Библиотека Воеводина ... Організаційно-правові основи біржової діяльності / А.І. Берлач та ін. ... реферати курсова робота диплом бакалаврська курсова економіка реферат фінанси дипломна робота бізнес політекономія економікс суд юриспруденція опт право маркетинг брендінг література бібліотека книжки студент реферат підручник теорія інвестиції менеджмент управління підприємництво підприємство реклама міжнародна словник енциклопедія історія ЗЕД тнк корпорація концерн консорціум аудит страхування біржа гроші кредит збут ресторан паблік рілейшнз public relations PR персонал фірма компанія безкоштовно free фокус-группа focus-groups дослідження ринку архів журнал стаття аналіз коментарі

 Библиотека Воеводина ... Главная страница    "Організаційно-правові основи біржової діяльності" / А.І. Берлач та ін. ... Зміст


 

Тексты принадлежат их владельцам и размещены на сайте для ознакомления

Розділ 8 ФОНДОВІ БІРЖІ
8.1. Сутність та значення фондової біржі
8.2. Фондовий ринок як складова фінансової системи країни
8.3. Становлення ринку цінних паперів в Україні
8.4. Державно-правове регулювання фондового ринку
8.5. Цінні папери: класифікація, види, взаємозв'язки
8.6. Учасники фондового ринку
8.7. Процедура лістингу на фондовому ринку
8.8. Види та організація угод на фондовому ринку

8.1. СУТНІСТЬ ТА ЗНАЧЕННЯ ФОНДОВОЇ БІРЖІ
наверх
Фондова біржа - це передусім місце, де знаходять один одного продавець і покупець цінних паперів, де ціни на ці папери визначаються попитом і пропозицією на них, а сам процес купівлі-продажу регламентується правилами і нормами, тобто це певним чином організований ринок цінних паперів.
Перейнявши від товарної біржі інструментарій торгівлі, фондова біржа досить швидко залишила позаду свою попередницю. У XVII-XVIII століттях фондова біржа періодично ставала епіцентром підвищеної ділової активності, що часто закінчувалася крахом шахрайських, фіктивних підприємств, чиї акції стали причиною ажіотажу. Це був час зародження акціонерних підприємств - вони виникали як епізодичні, випадкові, незакономірні, оскільки обслуговували специфічні потреби, але це гальмувало їх розвиток. Варто пригадати акціонерні компанії типу Ост-Індських (одна була заснована в Голландії, інша - в Англії). Вони виступали формою, в якій монополія на торгівлю з колоніями надавалася групі купців. Більш ідеальною виявилася саме акціонерна форма, оскільки вона дозволяла деякою мірою потенційно забезпечити "соціальну справедливість" і зрівняти привілеї, що отримували купці, які об'єднувалися в такі компанії, їх акції емітувалися досить широко, щоб кожний бажаючий міг їх придбати, а з ними - і доступ до прибутків від колоніальної торгівлі.
Якщо акціонерні товариства, які виникали в цей час, сприяли могутньому поштовху розвитку фондової біржі, то масовий перехід до акціонерної форми, що розпочався у другій половині XIX ст., закріпив за нею пальму першості у біржовому світі: без фондової біржі акціонерна справа по-справжньому розвиватися не може.
Отже фондова біржа є регулятором фінансового ринку, тобто організованим і регулярно функціонуючим ринком з купівлі-продажу цінних паперів та інших фінансових інструментів.
В Україні фондова біржа - акціонерне товариство, яке зосереджує попит і пропозицію цінних паперів, сприяє формуванню їх біржового курсу та здійснює свою діяльність відповідно до Закону "Про цінні папери і фондову біржу", інших законодавчих актів України, статуту і правил фондової біржі.
Фондова біржа може бути створена не менш як 20 засновниками - торговцями цінними паперами, які мають дозвіл на здійснення комерційної і комісійної діяльності стосовно цінних паперів за умови внесення ними до статутного фонду не менше 500 тис. грн.
Фондова біржа набуває прав юридичної особи з моменту її реєстрації Кабінетом Міністрів України (Закон України "Про цінні папери і фондову біржу" від 18 червня 1991 р. зі змінами і доповненнями, розділ II, ст. 32, 33).
За організаційно-правовою сутністю фондова біржа є фінансово-посередницькою структурою, де, згідно з чинним законодавством та статутом такого підприємства, здійснюються торгові угоди між продавцями і покупцями фондових цінностей за участю біржових посередників.
Правила, за якими функціонує фондова біржа, повинні передбачати:
а) види угод, що укладаються на фондовій біржі;
б) порядок торгівлі на фондовій біржі;
в) умови допуску цінних паперів на фондову біржу;
г) умови і порядок передплати на цінні папери, що котируються на фондовій біржі;
д) порядок формування цін, біржового курсу та їх публікації;
е) перелік цінних паперів, що котируються на фондовій біржі;
є) обов'язки членів фондової біржі щодо ведення обліку та інформації, внутрішній розпорядок роботи комісії фондової біржі, порядок їх діяльності;
ж) систему інформаційного забезпечення фондової біржі;
з) види послуг, що надаються фондовою біржею, і розмір плати за них;
й) правила ведення розрахунків на фондовій біржі;
і) інші положення, що стосуються діяльності біржі.
Фондова біржа не укладає угоди з цінними паперами, а виходячи з сутності своєї ролі, завдань, функцій створює умови, необхідні для їх здійснення, обслуговує угоди.
Основними функціями, які виконують фондові біржі, є:
* мобілізація і концентрація тимчасово вільних грошових капіталів та нагромаджень через реалізацію цінних паперів;
* кредитування та фінансування держави та інших господарських організацій через купівлю їх цінних паперів;
* встановлення ринкової вартості (біржового курсу) цінних паперів;
* забезпечення високого рівня ліквідності вкладень у цінні папери.
Як правило, місце і значення фондової біржі в економічному просторі держави визначається, виходячи зі стану процесу роздержавлення власності, а кількісно оцінюється як рівень питомої ваги акціонерної власності у валовому національному продукті. Своєю діяльністю фондова біржа сприяє концентрації попиту і пропозиції цінних паперів, їх збалансованості завдяки біржовим цінам, які реально відображають рівень ефективності функціонування акціонерного капіталу.
На світовому фондовому ринку сьогодні функціонує близько 200 фондових бірж, які, з точки зору правового статусу, мають певні особливості.
Кожна країна розвиває діяльність фондових бірж, виходячи з національних, економічних та інших особливостей. Однак загалом усі вони належать до однієї з двох біржових систем, а саме моноцентричної або поліцентричної.
Моноцентрична біржова система - абсолютно домінуюче становище займає одна біржа, яка є фінансовим центром країни, інші функціонують на регіональному рівні і вирішують місцеві фінансові проблеми. Так, наприклад, в Англії у центрі біржової діяльності знаходиться міжнародна Лондонська фондова біржа, а регіональні фондові біржі, які фактично втратили самостійність, підпорядковані їй. Така система діє і в інших країнах, зокрема, у Франції та Японії.
Поліцентрична система передбачає при функціонуванні основної, тобто найсильнішої з точки зору фінансових оцінок, діяльність ще кількох фондових бірж з високою питомою вагою біржового обороту. Така система біржової діяльності характерна для Австралії, Німеччини, Канади.
У США склалася біржова система, яка акумулювала основні ознаки як моноцентричної, так і поліцентричної системи. Так, при пануванні Нью-Йоркської фондової біржі регіональні фондові біржі функціонують у межах загальнодержавної системи.

8.2. ФОНДОВИЙ РИНОК ЯК СКЛАДОВА ФІНАНСОВОЇ СИСТЕМИ КРАЇНИ
наверх
8.2.1. Місце фондового ринку у фінансовій системі та його інструменти
Розвиток економіки постійно вимагає мобілізації, розподілу і перерозподілу фінансових ресурсів. У будь-якій країні, де економіка функціонує ефективно, цей процес здійснюється на ринку фінансових ресурсів. Однак ринок фінансових ресурсів - це скоріше загальна назва цілої системи ринків, що зосереджують попит і пропозицію на різні за своїм характером платіжні засоби. Структуру ринку фінансових ресурсів найкраще розглянути за графічною схемою.

Отже, як бачимо, поняття "ринок фінансових ресурсів" об'єднує три головні складові: кредитний ринок, валютний ринок та ринок цінних паперів. В свою чергу кожна з цих складових, або елементів, синтезує в собі певну групу ринкових відносин, що взаємопов'язані в рамках загальної системи. Які ж функції виконує в рамках цієї системи (фінансового ринку) кожен із названих елементів?
Кредитний ринок - це механізм відносин між юридичними особами (підприємствами), які потребують коштів для свого розвитку, з одного боку, та організаціями і громадянами, які можуть надати (позичити) такі кошти, - з іншого.
Цей ринок має кілька головних функцій. До них належить, по-перше, об'єднання дрібних, відокремлених заощаджень населення, державних органів, приватного бізнесу, зарубіжних інвесторів і створення потужних грошових фондів. По-друге, трансформація цих коштів у позиковий капітал, що забезпечує зовнішні джерела фінансування капіталовкладень сфери матеріального виробництва національної економіки. По-третє, надання позик державним органам та населенню для вирішення таких важливих завдань, як покриття державного дефіциту, фінансування житлового будівництва тощо. Таким чином, кредитний ринок дозволяє здійснювати нагромадження, обіг, розподіл і перерозподіл позикового капіталу між сферами національної економіки.
Валютний ринок - це механізм встановлення правових та економічних відносин між споживачами та продавцями валют. Попит на іноземну валюту віддзеркалює міру залежності національної економіки від імпорту і зумовлюється конвертованістю тієї чи іншої валюти. Тут існує пряма залежність: чим нижчий рівень конвертованості національної валюти, тим більшою мірою валютний ринок підлягає державному урегулюванню (методом запровадження фіксованого курсу стосовно інших валют).
Ринок цінних паперів охоплює (об'єднує) частину кредитного ринку (зокрема, ринок позикових боргових інструментів, або ринок боргових зобов'язань) і повністю ринок інструментів власності. Іншими словами, цей ринок інтегрує операції щодо випуску та обігу боргових інструментів, інструментів власності, а також їхніх похідних. До боргових інструментів належать передусім облігації, векселі, сертифікати. До інструментів власності - всі види акцій, а до їх похідних -опціони, ф'ючерси та інші аналогічні цінні папери. Отже, ринок інструментів позики, будучи елементом кредитного ринку є сферою відносин, що стосуються позикового капіталу, в той час як ринок інструментів власності стосується відносин щодо власного капіталу, тобто пайових внесків власників у статутних фондах підприємств.
8.2.2. Структура ринку цінних паперів
Ринок цінних паперів можна розмежувати на первинний і вторинний, біржовий і позабіржовий. Первинний ринок - це ринок перших і повторних емісій (випусків) цінних паперів, на якому здійснюється їх початкове розміщення серед інвесторів.
Тобто рамки первинного ринку фактично обмежуються найпершим актом купівлі-продажу того чи іншого цінного паперу. На цій стадії емітент (організація, що випустила цінні папери) передає майнові права на свою власність (чи частину власності) іншим особам, одержуючи натомість грошові кошти для інвестицій.
Як правило, більшість цінних паперів (отже, і майнові права, що в них виражені) згодом переходить від одного власника до іншого -відбувається наступна їхня купівля-продаж, інші операції, що залежать і в свою чергу впливають на кон'юнктуру ринку. Іншими словами, цінні папери надходять в обіг. Обіг цінних паперів - це прерогатива вторинного ринку.
Одне із найважливіших завдань первинного ринку полягає у тому, щоб звести до мінімуму ризик інвестора. На це спрямовані державні законодавчі і нормативні акти, що регулюють діяльність ринку, вимоги щодо опублікування інформації про емітента, підготовки проспекту емісії, реєстрації цінних паперів та відповідних даних у фінансових органах тощо. Головною метою вторинного ринку є забезпечення ліквідності цінних паперів, тобто створення умов для найширшої торгівлі ними. Це в свою чергу надає можливості власникові цінних паперів реалізувати їх у найкоротший строк при незначних варіаціях курсів та невисоких витратах на реалізацію.
Біржовий ринок нерозривно пов'язаний з поняттям фондова біржа, власне, це терміни тотожні. Під обома розуміють ринок з найвищим рівнем організації (як правило, вторинний), що максимально сприяє підвищенню мобільності капіталу та формуванню реальних ринкових цін на фінансові вклади, які перебувають в обігу.
Позабіржовий ринок охоплює, як видно із його назви, операції з цінними паперами поза біржею. У більшості випадків на цьому ринку відбувається первинне розміщення, а також перепродаж цінних паперів тих емітентів, які не бажають чи з об'єктивних причин не можуть виставити свої активи на біржу.
Крім наведеної класифікації, ринок цінних паперів можна диференціювати ще за такими ознаками (за кожною ознакою ринок розподіляється на сегменти):
- за категоріями емітентів (ринок цінних паперів корпорацій, ринок державних цінних паперів тощо);
- за строками випуску (ринок цінних паперів без встановленого строку обігу, ринок цінних паперів із встановленим строком обігу, ринок безстрокових цінних паперів тощо);
- за територією розповсюдження (інтернаціональний, національний, регіональний);
- за видами (категоріями) цінних паперів (ринок акцій, у тому числі за їх видами, облігацій, інших цінних паперів).
Ринки цінних паперів в розвинутих країнах оперують в основному такими інструментами, як акції, облігації, та похідними від них сертифікатами.

8.3. СТАНОВЛЕННЯ РИНКУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ В УКРАЇНІ
наверх
Становлення ефективного ринку цінних паперів в Україні неможливе без активізації процесу соціально-економічних та політичних реформ. Будь-які масштабні економічні перетворення залишаться незавершеними без створення конкурентоспроможного фінансового сектора, здатного мобілізовувати та надавати реформованій економіці інвестиційні ресурси.
Розвиток вітчизняного ринку має свої характерні особливості, пов'язані з реформуванням форм власності в суспільстві. У процесі приватизації з 1992 по 1998 рік понад 60,5 тис. підприємств змінило форму власності, в тому числі 9,5 тис. - шляхом перетворення у відкриті акціонерні товариства, що становить 16 відсотків від загальної кількості приватизованих товариств в Україні.
Отже, фондовий ринок формується не еволюційним, а досить-таки революційним шляхом. Але немало на ньому і перешкод, а саме: недовіри вітчизняних інвесторів до фінансових інструментів, обмеженості вітчизняних інвестиційних ресурсів, відсутності відповідної інфраструктури, практики активного просування акцій на ринку, досвіду та культури корпоративного управління товариствами, недосконалості правової бази, непослідовності у проведенні приватизації, негативного іміджу цінних паперів, що був сформований у населення в ході трастових скандалів.
Аналізуючи процес реформування системи власності шляхом приватизації, можна вивести таку закономірність: починаючи з 1994 року держава все більше й більше позбавляється функцій безпосереднього управління підприємствами, але водночас з кожним роком посилюється і потреба у державному регулюванні ринку цінних паперів. Його розвиток також має свої особливості, оскільки відбувається одночасно з проведенням ринкових реформ та пошуком оптимальних методів державного регулювання економікою в цілому.
Нині в Україні налічується понад 35 мільйонів власників акцій приватизованих підприємств. Населення, якому традиційно притаманне підвищене почуття соціальної справедливості, покладає надії не тільки на розвиток державою різноманітних форм інвестування як засобу збільшення грошових заощаджень, а й на забезпечення захисту своїх фінансових вкладень. Відновлення довіри населення до держави і фондового ринку є необхідною умовою соціальної підтримки курсу ринкових реформ та забезпечення соціальної стабільності в суспільстві. На цих засадах і була започаткована державна політика регулювання ринку цінних паперів в Україні.
На фондовий ринок, як на складову частину фінансового ринку держави, звичайно, впливають кризові процеси, які мають місце в економіці. Проте, незважаючи на погіршення інвестиційного клімату, фондовий ринок продовжує свій розвиток.
Статистика свідчить: у 1994 році в Україні випущено цінних паперів на суму 286 млн. грн., в 1995 - 1715,4 млн. грн., в 1996 -4618,9 млн. грн., в 1997 - 13,4 млрд. грн., а станом на початок 1999 року - тільки акцій було випущено на 11,5 млрд. грн. Менше ніж за п'ять років випуск цінних паперів збільшився у 47 разів. На першому місці серед них (які емітуються українськими підприємствами)-акції.
Причому найбільша питома вага випуску цінних паперів припадає на акції приватизованих підприємств. Це пояснюється продовженням процесів приватизації та корпоратизації державних підприємств: нині в Україні налічується 35,5 тис. акціонерних товариств, в тому числі 23,5 тис. закритих, загальний обсяг емісій акцій, зареєстрованих Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, становить майже двадцять мільярдів гривень.
Із загального обсягу випуску акцій у минулому році лише 21 відсоток припадає на реально залучені кошти, а інші 79 - емісії при здійсненні корпоратизації та акціонуванні державних підприємств, а також збільшення статутного фонду підприємства в результаті індексації основних фондів. Тобто "масова приватизація" не вирішила їхніх економічних завдань - надходження інвестицій та формування "ефективного" власника. Склалася ситуація, коли підприємства, що були приватизовані за ПМС та КС, маючи тисячі акціонерів, не мають перспектив щодо розвитку через скрутне фінансове становище і часто через неспроможність керівництва працювати в нових ринкових умовах.
Існують також певні протиріччя між акціонерами (насамперед тими, які володіють незначними пакетами акцій) і вищим менеджментом, що призводять до частих порушень прав акціонерів (особливо в закритих акціонерних товариствах). А справа в тому, що більшість населення України не має повного уявлення про ті права та можливості, які надає їм володіння часткою підприємства. Крім того, у системі корпоративного управління ще не сформувався ефективний механізм звітності та відповідальності менеджменту за процес управління підприємством. Щоб уникнути цих перекосів, працівниками Державної комісії створено систему розкриття інформації, впровадження нормативних документів щодо надання повнішої та достовірнішої інформації для акціонерів та інших інвесторів.
Значним недоліком вітчизняного ринку є і відсутність такого поширеного на світових фінансових ринках інструменту, як корпоративні облігації. Якщо протягом 1996-97 років було зареєстровано випусків облігацій підприємств на загальну суму 117,1 млн. грн., то в 1998 р. таких випусків зареєстровано лише на суму 8,19 млн. грн. Існують дві основні причини, через які підприємства не використовують можливості залучення додаткових коштів цим шляхом. Насамперед це податкове законодавство, яке не стимулює випуск боргових корпоративних цінних паперів. Іншою причиною можна вважати високу прибутковість облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП), ринок яких протягом останніх років відволікав значні обсяги інвестиційних ресурсів з ринку капіталів. Тому в листопаді 1998 року Комісією підготовлено, а урядом відповідно внесено до Верховної Ради законопроект "Про внесення змін до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", що передбачає звільнення від оподаткування надходження коштів при випуску корпоративних облігацій.
На жаль, особливості перехідного періоду у вітчизняній економіці, зростання державного боргу зробили проблематичним ефективне покриття дефіциту державного бюджету шляхом випуску ОВДП. Тому ще одним важливим напрямком розвитку цінних паперів для розв'язання проблем фінансування економіки та розвитку соціально-економічної інфраструктури міст може стати випуск муніципальних та регіональних цінних паперів. Україна вже має певний досвід в цій сфері, оскільки облігації місцевої позики існують фактично вже більше трьох років.
Останнім часом в Україні набули поширення - як засіб подолання кризи неплатежів - векселі.
Вони зайняли серед фінансових інструментів домінуюче становище, вільно продаються та купуються на вітчизняному вторинному ринку. Це пояснюється спадом ринку державних цінних паперів та акцій. Збільшення обсягів продажу векселів є також наслідком збільшення кількості емітентів. Ними, зокрема, стали органи Пенсійного фонду, обласні державні адміністрації, інші органи місцевого самоврядування.
Становлення цілісного та ефективного фондового ринку в Україні неможливе без наявності спеціалізованих фінансових інститутів, які працюють на ниві спільного інвестування. Провідна роль в обслуговуванні громадян при здійсненні ними інвестицій належить інвестиційним фондам та інвестиційним компаніям. Понад чверть громадян України реалізували своє право власності шляхом спільного інвестування. До участі в приватизації з інституціональних інвесторів були допущені лише закриті інвестиційні фонди.
Серед головних проблем, що заважають діяльності інститутів спільного інвестування, слід зазначити подвійне оподаткування доходів інвесторів, невизначеність деяких аспектів ведення бухгалтерського обліку, що іноді призводять до неправильного відображення фінансових результатів.
Для підвищення ефективності функціонування фінансового ринку Комісія ставить собі також за мету посилити вимоги щодо інформаційного забезпечення акціонерів та учасників інвестиційних фондів шляхом встановлення стандартів складання фінансової звітності фондів.
У 1991-1993 роках уряд започаткував на основі Української фондової біржі створення національної централізованої системи організованої торгівлі цінними паперами, реєстрації прав власності і забезпечення обігу цінних паперів. Комісія вже видала дозволи на діяльність п'яти спеціалізованих бірж та Позабіржовій фондовій торговельній системі (ПФТС).
На жаль, останніми роками не вдалося повною мірою створити національну централізовану систему, забезпечити її подальше ефективне функціонування: на організаційно оформлені ринки припадає менш ніж три відсотки від загального обсягу торгів всіма видами цінних паперів. Внаслідок цього не повною мірою забезпечуються інтереси держави та громадян у функціонуванні прозорого, ефективного та справедливого ринку.
Невирішеною проблемою оформленого ринку залишається неоднакове оподаткування операцій з цінними паперами на біржах та торговельних системах.
Однією з головних умов ефективного функціонування ринку цінних паперів є наявність розвинутої ринкової інфраструктури, яка забезпечує прискорення обігу цінних паперів та реєстрацію прав власності на цінні папери.
Кооперативний ринок зразка 1995-1996 років був ринком акцій державних підприємств, що приватизуються. Тому зусиллями Комісії досить швидко створена мережа реєстраторів власників іменних цінних паперів та нормативна база їх функціонування. Але цей процес був ускладнений виникненням так званих "кишенькових" реєстраторів, які опосередковано створені емітентами і повністю ними контролюються, що не повною мірою дозволило реалізувати концепцію створення інституту незалежних реєстраторів.
Прийняття і введення в дію в січні 1998 року Закону України "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні" викликало необхідність приведення професійними учасниками фондового ринку своєї діяльності у відповідність до його норм.
Саме існування Національного депозитарію є ознакою економічної цивілізованості та гарантованого захисту прав власності, що збільшує привабливість країни для вітчизняних та іноземних інвесторів.
Але якщо враховувати, що Національний депозитарій України відповідно до законодавства є системоутворюючим елементом Національної депозитарної системи, який забезпечує стандартизацію документообігу, кодифікацію цінних паперів і міжнародні зв'язки з депозитаріями інших держав, то стає зрозумілим, що створення Національної депозитарної системи України мало б передувати приватизації, чи, як мінімум, збігатися з її початком. Позаяк це своєчасно не було зроблено, єдиним виходом з ситуації, що склалася, є прискорення процесу створення Національної депозитарної системи України і розв'язання проблеми випуску і забезпечення обігу повноцінних паперів (в документарній та бездокументарній формах) в процесі завершення приватизації.

8.4. ДЕРЖАВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ФОНДОВОГО РИНКУ
наверх
8.4.1. Загальна характеристика
Правове регулювання фондового ринку України полягає у впорядкуванні взаємодії та захисті інтересів його учасників шляхом встановлення певних правил, критеріїв і стандартів стосовно відносин з приводу цінних паперів. Під цінними паперами тут розуміються як грошові документи, визначені в Законі України "Про цінні папери і фондову біржу", так і похідні від них - опціонні та інші термінові контракти.
Згадані правила, критерії та стандарти є обов'язковими для всіх без винятку учасників фондового ринку. Порушення правил, критеріїв або стандартів з боку окремих учасників створює загрозу для існуючого порядку на ринку, а відтак зачіпає інтереси інших учасників. У зв'язку з цим до порушників можуть застосовуватися заходи впливу та примусу.
Для того щоб мати характер правового, регулювання фондового ринку повинно здійснюватися на законних підставах. Це означає, що, по-перше, таке регулювання можуть здійснювати лише ті державні органи та інститути, регулятивні повноваження яких закріплені в законі або підзаконних актах, по-друге, при здійсненні регулювання державні органи та інститути-регулятори повинні діяти в межах своєї компетенції і в рамках встановлених процедур.
8.4.2. Види правового регулювання фондового ринку
Сучасний фондовий ринок України є не тільки явищем суто економічного характеру, оскільки цивілізоване укладення угоди купівлі-продажу цінних паперів, послуг щодо посередницької діяльності тощо, як і у всіх без винятку країнах світу, вимагає стрункої системи правового регулювання дій учасників ринку. Останнє може здійснюватися державними органами (державно-правове регулювання) та окремими інститутами (інституційно-правове регулювання).
Обидва види правового регулювання фондового ринку є взаємопов'язаними, в багатьох випадках вони доповнюють одне одного.
Оскільки фондовий ринок є складною сукупністю суспільних відносин з приводу цінних паперів, то його регулювання має загальний та конкретний аспекти. Загальний аспект правового регулювання означає впровадження правил, критеріїв, стандартів, обов'язкових для всіх учасників фондового ринку; конкретний -обов'язкових тільки для певних учасників цього ринку.
Як правило, загальнообов'язкове правове регулювання здійснюється органами держави, тобто правила, критерії та стандарти фондового ринку встановлюються державними органами, і вони є обов'язковими для всіх індивідуальних або інституційних учасників. Більше того, вони також є обов'язковими і для самих державних органів.
Що стосується інституційно-правового регулювання, то правила, критерії і стандарти, визначені інститутами-регуляторами, є обов'язкові лише для певних (конкретних) учасників фондового ринку. Наприклад, "Правила допуску цінних паперів до котирування на Українській фондовій біржі" є обов'язковими лише для тих емітентів, цінні папери яких котируються на біржі.
Державно-правове та інституційно-правове регулювання фондового ринку є не тільки видами правового регулювання, а і його двома складовими частинами.
8.4.3. Органи державно-правового регулювання
Державно-правове регулювання фондового ринку в Україні здійснюється низкою державних органів, які складають систему державних органів регулювання в цій сфері. Між зазначеними органами існує певний ієрархічний та галузевий поділ.
В сучасну систему органів державно-правового регулювання фондового ринку України входять, зокрема, такі: орган законодавчої влади - Верховна Рада України; органи центральної виконавчої влади - Президент України, Кабінет Міністрів України, Міністерство фінансів України, Міністерство економіки України та деякі інші. Крім того, важливу роль у цій системі відіграють інститути, які не є органами законодавчої або виконавчої влади, але підзвітні Верховній Раді України, наприклад Національний банк України, Фонд державного майна України тощо; а також місцеві органи державної влади, головним чином місцеві державні адміністрації (до їхньої компетенції належать питання реєстрації юридичних осіб або реєстрації іноземних інвестицій тощо) і органи судової влади, у тому числі арбітражні суди.
Практично жодний з названих органів системи державно-правового регулювання не здійснює упорядкування відносин винятково на фондовому ринку України. Всі вони регулюють або окремі аспекти взаємодії на цьому ринку, або упорядковують відносини в цій сфері економіки поряд з іншими її сферами.
Особливістю державно-правового регулювання є те, що воно виконується державними органами і здійснюється головним чином на основі застосування принципу субординації та примусовості.
У більшості країн світу існують спеціальні органи центральної виконавчої влади, які узагальнено називаються комісіями з цінних паперів. Деякі з функцій, які звичайно виконуються такими комісіями, в Україні здійснює Міністерство фінансів. Зокрема, це стосується реєстрації випусків акцій та облігацій підприємств, реєстрації інформації про відкритий випуск акцій, надання дозволу на здійснення посередницької діяльності з цінними паперами тощо. Проблема створення органу, який буде виконувати функції комісії з цінних паперів, актуальна і для України.
8.4.4. Органи інституційно-правового регулювання фондового ринку
Оскільки в рамках єдиного фондового ринку країни, як правило, співіснують біржовий та позабіржовий сектори, відносини на кожному з них упорядковуються самоврядними інститутами-регуляторами: на біржовому фондовому ринку - фондовою біржею, на позабіржовому - асоціаціями дилерів з цінних паперів. В Україні функції інституту-регулятора на біржовому фондовому ринку виконує Українська фондова біржа, а на позабіржовому - Українська асоціація торговців цінними паперами. Зазначені два сектори фондового ринку і відповідно дві системи інституційного регулювання доповнюють одне одного. Проте між ними існують і певні розбіжності.
Фондові біржі є дуже специфічними самоврядними інститутами. Тут варто зазначити, що в різних країнах рівень самоврядності фондових бірж різний. Наприклад, в Італії та Японії - це майже державні установи, а у Франції та Німеччині - ринкові інститути, діяльність яких номінальне не підпорядковується державі, однак суворо регламентується законодавством і внутрішніми правилами, що відпрацьовувались століттями. Необхідність такого регулювання зрозуміла, адже діяльність фондової біржі має особливе значення не лише для фондового сектора-економіки, а й для функціонування економічного механізму країни в цілому.
Як правило, на фондовій біржі котируються цінні папери найреспектабельніших та визнаних компаній, що складають ядро національної економіки. Водночас котирування цінних паперів на фондовій біржі є показником солідності емітента, підтверджує його репутацію і характеризує як надійного партнера. Звідси фондові біржі традиційно встановлюють набагато суворіші і більш досконалі процедури допуску цінних паперів до котирування, що полягають у перевірці господарського та фінансового стану емітентів, а також підвищені вимоги щодо контролю за угодами, які укладаються на біржових торгах.
Значна частина акціонерних компаній об'єктивно не є досить вагомими ланками економічного механізму, оскільки їхній господарський та фінансовий стан, хоча і може бути високим, не задовольняє вимог фондових бірж. У цьому випадку вони котирують свої цінні папери на позабіржовому фондовому ринку. Проте невірно було б вважати, ніби в обігу на позабіржовому ринку знаходяться цінні папери якихось "ненадійних", "малозначущих" чи "непрестижних" емітентів. Котирування на позабіржовому ринку може означати, що обсяги статутних фондів та господарських оборотів компаній-емітентів є дещо меншими, ніж у тих, цінні папери яких допускаються на фондову біржу. В іншому випадку емітенти, можливо, не бажають з якихось причин бути об'єктом постійного контролю з боку інституту-регулятора або не бажають часто публікувати відомості про свій господарський та фінансовий стан тощо.
Завдяки правовому регулюванню асоціацій дилерів з цінних паперів сучасні позабіржові ринки розвинених країн є досить розгалуженими, оснащеними та ефективними системами. У цьому секторі можуть реалізовуватись значні кількості цінних паперів різноманітних емітентів.
З іншого боку, в умовах розвитку комп'ютерних технологій підвищуються критерії і стандарти щодо обігу цінних паперів на позабіржових фондових ринках, правила участі в позабіржовій взаємодії стають більш чіткими та вимогливими.
Останнім часом окреслилась тенденція до наближення окремих вимог щодо участі в біржовому та позабіржовому ринках. Проте зазначимо, це вимагає наявності на позабіржовому ринку певних інститутів, які в Україні поки що відсутні. Крім того, емітенти мають бути надійними компаніями з певними перспективами розвитку та посідати міцні господарські та фінансові позиції. Водночас вони повинні слідувати принципу "відкритості" щодо своїх дійсних інвесторів.
Таким чином, інститути-регулятори біржового та позабіржового секторів фондового ринку мають виконувати схожі завдання щодо правового регулювання, хоча кожний діє у своїй сфері. В той же час регулюючі заходи в кожній із цих сфер фондового ринку повинні доповнювати одне одного, оскільки загальний стан інституційного правового регулювання залежить від стану відповідного регулювання в секторах фондового ринку. Необхідно проте зазначити, що в переважній більшості країн світу в силу високого рівня організованості саме фондова біржа виступає стабілізуючим фактором ринку цінних паперів.
Особливість інституційно-правового регулювання фондового ринку полягає в тому, що воно грунтується, з одного боку, на законодавчих засадах і державному контролі, який, однак, обмежений певними рамками, з іншого - на принципах самоврядування, раціональності та моралі.
В останні десятиліття у багатьох країнах, де раніше існувало декілька фондових бірж, окреслилась тенденція до їх об'єднання. Внаслідок цього процесу інститутом, який зосереджує весь біржовий сектор національного ринку, стає одна, провідна фондова біржа.
Інші фондові біржі в цих країнах не були ліквідовані, але вони фактично перетворилися в філіали центральних фондових бірж. Навіть якщо об'єднання організаційно і не відбувається, певні біржі фактично виконують функції центральних фондових бірж.
Тенденцію до централізації біржових національних фондових ринків, очевидно, слід вважати об'єктивною.
Як правило, інститути-регулятори здійснюють нормативно-правове регулювання відносин вдвох площинах: по-перше, в рамках внутрішнього устрою цих інститутів і, по-друге, в рамках взаємодії між цими інститутами та іншими учасниками фондового ринку, а також взаємодії поміж різними учасниками, які діють, скажімо, на фондовій біржі. В останньому випадку маються на увазі регулятивні заходи, дія яких спрямовується на упорядкування поведінки інших учасників ринку. Наприклад, в Україні при регулюванні відносин між інститутом-регулятором - УФБ - та іншим учасником фондового ринку сторони діють відповідно до "Правил Української фондової біржі". Цими ж Правилами регулюються відносини поміж брокерами фондової біржі з приводу укладання угод. Тобто в назначених випадках регулювання зі сторони фондової біржі є "зовнішнім".

8.5. ЦІННІ ПАПЕРИ: КЛАСИФІКАЦІЯ, ВИДИ, ВЗАЄМОЗВ'ЯЗКИ
наверх
8.5.1. Цінні папери першого порядку
Національний ринок цінних паперів відповідно до Закону України "Про цінні папери і фондову біржу" охоплює випуск і обіг акцій, облігацій державних (республіканських та місцевих) позик, а також облігацій підприємств, Державних казначейських зобов'язань, ощадних сертифікатів та векселів.
Всі цінні папери можна поділити на види і типи. У рамках певного виду цінного паперу простежуються її різновиди. Вид - це якісна визначеність будь-якого цінного паперу, що відрізняє його від інших цінних паперів. Наприклад, акція - вид цінного паперу, а звичайна або привілейована (префакція) - різновиди акцій. Різновиди - це цінні папери одного виду, що розрізняються між собою рядом ознак. Різноманіття фінансових інструментів пов'язане з їх місцем і значенням у системі відтворення, із ступенем суспільного розподілу праці, із загальним рівнем розвитку економіки і фондового ринку зокрема та із ступенем участі держави в емісії цінних паперів тощо. Крім найбільш поширеного фінансового інструмента - акцій, існують і такі їх види, як: облігації, векселі, банківські сертифікати, ф'ючерси, опціони, коносаменти, чеки, варанти, купони, ордери тощо.
Тип формує поєднання різних комбінацій видів (різновидів) цінних паперів, що об'єднуються за певною загальною ознакою. Іншими словами, тип цінних паперів поділяється на їх види, а останні - на різновиди цінних паперів.
Мають місце також готівкові та безготівкові цінні папери, які у відповідній формі фіксують права, пов'язані з володінням тими чи іншими паперами. Безготівкові папери бувають в свою чергу бездокументарними, а також централізовано документарними. Бездокументарні - це цінні папери, що існують у вигляді записів на спеціальних рахунках. Готівкові ж цінні папери - це документарні папери без їх обов'язкового централізованого зберігання. У бездокументарній формі існують в основному акції і облігації (особливо державні боргові зобов'язання). У цій формі можуть бути випущені не всі цінні папери (наприклад, векселі).
За характером відносин, що фіксуються цінним папером, можна виділити боргові і пайові типи цінних паперів. Боргові папери, що випускаються з певною процентною ставкою у вигляді боргових зобов'язань, передбачають повернення суми боргу до певної дати. Пайові ж папери свідчать про вкладення певної частки їх власниками в капітал емітента.
Виділяються також папери, що вимагають державної реєстрації (ті ж акції) і що не вимагають такої (деякі комерційні сертифікати, а також векселі). Самостійний тип утворюють емісійні папери. Емісійні - це будь-які цінні папери, в тому числі бездокументарні, які характеризуються одночасно такими ознаками: закріплюють сукупність майнових і немайнових прав, що підлягають посвідченню поступці і безумовному здійсненню з дотриманням встановленої форми і порядку; розміщуються випусками; характеризуються рівними обсягами і термінами здійснення прав всередині одного випуску незалежно від часу їх придбання. До емісійного типу цінних паперів належать: державні боргові зобов'язання, корпоративні облігації, акції.
Залежно від статусу емітента розрізнюють такі типи паперів: державні (казначейські), корпоративні, муніципальні і папери фізичних осіб. Серед державних і муніципальних цінних паперів переважають облігації, але можуть бути і такі види, як векселі, сертифікати, чеки. Серед корпоративних паперів переважають акції, але нерідко випускаються векселі, облігації. Папери фізичних осіб представлені головним чином векселями, чеками. У літературі виділяються також інвестиційні папери. Це будь-які цінні папери (за виключенням цінних паперів, випущених дочірніми підприємствами), в яких 50 і більше процентів голосуючих акцій належить емітенту. Крім цього, умовно виділяють і ріелтерські папери. Ними можуть бути майнові листи, житлові сертифікати тощо.
Залежно від способу підтвердження і фіксації прав виділяють: іменні, пред'явницькі та ордерні цінні папери. В іменному цінному папері суб'єктом виражених в ній прав є фізична або юридична особа, зареєстрована в книгах (реєстрах) компанії або в записах на спеціальних рахунках цінних паперів. Для здійснення прав, що пов'язані з володіння цінним папером, а також для її передачі обов'язкова ідентифікація імені (найменування) власника в книгах (журналах) компанії або в записах на рахунках цінних паперів. Іменні цінні папери - це папери, за якими інформація про інвесторів повинна бути доступна емітенту в формі реєстру власників цінних паперів. Іменні папери можуть випускатися як в документарній, так і в бездокументарній формах.
Цінні папери на пред'явника - це папери, перехід прав на які і здійснення посвідчення ними прав не вимагають обов'язкової ідентифікації імені власника. Для цього досить простого пред'явлення (вручення, передачі) цінного паперу. Цей тип цінних паперів безособовий. Пред'явницькі папери можуть існувати тільки на паперових носіях, випускатися в документарній формі. Дозволені ці папери не в кожній країні. Це пов'язано, зокрема, з потенційною можливістю появи на їх основі фінансових "пірамід" типу російських МММ.
Чим вище на фондовому ринку частка пред'явницьких паперів, тим більша імовірність фінансових афер. На початку 1998 р. до 40% обороту на фондових біржах України складала торгівля паперами на пред'явника.
Що стосується ордерних цінних паперів, то їх власники можуть призначити своїм розпорядженням (наказом) іншу правомочну особу, яка і реалізовує права, засвідчені цінним папером. Наказ цей представлений на самому папері за допомогою індосаменту. Ордерні папери можуть бути як іменними, так і на пред'явника. Найбільш поширений ордерний папір - вексель. Іменними можуть бути всі цінні папери, а на пред'явника - більшість. Іншими словами, більшість цінних паперів можуть бути як іменними, так і на пред'явника.
Можна виділити також декілька типів цінних паперів залежно від їх ролі в здійсненні майнових і немайнових прав (зобов'язань). У цьому випадку зазначимо, що в таких паперах виражене основне право, що витікає з володіння ними. Так, акція виражає основне право акціонерів на участь у справах корпорації, в управлінні, прибутках, а якщо необхідно і в розподілі акціонерного товариства. Такі папери називаються основними. Крім акцій, до них належать також облігації, векселі, чеки, банківські сертифікати, коносамент тощо.
Похідні ж (або допоміжні ) цінні папери випускаються для підтвердження або виконання додаткових, другорядних прав (зобов'язань) на цінні папери. Наприклад, до акцій можуть бути видані опціонні сертифікати, що дають право на деякі пільги для їх власників. До облігацій - купони, що дають право на отримання періодичних виплат за них. Похідними фінансовими інструментами є також ф'ючерси, ордери, варанти, депозитні розписки. Не виключено, що до похідних паперів будуть передбачені, в свою чергу, допоміжні інструменти, що мають самостійний оборот. Тоді перший папір буде основним щодо іншого. Процес появи нових похідних фінансових інструментів постійно має місце як на розвинених, так і на фондових ринках. До сказаного можна додати, що основні цінні папери реалізовують основні економічні характеристики даного паперу, а похідні папери сприяють цьому, або реалізовують другорядні економічні характеристики даного паперу.
З точки зору надійності цінних паперів виділяють оборонні папери. Це високонадійні, практично безризикові папери, які приносять твердий, стабільний прибуток. Випускаються державою під державні гарантії. Це державні короткострокові облігації (ДКО), казначейські зобов'язання (КЗ), облігації ощадної позики (ООП) та інші папери.
До найбільш надійних можна віднести муніципальні цінні папери, прирівнені до державних. Сюди входять і гарантовані цінні папери - папери приватних емітентів, але під державні гарантії. Ці папери були поширені в Україні до жовтневих подій 1917р. Під акції і облігації українських залізниць давалися урядові гарантії. Брак коштів для виплат процентів і дивідендів покривався за рахунок державної казни. До цього ж типу слід віднести і папери, випущені під заставу фізичних активів (як правило, земля і споруди) - заставні папери.
Досить надійними вважаються і деякі беззакладні папери. Насамперед, це папери емітентів, що набули високого авторитету ("блакитні корінці"). В умовах стабільної економіки курс цих паперів стійкий або змінюється в легкопрогнозованих межах. Виплати прибутку, якщо вони здійснюються, стабільні, як і їх розмір. Більшість інших емісійних паперів належать до ненадійних, ризикових вкладів. Надійність комерційних, ордерних та боргових паперів напряму пов'язана зі статусом особи, що їх випустила (що надписала).
Загальною закономірністю для всіх паперів є підвищення рівня їх надійності з піднесенням юридичного статусу їх емітента. Найбільш надійні державні, а найменше - приватні папери (папери юридичних і фізичних осіб).
З точки зору прибутковості розрізняються високо-, середньо, низько- і безприбуткові цінні папери. До перших зазвичай належать спекулятивні, високоризикові цінні папери. В Україні ж нині високоприбутковими є державні папери, однак в інших країнах, як правило, вони вважаються низькоприбутковими фінансовими інструментами. Проте низькоприбутковими у нас є корпоративні цінні папери. Безприбутковими (з грошової точки зору) може бути значна кількість цінних паперів, що визначається умовами їх випуску.
З точки зору форми отримання прибутку цінні папери поділяють на: процентні (купонні), безпроцентні, дивідендні, дисконтні (прибуток тут отримують як різницю між сумою погашення і ціною придбання цінного паперу; ця різниця і називається дисконтом). Виділяють також курсові папери, коли прибуток отримують за рахунок приросту курсової вартості. Папери, що забезпечують при цьому швидке зростання курсу, називаються "агресивними". Нарешті, можна виділити папери, що забезпечують фіксований прибуток (облігація, префакція) або змінний прибуток (звичайна акція).
Виділяють також взаємозамінні цінні папери. Щодо акції, то це, як правило, депозитні (депозитарні) розписки і сертифікати акцій. Існують також масово емітовані та індивідуалізовані фінансові інструменти. Обсяг емісії перших може досягати значних обсягів, вони можуть знаходитися в обігу великими оптовими партіями. Сюди можна віднести: ф'ючерси, опціони, акції, облігації. У другу групу цінних паперів включають, зокрема, чеки, векселі, емісія (випуск) яких суворо індивідуалізована. Велика частина цінних паперів постійно знаходиться в обігу, тому їх можна назвати постійними паперами. Разом з тим, ряд фінансових інструментів з'являються на фондовому ринку епізодично для виконання епізодичних завдань і функцій (як, наприклад, приватизаційний сертифікат). Такі цінні папери можна назвати тимчасовими або перехідними. Приватизаційний сертифікат можна віднести також до підтипу приватизаційних цінних паперів. Виділяють також сертифіковані фінансові інструменти, які можуть бути представлені сертифікатами, і несертифіковані. До перших відносять акції, облігації. До других -чеки, векселі тощо.
Залежно від характеру обігу виділяють ринкові і неринкові цінні папери. Перші вільно продаються і перепродуються як на біржовому, так і на позабіржовому ринках. При цьому характер продажу не обов'язково повинен бути масовим. Ступінь "ринковості" того чи іншого цінного паперу може бути різним. Загалом будь-який цінний папір тією чи іншою мірою може бути товаром. "Неринковість" або обмежена "ринковість" того чи іншого паперу визначається її емітентом. "Неринкові" цінні папери мають тільки первинний ринок і не мають вторинного. Вони не перепродуються, а значить, і не мають ринкового котирування (останнє - це встановлення курсу цінного паперу на фондовій біржі або в рамках іншої торгової позабіржової системи). "Неринкові" - це іменні папери, тоді як "ринковими" можуть бути: іменні, пред'явницькі і ордерні папери. Серед "неринкових" цінних паперів частіше всього фігурують державні.
Серед "ринкових" можна виділити папери, допущені до біржового котирування (їх називають ефектами), і папери, не допущені до процедури котирування. Цю градацію не слід ототожнювати з розподілом паперів на ті, що котируються і що не котируються на біржі. Це пов'язано з тим, що серед паперів, які не котируються на біржі, не допущені до біржового котирування становлять тільки незначну частину. Решта цінних паперів, що залишилася, з різних причин знаходиться в обігу тільки на позабіржовому фондовому ринку. Серед цих паперів в свою чергу є цінні папери, що пройшли ринкове котирування і що не пройшли (серед перших маються на увазі папери, що котируються в рамках замкнених торгових систем). Загалом під цінними паперами, що мають ринкове котирування, слід розуміти папери, що котируються в рамках таких замкнених систем, плюс папери з біржовим котируванням. Папери, угоди з якими відрізняються найбільшою частотою і обсягом, а котирування регулярно публікуються в засобах масової інформації, називаються активними.
Залежно від терміну обігу виділяють папери строкові (облігації, векселі), термін дії яких визначається умовами випуску і/або чинним законодавством, і папери без встановленого терміну дії (акції, сертифікати акцій). В свою чергу строкові фінансові інструменти можуть бути коротко-, середньо- і довгостроковими. Зазначимо також, що пред'явницькі і ордерні папери, враховуючи особливість їх обігу, називають оборотними цінними паперами.
У розрізі інших економічних характеристик можна виділити папери каузальні і абстрактні. У перших визначаються конкретні умови випуску паперів або умови (причини) угоди, пов'язаної з їх випуском. Що стосується змісту абстрактних паперів, то він носить індиферентний до цих умов, абстрактний і безумовний характер. Перших паперів більшість. Це акції, облігації, банківські сертифікати тощо. Приклад абстрактного паперу - вексель.
Нерідко випускаються конвертовані (оборотні) цінні папери, які за певних умов можна обміняти на інші види або різновиди фінансових інструментів. Наприклад, акції можна обміняти на облігації, і навпаки. Виділяють також емісійно-взаємозамінні папери, у складі яких випуск одних паперів так чи інакше пов'язаний з випуском інших. Наприклад, чим більше корпорація випустить облігацій, тим менше вона згодом зможе випустити префакцій, оскільки ті й інші належать до першочергових фінансових зобов'язань фірми. З точки зору отримання інформації про їх емітентів можна виділити: "прозорі", "напівпрозорі" і "темні" цінні папери.
Залежно від базисної субстанції руху, який вони опосередковують, виділяють: товаророзпорядчі цінні папери (коносамент), грошоворозпорядчі (чеки), капіталорозпорядчі (акції). Можна виділити також папери, що придбаваються в звичайному порядку з метою задоволення поточних майнових інтересів (купівля облігацій), і папери, завдяки яким їх покупець залучається до підприємницької діяльності і придбаває новий соціальний статус (наприклад, стає акціонером при купівлі акції).
Залежно від того є цінний папір об'єктом інвестування чи об'єктом для спекуляцій, можна (нехай навіть і умовно) виділити інвестиційні та спекулятивні папери. Щоб стати об'єктом інвестування, перші повинні бути досить ефективним фінансовим інструментом. Що стосується інших, то ними не обов'язково повинні бути цінні папери в повному розумінні цього слова. Спекулятивними можуть бути і різні сурогатні папери. Якщо для інвестиційних паперів важлива стабільність їх курсу, то для спекулятивних якраз навпаки - його перепади.
Можна виділити також цінні папери, які офіційно визнані, і цінні папери, які задовольняють всю або частину вимог, які до них пред'являються, але на даний момент офіційно не перебувають в списку цінних паперів. До теперішнього часу цінними паперами офіційно визнані акції, сертифікати акцій, державні облігації, облігації, вексель, депозитний і ощадний сертифікати, банківська ощадна книжка на пред'явника, коносамент, приватизаційні цінні папери (сертифікат), цінні папери в іноземній валюті, а також товаророзпорядчі документи, які передаються заставодержателем при заставі товарів. Крім того, сюди входять чеки, опціони, ф'ючерси. Можна відмітити також папери традиційні і нетрадиційні. Перші - це, як правило, основні папери, а другі - похідні. Останнім часом завдяки фінансовому інжинірингу все більше з'являється гібридних паперів - паперів проміжного типу, що поєднують в собі ознаки різних паперів. Прикладом цього є поява облігацій з ознаками акцій.
Крім перелічених видів і типів цінних паперів, що є за своєю економічною природою фіктивним капіталом першого порядку, в практиці фондової біржі широко застосовуються також похідні цінні папери - фіктивний капітал другого і третього порядків. До них належать депозитні свідоцтва і варанти, сертифікати інвестиційних фондів та компаній, опціони і ф'ючерси.
Розглянемо спочатку цінні папери першого порядку, тобто ті, які підприємства, державні та муніципальні органи використовують для фінансування своєї діяльності.
Акція - цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує внесення певного паю в статутний фонд акціонерного товариства, дає право на участь в управлінні ним та на отримання частини прибутку в формі дивідендів, а також на участь в розподілі майна у випадку ліквідації товариства.
Облігація - цінний папір, що засвідчує внесення його власником певних коштів і підтверджує зобов'язання емітента відшкодувати власникові номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений строк з виплатою фіксованого процента (якщо інше не передбачено умовами випуску). Облігації відрізняються від акцій головним чином тим, що їх власник не є членом акціонерного товариства, а відтак і не має права голосу на зборах акціонерів.
Державне казначейське зобов'язання - вид цінних паперів на пред'явника, що на добровільних засадах розповсюджуються серед населення, свідчать про внесення їхніми власниками коштів до бюджету і дають право на одержання фіксованого доходу. Казначейські зобов'язання випускаються на такі строки:
* до одного року (короткострокові);
* від 1 до 5 років (середньострокові);
* від 5 до 10 років (довгострокові).
Ощадний сертифікат - це письмове свідоцтво банку про депонування коштів, що надає його власнику право по закінченні обумовленого строку одержати депозит і відповідні проценти. Має місце випуск сертифікатів як іменних, так і на пред'явника. Проте в обіг і на ринок можуть надходити тільки сертифікати на пред'явника, адже продаж (відчуження) іменних сертифікатів, за законодавством, є недійсним.
Вексель - цінний папір (документ), який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання певного строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю).
В усьому світі за питомою вагою основу обігу цінних паперів складають акції та облігації. Тому варто детальніше розглянути їх види і характеристики.
8.5.2. Види і характеристика акцій
При створенні акціонерного товариства його статутний фонд розподіляється на однакову кількість паїв (акцій). На стадії реєстрації товариства його засновники повинні вказати кількість і вид акцій, які вони пропонують до випуску.
Ціноутворення акцій - процес дуже складний, він залежить від багатьох чинників як прогнозованого, так і не прогнозованого характеру. Отже, доцільно зупинитись на загальних для цього процесу етапах.
По-перше, це номінальна вартість, яка довільно встановлюється при створенні акціонерного товариства і фіксується на бланку акції. Згідно з Законом України "Про цінні папери і фондову біржу" мінімальна номінальна вартість не може бути меншою п'ятидесяти карбованців, а коли ця величина більша, то вона повинна бути кратною названій сумі. Всі акції акціонерного товариства повинні мати тільки одну номінальну вартість, що фіксується при реєстрації. Номінальна вартість практично ніяким чином не пов'язана з реальною вартістю і в країнах Заходу останнім часом, як правило, не вказується.
По-друге, балансова вартість, що вираховується як частка від ділення чистої вартості активів акціонерного товариства на кількість випущених і розповсюджених акцій.
По-третє, це курсова (ринкова) вартість акцій, яка зумовлюється попитом і пропозицією на ринку цінних паперів, тобто поточна ціна акцій на фондовій біржі чи в позабіржовому обігові.
Акції можуть бути іменними та на пред'явника, безплатними, привілейованими і звичайними (простими). В окремих країнах Заходу акції на пред'явника складають до 90 відсотків усіх акцій. Це пов'язано із запровадженням сучасних технологій обігу цінних паперів, зокрема електронного, при яких набагато ефективніше здійснювати операції саме з акціями на пред'явника.
Обіг іменних акцій обліковується в книзі реєстрації, яка ведеться акціонерним товариством. У ній систематично записуються дані про час придбання кожної такої акції, прізвище власника, а також кількість акцій на руках у кожного акціонера.
Щодо акцій на пред'явника, то в книзі реєструється тільки їхня загальна кількість. Проте, як уже зазначалося, у світовій практиці сьогодні застосовуються новітні електронні технології обліку, що дають змогу в разі потреби мати достовірну інформацію про всіх власників акцій на пред'явника і запобігти таємному скуповуванню контрольних пакетів з метою встановлення монополізму.
Безплатні акції випускають з метою розподілу їх серед акціонерів, як правило, пропорційно кількості акцій, що уже їм належать.
Сума випуску привілейованих акцій обмежена десятьма відсотками всього статутного фонду акціонерного товариства. Ці папери надають їхнім власникам майнове право на одержання дивідендів, а також на пріоритетну участь у відшкодуванні своєї долі капіталу при ліквідації акціонерного товариства. Однак власник такої акції позбавлений права брати участь в управлінні товариством (не має права голосу), якщо інше не передбачене статутом.
Щорічний прибуток за привілейованими акціями нараховується, як правило, за твердим процентом, що зафіксований на бланку акції. Коли ж за якийсь окремий рік обсяг чистого доходу не дозволяє виплатити дивіденди в такому розмірі, то дивіденди за привілейованими акціями можуть виплачуватись із резервного фонду. У разі, коли розмір дивідендів на прості акції більший, ніж фіксована величина відсотка привілейованих, власники останніх можуть одержати відповідну доплату.
Як свідчить світова практика, існують такі види привілейованих акцій:
- кумулятивні, тобто такі, що дають власникам право не тільки на поточний, а й на не виплачений раніше з тих чи інших причин дивіденд (виплата відбувається до розподілу прибутку між власниками простих акцій);
- некумулятивні, тобто ті, власники яких втрачають дивіденди за будь-який період в разі, коли рада директорів не оголосила про їхню виплату;
- з пайовою участю, які дають власникам право на отримання додаткових дивідендів понад суму, що передбачена, якщо дивіденди на прості акції більші;
- конвертовані, які можуть обмінюватись на обумовлену кількість простих;
- акції з коригованою ставкою дивідендів, прибуток за якими, на відміну від акцій з фіксованою ставкою, змінюється (як правило, щоквартально) на основі аналізу тенденцій до підвищення чи зниження процентних ставок на державні цінні папери або на основі інших індикаторів ринку фінансових ресурсів;
- відзивні, тобто ті, які акціонерне товариство має право викупити за ціною з надбавкою до номіналу.
Якщо акціонерне товариство випускає кілька класів привілейованих акцій, їм присвоюють літери А і В. При цьому акції класу А надають власникам більше привілеїв, ніж класу В (часто акції класу А дають право на участь в управлінні).
Прості акції - це акції, прибуток від яких повністю зумовлюється чистим доходом підприємства та його дивідендною політикою.
Власник простої акції має право брати участь в управлінні акціонерним товариством (право голосу на зборах акціонерів). Прибуток товариства розподіляється між власниками цих акцій пропорційно до вкладеного капіталу, тобто залежить від кількості придбаних акцій. Одиницею величини вкладеного капіталу в даному випадку служить номінальна вартість однієї акції.
При ліквідації акціонерного товариства власники простих акцій мають право на частину активів підприємства в останню чергу. Тобто після того, як будуть компенсовані всі інші зобов'язання та погашена заборгованість перед власниками облігацій і привілейованих акцій.
В країнах Заходу, крім наведеної класифікації, склалася ще й стала схема розподілу акцій за категоріями - залежно від рівня їхньої прибутковості і фінансового ризику, що передбачається.
Щодо кожної категорії акцій застосовується певний термін. Зазначимо, що ця термінологія започаткована у США, проте в силу інтеграційних процесів на міжнародному ринку цінних паперів вона зрозуміла і вживається фахівцями в галузі фінансової та біржової справи більшості країн.
Акції "з блакитними корінцями" - випускаються найпотужнішими широковідомими корпораціями (у США, наприклад, IBM, Dow Chemical, General Motors, Hewlett - Packard та інші), які утримують лідерство у своїх галузях, а головне, протягом всієї своєї історії стабільно виплачують дивіденди акціонерам.
Прибутковими акціями називають акції компаній, які виплачують дивіденди, що перевищують середній рівень. До них, як правило, належать телефонні корпорації, водо-, газо-, електропостачання. Високий рівень дивідендів пояснюється тим, що прибутки цих компаній в меншій мірі залежать від коливань ринкової кон'юнктури, адже вони потрібні завжди: і в період спадів, і в період підйомів.
Акції зростання - це акції корпорацій, доходи і прибутки яких вищі від середнього рівня, однак виплати по дивідендам зазвичай не перевищують 35 відсотків. Поясняється така дивідендна політика тим, що ці корпорації прагнуть у першу чергу фінансувати наукові та інші дослідження, а також розширити масштаби виробництва і можливості його збуту.
Циклічні акції характерні тим, що їхня ціна зростає і падає синхронно зі спадами та підйомами в економіці, тобто відповідно до ритмів ділової активності. В основному це акції корпорацій базових галузей економіки - важкої промисловості (найчастіше металургійних підприємств), автомобільної, целюлозно-паперової тощо.
Спекулятивні акції - так називають акції "молодих" корпорацій, тобто тих, що виникли недавно, або корпорацій, що не можуть пред'явити курс цінних паперів за останні 5-6 років. Такі акції звичайно продаються "з прилавка" і, як правило, не потрапляють на біржу або ж перебувають в обігу на спеціальних так званих "спекулятивних" біржах (наприклад, Ванкуверська в Канаді).
8.5.3. Види і характеристика облігацій
Друге місце як об'єкт торгівлі на фондових біржах посідають облігації. Облігації є нічим іншим, як терміновим борговим зобов'язанням з фіксованим процентом, за допомогою якого держава і муніципальні (місцеві) органи, а також підприємства мобілізують фінансові ресурси. При цьому найбезпечнішими вважаються вклади в облігації державних і місцевих позик, котрі гарантуються властями і забезпечуються відповідним майном.
Згідно із законодавством України, облігації підприємств мають право випускати підприємства усіх форм власності. Акціонерні товариства можуть їх випустити на суму, що не перевищує 25 % величини статутного фонду, і тільки після повної оплати всіх попередніх емісій акцій. Володіння облігацією не дає права брати участь в управлінні товариством.
Як і акції, облігації можуть бути іменними та на пред'явника, знаходитися у вільному обігові та з обмеженнями. Крім того, розрізняють процентні та безпроцентні (цільові) облігації. Прибуток із процентних облігацій виплачується відповідно до умов їхнього випуску, якими передбачаються розміри та строки виплати процентів. Номінальна вартість облігації повертається власникові після її погашення.
Прибуток з облігацій цільових позик (безпроцентних) не виплачується. Власнику такої облігації після настання обумовленого строку надається можливість придбати відповідні товари.
Залежно від того, яким умовам відповідає та чи інша облігація, їх можна згрупувати за такими категоріями:
- виходячи із ступеня безпеки - гарантовані (безпечні) облігації; впевненість у погашенні цих облігацій у встановлений термін грунтується на наявності оголошеної застави нерухомого майна або інших фондів, або ж незабезпечені облігації, котрі не підтверджуються заставою;
- виходячи із умов викупу (погашення) - серійні облігації, які погашаються послідовно, за серіями, через певні часові інтервали і ординарні облігації, що підлягають викупу одночасно, в установлену дату;
- виходячи із можливості дострокового викупу:
- облігації з правом дострокового погашення, які за ініціативою емітента можуть бути викуплені раніше встановленого фіксованого терміну;
- компенсовані облігації, які за бажанням власника можуть у будь-який момент вільно обмінюватись на готівку;
- конвертовані облігації, котрі за бажанням власника можуть обмінюватися на інші цінні папери (як правило, акції), що випускаються цим же емітентом;
- виходячи із механізму виплати процентної ставки:
- іменні облігації, процентні виплати за якими поштою або іншими видами зв'язку надсилаються безпосередньо власнику, при цьому імена власників повинні бути вказані на облігаціях та внесені в книгу реєстрації;
- облігації на пред'явника, до яких додаються купони для одержання виплати на кожну встановлену дату. Коли ця дата настає, власник відрізає відповідний купон і пред'являє його до сплати.
Курс облігації на ринку цінних паперів, як і акції, залежить від попиту та пропозиції на неї. Визначальними факторами у формуванні попиту та пропозиції є прибуток, який приносить дана облігація, рівень позичкового процента, ступінь прибутковості альтернативних грошових вкладів, у тому числі інших облігацій, випущених конкурентами. Тому ринкова вартість кожної конкретної облігації у певний момент часу може бути вищою від номінальної, підвищуватись та падати.
8.5.4. Цінні папери другого і третього порядків
Крім акцій та облігацій, досить розповсюдженим об'єктом торгівлі на фондову ринку є також депозитні свідоцтва та варанти.
Депозитне свідоцтво - це цінний папір, який підтверджує, що особа володіє акціями однієї з іноземних корпорацій, котрі зберігаються в одному із банків, та мас право на одержання дивідендів, а також на частину активів цієї корпорації у випадку її ліквідації. Депозитні свідоцтва надають можливість доступу корпорацій на іноземні фондові ринки, а іноземні громадяни, замість купівлі акцій зарубіжних підприємств, мають змогу придбати їх у вигляді депозитних свідоцтв.
Варанти становлять специфічний вид цінних паперів, котрі випускаються разом з привілейованими акціями та облігаціями й дають власникові право на купівлю простих акцій за обумовленою ціною протягом встановленого періоду (як правило, кілька років). Цей інструмент дозволяє акціонерному товариству знизити процент регулярних виплат по облігаціях чи привілейованих акціях, оскільки надає можливість інвесторам одержувати прибуток на різниці курсів простих акцій у випадку її зростання порівняно з обумовленою у варанті.
Спекулятивними об'єктами фондової торгівлі є також опціони та ф'ючерси.
Опціон - це угода (контракт) між партнерами, один із яких виписує і продає опціонний сертифікат, а інший - купує його, тобто отримує право до обумовленої дати за фіксовану ціну придбати певну кількість акцій у особи, яка виписала опціон (опціон на купівлю), або ж продати їх (опціон на продаж). Існують два різновиди опціонів: "американський", який можна реалізувати протягом всього терміну контракту, і "європейський", котрий реалізовується на певну дату.
Існують як первинний, так і вторинний ринки опціонів. На первинному ринку відбувається постійна реалізація опціонних контрактів, у яких фіксуються найрізноманітніші умови продажу, а на вторинному - перепродаж цих контрактів третім особам.
Опціони реалізуються на біржах та на позабіржовому ринку. У першому випадку опціони котируються. Якщо курс акцій, на які виписаний опціонний сертифікат, стабільний чи змінюється у невідомому для власника напрямі, то його ціна на вторинному ринку падає, а відтак продаж стає дуже проблематичним, особливо при наближенні терміну закінчення контракту.
Ф'ючерс - також є контрактом, згідно з яким особа, що уклала його, бере на себе зобов'язання після закінчення певного строку продати клієнтові (або купити в нього) відповідну кількість фінансових інструментів за обумовленою ціною. Однак, на відміну від опціону, розрахунок після закінчення строку ф'ючерсного контракту є обов'язковим.
Ф'ючерсні операції на сьогодні є основним видом угод на товарних і валютних ринках світу. Важливо додати, що з середини 70-х років у зв'язку із зростанням амплітуди коливань процентних ставок на ринках інструментів позики об'єктами ф'ючерсних угод стали також різноманітні види боргових зобов'язань: від казначейських векселів із найтривалішим строком погашення 12 місяців до довгострокових облігацій корпорацій.
Депозитні сертифікати, варанти, опціони, ф'ючерси широко розповсюджені на фондових ринках Заходу. Передбачається також, що фіктивний капітал другого порядку - інвестиційні сертифікати -скоро з'являться на фондовому ринку України. Вони можуть бути як іменними, так і на пред'явника. Номінальна вартість одного сертифіката повинна дорівнювати номінальній вартості однієї акції, що належить засновникам. В умовах розвитку процесу приватизації в Україні інвестиційні сертифікати мають стати одними з найпопулярніших похідних цінних паперів.

8.6. УЧАСНИКИ ФОНДОВОГО РИНКУ
наверх
8.6.1. Учасники біржового ринку, фінансові посередники
Біржовий ринок, як уже зазначалося, є складовою частиною цілісної системи фондового ринку. У зв'язку з різноманіттям угод з фондовими цінностями і багатогранністю функцій, які можуть виконуватися різними учасниками ринку цінних паперів, навряд чи представляється можливим дати їм єдину вичерпну класифікацію. Залежно від характеру економічної поведінки суб'єктами ринку цінних паперів можуть бути емітенти, інвестори та фінансові посередники.
Необхідно дати більш детальну характеристику окремих учасників ринку цінних паперів, починаючи з емітентів, оскільки вони першими виходять на ринок, пропонуючи до продажу власні цінні папери.
Емітентом цінних паперів є держава в особі центрального або місцевого органу влади (управління) або юридична особа (підприємство, установа, організація, компанія), що випускає (емітує) цінні папери і несе зобов'язання по них перед власниками цінних паперів. Відповідно до чинного законодавства в Україні емітентами можуть бути державні органи, органи місцевої адміністрації, підприємства й інші юридичні особи (включаючи спільні та іноземні підприємства), зареєстровані на території України. Неодмінною умовою допуску емітента на фондовий ринок є державна реєстрація його правового статусу.
Інвестор - юридична або фізична особа, що придбаває цінні папери від свого імені і за свої кошти. Відповідно до українського законодавства інвесторами можуть виступати не тільки вітчизняні юридичні та фізичні особи, але й іноземні. Інвестори поділяються на:
* індивідуальні (приватні особи);
* корпоративні (підприємства, організації, установи і т.д.);
* інституціональні (колективні).
Серед перерахованих груп інвесторів найбільш представницькою і впливовою є група інституціональних інвесторів. Як інституціональні інвестори можуть виступати різні фінансові інститути: пенсійні фонди, страхові компанії, траст-компанії. З одного боку, вони залучають грошові кошти своїх клієнтів, з іншого - значну частину залучених коштів без збитку інтересів своїх клієнтів інвестують в різні фондові цінності.
Як інституціональний інвестор на ринку цінних паперів можуть бути компанії споживчого кредиту, кредитні спілки, а також численні інвестиційні фонди. Інвестиційні фонди, випускаючи власні акції і продаючи їх населенню, вкладають кошти, які отримують від продажу власних акцій, в цінні папери держави й інших підприємств від імені фонду, тобто формують власний портфель цінних паперів.
Емітенти й інвестори, як правило, рідко виходять самостійно на фондовий ринок. Частіше за все вони вдаються за допомогою професійних посередників.
Українське законодавство як основного посередника на фондовому ринку затверджує інвестиційний інститут - юридичну особу, що створена в будь-якій організаційно-правовій формі відповідно із Законами України "Про підприємства в Україні", "Про підприємництво " і здійснює діяльність з цінними паперами як виняткову.
Інвестиційний інститут може здійснювати свою посередницьку діяльність на ринку цінних паперів в ролі:
* фінансового брокера;
* інвестиційного консультанта;
* інвестиційної компанії.
Крім того, на ринку цінних паперів як професійні посередники можуть виступати й комерційні банки.
Діяльність комерційних банків як професійного посередника на ринку цінних паперів регулюється Законом України "Про банки і банківську діяльність". Конкретний перелік послуг і операцій з цінними паперами, які здійснює банківська установа передбачається його статутом.
Будь-який інвестиційний інститут може діяти на ринку цінних паперів як професійний посередник тільки на основі ліцензії, виданої йому в порядку державної реєстрації.
8.6.2. Українська фондова біржа як суб'єкт фондового ринку
Українська фондова біржа створена у 1991 році у відповідності до Закону України "Про цінні папери і фондову біржу". Зареєстрована постановою Кабінету Міністрів України 29 жовтня 1991 року. Практичну діяльність розпочала з січня 1992 року. У червні 1997 року одержала у Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку Свідоцтво про реєстрацію, а у червні 1998 року - Свідоцтво про реєстрацію Української фондової біржі як саморегулюючої організації ринку цінних паперів.
Українська фондова біржа - безприбуткове та некомерційне акціонерне товариство закритого типу. Статутний фонд розподілений на 222 прості іменні акції, які розміщені виключно серед юридичних осіб, в основному торговців цінними паперами. Ринкова вартість акції УФБ на початок 1999 року складала 35 тисяч гривень.
УФБ - перша і найбільш розвинута в Україні біржа цінних паперів. Практично в усіх обласних центрах та найбільших містах країни створені і функціонують її філії, зареєстровані брокерські контори біржі розташовані на всій території України.
Концепцією розвитку УФБ передбачається формування в Україні централізованого, прозорого і ліквідного ринку цінних паперів, який підлягає державному регулюванню і контролю. Такий ринок відповідає вимогам "Групи Тридцяти", рекомендаціям ЄС і новітнім міжнародним стандартам.
Українська фондова біржа сьогодні - це торги в системі електронного обігу цінних паперів, аукціонний продаж за грошові кошти державних пакетів акцій відкритих акціонерних товариств, створених в процесі приватизації. Це і розвиток вторинного ринку на торгах "з голосу", на яких представлений увесь спектр основних видів цінних паперів: акції приватизованих підприємств, акціонерних товариств, венчурних компаній, державні цінні папери, ощадні, депозитні та інвестиційні сертифікати, векселі. Впроваджується торгівля опціонами та ф'ючерсами.
На початок 1999 року в лістингу Української фондової біржі у відділенні офіційного котирування знаходяться акції АСК "Укррічфлот", АПБ "Україна", Укрсоцбанку, ВАбанку, ДАЕК "Західенерго", Української фінансової групи та державні цінні папери. У відділенні позаофіційного котирування знаходяться цінні папери понад 2 тисяч емітентів.
27 лютого 1995 року виданий Указ Президента України "Про участь Української фондової біржі в приватизаційних процесах", а 22 серпня 1995 року - Указ Президента України "Про заходи щодо залучення додаткових коштів для ліквідації наслідків аварії на очисних спорудах міста Харкова", згідно з якими на УФБ та її філіях проводиться аукціонний продаж державних пакетів акцій приватизованих підприємств.
За 1992 рік на УФБ продано 68 цінних паперів на суму 33.560.000 крб. У 1996 - 193.016.177 цінних паперів на загальну суму 31.610.424,6 грн. За 1998 р. на Українській фондовій біржі реалізовано 158.698.111 цінних паперів на загальну суму 50.153.833,14 грн., у тому числі 155.692.467 акцій приватизованих підприємств на суму 44.896.337,12 гривні.
Рік, що минув, не був для України роком позитивних зрушень у фінансово-економічній сфері. Така ситуація позначилась і на фондовому ринку. Стан ринку характеризувався певним підйомом у першому кварталі, затишшям у другому та половині третього кварталів і значним спадом протягом чотирьох останніх місяців року. Активізація ринку у першому кварталі обумовлена продажем державних пакетів акцій підприємств енергетичного комплексу.
Незважаючи на такі коливання, погіршення загальної ситуації на ринку цінних паперів. Українській фондовій біржі за підсумками роботи у 1999 році вдалося не лише не втратити набуті позиції, але й поповнити їх новими здобутками.
Реалізація Указів Президента України "Про участь Української фондової біржі в приватизаційних процесах", "Про заходи щодо залучення додаткових коштів для ліквідації наслідків аварії на очисних спорудах міста Харкова" та участь у виконанні Державної програми приватизації на 1999 рік, аукціонний продаж державних пакетів акцій приватизованих підприємств, торги на вторинному ринку і продаж векселів дозволили у порівнянні з попереднім роком вдвічі збільшити обсяги біржового обігу.

8.7. ПРОЦЕДУРА ЛІСТИНГУ НА ФОНДОВОМУ РИНКУ
наверх
8.7.1. Смисловий зміст терміна лістинг
Лістинг (англ. listing) в перекладі з англійської мови означає складання списків (реєстр, буквально "включення до списку"). В сучасній термінології світового фондового ринку лістинг означає допуск цінних паперів до обігу і котирування на фондовій біржі з наступною процедурою підтримки лістингу, тобто підтримки біржового курсу цінних паперів. Крім того, лістинг включає в себе широкий комплекс заходів щодо проведення економічної експертизи, маркетингу - вивчення попиту та пропозиції, а також котирування цінних паперів - визначення біржових курсів.
Відповідно, процес обігу фондових цінностей на всіх офіційно зареєстрованих фондових біржах може здійснюватися тільки з цінними паперами, які успішно пройшли спеціальну біржову процедуру, тобто лістинг.
Кожній компанії необхідно внести до листа (списку) відповідної біржі свої цінні папери, що є обов'язковою передумовою для допуску до торгів. Іноді біржі не тільки не допускають фондові цінності, відсутні в листах (списках) до процесу біржової торгівлі, але під погрозою найбільш суворих санкцій категорично забороняють зареєстрованим на них членам здійснювати будь-які операції з такими цінностями навіть з ініціативи клієнтів. Всі угоди з цінними паперами, що не пройшли лістингу, підлягають обговоренню і виконанню виключно в приватному порядку тільки між самими учасниками торгів поза приміщенням біржі. Біржа не несе відповідальності за надійність і законність таких угод, оскільки вони не підпадають під її юрисдикцію і не відповідають прийнятим біржовим правилам і положенням.
Лістинг конкретних видів цінних паперів, тобто факт їх появи у біржових списках, означає дозвіл на їх участь у торгах і дає їм всі ті привілеї, якими наділяється будь-який інший цінний папір, вже задіяний у біржовій торгівлі.
В Україні лістинг поки що не здійснює значного впливу на оцінку якості цінних паперів як з точки зору інвестора, так і емітента. Однак у нормативних документах все частіше згадуються цінні папери, які пройшли ринкове котирування.
Покупці (власники) цінних паперів, що пройшли ринкове котирування, як правило, володіють перевагою у резервуванні під їх забезпечення у порівнянні з цінними паперами без котирування.
Біржі самі встановлюють правила для компаній-емітентів, які виявили бажання включити свої акції до біржового списку, тому на кожній біржі існує своя "технологія" допуску цінних паперів до котирування. Розрізняють і вимоги до компаній, які бажають котирувати свої акції на конкретній біржі.
Розвиток процесу лістингу на вітчизняному фондовому ринку загалом відповідає світовій практиці. Так, на трьох найбільших біржах України встановлені такі якісні критерії, як кількість акцій в обігу і термін, а на двох з них - мінімальний розмір статутного капіталу.
Разом з тим спостерігається певна розсіяність по показниках, що прийняті за критерій лістингу як у кількісному (від семи до трьох), так і якісному відношенні. Це відрізняє процедуру лістингу на вітчизняних фондових біржах від допуску цінних паперів до облікової біржової торгівлі акціями в розвинених країнах, де критерії лістингу в основному уніфіковані. Вони не однакові, що особливо чітко простежується при їх порівнянні на біржах країн з розвиненим фондовим ринком і біржах України.
Наприклад, у Німеччині функціонує вісім фондових бірж. Але достатньо емітенту німецьких цінних паперів (національних) пройти процедуру лістингу хоча б в одній із бірж, як його акції можуть котируватися й на інших семи біржах.
Розвиток біржового законодавства направлений на посилення правил лістингу для забезпечення великих гарантій інвесторів. Тому для того, щоб акції корпорації були прийняті до котирування на Нью-Йоркській фондовій біржі, вона повинна відповідати певним вимогам. Частина з них стосується кількісних показників діяльності корпорації: величина активів; прибуток за останній балансовий рік (за кожний рік з двох попередніх останньому балансовому року не менше 2,5 млн. дол., або сумарний прибуток за останні три роки не менше 6,5 млн. дол., і кожний рік повинен бути прибутковим); кількість випущених в обіг акцій (не менше 1,1 млн. шт.; кількість акціонерів, які володіють не менш ніж 100 акціями). Але й цього недостатньо, і корпорація, яка відповідає всіма кількісними вимогами, автоматично не включається в перелік фірм, які котирують свої акції на біржі. Біржа оцінює рівень популярності компанії у масштабі країни, її місце, яке вона займає у відповідній галузі і т.д.
У статті 22 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу" зазначено: "Реєстрація випуску цінних паперів або інформації про випуск цінних паперів, що проводиться фінансовими органами, не може розглядатися як гарантія вартості цих цінних паперів". Таке ж трактування дається і в статті 5 "Порядку реєстрації випуску акцій підприємств та інформації про їх випуск". Отже, певні гарантії вартості цінних паперів, як і в усіх країнах вільної економіки, повинен давати організований ринок тобто фондова біржа. Вона, завдяки процедурі лістингу, створює своєрідну "імунну систему", що відторгає неякісні цінні папери.
Лістинг у деяких країнах є основою для надання компанії більш суттєвих знижок при оподаткуванні. І нарешті, компаніям, які перебувають в таких листах, як правило, легше буває досягти авторитету банків і фінансових інститутів у разі виникнення в них потреб у позиках і кредитах, а також полегшується розміщення нових випусків облігацій, конвертованих в облікові (лістингові) акції. Таким чином, лістинг- це система підтримки ринку, яка створює сприятливі умови для організованого ринку, дозволяє виявити найбільш надійні цінні папери і сприяє підвищенню їх ліквідності.
Для перевірки відповідності параметрів випуску цінних паперів щодо встановлених критеріїв, а також постійного аналізу їх інвестиційних якостей на біржах створені спеціальні відділи. Як правило, такий відділ носить назву відділу лістингу, який здійснює експертизу відповідності показників, які вказані у заявці емітента, щодо формальних критеріїв, встановлених біржею, і виносить свої рекомендації.
Процедура лістингу, зокрема на УФБ, визначається та закріплюється Положенням про допуск у Договорі про підтримання лістингу між емітентом та фондовою біржею. Відповідно до зазначеного Положення лише державні цінні папери вносяться у біржовий реєстр без проведення експертної оцінки (на основі офіційних умов їх випуску). У цьому випадку гарантом даних цінних паперів виступає сама держава.
Здійснюючи допуск цінних паперів до обігу та котирування, фондова біржа проводить ретельну економічну і технічну експертизу фінансового та фізичного стану емітента і лише після позитивної експертної оцінки приймає рішення про включення тих чи інших цінних паперів до біржового реєстру та офіційного біржового бюлетеня.
Практично на всіх українських біржах процедура лістингу починається з подання заявки до відділу лістингу з додатком певних нотаріально завірених документів. Крім того, подаються засновницькі документи, довідка про сплачений статутний фонд, копію проекту емісії встановленого законом зразка. Якщо акціонерне товариство функціонує більше одного року або є правонаступником іншої юридичної особи, то додатково подаються бухгалтерський баланс і звіт про розподіл прибутку за останній фінансовий рік, обов'язково завірений незалежними аудиторами. Як правило, біржа залишає за собою право вимагати від емітента подання інших документів та інформації, необхідної для проведення експертної оцінки і допущення цінних паперів до котирування. Розгляд заявки, як правило, не перевищує одного місяця.
Рішення ж про внесення до біржового списку приймають послідовно три інстанції: відділ лістингу, потім Комісія з допуску цінних паперів і, нарешті, Біржова рада.
Процедура допуску (лістингу) забезпечує за допомогою незалежних експертів - представників аудиторських контор, а також відповідних спеціалістів, які прямо або побіжно не пов'язані з діяльністю емітента, - проведення ретельної експертизи фінансово-економічного та матеріально-технічного (фізичного) стану емітента, його виробничої бази тощо. Наслідки цієї експертизи (у разі позитивного рішення про допуск) публікуються в офіційному виданні фондової біржі. Крім того, відповідно до Положення про допуск і Договору про підтримку лістингу між фондовою біржею та емітентом біржа здійснює постійний контроль за фінансово-економічним станом емітента.
З метою підвищення безпеки та гарантій інвестора, ліквідності ринку в цілому, фондова біржа вправі вжити ряд заходів. Так, коли виникають передумови скрутного фінансово-економічного стану емітента або його неплатоспроможності, біржа після ретельної перевірки усіх наявних фактів з цього приводу може прийняти рішення про вилучення даних цінних паперів з обігу та котирування. У США діючими на Нью-Йоркській фондовій біржі Правилами допуску акцій корпорації до котирування, передбачено, що біржа має право припинити котирування акцій тієї чи іншої компанії або взагалі виключити її, якщо є досить ґрунтовні обставини і якщо вони стали відомі Раді директорів. Це стосується тих фірм, які відповідають усім кількісним вимогам, але мають несприятливе фінансове становище, оскільки банкрутство компанії - це удар і по репутації біржі, де котирувалися її акції.
Цінний папір вилучається з обігу та котирування також у тих випадках, коли він не користується попитом. Однак рішення біржі про вилучення цінного паперу - аж ніяк не прояв свавілля, воно приймається виходячи із ринкової ситуації на вагомих підставах. Підтвердженням відсутності попиту є те, що протягом 12 торгів підряд по цінному паперу не укладено жодної угоди з купівлі-продажу, або якщо рівень дивідендів по тих чи інших цінних паперах нижче встановленого біржею рівня.
Існують три форми тимчасового припинення котирування на біржі:
1) відстрочка початку торгів (до відкриття торгів біржа може наказати трейдерам збалансувати замовлення на купівлю або продаж і тим самим визначити більш справедливу ціну, якщо на певний вид акцій надійшла надзвичайно велика кількість замовлень на купівлю або продаж);
2) перерва в торгівлі (оголошується в будь-який момент для повідомлення досить важливої інформації);
3) припинення торгів на одну сесію і більше (використовується, коли потрібен час, щоб з'ясувати суть якоїсь важливої події, а також при порушенні компанією угоди про лістинг до його усунення, або прийняття рішення про делістинг цінних паперів компанії-емітента).
Делістинг, або виключення з біржового списку, може мати місце, якщо:
* емітент оголошений банкрутом або його фінансове становище визнано незадовільним;
* публічне розміщення цінних паперів досягає досить малих обсягів або інша їх невідповідність мінімальним вимогам лістингу;
* компанії-емітенти у письмовій формі подають заяву про виключення їхніх цінних паперів з числа тих, що котируються;
* цінні папери емітента відкликані для погашення або обміну на нові при їх дробленні, а також при злитті з іншою фірмою і т.д.;
* порушується угода про лістинг;
* компанією-емітентом не подані щорічний звіт або інша інформація у вказані строки і т.д.
Одна з вимог, що пред'являються до корпорацій, які котирують акції, полягає у періодичному наданні ними великого обсягу інформації інвесторам, а також у публічній звітності про фінансово-господарську діяльність корпорації. Подібні вимоги вводяться і на українських біржах.
Таким чином, цінні папери, які не відповідають умовам допуску (лістингу) та вимогам до емітентів, не допускаються до офіційного котирування на біржі взагалі.
Нині у світовій практиці широкий розвиток отримав процес демократизації біржової справи. На великих біржах організуються другі і треті біржові ринки, основною відмінністю яких є відсутність процедури лістингу. Оформлення угод проводиться за тією ж формою. Угоди укладаються на будь-які фондові цінності, але ризик інвестора в цьому випадку зростає.
Отже, лістинг спрямований на те, щоб до широкого інвестора, який користується послугами фондової біржі, не потрапили неякісні цінні папери, тобто акції та облігації з низькими дивідендами, процентами та з низьким попитом.
8.7.2. Світовий досвід лістингу
У 1992 році Нью-Йоркській фондовій біржі виповнилось 200 років. Втім, ця біржа порівняно молода, адже згадки про перші біржі в Західній Європі, як зазначалося, датовані другою половиною XVI століття.
Сьогодні Нью-Йоркська фондова біржа (NYSE) за обсягами укладених угод з купівлі-продажу та обміну цінних паперів посідає перше місце у світі. В її лістингу понад 2 тисячі емітентів. Щоденно тут з рук у руки переходить понад 200-250 млн. акцій. Жодна заява емітента, який працює менше трьох років, має менше 2000 акціонерів та прибуток менше 1 млн. доларів на рік, навіть не розглядається на предмет внесення до лістингу.
Історично склалося, що тут котируються найбільш потужні та рентабельні акціонерні компанії США, такі як "Боїнг", "Дженерал моторе", Ай Бі Ем (IBM), "Джонсон енд Джонсон" та багато інших, імена яких відомі в усьому світі. Брокерські контори NYSE мають розгалужену мережу не тільки у США, а й за їх межами.
Акціонерні компанії середнього рівня обслуговують в основному Американська (Нью-Йорк) та Чиказька фондові біржі. Акції новостворених акціонерних товариств перебувають в обігу на найбільшому у світі комп'ютерному центрі позабіржового котирування NASDAQ (м. Вашингтон), що налічує понад 5000 учасників та котирує понад 5500 цінних паперів.
Аналогічно північноамериканській трирівневій схемі розподілу фондового ринку протягом останнього десятиріччя відбулось реформування національних ринків капіталів Західної Європи шляхом глобальної централізації та побудови їх на принципах цілісності і прозорості. Яскравим прикладом того є створення в 1986 році у Франції об'єднання французьких бірж (ОФБ-5ВР) на базі
Паризької фондової біржі та єдиного Національного депозитарію цінних паперів (СІКОВАМ - CICOVAM).
Наслідком характерного для Європи процесу централізації стало також створення у 1988 році Німецької біржі АГ на базі франкфуртської фондової біржі та Німецького касового союзу (НКС-DKV), який виконує функції Національного депозитарію. Засновниками цілого акціонерного товариства стали усі вісім земельних фондових бірж Німеччини.
Нині на Паризькій фондовій біржі, що представляє ОФБ, запроваджено три групи котирувань, дві - офіційні для найбільш крупних та середніх компаній з суворими правилами лістингу та позаофіційна група котирувань, де правила лістингу спрощені, тобто біржа не несе відповідальності за фінансово-економічний стан емітента, а тільки надає йому послуги щодо котирування та депозитарного обліку цінних паперів.
На німецькій біржі АГ діють також три рівні ринку цінних паперів:
- ринок офіційної біржової торгівлі;
- офіційне котирування;
- регламентований ринок;
- ринок вільного обігу (вільний ринок).
Завдяки цій диференційованій системі допуску до трьох сегментів ринку Німецька біржа АГ найкращим чином задовольняє потреби різних емітентів. Так, на регламентованому ринку умови допуску виконати значно легше, ніж на офіційному ринку, і в першу чергу невеликим, середнім та новоствореним компаніям. На цьому сегменті ринку знижені вимоги щодо публікації офіційної інформації, не обов'язковими є піврічні звіти. Проте більшість емітентів їх все одно друкує. Замість проспекту емісії компанія подає біржі звіт, який також не підлягає обов'язковому опублікуванню в біржовому бюлетені.
При допущенні до біржової торгівлі цінними паперами у Німеччині вирішальну роль відіграють кредитні інститути. Ними є універсальні банки, діяльність яких розповсюджується на здійснення банківських операцій, включаючи торгівлю цінними паперами, їх зберігання і управління. Банк, займаючись підготовкою документів для проходження лістингу, бере на себе керівництво щодо здійснення цієї процедури. Підприємство-емітент повинно функціонувати принаймні три роки, перш ніж воно зможе подати клопотання щодо допущення своїх цінних паперів до офіційного котирування на біржі. Разом з подачею клопотання повинна бути представлена офіційно завірена виписка з торгового реєстру, остання реєстрація статуту, а також річні баланси й інші фінансові документи за останні три роки діяльності.
Емісія повинна досягати курсової вартості у розмірі 2,5 млн. німецьких марок. Для забезпечення достатнього рівня попиту на акції, допуск яких передбачається, необхідно розмістити на ринку принаймні 25% статутного капіталу. Цінні папери повинні вільно обертатися на ринку, тому в поділі за номіналом необхідно враховувати потреби біржової торгівлі, а в друкарському оформленні - захист від фальсифікації.
На вільному ринку, на відміну від офіційного, підставою для допуску є подання цінних паперів кредитним інститутом, тобто банком. Цей сегмент ринку активно використовується в Німеччині закордонними емітентами та інвесторами.
8.7.3. Перелік документів для проведення лістингу
До складу цих документів насамперед входять: нотаріально завірена копія статуту емітента; копія свідоцтва про державну реєстрацію емітента; останній проспект емісії, зареєстрований Міністерством фінансів, або звіт, який включає відповідну інформацію; бухгалтерські баланси і звіти встановленої форми за останні три роки та на останню звітну дату; копія платіжного доручення про перерахування на рахунок біржі оплати за проходження допуску.
Повинен подаватись також звіт, що містить такі дані: список осіб, які мають на загальних зборах акціонерів не менше 5 відсотків загальної кількості голосів; частка статутного фонду, що знаходиться у власності працівників акціонерного товариства; частка статутного фонду, що знаходиться у власності членів керівного, виконавчого або інших органів управління акціонерного товариства. Подані до біржі документи розглядаються котирувальною комісією протягом 30 робочих днів.
За цей час здійснюється експертиза фінансово-економічної діяльності емітента. Спеціалісти біржі проводять обробку й аналіз інформації на предмет її повноти та відповідності вимогам правил допуску цінних паперів і вилучення їх з обігу та котирування на біржі.
8.7.4. Договір про підтримання лістингу
Згідно з договором про підтримання лістингу емітент зобов'язується щоквартально подавати біржі інформацію про свій фінансово-економічний стан. До біржі подаються: бухгалтерський баланс і звіт встановленої форми за станом на кінець кварталу; перелік осіб, що мають на загальних зборах акціонерів більше 5 відсотків загальної кількості голосів; відомості про частку статутного фонду, що перебуває у володінні працівників акціонерного товариства; відомості про частку статутного фонду, що перебуває у володінні працівників керівних, виконавчих або інших органів управління; перелік усіх засновників емітента з даними про розподіл статутного фонду між ними; структура органів управління емітента; перелік усіх членів вищого органу управління із зазначенням їх часток у статутному фонді; перелік усіх членів виконавчого органу із зазначенням їх часток у статутному фонді; перелік усіх юридичних осіб, в яких емітенту належить понад 5 відсотків їх власних коштів; належність емітента до фінансово-промислових груп та участь в роботі бірж; перелік усіх філій та відділень емітента; відомості про адміністративні та економічні санкції, що накладалися на емітента.
Для підтвердження достовірності інформації, що подається емітентом, біржа має право визначити перевірку спеціалізованою фірмою з оплатою витрат за рахунок емітента.
8.7.5. Доцільність лістингу
В індустріальне розвинутих країнах існують сотні тисяч акціонерних компаній. На перший погляд може скластися враження, що цінні папери всіх емітентів повинні продаватися на фондових біржах, тобто котируватися на фондовій біржі. В дійсності ж у лістинг фондових бірж, тобто в списки цінних паперів, які котируються, продаються та купуються на біржах, потрапляють цінні папери обмеженої кількості емітентів. Перш за все, не можуть продаватися цінні папери акціонерних товариств закритого типу. Переважна більшість новостворених акціонерних товариства дійсно є такими. Закриті акціонерні товариства, як уже зазначалося, обмежені в своєму подальшому розвитку. Отже, після того як акціонерне товариство досягає певного рівня розвитку, воно, як правило, трансформується у відкрите.
Однак цінні папери не всіх акціонерних товариств відкритого типу можуть котируватися на біржі. Це пояснюється кількома причинами. Розглянемо їх по порядку.
Акціонерні товариства суттєво відрізняються одне від одного як за масштабами своєї фінансово-економічної та виробничої діяльності (великі, середні, малі), так і за кількістю угод купівлі-продажу, здійснених з їх цінними паперами. Тобто цінні папери одних емітентів продаються та купуються протягом одного дня багато разів, а інших - декілька разів на день або тиждень. Таким чином, акціонерні товариства відрізняються одне від одного також інтенсивністю обігу цінних паперів. Природно, що більш зацікавлені в котируванні на фондовій біржі ті емітенти, які досягли значних успіхів у своєму розвитку, адже їхні цінні папери користуються більшою популярністю та попитом у інвесторів.
Існує прямий взаємозв'язок між цим фактором і тим, що ні емітент, ні біржа не зацікавлені у тому, щоб у біржових бюлетенях у графі "продаж" проти назви фірми-емітента значилися прочерки. З одного боку - це антиреклама емітентові, з іншого - аж ніяк не сприяє авторитету біржі.
З юридичної точки зору ніяке акціонерне товариство не зобов'язане насамперед вносити свої акції й інші цінні папери в ті чи інші біржові листи; воно лише має на це право, однак зовсім не обов'язкове до реалізації. Проте біржова торгівля настільки вигідна, що, як правило, більшість компаній завжди прагнуть розмістити свої цінні папери на одній або навіть декількох різних біржах. Причиною цьому служать певні переваги, що витікають з реалізації даного права на практиці.
До переваг лістингу і відповідно участі у біржовій торгівлі належать передусім висока мартабільність, тобто придатність цінних паперів для реалізації на ринку, підвищений рівень їх ліквідності, а також очевидні переваги від стабільної їх ціни. Процес формування фондових цінностей регулюється безпосередньо під постійним контролем самої біржі, яка таким чином захищає угоди, що укладаються на торгах від проявів на них елементів шахрайства та інших корисливих зловживань.
Інвестор, який купує цінні папери, включені до котирувального листа біржі, може бути впевнений, що отримає достовірну і
своєчасну інформацію про компанію-емітента і ринок її цінних паперів. Він повинен мати можливість оцінити перспективи економічного розвитку емітента і якість його цінних паперів.
Таким чином, кожний інвестор, який вирішив вкласти кошти у внесені в листи фондові цінності, разом з ними автоматично набуває і всіх переваг, які включають в себе комплекс засобів захисту, що пропонується фондовими біржами. Фондова біржа, однак, не гарантує прибутковості інвестицій в акції компанії, що пройшли лістинг.
Аналогічно цьому цілий ряд безперечних переваг і привілеїв від внесення своїх цінних паперів до біржових листів офіційно зареєстрованих фондових бірж одержують і самі компанії. Котирування акцій на біржі забезпечує компаніям можливість зайняти стійку позицію на ринку.
Не останню роль відіграє той фактор, що за котирування та лістинг потрібно платити. Природно, що на матеріальні витрати ідуть емітенти, фінансове становище яких достатньо стійке. З огляду на це, не дивує той факт, що на Лондонській фондовій біржі (центрі міжнародної фондової торгівлі) котируються цінні папери тільки 2800 емітентів із багатьох мільйонів, що існують у світі.
Може скластися враження, що позабіржовий ринок цінних паперів, який існує паралельно з біржовим, не має права на життя, являє щось несуттєве, другосортне. Проте така точка зору хибна.
На позабіржовому ринку представлено чимало солідних акціонерних товариств, які користуються заслуженою популярністю та довірою інвесторів. Просто їх "розміри" та "параметри", як ті кажуть, не дотягують до певних біржових стандартів. Більшість цінних паперів, що котируються на фондовій біржі, розпочинають свій шлях до інвестора саме з позабіржового ринку. Як бачимо, між виникненням акціонерного товариства і прийняттям його цінних паперів до котирування на фондовій біржі повинен сплинути деякий час.
Протягом майже п'ятисотрічної історії розвитку фондового ринку були відпрацьовані загальноприйняті вимоги до емітентів та їх цінних паперів, а також умови і механізм здійснення допуску до котирування цінних паперів на біржі. Вони спрямовані перш за все на захист прав інвесторів і покликані захищати їх інтереси від негативних наслідків фінансово-економічної діяльності емітентів, тобто звести ризик при покупці цінних паперів до мінімуму. Зазначимо, що ці механізми повністю використовуються на Українській фондовій біржі.

8.8. ВИДИ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ УГОД НА ФОНДОВОМУ РИНКУ
наверх
8.8.1. Зміст угоди на фондовому ринку
Фондова угода-це, передусім, один з різновидів торгової угоди. Для торгової угоди будь-якого різновиду характерна домовленість сторін стосовно основних реквізитів, які дають відповідь на такі питання: що продається (купується), скільки продається (купується), за якою ціною, які терміни поставки і оплати і в чому суть додаткових умов, якщо такі є.
Предметом угоди на фондовому ринку можуть бути купівля-продаж цінних паперів, а також їх дарування, уступка прав та інші угоди. У цьому розділі навчального посібника мова йде про фондові угоди, предметом (змістом) яких є купівля-продаж цінних паперів, що складає суть фондової діяльності як такої.
Таким чином, змістом угоди на фондовому ринку є:
а) предмет угоди, тобто певний вид цінних паперів;
б) обсяг угоди, тобто узгоджена кількість цінних паперів, яка визначена сторонами виходячи з кількості цінних паперів, що пропонується для продажу і кількості цінних паперів, що необхідні для купівлі;
в) ціна продажу цінних паперів;
г) термін виконання угоди (або терміни її виконання, якщо час поставки цінних паперів не співпадає з часом їх сплати).
Крім цих обов'язкових реквізитів договору щодо фондової угоди, в нього можуть включатися додаткові, зокрема, визначальні вимоги поставки і платежу, участь третіх осіб тощо.
Оскільки в основі угоди лежить договір, відповідно передбачається наявність щонайменше двох сторін, тобто в цьому випадку мова йде про двосторонній договір. Але на фондовому ринку мають місце також багатосторонні договори.
Основні учасники (сторони) фондової угоди - це продавець цінних паперів і їх покупець. В ролі продавця може бути емітент, який випускає на ринок цінні папери, або ж торговець, який придбав цінні папери, що випускаються або знаходяться в обігу, і перепродує їх в даній угоді. В ролі покупця може бути як користувач цінних паперів (наприклад, покупець купує акції для участі в управлінні акціонерним товариством і отримання дивідендів), так і торговець, який купує цінні папери для їх подальшого перепродажу з метою вилучення прибутку у вигляді різниці цін при купівлі і продажу. Покупців (як тих, так і інших) називають також інвесторами, оскільки вони інвестують (вкладають) свої грошові кошти в цінні папери. Уклавши угоду, вони стають власниками (держателями) цінних паперів.
Для придбання цінних паперів покупець може використати не тільки власні гроші, а й залучені, отримані ним у кредитора для різних цілей або тільки для укладення даної угоди. Більше того, як про це буде сказано далі, учасники (або один з них) угоди взагалі можуть не мати на руках в момент укладення угоди відповідних цінностей -грошей або цінних паперів.
Як бачимо, фондові угоди далеко не однотипні. Вони можуть істотно різнитися як за змістом, так і за формою, створюючи тим самим основу для їх класифікації.
Виходячи з цільового принципу учасників угоди на фондовому ринку можна розрізняти угоди, що укладаються з метою:
а) використання цінних паперів за їх прямим призначенням (покупцем) або отримання необхідних грошових коштів (продавцем);
б) спекуляції на різниці в ціні:
на одні й ті ж цінні папери в різний час (строкові угоди);
на одні й ті ж цінні папери на різних ринках, як правило, в різних країнах (географічний арбітраж);
за допомогою конвертації одних цінних паперів в інші (обміну одних цінних паперів на інші);
шляхом продажу одних цінних паперів з одночасною купівлею інших;
в) страхування (хеджування) від несприятливих змін цін на цінні папери.
При укладенні угод на фондовому ринку вживається термін "арбітраж", яке походить від французького arbitrage і має (в тому числі й у французькій мові) два різних значення: третейський суд і комерційна діяльність, що передбачає використання різних цін однакових біржових активів на різних ринках. Арбітражером вважається особа, що вилучає прибуток за рахунок одночасної купівлі або продажу одного і того ж активу на різних ринках, або взаємопов'язаних активів при зміні між ними паритетних відносин (курсу валют).
Всі ці види операцій дозволені законом (легітимні) і не суперечать вимогам добросовісного підприємництва, в тому числі спекуляція цінними паперами. Що ж до слова "спекуляція", то з латинського воно перекладається як "видивляння, уміння передбачувати", а слово "спекулятивний" в сучасній англійській мові означає "ризикований". Ось і виходить, що спекулянт на фондовому ринку -це один з її учасників, який придивляється до ситуації на ринку і з певним ризиком вчиняє дії з надією отримати певну вигоду.
Людина, яка вирішила застрахуватися від несприятливої ситуації на ринку, тобто "хеджер", як правило, не викликає в оточуючих неприязні (чого не можна сказати стосовно спекулянта). Щодо останнього у багатьох з нас ще живе упереджене і навіть явно негативне (осуджуюче) ставлення. Тим часом, якщо не буде спекулянта, то не буде і хеджера, який позбувається ризику лише тому, що перекладає його на спекулянта. Адже ризик сам по собі нікуди не зникає. Спекулянт виявляється неминучим, незамінним контрагентом хеджера.
І ще одним результатом спекуляції на фондовому ринку є щоденний і навіть щогодинний процес узгодження попиту і пропозиції, процес встановлення рівноважної ціни і прийняття збалансованих рішень щодо вкладення і використання капіталу.
Що ж до арбітражних угод, то їх укладання призводить до вирівнювання відносин, що виникають в цінах на одні й ті ж активи на різних ринках і відновлення паритетних відносин між взаємопов'язаними активами.
8.8.2. Класифікація фондових угод
Продавець і покупець можуть вступати між собою в угоду напряму (без посередників), або з участю посередника. У першому випадку схема дуже проста: продавець передає покупцеві цінні папери, а покупець - гроші.
Угоди можуть бути оптовими, коли в них беруть участь інституціональні інвестори (юридичні особи), і роздрібними, коли клієнтами є індивідуальні інвестори (фізичні особи).
Схема ускладнюється у тому випадку, коли між продавцем і покупцем з'являється посередник, зокрема брокер. Брокер, до речі, укладає дві угоди: одну з продавцем, а іншу з покупцем. Від продавця він отримує пропозицію на продаж, а від покупця - замовлення на купівлю. Рух цінних паперів від продавця до покупця і рух грошей в зворотному напрямі відбувається поза брокером. У цьому випадку мова йде про операцію на позабіржовому ринку.
На фондовій біржі в угоді зазвичай беруть участь два брокери, один з яких отримує від продавця пропозицію на продаж, а другий - від покупця замовлення на купівлю, після чого обидва брокери укладають між собою угоду.
Між клієнтом (продавцем або покупцем) і брокером укладається або договір доручення, або договір комісії. У першому випадку брокер виступає від імені клієнта, а у другому - від свого імені. У першому випадку стороною угоди залишається клієнт і він несе відповідальність за кінцеві результати виконання угоди. У другому випадку стороною угоди стає брокер, і він несе всю відповідальність. Як у першому, так і в другому випадку брокер виконує угоду за кошти клієнта. Прибуток брокер отримує у вигляді комісійних, які виплачує йому клієнт за надані послуги.
Якщо між продавцем і покупцем посередницьку місію виконує дилер, то він також укладає угоду з продавцем і покупцем, але при цьому від продавця отримує цінні папери і платить за це йому гроші, і потім передає покупцеві цінні папери та отримує від нього гроші. На відміну від брокера дилер є перекупником цінних паперів. Угоду дилер здійснює від свого імені і за власні кошти. Безпосередній контакт між продавцем і покупцем відсутній. Прибуток дилера складається з різниці між ціною продажу і ціною купівлі.
На фондовій біржі практикується також подвійне посередництво - з участю одного дилера і двох брокерів (схема 13.). Для клієнтів така схема посередництва приваблива тим, що, з одного боку, угода здійснюється за рахунок дилера, аз іншого - брокери, виконуючи замовлення, впливають на результат угоди з урахуванням інтересів клієнтів.

Як бачимо, професійні посередники фондового ринку укладають угоди не тільки з "кінцевим" продавцем і "кінцевим" покупцем цінних паперів (тобто між емітентом цінних паперів та інвестором), а й між собою, створюючи своєрідне професійне середовище, яке вдосконалюється із стандартизацією процедури угод.
Продовжуючи класифікацію угод на фондовому ринку, можна зазначити наявність двох груп: угоди за власні кошти і угоди за позикові гроші (угоди з маржею). Біржовими правилами такі угоди дозволені. Розглянемо спочатку механізм угоди "купівля з частковою сплатою позиковими коштами". Такі угоди характерні тим, що в ній беруть участь три сторони, існує два моменти часу, змінюється ціна акцій і має місце дозволена законом спекуляція. Головна дійова особа угоди "купівля з частковою сплатою позиковими коштами" -це гравець, який грає на підвищення ціни. Його називають "биком". В одному випадку "бик" позичає гроші у кредитора і придбаває у третьої особи акції, наприклад, за 100 гривень. Передбачимо, що прогноз виправдався: ціна акції піднялася до рівня 120 гривень. Тоді "бик" продає ці акції (вже за підвищеною ціною) і частину отриманих від продажу акцій грошей використовує для покриття свого боргу перед кредитором (у розмірі отриманої від нього позики з процентами). Як бачимо, у першому випадку "бик" був покупцем акцій, а третя особа - продавцем. В іншому випадку вони міняються ролями. Прибуток "бик" отримує із-за різниці цін: 120 - 100 = 20 гривень, який дещо зменшується після сплати винагороди кредитору. Але для такої угоди потрібні певні умови: згода на участь у ній всіх сторін (кредитора і покупця), підвищення ціни і перевищення прибутку над процентами, які сплачуються кредитору.
До позики вдається не тільки "бик", а й "ведмідь", який грає на зниження ціни. У цьому випадку угода називається як "продаж цінних паперів, що взяті у позику". У першому випадку "ведмідь" бере у позику пакет акцій у кредитора, наприклад у брокера, який виявив бажання дати на деякий час цінні папери (напрокат) за певну винагороду (премію). Взявши акції, "ведмідь" тут же продає їх третій особі за ціною, наприклад, 100 гривень. Припустимо, що надія "ведмедя" виправдалася і ціна акції у другому випадку знизилася до 80 гривень. Тоді "ведмідь" купує ці ж акції, але вже не за 100, а за 80 гривень. Куплені акції він повертає кредитору. У першому випадку "ведмідь" був продавцем акцій, а третя особа - покупцем. У другому випадку вони міняються ролями. Таким чином, прибуток ведмедя становить: 100 - 80 = 20 гривень (мінус премія кредитору). Для здійснення цієї угоди необхідні умови, аналогічні умовам попередньої угоди.
Порівняння цих двох видів угод свідчить про те, що на відміну від угоди "продаж" угода "купівля" має не одне коло руху цінностей, а два - рух грошей між кредитором і "биком" і рух акцій між "биком" і третьою особою.
Фондові угоди класифікуються також за іншими ознаками, серед яких за своєю значимістю виділяється ознака часу виконання угоди. За цією ознакою фондові угоди діляться на касові і строкові. Угоди, що передбачають негайне виконання, називаються касовими або спотовими, а ринок таких угод - касовим або спотовим (спот-ринок). Відповідно до цього, ціна цінних паперів на спотовому ринку називається касовою або спотовою. Негайне виконання угоди не означає, що розрахунок за нею повинен за часом співпадати з укладенням угоди. Спотові угоди виконуються найшвидше, як правило, за 30 хвилин, а найповільніше - за 3 дні. Існує умовне позначення. Якщо розрахунок за угодою здійснюється тим же днем, коли вона укладена, то пишуть Т+ 0, якщо ж на наступний день, то Т+1, якщо через два дні, то Т+2 і т. д.
8.8.3. Етапи (стадії") укладення угод
Угода на фондовому ринку, так само як і будь-яка торгова технологія, складається з певних операцій, які здійснюються на певних етапах. Якщо угода починається з письмового (або електронного) оформлення і вже містить взаємне узгодження умов купівлі-продажу цінних паперів (так звані "затверджені" угоди), то після цього потрібні операції лише трьох наступних етапів: укладення угоди (1); кліринг (2); виконання угоди (3). В іншому випадку (при здійсненні "незатверджених" операцій) кількість етапів може збільшитися: з'являється необхідність у звіренні (узгодженні) параметрів угоди; крім того, може бути необхідне введення заявок у систему біржової торгівлі. Таким чином, основними етапами здійснення угоди на фондовому ринку слід вважати:
1) укладення угоди;
2) звірення параметрів угоди;
3) кліринг;
4) виконання угоди.
Перші два етапи мають договірний характер, а другі -виконавчий.
На позабіржовому ринку угоди укладаються усно (при особистій зустрічі або по телефону із записом переговорів на магнітну стрічку), по факсу або по спеціалізованих електронних мережах.
На первинному ринку має місце одночасне підписання двостороннього договору (при поширенні цінних паперів, що випускаються). Як правило, на професійному ринку угоди таким чином укладаються рідко, а сам процес укладення розтягується у часі.
Результатом першого етапу угоди є підготовка кожною стороною своїх внутрішніх документів, які містять її основні параметри. Такими документами можуть бути підписані бланки договорів купівлі-продажу, записи в журналах, брокерські або маклерські записки, відмітки на бланках виконання заявок, роздруки телексних повідомлень, звітні комп'ютерні файли і їх паперові роздруки.
Право власності на цінні папери переходить до нового їх власника не на першому, а на останньому етапі - в момент виконання угоди. Це правило особливо актуальне тоді, коли на період між першим і останнім етапами виплачуються дивіденди або відбуваються інші суттєві явища для продавця щодо даної угоди купівлі-продажу.
Другий етап - звірка. Вона необхідна в тих випадках, коли кожна із сторін на першому етапі окремо веде свої записи про умови угоди. Суть цього етапу полягає в тому, щоб надати обом сторонам можливість погодити (врегулювати) можливі розходження в розумінні суті і предмета угоди, що укладається. Документи, що містять зафіксовані результати першого етапу, використовуються для оформлення звірочних документів.
Підсумковими документами другого етапу можуть бути письмові записки, телексні роздруки, комп'ютерні файли або листи звірення, що надходять від спеціальної звірочної організації.
Слід зазначити, що сторони мають право відмовитися від звірення і пропустити другий етап (такі угоди іменуються "зафіксованими"), якщо вони довіряють одна одній і виключають можливість появи розходжень і помилок.
Третій етап - кліринг - є найскладнішим. Слово clear в англійській мові означає "чистий", "очищати". Від нього походить слово clearing, що означає "прояснення" і в більш спеціальному значенні слова - "взаємний залік". Отже, мова йде про очищення (звільнення, усунення) заборгованості між контрагентами, про прояснення їх ділових (грошових) відносин.
На практиці (як і в методичній літературі) немає однозначного визначення клірингу і зміст цього поняття виявляється різним. З цього приводу приведемо деякі на цей рахунок визначення. Кліринг - це безготівковий розрахунок. Кліринг - це взаємні розрахунки, що здійснюються без сплати готівкою наявних платіжних зобов'язань. Кліринг- це розрахунок шляхом заліку взаємних вимог. Кліринг- це залік взаємних вимог і зобов'язань, заснований на встановленні того: хто, що, кому винен і в який термін заборгованість повинна-бути погашена.
Фахівці виділяють наступні основні функції клірингу і пов'язаних з ним розрахунків:
1) забезпечення реєстрації угод, що укладаються, в тому числі передача і отримання інформації про угоди, їх перевірка, реєстрація та інші операції;
2) облік зареєстрованих угод - за видами ринку, за учасниками, за термінами виконання і т. д.;
3) залік взаємних зобов'язань і платежів учасників фондових угод;
4) гарантійне забезпечення угод;
5) проведення грошових розрахунків;
6) забезпечення поставки цінних паперів з укладених угод.
Загальна (принципова) схема клірингу досить проста. Якщо особа "А" з даної угоди повинна особі "Б" 500 гривень, а за попередньою угодою, навпаки, особа "Б" була вже винна особі "А" 300 гривень, то замість двох перерахувань коштів повинно бути здійснене одне: особа "А" заплатить особі "Б" різницю 500 - 300 = 200 гривень. Тобто 300 гривень за цією двосторонньою угодою буде зараховано.
При двосторонньому заліку виконується віднімання вимог одного контрагента з вимог іншого до тих пір, поки після включення в розрахунок усіх угод певного періоду не визначиться чисте сальдо заборгованості одного контрагента іншому.
Інший приклад (багатостороння угода). Особа "А" винна особі "Б" 500 гривень, особа "Б" винна особі "А" 300 гривень і особі "В" 400 гривень, особа "В" винна особі "А" 150 гривень. Якщо не користуватися клірингом, то треба зробити п'ять перерахувань грошей на загальну суму 1450 гривень. Застосування клірингу (взаємозаліку) спрощує систему розрахунку, який в даному прикладі виглядає так: особа "А" перераховує особі "Б" 50 гривень, а особа "Б" перераховує особі "В" 150 гривень. Відповідно схема істотно спрощується: замість п'яти операцій на суму 1450 гривень тепер виконується тільки дві операції на суму всього 200 гривень. Як бачимо, скорочується трудомісткість роботи по перерахуванню коштів, скорочується час на всі розрахунки і значно менша сума грошей знаходиться в розрахунках. При цьому кожний з учасників залишається "при своїх": кошти особи "А" зменшуються на 50 гривень, кошти особи "Б" зменшуються на 100 гривень, а кошти особи "В" збільшуються на 150 гривень. Відповідно, баланс додержаний, взаємна заборгованість погашена.
Останній (четвертий) етап здійснення угоди - це її виконання. Залежно від послідовності операцій, що виконуються на цьому етапі розрізняють три способи виконання угоди:
1) покупець отримує куплені ним цінні папери раніше, ніж продавець отримує за них гроші;
2) продавець отримує платіж раніше, ніж покупець отримує куплені ним цінні папери;
3) обидва процеси відбуваються одночасно, синхронно. Третій з названих способів ставить обидві сторони угоди в рівне становище, позбавляючи переваг будь-кого з них.
Грошові розрахунки за фондовими угодами на позабіржовому ринку здійснюються через звичайну систему банківських розрахунків. На біржовому ринку цим розрахункам властиві деякі особливості, головна з яких полягає в певному відособленні розрахунків по фондових угодах від інших розрахункових угод, що забезпечує здійснення взаємозаліку і поставки проти платежу.
Міжнародні депозитарно-клірингові центри здійснюють мультивалютні розрахунки, чого окремо взята національна грошова система зробити не може.
Вибору способу розрахунку за фондовими угодами передує підготовча робота, яка, зокрема, передбачає розробку механізму контролю за рівнем ризику, що супроводжує, як правило, грошові розрахунки.
8.8.4. Котирування цін при угодах
Буде помилково вважати, що учасника фондової угоди над усе в ній цікавить ціна (ринкова вартість, біржовий курс) цінного паперу. Про ціну домовляються продавець і покупець. Але кожний з них бажає знати (і це цілком зрозуміло), чи немає помилки в його позиції щодо ціни. У цьому їм допомагають котирування і фондові індекси.
Термін "котирування" (буквально - "нумерувати"), як правило, застосовується для вираження дії або механізму встановлення ціни, але може також сприйматися як обіг цінних паперів (якщо цінні папери знаходяться в обігу на біржі, то кажуть, що вони котируються) і як офіційна публікація про біржові курси в спеціальних бюлетенях.
Котирування здійснюється методом реєстрації або методом встановлення єдиного курсу. Перший з цих методів передбачає аналіз даних про фактично наявні і зареєстровані на фондовій біржі угоди. За підсумками аналізу виявляються характерні (типові) рівні цін, які є показовими для поточної ринкової кон'юнктури. Предметом реєстрації є граничні ціни - за верхнім і за нижнім рівнями біржового курсу певного дня.
Другий метод (єдиний курс) встановлюється, на основі відомостей про кількість цінних паперів, які бажає продати продавець, і про кількість цінних паперів, які бажає купити покупець. Виявлена ціна виражає тимчасову і відносну рівновагу, чого, проте, цілком достатньо для того, щоб вона була авторитетним орієнтиром для учасників угоди.
Таким чином, котирування - це механізм встановлення ціни (курсу) цінного паперу на певній фондовій біржі, причому на кожних біржових зборах у ході аукціону. Але учасників фондового ринку цікавить також зміна ціни, і не тільки на даній біржі, а в масштабах галузі або навіть всієї країни. Для задоволення цієї потреби розробляються і публікуються фондові індекси, для розрахунку яких зазвичай використовуються результати котирування.
Фондовий індекс свідчить про зміну ціни акцій великої групи авторитетних компаній. Чим ширша вибірка, тим індекс ближчий до індикатора стану окремої галузі або всієї економіки загалом. Індекси переважно будують не за галузевою ознакою, а за капіталізацією, тобто за сумарною ринковою вартістю всіх акцій, що знаходяться в обігу.
У загальному вигляді фондові індекси являють собою зміну середніх цін певного набору цінних паперів. Використовується середня арифметична проста, середня арифметична зважена, середня геометрична.
Середня арифметична проста визначається таким чином: ціни акцій усіх емітентів на момент закриття торгів складаються і отримана сума ділиться на кількість складових. При цьому кожна акція має однакову вагу незалежно від розміру компанії-емітента. Цей метод найбільш простий.
При визначенні середньої арифметичної зваженої за вагу беруться, як правило, показники капіталізації. Тим самим враховується реальний масштаб ринку, вплив акцій, за якими капіталізація вища і які більш ліквідні. Стан ринку порівнюється з базисним або попереднім періодом.
Середня геометрична, що використовується для визначення фондового індексу, обчислюється шляхом множення цін акцій. З отриманого добутку визначається корінь n-го ступеня, де п - кількість акцій.
Розробка фондових індексів була почата в кінці XIX століття, коли Чарлз Доу почав розраховувати в США середній показник зміни курсу акцій 11 найбільших компаній. В Україні нині фондові індекси розробляють і публікують 4 інвестиційні компанії та Українська фондова біржа. Робота щодо створення єдиної системи розрахунку фондових індексів в Україні продовжується, а її головна мета полягає в підведенні більш міцної інформаційної бази під прийняття рішень щодо угод на фондовому ринку.
Результати котирування і фондові індекси при всьому їх великому значенні не дають гарантій на успіх тієї чи іншої угоди. Фондова угода залишається справою ризикованою.
Як уже зазначалося, угода на фондовому ринку - це процес, що складається з цілого ряду етапів і операцій. І на кожному етапі, на кожній операції інвестора може підстерігати несприятливий збіг обставин.
Кожен з учасників фондової угоди чимось ризикує вже на перших етапах її укладення. Чим же? Адже він ще не обтяжив себе договірними зобов'язаннями і тим більше поки що не передав цінні папери (якщо він продавець) або не заплатив за них (якщо він покупець). Виявляється, що ризик на цих етапах угоди може зводитися до можливої втрати часу на переговори з контрагентом. Таке розуміння ризику вірне, але лише поверхневе. Цілком зрозуміло, що сам час для кожної людини представляє цінність, і прикро його втрачати, до того ж зробивши зайві турботи щодо укладення угоди. Але головне в тому, що за час оформлення угоди, яка не відбулася, учасник угоди втратить можливість "заробити гроші" в іншому місці. У таких випадках добросовісна сторона такої угоди втрачає можливість укласти угоду з іншою особою. Отже, тут доводиться мати справу з втраченою фінансовою вигодою.
Першопричини зриву процесу укладення угоди різні. Один з її учасників, будучи спочатку платоспроможним, потім міг виявитися на грані банкрутства (із своєї вини або через обставини), міг змінити своє рішення продовжувати вести переговори на предмет укладення угоди у зв'язку з можливістю здійснити більш вигідну купівлю (продаж) цінних паперів або іншої угоди поза фондовим ринком.
Слід враховувати і ту обставину, що ситуація на ринку може призвести не тільки до втраченої вигоди, а й спричинити прямі збитки, коли продавець цінних паперів, не отримавши вчасно грошей від покупця, буде не в змозі виконати свої зобов'язання перед третіми особами, що може підвести його під штрафні санкції або примусити укласти аналогічну угоду на не вигідних для себе умовах. Такий ризик іменується "ризиком понесення збитків по відшкодуванню".
Але навіть при акуратному виконанні зобов'язань з угод ризик все ж залишається. Особливо в умовах слабо організованої і неконтрольованої фондової діяльності. Розмір ризику може бути значним, а сам він слабо передбачуваний, оскільки існує багато чинників, що зумовлюють нестабільність ринку. До таких чинників належать: зміна міри ліквідності і прибутковості цінних паперів, коливання ставки банківського кредиту, порушення балансу попиту і пропозиції на фондовому ринку, падіння або зростання цін на активи товарного і валютного ринків, хвиля інфляції, рентабельність галузей народного господарства, що часто змінюється, непередбачені інноваційні процеси, фінансова нестабільність емітентів, труднощі в здійсненні приватизації, конкуренція торговців цінними паперами, вияв нових тенденцій у бюджетній і податковій політиці, неузгодженість термінів розрахунку на світовому ринку цінних паперів тощо. Ймовірно, легше перерахувати те, що не впливає на курс цінних паперів. Особливо, якщо ще враховувати вплив політичних і суспільних явищ, які впливають на зміст, форму і темпи економічної реформи в країнах з перехідною економікою.
Всі ці та інші чинники знаходяться у взаємодії - функціональній або стохастичній. Існують спроби їх класифікувати. Пропонується, зокрема, поділяти ризик на систематичний і несистематичний. Перший з них викликається загальноринковою зміною курсів цінних паперів, що впливає на курс акцій конкретної фірми. Другий вид ризику (несистематичний) зазвичай поєднують із станом конкретної фірми і оцінюють його незалежно від стану ринку загалом. У цьому випадку корисно знати рейтинг (комплексну оцінку) даного цінного паперу, оскільки в ньому важливою складовою є надійність отримання прибутку.
Існують й інші підходи до класифікації ризику. Так, наприклад, рекомендується виділяти загальний ризик, пов'язаний з певним видом капіталу, і ринковий ризик, пов'язаний з групою капіталу (портфелем інвестицій).
На основі вивчення характеру і міри взаємозв'язків між різними чинниками ризику, розробляються системи і методи захисту від ризику. Існують три види такого захисту:
1) запобігання подіям, які можуть завдати збитків;
2) зменшення збитків, що вже наступили;
3) страхування від збитків шляхом передачі відповідальності іншій особі.
Під кожний вид захисту від ризику, особливо під страхування, підводиться складний математичний апарат, описаний в багатьох наукових виданнях зарубіжних вчених і відображаючий досвід біржової гри та сучасну методологію фінансового аналізу. У розвиток цієї методології помітний внесок роблять українські вчені.
Оптимісти вважають (і не без підстав), що можна не тільки здійснювати захист від ризику, але й управляти ним. Однак для цього треба не тільки досконало володіти механізмом укладення фондової угоди, а й грунтовно вивчати і постійно відстежувати загальний стан і тенденцію фондового ринку, пам'ятаючи, що угода - це лише вершина айсберга. І не слід забувати, що ставка на великий виграш завжди супроводиться ознакою великого програшу. Навіть за малоризикові комбінації строкових угод доводиться платити зменшенням шансів отримати прибуток.
8.8.5. Хеджування та спекуляція у біржових угодах
При перерахуванні засобів зниження ступеня ризику свідомо не був згаданий такий засіб, як хеджування. Воно заслуговує того, щоб про нього сказати окремо.
Якщо важко поєднати прибутковість і надійність угоди, то можна перенести ризик з одного учасника на іншого. Для такого способу зменшення ризику підібраний термін - хеджування (англійською hedge - захищати). Хеджування розуміється як дія щодо страхування цінних паперів від знецінення внаслідок можливого падіння їх курсу.
Хеджування найбільш повно втілюється в строкових угодах. Звернення до строкових угод дає змогу без великих особливих зусиль перенести ризик з однієї особи на іншу. Перша особа іменується хеджером, а друга - спекулянтом. Між іншим, сторонами угоди можуть виступати два хеджери, коли один з них страхується від ризику, пов'язаного з підвищенням ціни, а інший - від ризику, пов'язаного із зниженням ціни.
Хеджування може захистити хеджера від втрат, однак при цьому позбавляє його можливості скористатися сприятливим розвитком кон'юнктури, якщо таке станеться. Про цю особливість строкової угоди і хеджу добре знають особи, які пов'язані з виробничим процесом і планують свої майбутні витрати і прибутки. Вони знають і готові поступитися потенційним прибутком заради визначеності перспектив фінансового становища компанії. Це одна з причин використання строкових угод.
Інша причина - спекуляція. Хеджером можна стати лише тоді, коли, як правило, маєш справу із спекулянтом. Можливості для хеджування і спекуляції строкова угода надає завдяки тому, що момент виконання такого виду угод і момент їх укладення розділені значним (багатомісячним) проміжком часу, протягом якого ціна предмета угоди (цінних паперів), як правило, істотно змінюється -з тими чи іншими наслідками для учасників угоди.
Розглянемо суть строкових угод на цифрових прикладах. Припустимо, що сторони строкової угоди визначили ціну виконання на рівні 500 грн. за одну акцію, а термін її закінчення становить три місяці. Це означає, що через три місяці незалежно від ринкової ціни, яка складеться на цей момент, продавець обов'язково повинен буде продати покупцеві акції за 500 грн., а покупець повинен обов'язково купити їх за цією ж ціною. Якщо до моменту закінчення угоди ринкова (оптова) ціна становитиме, наприклад, 700 грн., то покупець отримає прибуток: заплативши продавцеві 500 грн., він продасть її на ринку за 700 грн. Різниця в розмірі 200 грн. складе його прибуток. Якщо ж ринкова ціна знизиться до 400 грн., то покупець понесе втрати: він переплатить на кожній акції 100 грн., оскільки заплатить продавцеві 500 грн., в той час як на ринку він купив би ці акції за 400 грн.
Повернемося тепер до продавця акцій. Його результати будуть завжди протилежні результатам покупця: якою мірою один з них виграє, такою ж інший програє. При ринковій ціні 700 грн. продавець несе втрати в розмірі 700 - 500 = 200 грн., а при ринковій ціні 400 грн. виграш в розмірі 500 - 400 = 100 грн. При цьому втрати продавця можуть мати одну з двох форм - залежно від того, чи мав він на руках в момент укладення угоди акції, а також чи має він можливість купити на ринку акції цього ж емітента. Якщо він мав на руках акції, то його втрати виразяться у формі упущеного прибутку: адже якби він не уклав цю угоду, то зміг би продати свої папери на ринку 700 грн. за акцію, а не продавати покупцеві по угоді за 500 грн. Упущений прибуток у цьому випадку становить 200 грн. Якщо ж продавець в момент укладення угоди не мав на руках акцій, то він змушений буде купити їх на ринку по 700 грн. за акцію і продати їх покупцеві за угодою за 500 грн. У такому випадку він зафіксує ту ж суму (200 грн.), але вже у формі реального збитку. При ринковій ціні 400 грн. продавець також буде мати дві форми виграшу. Якщо він на момент укладення угоди не мав акцій на руках, то на момент виконання угоди він купує на ринку акції за 400 грн. і продає їх покупцеві за угодою за 500 грн., маючи при цьому явний прибуток в розмірі: 500 - 400 = 100 грн. Якщо продавець на момент укладення угоди мав акції і при цьому має можливість (гроші і пропозиція на ринку) купити такі ж акції на ринку, то він буде мати такий же прибуток: 500 - 400 =100 грн. Якщо ж він мав акції, але при цьому на момент закінчення операції не має можливості купити на ринку такі ж акції, то в цьому випадку його виграш виразиться у формі відверненого збитку: адже якби не угода, то йому довелося б продати на ринку акції за 400 грн., але завдяки угоді він продав їх покупцеві за угодою за колишньою ціною - 500 грн. за акцію.
Цифри наведеного прикладу торкалися твердої угоди (у вигляді форвардного або ф'ючерсного контракту), коли кожна сторона повинна обов'язково виконати умови угоди. Але до складу строкових угод належать не тільки тверді угоди, але й умовні угоди (у вигляді опціонних контрактів), коли однією з сторін надається право виконати або не виконати операцію контракт. За це право його власник сплачує іншій стороні премію, тобто купує право вибору -виконувати угоду чи відмовитися від неї.
Зазначимо, що існує два типи опціону: опціон кол і опціон пут. Придбаваючи опціон кол, покупець придбаває право купити у продавця опціону вказаний в контракті актив (цінні папери) у встановлені терміни за ціною виконання, або ж відмовитися від цієї купівлі. Придбаваючи опціон пут, покупець придбаває право продати продавцеві опціону вказаний в контракті актив або ж відмовитися від цього продажу (схема 14.). Розглянемо на прикладі схему строкової угоди по типу опціон кол.
Припустимо, що ціна виконання визначена стороною в розмірі 500 грн. за акцію. Продавець акції виписує опціон і продає його покупцеві за премію в розмірі 150 грн. Такі умови контракту. Розглянемо два випадки, коли ціна знижується і коли підвищується.

При зниженні ціни покупець відмовляється від виконання опціону кол, оскільки на ринку він зможе купити акції, наприклад, за 400 грн., що на 100 грн. дешевше за ціну виконання контракту. Покупець понесе втрати, рівні сплаченій премії, тобто 150 грн. Якби він все-таки виконав опціон і купив акції за 500 грн., то загальна сума втрат становила б 250 грн. Слід зазначити, що сплачена покупцем премія за опціон йому ні при якому його вирішенні стосовно угоди продавцем опціону не повертається. Тому продавець опціону при зниженні ціни і відмові покупця виконати опціон має прибуток у вигляді сплаченої йому премії в розмірі 150 грн.
Чистий прибуток покупця опціону і такі ж втрати продавця будуть мати місце, коли ринкова ціна буде вищою за величину, яка являє собою суму ціни виконання і премії, тобто 650 грн.
Слід звернути увагу на інтервал, що знаходиться в межах 500 -650 грн. Коли ринкова ціна акції знаходиться в межах інтервалу, то покупцеві є сенс виконати опціон, оскільки це дозволить йому зменшити свої втрати, які виникли внаслідок сплати премії: -150 + (540 - 500) = -110, тобто при ринковій ціні 540 грн. втрати покупця зменшаться на 40 грн. На таку ж суму зменшується прибуток продавця опціону: 150 - 40 = 110 грн.
Отже, максимальні втрати покупця опціону кол становитимуть 150 грн. У той же час його потенційний виграш може виявитися дуже великим, якщо ринкова ціна зросте. Максимальний виграш продавця опціону рівний премії в розмірі 150 грн. При ринковій ціні, як зазначено вище, продавець також отримає прибуток, але в меншому обсязі. При ринковій ціні вищій за 650 грн. продавець опціону понесе збитки.
Особливості операції опціону пут полягають, по-перше, у тому, що покупець відмовиться від виконання опціону при підвищенні ціни, по-друге, втрати обох сторін будуть обмежені нульовим значенням ціни акції.
Строкові угоди з преміями (опціони) відрізняються великою різноманітністю, їх нараховують десятки - стратегії, комбінації, спреди і т. д. Під комбінацією розуміють портфель опціонів різного виду на одні і ті ж активи з однією і тією ж датою закінчення контрактів, які можуть включати однакові або різні ціни. Спред - це портфель, що складається з опціонів одного виду на одні і ті ж активи, але з різними цінами виконання. Разом комбінації і спреди утворюють стратегію.
З великої кількості комбінацій слід розглянути стелаж (стредл), який являє собою комбінацію опціонів кол і пут на одні і ті ж акції з однією і тією ж ціною виконання. Інвестор в цьому випадку може бути або покупцем, або продавцем опціону, тобто займати або довгу позицію, або коротку. Вибір такої стратегії пов'язаний з тим, що інвестор чекає істотної зміни ціни акцій, але не може точно визначити, в якому напрямі вона станеться - у бік підвищення чи у бік зниження. Якщо таке відхилення станеться, то покупець отримає прибуток. У свою чергу продавець стелажу розраховує на незначні коливання ціни. Покупець платить за даною угодою дві премії, купуючи опціон кол і опціон пут.
Сучасний арсенал методів побудови строкових угод досить багатий і містить рекомендації щодо вибору стратегії, визначення межі премій опціонів, способів хеджування ф'ючерсними контрактами, розробки опціонів на біржові індекси, ф'ючерсні контракти, облігації, валюту і т. д.
8.8.6. Інформаційне забезпечення угод
Як уже зазначалося, угода - це основний елемент технології обігу цінних паперів, перехід їх від одного власника до іншого, без чого фондовий ринок- не фондовий і взагалі не ринок. І як будь-яка інша технологія, фондова угода має певні форми свого забезпечення -методичне, юридичне, організаційне, кадрове, документальне, інформаційне, технічне. Зупинимо увагу на двох останніх.
Інформаційне забезпечення не вимагає доказів своєї важливості. І все ж слід зазначити, що ринок капіталу, як синонім фондового ринку, являє собою сферу торгівлі певним товаром - капіталом. Якщо будь-який магазин не стане інформувати своїх покупців про товар, що продається ним, то ніхто "в темну" не стане такий товар купувати. Така ж умова характерна і для успішної торгівлі капіталом. Не випадково майже у всіх основних нормативних документах, що регламентують фондовий ринок, підкреслюється важливість його інформаційної відвертості, прозорості. Це стосується і звітності учасників фондової діяльності, і вимог клієнтів до посередників, і реклами, і стандартизації, і державного нагляду.
Але учасники фондових угод повинні бути не тільки досить інформовані про товар і його продавця, а й знаходитися в рівних умовах інформованості. Тому неприпустимо, щоб хтось незаконним шляхом отримував раніше за інших інформацію про вигідність і умови вкладення капіталу в той чи інший цінний папір. Мова йде про право інвестора й емітента на комерційну таємницю, про збереження, зокрема, інсайдерської інформації (від англійського inside -внутрішній).
Інформаційне забезпечення фондових угод в цей час все більше поєднується з технічним. Прикладом може служити створення в Україні національної електронної телекомунікаційний системи, яка знайшла своє втілення в Торгово-інформаційній системі (TIC), яка працює в рамках Позабіржової Фондової Торгової Системи. На дисплей споживача надходить інформація про ціни і обсяги обігу цінних паперів в країні. Обмін котирування здійснюється в режимі реального часу.
Про перспективу електронізації фондового ринку можна судити за досягненнями високорозвинених країн. Так, у США інформація надходить від різних фондових бірж країни і об'єднується в єдину інформаційну систему, яка аналізується Корпорацією автоматизації індустрії цінних паперів.
Серед численних електронних систем передачі й аналізу інформації про кон'юнктуру на світовому фондовому ринку увагу викликає так званий "кабінетний дилерський зв'язок". Його створенню передували великі вкладення коштів у вдосконалення інформаційних технологій, що в свою чергу було результатом зростаючого обсягу інформації на ринку цінних паперів. В одній із доповідей, підготовленій Інститутом економічного розвитку Світового банку (1996 p.), зазначається, що за останні роки здійснення взаємовідносин між великими брокерами і їх інституціональними клієнтами стало складним і заплутаним, оскільки безліч інформаційних служб направляло свої відомості на екрани комп'ютерів, встановлених на столах кожного окремого користувача. Це створювало для дилера незручну і навіть небезпечну обстановку. Ускладнення породили ідею розробки складеного екрана, що став основним компонентом системи кабінетного зв'язку. Тепер дилер має можливість сам вибирати з великого потоку інформації те, що йому хотілося б постійно бачити перед собою на двох або трьох екранах. Ці екрани мають вихід на будь-які приватні домашні системи, забезпечуючи дилера даними про торгові обмеження і детальною інформацією про клієнтів. Первинне здійснення цієї схеми передбачало перенесення інформації на рівні відео, що було досить дорогим процесом. Більш пізнє удосконалення принесло з собою перенесення на цифровому рівні в локальних мережах. Кожна дилерська позиція контролюється робочою станцією, при тому, що всі дані, що надходять, переносяться в мережу через інтерфейсну станцію зв'язку із зовнішньою мережею. Такі механізми дають можливість фірмам займати більш вигідне конкурентне становище, забезпечення кабінетних систем і аналітиків спеціальними допоміжними програмами, що дозволяють відійти від традиційних послуг продавців котирувань. У відповідь на це продавці досить швидко обзавелися системою кабінетного зв'язку, і конкуренція на ринку інформації залишилася на тому ж високому рівні.
Питання для самоконтролю
1. Дайте юридичне визначення цінного паперу.
2. Перерахуйте основні економічні характеристики цінних паперів.
3. Що собою представляють прибутковість, надійність, ліквідність і курс цінних паперів? Що таке номінальна вартість?
4. Охарактеризуйте "життєвий цикл" цінного паперу.
5. Що спільного між грошима і цінними паперами?
6. Що розуміється під типами, видами і різновидами цінних паперів?
7. Перерахуйте види цінних паперів залежно від статусу емітента.
8. Що розуміється під ордерними цінними паперами?
9. Що собою представляють бездокументарні та безготівкові папери?
10. Перерахуйте цінні папери з точки зору їх надійності.
11. Що таке дисконтні папери?
12. Які види цінних паперів вважаються найнадійнішими і чому?
13. Що таке курсові папери?
14. Що собою представляють конвертовані цінні папери?
15. Яка різниця між пайовими і борговими цінними паперами?

<< Розділ 7
Розділ 9 >>
 

Библиотека Воеводина
... Главная страница
    
"Організаційно-правові основи біржової діяльності" / А.І. Берлач та ін. ... Зміст