покупцям певних пільг у вигляді знижок на ціни. Розмір знижок залежить від характеру угоди, умов поставки і платежу, взаємовідносин із покупцем, кон'юнктури ринку в момент угоди. Охарактеризуємо найпоширеніші види знижок.
Спеціальна знижка дається привілейованим покупцям, у замовленнях яких найбільш заінтересований продавець. Таку знижку роблять тоді, коли продавець тільки виходить на даний ринок із даним товаром і збирається продати пробну партію товару.
Загальна (проста) знижка нараховується з прейскурантної або довідкової ціни. Проста знижка з прейскурантної ціни на серійні машини й устаткування становить звичайно 20-30%, а іноді й до 40%. Проста знижка на промислову сировину становить близько 5%.
Прогресивна (оптова знижка) - це знижка за кількість. Вона застосовується до серійних замовлень виробів, до яких експортери виявляють значний інтерес, оскільки при виготовленні великої кількості машин того самого типу знижуються витрати на одиницю продукції. Розмір знижки досягає 10%.
Дилерські знижки даються продавцями своїм постійним представникам і посередникам. Вони поширені при продажі автомобілів, тракторів, стандартного устаткування й оргтехніки; коливаються залежно від марки товару і становлять 15% від ціни, за якою сам продавець реалізує товари в роздріб.
Знижка "сконто" - знижка при розрахунках готівкою. У тому разі, коли довідкова ціна передбачає короткостроковий кредит, а покупець готовий оплатити товар готівкою, він може одержати таку знижку. Розмір цієї знижки, як правило, відповідає розміру позичкового відсотка на грошовому ринку в даний момент. Такі угоди особливо поширені в Західній Європі. У контракті вона фіксується так: "Ціна товару - 2000 німецьких марок, при оплаті протягом одного тижня - знижка 4 %".
Бонусна знижка, або знижка за оборот, дається продавцем своїм постійним агентам за реалізацію певної кількості виробів. У агентській угоді встановлюється шкала знижок залежно від обороту. За деякими видами устаткування знижка становить від 5 до 25 %, за сировинними і сільськогосподарськими товарами - кілька відсотків.
Сезонна знижка застосовується у разі продажу товару поза сезоном, її розмір залежить від характеру товару.
Інколи знижка як така не згадується в тексті контракту, а просто в процесі переговорів визначається кінцева ціна товару з урахуванням знижки і тоді фіксується в контракті. Проте при наданні спеціальної знижки застереження про неї в тексті контракту бажане. Застереження може мати такий вигляд: "Ціна одиниці виробу становить 900 дол. США, але продавець надає покупцеві знижку в розмірі 10% із кожного виробу, й остаточна ціна контракту становитиме таку-то суму. Зазначена знижка дійсна тільки для даного контракту". Це означає, що у разі повторної угоди на той самий товар покупець не має права вимагати знижки, покликаючись на попередній контракт, а інший покупець не може посилатися на дану угоду, як на прецедент у встановленні цін.

2. ПЛАТЕЖІ В ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ
наверх
УМОВИ ПЛАТЕЖУ визначають спосіб і порядок фінансових розрахунків і гарантії виконання сторонами взаємних платіжних зобов'язань. У сучасних умовах зовнішньо, торговельної діяльності застосовуються два види платежів - готівкою і розрахунки при кредиті. До розрахунків готівкою належать розрахунки за допомогою чеків банківських переказів, акредитивів та інкасо.
Вибір тих або інших форм розрахунків готівкою пов'язаний із характером угоди. Якщо продаються невеликі експонати із виставки, то платіж здійснюється негайно шляхом виписування чека на ім'я продавця. При оформленні більших угод платіж готівкою займає триваліший час.
Розрахунки чеками - це розрахунки з використанням письмових безумовних розпоряджень чекодавця платнику здійснити платіж зазначеної на чеку суми чекодержателеві (пред'явникові або конкретним особам і організаціям) готівкою або шляхом перерахування на рахунок власника чека в банку.
Розрахунки шляхом банківських переказів у міжнародній торгівлі відбуваються, як і у внутрішньому платіжному обороті, за допомогою платіжних доручень. Однак платіжні доручення міжнародного платіжного обороту підпорядковуються особливим міжнародним правилам. Вони відрізняються від внутрішніх платіжних доручень тим, що можуть бути виписані не тільки в національній, а й в іноземній валюті.
Банківський переказ - це розрахункова банківська операція, що здійснюється переведенням платіжного доручення від одного банку іншому. Платіжне доручення являє собою наказ банку, складений на підставі вказівок переказодавача - клієнта банку, адресований своєму банку-кореспонденту про виплату певної суми грошей переказоодержувачу (бенефіціару).
Платіжні доручення переказуються банками один одному поштою, телеграфом, телексом або з застосуванням інших засобів телетрансмісійного зв'язку. Виконання платіжного доручення в міжнародному обороті здійснюється доволі довго (у заокеанській торгівлі - кілька тижнів). Для переказодавача термін виконання платіжного доручення суттєвого значення не має. Важається, що боржник своєчасно здійснив платіж, якщо він вчасно виписав платіжне доручення. Це означає, що загальний термін виконання платіжного доручення йде за рахунок кредитора.
Введення електронної обробки даних забезпечило нові можливості для значного скорочення часу, потрібного для здійснення платежів. Ці можливості використали провідні головні банки капіталістичних країн, які створили так звану систему "СВІФТ", що стала новою організаційною формою передання даних між банками-кореспондентами в міжнародному платіжному обороті. У 1973 р. 239 банків із 15 країн (Австрія, Бельгія, Великобританія, Данія, Італія, Канада, Люксембург, Нідерланди, Норвегія, США, Фінляндія, Франція, ФРН, Швейцарія, Швеція) заснували Товариство всесвітнього міжбанківського фінансового телезв'язку ("Society for Worldwide Interbank Financial Telecommunications - SWIFT"). Нині до цього товариства приєдналися банки з багатьох країн світу, у тому числі і деякі банки країн колишнього СРСР.
Найчастіше розрахунок переказом використовується при сплаті боргів за позиками і кредитами, наданні авансів, при врегулюванні рекламації, поверненні зайвих отриманих сум та інших операцій.
Система розрахунків переказами не дає продавцям гарантії в тому, що покупці взагалі оплатять поставлені товари. Тому при розрахунках банківськими переказами звичайно включаються зобов'язання покупців надати продавцям фінансові гарантії платежів. Такими гарантіями можуть бути гарантії банків.
Гарантія банку означає поручительство банку щодо зобов'язань клієнта стосовно третіх осіб. Інакше кажучи, банк бере на себе зобов'язання здійснити за покупця передбачені контрактом платежі. Таке зобов'язання може бути умовним або безумовним, відкличним або безвідкличним. Покупці сплачують банкам вартість гарантій, що є оцінкою ризику невиконання платіжних зобов язань. Вартість банківських гарантій залежить від солідності фірми, очікуваної перспективи її фінансового стану й інших чинників.
Найпоширенішою формою платежу при розрахунку готівкою є акредитивна форма. Акредитив - це зобов'язання банку переказати на рахунок продавця гроші при наданні узгодженого з покупцем комплекту документів, що підтверджу^ поставки товару на умовах контракту.
Відповідно до умов зовнішньоторговельного контракту покупець (імпортер) звертається в обслуговуючий його банк із проханням про відкриття акредитива на користь експортера указуючи при цьому суму і термін дії акредитива, його вид' умови виплати експортеру коштів (як правило, це надання необхідної документації щодо товаровідвантажування) та інші умови. Відкриваючи акредитив, банк бере на себе зобов'язання зробити за дорученням клієнта і за його рахунок платежі в межах суми і на умовах, зазначених у дорученні. Акредитив відкривається на певний строк, але імпортер може продовжити його. Банк інформує експортера про відкриття на його користь акредитива і повідомляє всі необхідні умови. Виконавши їх, експортер одержує суму акредитива, а товарна документація пересилається банку імпортера і передається ним імпортеру.
Існує кілька видів акредитивів.
Відкличний акредитив може бути в будь-який момент анульований або змінений як за вказівкою імпортера, так і самостійно його банком. Такий акредитив не дає експортеру необхідних переваг і гарантій.
Безвідкличний акредитив протягом установленого терміну не може бути відкликаний або змінений без згоди на те експортера, на користь якого він відкритий. Це абсолютне зобов'язання банку, що не залежить від його відносин з імпортером.
Підтверджений акредитив означає, що уповноважений або будь-який третій банк на прохання банку, що відкрив акредитив, поряд з останнім бере на себе відповідальність за платіж з акредитива при виконанні експортером усіх необхідних умов.
Непідтверджений акредитив таких гарантій не дає. Отже, з погляду експортера, найвигіднішими видами акредитивів є безвідкличний і підтверджений акредитиви.
Трансферабельний (переказний) акредитив дозволяє експортеру передавати свої права щодо акредитива третій особі.
Револьверний акредитив автоматично відновляється на попередніх умовах після використання початкової суми й одержання виконуючим банком відшкодування. 1 ак відбувається доти, доки не буде виплачена вся гранична сума акредитива. Такий акредитив зручний при оплаті серії поставок товарів. Він звільняє імпортера від необхідності відкривати окремі акредитиви на кожну чергову поставку.
Акредитив за своєю природою є угодою, відокремленою від контракту купівлі-продажу, і банки не несуть ніякої відповідальності за невиконання умов контракту яким-небудь із контрагентів. Банк відкриває акредитив, тобто бере на себе перелічені зобов'язання, на підставі інструкцій імпортера-наказодавця. Ці інструкції складаються відповідно до умов контракту купівлі-продажу. Тому в контракті повно і чітко повинні бути визначені всі умови майбутнього акредитива.
У контракті пункт про умови платежу за допомогою акредитива містить такі умови:
* коли імпортер повинен дати своєму банку інструкції про відкриття акредитива (за стільки-то днів до початку відвантаження товару - звичайно 15-45 днів; через стільки-то днів від дати підписання контракту);
* коли експортер повинен повідомити імпортера про готовність товару до відвантаження;
* які банки виступатимуть у ролі емітента, авізуючого, підтверджуючого і виконуючого;
* які документи, що свідчать про здійснення відвантаження, повинен надати експортер у свій банк, щоб одержати гроші за товар;
* який термін дії акредитива, тобто протягом якого часу експортер може одержати гроші проти надання документів (звичайно від 30 до 150 днів, але не більше одного року);
* вид акредитива;
* спосіб виконання акредитива (шляхом негайного платежу після подання документів; платежу з розстрочкою в обумовлені терміни строку);
* інші умови, залежно від виду акредитива.
При інкасовій формі розрахунків експортер після поставок товару передає в інкасуючий банк своєї країни комплект товарних документів із доданим до нього інкасовим дорученням.
Інкасо - це доручення продавця своєму банку одержати від покупця проти товарних документів гроші і перерахувати їх продавцю.
Інкасуючий банк пересилає комплект документів банку платника, що, у свою чергу, подає їх імпортеру для перевірки. Якщо документи відповідають умовам контракту, імпортер підтверджує банку свою згоду на оплату поставлених товарів. Повідомлення про зарахування на кореспондентський рахунок банку експортера отриманої суми слугує підставою для розрахунків з експортером Для експортера інкасо часто виявляється неприйнятним через те, що він спочатку повинен відвантажити товар, а потім передати документи в банк і очікувати виконання покупцем своїх зобов'язань щодо оплати. Для зменшення ризику неплатежу при інкасовій формі розрахунків експортер повинен наполягати на наданні банківської гарантії платежу.
Більшість зовнішньоторговельних операцій, особливо при торгівлі машинами й устаткуванням, укладається на умовах кредиту, що є одним із найдійовіших способів підвищення конкурентоспроможності товарів і розвитку експорту. Платіж у кредит передбачає, що покупець оплачує суму, обумовлену в контракті, через який час після поставки товару. Інакше кажучи, продавець надає покупцеві комерційний (товарний) кредит, а оскільки кредит дається однією фірмою іншій, то такий кредит називається ще і фірмовим товарним кредитом.
За термінами комерційні кредити поділяються на короткострокові (до року), середньострокові (від року до 5 років) і довгострокові (від 5 до 10 і більше років). Середньострокові і довгострокові кредити звичайно даються при поставках промислового устаткування, морських суден, літаків, при будівництві промислових об'єктів і гарантуються урядовими органами і банками країни замовника.
Середньостроковий, довгостроковий, а іноді і короткостроковий кредити передбачають сплату покупцем відсотків за користування кредитом. У контракті обумовлюється вартість кредиту, виражена у відсотках річних, пільговий період, протягом якого за кредитом не провадиться погашення відсотків, та інші умови. Межа кредиту, тобто максимальний розмір одноразового кредиту, наданого покупцеві, звичайно не повинен перевищувати 10 % від капіталу покупця. Кредит виділяється не на всю суму контракту, а на 80-85%, решту покупець оплачує авансом. При наданні комерційного кредиту виникає питання про гарантії платежів.
КОМЕРЦІЙНІ ДОКУМЕНТИ. Конкретний комплект комерційних документів, необхідний для успішної реалізації зовнішньоторговельної операції, обумовлюється в кожному контракті в статтях "Умови платежу", "Умови поставок", "Страхування", "Відвантажувальні документи", "Упаковування і маркування".
Звичайно продавець оформляє комерційні документи, точно описуючи товари, їх обсяг, вартість, вид упаковки, загальну кількість і масу упаковки, а також засвідчує походження товарів і доставку їх перевізникові. Якщо за умовами контракту продавець зобов'язаний зробити страхування, то він підтверджує це страховим полісом.
Комерційні документи продавця, необхідні для оформлення:
* комерційний лист;
* пакувальний лист;
* сертифікат про походження товару;
* транспортні документи;
* страховий поліс;
* проспекти товарів.
Звичайно продавець подає ці документи у свій банк для отримання оплати товарів. Проте процедура передання документів банком продавця банку покупця може призвести до затримки в митному чищенні в місці призначення. Тому краще, щоб продавець відіслав ще один комплект комерційних документів поштою або передав їх перевізникові, що супроводжує перевезення товарів.
Покупець, зі свого боку, повинен дотримуватися правил, прийнятих у його країні, для одержання дозволу на імпорт до часу прибуття товарів.
Особливу увагу серед перелічених комерційних документів слід приділити документації зовнішньоторговельних перевезень або транспортних документів. У додатку до основних транспортних документів покупці і вантажоодержувачі можуть вимагати додаткові документи:
* рахунки-фактури і пакувальні листи, необхідні для проходження вантажу через митницю і для перевірки отриманого вантажу;
* квитанцію експедитора для заповнення рахунку-фактури постачальника товару та проведення оплати;
* документи, які може вимагати митниця в країні призначення: легалізовані рахунки-фактури; консульські фактури; декларація про характер вантажу з обмеженнями, необхідна перевізникам до того, як вони приймуть даний вантаж для транспортування; ветеринарні сертифікати: посвідчення про перевірку виконання певних умов контракту.
Інколи можуть вимагатися додаткові підтверджувальні написи та помітки на рахунках-фактурах чи відвантажувальних документах. Звичайно цими питаннями займаються безпосередньо експедитори.
КЛЮЧОВІ СЛОВА:
Контракт; обов'язкові, додаткові, універсальні, індивідуальні умови контракту; місце виконання контракту; ціна товару; пряля і непрямі витрати; види цін; знижки на ціни; чек; банківський переказ; гарантія банку; акредитив; інкасо.
КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ:
1. Що визначає зміст зовнішньоторговельного контракту?
2. Яке значення в договорі купівлі-продажу має місце його виконання?
3. Які умови визначають найефективніший експорт товару?
4. Що таке світові ціни? Які ціни звичайно використовують при встановленні ціни товару?
5. У яких випадках і які знижки на ціни існують у міжнародній комерційній практиці?
6. Опишіть види платежів і засоби фінансових розрахунків у зовнішньоторговельній діяльності.
7. Які комерційні документи необхідні для реалізації зовнішньоторговельної операції?
ЛІТЕРАТУРА:
1. Аверьянов В. Б., Нагребельный В. П., Чернов Е. В., Алексеенко А. А. Юридическая памятка участнику внешнеэкономической деятельности в Украине. - М.І 1992.
2. Беклешов Д. В., Бердников А. Н. Основы коммерческой деятельности на внешнем рынке. Вып. 4: Структура и содержание внешнеторговых контрактов. - М., 1990.
3. Внешнеторговые сделки / Составитель И. С. Гринько. - Сумы, 1994.
4. Внешнеторговые документы: контракты, соглашения, транспортные документы, финансовая отчетность. - К., 1992.
5. Дегтярева О. И., Полянова Т. Н., Саркисов С. В. Внешнеэкономическая деятельность: Учеб. пособие. - М., 1999.
6. Как заключать международные торговые контракты. - К, 1992.
7. Комаров А. С. Ответственность в коммерческом обороте. - М., 1991.
8. Контракты международной купли-продажи / Сост. А. В. Демченко. - К, 1991
9. Международное торговое право. Расчеты по контрактам: Сб. междунар. документов и комментарии. - М., 1996.
10.Покровская В. В. Международные коммерческие операции и их регламентации. Внешнеторговый практикум. - М., 1996.
11. Світова економіка: Підручник / А. С. Філіпенко, О. I. Рогач, О. І. Шнирков та ін. - К, 2000.
12.Слепое В. А., Гордиенко В. И. Международные торговые расчеты: Учеб. пособие. - М., 1998.
13.Смирнов В. В. Экспортно-импортные операции в международном бизнесе. Правила "ИНКОТЕРМС- 90", условия договора, риски и перевод их на страховщика. - М., 1997.
14.Экспортно-импортные операции: контракты, формы расчетов. - К., 1992.