Библиотека Воеводина ... Організаційно-правові основи біржової діяльності / А.І. Берлач та ін. ... реферати курсова робота диплом бакалаврська курсова економіка реферат фінанси дипломна робота бізнес політекономія економікс суд юриспруденція опт право маркетинг брендінг література бібліотека книжки студент реферат підручник теорія інвестиції менеджмент управління підприємництво підприємство реклама міжнародна словник енциклопедія історія ЗЕД тнк корпорація концерн консорціум аудит страхування біржа гроші кредит збут ресторан паблік рілейшнз public relations PR персонал фірма компанія безкоштовно free фокус-группа focus-groups дослідження ринку архів журнал стаття аналіз коментарі

 Библиотека Воеводина ... Главная страница    "Організаційно-правові основи біржової діяльності" / А.І. Берлач та ін. ... Зміст


 

Тексты принадлежат их владельцам и размещены на сайте для ознакомления

Розділ 9 ВАЛЮТНІ БІРЖІ
9.1. Міжнародна валютна система
9.2. Організаційно-правове забезпечення валютної біржі
9.3. Державне регулювання валютної системи в Україні
9.4. Валютні біржі за кордоном
9.5. Валюта як товар
9.6. Види і характеристика валютних операцій
9.7. Механізм укладення угод з валютою
9.8. Валютні курси
9.9. Котирування
9.10. Комісійні та поставка на валютній біржі

9.1. МІЖНАРОДНА ВАЛЮТНА СИСТЕМА
наверх
Валюта - це грошова одиниця країни, що бере участь у міжнародному економічному обміні та інших міжнародних зв'язках, які передбачають необхідність проведення грошових розрахунків. Валюта є найважливішим компонентом світової фінансової системи, вона сприяє торгівлі товарами і послугами та переміщенню капіталу між країнами.
При здійсненні валютної біржової діяльності доводиться мати справу як з національною, так і з іноземною валютою.
Як валюта національна грошова одиниця має міжнародну ціну, яка виражається її валютним курсом. На практиці валюта використовується у формі національних банкнот, а також платіжних засобів і кредитних інструментів розрахунків (чеки, тратти, перекази тощо). До валюти належать також створені на основі міжнародних домовленостей рахункові (розрахункові) грошові одиниці, що існують як записи на рахунках. Всі національні валюти - паперові.
До початку світової економічної кризи 1929 -1933 pp., тобто до моменту краху системи золотомонетного обігу, не існувало практичної потреби у регулюванні валютних відносин. Ці відносини були саморегульованими, оскільки існував вільний обмін національних грошових одиниць на золото, а золото реально функціонувало як світові гроші. Валютний курс в цих умовах визначався дуже просто - він нічим не відрізнявся від золотого паритету, тобто співвідношення вагових кількостей золота, що містяться у грошових одиницях.
Перша спроба міжнародного регулювання валютних відносин була зроблена в кінці Другої світової війни. На Бреттон-Вудській валютно-фінансовій конференції ООН у 1944 р. була розроблена і підписана угода про створення Міжнародного валютного фонду (МВФ) і принципи побудови валютної системи.
Основні принципи Бреттон-Вудської системи зводилися до наступного. Замість золотого стандарту, коли золото знаходилося в основі грошової системи і вільно обмінювалося на паперові гроші, був встановлений обмежений золотодевізний стандарт. Вільний обмін на золото був збережений тільки для американського долара і англійського фунта стерлінгів. Обидві валюти отримали статус резервної і нарівні із золотом виступили як базова валюта для встановлення паритету інших валют. Для всіх інших валют було встановлено фіксований валютний паритет щодо золота і резервних валют і введено регулювання валютних курсів усіх валют. Держави зобов'язані були стежити за підтримкою валютних курсів, як і валютного паритету.
Бреттон-Вудська система була добре продумана, але могла ефективно функціонувати лише за умови стійкості резервних валют. Однак ця умова не була дотримана. Спочатку фунт стерлінгів, а потім і долар втратили стійкість, і досить перспективна система не змогла далі функціонувати. У1971 р. був припинений обмін доларів на золото. Це й означало завершення існування Бреттон-Вудської системи. Основні причини краху полягали в хронічному негативному платіжному балансі США і надлишку доларів на світовому ринку.
Після укладення певних міжнародних угод виникла нова валютна система, в основі якої вже не було ні золота, ні резервних валют. Валютні курси стали вільними (плаваючими), добровільно прив'язуючись один до одного. Фіксована ціна на золото була відмінена, воно стало звичайним товаром. Для підтримки стійкості валют стала використовуватися система так званих спеціальних прав запозичення - СДР (Special Drawing Right, SDR).
Суть даної системи полягає в наступному. СДР - це особливі, договірні гроші, створені і введені за рішенням МВФ. Країни - члени МВФ отримали певну частку СДР (через відкриття спеціальних рахунків) відповідно до часток в основному капіталі фонду. СДР функціонують тільки як розрахункові одиниці, при певних умовах вони можуть бути обернені в національну валюту. З 1 січня 1981р. МВФ використовує спрощену котировку СДР на основі середнього курсу валютного кошика, що складається з: американського долара - 42%, німецької марки - 19%, французького франка, англійського фунта стерлінгів і японської ієни - по 13%. Питома вага валют була визначена відповідно до питомої ваги валют у міжнародній торгівлі і платежах. МВФ активно використовує СДР в офіційних публікаціях і щодня проводить котирування.
Різна надійність валют, а також різні регіональні інтереси визначили три основних види валют і валютних курсів:
* валюти, які твердо прив'язані до однієї або декількох валют. Допускається коливання валютного курсу в межах 1%, якщо національна валюта прив'язана до декількох груп валют.
* валюти, курс який може коливатися відносно однієї або декількох валют; коливання валюти встановлюються до 2,25% у кожну сторону.
До цієї ж групи валют входить і Європейська валютна система, яка була створена в 1979 р. як засіб, який забезпечує валютну стабільність країн, що входять до Європейського економічного союзу. Європейська валютна система поєднує валюти країн через паритетну сітку. Основний (центральний) валютний курс визначається шляхом використання спеціальної одиниці -європейської валютної одиниці (ЗКЮ), яка за принципом і концепцією побудови подібна до СДР (за винятком кошика валют). Національна валюта може коливатися в межах 2,25%, за винятком італійської ліри, для якої допустимі відхилення встановлені у межах 6%. Таким чином, країни Європейського союзу зберігають свої валюти відносно одна до одної у стабільному співвідношенні, а всі разом ці валюти суттєво впливають на стабільність курсу валют третіх країн.
* валюти з вільно плаваючим курсом.
Курс валюти встановлюється щодня залежно від попиту і пропозиції на валютних ринках.

9.2. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВАЛЮТНОЇ БІРЖІ
наверх
Структуру міжбанківського валютного ринку, а також порядок та умови торгівлі іноземною валютою на міжбанківському валютному ринку визначає Національний банк України (НБУ).
Порядок організації торгівлі іноземною валютою в Україні регламентований законодавчими актами, що надають право уповноваженим банкам, які одержали ліцензію Нацбанку виконувати такі операції:
а) від свого імені купувати і продавати іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку України за дорученням і за кошти резидентів та нерезидентів;
б) від свого імені і за власні кошти купувати іноземну валюту готівкою у фізичних осіб - резидентів і нерезидентів, а також продавати її фізичним особам - резидентам.
Резиденти і нерезиденти - це фізичні особи, які мають право продавати іноземну валюту уповноваженим банкам та іншим кредитно-фінансовим установам, що одержали ліцензію Нацбанку України, або за їх посередництвом іншим фізичним особам -резидентам (Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.1993 р. зі змінами і доповненнями).
Реалізація угод купівлі-продажу на міжбанківському валютному ринку опосередковується через валютний курс, тобто ціну, за якою можна купити або продати валюту однієї країни, що виражена у валюті іншої країни.
Згідно з чинним законодавством України:
1. Для здійснення валютних операцій використовуються валютні (обмінні) курси іноземних валют, виражені у валюті України, курси валютних цінностей в іноземних валютах, а також у розрахункових (клірингових) одиницях. Зазначені курси встановлюються Національним банком України за погодженням з Кабінетом Міністрів України (пункт 1 ст.8 змінено згідно із Законом № 3651-12 від 25.11.1993 p.).
2. Національний банк України може встановлювати граничні розміри маржі за операціями на міжбанківському валютному ринку України уповноважених банків та інших кредитно-фінансових установ, що одержали ліцензію Національного банку України, за винятком операцій, пов'язаних зі строковими (ф'ючерсними) угодами (Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19. 02.1993 р. зі змінами і доповненнями).
Валютні біржі діють у ряді країн Західної Європи і здійснюють торгівлю валютою у значних обсягах. Курси валют встановлюють маклери бірж за участю представників державних органів і використовують на даній біржі саме цей рівень для розрахунку з клієнтами.
У США, Великобританії, Швейцарії інститут валютних бірж відсутній, оскільки у цих країнах знаходяться найбільші банки світу. Тут формується середній курс, який базується на встановленні курсів продавця і покупця. Характерно, що при обміні банками іноземних валют комісійні не відраховуються, а прибуток формується за рахунок різниці курсів продавця і покупця.
Валютні біржі, беручи до уваги їх специфіку та роль на сучасному етапі, є найбільш контрольованими з боку держави, особливо на етапі становлення ринкових відносин.
Світовий досвід показує, що в майбутньому торгівля валютою не буде відокремленою від торгівлі цінними паперами.
Надання підприємствам і комерційним банкам права проведення валютних операцій і міжнародних розрахунків сприяло створенню внутрішнього міжбанківського валютного ринку. Тому у 1991 р. Держбанк СРСР (пізніше Нацбанк України) утворив структурний підрозділ - Центр проведення міжбанківських валютних операцій (валютну біржу). У 1992 р. інтереси подальшого розвитку внутрішнього ринку, а також розпад СРСР сприяли зміні статуту валютної біржі. З підрозділу Національного банку України вона перетворилася, згідно з Постановою Правління НБУ №50 від 08.07.1993р, в загальнонаціональну форму організації міжбанківського валютного ринку-Українську міжбанківську валютну біржу (УМВБ).
УМВБ має статус акціонерного товариства закритого типу. Акціонерами біржі є виключно юридичні особи (40 українських банків). УМВБ має статутний фонд, сформований за рахунок власних коштів акціонерів у грошовій формі. Загальний розмір статутного фонду дорівнює 3 000 000 (три мільйони) гривень. Статутний фонд розподіляється на сорок простих іменних акцій. Відповідно, кожна проста іменна акція має номінальну вартість в 75 000 (сімдесят п'ять тисяч) гривень, а кожен акціонер УМВБ володіє однією акцією.
УМВБ є організацією, яка:
1) створена без мети отримання прибутку;
2) спрямовує свою діяльність на організаційне оформлення постійно діючого, централізованого ринку, в межах якого здійснюється укладання угод купівлі-продажу валютних цінностей, зокрема банківських металів, цінних паперів та їх похідних, а також інших фінансових інструментів та біржових активів, торгівля якими може здійснюватися на УМВБ згідно вимог чинного законодавства;
3) зосереджує попит та пропозицію валютних цінностей, банківських металів, цінних паперів та їх похідних, а також інших фінансових інструментів та біржових активів, сприяє формуванню їх біржового курсу;
4) організовує та забезпечує здійснення розрахунків та надання клірингового та депозитарного обслуговування угод і контрактів, укладених на торговельних майданчиках УМВБ.
Завдання УМВБ полягає у створенні належних умов, включаючи прозорість, відкритість та доступність інформації, для забезпечення рівних умов у здійсненні біржової торгівлі всім учасникам валютного, фондового та інших сегментів фінансового та товарних ринків, для нормальної і регулярної роботи цивілізованого міжбанківського валютного ринку, а при появі відповідних передумов - розвинути різні інструменти валютної торгівлі (опціони, строкові угоди, сучасні методи страхування валютних ризиків).
Основні функції УМВБ полягаються в:
* акумулюванні попиту і пропозиції на валютні ресурси;
* встановленні єдиного ринкового курсу гривні безготівкових операцій банків;
* забезпеченні додаткових гарантій при здійсненні валютних операцій;
* організації торгів і укладенні угод з купівлі і продажу іноземної валюти з учасниками торгів;
* організації і проведенні розрахунків в іноземній валюті та в гривні;
* визначенні поточного курсу іноземних валют до гривні;
* зборі й аналізі інформації про процеси, що відбуваються на валютному ринку.
Члени (акціонери) валютної біржі мають право:
* брати участь в роботі органів управління та внутрішнього контролю УМВБ згідно чинного законодавства України та статуту;
* негайно після запиту отримувати від УМВБ будь-яку інформацію стосовно діяльності та спрямування нерозподіленого прибутку УМВБ;
* користуватися послугами УМВБ на договірній основі на умовах, що не є гіршими від тих, що пропонуються третім особам;
* першочергово отримувати пропозицію від біржі на придбання додатково випущених акцій;
* отримувати пільги щодо сплати послуг, які надаються акціонерам від біржі та визначаються Біржовим Комітетом;
* у випадку ліквідації УМВБ, отримати частину майна біржі пропорційно кількості належних їм акцій.
Кожен з акціонерів зобов'язаний виконувати свої обов'язки згідно Статуту у відповідності з чинним законодавством та вживати максимальних зусиль для сприяння біржі в тому, щоб її діяльність відповідала вимогам законодавства України.
Українська міжбанківська валютна біржа має такі органи управління та внутрішнього контролю:
* загальні збори акціонерів;
* біржовий комітет (спостережна рада);
* раду директорів;
* арбітражний комітет та ревізійну комісію.
Загальні збори акціонерів є вищим органом УМВБ. Кожен акціонер, незалежно від кількості акцій, має право брати участь у Загальних зборах особисто, або через представника. Брати участь у Загальних зборах акціонерів з правом дорадчого голосу можуть також і члени Ради директорів, які не є акціонерами, а також Національний банк України, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку України та міністерства і відомства, через своїх представників, визначених персонально за поданням керівництва зазначених установ. Загальні збори акціонерів визначаються правомочними, якщо в них беруть участь акціонери, що мають відповідно до статуту більш як 60% голосів (акцій).
Біржовий комітет створюється з числа представників акціонерів. Він представляє інтереси акціонерів у перерві між проведенням загальних зборів і в межах компетенції, визначеної статутом біржі. Біржовий комітет здійснює контроль та регулює діяльність Ради директорів. Комітет складається з не менш ніж 5 осіб, призначених на п'ятирічний термін Загальними зборами. Члени комітету можуть бути переобраними на свою посаду необмежену кількість разів. Жоден член Біржового комітету не може одночасно бути членом Ради директорів та/або Ревізійної комісії, а також Арбітражного комітету. Голова Біржового комітету за рекомендацією НБУ обирається Біржовим комітетом на певний строк, але не менший, ніж до проведення наступних Загальних зборів акціонерів.
Засідання Біржового комітету проводяться не рідше одного разу на два місяці. Засідання вважаються правомочними, якщо в них беруть участь 2/3 від загальної кількості членів Біржового комітету, за умови, однак, що серед них є присутнім голова Біржового комітету, або його заступник.
Рада директорів є виконавчим органом і приймає рішення по всіх питаннях щодо діяльності біржі, які не входять до компетенції загальних зборів та Біржового комітету.
Рада підзвітна Загальним зборам і Біржовому комітету та організовує виконання їх рішень. Керівництво Радою здійснює голова Ради директорів, який затверджується на посаду Біржовим комітетом. Голова Ради без довіреності здійснює представництво інтересів УМВБ перед усіма органами державної влади, організаціями, юридичними особами та громадянами з усіх питань, пов'язаних з діяльністю біржі в Україні та за кордоном.
З метою контролю за фінансовою та господарською діяльністю УМВБ Загальні збори акціонерів створюють Ревізійну комісію, яка обирається з числа акціонерів. Ревізійна комісія складається з трьох членів, призначених Загальними зборами на термін 2 роки. Члени Біржового комітету, Ради директорів, Арбітражного комітету, голова та секретар Загальних зборів не можуть бути членами Ревізійної комісії.
Ревізійна комісія звітує за результатами своїх перевірок Біржовому комітету та Загальним зборам відповідно до чинного законодавства. Загальні збори акціонерів не мають права затверджувати щорічні звіти та баланси біржі без висновків Ревізійної комісії.
Крім Ревізійної комісії, для створення відповідного внутрішнього аудиторського контролю та з метою дотримання чинного законодавства України УМВБ створює відділ внутрішнього аудиту.
Вирішення всіх спорів з приводу: надання послуг УМВБ, укладання та/або виконання угод на біржі, що виникають між акціонерами, а також між ними та біржею, здійснюється Арбітражним комітетом. Арбітражний комітет діє згідно з Положенням про Арбітражний комітет. Персональний склад Арбітражного комітету та Положення про Арбітражний комітет затверджується Загальними зборами акціонерів.
Контроль за діяльністю УМВБ з метою забезпечення дотримання нею чинного законодавства України та відповідних нормативних актів здійснюють Нацбанк України, Державна комісія з цінних паперів та Фондового ринку. Крім цього, перевірки фінансової діяльності УМВБ здійснюються представниками державних податкових адміністрацій та іншими органами державної влади, як це передбачено чинним законодавством України.

9.3. ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВАЛЮТНОЇ СИСТЕМИ В УКРАЇНІ
наверх
Складовою частиною грошової системи країни є національна валютна система як форма організації валютних відносин, її формування в Україні ще остаточно не закінчене. Основою національної валютної системи є встановлена законом грошова одиниця держави, яка у міжнародних економічних відносинах стає валютою.
Як уже зазначалося, валюта як економічна категорія - це основний елемент, що забезпечує функціонування валютно-фінансового механізму. На території України у 1996 році було проведено грошову реформу й випущено у загальний обіг постійну національну валюту - гривню.
У Декреті Кабінету Міністрів "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" за валюту України прийнято вважати грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет і в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але не підлягають обміну на грошові знаки, кошти на рахунках, у внесках в банківських та інших кредитно-фінансових установах на території України.
Формування національної валюти в Україні за умов переходу до нової економічної системи (з 1990 року) відбувалося в кілька етапів. Перший етап - у січні 1992 року було зроблено випуск у готівковий обіг тимчасової перехідної валюти - купоно-карбованця.
Другий етап - 7 листопада 1992 року Указом Президента "Про реформу грошової системи України" запроваджувався у безготівкову сферу купоно-карбованець замість російського рубля. За допомогою цього заходу Україна вийшла з рублевої зони. Але вже у той час вимивання національного багатства у вигляді грошового капіталу у доларовому еквіваленті становило близько 8 мільярдів доларів українських національних ресурсів.
Третій етап - 1-16 вересня 1996 року в Україні було проведено грошову реформу та випущено у загальний обіг постійну національну валюту замість тимчасової - гривню. Одночасно відбулася деномінація шляхом зменшення у 100 000 разів усіх цінових показників, складових грошової маси та її загальної величини.
Українська гривня хоч і вважається конвертованою валютою, однак залишається "замкненою". Потреба у переміщенні її за кордон у розвинуті країни та ті, що розвиваються, існує лише у невеликій кількості. Гривня не є валютою, яка бере участь у міжнародних розрахунках. Вона не є валютою ціни та валютою платежів у зовнішньоторговельних контрактах. Крім того, банки розвинених західних країн не мають гривневих рахунків на своїй території. Гривня не є повністю конвертованою валютою навіть у внутрішньому обігу, хоча її грошові функції значно розширені порівняно з купоно-карбованцем.
Як відомо, валютна система - це форма організації валютних відносин. Останні у свою чергу охоплюють відносини між юридичними та фізичними суб'єктами країни, які беруть участь в операціях, пов'язаних із валютою, і такі валютні відносини, що регулюються національним законодавством. На території країни немає поки що єдиного нормативного акта, який би регулював валютні відносини. Його роль виконують Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність", Декрети Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю" і "Про тимчасове використання надходжень у іноземній валюті" (19 лютого 1993 p.), Закон України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" (23 вересня 1994р.), Указ Президента України "Про удосконалення валютного регулювання" (22 серпня 1994 p.), а також акти НБУ у вигляді постанов Правління НБУ.
Державна політика у сфері валютного регулювання через формування тієї чи іншої системи валютних обмежень та регламентацій зорієнтована на досягнення певних економічних цілей. Найбільш пріоритетними є:
* стабілізація валютного курсу та забезпечення оптимального ступеня зовнішньої та внутрішньої конвертацій національної грошової одиниці;
* забезпечення надійних джерел надходжень валютних цінностей на валютний ринок;
* стимулювання експортного потенціалу;
* урівноваження платіжного балансу.
Представниками держави на валютному ринку в більшості випадків є центральні банки, які провадять грошово-кредитну політику країни. Центральні банки можуть просто обслуговувати валютні операції органів влади або ж займатися купівлею-продажем іноземної валюти з метою балансу попиту та пропозиції національної валюти і, як наслідок, впливу на її курс. Але в кінцевому результаті кожний центральний банк виражає волю своєї держави.
Регулювання валютної сфери України за сучасних умов зводиться до підтримки стабільного становища на валютному ринку, нейтралізації різких коливань валютних курсів. Стабільність валютного ринку в свою чергу забезпечує нормальний розвиток зовнішньоекономічних зв'язків держави і всієї економіки. Головним інструментом формування ефективного валютного регулювання на сучасному етапі розвитку ринкових відносин є валютні інтервенції, які здійснюються центральним банком. Кожна країна, як правило, використовуючи валютні інтервенції, виходить із конкретних особливостей своєї економіки, ступеня її "відкритості" для участі в міжнародних економічних відносинах.
Як це не парадоксально, але незважаючи на відсутність закону про валютне регулювання, розвиток останнього в Україні вже має свою історію і багато в чому відображає загальні проблеми становлення нашої державності.
Утворення України як незалежної держави вимагало створення власної законодавчої бази з питань здійснення зовнішньоекономічної діяльності.
Останніми роками в Україні майже щомісячно приймаються законодавчі та відомчі нормативні акти щодо регулювання валютних відносин, удосконалення контролю за повнотою та правильністю розрахунків при експортно-імпортних операціях. Всі вони підпорядковані єдиній меті -створенню валютного ринку, стабілізації курсу національної валюти. Але часто заходи, яких вживають урядові та фінансові органи для регулювання валютної сфери, є непослідовними та непродуманими. Розглянемо основні нормативно-правові акти регулювання валютного ринку.
Основу валютного регулювання закладено ще в 1992 році, коли Україна підтримувала досить жорсткі правила, що регулювали обмін і торгівлю. Справа в тому, що Постановою Верховної Ради України "Про формування валютних фондів України у 1992 році" від 05.02.1992 року було ратифіковано "додатковий податок" під назвою "податок на валютну виручку", що сплачувався резидентами виключно в іноземній валюті. Такий захід виявився неефективним: реальні прибутки за 1992 рік від податку на валютні операції були мінімальними - близько 100 млн. доларів - частково через те, що важкий податковий прес, безперечно, не сприяв тому, щоб підприємства повертали зароблену валюту в Україну, особливо через офіційні канали (один із найпоширеніших варіантів уникнення сплати податку на валютний прибуток було застосування бартерних операцій). Органи влади зреагували на цю ситуацію наприкінці року: розпочалася кардинальна реформа системи обміну, а податок на валютні операції практично вже не стягувався.
19 лютого 1993 року з'явився Декрет Кабінету Міністрів "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", що розпочав процес прискореної лібералізації валютного регулювання, але через деякий час цей Декрет перетворився в набір схоластичних догм, одні з яких були скасовані, а інші - просто ігнорувались.
Цього ж дня, 19.02.1993 року, був підписаний ще один декрет -"Про тимчасовий порядок використання надходжень в іноземній валюті". Парадоксом було те, що, згідно з "основним декретом" передбачалася обов'язкова цесія "всіх надходжень на користь резидентів в іноземній валюті" через уповноважені банки на міжбанківському валютному ринку України, а "тимчасовий декрет" встановлював, що обов'язковому продажу за офіційним валютним курсом підлягає лише 50 відсотків валютних надходжень, а решта іноземної валюти може продаватися за курсом з відхиленням від офіційного, але не більше ніж у два рази.
І знову ж таки 19.02.1993 року в світ виходить декрет "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" - третій "кит" української валютної політики. Таким чином, ці три декрети створили "фундамент" майбутньої системи державного валютного регулювання.
Аналізуючи тенденції валютного ринку в Україні від початку з 1993 року, можна зробити висновок, що ситуація у цьому секторі відзначається постійними змінами й нестабільністю.
Протягом 1993 року урядом зберігався подвійний обмінний курс -офіційний та аукціонний. У травні цього року було введено єдиний обмінний курс, який проіснував недовго, тому що протягом літа відбулося знецінення карбованця, в результаті чого в Україні повернулися до системи множинних курсів.
У вересні 1993 року було припинено торги на УМВБ, запроваджено фіксований валютний курс, що призвело до погіршення макроекономічних показників, поглибило кризу у фінансовій системі, відбулося збільшення зовнішнього боргу та від'ємного сальдо платіжного балансу. Валюта, яку отримували резиденти в обов'язковому порядку, мала продаватися за офіційним курсом у такому співвідношенні:
- 40% від надходжень на валютному тендері;
- 10% - обов'язковий продаж;
- 50% залишалось у розпорядженні підприємств, але єдиним покупцем цієї частки заробленої валюти міг бути тільки НБУ.
Внаслідок політики фіксації валютного курсу в Україні протягом 1993-1994 років відбулося:
- зниження ефективності експорту з оплатою в іноземній валюті та збільшення частки бартерних операцій, яка у 1993 році становила 23,3% загального експорту, а у 1994 році - вже 50%;
- скорочення надходжень валюти на внутрішній валютний ринок України;
- збільшення зовнішнього боргу України та ін.
Звільнення офіційного курсу валют супроводжувалося швидким падінням курсу карбованця, темпи якого визначалися початковою різницею офіційного та ринкового курсів.
Лібералізація цін та обмінного курсу у жовтні 1994 року викликала значне зменшення реальної ціни національної валюти в результаті інфляційних процесів. Але кінець 1994 року відзначається збільшенням торгів на УМВБ, що досить позитивно вплинуло на економіку країни в цілому: збільшилися надходження валюти з-за кордону, позначилося стимулювання експорту, збільшилася кількість іноземних інвестицій за контрактами, дещо позначилось офіційне зменшення курсів іноземних валют до карбованця (долар знизився на 4%, російський рубль - на 12%).
Стабільність валютного ринку проіснувала недовго, і 1995 рік характеризувався інфляційними процесами, які негативно вплинули на економіку країни. Після періоду знецінення настав період поступового підвищення реального обмінного курсу української валюти, коли ціни на товари та послуги зростали швидше, ніж обмінний курс. В основному завдяки політиці НБУ інфляційні процеси вдалося призупинити. У 1996-1997 роках спостерігалася стабільність обмінного курсу, особливо у реальному вираженні. Досить велике значення мало проведення грошової реформи у вересні 1996 року. За останні роки уряду країни вдається утримувати курс гривні щодо долара США у межах передбаченого валютного коридору.
Реалізація політики валютного коридору в Україні також має свої проблеми і негаразди. Як переконує досвід ринкових країн (Австрія, Англія, Франція, Японія), політика валютного коридору запроваджувалася урядом лише на незначний період з метою стабілізації на валютному ринку за умов невеликих розмірів інфляції при синхронному зростанні національного виробництва в усіх галузях економіки. У нашій країні такого стану речей не існує, а термін реалізації зазначеної політики має далеко не короткостроковий характер. Крім того, якщо означити цей захід (валютний коридор) як адміністративний, можна сказати, що він трохи суперечить пріоритетам економічної політики НБУ, тобто лібералізації у сфері державного регулювання валютної системи.
Останніми роками найактуальнішою проблемою державного регулювання валютного ринку в Україні є підтримання макроекономічної стабільності національної валютної одиниці. Основним органом державного регулювання валютного ринку нашої країни є НБУ. Його повноваження у сфері валютного регулювання визначені Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю". Головним методом НБУ, за допомогою якого впроваджується національне регулювання валютного курсу, є валютна інтервенція, її зміст -запобігання зниженню (підвищенню) валютного курсу національної грошової одиниці.
Основними заходами, якими користується НБУ, впроваджуючи політику валютної інтервенції з метою призупинення девальвації курсу гривні до валютних одиниць інших країн, є:
- збільшення облікової ставки центрального банку та норми обов'язкового резервування комерційних банків;
- заборона українським комерційним банкам кредитувань із ЛОРО - рахунків банків-нерезидентів гривневими коштами, подовження раніше укладених кредитних угод та розміщення гривневих депозитів на кореспондентських рахунках банків-нерезидентів тощо.
Основна вада валютної інтервенції та, що вона має тільки короткостроковий ефект і не може забезпечити високого рівня макроекономічних показників, від яких залежить стабільність національної грошової одиниці.
Свої повноваження щодо регулювання національної валюти й утримання стабільності на валютному ринку України НБУ, безперечно, виконує. Але останнім часом у результаті падіння платоспроможності гривні її вартість у процесі курсоутворення трохи завищена, тобто реальна набагато нижча за офіційну. І якби НБУ за допомогою адміністративного регулювання та різних економічних заходів не утримував національної валютної одиниці у межах валютного коридору, в країні в умовах високого рівня безробіття, падіння виробництва, від'ємного сальдо платіжного балансу та інших негараздів почалися б інфляційні процеси, а згодом і гіперінфляційні.
Як відомо, існує досить тісний зв'язок між інвестиціями та стабільністю на валютному ринку. Сьогодні українській економіці потрібно вдвічі більше інвестицій, ніж вона отримала їх за весь перехідний період. Тобто уряд має створити досить сприятливі умови, які допоможуть залученню коштів із-за кордону.
Але є й інша сторона питання. В Україні стабільність на валютному ринку має досить високий ступінь залежності від руху іноземних інвестицій. Підтвердженням цього стали події другої половини 1997 року. Через зміну політики Мінфіну щодо зниження дохідності облігацій внутрішньодержавної позики (ОВДП) та нерозвиненості ринку корпоративних цінних паперів іноземні інвестори почали забирати свої кошти з території України, що вже наприкінці серпня позначилось на збільшенні попиту на іноземну валюту, а період серпень - грудень на валютному ринку увійшов у стадію повільної девальвації курсу гривні.
Як бачимо, за умов політичної кризи та деяких прорахунків уряду в обраній політиці відплив іноземного капіталу досить сильно позначається на стабільності національної валютної одиниці, а отже, і на макроекономічних показниках.
Обмінний курс має прямий вплив на інфляційні процеси всередині країни, В умовах відкритості України до імпорту відбувається інфляція цін на товари закордонного виробництва. Якщо проаналізувати структуру імпорту за 1997-1998 роки, то більш як половину його загального обсягу становлять нафта і продукти її переробки, природний газ, які є не чим іншим, як складовою витрат продуктів і послуг, що виробляються у нашій країні.
В Україні за вересень - грудень 1998 року ціни на більшість товарів зросли удвічі в результаті підвищення курсу долара до гривні, а заробітна плата залишилася майже без змін. Умовно кажучи, купівельна спроможність скоротилась у 1,5-2 рази. Від такого стану речей страждають споживачі й виробники, як національні, так і зарубіжні (в результаті падіння попиту на продукцію).
Отже, яку політику має обирати держава щодо проблем валютного регулювання?
Передусім необхідно справді узгоджувати економічну політику держави з валютною політикою НБУ. Як уже зазначалося, сьогодні всі дії щодо валютного регулювання спрямовані або на ліквідацію наслідків фінансової кризи (яка, до речі, має тенденцію розвиватись у другій половині року, спостерігається майже чотири зазначених періоди підряд і відрізняється лише за глибиною), або на адміністративне регулювання утримання курсу гривні щодо валютного коридору. І немає жодної програми або дії, які були б спрямовані на ліквідацію причин нестабільності національної валюти, яка сьогодні очевидна, - вона не має потужності насамперед тому, що не підтверджена підвищенням макроекономічних показників.
Щодо проблеми високого ступеня залежності валютного ринку від руху іноземних інвестицій та одночасної"^ потреби для розвитку української економіки, то НБУ необхідно визначити оптимальні обсяги іноземного інвестування у такому розмірі, який би не мав значного впливу на тенденції валютного ринку.
Ще однією з болючих проблем валютної політики сьогодення є питання про повернення вивезеного за кордон українського капіталу і призупинення відпливу валюти з України. Таким чином, повернення наших законодавців до обговорення проекту Закону України "Про валютне регулювання" у 1995 році було зумовлене гострою та нагальне необхідною для вирішення проблемою сучасного стану економіки України - репатріації валютних коштів. Результатом такого пошуку стало припинення з 1 серпня 1995 року дії ліцензій на здійснення валютних операцій, що означало фактичну заборону використання іноземної валюти як платіжного засобу в Україні і в результаті призвело до ще більшого неповернення валютних коштів в Україну та зарахування їх на рахунки в банках за кордоном.
Звідси висновок: регулюючи валютні відносини, акцент усе-таки потрібно робити не на заборонах, а на створенні сприятливого валютного клімату (розумне оподаткування, поступова лібералізація руху капіталу, розвиток валютного ринку) через комплексну модернізацію законодавства.

9.4. ВАЛЮТНІ БІРЖІ ЗА КОРДОНОМ
наверх
Іноземна валюта - це не нова ідея. Обмін різних грошей був однією з функцій грошей з моменту появи перших монет. Початком операцій з іноземною валютою можна вважати обмін грошей у Ломбардії в 1550-х роках. Однак купівля іноземної валюти до 1880 року, коли виник Золотий стандарт, була в абсолютно іншій формі, не схожій на сьогоднішню.
У ряді країн існують валютні біржі (частіше це відділи на фондових біржах), на яких здійснюється торгівля валютою у великих масштабах на основі попиту, що складається на них, і пропозиції. Курс, що встановлюється на цих біржах, називається офіційним валютним курсом. Він є обов'язковим і лежить в основі розрахунків банків з клієнтами. У роботі цих бірж часто беруть участь представники держави. Валютні біржі набули поширення в країнах Західної Європи. В Італії функціонує декілька валютних бірж. На кожній з них (в Мілані, Римі, Генуї, Венеції) курси встановлюються маклерами біржі з участю представників держави і діють на даній біржі для розрахунку з банківськими клієнтами. Дозволено також як розрахунковий курс використати курс, отриманий як арифметичне середнє курсів, що котируються на всіх біржах. У Німеччині, наприклад, діють чотири валютні біржі - у Франкфурті-на-Майні, Гамбурзі, Дюссельдорфі і Мюнхені. На цих біржах офіційними маклерами щодня встановлюються курси 14 валют. Ці курси обов'язкові і використовуються для розрахунків банків з клієнтами. Франкфуртська валютна біржа відіграє координуючу роль.
У Франції функціонує одна валютна біржа в Парижі, на якій працюють державні маклери. У Вені курси встановлюються біржовим маклером спільно з центральним банком Австрії. У Скандинавських країнах представники комерційних банків і центрального банку встановлюють курс вітчизняної валюти до англійського фунта стерлінгів, на основі якого розраховують курси до інших валют з урахуванням діючих ринкових курсів.
У деяких розвинених капіталістичних країнах спеціальні валютні біржі відсутні. Це має місце там, де знаходяться найбільші банки, які економічно гарантують обмін валют. Так, у США торгівля валютою здійснюється виключно на міжбанківському ринку, де формується середній курс, який є основою встановлення курсів продавця і покупця для банківських клієнтів. Як правило, банки не стягують особливих комісійних і отримують прибуток за рахунок різниці в курсах продавця і покупця. Найбільшим світовим центром з торгівлі валютою є Нью-Йорк. Інші фінансові центри США знаходяться в Бостоні, Чикаго, Сан-Франциско і Новому Орлеані. Торгівля валютою на міжбанківському ринку у Нью-Йорку здійснюється за допомогою посередництва незалежних приватних торговців валютою, які або можуть бути посередниками, або можуть проводити торги за власний рахунок.
Спеціалізованої валютної біржі немає і у Великобританії. Однак банки цієї країни щодня підтримують взаємозв'язок і повідомляють один одному котирування. При цьому вирішальна роль належить 10 банкам. На валютні курси, що складаються між ними, орієнтуються й інші учасники ринку. Про встановлений курс долара до фунта стерлінгів у кризові періоди оголошується щодня у засобах масової інформації. Розмір їх курсів залежить від відносин банку з клієнтом і від величини обороту. Немає валютної біржі і у Швейцарії. Тут курс валют встановлюється шляхом щоденного опитування головних торговців валютою. Фактичний курс може відхилятися, якщо обсяг угоди перевищує певну величину.
Незалежно від наявності фондової біржі у кожній країні операції з валютою завжди проходять при посередництві банків.
Зарубіжна (іноземна) валютна біржа - це всесвітня мережа покупців і продавців валюти, які діють у фінансових центрах. Щодня в усьому світі укладаються валютні угоди приблизно на 500 млрд. американських доларів. Однак реальний (у фізичному розумінні) обмін валют відбувається дуже рідко. Телефони, телекси і комп'ютери допомагають у миттєвій передачі інформації і швидкому, документальному фіксуванні та врегулюванню угод.
Трьома головними центрами торгівлі іноземною валютою є Лондон, Нью-Йорк і Токіо. Найбільші за обсягом операції відбуваються опівдні (лондонському), коли робочий день у Європі і Америці співпадає.

9.5. ВАЛЮТА ЯК ТОВАР
наверх
Наявність національних валют і відсутність єдиного платіжного засобу, який можна було б використати як міжнародний засіб платежу при розрахунках у зовнішній торгівлі, кредитуванні, інвестуванні, міждержавних платежах і т.д., зумовлюють необхідність обміну однієї валюти на іншу. Під терміном "валюта" розуміють, як правило, всі іноземні грошові одиниці, виражені в них цінні папери, засоби платежу, а також дорогоцінні метали. Валюта іменується за назвою грошових одиниць: гривня, рубль, долар США, швейцарський франк, австрійський шилінг, німецька марка, шведська крона і т. д.
З початку 1999 p. країнами Євросоюзу було прийнято рішення про введення нової, загальної для них (країн) поки що безготівкової грошової одиниці - євро. Використання євро як грошової одиниці є необхідністю у вирішенні економічних та політичних питань країн Європи. Разом з тим, ідея єдиної валюти з самого початку викликала масу аргументів і "за" і "проти". Ті, хто відстоюють європейський монетарний союз, переконують у його винятковості і досконалості. І все ж перехід до нової валюти пов'язаний з великими ризиками. Це, зокрема, процес урівноваження національного валового продукту 11 країн Євросоюзу або проблеми співвідношення і приведення до загального знаменника різних за своїм рівнем розвитку економіки цих країн.
Перші торги новою валютою в Україні пройшли на Українській міжбанківській валютній біржі 11 січня 1999 року. Брали участь в цих торгах сім банків, торги продовжувалися не більше п'яти хвилин, і було продано 190 тис. EUR. Як бачимо, перші кроки євро на українській валютній території виявилися несмілими. Однак вже зараз можна говорити про зростання інтересу до європейської валюти. Адже кількість учасників торгів з євро на УМВБ упевнено зростає, як зростає і його курс до гривні: обсяг торгів з євро вже 13 січня збільшився практично вдвічі і становив 399 тис. EUR. У цій торговій сесії брали участь вже 11 банків, курс за три дні змінився на 200 пунктів - з 3,99 піднявся до 4,01.
За оцінками фахівців, нова валюта обіцяє бути досить стабільною (принаймні стабільнішою, ніж валюта кожної держави ЄС окремо). Після переходу до євро набагато легше стане порівнювати ціни на аналогічні товари, що виготовляються в країнах ЄС. Внаслідок цього фахівці давно прогнозують посилення конкуренції не тільки між промисловими підприємствами, а й банками, страховими та транспортними компаніями. При такому розвитку подій перетворення ЄС, введення єдиної валюти піде на користь не тільки країнам Євросоюзу, а й усім іншим країнам, що торгують з ним, у тому числі й Україні.
Євро також буде потрібна для операцій з державними цінними паперами країн валютного союзу, оскільки їх частина вже перерахована в єдину валюту. Крім того, використання євро повинно бути вигідним українським компаніям, які мають широкі зв'язки в Європі (зовнішньоторговельні організації, турагентства, транспортні компанії), оскільки розрахунки в одній валюті дозволять економити на конверсії і збільшити швидкість обороту.
Однак це негативно позначається на банківських прибутках: за підрахунками, банки, що заробляють на конверсії європейських валют, після введення євро втрачають близько 10% свого прибутку.
Разом з тим новій валюті, незважаючи на всі її переваги, на українському ринку має бути довга і наполеглива боротьба з доларом, як і на фінансових ринках інших країн. Хоча в ряді країн світу євро отримало практично офіційне визнання: Китай, Японія, Тайвань і Бразилія вже сьогодні висловлюють свої наміри щодо переведення частини своїх золотовалютних резервів в євровалюту. Для того, щоб євро прижилося на Україні, вигоди від його використання повинні перевищити переваги долара. А його, як відомо, називають "другою національною валютою", і немає сьогодні на вітчизняному ринку грошового знаку, позиції якого були б міцнішими доларових.
Валюта є своєрідним товаром. Вона знаходиться в обігу на спеціальних ринках, які називають валютними. Валютний ринок являє собою систему відносин з приводу купівлі-продажу іноземної валюти. Головними учасниками валютних ринків є великі комерційні банки, брокерські фірми і найбільші корпорації. 85-95% валютних операцій, що здійснюються на валютних ринках, належить банкам і брокерським фірмам. Торгівля іноземною валютою особами здійснюється через уповноважені банки та інші кредитно-фінансові установи, що одержали ліцензію на торгівлю іноземною валютою Національного банку України, виключно на міжбанківському валютному ринку України. Це дозволяє характеризувати валютний ринок як міжбанківський.
Залежно від обсягу, характеру валютних операцій і виду валют, що використовуються, валютні ринки поділяються на:
* міжнародні;
* регіональні;
* національні (місцеві).
Для нашої країни характерним став національний, або місцевий, валютний ринок, який діє в умовах обмеженої кількості вільно конвертованої валюти. Але це не означає, що Україна не бере участі як на міжнародних, так і на регіональних валютних ринках.
Національний валютний ринок - це відносини, що склалися з приводу купівлі-продажу обмеженої кількості вільно конвертованих валют. Ці операції, як правило, здійснюють банки для клієнтів, що обслуговуються ними. Серед таких клієнтів - промислові підприємства, акціонерні товариства, приватні особи, банки, які не спеціалізуються на проведенні міжнародних валютних операцій. Крім того, до операцій національного валютного ринку належать валютні операції, що здійснюються окремими компаніями між собою, операції між приватними особами, а також угоди, що укладаються на валютних біржах.
Основними валютними біржовиками є:
* банки, що формують певним чином "внутрішньобанківську біржу". Вони є природними посередниками серед тих, хто хоче купити або продати іноземну валюту, і здійснюють спекулятивні валютні операції, захищаючи при цьому своїх клієнтів в усьому світі.
* брокери іноземної валюти, які виступають посередниками між продавцями і покупцями, значно підвищуючи ефективність угоди;
* компанії, що беруть участь у світовій торгівлі, потребують іноземної валюти для здійснення операцій. Вони намагаються обмежити ризик, пов'язаний з іноземною валютою, і є результатом звичайних біржових операцій, а іноді беруть участь у валютних операціях із спекулятивною метою;
* менеджери, які у сфері міжнародного капіталовкладення обмінюють цінні папери з однієї валюти на іншу і постійно стежать за тим, щоб їх цінні папери мали максимальний прибуток.
Центральні (Національні) банки є головними власниками іноземних валют країни і фінансують уряд у разі необхідності. Центральні банки часто виступають посередниками на валютній біржі, з метою зменшення коливання вартості національних валют і недопущення негативних процесів, що пов'язані із знеціненням національної валюти.
Серед біржових операцій з валютами угоди з доларами США займають найбільший обсяг. Валюти найбільш економічно розвинених країн називають конвертованими валютами і активно використовують в усьому світі. Частково конвертовані валюти залучені до світової економіки, але в дуже обмежених обсягах поза національним ринком. Неконвертовані валюти контролюються урядом, причому продаж валюти або дуже обмежений, або зовсім заборонений.

9.6. ВИДИ І ХАРАКТЕРИСТИКА ВАЛЮТНИХ ОПЕРАЦІЙ
наверх
На валютних біржах щодня укладається безліч різних валютних угод.
Валютні угоди - це операції з обміну цінних паперів в одній валюті на цінні папери в іншій валюті за договірним курсом на певну дату.
Операції здійснюються з метою обслуговування експорту й імпорту товарів і послуг. Часто до таких операцій вдаються для отримання прибутків від розміщення коштів за кордоном на короткий час під вищий, ніж на місцевому ринку, процент, а також для вилучення прибутку з різниці курсів валют на різних ринках, тобто із спекулятивною метою. Використовуються вони і при купівлі-продажу іноземних та міжнародних цінних паперів. Однак умовою цього є оборотність валют не тільки по поточних, а й фінансових операціях.
Валютні операції поділяються на такі види:
* касові або готівкові (операції "спот"), при яких покупець отримує від продавця іноземну валюту (платіжні документи в іноземній валюті) одразу ж після платежу у національній валюті;
* строкові (форвардні операції), при яких відбувається купівля-продаж іноземної валюти на заздалегідь узгоджений термін з передачею її до закінчення цього терміну за курсом, що зафіксований у момент укладання угоди;
* операції "своп", які об'єднують дві операції - готівкову і строкову,
* арбітражні, при яких учасники операції використовують відмінності у валютних курсах на різних валютних ринках з метою отримання прибутку.
Найбільш поширеною формою валютних операцій є операції з негайною поставкою валюти (реальні, касові, "спот"). Це приблизно 60% усіх операцій з іноземною валютою. Характерною рисою таких операцій є те, що купівля-продаж валюти здійснюється банками-контрагентами на умовах її поставки у наступний робочий день, не рахуючи дня укладання угоди. Це дозволяє перевести кошти в будь-яку країну і здійснити оформлення угоди. У ряді країн можна за домовленістю здійснювати розрахунки в той же або в наступний день, однак розрахунки будуть проводитися за особливим курсом. Валюта перераховується, як правило, по телеграфу. Якщо переказ валюти відбувся несвоєчасно, то винна сторона платить проценти за прострочення. Касові валютні операції насамперед застосовуються для своєчасного отримання іноземної валюти, необхідної для здійснення зовнішньоторговельних операцій.
Завдяки готівковим операціям з іноземною валютою банки постійно підтримують мінімально необхідні робочі залишки на спеціальних рахунках в іноземних банках, своєчасно позбуваються надлишків одних валют і покривають потребу в інших валютах. Завдяки цим операціям банки регулюють свою робочу позицію таким чином, щоб на їх рахунках не створювалися непокриті залишки.
З переходом до плаваючих валютних курсів посилився спекулятивний елемент касової торгівлі валютою. Існують різні способи вилучення додаткової вигоди з курсових коливань на валютному ринку, наприклад, використання тимчасового розриву між надходженням валюти і її реалізацією. Широкого поширення набула практика дострокового платежу або, навпаки, максимального його зволікання зі сплатою залежно від очікуваної динаміки процентних ставок ('валютних курсів. Імпортер прагне сплатити рахунок максимально швидко, якщо очікується ревальвація встановленої валюти платежу (при фіксованих валютних курсах) або динаміка плаваючого курсу даної валюти підвищується. При зворотних тенденціях розвитку курсу валюти платежу оплата буде максимально зволікатися. В обох варіантах імпортер прагне отримати курсовий прибуток, а експортер буде відразу ж обмінювати отриману іноземну валюту на національну, якщо курс його валюти підвищується щодо курсу іноземної валюти. У протилежному випадку він зачекає з обміном з метою отримання курсового прибутку за рахунок дещо пізнішої реалізації валюти.
Інша можливість використання курсових коливань пов'язана із зміною позицій на валютних рахунках у національних (валютні рахунки) або закордонних (інвалютні рахунки) банках. Операція "спот" може бути як двостороння, так і багатостороння. При двосторонній торгівлі обмінюються національні валюти сторін, які беруть участь в операції.
Широкого поширення, як готівкова операція, набув арбітраж. Валютний арбітраж - це одночасно купівля і продаж однієї валюти з метою вилучення спекулятивного прибутку, у зв'язку з діючою на момент укладання угоди різницею в курсах валют. Операції бувають простими (з участю двох банків і двох валют) і складними (з участю більшої кількості банків і грошових одиниць). Останні проводяться на основі використання крос-курсів.
Широка мережа банків і банківських відділень, що знаходяться в усьому світі, а також оснащеність банків сучасними засобами зв'язку забезпечують вирівнювання курсів валют. Тому тільки наявність великих валютних ресурсів, що мають у своєму розпорядженні банки, дозволяє їм вигідно займатися валютним арбітражем. Крім цього, важливою запорукою успіху цих операцій є швидкість їх здійснення. Валютні курси на ринку можуть змінитися в лічені хвилини; це не дає інколи можливості завершити розпочату операцію з прибутком.
У міжнародній торгівлі валютою склалися певні норми і правила, що не встановлені у законодавчому або договірному порядку, але яких майже завжди додержуються при здійсненні операцій. Нарівні з правилами перерахування встановленої суми, затвердженої касовою угодою не пізніше двох днів після її укладання, великого значення набули традиційні правила, яких необхідно дотримуватися у щоденній практиці.
1 .Оголошення котирування. Валютна операція здійснюється приблизно таким чином: дилер, що пред'являє попит на валюту або пропонує її, передусім з'ясовує становище на валютному ринку. Для цього він користується, як правило, міжнародною інформаційною системою, яка є в банку. На екрані дисплея він спостерігає за котируванням на міжнародних фінансових ринках. Дилер зв'язується з найбільш відповідним йому банком і з'ясовує у нього курси продавця і покупця щодо валюти, яка його цікавить, причому нічого не повідомляє про купівлю або продаж валюти. При цьому в інтересах підтримки ділової репутації вказаного банку дилер, якого запитують, повинен повідомити обов'язкові курси, що свідчить про його готовність продати або купити валюту за названими курсами і в прийнятому на ринку мінімальному розмірі. На практиці торгівля здійснюється сумами, які в декілька разів перевищують мінімальні. Дилер, що запитує, має певну перевагу, оскільки він приймає рішення про купівлю або продаж валюти лише після того, як дізнається про результати котирування. У разі, якщо дилер, якого запитують, не повідомляє обов'язкові курси валюти, то дилер, який запитує, задовольняється інформативними курсами, які не зобов'язують укладати угоду взагалі або укладати її на мінімальну суму.
2. Залучення з допомогою "люб'язності". Велике значення для укладання угоди має різниця між курсами продавця і покупця, що одночасно визначає розмір прибутку банку, який встановлює курси. При цьому незначна маржа вважається люб'язністю, а велика -нелюб'язністю банку. Для дилера, що запитує, більш приваблива перша. Однак такі люб'язні курси можуть бути встановлені тільки у тому випадку, якщо банківський прибуток досить великий, що забезпечується точним знанням ринку і великими обсягами торгівлі. Люб'язні курси встановлюються для тих торгових партнерів, з якими існує багаторічна співпраця і взаємна торгівля у великих обсягах.
3. Безпосереднє укладання угоди. Оскільки мова йде, як правило, про дуже великі суми, укладання угоди відразу ж підтверджується документами, які засвідчують міру їх надійності. Укладання угоди повинно включати: вибір валют, що обмінюються; фіксацію курсів; встановлення круглої суми операції; вказівку адреси, за якою буде доставлятися валюта.
9.6.1. Ризик при здійсненні касових валютних операцій
Найбільший потенційний ризик при таких операціях полягає в тому, що одна із сторін, яка бере участь в операції, не може виконати передбачені умови операції вчасно або встановлена сума невірна. Існує ризик розорення одного з учасників операції і в період між обговоренням операції і фактичним її здійсненням. Інший учасник операції, можливо, повинен буде укласти угоду з новим партнером і зазнати згодом нового ризику, пов'язаного із зміною валютних курсів.
Може статися, що одна валюта доставлена на декілька годин раніше, ніж інша. Це створює ризик того, що партнер, який доставив валюту для продажу, не отримає оплату від учасника операції, що розорився.
Наступним видом валютних операцій є строкова, або форвардна, валютна операція.
Форвардними валютними операціями називаються операції, розрахунок за якими проводиться більш ніж через два робочих дні після їх укладення за курсом, що встановлений у момент укладання угоди. Вони використовуються для захисту покупців валют від зміни курсів валют у часі або для вилучення прибутку у зв'язку із зміною курсів. Необхідність у проведенні операцій на умовах "форвард" витікає, як правило, з короткострокових вимог і зобов'язань експортерів та імпортерів клієнтів банку, а також фінансових операцій самих банків. Як правило, форвардні угоди укладаються на терміни 1, 3, 6, 9 або 12 місяців.
Серед строкових операцій спекулятивного характеру розрізнюють гру на зниження курсу і гру на підвищення курсу валюти. Якщо очікується падіння курсу валюти, то гравці на зниження продають цю валюту за існуючим у даний момент курсом "форвард з тим, щоб через певний термін здати покупцеві цю валюту, яку продавець тепер може дешево купити на ринку "спот". Якщо очікується підвищення курсу валюти, то гравці на підвищення скуповують валюту за існуючим курсом, щоб при настанні терміну прийняти цю валюту, яка уже подорожчала і отримати прибуток завдяки різниці курсів.
Спекулятивні операції, як правило, здійснюються без наявності валюти. Валютний спекулянт продає її на термін з надією отримати різницю з часом у курсі.
Таким чином, у більшості випадків гра на підвищення і зниження курсу іноземної валюти - це гра на "різницю". При цьому не потрібен великий капітал у тій валюті, яку продають (купують). Строкові угоди з іноземною валютою, що укладаються з метою хеджування, покриття валютного ризику, застосовуються при великих комерційних і фінансових операціях.
Імпортери придбавають валюту на термін для оплати одержаних у кредит товарів, якщо вони розраховують, що курс валюти протягом тривалого часу буде підвищуватися.
Експортери, які займаються покриттям можливого валютного ризику, грають на зниження курсу іноземної валюти. Вони продають свою валютну виручку за національні гроші ще до її отримання, тобто на термін за форвардним курсом, що існує в момент укладання товарного контракту.
Валютні операції на термін виступають і як елемент покриття ризиків при переміщенні капіталу за кордон. Наприклад, американський банк, розміщуючи частину капіталу в Англії, для чого йому необхідно передусім закупити фунти стерлінгів за долари за курсом "спот" для здійснення депозитної операції, одночасно укладає угоду на продаж фунтів стерлінгів на термін за курсом форвард. Термін залежить від часу, протягом якого капітал буде знаходитися на депозиті на англійському грошовому ринку (3, 4, 6 і більше місяців). Строкова операція в цьому випадку є елементом покриття ризику падіння курсу фунта стерлінгів щодо долара до моменту закінчення терміну внеску.
З існуючих форм строкових операцій найбільш поширені прямі, або аутрайт, - купівля (продаж) іноземної валюти на термін за курсом, який зафіксовано в момент укладання угоди. Розвиненого ринку з операцій "аутрайт" між банками немає. Вони, як правило, укладаються банками з клієнтами, які хеджують свої надходження та платежі від валютних (курсових) ризиків.
Банки самі хеджуються від курсових ризиків в основному за допомогою операцій "своп" купівлі (або продажу) валюти на умовах "спот" з одночасним укладанням зворотної угоди на термін. Як результат, готівкові і строкові операції взаємозараховуються і втрати відносно первинного курсу зводяться до мінімуму. Поєднання з депозитними операціями дозволяє збільшити прибутковість від операцій "своп".
Строкові біржові (так звані, ф'ючерсні) операції з валютами з 1972 р. почали практикувати спочатку в США, а потім і в інших країнах, їх особливість полягає у тому, що торгівля ведеться окремими стандартизованими контрактами у певних валютах (долари США і Канади, фунти стерлінгів, марки ФРН, японські ієни, швейцарські і французькі франки). У них детально регламентуються всі умови операції: сума, термін, метод розрахунків і т.д. При укладенні угоди вноситься певний гарантійний депозит. Курси валют з ф'ючерсних операцій котируються у формі "аутрайт", тобто прямо, без виділення премії або знижки. Сума цих контрактів значно менша величини строкових міжбанківських операцій, їх використовують дрібні і середні фірми з метою хеджування валютних ризиків.
Різновидом строкових операцій є опціонні. Вони передбачають право купівлі або продажу валюти в майбутньому за курсом, який зафіксовано в момент укладання угоди. За право купівлі або продажу виплачується певна премія. За сприятливого руху курсу валюти протягом терміну операції право використовується, а в протилежному випадку - сплачена премія втрачається, і валютна операція не здійснюється. Таким чином, опціон більш вигідний при коливаннях курсу, що перевищують розмір премії.
Ринок валютних опціонів сформувався ще на початку 80 років. Він забезпечує велику гнучкість в операціях з валютою, оскільки мінімізує ступінь валютного ризику. При купівлі опціону за певну винагороду (премію) одна особа надає іншій право купити (опціон "кол") або продати (опціон "пут") валюту за узгодженим курсом у будь-який день встановленого терміну, або взагалі відмовитися від операції без відшкодування збитків (тобто без відшкодування виплаченої премії).
Необхідність таких операцій викликана прагненням її учасників завчасно встановити курс, за яким будуть проводитися розрахунки по валютних операціях у майбутньому. Суть форвардної валютної операції полягає у тому, що продавець бере на себе зобов'язання через певний термін (до одного року) передати покупцю валюту, а покупець зобов'язується прийняти її і сплатити йому у відповідності з умовами угоди.
При форвардних угодах встановлюється курс, за яким будуть здійснюватися розрахунки у майбутньому. Він носить назву строкового (форвардного) курсу. В його основі лежить курс касових операцій, що існує на момент укладання форвардної угоди, а також надбавки (репорт, ажіо) чи знижок (депорт, дизажіо).
Встановлення курсів валют строкових операцій з іноземною валютою відрізняється від встановлення курсів готівкових операцій. У банківській практиці це здійснюється за допомогою встановлення премії (репорту) або знижки (депорту) відносно курсу з готівкових операцій. Встановлення премії означає, що певна валюта котирується дорожче з операції на термін, ніж з готівкових касових операцій, і нижче за курси операцій "спот". Для кожної валюти і кожного виду операцій (на 1, 3, 6 місяців) котирування встановлюється форвардний курс, який включає готівковий курс, а також премію або знижку, їх розмір залежить від ступеня стійкості валюти і перспектив еволюції її курсу. Наприклад, хронічна нестабільність валюти і очікуване різке зниження її курсу виявляються у високій знижці при купівлі-продажу даної валюти на термін. Навпаки, валюта, що має велику перспективу на термін, котирується з премією.
При прямому котируванні валют премія додається до курсів "спот", а знижка віднімається. При непрямому котируванні діє протилежне правило: премія віднімається, а знижка додається до курсів "спот". Премія продавців перевищує премію покупців, оскільки банк, продаючи іноземну валюту, курс якої на термін підвищується, прагне отримати велику суму в національній валюті при її продажу і віддати меншу надбавку у національній валюті при купівлі іноземної. Знижка продавців менша за знижку покупців, оскільки банк прагне забрати собі велику знижку у національній валюті при купівлі на неї іноземної валюти, яка уже дешевшає. І навпаки, при продажу цієї іноземної валюти він надає клієнтам меншу знижку у національній валюті.
З переходом до плаваючих валютних курсів необхідність строкових операцій для страхування ризику зросла. При здійсненні форвардної операції проміжок часу між її укладенням і виконанням значно більший, ніж при касовій операції, і може становити декілька місяців (до року). Як правило, термін і курс форвардної операції обумовлюється при підписанні контракту. Крім того, до касового курсу встановлюються надбавки (репорт, ажіо) або знижки (депорт, дизажіо). Розмір репорту або депорту залежить не тільки від обсягу форвардних операцій, але й від різниці у процентних ставках окремих валют. Ці надбавки і знижки іменуються ставками "своп". Курс строкової операції визначається як співвідношення попиту і пропозиції на валютному ринку в момент укладання угоди, різницею в процентних ставках окремих валют.
Ці фактори не можна розглядати ізольовано. Наприклад, якщо процентні ставки іноземної валюти значно зростають, то підвищується і попит на цю валюту на касовому ринку, тому підвищується також і курс "спот". Одночасно знижується попит на строковому валютному ринку, а відповідно і форвардний курс. У такій ситуації має місце депорт за форвардним курсом відносно касового курсу. При плаваючих валютних курсах від характеру діючої тенденції його руху (вгору або вниз) залежить як попит, так і пропозиція валюти.
Використання форвардних валютних операцій вигідне для імпортерів і експортерів при отриманні більш надійної основи для калькуляції угод, оскільки при укладанні договору незалежно від співвідношення курсів валют на момент сплати, в обох його сторін існує впевненість в отриманні встановленої суми. Операції здійснюються за оголошеними комерційним банком форвардними курсами з депортом або репортом до касового курсу.
Розрізнюють два види строкових валютних операцій:
* проста форвардна операція
У цьому випадку зворотна операція укладається не одночасно. Сторони домовляються лише надати певну суму до певного терміну і за встановленим курсом. Цей вид форвардних операцій у зовнішній торгівлі використовується з метою страхування від зміни валютного курсу.
Наприклад, дилер А вирішив обміняти долари США на швейцарські франки терміном на два місяці. Він запитує дилера Б і отримує від нього на 10 лютого 1999 р. наступне котирування: 1 дол. США = 1,9765 - 1,9773 швейцарських франків. При укладанні угоди 10 лютого 1999 р. А від Б в обмін на 1 млн. дол. США отримує 1,9765 млн. швейцарських франків. Таким чином, А зобов'язаний надати 10 квітня 1999 р. 1 млн. дол. і отримати 1,9765 млн. швейцарських франків незалежно від наявності касового курсу у цей день. У дилера А, як експортера, існує гарантія отримати в обмін на належний йому платіж у доларах США потрібну суму у швейцарських франках. Якщо ж протягом двох місяців курс долара США до швейцарського франка зросте, то він отримає лише встановлену за договором суму швейцарських франків, хоча касовий курс на 10 квітня 1999 р. більш сприятливий і А міг би отримати більшу суму у швейцарських франках за належний йому платіж у доларах США. Якщо ж курс долара США протягом двох місяців знизиться, то експортер отримає після завершення строкової операції встановлену суму у швейцарських франках і тим самим уникне валютних втрат. Якщо в момент укладання форвардної угоди 10 лютого 1999 р. очікується зростання (падіння) курсу долара США відносно швейцарського франка, то в строковій операції це враховується за допомогою репорту (депорту) до касового курсу. У цьому випадку експортер приймає рішення: погодитися на депорт, чекаючи падіння курсу, або ж спекулювати на очікуваному його підвищенні, чи сподіватися на те, що курс залишиться на попередньому рівні. Від прийнятого рішення, заснованого на факторі ризику, залежить прибуток чи збиток учасників операції.
* валютні операції "своп" - це купівля іноземної валюти за умов "спот" в обмін на національну валюту із зобов'язанням її подальшого викупу через певний термін. При цьому сума іноземної валюти, що отримується до встановленого терміну, збільшується (зменшується) на величину ставки "своп" при обміні валюти з депортом (репортом). Операції здійснюються центральними і комерційними банками з метою придбання необхідної для міжнародних розрахунків валюти, підтримки певних залишків на поточних рахунках диверсифікації валютних резервів.
Процентні операції "своп" передбачають зобов'язання однієї із сторін угоди виплатити іншій стороні проценти за ставкою, яка може підвищуватися або знижуватися в обмін на отримання платежів за фіксованою ставкою. Виграє той учасник операції, який більш точно спрогнозує кон'юнктуру на ринку позикових капіталів.
Нерідко операції "своп" проводяться із золотом. У цьому випадку дорогоцінний метал продається на умовах "спот" з одночасною його зворотною купівлею на певний термін, але за ціною, що включає середню процентну ставку.
Операції "своп" проводить центральний банк, що дозволяє йому без фактичного зменшення золотих резервів отримати кредити для фінансування дефіциту платіжного балансу.

9.7. МЕХАНІЗМ УКЛАДЕННЯ УГОД З ВАЛЮТОЮ
наверх
Угоди з валютою можуть укладатися як на біржовому, так і позабіржовому (міжбанківському) валютних ринках. У світовій практиці переважна частина операцій з валютою здійснюється на позабіржовому міжбанківському валютному ринку.
Як уже зазначалось, нині в Україні функціонують два валютні ринки - біржовий і міжбанківський. Наявність такої системи українських ринків зумовлена незвичайною і унікальною економічною ситуацією, що склалася сьогодні в країні, слабо розвинутою ринковою інфраструктурою, високим ризиком невиконання зобов'язань з операцій на позабіржовому ринку, необхідністю встановлення курсу валют і здійснення операцій з валютою, що має обмежений обіг, а також рішенням уряду про обов'язковий продаж через валютні біржі 50% експортної виручки, що отримується підприємствами-експортерами. Розвиток ринкової інфраструктури, використання сучасних засобів зв'язку сприяють збільшенню частки операцій з валютою на позабіржовому міжбанківському валютному ринку.
Учасниками операцій з валютою на цьому ринку виступають дилери і брокери, які виконують замовлення клієнтів. Угоди ними укладаються через переговори по телефону, телексу, телефаксу або з використанням системи дилінга, яка обслуговується агентством "Reuters".
Біржові торги на валютній біржі проводяться відповідно до статуту біржі, а також законодавства України, що регулює проведення валютних операцій. Валютна біржа є закритою. Участь у торгах мають право брати її засновники, а також організації, які є членами біржі.
Учасникам торгів дозволено здійснювати операції двох видів:
* від свого імені і за дорученням клієнтів;
* від свого імені і за власні кошти.
Учасники торгів можуть довірити здійснення операцій на валютній біржі своїм представникам, яких іменують дилерами. Однак дилер на валютній біржі не може здійснювати операції для себе, він є лише представником учасника торгів.
На біржових торгах його учасники можуть бути представлені очно або заочно.
Порядок укладання валютних угод на біржі відбувається таким чином (схема 15).

/. Клієнт приймає рішення про купівлю або продаж іноземної валюти і вибирає учасника торгів, через якого будуть здійснюватися операції. Таким чином, клієнт виступає у ролі продавця або покупця валюти. Слід мати на увазі, що її продавцем або покупцем може бути як підприємство, організація, так і будь-який банк, що має ліцензію Національного банку України на здійснення операцій з іноземною валютою. У зв'язку зі спекулятивним характером валютних операцій банку разом з ліцензією одночасно встановлюється ліміт на здійснення операцій з валютою.
//. Угода між клієнтом і учасником торгів. Якщо учасник торгів при укладенні угоди з валютою виступає від свого імені за дорученням клієнта і за його кошти, то угода з клієнтом оформляється на його розсуд письмово, тобто документально (письмове поручительство, факс, телекс), або усно.
///. Блокування коштів клієнта для виконання операцій. Оскільки учасник торгів на валютній біржі несе фінансову відповідальність за невиконання клієнтом своїх зобов'язань, він має право вимагати від нього блокування перед початком торгів всієї або частини суми угоди, заявленої клієнтом до торгів в іноземній валюті або в гривні.
IV. Формування заявки клієнта. Для купівлі (або продажу) іноземної валюти клієнт представляє учаснику торгів заявку.
У цій заявці клієнт повинен вказати валюту операції або її код, розмір операції і запропонований валютний курс (якщо заявка "лімітована"), за яким згодний її купити (або продати). Якщо заявка "нелімітована", то вказується, що валюта може бути куплена (або продана) за поточним біржовим курсом.
У заявці на купівлю іноземної валюти клієнт декларує мету її використання. Як правило, метою є розрахунки за наступними валютними операціями:
* купівля товарів і послуг, прав на інтелектуальну власність, розрахунки за які здійснюються на умовах без відстрочки платежу і не передбачають представлення або залучення позикових коштів в іноземній валюті;
* переказ за кордон дивідендів від інвестицій в економіку України;
* здійснення поточних платежів з виплати процентів і основного боргу із залучених позикових коштів і т. д.
V. Відкриття в уповноваженому банку спеціального рахунку клієнта. Спеціальні рахунки слугують для обліку іноземної валюти, купленої для клієнтів на валютній біржі і відкриваються в уповноважених банках, що отримали доручення клієнта на купівлю іноземної валюти.
Уповноважений банк здійснює контроль за цільовим використанням коштів, що знаходяться на вказаному рахунку, враховує надходження і списання фінансових ресурсів при пред'явленні клієнтам відповідних документів.
У разі, якщо іноземна валюта куплена на валютній біржі з пред'явленням відповідних документів, її необхідно використати клієнтом протягом двох місяців від дати її зарахування на спеціальний рахунок. А якщо валюта куплена без наявності відповідних документів, вона повинна бути реалізована протягом 15 робочих днів від дати її зарахування на вказаний рахунок. Після закінчення терміну зберігання невикористану валюту клієнта уповноважений банк зобов'язаний продати на валютній біржі на чергових торгах.
VI. Заявка учасника торгів на купівлю-продаж іноземної валюти. Для участі в купівлі-продажу іноземної валюти перед початком торгів її учасники представляють курсовому маклеру, який веде біржовий торг, попередню заявку і відомості про наявність коштів на їх кореспондентських рахунках в банках, що їх обслуговують. Кожна валютна біржа може рекомендувати учасникам торгів відкрити кореспондентські рахунки в конкретних банках.
Існує два види попередніх заявок:
* на особисту участь в торгах;
* на заочну участь в торгах.
У заявці учасника торгів вказується сума купівлі або продажу іноземної валюти, а також її курс, за яким він бажає купити або продати валюту. Сума купівлі або продажу іноземної валюти вказується в доларах США. У 1998 р. мінімальна сума купівлі або продажу іноземної валюти складала 10 тис. дол. США. Протягом усього біржового дня його учасники через своїх представників можуть подавати додаткові заявки, змінювати суму купівлі або продажу, а також курс раніше поданих заявок.
Попередні заявки повинні бути представлені учасниками торгів не пізніше як за годину до початку аукціону.
VII. Біржовий торг на валютній біржі проводиться у формі аукціону, який проводить курсовий маклер. У його обов'язки входить також визначення поточного курсу іноземної валюти до гривні.
При проведенні аукціону важливо встановити початковий курс валюти, з якого починається аукціон. Як початковий курс можуть використовуватися:
* курс, зафіксований на попередніх торгах даної валютної біржі;
* останній курс МВБ;
* офіційний курс Національного банку України.
Який із вказаних курсів приймати за початковий курс, встановлює Біржова рада конкретної біржі.
Перед початком торгів курсовий маклер оголошує суму заявок на продаж і купівлю валюти. Заявки на продаж складають пропозицію, на купівлю - попит.
Обов'язок маклера полягає у встановленні балансу між попитом і пропозицією, тобто він повинен домогтися фіксингу.
Фіксинг - це стан торгів, при якому обсяг заявок на продаж іноземної валюти дорівнює обсягу заявок на її купівлю. Момент досягнення фіксингу є моментом завершення торгів (аукціону). Фіксинг характеризується певним курсом іноземної валюти до національної, який стає єдиним курсом укладення угод і здійснення розрахунків по них на торгах. Фіксинг не досягається автоматично. Існують певні правила, що сприяють його встановленню.
1. Якщо пропозиція перевищує попит, то маклер знижує курс валюти; при перевищенні попиту над пропозицією маклер, навпаки, підвищує курс іноземної валюти щодо національної.
2. Не допускається зміна напряму руху курсу іноземної валюти до національної після першої зміни початкового (стартового) курсу.
3. Одиниця зміни курсу іноземної валюти до національної у процесі торгів визначається курсовим маклером. Залежно від різниці між попитом і пропозицією вона може встановлюватися від 0,1 до 10 одиниць.
4. Додаткові заявки щодо зміни суми купівлі або продажу подаються учасниками торгів через своїх дилерів.
5. Корегування додаткової заявки, яка змінює співвідношення попиту і пропозиції на зворотне, укладається у виконанні її частини в тому обсязі, якого не вистачає для її задоволення.
При корегуванні заявок використовуються такі їх види:
* що додає валюту на продаж;
* що знімає валюту з продажу;
* що збільшує обсяг купівлі валюти;
* що зменшує обсяг купівлі валюти.
При одночасному надходженні однієї із заявок від різних дилерів пріоритет має та заявка, яка більша за величиною.
Виходячи з правил досягнення фіксингу можливі два альтернативних варіанти встановлення біржового курсу.
Варіант перший.
Згідно заявок, що надійшли на біржу до початку торгів, курсовий маклер (офіційна особа біржі) встановлює верхню і нижню межу ("курсову таксу"), в рамках якої буде зафіксований остаточний курс торгів, наприклад, за 1 дол. США - 5.105 - 5.155 грн.; 5.155 грн. -курс продавця (за цим курсом представлена найбільша кількість заявок на продаж), 5.155 грн - курс покупця (за цим курсом поступила найбільша кількість заявок на купівлю).
Розглянемо дії курсового маклера та учасників торгів.
Дії курсового маклера. Кожні 3 хв. курсовий маклер змінює курс гривні у напрямку підвищення (якщо попит перевищує пропозицію) або зниження (якщо пропозиція перевищує попит). Курсовий маклер (його помічник) фіксує у процесі торгів всі зміни, внесені їх учасниками відносно кількості заявленої валюти і умов її продажу.
Дії учасників торгів. Після оголошення "курсової такси" учасники торгів подають нові заявки або відкликають раніше подані через дилерів, які знаходяться у біржовому залі, з якими вони підтримують зв'язок по телефону. Подання нових заявок або відкликання старих здійснюється періодично (з інтервалом 3 хв.) із зміною валютного курсу.
Подання нових і відкликання старих заявок залежить від співвідношення попиту і пропозиції.
При перевищенні попиту над пропозицією:
* продавці валюти можуть лише збільшити кількість валюти, що пропонується, а також змінити умови раніше поданих заявок у напрямку підвищення курсу гривні з метою балансування попиту і пропозиції;
* покупці валюти можуть лише зменшити кількість валюти, що купується, а також змінити умови раніше поданих заявок у напрямку зниження курсу валюти щодо гривні.
При перевищенні пропозиції над попитом:
* продавці валюти, як правило, зменшують кількість валюти, що продається, а також змінюють умови раніше поданих заявок у напрямку підвищення курсу гривні;
* покупці валюти, як правило, збільшують кількість валюти, що купується, а також змінюють умови раніше поданих заявок у напрямку зниження курсу валюти щодо гривні.
При здійсненні фіксингу курсовий маклер прагне до того, щоб задовольнити максимально можливу кількість заявок за єдиним курсом.
Варіант другий
Аукціон починається із стартового курсу. Врегулювання попиту і пропозиції відбувається у межах різниці між попитом і пропозицією. У момент, коли попит і пропозиція урівноважуються або розрив між ними змінюється на протилежний, відбувається фіксинг, і торги закінчуються.
VIII. Реєстрація операцій з купівлі-продажу. Усі операції учасників торгів з купівлі-продажу іноземної валюти щотижня реєструються на валютній біржі із зазначенням:
* обсягів купівлі і продажу іноземної валюти (із зазначенням операцій, що проводяться за свій рахунок і за дорученням клієнтів);
* обсягів продажу іноземної валюти із спеціальних рахунків;
* валютного курсу з укладених угод;
* клієнтів, що здійснюють купівлю і продаж іноземної валюти;
* цілей купівлі клієнтами іноземної валюти.
Однак потрібно зазначити, що у відповідності із законодавством України така інформація про учасників торгів є комерційною таємницею і розголошенню не підлягає.
IX. Розрахунок по операції. Після закінчення біржових торгів укладені угоди оформляються біржовими свідоцтвами, що мають силу договору. Вони виписуються у двох примірниках, підписуються курсовим маклером і учасниками торгів. Розрахунки учасників торгів з угод, що укладені на валютній біржі, здійснюються на основі біржових свідоцтв, відповідно до встановленого порядку розрахунків, що визначають:
1) банк, який відкриває рахунки для учасників торгів і бере участь у розрахунках;
2) терміни здійснення розрахунків з укладених угод;
3) відповідальність учасників торгів і валютної біржі за порушення порядку і терміну проведення розрахунків.

9.8. ВАЛЮТНІ КУРСИ
наверх
Оскільки валютний курс - це відносна вартість (національна вартість іноземної валюти), то економісти, передбачаючи і пояснюючи його зміни, повинні брати до уваги як національну економіку, так і економіку інших країн. Ієна, наприклад, може зростати щодо долара США, оскільки в США були знижені процентні ставки, хоча в самій Японії нічого не змінилося. Поведінка валютних курсів більше схожа на поведінку цін на ринках фінансових коштів, а не на поведінку цін на ринках товарів і послуг. Ціна валюти, характеризується нестабільністю, як і курси акцій та інших цінних паперів. Це означає, що сьогоднішній валютний курс розрахований на можливі завтрашні зміни. Ось чому так важко передбачити валютний курс. Валютний курс однаковою мірою змінюється залежно від того, що люди думають про поточну та можливу ситуацію і що вони роблять у конкретній ситуації.
Валютний курс - це ціна грошової одиниці однієї країни, виражена в грошових одиницях іншої країни, при угоді купівлі-продажу. Така ціна може встановлюватися виходячи із співвідношення попиту і пропозиції на певну валюту в умовах вільного ринку або ж бути суворо регламентованою рішенням уряду чи його головним фінансово-кредитним органом, як правило, центральним (національним) банком. Вартість валют визначається в основному через взаємодію сил вільного ринку при певному впливі керівних фінансово-кредитних органів, з метою уникнення надмірного завищення або заниження валютного курсу. Таку форму формування курсів іноді називають "брудним плаванням".
Встановлення курсу іноземних валют у національній називається котируванням валют. У практиці банків різних країн застосовуються два види котирування: пряме і зворотне. При прямому котируванні певна фіксована кількість іноземної валюти виражається у національних грошових одиницях.
Рідше застосовується зворотне котирування. Його основою є тверда сума національної валюти. Зворотне котирування - це величина, зворотна прямому котируванню. Вона поширена в основному в Англії. Це пояснюється тим, що до 1971 р. в грошово-кредитній сфері Англії була відсутня десятинна система, тому зворотне котирування було легше використати на практиці, її зберегли і після введення десятинної системи. Котирування виглядає таким чином: 1 ф.с. дорівнює 1,8260 дол. США. У внутрішньому обороті США зворотне котирування використовується частково. Банки, що здійснюють валютні операції, продають і купують валюту за різними курсами. Курс, за яким банки продають іноземну валюту (платіжні документи в іноземній валюті), називається курсом продавця, а за яким купують - курсом покупця. Різниця між ними становить прибуток банківської установи з валютних операцій.
За видами платіжних документів розрізняють валютний курс телеграфного переказу, поштового переказу, валютний курс векселів, чеків, банкнот. Раніше, коли основним платіжним документом у міжнародних розрахунках виступав переказний вексель (тратта), валютний курс називався вексельним і являв собою ціну переказного векселя в іноземній валюті, що виражена у національній валюті будь-якої країни. Нині практично всі валютні розрахунки проводяться через банки, шляхом телеграфного переказу.
Валютні курси розрізнюються і залежно від того, здійснюється купівля чи продаж валюти.
1. Банк купує валюту за курсом покупця. Наприклад, курс 72,5305 швейцарського франка за 100 голландських гульденів означає, що банк бажає купити 100 гульденів, запропонувавши 72,5305 швейцарських франків. Таким чином, за одиницю іноземної валюти пропонується певна кількість національної валюти, величина якої постійно змінюється.
2. Банк продає валюту за курсом продавця. Наприклад, курс продавця 72,5505 швейцарського франка за 100 гульденів означає, що банк бажає продати 100 голландських гульденів за 72,5505 швейцарських франків.
Точно встановленої величини цієї різниці, що іменується маржею, немає. Для кожної конкретної валютної операції вона залежить від часу і місця її здійснення. В останні роки різниця між курсами покупця і продавця з основних валют скоротилася. Витрати, пов'язані із здійсненням валютних операцій, знизилися за рахунок впровадження комп'ютерної техніки і значного зростання оборотів цієї торгівлі.
3. Для визначення середнього арифметичного між курсами покупця і продавця використовують середній курс, призначений для економічних співставлень за тривалі проміжки часу. Такого курсу насправді не існує, однак його величина щодня повідомляється у засобах масової інформації.
4. Значного поширення при поведінці валютних операцій отримали крос-курси, що являють собою котирування двох іноземних валют, при цьому жодна з них не є національною валютою учасника операції, що встановлює курс. Крос-курси - це співвідношення між двома валютами, яке витікає з їх курсу щодо курсу третьої валюти. Так, якщо Лондонський банк здійснює купівлю або продаж марок ФРН за долари США, то очевидно, що він використовує крос-курси.
У будь-який момент крос-курс можна легко отримати шляхом розрахунку курсів іноземних валют до національної.
При операціях на світовому ринку часто використовуються крос-курси з доларом США, оскільки долар є не тільки основною резервною валютою, але й валютою угод в більшості валютних операцій. Наприклад, для покупця французьких франків за марки ФРН легше спочатку придбати французькі франки за долари, а потім купити долари за марки ФРН, ніж намагатися знайти відповідну котировку франка і марки. Цілком зрозуміло, що існують банки, які встановлюють курси французького франка до німецької марки (або навпаки) у Парижі або Франкфурті. Але в умовах обмеженого ринку за такі спеціальні послуги банки включають у свою котировку велику маржу.
Звичайно, якщо покупець французьких франків може здійснити за німецькі марки купівлю без посередництва долара США і ця операція не спричинить додаткових витрат, було б недоцільно відмовлятися від неї. Йому не тільки вдасться зекономити завдяки тому, що він здійснить одну операцію замість двох, але й уникнути можливого ризику, оскільки практично неможливо синхронізувати дві конверсійні операції з різними партнерами. Крім того, існує небезпека, що курси зміняться до моменту укладання угоди, і для одного з партнерів вартість угоди може виявитися досить високою, а для продавця виникає необхідність проведення трьох, чотирьох операцій.
9.8.1. Валютний арбітраж
Курси однієї і тієї ж валюти на ринках різних країн розрізнюються, але не дуже, оскільки відбувається їх постійне вирівнювання на основі валютного арбітражу.
Валютний арбітраж- це операція з метою вилучення прибутку за рахунок різниці, що існує в даний момент у курсах однієї і тієї ж валюти на різних валютних ринках. Розрізняють простий і складний валютний арбітраж. При простому валютному арбітражі арбітражер використовує різницю, що зафіксована на валютних ринках двох країн. Наприклад, якщо курс долара США в Нью-Йорку складає 140,5 японської ієни, а в Парижі - 140,75 ієни, то японському арбітражеру вигідно купити 1 млн. дол. в Нью-Йорку за 140,5 млн. ієн і одночасно продати його в Парижі за 140,75 млн. ієн. Отриманий прибуток становитиме 25 тис. ієн. При складному валютному арбітражі операції проводяться одночасно з декількома валютами на різних її ринках.
Здійснення валютного арбітражу передбачає наявність у арбітражера розвиненої системи комунікацій з усіма міжнародними фінансовими центрами, складної обчислювальної техніки, що дає можливість оперативно розраховувати очікувані результати найбільш складних операцій, а також великих валютних фондів.
Валютний арбітраж сприяє вирівнюванню курсів валют на окремих національних ринках. При сучасному рівні розвитку фінансових комунікаційних систем відмінності між курсами валют не перевищують сотих процента.
Невеликий процент прибутку з окремої арбітражної операції компенсується великими розмірами таких операцій і високою швидкістю обороту капіталу.
Залежно від валютних операцій розрізняють такі види курсів:
* при готівкових (касових) операціях - курс "спот";
* при строкових операціях - курс "форвард".
Курс, що використовується в касових угодах, називається касовим курсом. Курс "спот" - це поточний валютний курс для врегулювання угоди в два бізнес-дні (на противагу форвардному курсу). Інформація про його котирування з'являється на банківських екранах і в пресі.
Курс "форвард" - це курс, за яким контракт на іноземну валюту здійснюється сьогодні для остаточного врегулювання в певний день у майбутньому. Форвардний курс відрізняється від курсу "спот" на величину премії або знижки (дисконту) залежно від того, як оцінюються перспективи динаміки валютних курсів.
До початку 70-х років офіційною основою для визначення валютних курсів був фіксований золотий вміст валют. Нині валютний (золотий) паритет - це співвідношення грошових одиниць за їх металевим вмістом - втратив реальне економічне значення. На зміну фіксованим валютним курсам у міжнародній валютно-фінансовій системі прийшли "плаваючі" валютні курси, які можуть здійснювати значні коливання під впливом зміни попиту і пропозиції на валютних ринках.

9.9. КОТИРУВАННЯ
наверх
Різні контракти мають різні угоди про ціни. Розглянемо декілька прикладів.
* Облігаційні контракти
До них належать американські казначейські папери і надійні цінні папери, гарантія яких надається за допомогою купона і які оцінюються так само, як і на ринку торгових угод із сплатою готівкою, -у вигляді процентів від номінальної ціни. Кожний процентний пункт поділяється на 32 частини, або очка. 1/32 частина - це мінімальний рух ціни, або відмітка. Ціна 95,25 означає не 95 1/4%, а 95 25/32%. Якщо ж ціна падає з 95,05 до 94,30 (візьмемо для прикладу "довгий" надійний цінний папір), це означає, що втрата готівки на контракт складає: 95 5/32-94 30/32 = 7/32.
Вартість відмітки = 50 000 ф. ст./ 3200 = 15,625 ф. ст.; 7 відміток * 15,625 ф. ст. = 109,38 ф. ст. Однак японські або німецькі урядові облігаційні контракти оцінюються в 1/100 частинах;
* Короткострокові контракти за нормами процента
Ці контракти оцінюються по-різному, залежно від ринку торгових операцій зі сплатою готівкою. Внаслідок того, що задіяні (короткострокові) цінні папери ринку торгових операцій зі сплатою у готівці випускаються в обіг нижче номінальної ціни, що відображає норму процента, яку необхідно досягти, ціни приводяться за умовами відповідної норми, наприклад 7,50. Це означає, що ціна цінного паперу встановлюється нижче номінальної ціни, яка буде забезпечувати щорічний процентний прибуток 7,5%. Якщо ж ціни на цінні папери з фіксованим прибутком змінюються в протилежному напрямі щодо процентних прибутків, а квота змінюється з 7,50 до 7,52, то ціна фактично знижується. Однак котирування на облігаційних ринках встановлюється за умовами ціни облігації так, що коли квота змінюється з 95,30 до 96,02, то ціна підвищується. З метою підтримки стабільності Міжнародний валютний ринок, на якому здійснюється торгівля контрактами основного грошового ринку, ухвалив рішення визначати "короткі" контракти за нормами процента у вигляді процентів від номінальної ціни. Така ціна завжди рівна 100 мінус щорічний процентний прибуток.
На відміну від "довгих" контрактів з норм процента знак після десятичного знака є десятичним з розміром відмітки 1/100. Таким чином, на ринку строкових угод з тримісячними казначейськими векселями ціна 91,25 дійсно означає 91 1/4%, а зміна ціни з 91,25 до 91,30 буде означати зміну суми готівки:
1 000 000 дол. х 91,30 - 91,25% + 4 = 125 дол. США.
Цим пояснюється той факт, що на ринках строкових угод знижується номінальна ціна короткострокових норм процента нижче за 9%, в той час як ціни на строкові угоди з короткострокових норм процента становлять, скажімо, 91,05.
* Фондові арбітражні операції (спред)
Хоча торговцям на ринках строкових операцій не доводиться оголошувати двосторонні ціни, завжди є краща пропозиція і краща ціна, які знаходяться, як правило, набагато ближче одна до одної, ніж на інших ринках (виключення складає ринок валютних строкових операцій). Фактично, за винятком випадків, коли на ринках спокійні обставини, фондова арбітражна операція, як правило, складає одну відмітку, іншими словами, мінімально можливу фондову арбітражну операцію. Це призводить до значного здешевлення входження в ринок і виходу з нього, купівлі і продажу в швидкій послідовності, що стимулює надзвичайно високий оборот і ліквідність ринків строкових операцій загалом.
* Щоденні цінові обмеження
Певні контракти на деяких біржах підлягають обмеженню (що встановлюється біржею) в обсязі, в якому ціна може змінитися навіть за один день. Наприклад, казначейський облігаційний контракт у Чиказькій торговій палаті не може змінитися більше, ніж на три повних процентних пункти (втрата прибутку становить 3000 дол. США на контракт). Якщо ціна порушує обмеження, то ринок за цим контрактом припиняє функціонування і не відкривається до наступного дня. Це здійснюється з метою підтримки цілісності угоди, що укладається, а також системи різниць. Обмеження, в цілому, змінюються відповідно до правил, що визначаються біржею.
* Укладання угод і вимоги різниці (маржі)
Всі операції з строкових угод укладаються на щоденній основі за допомогою механізму різниці (залишкового механізму). Кожний член біржі строкових угод, що бере участь в операції з строкових угод, повинен внести (депонувати) на біржу суму, відому як початкова різниця (залишок). Вимоги щодо різниці відрізняються залежно від біржі. Наприклад, на Лондонській міжнародній біржі фінансових ф'ючерсів вимоги щодо різниці змінюються від 500 дол. США (0,05%) для євродоларового контракту на 1 млн. дол. США до 2000 дол. США (2%) для казначейського облігаційного контракту на 100 000 дол. США, і 2500 ф. ст. (біля 5%) для контракту ФТФБ - 100 (вартістю близько 50 000 ф. ст. на рівні 200 000 станом на квітень 1989 p.). Сума підраховується таким чином, що при встановлених обмеженнях на зміну ціни у будь-якій з укладених угод дня (або аналогічні максимальні зміни, де відсутні обмеження), торговець не може втратити набагато більше депонованої суми (при наявності такої).
Після закінчення щоденної торгівлі кожна позиція відмічається біржею на ринку, вона оцінюється за курсом на момент закриття біржі, а прибуток або втрата на даний день заносяться на рахунок з різницею (маржею). Особи, які заробили гроші, можуть зняти надлишок, але на початок наступного дня торговці, що втратили гроші, повинні вкласти (депонувати) свіжі фонди (відомі під назвою "змінна різниця"), щоб повернути свою різницю на встановлений рівень. Якщо вони цього не зроблять, то біржа закриє їх позицію з рівної і протилежної операцій і стягуватиме різницю. Однак це відбувається рідко, а в Чиказькій торговій палаті з 1925 p., коли була введена система різниць, не було випадку, щоб торговці не виконали своїх зобов'язань.

9.10. КОМІСІЙНІ ТА ПОСТАВКА НА ВАЛЮТНІЙ БІРЖІ
наверх
Комісійні проценти при укладанні угод з валютою, як правило, дуже низькі. Однак було б помилково порівнювати комісійні з номінальною ціною контракту, в той час як насправді їх потрібно порівнювати з величиною ризику, що страхується. Комісійні певним чином впливають на ефективність страхування від втрат (хеджування).
Брокери, як правило, визначають комісійні у вигляді доларів США за оборот на контракт, тобто на компенсаційні купівлю і продаж. Ціни можуть змінюватися приблизно з 8 дол. США для основних клієнтів, які укладають великі угоди, до 100 дол. США для дрібних клієнтів, які діють через брокерів, послуги яких коштують значно більше.
Розрахунок за фінансові контракти з строкових угод здійснюється готівкою, відповідно не виникає питання про фізичну поставку. Розрахунок готівкою означає, що одна сторона повинна сплатити іншій різницю готівкою між ціною, за якою контракт був куплений, і ціною розрахунку за поставку на біржу. Ціна розрахунку за поставку на біржу є останньою ціною, яка приймається перед закінченням операцій за контрактом, і залежно від типу контракту більшою або меншою мірою є аналогічною ціні ринку торгових операцій зі сплатою готівкою. Фізична передача власності, як правило, стосується лише контрактів за нормами процента, де товаром, що поставляється є облігації, білети, векселі.
Складність, яка виникає при укладенні стандартного контракту, що визначає поставку урядових облігацій, які мають купони, викликана тим, що в якийсь момент у кожній країні частина державних облігацій знаходиться в емісії, кожний новий випуск державних облігацій здійснюється у різний час при різній економічній кон'юнктурі, з різними купонами і різними термінами погашення.
Тому не слід вимагати поставки облігацій з єдиними, заздалегідь встановленими терміном погашення і купоном. У цьому полягає їх відмінність від контрактів із строкових операцій для короткострокових векселів, виданих нижче номінальної ціни, де один вексель з тримісячним запасом використання аналогічний будь-якому іншому, хоча вони могли видаватися у різний час.
Проблема посилюється укладанням контракту на основі фіктивних і умовних облігації з певним купоном і часом до терміну погашення. Поточний контракт з "довгих" надійних паперів, наприклад травень 1990 p., грунтується на умовному цінному папері з 9%-м купоном і 20-ма роками терміну погашення. Продавцям контракту дозволяється поставити будь-які облігації з періодом дії між 15 і 25 роками загальною вартістю 50 000 ф. ст. на контракт. Не всі укладені контракти завершуються поставкою. Однак якщо ціни на строкові операції починають виділятися у порівнянні з цінами ринку готівки, то покупці цінних паперів швидко скористаються цим відхиленням, здійснять купівлю або продаж і (при необхідності) доведуть контракт до поставки.
Питання для самоконтролю:
1. Розкрийте сутність міжнародної валютної системи.
2. Яке значення валютних бірж на міжнародній арені?
3. Що входить в поняття валютної операції?
4. Які ви знаєте види валютних операцій? 5. Дайте визначення касових операцій.
6. Яке значення строкових і фондових арбітражних (спред) операцій на біржах?
7. Що таке валютний курс?
8. Яка роль крос-курсів?
9. Обгрунтуйте необхідність котирування на біржах.
10. Дайте характеристику котируванню валют.
11. Розкрийте зміст валютного арбітражу.
12. Що входить в поняття "комісійні"?
13. Що входить в поняття "поставки"?

<< Розділ 8
Розділ 10 >>
 

Библиотека Воеводина
... Главная страница
    
"Організаційно-правові основи біржової діяльності" / А.І. Берлач та ін. ... Зміст