|
РОЗДІЛ 2. ФУНКЦІОНАЛЬНИЙ МЕХАНІЗМ РИНКУ
ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ
ТЕМА 7. ФІНАНСОВІ ПОСЛУГИ НА РИНКУ КАПІТАЛУ (кредитному)
7.1. Види послуг комерційних банків
7.1.1. Поняття та економічна роль банківського кредиту
Посередницька діяльність комерційних
банків на фінансових ринках, яка складається з виявлення тимчасово вільних
коштів вкладників, залучення в банк і надання їх у вигляді кредитів особам,
що мають потребу в позикових коштах, приносить реальну користь усьому
суспільству.
Пунктом 10 Положення НБУ «Про кредитування» передбачено, що основними
джерелами формування банківських кредитних ресурсів є власні кошти банків,
залишки на розрахункових та поточних рахунках, залучені кошти юридичних
та фізичних осіб на депозитні рахунки, до запитання та строкові міжбанківські
кредити та кошти, одержані від випуску цінних паперів.
Здійснюючи цілеспрямований вибір майбутніх позичальників і надаючи кредити
лише тим, хто може заплатити найбільшу процентну ставку за виданим кредитом,
узгоджуючись із загальними умовами ринкової кон’юнктури, банкіри направляють
потік грошових коштів у русло інвестицій у реальний капітал, який забезпечує
високу віддачу.
Банківські кредити залежно від вибраного критерію можна класифікувати:
за строками, предметами кредитування, цілями, забезпеченістю економічної
сфери застосування, методами надання та способами погашення, характеру
та способу сплати відсотків, числом кредиторів.
У банківській енциклопедії вказується на такі види банківського кредиту:
залежно від економічної сфери застосування, кредит можна розділити на
внутрішній і міжнародний. В умовах дворівневої банківської системи виділяється
кредит центрального банку і кредит комерційних банків.
Кредит комерційних банків обслуговує різні виробничі потреби підприємств
і господарських організацій та споживчі потреби населення. Тобто, можна
вести мову про такі два види кредиту, як виробничий і споживчий. Кредит
комерційних банків надається на поточні капітальні витрати. Виходячи з
цього, розрізняються кредити в оборотні фонди і фонди обертання, а також
кредити в основні фонди.
Значення комерційних банків у сучасних кредитних системах настільки велике,
що необхідно детально розглянути функції цих досить цікавих інститутів.
Термін «комерційний банк» виник на ранніх етапах становлення банківської
справи, коли банки обслуговували переважно торгівлю, товарообмінні операції
та платежі. Банки кредитували транспортування, зберігання та інші операції,
пов’язані з товарним обміном. Основними клієнтами були торговці (звідси
й назва «комерційний банк»). З розвитком промислового виробництва виникли
операції з короткострокового кредитування виробничого циклу: позички на
поповнення оборотного капіталу, утворення запасів сировини та готових
виробів, виплати заробітної плати та ін. Строки кредитування поступово
збільшувалися для вкладання в основний капітал, цінні папери тощо. Тобто
термін «комерційний» у назві банку втратив початковий зміст.
Сьогодні комерційний банк може надати клієнту до 200 видів різноманітних
банківських продуктів і послуг. Широка диверсифікація операцій дозволяє
банкам зберігати клієнтів та залишатися рентабельними навіть при дуже
несприятливій кон’юнктурі ринку. Змінюються форми операцій, методи конкуренції,
системи контролю та управління. Різко розширилась сфера діяльності, яка
сьогодні охоплює весь світ завдяки формуванню інтернаціональних ринків
позичкового капіталу.
Активні операції банків можна розділити на чотири групи:
· обліково-позичкові, в результаті яких формується кредитний портфель
банку;
· інвестиційні, що складають основу для формування інвестиційного портфеля;
· касові та розрахункові, що є одним із видів послуг, що надаються банком
своїм клієнтам на грошовому ринку;
· інші.
Потрібно мати на увазі, що далеко не всі банківські операції повсякденно
присутні та використовуються в практиці конкретної банківської установи.
Але існує певний базовий «набір», без якого банк не може існувати та нормально
функціонувати. До таких конституційних операцій банку належать:
– залучення депозитів;
– здійснення грошових платежів та розрахунків;
– видача кредитів.
Систематичне виконання вказаних функцій і створює той фундамент, на якому
ґрунтується робота банку.
Банківський кредит – це економічні відносини, в процесі яких банки надають
позичальникам грошові кошти з умовою їх повернення. Ці відносини передбачають
рух вартості (позикового капіталу) від банку (кредитора) до позичальника
(дебітора) і навпаки. Позичальниками виступають комерційні та промислові
підприємства, дрібні підприємці, фізичні особи, уряд і місцеві органи
влади.
Повернення отриманої позичальником вартості (погашення боргу банку) в
масштабах одного підприємства і всієї економіки повинен бути результатом
відтворення у зростаючих об’ємах. Це визначає економічну роль кредиту
і служить одним з важливих умов отримання банком прибутку від кредитних
операцій. Розміщення мобілізованих ресурсів банку з метою отримання доходу
і забезпечення ліквідності визначає зміст його активних операцій.
Прибуток банку від посередництва (маржа) складається як різниця між позичковим
і позиковим відсотками. Позичковий – це відсоток, стягнений банком з клієнта,
а позиковий – відсоток, сплачений банку, у якого отримана позика (куплені
кредитні ресурси). Позичкові операції складають основу діяльності банку
в розміщенні його ресурсної бази.
Кредитування має дві різновидності: кредитування діяльності господарчого
суб’єкта у формі прямої видачі грошових сум (фінансовий кредит) i кредитування
як різновидність розрахунків із розстрочкою платежів.
Видача кредитів відноситься до найбільш великої групи статей банківських
активів кредитних операцій. В основу їх класифікації можуть бути покладені
різні критерії: види позичальників, цілі, характер та строк кредиту, наявність
забезпечення позички та ін.
Комерційні банки надають своїм клієнтам різноманітні позички, які можна
класифікувати за різними ознаками:
· за типами позичальників – позики підприємствам, уряду, місцевим органам
влади, населенню, банкам;
· за сферою застосування i видами позичальників фінансовий кредит має
два типи: міжбанківський кредит, при якому позичальником є банк; комерційна
позика, тобто кредит з комерційною метою, при якому є підприємство, товариство,
акціонерне товариство тощо.
· за термінами користування – короткострокові (до 1 року), середньострокові
(від 1 року до 5 (3) років), довгострокові (понад 5 (3) років);
· залежно від сфери функціонування є позики для сфери виробництва і для
сфери обігу;
· за галузевою приналежністю позичальника є позики для промисловості,
торгівлі, транспорту, сільського господарства тощо;
· за характером забезпечення є заставні, гарантовані, застраховані та
незабезпечені (бланкові);
· за методами погашення – погашення одним платежем і частинами.
7.1.2. Методологічні підходи щодо класифікації форм та видів грошових
позичок
В усіх країнах у тій чи іншій формі проводиться розділення позичок
на дві великі групи: персональні позички фізичним особам для задоволення
власних потреб та ділові позички підприємствам та підприємцям, а також
для забезпечення процесу виробництва та реалізації продукції. Це розподілення
має важливе значення, тому що у вказаних сферах застосовуються різні форми
кредитування, діють різні правила щодо строків, величини вартості та забезпечення
позичок, видів фінансових гарантій тощо.
Позички торгово-промисловим підприємствам (ділові позички) – найважливіша
категорія банківських позичок. Більша половина цих кредитів – короткострокові
позички, які надаються промисловим компаніям для поповнення оборотного
капіталу. Частина їх носить сезонний характер і швидко погашається. Інша
частина кредитів використовується підприємствами для покриття капітальних
затрат, як правило, з перетворенням цих позичок у довгострокові займи
шляхом розміщення на ринку облігацій та акцій.
Позички приватним особам стали невід’ємним елементом відтворюваного циклу,
який полегшує реалізацію товарів. 80 відсотків споживацьких кредитів призначені
для купівлі товарів у позику, а також для покупок у магазинах за допомогою
банківських кредитних карток.
Організація кредитування передбачає різні форми видачі позик. Залежно
від позичальників та цілей використання кредити підрозділяються на споживчі,
промислові, інвестиційні, кредити на операції із цінними паперами, міжбанківські,
імпортні та експортні кредити.
Таким чином, надання міжбанківських кредитів є одним з видів банківського
кредитування. Одна з особливостей цих угод полягає в тому, що позичальником
за кредитним договором є банк або інша кредитна установа.
Другою особливістю усіх міжбанківських договорів є те, що банки-позичальники
беруть кредит не для фінансування власних господарчих потреб, а для надання
кредиту своїм клієнтам-позичальникам. Тому нерідко такі договори називають
договорами про купівлю-продаж кредитних ресурсів.
Традиційно в промислово розвинених країнах застосовуються наступні види
короткострокового кредитування підприємств: контокорентний кредит, кредит
у вигляді овердрафту (дебетові рахунки), онкольний кредит (до запитання),
кредитні лінії (в тому числі сезонні та відновлювані), позики у формі
обліку і застави векселів тощо.
Контокорент (iтал. conto coccentte – поточний рахунок) – єдиний рахунок,
на якому обліковуються всі операції банку з клієнтом. Контокорент – це
є поєднання позичкового рахунку з поточним, яке може мати дебетове та
кредитове сальдо. Даний вид кредиту пов’язаний із задоволенням поточної
потреби в позикових коштах і характеризується як короткостроковий. За
наявності відповідної угоди видача такого кредиту здійснюється ніби автоматично,
без аналізу причин виникнення потреби, що забезпечує оперативність її
задоволення.
Банки інших країн (Англії, Канади, США та інших) використовують овердрафт
як основну форму короткострокового кредитування. Овердрафт – це від’ємний
баланс на поточному рахунку клієнта банку. При овердрафті банк надає кредит,
видаючи клієнту гроші за чеком або оплачуючи його рахунки з поточного
рахунку, понад той залишок, що є на рахунку, в межах встановленого ліміту.
У результаті такої операції отримується від’ємний баланс, тобто дебетове
сальдо – заборгованість клієнта банку. Онкольний кредит – це короткотерміновий
кредит, який погашається за першою вимогою, видається, як правило, під
забезпечення цінними паперами та товаром.
Найбільш детальну класифікацію банківських кредитів дає А. Мороз. У якості
критеріїв класифікації він вказує: призначення і характер використання
позикових коштів; наявність і характер забезпечення; строки використання;
методи надання і способи погашення; характер і спосіб сплати процентів;
число кредиторів.
Залежно від цих критеріїв банківські кредити діляться
за призначенням і характером використання позикових коштів:
– позики торгово-промисловим підприємствам;
– позики під нерухомість;
– споживчі кредити;
– сільськогосподарські позики;
– контокорентний кредит;
– кредит під цінні папери;
– кредити, пов’язані з вексельним обігом;
– міжбанківські кредити;
– кредити небанківським фінансовим установам;
– кредити органам влади.
За характером і способом сплати процентів виділяють позики з:
– фіксованою процентною ставкою;
– плаваючою процентною ставкою;
– сплатою процентів у міру використання позичених коштів (звичайні позики);
– сплатою процентів одночасно з отриманими позиченими коштами (дисконтний
кредит).
Кредити з фіксованою процентною ставкою характерні для стабільної економіки,
однак можуть видаватися на короткий строк і в умовах інфляції.
З метою зменшення ризику недоодержання прибутку або уникнення збитків,
особливо в умовах високих темпів інфляції та при видачі кредитів на тривалий
строк, банки використовують позики з плаваючою процентною ставкою. У цьому
випадку відповідно до кредитного договору процентні ставки періодично
переглядаються і, звичайно, співвідносяться з рівнем облікової ставки
Національного банку України і темпами інфляції.
У більшості банківських кредитів процент сплачується через певний відрізок
часу після їх видачі (як правило, 1 раз у місяць). Це так звані звичайні
позички. На відміну від звичайних кредитів, надання дисконтного кредиту
передбачає утримання позикового проценту (дисконту) при його видачі. Прикладом
такого кредиту є обліковий кредит (покупка банком перевідних векселів
у клієнтів векселетримачів).
За кількістю кредиторів кредити комерційних банків можуть підрозділятися
на:
– надані одним банком;
– синдиковані (консорціумальні) кредити;
– паралельні.
Найбільш поширеними є кредити, видані одним банком.
За методами надання розрізняють позики, які надані:
– у разовому порядку;
– відповідно до відкритої кредитної лінії (лімітом кредитування, кредити
по необхідності);
– гарантовані кредити.
Разові – це позики, рішення про видачу яких приймається банком окремо
по кожній позиці на основі заяви й інших документів клієнта.
Гарантовані кредити бувають 2-х видів:
– з попередньо обумовленою датою видачі;
– з видачею позики в міру виникнення потреби. Суть гарантованої (резервної»)
кредитної операції полягає в прийнятті банком зобов’язання у випадку необхідності
видати клієнту суму певного розміру протягом обумовленого строку (кварталу,
року).
У більшості країн позики надаються, як правило, у формі відкриття кредитного
ліміту (кредитної лінії). Так, у США, Німеччині, Бельгії, Нідерландах,
Японії та інших країнах широко розповсюджена форма встановлення ліміту
по контокорентному рахунку, що відкривається позичальнику. Регулювання
об’єму кредиту здійснюється за допомогою встановлення величини (ліміту)
кредитної лінії. У цьому випадку між банком і клієнтом укладається угода,
за якою банк зобов’язаний надати позичальнику кредит на певну суму протягом
узгодженого терміну. Кредит видається, як правило, шляхом оплати з позичкового
рахунку розрахункових документів позичальника (платіжних документів, чеків
і т. д.) без погодження з банком кожного разу умов кредиту. Кредитна лінія
відкривається, як правило, на 1 рік. Кредитна лінія застосовується до
першокласних позичальників з високим ступенем довіри з боку банку.
За строками використання (терміновості) кредити підрозділяються на:
– строкові;
– безстрокові (до вимоги);
– прострочені;
– відстрочені.
Строкові – це позики, які надані банком на строк, зафіксований в угоді
з позичальником. Вони бувають трьох видів:
– короткострокові – до 1 року;
– середньострокові – від 1 до 3 років;
– довгострокові – понад 3 роки.
До безстрокових належать кредити, видані банком на невизначений строк
– кредити до вимоги. Позичальник повинен погасити таку позику за першою
вимогою банку. Якщо банк не вимагатиме повернення, то кредит погашається
за розсудом позичальника.
Простроченими вважаються позики, за якими пройшли строки повернення, встановлені
в кредитному договорі між банком та позичальником, а позичені кошти не
повернені останнім. Такі суми враховуються на окремому позичковому рахунку.
Відстрочені – це позики, за якими на прохання позичальника банком прийняте
рішення про зміну на більш пізній час строку повернення кредиту.
Відстрочка погашення позики оформляється додатковою угодою до основного
кредитного договору і супроводжується встановленням більш високої процентної
ставки.
Бабічева Ю.А. розрізняє короткострокові кредити і довгострокові, забезпечені
та незабезпечені і справедливо вважає, що при наданні кредиту банк повинен
здійснювати контроль за цільовим призначенням цього кредиту та орієнтуватися
на економічні (якісні), а не на технічні (кількісні) критерії при вирішенні
питання про надання кредиту на потреби соціально-економічного розвитку
суспільства як єдиного критерію для всіх банківських установ .
Єфимова Л. підтримує таку класифікацію банківських кредитів . Залежно
від строків користування ними кредити поділяються на короткострокові,
середньострокові та довгострокові. Під строком користування кредитом потрібно
розуміти строк від моменту одержання кредиту позичальником до обумовленого
строку повернення його банку. На сьогодні наше законодавство не містить
чіткого розподілу кредиту на види залежно від строку користування.
Залежно від строку користування, позики поділяються на короткострокові,
середньострокові та довгострокові. Виходячи з практики, що склалася, до
короткострокових слід відносити ті позики, термін користування якими не
перевищує одного року. Середньострокові – це ті, які надаються до 5 років,
а довгострокові – більше 5 років. Середньо- і довгосторокові позики підприємствам
надаються під боргові зобов’язання позичальника.
Аналіз структури кредитів показує, що в практиці кредитування промислово
розвинених країн здійснюється розмежування між комерційними (діловими)
позиками підприємствам і позичками індивідуальним позичальникам. За іншими
критеріями, як правило, чіткого розмежування кредитів немає. У США позики
під нерухомість (36,8 %), у Франції (50 %) – це в основному середньо-
і довгострокові позики. У Франції окремо показують кредити за обліком
векселів (8,6 %), тоді як в США ці кредити також надаються, але показуються
в числі позик торгово-промисловим підприємствам.
Хоча переважають позики підприємствам, однак позички індивідуальним позичальникам
(приватним особам) мають стійку тенденцію росту і займають певне місце
у структурі кредитів: у США – 19,3 %, у Франції – 22,8 %.
Банки здійснюють видачу кредитів населенню в межах наявних у нього кредитних
ресурсів. Видача кредитів здійснюється на основі кредитних угод між банком
та індивідуальними позичальниками за місцем постійного їх місця проживання,
за винятком кредитів на придбання і будівництво індивідуального та кооперативного
житла, які видаються за місцем його знаходження або забудови.
Надаючи позички індивідуальним позичальникам, банки використовують такі
види кредитів: позички під нерухомість («под закладную»), позички під
цінні папери, відновлювальні позички (овердрафт, банківські кредитні картки),
споживчі позички.
Основними видами кредиту є:
– фiрмовий кредит;
– вексельний кредит;
– факторинг.
Фiрмовий кредит – це традиційна форма кредитування, при якій постачальник
пред’являє кредит покупцю у формі відстрочки платежу. Різновидністю фірмового
кредиту є аванс покупця, який виплачується постачальнику після підписання
договору (контракту).
Банк надає вексельний (обліковий) кредит векселетримачу шляхом покупки
(обліку) векселя до настання терміну платежу. Власник векселя отримує
від банку суму, вказану у векселі, за мінусом облікової ставки, комісійних
платежів та інших видатків. Сторони можуть продовжити термін оплати, тобто
здійснити пролонгацію векселя. Пролонгація буває пряма, проста та непряма.
При прямій пролонгації векселя робиться відповідний запис на векселi,
засвідчений підписами сторін. При простій пролонгації такий запис не робиться.
При непрямій пролонгацiї видається новий вексель, а старий знімається
з обігу. Облікова ставка за векселем є відсотковою ставкою, що застосовується
для розрахунку величини облікового відсотка.
При розрахунках за експортно-імпортні операції застосовуються такi форми
кредиту: форфетування, кредит за відкритим рахунком, овердрафт.
Форфетування є формою кредитування експорту банком або фінансовою компанією
шляхом придбання ними боргових вимог у зовнiшньо-торгових операціях. Форфетування,
як правило, застосовується при постачанні машин, обладнання на великі
суми з тривалою відстрочкою платежу. Кредит на відкритому рахунку при
експортно-імпортних операціях одночасно означає i розрахунки за відкритим
рахунком. Ці кредити надаються в розрахунках між постійними партнерами
(контрагентами), особливо при багатократних поставках однорідних товарів.
Суть кредитів або розрахунків по відкритому рахунку полягає в тому, що
продавець відвантажує товар покупцю i направляє на його адресу товаророзподільчi
документи, відносячи суму заборгованості в дебет рахунку, відкритого на
ім’я покупця.
Формою організації банківського кредитування в зарубіжних країнах є видача
позик з використанням позикового рахунку. При цьому сума кредиту, що надається,
перераховується з дебету позикового рахунку на кредит поточного (розрахункового)
рахунку клієнта. Можлива пряма оплата розрахунково-платіжних документів
позичальника з позикового рахунку.
У практиці англійських і швейцарських банків використовується форма синдикатного
кредиту, який видається групою банків (синдикатом), як правило, на значні
суми. При цьому один з банків-учасників виконує функції управляючого і
платіжного агента.
У Німеччині та Японії отримали розвиток консорціальні кредити, які від
синдикатних відрізняються наявністю двох і більше співорганізаторів і
співуправляючих за кредитом. Як правило, консорціальні кредити видаються
на великі суми (від 300 млн. дол. США). Подібні види позик дозволяють
збільшити об’єми кредитів і зменшити кредитний ризик банків.
Синдиковані кредити видаються банківським консорціумом, в якому один з
банків бере на себе роль менеджера, збирає з банків-учасників необхідну
для клієнта суму коштів, укладає з ним кредитний договір і видає кредит.
Провідний банк займається також розподілом процентів. За операції, пов’язані
з синдикованим кредитуванням, банк-менеджер (глава консорціуму) одержує
відповідну винагороду.
Паралельні кредити передбачають участь в їх наданні декількох банків.
Кредит одному позичальнику видають різні банки, але на однакових погоджених
умовах.
7.1.3. Забезпечення кредитів
Виділяються такі два види кредиту – забезпечені (ломбардні) і незабезпечені
(бланкові або персональні).
Незабезпечені (бланкові) позички, називаються в банківській практиці довірчими,
надаються тільки під зобов’язання позичальника погасити позику. Ці кредити
пов’язані з великим ризиком для банку, тому вимагають більш пильної перевірки
кредитоспроможності позичальника і видаються під більш високі проценти.
Незабезпеченими є кредити банків, які надаються бюджету на покриття державного
боргу, а також недостачі фінансових ресурсів окремих господарських комплексів.
Забезпечені кредити допускають наявність тієї чи іншої застави. Більшість
кредитів, що надаються банками, мають забезпечення. Головна причина, виходячи
з якої банки вимагають забезпечення, – це ризик понести збитки у випадку
неспроможності боржника повернути позичку в строк. Забезпечення не гарантує
повернення позики, але зменшує ризик, оскільки у випадку ліквідації боржника
банк стає кредитором, який має привілеї перед іншими, тобто одержує перевагу
перед іншими кредиторами відносно будь-якого майна, яке служить забезпеченням
банківського кредиту. Надання незабезпечених кредитів – це виявлення особливої
довіри банку до свого клієнта, яка виникає на підставі глибокого знання
економічного становища клієнта.
Забезпечення кредиту – це товарно-матеріальні цінності, нерухомість, цiннi
папери, витрати виробництва і майбутній випуск продукції, що служить для
кредитора заставою повного та своєчасного повернення боржником отриманого:
і позики, i сплати ним належних відсотків.
Забезпечення кредиту надається позичальником при оформленні позики та
знаходиться в розпорядженні кредитора (банку) повністю або частково до
погашення кредиту.
Формами забезпечення зобов’язань при поверненні кредиту можуть бути:
– застава майна;
– гарантія або порука;
– переуступка на користь банку контрактів, вимог і рахунків позивачів
до третьої особи;
– шляхові та товарні документи;
– цінні папери;
– поліси страхування життя;
– інші грошові вимоги позичальника до третьої особи;
– страхування кредитного ризику та ризику непогашення кредитів.
Позики iз забезпеченням діляться на вексельні (покупка або застава векселя),
фондові (під цінні папери), іпотечні (пiд заставу нерухомості).
Предметом застави виступають речі, цінні папери, інше майно та майнові
права. Предметом застави є будь-яке майно, яке відповідно до законодавства
може бути відчужене. Боржник має право закласти одне i те ж майно одночасно
декільком кредиторам. Існує два види застави:
· застава iз залишенням майна у заставодавача;
· застава з передачею закладеного майна (речi) заставотримачу.
Формою застави можна вважати також передачу цінних паперів (акцій, облігацій,
депозитних сертифікатів, векселя, чеків та iн.), що є предметом застави
в депозитно- нотаріальній конторі чи банку. До тих пір, поки зобов’язання
не буде виконане, цiннi папери будуть знаходитись у зберiгача.
Нерухомість – це земельна ділянка, будівля та споруда, котрі на стільки
міцно пов’язані iз землею, що не можуть бути відокремлені від неї без
суттєвого збитку. Застава нерухомого майна (нерухомості) для забезпечення
грошової вимоги кредитора-заставотримача до боржника називається іпотекою.
Застава підприємства також є iпотекою.
Кредит, що надається під заставу майна, яке передається банку – заставоутримувачу,
називають ломбардним.
Кредити під заставу нерухомості називають іпотечними, а банки, що їх надають
– іпотечними банками.
Кредит під заставу нерухомості називається іпотечним кредитом. У даний
час іпотечний кредит видається іпотечними банками. Іпотечний кредит береться
для покриття великих капітальних затрат.
7.2. Методи і принципи фінансування та кредитування капітальних вкладень
комерційними банками
7.2.1. Поняття та методи банківського
фінансування і кредитування капітальних вкладень
Комерційні банки проводять операції
з фінансування і кредитування капітальних вкладень. Капітальні вкладення
– це використання суспільством валового національного продукту для створення
нових, а також технічне переозброєння, реконструкцію та розширення діючих
основних фондів виробництва і невиробничого призначення. Як важливий фактор
розширеного суспільного відтворення капітальні вкладення спрямовані на
створення матеріально-технічної бази суспільства, впровадження в народне
господарство досягнень науково-технічного прогресу, формування матеріальних
умов для зростання й удосконалення суспільного виробництва і підвищення
матеріального добробуту народу. Сучасна інвестиційна політика вимагає
забезпечити соціальну спрямованість і високу народногосподарську ефективність
капітальних вкладень, а також їх використання переважно на технічне переозброєння
і реконструкцію діючих підприємств. Капітальні вкладення забезпечуються
грошовими коштами з різних джерел, основним з яких є національний дохід,
що створюється у сфері матеріального виробництва.
У практиці забезпечення капітальних вкладень грошовими коштами існують
різні за характером джерела. До них належать:
· власні кошти інвесторів (прибуток, амортизаційні відрахування);
· позичкові кошти (облігаційні позички, банківські кредити);
· залучені кошти (кошти під продажу цінних паперів, пайові та інші внески
громадян і юридичних осіб);
· бюджетні інвестиційні асигнування і кошти позабюджетних фондів.
Структура коштів, які направляються на капітальні вкладення, залежить
від того, хто є інвестором і яку форму власності він уособлює. Так, інвесторами
державних капітальних вкладень є органи влади й управління країни, областей
та інших адміністративно-територіальних утворень, а також державні підприємства
й організації. У першому випадку капітальні вкладення здійснюються за
рахунок коштів відповідних бюджетів, позабюджетних фондів і позичкових
коштів.
Частка довгострокового кредиту в джерелах фінансування державних капітальних
вкладень порівняно ще мала. Розвиток ринкових відносин у народному господарстві
створює умови, необхідні для розширення кредитних відносин у сфері капітального
будівництва.
Розрізняють два основні методи забезпечення капітальних вкладень грошовими
коштами – безповоротний, або фінансування, та поворотний, або кредитування.
Безповоротне надання коштів не передбачає їх повернення у наперед встановлені
строки. У такому порядку використовуються бюджетні асигнування, власні
та залучені кошти інвесторів і, як правило, кошти спеціальних позабюджетних
фондів.
Поворотне надання коштів, або кредитування, провадиться на умовах поворотності
наданих коштів у конкретні строки та у визначених розмірах.
Банки надають довгостроковий кредит на капітальні вкладення переважно
на тих же принципах, на яких провадиться фінансування. Крім того, кредитування
є поворотним, платним, строковим.
Довгострокове кредитування повніше, ніж безповоротне фінансування, відповідає
умовам переходу до ринку. Необхідність погашення кредиту й оплати процентів
за користування ним більшою мірою спонукає позичальників до раціонального
техніко-економічного обґрунтування напряму і розміру кредиту, сприяє посиленню
режиму економії в процесі його використання, а також є засобом контролю
за окупністю капітальних вкладень.
7.2.2. Порядок відкриття фінансування капіталовкладень
Банки проводять фінансування капітальних вкладень за дорученням інвесторів.
Воно починається лише після того, як банк переконається в додержанні інвестором
умов, які забезпечують раціональне використання коштів, що виділяються
на капітальні вкладення. Такими умовами є:
· забезпечення будов і об’єктів затвердженою проектно-кошторисною документацією;
· включення їх у план капітального будівництва, перелік будов і титульні
списки;
· виділення капітальних вкладень і грошових коштів відповідно до норм
тривалості будівництва.
Дотримання кожної вимоги підтверджується відповідними документами, які
надходять до установ банків у встановленому порядку. Порядок оформлення
фінансування залежить від того, як здійснюються витрати, – згідно з планом
державних централізованих капітальних вкладень чи за рахунок власних коштів
інвесторів.
Для оформлення фінансування державних централізованих капітальних вкладень
у банк надходять такі документи:
· річний план капітальних вкладень, виписка з переліку будов і об’єктів
виробничого призначення;
· титульний список;
· копія зведеного кошторисного розрахунку вартості будівництва;
· підрядний контракт.
Крім того, банки можуть запросити від інвесторів і інші документи, зокрема
розрахунки джерел фінансування, внутрішньозабудований титульний список
тощо. План капітального будівництва, перелік будов та об’єктів виробничого
призначення і титульні списки є основними документами для оформлення фінансування
державних централізованих капітальних вкладень. Ці документи надходять
до фінансуючих установ банку безпосередньо від їх вищого органу.
План капітального будівництва включає дані про обсяг капітальних вкладень
і будівельно-монтажних робіт, виділених на поточний рік, завдання введення
в дію виробничих потужностей та основних фондів, строки їх введення та
ін. Перелік будов і об’єктів виробничого призначення розробляється в складі
перспективних прогнозів розвитку економіки. Вони включають основні техніко-економічні
показники цих будов і об’єктів (введення в дію виробничих потужностей,
обсяги капітальних вкладень і будівельно-монтажних робіт тощо).
Банк ретельно перевіряє документи, що надійшли йому для оформлення фінансування
будови. Головна мета такої перевірки – не допустити фінансування будов
і об’єктів, які не включені в план-контракт, не мають затвердженої проектно-кошторисної
документації або яким виділені капітальні вкладення, встановлений обсяг
будівельно-монтажних робіт і грошові кошти в розмірах, менших, ніж потрібно
для їх завершення в нормативні строки, що призводить до розпорошування
коштів, зростання незавершеного будівництва, що завдає величезних збитків
суспільству.
Оформлення фінансування будов, що споруджуються за планом державних централізованих
капітальних вкладень, завершується складанням банківськими працівниками
висновку про відповідність наданих ним документів встановленим вимогам.
Керівник установи банку затверджує його і підписує розпорядження бухгалтерії
про відкриття фінансування будови. Фінансування витрат на технічне переозброєння,
реконструкцію і розширення діючих державних підприємств, а також на будівництво
об’єктів соціального призначення за рахунок власних коштів проводиться
на підставі підрядних контрактів на капітальне будівництво. Питання про
надання банку титульних списків та інших документів вирішується на місці
інвесторами, підрядними організаціями та установами банку.
Підприємства та організації, засновані на колективній формі власності,
при здійсненні капітальних вкладень за рахунок виключно власних коштів
ніяких документів для оформлення їх фінансування у банк не подають.
Усі грошові кошти, які виділені на капітальні вкладення, концентруються
в банку, що є передумовою забезпечення безперервного і цільового фінансування
витрат.
Виділені з відповідних бюджетів та позабюджетних фондів кошти на фінансування
капітальних вкладень, а також дозволений на ці цілі довгостроковий кредит
зараховуються банками на окремі рахунки.
7.3. Фінансові послуги на ринку позичкового капіталу
7.3.1. Факторингові операції
Факторингові операції з’явились
на основі комерційного кредиту, який надається продавцями покупцям у вигляді
відстрочки платежу за продані товари. Зміна вимог до розрахунків з точки
зору прискорення обороту коштів викликали необхідність для постачальників
шукати шляхи рішення проблеми дебіторської заборгованості. Факторинг є
порівняно новою ефективною системою покращання ліквідності та зменшення
фінансового ризику при організації платежів. Комерційні банки, розвиваючи
ці операції, доповнюють їх елементами бухгалтерського, інформаційного,
рекламного, збутового, юридичного, страхового та іншого обслуговування
клієнтів.
Факторинг – різновидність торговельно-комiсiйної операції, пов’язаної
з кредитуванням оборотних коштів. Факторинг є інкасуванням дебіторської
заборгованості покупця i специфічною різновидністю короткострокового кредитування
та посередницької дiяльностi. Факторинг – це:
1) стягнення (iнкасування) дебiторської заборгованостi покупця;
2) надання йому короткострокового кредиту;
3) звільнення його від кредитних ризиків при операціях.
Головною метою факторингу є отримання коштів негайно або у термін, визначений
угодою.
Відповідно до Конвенції про міжнародний факторинг, прийнятій у 1988 році
Міжнародним інститутом уніфікації приватного права, операція вважається
факторингом у тому випадку, якщо вона задовольняє як мінімум дві із наступних
чотирьох вимог:
· наявність кредитування у формі попередньої оплати боргових вимог;
· ведення бухгалтерського обліку постачальника, перш за все обліку реалізації;
· інкасування його заборгованості;
· страхування постачальника від кредитного ризику.
Разом з тим, у ряді країн до факторингу відносять і облік рахунків-фактур,
тобто операцію, що задовольняє лише першу вимогу.
Ці операції проводять спеціальні фактор-фірми, які, як правило, тісно
пов’язані із банками або є їх спеціалізованими філіями і дочірніми компаніями.
Факторингові операції застосовуються в нашій країні з грудня 1989 року
і здійснюються комерційними банками.
Факторинг здійснюється наступним чином. Банк отримує у господарчого суб’єкта-продавця
право на стягнення дебіторської заборгованості покупця продукції (робіт,
послуг) i протягом 2 – 3 днів перераховує господарчому суб’єкту 70 – 90
% суми коштiв за відвантажену продукцiю на час її пред’явлення. Після
одержання платежу за цими рахунками вiд покупців банк перераховує господарчому
суб’єкту суми рахунків 30 – 10 % за мінусом процентів i комісійних винагород.
Вартість фактичного обслуговування залежить від виду послуг, фінансового
становища, клієнта тощо.
При визначенні оплати за факторинг слід виходити з прийнятого сторонами
процента за кредит i середнього терміну перебування коштiв у розрахунках
з процентами. При розміщенні документа продавця в картотеку покупця вся
сума пені також є доходом факторингу.
Існують різні види факторингових операцій: відкриті (конвенційні) та закриті
(конфіденційні), з правом регресу і без нього. При відкритому факторингу
постачальник ставить до відома боржників про участь банку (фактор-фірми),
і всі платежі направляються на адресу банку. При закритому – боржники
не повідомлені про посередництво банку. Факторинг з правом регресу означає,
що банк має право зворотної вимоги до постачальника відшкодувати сплачену
суму, тобто постачальник несе кредитний ризик. Угода без права регресу
в світовій практиці укладається досить рідко, так як вважається, що вона
виправдана лише в тому випадку, коли можливість появи суперечливих моментів
або настання неплатоспроможності платника зведена до мінімуму. Від виду
операції залежить ступінь ризику, яка визначає і вартість операції (комісійну
винагороду банку).
Переваги факторингу для клієнта: зменшення кредитного платіжного ризику,
своєчасна інкасація дебіторської заборгованості, можливість планувати
платіжний оборот, прискорення оборотності оборотного капіталу, покращання
кредитоспроможності. Крім того, банки (фактор-фірми) надають своїм клієнтам
додаткові послуги.
7.3.2. Лізингові операції
Лізинг (англ. lease – оренда)
– це довгострокова оренда машин і обладнання, видача обладнання напрокат.
Лізинг дозволяє промисловим, торговим, транспортним та іншим підприємствам
(орендаторам) отримувати в комерційних банках і лізингових компаніях (орендодавців)
за певну орендну плату в довгострокове користування широкий перелік основних
засобів.
Оренда – це майновий найм. Оренда – це засноване на угоді термінове володiння,
що має бути повернене, та користування майновим комплексом (будівля, приміщення,
обладнання, підприємство, земля, природні ресурси, інше майно). У даному
випадку майновий комплекс є товаром.
Оренда підприємства – це взяття підприємства у володіння та користування
за договором на визначений термін i за певну плату, тобто підприємство
виступає як товар. Оренда майнового комплексу – це поточна оренда, яка
здійснюється на таких умовах:
1) мета оренди – задовольнити тимчасові потреби орендаря;
2) термін оренди визначається угодою. Після закінчення терміну оренди
майно повертається орендодавцю;
3) майно є власністю орендодавця;
4) ризик втрати та псування орендного майна визначається умовами угоди.
Лізинг – порівняно нова специфічна форма організації кредитно-фінансових
відносин, що поєднує в собі елементи кредитування в натуральній і грошовій
формі. Сучасний лізинг у багатьох країнах охоплює широкий перелік об’єктів
– від дрібного канцелярського обладнання до складних ЕОМ, від токарних
станків до бурового обладнання, від автотранспортних засобів до реактивних
лайнерів і океанських танкерів, а також сільськогосподарське, будівельне,
гірничодобувне та інше обладнання.
У промислово розвинених країнах лізингові операції отримали широкий розвиток
в останні десятиріччя. На умовах лізингу в США купується близько 45 %
обладнання, що реалізується на внутрішньому ринку, в Японії – 33 %, в
Німеччині – 18 %, в Австралії – 25 %, Англії, Швеції, Франції – 13 – 17
%.
У сучасних умовах широкого розповсюдження набула форма участі банків у
лізингових операціях під назвою «вендор лізинг», тобто «лізинг продавця».
Ця форма лізингу розповсюджується лише на великі промислові компанії,
що виготовляють складне, велике і дороге обладнання, яким банки пропонують
послуги при реалізації цього обладнання.
Широкого розвитку набула форма банківської участі в лізингових операціях,
при якій лізингові компанії залучають великі банки до ведення переговорів
про лізинг, оформлення необхідної документації тощо. Банк затверджує оренду
і виділяє грошові кошти, тоді як лізингова компанія продовжує залишатись
власником обладнання і виступає в ролі орендодавця. Банку лише передається
право на отримання платежів і застави за обладнання.
Лізинг – форма дострокової оренди, пов’язана з передачею в користування
обладнання, транспортних засобів та іншого рухомого та нерухомого майна.
Стосовно майна, що орендується, лізинг ділиться на чистий – додаткові
витрати бере на себе орендатор, повний – техобслуговування майна та інші
витрати бере на себе лізингодавець.
Лізинг має дві основні форми – прямий та такий, що повертається. Прямому
фінансовому лiзингу надається перевага, коли підприємству потрібне переоснащення
технічного потенціалу. Лізингова фірма при такій угоді забезпечує 100
%-не фінансування, придбання обладнання. Фактично лiзинг – це форма матеріально-технічного
забезпечення з одночасним кредитуванням та орендою. При лiзингу орендар
виплачує у лізинговій формі не орендну плату, а повну вартiсть майна у
кредит. У випадку виявлення дефектів лізингових основних фондів, лізингова
фірма повністю звільняється від претензії. Претензії за трьохсторонньою
угодою стосуються постачальника.
Угода лізингу укладається на наступних умовах:
1) термін лізингу дорівнює терміну служби основних засобів;
2) сума платежу об’єднує в собі вартість основних фондiв, проценти за
кредит, комісійні платежi;
3) ризик, пов’язаний із псуванням та загибеллю, приймає на себе лiзингоотримувач;
4) основні фонди є власністю лізингової фірми (орендодавця).
У плані рахунків бухгалтерського обліку лізинг фігурує під поняттям фінансової
оренди. Розрізняють два види лізингу:
· фінансовий;
· операційний.
Операційний лізинг характеризується більш коротким, ніж життєвий цикл
виробу, терміном контракту, що передбачає неповну амортизацію обладнання
за час оренди, після чого воно повертається лізингодавцю і може бути знову
здано в оренду. В Італії, наприклад, такий лізинг називається виробничим.
Комерційними банками і лізинговими компаніями застосовується, як правило,
фінансовий лізинг. Це найбільш типова і розповсюджена форма лізингу, що
характеризується середньо- і довгостроковим характером контрактів, амортизацією
повної або більшої частини вартості обладнання. Після завершення терміну
дії контракту орендар може:
1) повернути об’єкт лiзингу орендодавцю;
2) укласти новий контракт на оренду;
3) викупити об’єкт лiзингу за залишковою вартістю.
Про свій вибір орендатор повідомляє лізинговій компанії завчасно, наприклад,
за півроку до закінчення терміну погашення.
Фактично фінансовий лізинг є формою довгострокового кредитування купівлі,
відрізняючись від звичайної угоди купівлі-продажу моментом переходу права
власності на об’єкт угоди до споживача.
Фінансовий лізинг також називають лізингом майна з повною окупністю або
повною виплатою, так як протягом терміну угоди (як правило, 3 – 7 років)
лізингодавець повертає всю вартість майна і отримує прибуток від лізингової
операції.
Орендна плата (лізинговий внесок) – це плата за виробниче використання
об’єкта лізингової угоди, вона складається із суми амортизаційних відрахувань
і процентних відрахувань від вартості переданого в оренду майна (процент
за банківський кредит і плата за додаткові послуги банку). Розмір амортизаційних
відрахувань залежить від початкової вартості майна, терміну служби, ступеня
зносу на момент передачі в оренду і норм амортизації, встановлених для
даного виду майна.
7.3.3. Селенг
Селенг – це одна із різновидностей лізингу. Тому його функції регламентуються
Об’єднанням європейських лізингових товариств iз штаб-квартирою в Брюсселi.
Сьогодні селенг активно використовується у всіх економічно розвинених
країнах. Так, у США об’єм селенгових операцій перевищує 10 млрд. дол.,
у Західній Європі – 20 млрд. дол.
Селенг – це двосторонній процес, який є специфічною формою зобов’язання,
що регламентується угодою майнового найму i полягає в передачі власником
своїх прав у користуванні та розпорядженні його майном селенг-компанії
за визначену плату. При цьому власник залишається володарем переданого
майна i може при першій вимозі повернути його. Селенг-компанiя залучає
i вільно використовує на свій розсуд майно та окремі майнові права громадян
i господарчих суб’єктів. Майном можуть бути різні об’єкти права власності:
гроші, цінні папери, земельні ділянки, підприємства, будівлі, обладнання
i т. п.
За формою фінансування селенгова діяльність наближена до банківської діяльності.
Вона може здійснюватися будь-якими торгово-промисловими підприємствами
як побічна операція. Однак економiчно доцільно створювати селенг-компанiї.
Громадяни в найм здають, головним чином, гроші. Різниця між грошима позиченими
(кредит) i грошима, взятими в найм, така:
1. При кредиті відбувається зміна прав власності. При селенгу власник
грошей, зданих у найм, не втрачає свого права на них.
2. Коли господарчий суб’єкт, що отримав гроші від селенг-компанiї, збанкрутує,
то за законом про банкрутство із його власностi спочатку повертається
істинним власником все те, що йому не належить (у тому числі i гроші,
переданi в найм), інше майно продається на аукціоні та ділиться між кредиторами.
3. При передачі грошей у найм податком обкладається тільки прибуток, отриманий
від операції, а не вся сума. При кредитi податок береться з усієї суми
кредиту.
Практика показує, що використання селенгу вигідно при гнучкій системі
господарювання. Селенг є ефективним інструментом фінансування різних сфер
підприємництва в умовах ризику. У сучасних умовах для розвитку селенгу
відкриваються хороші перспективи. До них можна віднести:
· скорочення об’ємів ліквідних коштів з причини постійно виникаючих труднощів
на грошовому ринку;
· загострення конкуренції, що потребує оптимізації вкладення капіталу;
· зменшення прибутку господарчих суб’єктів, що обмежує їх можливість вкласти
достатню суму коштів у розвиток нової технології та розширення виробництва.
Селенг загострює конкуренту боротьбу на грошовому ринку i направляє її
на зниження ціни послуг, наприклад, процентів за кредит. Селенг – це реальний
механізм втягнення грошей населення у виробничу сферу зокрема та в економіку
країни в цілому.
7.4. Інші послуги комерційних банків на фінансовому ринку
Послуги комерційних банків – вид діяльності комерційних банків, спрямований
на залучення юридичних і фізичних осіб як постійних клієнтів. Послуги
комерційних банків включають посередницькі, консультаційні, довірчі (трастові)
та інші послуги.
Серед посередницьких послуг найбільш розповсюджені: посередництво в одержанні
клієнтом кредиту; посередництво в операціях з цінними паперами, валютою,
майном. Перший вид послуг надається банком тоді, коли сам банк не має
можливості задовольнити кредитну заявку клієнта (розглянуто в «Банківському
кредиті»). Прибуток банку від посередництва (маржа) складається як різниця
між позичковим і позиковим відсотками. Позичковий – це відсоток, стягнений
банком з клієнта, а позиковий – відсоток, сплачений банку, у якого отримана
позика (куплені кредитні ресурси).
Посередницькі послуги в операціях з цінними паперами, валютою, майном
здійснюються на основі доручення клієнта. Особливої уваги заслуговує посередницька
практика комерційних банків при емісії, при розміщенні та організації
повторного обігу цінних паперів клієнтів. Посередництво банку в цих операціях
здійснюється на основі угоди, яка укладена з емітентом. У випадку великих
масштабів емісії, обслуговуючий банк може вдаватись до створення консорціуму.
Консорціум – угода між банками і (або) промисловими підприємствами для
спільного проведення фінансових операцій. Консорціальний банк – спільна
багатонаціональна банківська установа акціонерного типу, що належить декільком
банкам, фінансовим компаніям. Консорціуми банків – групи банків, що тимчасово
організовані одним з найбільших банків – головою консорціуму для спільного
проведення кредитних, гарантійних або інших банківських операцій.
Послуги банка при переводі цінних паперів від одного власника до іншого,
тобто при передачі права власності на володіння цими цінними паперами
від однієї особи іншій – це трансфертні послуги. Замовником трансфертних
послуг виступають емітенти цiнних паперiв. У теперішній час перед ними
постає безліч проблем, пов’язаних з оперативним обліком цінних паперів
та їх власників, повідомленням для багаточисленних акціонерів про діяльність
акціонерних товариств i розподілом дивідендів, перереєстрацією власників
цінних паперів на вторинному ринку. Дохід банку за посередництво в операціях
із цінними паперами утворюється за рахунок різниці в цінах купівлі і продажу.
Банківські послуги за торгівлю валютою мають на меті: надання валюти клієнтам
для забезпечення їх платежів і підтримання ліквідності у валюті; страхування
ризиків знецінення коштів унаслідок зміни валютних курсів; отримання спекулятивного
прибутку за рахунок зміни курсів валют.
Довірчі (трастові) послуги є видом діяльності комерційного банку у віданні
майном, переданим клієнтом банку за дорученням. Довірене управління майном
за своєю специфікою споріднене з банківською діяльністю і пов’язане з
виконанням робіт у обліку операцій, збереження цінностей, розміщення коштів,
фінансового аналізу тощо.
Траст-операцiя (англ. trust – довір’я, взяти на себе зобов’язання, відповідальність,
управління за дорученням); або трастовi операції – це довірчі операції
банків, фінансових компаній, інвестиційних фондів з управління майном
клієнта та виконання інших послуг в інтересах i за дорученням клієнта
на правах довіреної особи. За останній час трастовi операції отримують
все більший розвиток.
Довіреною особою банків виступають, як правило, приватні особи, а також
фірми, благодійні організації, різні фонди (у тому числі пенсійні).
Приватним особам банки надають кілька видів трастових послуг: право розпоряджатися
спадщиною, управління персональними трастами, опікунство із забезпеченням
збереження майна, агентські функції.
Фірмам комерційні банки надають такі види трастових послуг: розпорядження
активами, агентські операції, ліквідація підприємств. Вони звертаються
до трастових послуг банків для організації облігаційних позик. У цьому
випадку банк бере на себе функції зберігання застави (за забезпеченими
облігаціями), розміщення цінних паперів, сплати відсотків та погашення
позики, розпорядження фондом погашення позики. Комерційні банки надають
фірмам послуги з управління пенсійними фондами та фондами часткової участі
в прибутках працівників фірми.
Дохід від трастових послуг банків формується за рахунок комісійних винагород,
у які включаються: щорічні відрахування від доходів за трастовими операціями;
щорічний внесок з первісної суми наданої трастової послуги; внесок із
суми за трастовою операцією після закінчення строку дії траст-договору.
Зберігальні послуги банків пов’язані з тим, що банки мають спеціально
обладнані, важкодоступні для викрадачів приміщення. Вони надаються у двох
формах: надання клієнтам сейфів для зберігання цінностей, зберігання цінностей
у стальній камері.
Комерційні банки проводять консультування клієнтів у галузі економічного
(фінансового) аналізу та бухгалтерського обліку, вивчення платоспроможності
господарських партнерів клієнта, організації емісії та повторного обігу
цінних паперів, вибору напряму інвестування коштів тощо. Як правило, консультування
є видом послуг, пов’язаним з іншими операціями: кредитними, лізинговими,
обслуговуванням платіжного обороту тощо. Плата за консультаційні послуги
враховується до плати за основний вид операцій, який супроводжується консультуванням.
Спеціальні терміни
Трансферт (трансфер) – (франц. transfert – передача) має такі значення:
переказ грошей з однієї фінансової установи в іншу або з однiєї країни
в іншу; перерахування; письмовий переказ, наказ банку своєму кореспонденту
видати певну суму грошей вказаній у трансферті особі; перенесення суми
з одного рахунку на інший; переказ грошей з однієї фінансової установи
в іншу; переказ іноземної валюти або золота з однієї країни в іншу; передача
прав володіння іменними акціями, що переходять за передатним надписом
від одного акціонера до іншого, що реєструється у спеціальній книзі акціонерного
товариства.
Трансфертні операції – це операції щодо переводу грошових коштів. Трансфертнi
операції включають у себе i трансфертні платежі, тобто всі виплати, що
здійснюються державою в особі уряду громадянам (пенсії, субсидії, допомога
з безробіття, допомога на дітей i т. п.), які не є платою за які-небудь
поточні трудові послуги, що купуються державою в особі уряду.
Трансакція – банківська операція, переказ грошових коштів ( у тому числі
за кордон) для яких-небудь цілей.
Узанс – правило, що фактично встановилось у торгових відносинах, і використовується
для визначення бажання сторін, що домовляються, але не знайшло прямого
виразу в угоді.
Рикриція – письмове доручення на прийом або отримання грошей.
Римеса – (в міжнародних розрахунках) платіжний документ в інвалюті, що
купується боржником за національну валюту у третьої особи і пересилається
іноземному кредитору на погашення заборгованості перед ним.
Роялті – частина доходів від ренти та інших сум, отриманих за використання
авторських прав, патентів та інших видів інтелектуальної власності, що
не обкладається податком на території однієї з двох держав, що уклали
угоду.
Рестрикція – обмеження державою і банками розмірів кредиту з метою уникнення
відпливу золотого запасу за кордон, крах банку і т. п.; обмеження монополіями
(картелями) виробництва, продажу та експорту товарів з метою штучного
підвищення цін і отримання надприбутків.
Ретрата – зворотний переказний вексель (зустрічна тратта), що виписується
на ім’я векселедавця (трасата) у випадку опротестування векселя особою,
що його оплатила; рахунок банку, що виставляється клієнту на відшкодування
витрат, пов’язаних з протестом прийнятого на інкасо векселя.
Рентинг – короткострокова оренда машин і обладнання без права їх наступного
придбання орендатором.
«Лидз енд легз» – розповсюджений вид операцій з іноземною валютою підприємців,
пов’язаних із маніпулюванням термінами розрахунків з метою отримання економічних
вигод. Широко використовується при очікуваних різких змінах валютного
курсу, особливо при девальвації та ревальвації, значних коливаннях процентних
ставок, посиленні нестійкості валютних обмежень, фіскального режиму.
Лаж – приплата до встановленого курсу валюти або ціни акції; термін, що
застосовується при характеристиці інфляції, виражає різницю між цінністю
металічної монети і знеціненої при інфляції однойменної паперової купюри.
Ломбардний кредит – короткостроковий кредит під заставу рухомого майна,
яке можна легко реалізувати.
Кредит платіжний – позика, що видається для здійснення платежів клієнтом
за поставлену йому продукцію або надані послуги.
Кредит на відкритому рахунку – комерційний кредит, заборгованість на якому
не оформляється векселями, акцептованими траттами та іншими борговими
зобов’язаннями позичальника, а зараховується на відкритий рахунок.
Кредит «рамочний» – відкривається банком для оплати позичальником ряду
товарних поставок у межах одного великого контракту, що реалізується в
межах певного періоду.
Кредит митний – відстрочка сплати мита, що надається митними установами
ряду країн.
Кредит товарний – кредит у вигляді машин, обладнання, станків тощо.
Кредитна лінія – згода банку (що надається фірмі-позичальнику) здійснювати
надання позик у майбутньому в розмірах, що не перевищують обумовлені раніше
межі, без проведення спеціальних переговорів.
Кредитна блокада – відмова якої-небудь держави або міжнародної валютно-кредитної
організації надавати кредити країні або групі країн; один з видів економічної
блокади.
Облікова ставка – ставка відсотка, який банки вилучають за позиками, що
надаються депозитними установами.
Обліковий відсоток – відсоток, що вилучається банками із суми векселя
при обліку векселів, тобто при настанні терміну платежу.
Облік векселя – купівля банком або спеціалізованою кредитною установою
векселів до закінчення їх терміну.
Питання для контролю
1. Поняття банківського кредиту.
2. Форми та види грошових позик.
3. Забезпечення кредиту.
4. Фінансові послуги на ринку позикового капіталу.
5. Факторингові операції.
6. Лізингові операції.
7. Селенг.
8. Лізинг. Понятійні та правові основи.
9. Грошова позика та її форми.
10. Види факторингових угод.
11. Споживчий кредит.
12. Іпотечний кредит.
13. Позики під боргові зобов’язання, які надаються виробничим компаніям.
14. Критерії оцінки пропозицій лізингових послуг.
15. Методи і принципи фінансування та кредитування капітальних вкладень
комерційними банками.
16. Поняття та методи банківського фінансування і кредитування капітальних
вкладень.
17. Порядок відкриття фінансування капіталовкладень.
18. Трансферт (трансфер) – це…
19. Трансфертні операції – це …
20. Трансакція – це …
21. Узанс – це …
22. Рикриція – це ...
23. Римеса – (в міжнародних розрахунках)
24. Роялті – це…
25. Рестрикція – це…
26. Ретрата – це …
27. Рентинг – це…
28. «Лидз енд легз» – це…
29. Лаж – це …
30. Згідно з рекламним оголошенням, банк встановив наступні ставки за
вкладами із щоквартальним нарахуванням відсотків: простий відсоток – 60
% річних, складний відсоток – 80 % річних. Визначити ефективну річну ставку
відсотків при розміщенні вкладу на 9 місяців.
31. За умовами кредитного договору ставка простих відсотків за перший
місяць користування кредитом дорівнює 60 % річних, а з кожним наступним
місяцем збільшується на 3 відсоткових пункти. Визначити суму відсотків
за кредит у розмірі 20 тис. грн., взятий на 9 місяців.
32. Фонд взаємних вкладень обіцяє, що вкладена сума потроїться за квартал.
Визначити ефективну річну ставку відсотків при вкладанні засобів у фонд
на півроку.
33. Банк використовує при видачі кредитів ставку 48 % річних. Визначити
значення облікової ставки, що забезпечує однакову дохідність при обліку
векселя, до терміну погашення якого залишилось 75 днів, якщо розрахункова
кількість днів на рік при нарахуванні відсотків за кредитами дорівнює
365, а при обліку векселів – 360.
34. На щорічні платежі в розмірі 2700 грн. нараховуються складні проценти
зі ставкою 25 % річних. Визначити величину загальної нарощеної процентної
суми через 6 років.
35. Кредит видано на 150 днів за ставкою 50 % річних. При видачі кредиту
утримано комісійні в розмірі 4 % від його суми. Визначити дохідність кредитної
операції з урахуванням утриманих комісійних для розрахункової кількості
днів на рік 360.
36. Внесок у сумі 500 грн. покладено в банк на півроку із щомісячним нарахуванням
складних процентів за номінальною ставкою 26 % річних. Визначити реальний
дохід вкладника для очікуваного щомісячного рівня інфляції 5 %.
37. При видачі кредиту на 3 роки повинна бути повернена сума вдвічі більша.
Визначити річну ставку відсотків, яку використовує банк.
38. При відкритті ощадного рахунку зі ставкою 30 % річних 20.01.2000 на
рахунок була покладена сума 900 грн. Потім на рахунок 17.03.97. була додана
сума 200 грн; 30.06.2000 із рахунку була знята сума 310 грн., а 30.10.2000
рахунок було закрито. Визначити загальну суму, отриману вкладником при
закритті рахунку.
39. У пенсійний фонд у кінці кожного кварталу будуть вноситись суми на
40 грн., на які також щоквартально будуть нараховуватись складні відсотки
за номінальною річною ставкою 10 % річних. Визначити суму, накопичену
у фонді за 25 років.
40. Кредит у розмірі 18 000 грн. надається на 2,5 роки. Ставка процентів
за перший рік – 20 %, а за кожне наступне півріччя вона підвищується на
4 %. Визначте множник нарощення і нарощену суму.
41. Банк видав кредит у розмірі 15000 грн. на 9 місяців за ставкою 45
% річних. Визначити суму, що погашається, і суму відсотків за кредит.
42. Кредит у розмірі 7500 грн. було взято 5.01.98 з терміном погашення
11.07.98 за ставкою 60 % річних. Визначити суму відсотків за кредит при
різній практиці їх нарахування.
43. За умовами кредитної угоди ставка простих відсотків у першому місяці
за користування кредитом дорівнює 45 % річних, а в кожному наступному
місяці збільшується на 2 відсоткових пункти. Визначити суму відсотків
за кредит у розмірі 11000 грн., взятий на 9 місяців.
44. Банк нараховує відсотки за складною ставкою 35 % річних. Визначити
суму нарахованих відсотків, якщо вклад 4000 грн. було закрито через 3,5
року.
45. Складні відсотки на вклади нараховуються щоквартально за номінальною
ставкою 25 % річних. Визначити суму відсотків, нарахованих на внесок 4000
грн. за 4роки.
46. Визначити річну ставку складних відсотків, при використанні якої вклад
за 5 років зросте у 3,6 раза.
47. Банк видав кредит 14 000 грн. на 3,5 роки за складною річною ставкою
45 % річних з погашенням одноразовим платежем. Визначити суму, що повинна
погашатися, і суму нарахованих відсотків.
48. Позичальник передбачає взяти кредит у розмірі 2500 грн. з погашенням
його сумою на 4700 грн., ставка відсотків банку за кредитами дорівнює
45 % річних. Визначити, на скільки днів можна взяти кредит (розрахункова
кількість днів у році дорівнює 365).
49. Позичальник збирається взяти банківський кредит 24 000 грн. з поверненням
через 9 місяців суми 32 000 грн. Визначити ставку відсотків за кредитами,
на основі якої він може обрати банк.
50. Позичальник передбачає взяти 3.02.2000 банківський кредит з погашенням
1.06.2000 на суму 14 700 грн. Ставка банку за кредитами дорівнює 45 %
річних. Визначити суму, яку може взяти позичальник при англійській практиці
нарахування відсотків.
51. Банк надає довгострокові кредити за складною ставкою 45 % річних.
Визначити, на який термін можна взяти кредит у 33000 грн., якщо його передбачається
погасити одноразовим платежем у розмірі 66000 грн.
52. Банк видає кредит на півроку в сумі 160 000 грн. за рахунок кредитних
ресурсів, отриманих від НБУ за ставкою рефінансування 30 % річних. Процентна
маржа банка дорівнює 3 %. Визначити ставку відсотків за кредитом для сум
очікуваних витрат за ним у розмірі 6000 грн. і 8000 грн.
53. Кредит у розмірі 50000 грн., виданий за ставкою 45 % річних повинен
погашатись однаковими рівними сумами протягом 5 років. Визначити розміри
щорічних сплат (план погашення кредиту) і суму сплачених відсотків, якщо
платежі для погашення боргу здійснюються один раз у кінці року.
54. Кредит у розмірі 50000 грн., виданий за ставкою 60 % річних, повинен
погашатись однаковими рівними сумами протягом 5 років. Визначити розміри
щорічних сплат (план погашення кредиту) і суму сплачених відсотків, якщо
платежі для погашення боргу здійснюються півріччями.
55. Кредит у сумі 32 000 грн. із щорічним нарахуванням складних відсотків
за ставкою 15 % річних повинен погашатись протягом 4 років рівнозначними
терміновими сплатами. Визначити розмір термінової сплати, загальні витрати
позичальника для погашення кредиту і суму виплачених відсотків, якщо виплати
за кредитом будуть здійснюватись у кінці кожного року.
56. Кредит у сумі 58 000 грн. із щорічним нарахуванням складних відсотків
за ставкою 35 % річних повинен погашатись протягом 5 років однаковими
терміновими сплатами. Визначити розмір термінової сплати, загальні витрати
позичальника для погашення кредиту і суму виплачених відсотків, якщо виплати
за кредитом будуть здійснюватись у кінці кожного півріччя.
57. Споживчий кредит на суму 12000 грн. відкрито на 2 роки зі ставкою
30 % річних. Погашення кредиту повинно здійснюватись однаковими внесками.
Визначити вартість кредиту, суму, що погашається і розмір внесків, якщо
погашення кредиту буде здійснюватись щоквартально.
58. Споживчий кредит на суму 70 000 грн. відкрито на 3 роки за ставкою
40 % річних. Погашення кредиту повинно здійснюватись однаковими внесками.
Визначити вартість кредиту, суму, що погашається і розмір внесків, якщо
погашення кредиту буде здійснюватись щомісячно.
Рекомендована література: /17; 21; 22; 26; 36; 40; 46; 49; 50; 54; 59;
60; 61/.
|