|
Частина 1
ТНК як суб'єкт світового господарства
Розділ 2
Економічна природа ТНК
2.4. Типи і структура корпорацій в економічній діяльності міжнародного
рівня
Корпоративний характер міжнародного бізнесу та варіативність кон'юнктурних
умов, численні конкретні підприємницькі завдання зумовлюють диверсифікацію
організаційних форм господарської діяльності великих компаній, які можуть
як концентрувати свою діяльність у рамках певної галузі, так і функціонувати
як міжгалузеві утворення.
Класифікація корпорацій за типами здійснюється відповідно до ступеня усуспільнення
капіталів і об'єднання видів (фаз) господарської діяльності.
Картель - об'єднання підприємців, учасники якого узгоджують між собою
обсяги виробництва, поділ ринків збуту, ціни, умови продажів і найму робочої
сили, строки та інші умови платежів тощо. При цьому учасники картелів
зберігають виробничу і комерційну незалежність. Враховуючи природу та
цілі картельних угод, можна вважати природним, що вони, як правило, є
одногалузевими.
Фактична мета картелю - досягнення таких домовленостей між суб'єктами
пропозиції на ринку, які дають їм змогу поліпшувати параметри та результативність
своєї комерційної діяльності за рахунок створення більш сприятливих для
себе договірних рамок і спільних засобів політики. Результатом таких домовленостей
є зменшення тиску конкурентної боротьби за споживачів, погіршення умов
діяльності останніх і послаблення стимулів оптимізації та розвитку виробництва.
З огляду на це картельні об'єднання у класичних- виявах цього феномену
за ринкової економіки, як правило, забороняються. Щоправда, такі заборони
діють переважно на національному рівні і їх можна ефективно обминати.
У сфері міжнародної економічної діяльності набули поширення експортні
та імпортні картелі. Експортні картелі використовують дочірні фірми ТНК
з метою розширення експорту та здійснення узгодженої, цілеспрямованої
політики на ринку певної продукції. Імпортні картелі створюються великими
імпортерами, часто - за участю дочірніх структур ТНК для протистояння
іноземним конкурентам.
Найвідоміший приклад міжнародної картельної угоди -об'єднання країн-експортерів
нафти - ОПЕК. Головним змістом спільних домовленостей цих країн є узгодження
обсягів видобутку нафти і вплив на ринкові ціни на неї.
Синдикат - форма об'єднання, за якої учасники зберігають виробничу самостійність,
але втрачають самостійність комерційну відповідно до взаємних угод. (У
ширшому значенні під синдикатом розуміють комерційне об'єднання фірм задля
досягнення спільних цілей.) Найбільшого розвитку синдикати набули на початку
XX ст., зокрема в Україні, як і на решті території тодішньої Росії за
часів царату, а пізніше й НЕПу. Помітну роль відігравав синдикат "Продвугілля",
створений у 1904 p., який був однією з найбільших монопольних структур
такого типу в Російській імперії. До нього входило 18 великих акціонерних
вугільних товариств, підприємства яких зосереджували майже 75% усього
видобутку вугілля в Донбасі.
У сучасних умовах така форма об'єднання, як синдикат, використовується
рідко. На засадах міжнародного синдикату функціонує фактично одна велика
ТНК - "Де Бірс", що контролює понад 80% світового ринку діамантів.
Пули - монопольні об'єднання, за яких прибутки надходять до спільних фондів,
відтак здійснюється узгоджений їх розподіл відповідно до результатів експлуатації
певної частини ринку, в заздалегідь обумовленій пропорції. Прикладом міжнародного
пулу є "золотий пул", створений для торгівлі патентами.
Трест - форма об'єднання, в рамках якого учасники втрачають виробничу,
комерційну, можливо - юридичну самостійність. Учасники трестів, які є
також власниками акцій, розподіляють прибутки відповідно до розмірів їх
пакетів акцій. Реальний контроль за трестом здійснює правління або головна
компанія. Типовим для трестів є їх поширення в рамках галузей, які виробляють
однорідну продукцію, хоча існують і міжгалузеві трести. ТНК як трестові
об'єднання не прижилися, цей тип компанії використовується переважно у
вигляді структурних підрозділів, відділень і підприємств, що входять до
складу ТНК.
Концерн - складна форма господарської діяльності компанії, яка передбачає
об'єднання підприємств промисловості, транспорту, торгівлі та банківської
сфери. Типовою ситуацію є формальне збереження учасниками концернів юридичної
та господарської самостійності за умови здійснення підприємницької діяльності
під контролем домінуючих у них фінансових угруповань. Існують концерни
дво- та кількаповерхові. Учасниками концерну можуть бути корпорації, які
об'єднують свої потенціали й зусилля в ринковій стратегії.
Характерною особливістю концернів є взаємне проникнення капіталів різних
галузей, а їх головною перевагою (як форми усуспільнення потенціалів виробничої
діяльності) -надвелика концентрація фінансових і промислових ресурсів,
оскільки в концерні можуть об'єднуватися різногалузеві комерційні структури,
власники реальних ресурсів і грошей.
Консорціуми - специфічна форма поєднання економічних потенціалів ринкових
агентів. Виникають на базі тимчасових угод між кількома банківськими і
промисловими корпораціями, фірмами з метою реалізації певних спільних
проектів. Як і інші міжнародні об'єднання, консорціуми набули поширення
в різних країнах та регіонах світу. Однак у деяких національних господарських
системах консорціуми прижилися найбільш органічно, зокрема в Італії.
Типовим приводом до утворення консорціуму, нерідко із залученням кількох
великих іноземних партнерів, є реалізація великого технологічно складного
і капіталомісткого проекту, наприклад літакобудівного, аерокосмічного.
Україна, зокрема, бере участь у консорціумному проекті "Sea Launch",
учасниками якого є також США, Росія і початкове була Норвегія. Передумова
ефективної участі України в цьому проекті - її традиційна для останніх
десятиліть спеціалізація на військово-космічних розробках і виробництві,
що робить для країни особливо перспективним співробітництво в галузі мирного
космосу. Крім участі в проекті "Sea Launch", слід відзначити
широке використання українських ракет у міжнародних космічних запусках.
Наприкінці 90-х років XX ст. у підконтрольній національному космічному
агентству України сфері працювало 17 державних організацій і 7 акціонерних
товариств, які є світовими лідерами з багатьох напрямів аерокосмічного
виробництва. Україна має у своєму розпорядженні ракети-носії "Циклон",
"Зеніт-ЗСЛ", "Дніпро" з високими експлуатаційними
якостями (наприклад, російський "Союз" здатний вивести на орбіту
4 супутники, а "Зеніт" - 12) і завдяки цьому бере активну участь
у міжнародних консорціумних проектах.
Транснаціональні стратегічні альянси (ТСА) - різноманітні форми союзів
самих ТНК.
ТСА - особлива організаційна форма міжфірмових, міжкорпораційних зв'язків
двох або більше компаній, у рамках якої здійснюється довгострокова координація
економічної діяльності учасників з метою реалізації масштабних виробничих
проектів, максимізації результатів технологічної кооперації, скорочення
тривалості інноваційних процесів, зниження вартості та ризикованості виробництва,
поліпшення умов доступу до певних ринків.
У рамках ТСА здійснюється різновекторна координація - як горизонтальна
(між підприємствами однієї галузі), вертикальна (між постачальниками та
споживачами по технологічній лінії виготовлення і виробничого споживання
продукції), так і діагональна (між різногалузевими структурами), що додає
оперативності у розв'язанні завдань розвитку виробництва, забезпечує більшу
управлінську гнучкість і технологічну мобільність.
Таким чином, ТСА - це новий рівень концентрації капітальних ресурсів,
централізації управління виробництвом, науково-технічною сферою, а також
перерозподільчо-регу-люючого механізму.
З точки зору організаційної структури ТНК функціонують як одно- та багатогалузеві
концерни. Одногалузеві концерни - це, як правило, горизонтально інтегровані
корпорації. Вони являють собою підприємства, що випускають велику частину
однорідної продукції. Наприклад, так функціонують британська ТНК "Водафон",
яка надає телекомунікаційні послуги, мережа підприємств "Fast Food".
Багатогалузеві концерни можуть існувати у формі вертикально інтегрованих
корпорацій і диверсифікованих ТНК. Вертикально інтегровані корпорації
утворюються у результаті об'єднання при одному власникові та під єдиним
контролем найважливіших сфер виробництва кінцевого продукту. Зокрема,
транснаціональна нафтова компанія видобуток сирої нафти здійснює в одній
країні, рафінування - в іншій, а продаж кінцевих нафтопродуктів - у третіх
країнах. Диверсифіковані ТНК .охоплюють національні підприємства з вертикальною
і горизонтальною інтеграцією. Типовий приклад корпорації такого типу -
швейцарська корпорація Nestle, що має 95% своїх виробництв за рубежем
і зайнята ресторанним бізнесом, виробництвом продуктів харчування, реалізацією
косметики, вин та ін. Число таких компаній в останні роки швидко зростає.
У всіх ТНК головна компанія є оперативним штабом корпорації. На базі широкомасштабної
спеціалізації та кооперування вона здійснює техніко-економічну політику
і контроль за діяльністю закордонних філій. Закордонні філії та дочірні
фірми становлять регіональну структуру, ТНК. Останніми роками в ній відбуваються
істотні зміни, пов'язані із здійсненням так званої комплексної стратегії.
Комплексна стратегія ТНК заснована на глобальному підході, який передбачає
оптимізацію результату не для кожної окремої ланки, а для об'єднання,
тобто для корпорації в цілому, її суть полягає в децентралізації управління
міжнародним концерном і значному підвищенні ролі регіональних управлінських
структур. Така політика стала можливою завдяки досягненням техніки в галузі
зв'язку та інформації, розвитку національних і міжнародних банків даних,
повсюдній комп'ютеризації. Вона дає змогу ТНК координувати виробничу і
фінансову активність зарубіжних філій і дочірніх фірм. Комплексна інтеграція
в рамках ТНК потребує і комплексної організаційної структури, що виражається
у створенні регіональних систем управління та організації виробництва.
Регіональні системи управління сучасної ТНК побудовані у трьох основних
видах:
1) головні регіональні управління, які несуть відповідальність за діяльність
концерну у відповідному регіоні. Вони наділені всіма правами щодо координації
та контролю за діяльністю філій у цьому регіоні (наприклад, головне регіональне
управління американського концерну "General Motors" з координації
діяльності філій в "Азії та Океанії розташоване в Сінгапурі);
2) регіональні виробничі управління, які координують діяльність підприємств
по лінії руху продукту, тобто відповідному виробничому ланцюжку. Такі
управління відповідають за забезпечення ефективної діяльності відповідних
підприємств, безперебійне функціонування всього технологічного ланцюжка,
вони підпорядковані безпосередньо головному регіональному управлінню концерну.
Регіональні виробничі управління націлені на розвиток ефективних видів
виробництв, нових моделей і товарів (наприклад, корпорація "Hewlett-Packard"
на початку 90-х років XX ст. з цієї причини перемістила свої виробничі
управління з низки лідируючих продуктів із США до Європи);
3) функціональні регіональні управління забезпечують специфічні види діяльності
концерну: збут, постачання, обслуговування споживачів після продажу їм
товару, науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи тощо. Ці управління
відповідальні за результати діяльності всіх відповідних структур у регіональному
або глобальному масштабі.
Таким чином, ТНК є домінуючою формою функціонування міжнародного капіталу.
Вони являють собою мережу взаємопов'язаних підприємств, які походять з
однієї країни і мають свої складові та філії в інших країнах. На відміну
від національної компанії, ТНК переносить за кордон не сам товар, а процес
інвестування, поєднуючи його із закордонною робочою силою в рамках міжнародного
виробництва. Тому головними економічними критеріями, за якими визначається
належність компанії до ТНК, є: число іноземних держав, в яких діють підрозділи
або/та філії компанії; відсоток грошової маси, що виплачується за кордоном;
відсоток іноземних капіталовкладень; число зайнятих за кордоном; відсоток,
прибутку, який компанія отримує з інших країн; відсоткове співвідношення
продукції та отримуваного прибутку в країнах базування і за кордоном;
загальний рівень продажу за кордоном.
Виникнення ТНК є результатом розвитку об'єктивних процесів інтернаціоналізації
сфери обігу та виробництва, а їх розвиток зумовлється чинниками, які дають
змогу макси-мізувати виграш від міжнародного поділу праці й інших факторів
виробництва, сприяють оптимальній реалізації цільової функції корпорації.
Залежно від ступеня усуспільнення капіталу та виду господарської діяльності
ТНК можуть бути представлені картелями, синдикатами, пулами, трестами,
концернами, консорціумами. Найпоширенішими серед них є ТНК у формі концерну.
Транснаціональні концерни можуть бути одно- та багатогалузевими. Становлення
багатогалузевих концернів - результат стратегії зменшення ризику через
диверсифікацію виробництва. Нині більшість ТНК - це багатогалузеві об'єднання
з децентралізованою системою управління й відносно значною роллю регіональних
управлінських структур.
Контрольні запитання і завдання
1. У чому відмінність між міжнаціональними і транснаціональними компаніями?
2. Що є головною причиною недовговічності міжнаціональних компаній? Обґрунтуйте
свій висновок.
3. Назвіть і розкрийте систему критеріїв, за якими визначають належність
компанії до ТНК. Яке значення для визнання компанії транснаціональною
мають якісні критерії?
4. Дайте визначення суті ТНК і підтвердіть його прикладами.
5. Чому переваги ТНК є водночас і чинниками їх розвитку? Яка, на Вашу
думку, перевага-чинник є провідною? Відповідь обґрунтуйте.
6. Чому з усіх типів ТНК найпоширенішими є концерни? Поясніть причини,
через які трести як тип ТНК виявилися функціонально неспроможними.
|