Библиотека Воеводина _ "Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності" / О.А. Кириченко ... Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності, Сучасні концепції міжнародної торгівлі, лізинг, Контрактні форми ЗЕД, Організаційна структура управління ЗЕД, Ліцензування і франчайзинг, управління персоналом, Атестація і ротація кадрів, Мотивація, Маркетингова діяльність, міжнародний маркетинг, Стратегія, Місія і цілі організації, Антидемпінгові розслідування, фінансовий менеджмент, Банківський переказ, Чеки у зовнішній торгівлі, Вексель, Ризики у міжнародних розрахунках, Транснаціональні корпорації, ТНК, Керівництво, комунікації, контроль, логістика, міжнародне торгове право, Купівля-продаж товару, Укладання договору, Міжнародні транспортні перевезення, Страхування, Товарообмін, Бартер, Передача технології, Захист інтелектуальної власності, Торгівля послугами, Фінансові і банківські відносини, Страхові підприємства, Юридичні й бухгалтерські послуги, Транспортні послуги, Телекомунікації, Будівництво, Гірнича справа, Інвестиції, Переговори, Суд, Третейський суд, Кількісні обмеження, квоти, ліцензування імпорту, Державні закупки, Митні процедури, Конвенція ЮНСІТРАЛ, Світова організація торгівлі, СОТ, Міжнародний валютний фонд, МВФ, Світовий банк, Організація економічного співробітництва і розвитку, ОЕСР, Європейський Союз, ЄС, МЕРКОСУР, Андський пакт, Асоціація країн Південно-Східної Азії (АСЕАН), Карибський спільний ринок (КАРІКОМ), Європейський банк реконструкції та розвитку, ЄБРР, Північноамериканська угода про вільну торгівлю (НАФТА), Конференція ООН з торгівлі і розвитку (ЮНКТАД), ГУУАМ, Організація Чорноморського економічного співробітництва, Співдружність Незалежних Держав, СНД, Лібералізація міжнародної торгівлі в рамках ГАТТ і СОТ, Процес інтеграції України в ЄС, Митний союз і зони вільної торгівлі
Библиотека Воеводина ... Главная страница    
"Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності" / О.А. Кириченко

 

 

Тексты принадлежат их владельцам и размещены на сайте для ознакомления

Глава 6. Фінансовий менеджмент зовнішньоекономічної діяльності
6.1. Сутність фінансового менеджменту
6.2. Міжнародні розрахунки
6.2.1. Банківський переказ
6.2.2. Чеки у зовнішній торгівлі
6.2.3. Вексель
6.3. Міжнародні валютні ринки
6.4. Фінансування зовнішньої торгівлі
6.5. Ризики у міжнародних розрахунках

Глава 6 Фінансовий менеджмент зовнішньоекономічної діяльності

Сутність фінансового менеджменту. Міжнародні розрахунки. Банківський переказ. Чеки у зовнішній торгівлі. Вексель. Міжнародні валютні ринки. Фінансування зовнішньої торгівлі. Ризики у міжнародних розрахунках.

6.1. СУТНІСТЬ ФІНАНСОВОГО МЕНЕДЖМЕНТУ
наверх
Фінансовий менеджмент у сфері зовнішньоекономічної діяльності є сукупністю визначених інструментів, що компанії використовують у своїй фінансовій діяльності на міжнародних ринках. Серед цих інструментів - фінансове планування фінансових потоків, купівля і продаж валют для обслуговування різноманітних операцій, купівля і продаж акцій та інших цінних паперів на міжнародних фінансових ринках, оперування власними цінними паперами на закордонних ринках, управління валютними ризиками та ін.
Фінансовий менеджмент у сфері зовнішньоекономічної діяльності формується на стику двох секторів міжнародного бізнесу. З одного боку, його основою виступає система управління транснаціональними компаніями (менеджмент зовнішньоекономічної діяльності), оскільки фінанси ТНК є лише частиною всієї компанії, куди входять операційна діяльність, маркетинг, дослідження і розробка, персонал. Тому управління фінансовими потоками міжнародної компанії випливає із загально-корпоративного планування, організаційної структури, керівництва та ін. Про це йтиметься в розділі "Менеджмент у міжнародних корпораціях". Фінансовий менеджмент у сфері ЗЕД у зв'язку з цим деталізує загальні функції управління стосовно фінансових потоків транснаціональної корпорації (ТНК).
З іншого боку, фінансові ресурси ТНК та її грошові потоки є складовою міжнародних фінансових ринків. У зв'язку з цим управління грошовими потоками ТНК залежить від загальної системи міжнародних фінансів, ланками якого є не тільки інші ТНК, але й держави, фізичні особи, міжнародні організації, валюти різноманітних країн. Отже, управління фінансовими потоками ТНК залежить від міжнародних фінансів.
Типовим прикладом може бути провідна у сфері безалкогольних напоїв міжнародна компанія "Кока-Кола". Вона проводить свої фінансові операції і продає власну продукцію в 160 країнах, в тому числі і в Україні. Таким чином, компанія оперує у своїй фінансовій діяльності з валютами 160 країн. В 16 країнах, включаючи Україну, "Кока-Кола" робить концентрат, що потім перетворюється на готовий продукт у вищезгаданих 160 країнах. У міжнародних операціях компанія оперує з 40 різноманітними валютами. Близько 80 % усіх прибутків компанія одержує за межами США. Істотна частина цих прибутків формується шляхом вдалого продажу і купівлі валют.
Загальна схема фінансової діяльності міжнародних компаній подана на рис. 16. Як видно з цієї схеми, ТНК здійснюють три основних види діяльності, що опосередковуються міжнародними валютними ринками: експортно-імпортна діяльність, діяльність дочірніх фірм за кордоном, операції на міжнародних фінансових ринках. У кожному з цих напрямків використовуються свої інструменти, валюти, форми розрахунків, фінансові схеми та ін. У кожній ТНК у кожен конкретний момент складаються і свої співвідношення між зазначеними напрямками.

м 19
У сучасному економічному світі жодна компанія, жодний інвестор не може собі дозволити ігнорувати основні концепції міжнародних фінансів. На конкурентне положення окремих суб'єктів бізнесу, незалежно від того, чи займаються вони міжнародною діяльністю чи ні, можуть вплинути і зміни обмінних курсів, і різноманітні темпи інфляції, і різниця в процентних ставках.
Для компаній, що працюють на міжнародному ринку, прийняття відповідних рішень у цій сфері утруднюється ще й національними відмінностями в банківських правилах і торгових нормативних актах, засобах регулювання ринку і ступенем політичної стабільності в країні їхньої діяльності.
У наші дні інвестори, якщо вони прагнуть збільшити прибутки від своїх вкладень і зменшити ризики, теж повинні уявляти, як впливає значення обмінних валютних курсів на їхні інвестиції. Тому вивчення законів міжнародних фінансів є необхідною складовою навчання в сучасному бізнесі. Інтеграція світової економіки відбувається більш прискореними темпами. Національні кордони навіть найбільших країн вже не ізолюють бізнес, не захищають інвесторів від іноземної конкуренції, але і не перешкоджають новим можливостям. У даний час фінансова система США займає друге місце, поступаючись першістю Японії. З утворенням у 1992 році об'єднаного ринку Європейське Економічне Співтовариство зайняло місце США як найбільшого спільного ринку товарів і послуг.
Бізнесмени та інвестори, що не знайшли часу вивчити закони міжнародних фінансів, мають мало шансів для ефективної конкуренції або отримання оптимальних показників. Нижче розглядаються проблеми, вирішення яких потребує розуміння основних принципів міжнародного фінансування і методів, які застосовуються при їхньому здійсненні.
Ознайомимося з діяльністю менеджера американської компанії "Кока-Кола", яка відкрила своє виробництво в м. Бровари Київської області. Ця компанія повинна вирішити, чи варто розширювати свої виробничі потужності для задоволення зростаючого попиту на безалкогольні напої в Україні, Росії та в країнах Східної Європи. Комітет з фінансового планування ради директорів доручив своєму менеджерові оцінити доцільність відкриття нового заводу в Броварах. У такому випадку менеджеру, безумовно, будуть потрібні глибокі знання у сфері міжнародних фінансів.
По-перше, йому необхідно з'ясувати, які чинники, що належать до можливого інвестування, впливають на політичні і кредитні ризики. Які відповідні податкові закони в Україні? Як вони можуть змінитися за інвестиційний період? Обрання нового парламенту в Україні нерідко призводить до істотних корекцій валютного й інвестиційного законодавства. Яка можливість виникнення хаосу, введення військового стану і прояву рис, характерних для нестабільної ситуації в країні, куди планується інвестування? Чи існують обмеження на експорт та імпорт, наскільки імовірно, що існуючий сьогодні стан не зміниться в майбутньому?
Які відповідні норми з охорони здоров'я, безпеки у виробництві, екології, яким чином вони в цій країні змінюються? Які закони і звичаї з практики роботи з рахунками до оплати і рахунками до одержання? Чи існують необхідні банківські послуги і яка їхня вартість? Чи є обмеження на обмін валюти і яка можливість зміни сьогоднішньої ситуації в майбутньому? Після з'ясування відповідних чинників ризику менеджер мусить оцінити як загальні витрати компанії на контролювання цих ризиків, так і фінансові витрати на інші неминучі втрати.
По-друге, нашому гіпотетичному менеджеру необхідно проаналізувати потенційний валютний ризик, що можливий для компанії за цих умов. Який обмінний курс конвертації гривні в долари? Які обмінні курси між українською валютою і валютами інших європейських країн, куди завод зможе експортувати свою продукцію? Які прогнози стосовно ставок валютних курсів у майбутньому? Які фінансові інструменти і прийоми доступні для хеджування зазначених валютних ризиків? Оцінивши ці чинники ризику, наш менеджер повинен зайнятися розрахунком витрат на хеджування, зважаючи при цьому на всю сукупність поточних вартостей, розрахованих у доларах.
По-третє, менеджеру потрібно вивчити процентні ставки і темпи інфляції у всіх країнах, що мають відношення до даного проекту. В яких країнах варто отримувати фінансування? Скільки коштів одержати за рахунок позик, а скільки - за рахунок акціонерного капіталу? Який термін повернення позичкових коштів найбільш прийнятний? Чи необхідно компанії одержувати позику в євровалюті? На яку величину зростуть операційні витрати? Чи збільшаться ціни конкурентів тією ж мірою і як швидко? Після цього менеджеру потрібно оцінити можливість і доступність рефінансування як у США, так і за кордоном. Це лише основні проблеми, що виникають перед менеджером міжнародної компанії, який відкриває нове виробництво в іншій країні.
На рис. 17 представлена система діяльності ТНК на міжнародних ринках, з якої видно, що для різних напрямків використовуються різні інструменти. Для експортно-імпортних операцій достатньо купівлі-про-дажу валют. Для різних видів інвестицій потрібно використовувати ринки евровалюта, єврокредитів, цінні папери та ін.
З усього цього випливає, що багатонаціональний бізнес - не для слабких і неосвічених. Проте доти, доки потенційні вигоди якогось проекту не перекривають його витрати і ризики, компанії завжди прагнуть уникнути затрат і ускладнень, пов'язаних із веденням багатонаціонального бізнесу. І тут знання фінансового менеджменту у сфері ЗЕД і є тим самим ключем до контролю над супутніми риіиками і оцінки прибутків і витрат, властивих міжнародним операціям.
Вищезазначене дозволяє зробити висновок про те, що цілі фінансового менеджменту у сфері ЗЕД залишаються старими: ми хочемо, щоб наші активи коштували більше, ніж ми за них заплатили, і щоб при цьому ми сплачували за них за допомогою випуску зобов'язань менше, ніж вони коштують насправді. Застосування таких критеріїв до міжнародного бізнесу пов'язане з низкою додаткових проблем.

м 20
Специфічною рисою міжнародного управління фінансами є та обставина, що необхідно мати справу з більш ніж однією валютою. Тому ми розглянемо, як функціонують міжнародні валютні ринки, чому змінюються валютні курси і що необхідно зробити, щоб захиститися від валютних ризиків.
Фінансовий менеджер повинен також враховувати розходження в країнах за рівнем процентних ставок. Наприклад, навесні 2001 р. процентна ставка в США становила близько 8 %, у Німеччині - 4,5 %, в Гонконзі - 7,5, в Японії - 0,25 %. Варто враховувати причини цих розбіжностей у процентних ставках і те, як вони позначаються на міжнародних фінансових операціях. Чи необхідно материнській компанії надавати кошти, чи їй слід спробувати профінансувати операцію, спираючись на місцеві ресурси? А може, краще "ковтати" світ, як устриць, і позичати гроші скрізь, де пропонують найнижчі відсотки? Це залежить, насамперед, від стану міжнародних валютних ринків. Без розуміння причин того, чому існують розбіжності у валютних курсах і процентних ставках, неможливо виробити фінансову політику на міжнародних ринках.

6.2. МІЖНАРОДНІ РОЗРАХУНКИ
наверх
Міжнародні розрахунки проводяться перш за все у зовнішній торгівлі за надані послуги і продані товари та некомерційні операції при кредитуванні й русі капіталів між країнами, в тому числі пов'язаному з будівництвом об'єктів за кордоном при наданні різноманітних допомог, підтримок.
Міжнародні розрахунки - це регулювання платежів за грошовими зобов'язаннями та вимогами, які виникають між юридичними особами та громадянами різних країн на підставі економічних, політичних, науково-технічних, культурних та інших відносин. Серед міжнародних розрахунків переважають платежі з зовнішньої торгівлі, кредитів та інвестицій. Міжнародні розрахунки в основному провадяться через банки за допомогою кореспондентських відносин, що обумовлюють ведення кредитними установами кореспондентських рахунків. Ці рахунки провадяться переважно у безготівковому порядку.
Стан міжнародних розрахунків залежить від умов зовнішньоторговельних контрактів, міжнародних правил та звичаїв, банківської практики, валютного законодавства та інших факторів.
Форми міжнародних розрахунків, що застосовуються у міжнародній практиці, подібні до тих, які мають місце у внутрішньоекономічних розрахунках. Це інкасо, акредитив, банківські перекази. Інкасова форма міжнародних розрахунків здійснюється відповідно до Уніфікованих правил по інкасо/ERI, що видані Міжнародною торговою палатою. Ділиться на інкасо з попереднім акцентом документів та інкасо з негайною оплатою. З метою гарантії та прискорення платежу часто розрахунки здійснюються телеграфом.
Акредитивна форма розрахунків регламентується Уніфікованими правилами та звичаями для документарних акредитивів/ERA 500. Документарний акредитив пов'язаний із представленням товарних документів, за якими банк бере на себе зобов'язання провести за дорученням імпортера оплату товарних документів експортеру чи акцептувати тратту.
Якщо ці стандартизовані процедури не використовуються, то зовнішньоторгові партнери можуть домовитися про "недокументарні платіжні угоди"; такими, наприклад, є:
- попередня оплата (завдаток): оплата при видачі доручення;
- авансовий платіж до або під час поставки;
- чистий платіж (clean payment);
- оплата з відстроченим терміном платежу (deferred payment).
Авансові платежі або оплата вже отриманого товару здійснюються шляхом банківського переказу валюти імпортером експортеру. Ці перекази часто поєднуються з іншими формами міжнародних розрахунків з гарантією банку, який у випадку несплати вартості товару імпортером здійснює платіж проти товаророзпорядчих документів, одержаних від експортера. Використання банківських переказів сприяє прискоренню та спрощенню міжнародних розрахунків. Коли розрахунки ведуться з використанням відкритого рахунку, товар постачається на умовах його наступної оплати, а належна сума заноситься імпортером на рахунок експортера. Платежі здійснюються за згодою у встановлений період, а остаточне врегулювання заборгованості з відкритого рахунка - через банки, із застосуванням інших форм міжнародних розрахунків. Тому банки, як правило, не виділяють міжнародні розрахунки з відкритого рахунка, а включають їх в інкасо чи через банківські перекази. Основні переваги та недоліки цих форм наведені у табл. 3.

м 21

м 22
6.2.1. БАНКІВСЬКИЙ ПЕРЕКАЗ
Банківський переказ - це основна форма міжнародних розрахунків у сучасній практиці. Крім того, банківський переказ є елементом всіх інших форм міжнародних розрахунків (акредитиви, інкасо, чеки, векселі). Банківський переказ належить до платних комісійних операцій банку. Усі банки, які беруть участь у здійсненні банківського переказу, беруть комісію за проведення операції (рис. 18).
Оплата переказом можлива на будь-якій стадії виконання контракту: до відвантаження товару, після відвантаження товару, через певний період. Оплата до відвантаження означає аванс. У цьому випадку імпортер у встановлені контрактом строки або після повідомлення експортера про готовність товару до відвантаження дає доручення банку здійснити переказ валюти на користь експортера. Отримавши таке повідомлення, експортер відвантажує товар. Боржник передає своєму банку відповідний формуляр у трьох примірниках і в такий спосіб доручає йому переказати на рахунок свого кредитора певну Суму грошей.
Порядок виконання банківського переказу такий:
1) переказ відбувається відповідно до умов укладення контракту проти повідомлення продавця про відвантаження;
2) експортер відвантажує товар і отримує товарні документи від перевізника;

м 23
3) експортер відправляє повідомлення про відвантаження та інші комерційні документи імпортеру;
4) імпортер подає заявку на переказ;
5) імпортер отримує товарі
6) банк імпортера, отримавши заявку на переказ, здійснює списання грошей з валютного рахунку клієнта і зараховує їх на рахунок банка-кореспондента;
7) банк експортер:
а) перевіряє одержані документи;
б) списує гроші з рахунку банку імпортера, зараховує їх на рахунок постачальника;
в) передає документи про отримання ним грошей і виписує з рахунку клієнта.
Для здійснення переказів, які надходять регулярно, призначені тому самому одержувачу й сума яких щоразу однакова, можна скористатися так званим дорученням банку на проведення операцій за зобов'язаннями клієнта за його рахунок. У такому випадку банк платника щоразу автоматично переказує у відповідний час заздалегідь визначену суму. Для боржника це не тільки заощадження часу, але й гарантія того, що він не пропустить термін сплати.
6.2.2. ЧЕКИ У ЗОВНІШНІЙ ТОРГІВЛІ
Велику роль у зовнішній торгівлі відіграє розрахунок чеком.
Чек - спеціальний документ, який містить письмове розпорядження банку видати (перерахувати) вказану в ньому суму грошей з поточного рахунку особи, яка підписала чек. Існують різні види чеків. Банківський ордерний чек може за бажанням клієнта виступати замість переказу. Як правило, він відсилається банком безпосередньо отримувачу. Іноді чек вручається чекодавцю, щоб він передав або надіслав його отримувачу. В більшості випадків цей чек пред'являється отримувачем банку-кореспонденту банку чекодавця. Після перевірки підписів банку чекодавця може бути виписана сума в іноземній валюті. Якщо в банку-платника немає кореспондентських відносин з банком чекодавця, чек посилається банку, який має такі кореспондентські відносини, де й кредитується за рахунок отримувача.
Якщо пред'являючи чек, виписаний, як правило, в іноземній валюті, покупець вимагає національну валюту, сума виплачується за касовим курсом, який котирується на день оплати чека на валютній біржі чи на міжбанківському валютному ринку з даного виду розрахункових документів.
Іншим видом чека в міжнародному обігу є клієнтський чек, за допомогою якого чекодавець здійснює платіж безпосередньо своєму партнеру, що в цілому виявляється швидше, ніж платіж за допомогою переказів. На відміну від банківського, клієнтський чек виставляється клієнтам на їхній банк. Це в більшості випадків розрахункові чеки на пред'явника, виписані в національній чи іноземній валюті залежно від домовленості сторін. Чекодавець пересилає чек своєму партнеру за кордоном, який пред'являє його своєму банку для кредитування рахунку. Якщо пред'явник чека визначається банком кредитоспроможним, йому одразу ж записується на кредит рахунку дана сума з відміткою "З умовою отримання". У даному випадку запис на кредитування рахунку отримувача здійснюється швидше, ніж при переказі. Якщо на думку банку, якому пред'явили чек, пред'явник не володіє відповідною платоспроможністю, банк не кредитує його рахунок відразу, а бере чек на інкасо і оплачує його після підтвердження свого кореспондента. За способом передачі розрізняють три види чеків:
- чек на пред'явника - кожен власник чека вправі пред'явити його для оплати чи подати на інкасо. Його правомірність не підлягає перевірці;
- ордерний чек - у ньому однозначно названо одержувача, який може передати свої права на чек з допомогою так званого індосаменту третій особі. Для цього він пише на звороті текст: "Для мене на ордер фірми "XXX" і підпис. Таким чином, фірма "XXX" стала правомірною і може, в свою чергу, скористатися правами, які надає наявність чека, щодо банку платника чи особи, що виписала чек. Вона може також передати чек через механізм індосаменту іншим особам чи фірмам (за ордером). Останній, хто отримає чек, зобов'язаний довести своє право, пред'явивши безперервний ланцюг індосаментів. Цей вид чеків, як правило, використовується на міжнародному рівні;
- іменний чек.
За способом оплати розрізняють:
- наявні чеки;
- розрахункові чеки;
- кросовані чеки.
Відомі також дві форми закреслення:
- звичні кросовані чеки;
- специфічно кросовані чеки.
Особливим видом чеків у некомерційному міжнародному обігу є єврочек. Це національні чеки, які можуть використовуватися і за кордоном.
Іншим видом чеків є дорожній (туристський) чек, який виписується як в національній валюті, так і в доларах США.
Ризик неплатежу при чековому обігу суттєво вищий, ніж при переказі, особливо за клієнтськими чеками, коли немає гарантій, що банк, на який вони видані, здійснив платіж.
6.2.3. ВЕКСЕЛЬ
Одним з найважливіших інструментів розрахунків (і кредитування), які використовуються в міжнародній торгівлі, служить вексель. Існують два основних види векселів:
- соло-вексель (простий) - боргове зобов'язання однієї особи сплатити вказану суму іншій особі;
- тратта (переказний) (bill of exchange, draft) - безумовна пропозиція однієї особи, адресована іншій, сплатити в призначений термін третій особі певну грошову суму. У міжнародних розрахунках найчастіше використовується переказний вексель (тратта).
Форма векселя має важливе значення, оскільки при її недотриманні вексель втрачає силу зобов'язання. Реквізити векселя (тратти):
- вексельна позначка (мітка), тобто визначення документа як векселя (bill of exchange, Wechsel, lettre de change);
- сума векселя (безумовна вказівка виписати певну суму грошей);
- назва трасата (боржника);
- строк платежу;
- місце платежу;
- ремітент (отримувач);
- дата і місце складання векселя;
- підпис векселедавця (кредитора).
Вексель є абстрактною угодою, тому що не вказується матеріальна основа боргу. Звідси випливає: предметом вексельного зобов'язання завжди є гроші, а не товари і не цінні папери. Роблячи пропозицію платнику (трасату) здійснити платіж за векселем, векселедавець (трасант) також вступає в зобов'язувальні відносини з ремітентом, оскільки у випадку відмови трасата виконати пропозицію трасанту останній сам повинен здійснити платіж за векселем. Згода трасата заплатити за векселем оформляється у вигляді акцепту. Платник може обмежити акцепт частиною суми, тоді по решті суми вексель не прийнятий.
Термін платежу за векселем має бути одним для всієї вексельної суми.
Вексель без вказівки терміну платежу розглядається як такий, що має сплачуватись при пред'явленні.
Кредитор має три шляхи використання векселя:
- тримати до настання терміну оплати;
- використати для погашення своїх боргових зобов'язань;
- продати комерційному банку (облікувати вексель).
Перший спосіб очевидний. Другий шлях представляє собою передачу прав за векселем. Вона здійснюється шляхом нанесення передавального запису на звороті векселя (або аллонж) - індосаменту. Особа, яка поступається правами, називається індосантом, а особа, яка їх отримує, - індосатом. Здійснення індосаменту дорівнює по правовим основам видачі нового векселя, тому індосат отримує самостійне право вимоги.
Схема обігу переказного векселя виглядає так (рис. 19): фірма X постачає товар фірмі Y, а та, у свою чергу, свій товар - фірмі Z. До здійснення розрахунків фірма Y виявляється одночасно і дебітором (перед X), і кредитором (перед Z). Фірма Y може пустити в обіг переказний вексель, де пропонує фірмі Z у певний термін і в певному місці виплатити певну суму X. Фірма Y відсилає тратту фірмі Z для акцепту і акцептовану тратту (вексель) передає фірмі X. Фірма X, реалізуючи вексель, отримує платіж. Ланцюжок передач векселя може бути довшим і виявитися замкнутим.
Вексель може виписуватись у будь-якій валюті. Але, як правило, він виписується у валюті країни, в якій має здійснюватись платіж. Вексель може бути виданий і в валюті іншої країни з оплатою в валюті країни платежу.
Застосування векселів у зовнішньоторговельних розрахунках підприємств може обмежуватися валютним законодавством.

м 24
Для здійснення міжнародних розрахунків із своїми закордонними партнерами резидент має право:
- здійснити переказ зі свого валютного рахунку, відкритого в банку;
- купити валютні кошти на міжбанківському валютному ринку;
- отримати в банку кредит в іноземній валюті для виконання зобов'язань за імпортним контрактом.
Валютний ринок - це система економічних і організаційних відносин, пов'язаних з операціями купівлі-продажу іноземних валют і платіжних документів в іноземних валютах.
Операції на міжбанківському валютному ринку можуть здійснювати тільки суб'єкти даного ринку, до яких належать:
- НБУ або центральний банк;
- уповноважені банки (комерційні банки, які отримали ліцензію на право здійснювати операції з валютними цінностями);
- уповноважені фінансово-кредитні установи (які отримали ліцензію на право здійснювати операції з валютними цінностями).
Банки відіграють центральну роль на зовнішніх валютних ринках, оскільки вони продають і купують іноземну валюту, що, безумовно, є суттєвим елементом у міжнародних торговельних угодах.
Згідно з правилами здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку України юридичні особи-резиденти мають можливість купувати іноземну валюту для забезпечення своїх зобов'язань перед нерезидентом з оплати продукції (робіт, послуг) і інших майнових прав. Функції валютного контролю банку при купівлі підприємством іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України полягають в отриманні від клієнтів необхідних документів для купівлі валюти:
- договір (контракт);
- вантажні митні декларації;
- товаросупровідні документи;
- акт виконаних робіт;
- специфікації;
- інвойси та інші документи, які стосуються даного договору.
Після перевірки пакету документів, купівлі валюти на міжбанківському валютному ринку України і зарахування іноземної валюти на рахунок клієнта банк ставить відмітку: "валюта куплена" (сума, валюта, дата). Дана відмітка проставляється банком на оригіналі контракту, на оригіналах вантажних митних декларацій клієнта. У випадку купівлі за дорученням клієнта іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України коштів під імпортний контракт, банк контролює списання валютних коштів з рахунків клієнта протягом 5 банківських Днів з моменту їх зарахування на нього. Якщо клієнт не переказує куплені на УМВР кошти протягом 5 днів за кордон або представляє письмову відмову від куплених валютних коштів, банк продає кошти на міжбанківському валютному ринку України.

6.3. МІЖНАРОДНІ ВАЛЮТНІ РИНКИ
наверх
Міжнародні валютні ринки є сукупністю операцій з купівлі і продажу різноманітних валют усіма фінансовими організаціями світу. Слід зазначити, що щоденний оборот торговців валютою на міжнародних ринках' складає близько 1000 млрд дол. На думку багатьох банкірів і фінансистів, "міжнародні валютні ринки - це найбільше у світі казино, де ставки нічим не обмежені, а гру ведуть приблизно 10 тис. приватних банків і фінансових компаній". Найбільший обсяг валютних операцій на суму близько 200 млрд дол. США щодня здійснюється в Лондоні. У Токіо і Нью-Йорку цей обсяг складає по 100 млрд дол. США. Таким чином, три головні світові фінансові центри здійснюють 40 % світових валютних операцій. Лондонський ринок займає ключову позицію завдяки центральному розміщенню в основні години здійснення угод, а також його великим можливостям для проведення операцій. Для ефективної діяльності ТНК, які включають дрібні експортно-імпортні фірми, повинні добре розумітися на валютних курсах. Останні впливають на те, де саме оптовий або роздрібний торговець купує продукцію і продає її кінцевому споживачу, так само як і на те, де фірма-виробник купує сировину або комплектуючі вироби і фактично виробляє продукцію. Крім цього, валютний курс впливає на джерела залучення капіталу, необхідного для розширення діяльності фірми.
Обмінний, або валютний, курс (exchange rate) можна визначити як кількість одиниць валюти однієї країни, потрібну для придбання одиниці валюти іншої країни. Іншими словами, це вартість у вітчизняній валюті купівлі певних фондів, оцінених у валюті іншої країни. Наприклад, у табл. 4 наведено курси іноземних валют стосовно гривні, встановлені Національним банком України.

м 25

м 26
Якщо курс оголошується для негайних або поточних угод у закордонних валютах, його називають поточним курсом, або спот-курсом (spot rate). Спот-курс застосовується в міжбанківських операціях (interbank transactions) для реалізації протягом двох робочих днів, а також негайної доставки валюти в угодах типу "через прилавок" (over-the-counter), в яких, як правило, беруть участь небанківські клієнти. Якщо ж курс оголошується для поставки іноземної валюти в майбутньому, його називають строковим, або форвардним, курсом (forward rate). Строковий курс або курс на термін - це договірний курс між торговцем іноземною валютою і його клієнтом.
Оскільки більшість валютних операцій відбувається за участю торговців іноземними валютами, курси оголошуються торговцями, що працюють на валютні брокерські фірми або комерційні банки. Курси оголошуються торговцем, а не стороною, що купує або продає. Як би торговці не повідомляли ціни на поточному або терміновому ринках, вони завжди називають курс купівлі і курс продажу. Курс купівлі - той, за яким торговець згоден придбати іноземну валюту, а курс продажу - той, за яким торговець згоден її продати. Різниця, або спред (spread), на поточному ринку - це різниця між курсами покупки і продажу, тобто прибуток, або маржа (margin), торговця від своїх операцій у цілому.
У табл. 5 наведено дані про продаж і купівлю іноземних валют на міжнародних ринках. Для німецької марки курс купівлі/продажу становить 2,1315/2,1324, і це означає, що торговець згоден купувати долари США за 2,1315 німецької марки, а продавати за 2,1324 німецької марки, заробляючи на кожному доларі 0,0009 німецької марки.

м 27

м 28
Якщо в наведеному прикладі долари купуються за марки на валютному ринку Німеччини, тоді в цьому випадку курс називається прямим (direct), або нормальним (normal), котируванням. Якщо ж курс оголошується як кількість одиниць іноземної валюти за одну одиницю національної валюти, це називають непрямим (indirect), або оберненим (reciprocal), котируванням.
На практиці використовуються як пряме, так і обернене котирування. У Сполучених Штатах прийнято використовувати пряме котирування для внутрішніх (domestic) угод, їх часто називають американською системою (American system). У сфері міжнародної комерції банки найчастіше використовують європейську (European terms) або континентальну (continental base currency) систему, засновану на оберненому котируванні. Долар США прийнято вважати базовою валютою для міжнародних угод; у цьому випадку інша валюта в угоді називається валютою, що котирується (quoted currency), як показано в табл. 5.
Більшість відомих газет, особливо прямо пов'язаних з бізнесом або таких, що містять розділи "Бізнес", щодня публікують валютні курси. Так, наприклад, "Уолл-стрит джорнел" подає прямі й обернені курси 50 різноманітних валют у кожному номері. Ці курси - для міжбанківських операцій на суму понад 1 млн дол. США. Додатково до спот-курсів по кожній із названих валют подаються також термінові курси британського фунта, канадського долара, французького франка, німецької марки, японської єни і швейцарського франка.
І нарешті, останнім важливим терміном поточного ринку з негайною оплатою (спот-ринку) є крос-курс (cross rate), тобто валютний курс, розрахований на основі двох інших курсів. Оскільки більшість валютних операцій виражається в доларах США, найчастіше дві недоларові валюти співвідносять за допомогою крос-курсу.
Як вже зазначалося вище, поточний ринок, або спот-ринок, пов'язаний із торгівлею валютою протягом двох наступних робочих днів. Водночас деякі угоди або операції можуть початися в даний момент, а завершитися лише в майбутньому.
Форвардний курс - це курс, що використовується торговцями валютою для купівлі або продажу іноземної валюти в майбутньому. Існує різниця між поточним (спот) і форвардним курсом, що називається на форвардному ринку спредом.
Більшість валютних операцій проводиться комерційними банками, а інші операції виконують валютні брокери (brokers). Брокери - це спеціалісти, які спрощують угоди між банками і замінюють прямі контакти між ними. 58 % усієї торгівлі валютою в США відбувається на поточному (наявному) ринку, в основному міжбанківському. Наступною за величиною категорією є обмінні, або своп (swap), ринки. Своп - це одночасно і поточна, і термінова угода.
Серед інших основних валютних операцій варто назвати аутрайт форвард (outright forwards), тобто некомбіновані термінові угоди, опціо-ни (options) і ф'ючерсні (futures) контракти. Аутрайт форвард - це форвардний, або терміновий, контракт, не пов'язаний із поточним контрактом (spot transaction).
Ф'ючерсний контракт схожий на форвардний контракт у тому контексті, що він заздалегідь визначає валютний курс для обміну валюти в майбутньому. Проте він не настільки гнучкий, як форвардний, оскільки укладається на конкретні грошові суми і з конкретними термінами платежів, тоді як форвардний контракт можна в кожному випадку підігнати під визначений розмір угоди і терміни. Можливість укладення форвардного контракту залежить від характеру взаємовідносин клієнта з банком торговця, а ф'ючерсний контракт може бути укладений будь-якою особою через брокера на валютній біржі.
Валютний ринок заснований на економічному законі попиту і пропозиції. Іноді уряди країн втручаються у валютні операції з метою контролю валютних потоків, змушуючи свої центральні банки продавати або купувати валюту на відкритому ринку. Незважаючи на це, основна діяльність на валютному ринку обертається навколо комерційних банків у головних грошових центрах світу. Відповідно до огляду, виконаного Нью-Йоркським федеральним резервним банком у 1989 p., було встановлено, що 82 % валютних операцій припадає на міжбанківські операції, а решта 18 % розподіляється між ф'ючерсними та опціонним ринками, фінансовими і нефінансовими клієнтами.
У даний час комунікаційні мережі у світі настільки розвинуті, а також така велика кількість країн має валютні ринки, які діють практично без обмежень, що можна говорити про єдиний світовий ринок валюти. Він починає свою діяльність у невеликому масштабі в Новій Зеландії близько 9 години ранку за новозеландським часом - саме вчасно для того, щоб перехопити кінцеві результати роботи нью-йоркського ринку попереднього вечора. Через дві або три години розпочинає роботу ринок у Токіо, годиною пізніше - в Гонконзі й Манілі, а ще через півгодини - у Сінгапурі. До цього часу далекосхідний ринок вже активно працює, і фокус зміщується на Середній і Ближній Схід. Ринок у Бомбеї відкривається через дві години після ринку в Сінгапурі, а через півтори години естафету приймає Абу-Дабі, за ним - ще через годину - Джедца, годиною після - Афіни і Бейрут. На цій стадії торгівля на Далекому і Близькому Сході, як правило, стихає, але стає дещо нервовою, тому що торговці очікують розвитку ситуації в Європі. Ринки в Парижі і Франкфурті відкриваються на годину раніше, ніж у Лондоні, до цього часу ринок у Токіо готується до закриття, так що європейський ринок може мати уявлення про попередню торгівлю на японському ринку з його заключних операцій. Після обіду розпочинає роботу ринок у Нью-Йорку, і в міру того як згортається активність у Європі, акцент зміщується на захід. У пообідній час у Нью-Йорку торгівля також стихає. Передати естафету більше немає кому. Ринок у Сан-Франціско, що відстає від нью-йоркського на три години, є, по суті, філією останнього. Правда, можна передати невеличкі справи в банки Нової Зеландії, але ринок там дуже обмежений.
Зміни валютних курсів пов'язані з багатьма чинниками, їхню взаємодію показано на рис. 20. При цьому потрібно враховувати закономірності, позначені на схемі.

м 29
1. Теорія паритету процентних ставок. Згідно з цією теорією, процентні ставки в лірах, захищені від валютних ризиків, мають бути такими ж, як і процентні ставки в доларах. У наведених вище прикладах використовувалися процентні ставки за євродоларовими і євролірови-ми депозитами. Ринок евровалюта є міжнародним ринком, що є найбільш вільним від урядового і податкового регулювання.
Оскільки гроші можуть практично безперешкодно переміщатися між різноманітними евродепозитами, паритет процентних ставок практично завжди дотримується. Насправді, дилери встановлюють форвардну ставку в лірах, використовуючи інформацію про розбіжності в процентних ставках євроліри і євродолара.
Таке співвідношення не дотримується настільки суворо на внутрішньому ринку. В цьому випадку оподаткування та урядове регулювання іноді перешкоджає мешканцям однієї країни використовувати національні банківські депозити для захисту валютних ризиків на форвардному ринку.
2. Теорія очікувань форвардних курсів. Ця теорія не припускає, що прогнози менеджерів завжди ідеальні. Іноді фактичний майбутній валютний курс "спот" підстрибує вище старих форвардних курсів, а іноді буває нижчим. Але якщо теорія справедлива, тоді в середньому форвардний валютний курс має дорівнювати майбутньому курсу "спот". Знати про це дуже важливо для фінансового менеджера, оскільки це означає, що компанія, яка завжди виконує свої зобов'язання по валюті, не повинна витрачати додаткові кошти на її страхування.
Хоча в середньому форвардні валютні курси дорівнюють валютним курсам "спот", не варто надавати надмірне значення оцінці ймовірних змін валютного курсу "спот". Найчастіше, коли, здавалося б, має відбутися різке підвищення валютного курсу "спот" слідом за форвардним валютним курсом, реальне зростання виявляється меншим. І навпаки, зниження здається не таким сильним. Ці результати не збігаються з постулатами теорії очікувань. Навпаки, іноді складається враження, що компанії готові пожертвувати частиною прибутків або для придбання, або для продажу форвардного валютного контракту.
Необхідно також мати на увазі, що, як правило, форвардні валютні курси мало що говорять про валютні курси "спот". Це не означає, що форвардні валютні курси є поганим мірилом прогнозів менеджера, а лише те, що валютні курси важко передбачити. Деякі банки і консалтингові фірми складають прогнози змін валютних курсів.
Ефект Фішера - це теорія, що приписується Ірвінгу Фішеру (1867- 1947), економісту, який стверджував, що національні процентні ставки відображають можливі рівні інфляції. За його теорією, очікувані зміни обмінного курсу пов'язані з відмінністю процентних ставок в країнах обмінюваних валют. Нині ця теорія відома як міжнародний ефект Фішера. Цей ефект може продовжувати діяти або як результат взаємодії незміще-них форвардних курсів і паритету процентних ставок, або як результат процентного арбітражу, який здійснюється у вигляді ризику.
Глобальний ефект Фішера пов'язує різницю між процентними ставками в різних країнах з різницями в очікуваних темпах інфляції. Всі три типи прояву ефекту Фішера закладають основи для розуміння того, яким чином встановлюється рівновага міжнародного ринку капіталів.
Про масштаби операцій, проведених на валютних ринках, а також про наслідки цих операцій можна судити з "аварії фунта стерлінгів" восени 1992 p., яка відбулася завдяки діям одного з найбільших гравців цього ринку Джорджа Сороса.
Саме угода з фунтом стерлінгів в 1 млрд дол. зробила Дж. Сороса світовою інвестиційною суперзіркою. Він став людиною, що "підірвала Англійський банк", як говорили на Фліт-стрит. І це не перебільшення - Дж. Сорос справді вибив Велику Британію з європейського валютного механізму у вересні 1992 р. Він став визначним фінансистом XX століття.
Декілька слів про саму технологію успіху. На першій, підготовчій, стадії, що може тривати і декілька місяців, обережно скуповується валюта, проти якої буде вестися гра в майбутньому, і таким чином створюється "ударна група". Потім визначається належний момент, коли обрана грошова одиниця є особливо вразливою. Так Дж. Сорос, наприклад, для початку гри проти фунта стерлінгів вибрав осінь 1992 p., коли британська економіка переживала помітні труднощі. На початку вересня він зненацька "викинув" на європейські біржі величезну кількість фунтів стерлінгів за тодішнім курсом 2,8180 марки за фунт і скупив 15 млрд марок. Курс фунта через різке перевищення пропозиції над попитом стрімко покотився вниз, тому що інші біржові маклери також стали продавати англійську валюту. Незважаючи на масові інтервенції європейських національних банків, її курс 16 вересня був зафіксований на рівні 2,7780 марки. Відповідно до правил ЄС, якщо інтервенції національних банків не допомагають стабілізувати будь-яку валюту, то на порядку денному постає питання про її девальвацію і встановлення нових нижніх і верхніх меж допустимих коливань її курсу. Велика Британія (як і розраховував Дж. Сорос) обрала інший шлях: прагнучи уникнути девальвації своєї валюти, вона вийшла з ЄВС. Позбавившись підтримки національних банків, фунт продовжував деякий час падати, до 2,6530 марки 17 вересня і 2,5090 марки 30 вересня. В цей момент в гру знову вступив Дж. Сорос. Він різко скупив девальвуючу валюту за наявні в нього на початок цієї акції 15 млрд німецьких марок і отримав набагато більше фунтів, ніж він викинув на ринок. Це знову підняло курс фунта і принесло Дж. Соросу величезний прибуток, який він відразу конвертував у більш стійкі грошові одиниці.

6.4. ФІНАНСУВАННЯ ЗОВНІШНЬОЇ ТОРГІВЛІ
наверх
Для фінансування своїх зовнішньоторгових операцій експортери та імпортери можуть, у першу чергу, скористатися звичайними кредитними послугами обслуговуючого їх банку, а саме, контокорентними кредитами. Але специфічні умови зовнішньої торгівлі спричинили виникнення особливих кредитних форм і/або особливих форм забезпечення. Банки дуже часто підтримують зовнішню торгівлю своїх клієнтів гарантіями.
Гарантія повернення платежів (авансових сум). За такої гаранти банк, як правило, гарантує повернення авансових сум, отриманих його клієнтом для здійснення тієї чи іншої операції з поставки. Але гарантія повернення платежів (авансових сум) зустрічається також при авансуванні певних операцій щодо надання послуг, коли повернення авансів стає необхідним у випадку нездійсненої операції. Зазвичай розмір гарантій складає 15-30 % вартості замовлення.
Гарантія пропозиції. При тендерах банк учасника тендерних торгів гарантує певною сумою виконання контрактів поставки і договорів виробництва. Але це також розповсюджується на виплату сум, які зазвичай блокуються для можливо необхідного усунення браку. Звичайний розмір цієї гарантії 5-10 % від вартості поставки або послуг.
Гарантія коносаментів (letter ofidemnity). Банк бере на себе перед пароплавством зобов'язання відшкодування збитків, які можуть бути юридичне заявлені у випадку відпуску товарів без коносаментів (коли товар прибув у порт, а відправлені поштою коносаменти ще знаходяться в дорозі). Одночасно він бере на себе зобов'язання дослати затримані оригінали коносаментів. Доказом того, що вони були відправлені, як правило, є отримання копій, які завжди пересилають поштою окремо. Звичайний розмір такої гарантії 10-15 % вартості товару.
Форфейтинг є формою середньострокового експортного фінансування. Це поняття походить від французького "a forfait" - повністю, гуртом, разом. Під ним розуміють купівлю, як правило, кредитною установою платіжної вимоги експортера (в жиро- або вексельному обігу), яка супроводжується угодою про відмову від регресу при несплаті такої вимоги.
Перехід вимоги відбувається через поступку вимоги продавця (форфетисту) банку (форфейтеру), часто - на основі соло-векселя, виставленого імпортером на користь експортера й індосованого ним без забезпечення, з приміткою "without recourse" ("без регресу").
При жировимогах як додаткове забезпечення вимагають гарантію солідного банку в країні імпортера, а при соло-векселях - поручительство за ними.
Продажем експортної вимоги форфетист покращує свою ліквідність.
Ризик виконання вимоги несе форфейтер.
Лізинг- це фінансування, пов'язане з інвестиціями; в цілому, цей термін слід розуміти як надання права користування товарами на певний строк за плату.
Лізинг може діяти лише всередині однієї країни, коли сторона, яка дає в лізинг, і сторона, яка бере в лізинг, знаходяться в одній країні (Domestic leasing), або лізинг може "перетинати кордони" (Crossborder leasing), при якому партнери за договором мають свої офіційні адреси в різних країнах. Оскільки сторона, яка дає в лізинг, залишається власником наданих у лізинг виробів, і в цьому відношенні вони служать гарантією, то однією з умов транскордонного лізингу є юридична надійність у плані гарантій від зазіхань на об'єкт лізингу для власника (при затримці платежів).
З метою сприяння експортним операціям своїх клієнтів банки в країні експортера часто надають так звані кредити замовникам, тобто кредити закордонним споживачам (замовникам), причому ці кредити пов'язані із замовленням відповідного товару (цільовий кредит); виплата відбувається, як правило, за пред'явленням визначених договором купівлі-продажу документів, часто - безпосередньо експортеру.
Ризики країни імпортера в багатьох випадках покриваються страхуванням експортних кредитів у країні експортера, так що можливе відносно вигідне фінансування.
Купівля експортних товарів все більше залежить від імпорту виробів з країни споживача, щоб таким чином компенсувати валюту, яка витрачається, виручкою від експорту власної, прив'язаної до імпортної операції продукції.
Спочатку використовувані тільки в торгівлі між Сходом і Заходом, відомі тепер під назвою зустрічних угод, зустрічної торгівлі (Counter trade), бартерних операцій, компенсаційних угод, торговельні операції розповсюдилися також на торгівлю "порогових" і промислове розвинутих країн з країнами, що розвиваються. При цьому мова йде про зв'язок закупівель із зобов'язаннями щодо зустрічних закупкок або поставок. При цьому часто оплата замінюється повністю або частково переказом товарів і послуг.
Однак такі угоди лише в крайніх випадках можуть проводитися без балансування шляхом грошових платежів. При зустрічних угодах, які укладаються на практиці, існують два окремих договори, хоча вони і взаємно обумовлюються, тому що імпортер купить, тільки якщо експортер купить у нього. Але виконуються вони незалежно один від одного, тобто часто кожен із партнерів платить своєму контрагенту за зустрічну угоду.
Проектне фінансування дає можливість пропонувати точно адаптоване до конкретних потреб фінансування великих міжнародних проектів у таких галузях, як видобуток сировини (наприклад, нафта, газ, вугілля, золото, мідь), розвиток інфраструктур або комунікацій тощо.
При проектному фінансуванні банки застосовують методи, аналогічні тим, які використовуються підприємствами при прийнятті інвестиційних рішень. У той час, як у класичних кредитних операціях виходять із балансових показників боржника або з наявності забезпечення, проектне фінансування, в першу чергу, базується на прибутковості проекту, який буде фінансуватися. Таким чином, умовою є те, що проект повинен самостійно дати прибуток, тобто позитивне сальдо ліквідності для обслуговування власного і залученого капіталу.
Промислова кооперація і спільні підприємства (joint ventures). Для фінансування великих проектів або при довгострокових ділових відносинах часто доцільно створити спільне підприємство.
У випадку промислової кооперації відбувається об'єднання економічно та юридичне самостійних підприємств (або частин підприємств) з метою:
- спільного виконання великих і довгострокових замовлень за кордоном і
- спільного виконання зовнішньоторгових функцій (для використання переваг великих лотів в імпорті та експорті) або
- створення колективного підприємства в одній із двох країн чи в третій країні.
Спільне підприємство. Вітчизняне підприємство разом із закордонним засновує дочірнє підприємство за кордоном, офіційне місцезнаходження якого, як правило, розміщується в країні одного з партнерів і керівництво яким здійснюється двома партнерами спільно.
Такі спільні підприємства розвиваються дуже швидко останніми роками як у країнах, що розвиваються, так і в східноєвропейських. Партнери по такій кооперації мають переваги, перш за все, у:
- дешевій робочій силі в одній з двох країн;
- підвищенні продуктивності в одній з країн шляхом використання ноу-хау або капіталу з другої країни;
- полегшенні доступу на зарубіжний ринок або освоєнні внутрішнього ринку іноземним підприємством-партнером;
- кооперації на ринках третіх країн;
- зниженні політичного ризику шляхом залучення країн партнерів-учасників;
- зниженні податків, митних та інших зборів, беручи до уваги наявність статусу вітчизняного підприємства.
В більшості країн розроблено спеціальні закони для спільних підприємств. У багатьох промислове розвинутих країнах існують засоби фінансового сприяння створенню спільних підприємств, наприклад програма Joint- Venture-Phare-Program (JVPP) Європейського Союзу.
Фінансування наднаціональними фінансовими установами. Особливо значні для народного господарства інвестиції можуть фінансуватися і наднаціональними фінансовими установами, прикладами яких є:
а) група Світового банку:
- Міжнародний банк реконструкції і розвитку;
- Міжнародна організація розвитку;
- Міжнародна фінансова корпорація;
б) Європейський інвестиційний банк;
в) Банк для Східної Європи (Європейський банк реконструкції та розвитку).
Вони або фінансують такі інвестиції, або супроводжують їх так званим співфінансуванням (тобто спільним фінансуванням наднаціональної установи з одним або декількома комерційними банками).

6.5. РИЗИКИ У МІЖНАРОДНИХ РОЗРАХУНКАХ
наверх
У проведенні міжнародних розрахунків неможливо уникнути ризиків. Ризик існує як для імпортера, так і для експортера (кредитора і позичальника, агента і контрагента). В таблицях 6, 7 наведені різні види ризиків.

м 29_2

м 30

м 31
Ризик або небезпека зазнати втрат може залежати як від самого контрагента за контрактом, так і від політичної та економічної ситуації в країні чи в інших державах. За наявності, в принципі, однакових видів ризиків, причини їх виникнення для продавця і покупця різні.
1 сторони, і держави, і банки країн мають можливість зменшити додатковий ризик у зовнішній торгівлі; такі можливості зменшення ризиків наведено у табл. 8.

м 32
Одними з найпоширеніших ризиків при міжнародних розрахунках є ризики, пов'язані з несподіваними коливаннями обмінних курсів.
Є три типи ризиків обмінних курсів: операційний, бухгалтерський (ризик переоцінок) і економічний. У цій частині йтиметься про зменшення або навіть повне усунення першого зі згаданих ризиків.
Операційний валютний ризик - це такий ризик, якому піддаються ділові кола або приватні особи, коли майбутні платежі або отримання коштів повинні бути зроблені в іноземній валюті, майбутня ціна якої не визначена. Цей ризик може бути усунено використанням контрактів, які фіксують відносини, за якими повинні відбуватися передбачені в майбутньому платежі або надходження в іноземній валюті. Оскільки завжди є обставини, які можуть перешкоджати сторонам виконувати свої зобов'язання за такими контрактами, то було розроблено багато варіантів угод, що запобігають несприятливим результатам.
Найлегше усунути або істотно зменшити короткострокові операційні валютні ризики. Угоди з хеджування включають операції на форвардному, ф'ючерсному та опціонних ринках та ринках короткострокового капіталу. У випадках, коли таких ринків не існує, іноді звертаються до перехресного хеджування, використовуючи контракти у валютах, вартості яких тяжіють до взаємозалежності.
Довгострокове хеджування дорожче і більш складне для використання. Застосовуються у ньому прийоми і способи, такі як паралельні позики, валютні і кредитні свопи, які зменшують, але не усувають повністю операційні ризики. І часто компаніям і приватним особам доводиться вибирати між операційним валютним і кредитним ризиками.
Валютні ризики, пов'язані з переоцінкою, - другий тип валютних ризиків, під які підпадають підприємства і приватні особи при несподіваних змінах обмінних курсів. Переоцінка належить до операцій перерахунку фінансових звітів компанії з однієї валюти в іншу. При цьому валютний ризик переоцінки пов'язаний із зміною зареєстрованих даних про фінансовий стан компанії, викликаний змінами обмінного курсу, який використовується для переоцінки фінансових звітів.
Для переоцінки фінансових документів ми використовуємо обмінні курси. І несподівані зміни цих обмінних курсів призводять до незаплано-ваних змін у заявленому фінансовому стані компанії. Валютний ризик переоцінки належить до змін бухгалтерських вартостей прибутку і власного капіталу компанії, які відбулися через коливання обмінного курсу.
Природа валютного ризику переоцінки додатково ускладнюється тим, що в різних країнах існують різні бухгалтерські й розрахункові стандарти, які застосовуються для переоцінки фінансових документів з однієї валюти в іншу. Більшість цін, що вказуються у фінансових звітах компанії, базуються на початкових, а не на поточних значеннях вартостей. З цього випливає, що при переоцінці фінансових документів варто застосовувати обмінні курси, які відповідають початковим вартостям, а не поточним.
Валютний ризик переоцінки виникає внаслідок змін обмінного курсу на сумарні фінансові звіти багатонаціональних компаній. Глибина впливу і тип такого ризику залежать від методу, який використовується для переоцінки звітів про результати діяльності, і балансових звітів, підготовлених в одній валюті, в іншу. Основні підходи, використовувані для перерахунку фінансових документів, включають метод поточних і початкових вартостей, монетаристсько-немонетаристський метод і метод поточного обмінного курсу. Різні країни вибирають різноманітні методи, та й ті згодом видозмінюються. У США з 60-х років XX ст. в той чи інший час застосовувалися всі три методи.
Сучасна бухгалтерська практика в США керується документом FAS-52. Згідно з ним компанії повинні вибрати для своїх закордонних дочірніх фірм функціональні валюти. Якщо прибутки і витрати дочірньої компанії розраховуються в іноземній валюті, то ця валюта є функціональною. Якщо іноземна валюта схильна до гіперінфляції, то функціональною валютою є долар. Зміни розміру власного капіталу, викликані переоцінкою активів і зобов'язань за поточними курсами, фіксуються в спеціальній графі корекції переоцінки балансового звіту і не враховуються як прибутки чи втрати у звіті про результати діяльності. Найпоширенішим видом ризику, пов'язаним з обмінними курсами, є економічний валютний ризик, якому частково притаманні риси як операційного ризику, так і ризику переоцінки.
Економічний валютний ризик пов'язаний зі змінами вартості компанії, які залежать від змін обмінних курсів. Вартістю компанії вважається ринкова ціна акції, помножена на кількість таких акцій, випущених в обіг. Ринкова ціна акції - це ціна, при якій попит і пропозиція дорівнюють один одному. При такому стані ринку ніхто не вважає, що акція коштує більше, і ніхто не готовий сплачувати за неї вищу ціну. Аналогічно ніхто і не думає, що ця акція коштує дешевше, і ніхто не буде продавати її за нижчою ціною.
Намагаючись оцінити вартість акції, інвестори намагаються приблизно визначити майбутні надходження компанії. При цьому необхідно взяти до уваги і збільшення майбутніх прибутків компанії, і пов'язані з цим непевності. Для визначення вартості акції на даний момент результати попередніх розрахунків дисконтуються з урахуванням часу і можливої невизначеності. Якщо підсумкова оцінка вартості акції, до якої прийшов інвестор, вища її ринкової ціни, то він її купує; якщо нижча ринкової ціни - він її продає.
Економічний валютний ризик належить до змін ринкової або економічної вартості компанії в результаті змін обмінного курсу. Тією мірою, якою операційний курс і курс переоцінки впливають на ринкову вартість компанії, вони входять до складу економічного валютного ризику. До цього ризику схильні багатонаціональні корпорації, компанії, що займаються експортно-імпортними операціями, і навіть деякі види бізнесу, що працюють тільки на внутрішньому ринку. Економічний валютний ризик кількісно можна визначити за допомогою регресивного аналізу попередніх цін акції компанії і відповідних обмінних курсів валют, що впливають на ці ціни. Коефіцієнти регресії, що визначають зміну вартості акції при одиничній зміні вартості будь-якої окремої валюти, дають лінійні оцінки економічного валютного ризику компанії від кожної із валют.
Методики для зниження економічного валютного ризику включають вирівнювання валют платежів компанії з валютами, в яких відбуваються надходження коштів у компанію; диверсифікацію і використання відповідних стратегій для фінансування своєї діяльності закордоном. Проте, оскільки неможливо точно виміряти чинники, які пов'язують зміни обмінного курсу із змінами ринкової вартості компанії, то неможливо і точно провести хеджування економічного валютного ризику.

Контрольні запитання і завдання
1. У чому полягає сутність фінансового менеджменту у сфері ЗЕД?
2. Як виглядає схема фінансової діяльності ТНК?
3. Що таке валютний курс і як він визначається?
4. Які бувають типи валютних курсів?
5. Що таке валютний ринок?
6. У чому розбіжності прямого й оберненого котирування?
7. Чим відрізняється спот-курс від форвардного курсу?
8. Які відмінності маржі від спреду?
9. Які теоретичні положення лежать в основі взаємодії валютних курсів ?
10. Що сприяло успіху Дж. Сороса в його грі проти британського фунта стерлінгів.
11. Що таке операційний валютний ризик і як його уникнути?
12. Як страхуються валютні ризики переоцінки?
13. Який зв 'язок між економічними, операційними і валютними ризиками переоцінки ?
14. У чому проявляються суть та особливості міжнародних розрахунків?
15. Які форми міжнародних розрахунків ви знаєте?
16. Яка характеристика, класифікація і умови застосування акредитивної форми платежу та інкасової форми розрахунків, специфіка цих форм, характеристика чека, векселя як засобу розрахунку? Особливості платежу на відкритий рахунок та банківського переказу, їх переваги та недоліки?
17. Які основні документи необхідно представити в комерційний банк підприємству для купівлі іноземної валюти під імпортний контракт не-міжбанківського валютного ринку України ?
18. Охарактеризуйте основні форми середньострокового та довгострокового фінансування зовнішньої торгівлі: банківські гарантії, лізинг, форфейтинг, зустрічна торгівля, проектне фінансування, промислова кооперація і спільні підприємства, фінансування наднаціональними фінансовими установами.
Література
1. Бреши Р., Майерс С. Принципы корпоративных финансов: Пер. с англ - М" 1997.
2. Брігхем Є.Ф. Основи фінансового менеджменту: Пер. з англ. - К., 1997.
3. Внешнеторговые сделки / Сост.: И.С. Гринько. - Сумы, 1994.
4. Дегтярева О. И. Внешнеэкономическая деятельность: Учеб. пособие для вузов. - М., 2000.
5. ДениэлсДж. Д., Радеба Или X. Международный бизнес: внешняя среда и деловые операции. - М., 1994.
6. Кириченко О.А. та ін. Банківський менеджмент. - К., 1999.
7. Кириченко О.А. Деякі аспекти входження України у світову господарську систему // Економіка України. - 1997. - № 7.
8. Луцишин 3.0. Міжнародні валютно-фінансові відносини: практична філософія та реалії української економіки. - Тернопіль, 1997.
9. Madura I. International Financial Management. - Third edition. - N.-Y., 1992.
10. Самсонов Н.Ф., Баранникова Н.П., Строкова Н.И. Финансы на макроуровне: Учеб. пособие для вузов. - М., 2001.
11. Слейтер Р. Сорос. Жизнь, деятельность и деловые секреты самого большого в мире инвестора. - Харьков, 1996.
12. Стровский Л.Е., Казанцев С.К., Паршина Е.А. и др. Внешнеэкономическая деятельность предприятия: Учеб. для вузов / Под ред. проф. Л.Е. Стров-ского. - 2-е изд., перераб. и доп. - М., 1999.
13. Херрис Дж. Менвилл. Международные финансы: Пер. с англ. - М., 1996.

<< Глава 5
Глава 7 >>
 
Библиотека Воеводина ... Главная страница    "Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності" / О.А. Кириченко