Розділ III Господарське законодавство

§ 1. Поняття, ознаки та особливості господарського законодавства
Норми господарського права як загальні правила поведінки суб'єктів господарських відносин функціонують завдяки своїй нормативній формі - формі нормативних актів. Саме у формі нормативних актів норми господарського права приймаються, вивчаються і застосовуються, тобто функціонують як загальні обов'язкові правила господарювання. Відповідно господарське законодавство загалом можна визначити як систему нормативних актів, які згідно із законом є інституційними джерелами господарського права. Основними джерелами господарського права є саме закони та інші нормативні акти. Такі форми права, як звичай, судовий прецедент, у цій сфері застосовуються рідко.
Система господарського законодавства загалом обумовлена предметом регулювання. Офіційно межі цього предмета не визначені через відсутність у даному законодавстві кодифікованого нормативного акта типу Господарського (Комерційного) кодексу. Тому теоретично обгрунтовуються два визначення меж предмета господарського законодавства.
Згідно з першим визначенням предметом господарського законодавства є господарські відносини у спеціальному розумінні, тобто відносини між організаціями щодо виробництва і реалізації (поставки, купівлі-продажу, міни) продукції, відносини у капітальному будівництві, відносини у закупівлі сільськогосподарської продукції в аграрних товаровиробників (агропідприємств та фермерських господарств), відносини організацій усіх видів транспорту з клієнтами та між собою, відносини у державному страхуванні, зовнішньоекономічній діяльності, планові та господарсько-процесуальні відносини. Це точка зору представників теорії господарського права. Згідно з нею господарське законодавство являє собою самостійну галузь - систему нормативних актів, правила яких регулюють господарські відносини щодо організації і здійснення господарської діяльності в галузі суспільного виробництва та обігу.
Теорія господарського права виходить з того, що як галузь господарське законодавство окреслене лише господарськими відносинами і не включає всіх нормативних актів (фінансового, адміністративного, трудового права тощо), які теж регулюють народне господарство. У такому спеціальному значенні господарське законодавство кодифіковано лише частково, стосовно окремих видів господарських відносин: транспортних, господарсько-процесуальних.
Друге визначення предмета господарського законодавства формулюється не за предметом регулювання ("господарські правовідносини"), а за "критерієм адресата" - за відношенням нормативних актів до народного господарства, адресуванням їх цьому об'єктові (а не господарюючим суб'єктам майнових відносин).
Згідно з цим визначенням господарське законодавство є сукупністю нормативних актів, які регулюють усі, а не тільки господарські, правовідносини у народному господарстві. Таке визначення терміна "господарське законодавство" узагальнює адресоване економіці цивільне (насправді господарське), трудове, фінансове, земельне, екологічне та інші окремі системи законодавства. Тобто це безмежно широка "суперсистема" законодавства ("безмежний нормативний масив"). Прихильники цієї теорії називають господарське законодавство не галуззю, а "нормативним масивом" - терміном, змістовно-понятійні межі якого з'ясувати важко. Він охоплює всі нормативні акти, які так чи інакше стосуються народного господарства. Враховуючи, що і суто господарсько-правових актів у нас дуже багато, наукова цінність цієї теорії досить сумнівна.
Ознаки та особливості господарського законодавства, однією з яких є комплексний зміст основних нормативних актів, більш повно характеризують цю галузь законодавства. Переважна більшість нормативних актів господарського законодавства включає норми двох і більше галузей права.
Як приклад можна навести Закон України "Про підприємства в Україні". Це акт господарського законодавства, який містить норми господарського або цивільного (статті 10, 20 і 21), адміністративного (ст. 16), фінансового (статті 18, 23 і 24), трудового (ст. 19) та інших галузей права.
Комплексними є й інші (кодифіковані) акти господарського законодавства, зокрема транспортні статути та кодекси.
Другою ознакою і особливістю господарського законодавства є те, що воно включає в себе одногалузеві акти господарського
(цивільного) законодавства. Такими слід вважати Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення та Положення про поставки товарів народного споживання. Вони одногалузеві, бо регулюють відносини щодо укладання та виконання відповідних господарських договорів.
Об'єктивною ознакою господарського законодавства є множинність актів, зумовлена тим, що:
1) це законодавство регулює різні види господарської діяльності (промислову, будівельну, транспортну, комерційну тощо), кожен з яких має істотні особливості, які враховуються у спеціальних актах;
2) в економіці наявні різні форми власності (приватна, колективна, державна), що теж відповідним чином диференціює акти господарського законодавства;
3) на території України до цього часу застосовуються окремі акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України (в тому числі і стосовно законодавчого регулювання господарських відносин), за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України;
4) немає кодифікованого акта господарського законодавства, натомість діє значна кількість актів, прийнятих вищим та центральними органами державної виконавчої влади.
З названих об'єктивних факторів і суб'єктивних причин випливає висновок про те, що кодифікувати господарське законодавство навіть у великому акті (Господарському чи Комерційному кодексі) буде дуже важко. Тому як один з варіантів, як перший крок на шляху систематизації господарського законодавства можлива його інкорпорація, тобто прийняття Зводу господарського законодавства України.
Наступною ознакою господарського законодавства України є його поєднання з комерційним правом інших країн та міжнародними договорами з господарських питань. Воно здійснюється згідно з певними принципами, зазначеними нижче.
Принцип пріоритету спеціальних норм міжнародного договірного права над загальними нормами господарського права України. Цей принцип сформульований, зокрема, у ст. 4 Закону України "Про підприємства в Україні": "Якщо міжнародним договором або міжнародною угодою встановлено інші правила, ніж ті, що містить законодавство про підприємства, то застосовуються правила міжнародного договору або міжнародної угоди". З цього принципу виходить, наприклад, інвестиційне законодавство України.
Принцип надання нормам міжнародних економічних договорів статусу національного законодавства України. Законом України "Про дію міжнародних договорів на території України" від 11 грудня 1991 p. встановлено, що "укладені і належним чином ратифіковані Україною міжнародні договори становлять невід'ємну частину національного законодавства України й застосовуються в порядку, передбаченому для норм національного законодавства". Якщо такого порядку не встановлено, пріоритет згідно з нормами міжнародного права мають норми міжнародних договорів.
Третім принципом поєднання господарського законодавства України з комерційним правом інших країн є право сторін зовнішньоекономічних договорів обирати (погоджувати вибір) право країни, яким визначаються права та обов'язки сторін договорів. Законодавством України також передбачено, що за відсутності згоди сторін щодо застосовуваного права діє право країни місцезнаходження (основного місця діяльності, заснування, Проживання) сторони - виконавця договору: продавця, наймодавця, перевізника, кредитора, поручителя тощо (ст. 6 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність"). Це так званий принцип місця. Територіальний принцип діє також стосовно деяких видів договорів (про створення спільного підприємства, про виконання будівельно-монтажних робіт та ін.), коли застосовується право країни, на території якої створюється та реєструється СП, виконуються роботи чи здійснюється інша діяльність.
Завершуючи розгляд цього питання, слід зазначити, що поняття "господарське законодавство" охоплює як господарські закони у власному значенні, так і інші нормативні акти з питань господарської життєдіяльності. Це законодавство включає в себе і так зване відомче господарське законодавство. До відомчих нормативних актів належать у такому разі ті, що мають нормативну силу стосовно прав та обов'язків суб'єктів господарських відносин. Це нормативні акти міністерств, державних комітетів, інших органів виконавчої влади, які здійснюють державне управління економікою.
Незважаючи на те, що стосовно господарських відносин запроваджено принципи прямої дії законів і сфера дій відомчого господарського законодавства таким чином обмежується, його питома вага у складі господарського законодавства ще досить значна. Щоб забезпечити законність актів відомчого законодавства, їх відповідність законам та підзаконним нормативним актам, Указом Президента України "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" від 3 жовтня 1992 р. в Україні введено державну реєстрацію відомчих нормативних актів, її здійснюють: Міністерство
юстиції України - щодо нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю; Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим - щодо нормативно-правових актів міністерств і республіканських комітетів Автономної Республіки Крим; обласні, Київське та Севастопольське міські управління юстиції - щодо нормативно-правових актів обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, їх управлінь, відділів, інших підрозділів, а також місцевих органів господарського управління та контролю; районні, районні у містах Києві та Севастополі управління юстиції - щодо нормативно-правових актів районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, їх управлінь, відділів, інших підрозділів.
До господарського законодавства належать також нормативні акти, які в теорії права називають локальними, або статутними. Це статути і установчі договори підприємств, господарських товариств, господарських об'єднань, положення про структурні підрозділи підприємств, у тому числі відокремлені (філії, представництва, відділення). Сукупність цих нормативних актів з юридичної точки зору є своєрідним елементом господарського законодавства.
По-перше, зазначені акти приймаються (затверджуються), як правило, тими суб'єктами, статутні процедури функціонування яких вони регулюють, тобто підприємствами (щодо державних підприємств діє порядок затвердження їхніх статутів уповноваженими на це органами), товариствами, концернами, корпораціями, асоціаціями тощо. Звідси джерелом юридичної сили статутів, установчих договорів тощо є нормотворчі повноваження саме цих осіб як основаних на законі соціальних інститутів. Межі таких повноважень визначені законом, тобто статутне право грунтується на законі. По-друге, за колом осіб такі акти є суб'єктними", тобто поширюються лише на тих суб'єктів, що їх прийняли. Звідси визначення локальні.
§ 2. Нормативні акти господарського законодавства: поняття та види
Визначення нормативного акта господарського законодавства грунтується на загальнотеоретичному понятті "нормативний акт".
Нормативний акт господарського законодавства являє собою офіційний письмовий документ компетентного органу держави, який є джерелом норм господарського права, тобто встановлює (змінює) або припиняє норми господарського права.
Норма господарського права - це елемент системи комплексної галузі господарського права. Нормативний акт діє як елемент зовнішньої форми господарського права, елемент комплексної галузі господарського законодавства.
З цього визначення випливають дві основні ознаки нормативного акта господарського законодавства. Перша стосується змісту, за яким нормативний акт є офіційним джерелом правової інформації про чинні норми права у сфері господарської діяльності. Друга ознака стосується форми. Нормативний акт - це юридично-технічна форма встановлення, опублікування і застосування норм господарського права.
Як форма господарське законодавство є основним видом правової інформації, визначення якої дає Закон України "Про інформацію" від 2 жовтня 1992 рА Згідно зі ст. 22 цього Закону господарське законодавство є "сукупністю документованих або публічно оголошених відомостей про право, його систему, джерела, реалізацію, юридичні факти, правовідносини, правопорядок, правопорушення і боротьбу з ними та їх профілактику тощо".
Щоб забезпечити доступ до законодавчих та інших нормативних актів усім громадянам, держава забезпечує видання цих актів масовими накладами у найкоротші строки після набрання ними чинності. Ця норма Закону, на жаль, виконується не належним чином, особливо щодо підзаконних актів господарського законодавства.
Поняття нормативного акта господарського законодавства багатозначне. Воно визначає різноманітні щодо юридичної сили, форми і сфер дій нормативні акти. Тому їх класифікують на види шляхом визначення актів господарського законодавства за двома основними критеріями: юридичною силою актів та змістом норм господарського права, які вони встановлюють.
Згідно з юридичною силою господарське законодавство функціонує як вертикальна ієрархічна система нормативних актів. Структура цієї системи зумовлена структурою органів законодавчої і державної виконавчої влади, які мають законодавчі і нор-мотворчі повноваження щодо регулювання господарської діяльності. В ній можна виділити кілька блоків, головним з яких є господарське законодавство, що грунтується на статтях і нормах Конституції України про власність, про підприємництво, про компетенцію вищих органів державної влади (Верховної Ради,
Президента, Кабінету Міністрів) у нормативному регулюванні господарської діяльності.
Другий блок становлять господарські закони, їх можна класифікувати як:
загальні (Закон України "Про власність"; Цивільний кодекс, який регулює основні види господарських відносин і договорів);
закони про види і правовий статус суб'єктів господарювання (закони України "Про підприємства в Україні", "Про господарські товариства", "Про колективне сільськогосподарське підприємство" тощо);
закони про окремі види господарської діяльності (закони України "Про зв'язок", "Про транспорт", "Про залізничний транспорт", Кодекс торговельного мореплавства, Повітряний кодекс України);
закони про окремі відносини (наприклад, Арбітражний процесуальний кодекс України).
Ще один блок нормативних актів господарського законодавства становлять так звані законодавчі акти:
а) постанови Верховної Ради України з господарських питань, які були прийняті як акти поточного законодавства;
б) декрети Кабінету Міністрів з господарських питань, які приймав Кабінет Міністрів України на підставі тимчасових повноважень, делегованих йому Верховною Радою України.
Великий за обсягом блок господарського законодавства становлять підзаконні нормативні акти:
а) укази Президента України з господарських питань (наприклад, "Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії" від 19 лютого 1994 p., "Про державну комісію з цінних паперів та фондового ринку" від 14 лютого 1997 p.);
б) розпорядження Президента України з окремих господарських питань, які видаються як оперативні господарські акти (наприклад, "Про заходи щодо майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР" від 24 травня 1994 p., "Про заходи щодо врегулювання відносин заборгованості підприємств" від 14 травня 1997 p.);
в) постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України з господарських питань, які приймаються відповідно до ст. 117 Конституції України;
г) господарські нормативні акти міністерств, державних комітетів та інших центральних органів виконавчої влади. Ці акти приймаються у вигляді положень, інструкцій, правил тощо, затверджуваних наказами відповідних міністрів. До цієї групи відомчого законодавства належать також акти, прийняті господарськими об'єднаннями (асоціаціями, корпораціями, концернами тощо), та локальні нормативні акти господарюючих суб'єктів;
д) нормативні акти господарського законодавства місцевих рад та місцевих держадміністрацій (нормативні господарські акти територіальної дії).
Важливою як у теоретичному, так і в практичному аспекті є загальна класифікація нормативних актів господарського законодавства на види за змістом тих норм господарського права, які офіційно встановлюють ці акти. Залежно від змісту доктрина господарського права розрізняє чотири види актів:
o акти, норми яких є загальними правилами функціонування господарських правовідносин. Такі норми містяться у кодексах, які кодифікують окремі інститути господарського права. Зокрема, Цивільний кодекс кодифікує норми про договірні господарсько-правові інститути: купівлю-продаж, поставку та інші форми обміну; загальний і будівельний підряди; перевезення вантажів; інститут майнової відповідальності господарюючих суб'єктів і т. ін. Щодо окремих видів правовідносин діють спеціальні кодифіковані акти господарського законодавства. Це, зокрема, транспортні кодекси та статути, загальні правила перевезення вантажів;
o компетенційні акти, які визначають види господарюючих суб'єктів, а також їхні права та обов'язки щодо господарювання, тобто господарську компетенцію;
o нормативні документи, що регулюють технічні параметри виробництва та його результати, зокрема технологічні процеси, якість продукції (робіт, послуг), витрати (норми витрат матеріальних і трудових ресурсів, норми виробітку тощо). Формами нормативних документів є стандартні (державні, галузеві, підприємств, технічні умови), а також державні будівельні норми і правила;
o нормативні акти, що виражають норми-завдання, тобто визначають своїм адресатам конкретні результати, яких мають досягти суб'єкти господарських відносин за належної правомірної поведінки, а не загальні правила поведінки. Юридично-технічною формою актів цього виду є акти планування, програми (технічна форма) і закони та постанови про їх затвердження (юридична форма).
§ 3. Система господарського законодавства
Крім вертикальної (згідно з юридичною силою актів) системи, господарське законодавство має так звану горизонтальну систему. Вона визначається предметом регулювання у широкому розумінні, тобто видами господарської (продукція, роботи, послуги) і функціональної (управління, фінансування, ціноутворення, стандартизація) діяльності, галузями народного господарства, видами господарських відносин. Отже, основою системи господарського законодавства у такому розумінні є матеріальний критерій, зміст предмета регулювання.
У кодифікованих галузях законодавства їх системи визначаються структурами кодексів. Господарське законодавство не кодифіковано. Воно має офіційну інкорпорацію у формі розділу IV "Законодавство про народне господарство" Зводу законів УРСР (т. 5). Ця форма розрахована на "союзно-українське" господарське законодавство. Отже, у своїй основі вона застаріла.
Структурними підрозділами системи господарського законодавства є окремі законодавчі (нормативні) інститути. Інститут являє собою групу (підсистему) нормативних актів, предметом яких є комплекс однорідних відносин чи вид діяльності.
Основою господарського законодавства є система статусних, або компетенційних, законів, тобто таких, які визначають правове становище господарюючих суб'єктів (законодавчий інститут господарюючих суб'єктів). Ці закони класифікують залежно від кола осіб, на яких вони поширюються. Так, загальні закони України "Про підприємництво", "Про підприємства в Україні" поширюються на всі підприємства і на всіх підприємців. Вони визначають види і організаційні форми підприємств, порядок їх створення та реєстрації, економічні і правові умови діяльності, порядок припинення діяльності підприємств. До загальних законів цієї групи належить Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про банкрутство" від 30 червня 1999 p., який ' встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності суб'єкта підприємницької діяльності - боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури, повного або часткового задоволення вимог кредиторів.
Крім загальних законів, до статусних (компетенційних) відносять закони, які визначають правове становище окремих видів підприємств усіх галузей економіки. Зокрема, це Закон України "Про господарські товариства" від 19 вересня 1991 p., який визначає поняття, види, умови створення і діяльності господарських товариств, тобто підприємств, що утворюються і діють на договірних умовах шляхом об'єднання майна і підприємницької Діяльності їх учасників. Закон України "Про сільськогосподарську кооперацію" від 17 липня 1997 р. враховує особливості правового становища кооперативів у сільському господарстві та їх об'єднань. Ще один приклад - Закон України "Про режим іноземного інвестування" від 19 березня 1996 р., в якому розділ IV "Підприємства з іноземними інвестиціями" регулює особливості правового становища підприємства з іноземною інвестицією. Аналогічно регулюється правове становище інших окремих видів підприємств: виробничих кооперативів, колективних сільськогосподарських підприємств та ін.
Іншим інститутом господарського законодавства є група нормативних актів, що регулюють правове становище об'єднань підприємств: асоціацій, корпорацій, концернів, консорціумів тощо.
Загальний порядок створення і державної реєстрації об'єднань підприємств регулює Закон України "Про підприємства в Україні" (об'єднань кооперативів у сільському господарстві - Закон України "Про сільськогосподарську кооперацію"). До цього правового інституту належать також декрети Кабінету Міністрів України та укази Президента України про об'єднання підприємств окремих галузей (вугільної промисловості; зв'язку; транспорту та дорожнього господарства; електроенергетичних підприємств; нафтової, газової, нафтопереробної промисловості та нафтопродуктозабезпечення). Сюди відносять і відповідні локальні акти: установчі договори, статути об'єднань.
Об'єднання підприємств створюються відповідно до вимог антимонопольного законодавства України, зокрема Закону України "Про захист економічної конкуренції" від 11 січня 2001 р..
Фундаментальним інститутом господарського законодавства є система нормативних актів, які на основі Закону України "Про власність" від 7 лютого 1991 р. регулюють відносини щодо управління (володіння, користування) нерухомим майном у народному господарстві. До цього інституту входять нормативні акти:
o про управління державною власністю. Це в основному укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів, які деталізують положення статей 31-39 (про державну власність) Закону України "Про власність". Стосовно державного сектора ці акти встановлюють правовий режим державного майна, яке перебуває у повному господарському віданні державних підприємств або
оперативному управлінні казенних підприємств та державних установ;
o про оренду державного та комунального майна;
o про приватизацію державного майна.
Окремим важливим інститутом господарського законодавства є інститут господарського договірного (контрактного) права. Значення його зумовлено тим, що інститут господарського зобов'язання і господарського договору є фундаментальним для всіх видів господарських відносин. Чинна система законодавства про договірне господарське право грунтується на кодифікованих законах і нормативних актах про окремі види договорів. Кодифіковані акти - це: Цивільний кодекс України, що містить норми про зобов'язальне право та окремі види зобов'язань; Закон України "Про підприємства в Україні", в ст. 21 якого йдеться про господарські відносини підприємства, а в ст. 31 - про відповідальність за порушення договірних зобов'язань; Арбітражний процесуальний кодекс України, статті 10 та 11 якого встановлюють загальний порядок врегулювання розбіжностей і спорів при укладанні, зміні та розірванні господарських договорів. До цього інституту належать також кодифіковані закони і підзаконні акти України і Союзу РСР, якими регулюються окремі види договорів (поставки - Положенням про поставки продукції виробничо-технічного призначення та Положенням про поставки товарів народного споживання; підряду на капітальне будівництво - Законом України "Про інвестиційну діяльність" від 18 вересня 1991 р.; концесії - Законом України "Про концесії" від 16 липня 1999 р..
Законодавство про регулювання ринків, яке грунтується на Законі України "Про власність", охоплює такі основні закони і декрети:
Закон України "Про Національний банк України" від 20 травня 1999 р., яким визначено юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації Національного банку України;
Закон України "Про банки і банківську діяльність", який визначає структуру банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків;
Закон України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" від 30 жовтня 1996 р., який визначає правові засади здійснення державного регулювання ринку цінних паперів та державного контролю за випуском і обігом цінних паперів та їх похідних в Україні;
Закон України "Про національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні" від 10 грудня 1997 р., який визначає правові основи обігу цінних паперів у Національній депозитарній системі та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні;
Закон України "Про цінні папери і фондову біржу" від 18 червня 1991 р., який визначає умови і порядок випуску цінних паперів, а також регулює посередницьку діяльність щодо обігу цінних паперів в Україні;
Декрет Кабінету Міністрів України "Про довірчі товариства" від 17 травня 1993 р., яким визначено поняття довірчого товариства, особливості його створення та діяльності;
Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19 лютого 1993 р.. Він установлює режим здійснення валютних операцій на території України, визначає загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функцій банків та інших кредитно-фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права та обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства;
Указ Президента України "Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії" від 19 лютого 1994 р.. Затверджене цим Указом Положення про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії визначає поняття інвестиційних фондів та інвестиційних компаній, порядок створення та умови їхньої діяльності, здійснення державного контролю, а також заходи щодо захисту інтересів їхніх учасників.
Законодавство про страхування (Закон України "Про страхування" від 7 березня 1996 р.) регулює відносини між страховиками (страховими компаніями, створеними у формі акціонерних,
повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю) і страхувальниками (юридичними особами та дієздатними громадянами) щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків) за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхувальниками страхових платежів (страхових внесків, страхових премій). Дія цього законодавства не поширюється на державне соціальне страхування.
Законодавство про захист економічної конкуренції як атрибут правової системи ринкового спрямування представлено в першу чергу Законом України "Про захист економічної конкуренції" від 11 січня 2001 p., який визначає правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності і спрямований на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин.
До нього належать також Закон України "Про Антимоно-польний комітет України" від 26 листопада 1993 р., Закон України "Про захист від недобросовісної конкуренції" від 7 червня 1996 р., який визначає правові засади захисту господарюючих суб'єктів і споживачів від недобросовісної конкуренції, та інші нормативні акти.
Законодавство про зовнішньоекономічну діяльність. Основним нормативним актом тут є Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16 квітня 1991 р., який регулює такі види зовнішньоекономічної діяльності: зовнішню торгівлю; економічне і науково-технічне співробітництво; спеціалізацію та кооперацію виробництва, науки і техніки; економічні зв'язки в галузі будівництва; транспортні відносини; експедиторські операції; надання різноманітних послуг; банківські (кредитні, розрахункові та ін.) операції.
Законодавство про нормативні документи (технічні норми) та УМОВИ їх застосування. Воно в* основному представлене декретами Кабінету Міністрів: "Про державний нагляд за додержанням стандартів, норм і правил та відповідальність за їх порушення" від 8 квітня 1993 р., "Про стандартизацію і сертифікацію" від 10 травня 1993 р/, а також Законом України "Про державне регулювання видобутку і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними" від 18 листопада 1997 р. та Законом України "Про метрологію та метрологічну діяльність" від 11 лютого 1998 р.. Зазначене законодавство:
- встановлює правові основи державного нагляду за додержанням стандартів, норм і правил суб'єктами підприємницької діяльності (підприємцями), визначає їхню відповідальність за порушення цих стандартів, норм і правил;
- спрямоване на захист інтересів народного господарства і громадян України, має на меті сприяння науково-технічному і економічному прогресові на основі використання результатів вимірювань гарантованої точності, виражених у тих одиницях, що допускаються до застосування, і створення сприятливих умов для розвитку міждержавних зв'язків;
- визначає правові та економічні основи систем стандартизації та сертифікації, встановлює організаційні форми їхнього функціонування на території України;
- встановлює правові основи державного контролю за видобуванням, виробництвом, використанням, обігом, обліком і зберіганням дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контролю за операціями з ними.
Законодавство про арбітражні суди та арбітражний процес визначає організацію та діяльність арбітражного суду - незалежного органу у вирішенні всіх господарських спорів, що виникають між юридичними особами, державними та іншими органами, а також організацію та діяльність міжнародного комерційного арбітражу (третейського суду) щодо розв'язання спорів, які виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних економічних зв'язків.
§ 4. Проблеми вдосконалення господарського законодавства
Однією з умов функціонування ринкових відносин є правове забезпечення господарської діяльності, яке включає, зокрема,
створення її законодавчої основи, тобто системи нормативних актів (головним чином у формі законів), що визначають правовий статус суб'єктів господарювання та регламентують різні аспекти господарської діяльності.
Становлення національного господарського законодавства в Україні пов'язане з труднощами, спричиненими насамперед економічними та соціально-політичними факторами.
По-перше, прийняття законодавчих актів відбувається в умовах існування старого загальносоюзного законодавства, яке склалося у період панування державної власності як основи економічної системи, директивного планування та принципу демократичного централізму в керівництві економікою. І хоч так званий пакет нормативних актів з питань радикальної економічної реформи (липень 1987 р.) вніс певні демократичні засади у правове регулювання господарських відносин, проте суперечності із старим законодавством періоду адміністративно-командної економіки так і не були усунені. Ось чому основоположні закони у галузі економіки ("Про власність", "Про підприємництво", "Про підприємства в Україні") одразу ж після набрання чинності вступили у суперечність з чинним законодавством (передусім з Цивільним кодексом, робота над оновленням якого невиправдано затягується). Суперечності нового законодавства зі старим не лише перешкоджають творенню правопорядку в господарських відносинах, а й іноді безпосередньо є причиною правопорушень та зловживань з боку суб'єктів підприємництва.
По-друге, деякі з прийнятих нормативних актів (закони України "Про цінні папери і фондову біржу", "Про товарну біржу", "Про селянське (фермерське) господарство", Декрет Кабінету Міністрів України "Про довірчі товариства", укази Президента України "Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії" та "Про холдингові компанії, що створюються в процесі корпорати-зації та приватизації" тощо) на момент прийняття були розраховані на регулювання неіснуючих або малорозвинених суспільних відносин. А оскільки будь-який закон покликаний регулювати конкретні, а не абстрактні відносини, виникли труднощі як з дією прийнятих, так і з прийняттям нових нормативних актів (як Це було з антимонопольним законодавством та законодавством про приватизацію). Крім того, відсутність чіткої і однозначної концепції побудови ринкової економіки в Україні іноді ставить законодавця у складне становище у ході розробки та прийняття законопроектів, спричиняє невизначеність та очікування природного розвитку подій.
По-третє, ще одна складність зумовлена припиненням існування СРСР та проголошенням державної незалежності його колишніх республік. Визнання верховенства законодавства незалежних держав як одного з атрибутів державного суверенітету поставило перед законодавцем завдання заповнити в господарському законодавстві вакуум, який склався внаслідок того, що загальносоюзне господарське законодавство містило ряд принципово важливих для правового регулювання господарської діяльності актів, не продубльованих республіками (Положення про поставки, Правила про договори підряду на капітальне будівництво тощо).
Крім того, функціонування міждержавних господарських зв'язків (насамперед з державами "близького зарубіжжя"), необхідність їхнього відновлення та зміцнення вимагає вирішення ще однієї проблеми - створення правової бази міждержавної господарської діяльності, узгодженої з уже прийнятими актами національного законодавства, яке в свою чергу має бути узгоджене з нормами міжнародного права. З огляду на це навряд чи можна погодитися з тим, що Україна не підписала Угоду про принципи зближення господарського законодавства держав - учасниць Співдружності, вчинену у Бішкеку 9 жовтня 1992 р. державами - учасницями СНД. Ця угода передбачає проведення роботи щодо зближення законодавства, яке регулює господарську діяльність у таких, зокрема, напрямах: цивільне законодавство (в частині, що регулює господарську діяльність); законодавство про підприємства та підприємницьку діяльність, про порядок розгляду господарських спорів, антимонопольне законодавство; транспортне законодавство; законодавство про зовнішньоекономічні відносини, включаючи законодавство про іноземні інвестиції та валютне регулювання; законодавство, що регулює митні правила і тарифи. Підписанням зазначеної угоди можна було б не лише усунути наявні колізії в законодавстві колишніх республік, а й уникнути їх появи в майбутньому.
Крім зазначених об'єктивних факторів, певні труднощі в національному правотворенні зумовлюються причинами суб'єктивного характеру. Одна з них - тривала дискусія в науковому юридичному середовищі стосовно доцільності кодифікації господарського законодавства, форми та назви кодифікованого акта. В умовах становлення законодавства, що регулює ринкові відносини, ця дискусія набула дещо іншого забарвлення, а саме співвідношення цивільного, господарського та торгового законодавства. Висловлювані з цього приводу пропозиції зводяться в основному до трьох позицій: повного заперечення необхідності кодифікації господарського законодавства і прийняття нового Цивільного кодексу та Торгового кодексу як спеціального розділу цивільного
права; проведення системи заходів щодо розмежування предметів регулювання Цивільного, Господарського і Торгового кодексів, прийняття Цивільного та Господарського (Торгового) кодексів.
Зрозуміло, що таке розмаїття поглядів певною мірою стримує законодавчий процес, впливає на його зміст.
На стані господарського законодавства негативно позначається відсутність чіткої регламентації процесу розробки, узгодження, експертизи та внесення на розгляд відповідних органів проектів законів та підзаконних нормативних актів. Не можна вважати нормальним для законотворення явищем внесення змін до нормативних актів невдовзі після їх прийняття, як це було, наприклад, із Законом України "Про підприємства в Україні". До цього Закону, який є одним з базових нормативних актів господарського законодавства, з часу його прийняття, вже більше сорока разів вносилися зміни. Вадами законотворчого процесу можна пояснити і той факт, що до Закону України "Про підприємництво" вносилися зміни і доповнення чотирма законами, прийнятими в один день - 16 грудня 1993 p., причому три з цих законів мали однакову назву: "Про внесення змін і доповнень до ст. 4 Закону України "Про підприємництво". Всього ж до зазначеного Закону зміни і доповнення вносилися близько 50 разів.
У законотворчій діяльності слід також суворо додержуватися принципу правової економії, який означає прийняття меншої кількості нормативних актів з одних і тих самих питань, використання методів інкорпорації та кодифікації як основних видів систематизації правових норм.
Важливим напрямом нормотворчої діяльності української держави у сфері правового регулювання господарських відносин є видання нормативних актів міністерствами, іншими органами державної виконавчої влади, органами господарського управління та контролю. В юридичній літературі та у практиці нормотво-рення зазначені акти називаються відомчими нормативними актами.
Відомчі нормативні акти, які видаються на виконання і в межах закону, покликані забезпечити чітке функціонування всіх ланок ринкового механізму. Вони є однією з форм державного регулювання підприємницької (господарської) діяльності, спрямовані на усунення прогалин у правовому регулювання тих або інших суспільних відносин.
Принцип верховенства права та його реалізація в механізмі правового регулювання зумовлюють підвищені вимоги до змісту відомчих нормативних актів господарського законодавства, відповідності їх іншим законодавчим актам та узгодженості з раніше прийнятими актами. Як уже зазначалося, для впорядкування видання міністерствами, іншими органами державної виконавчої влади нормативних актів щодо забезпечення охорони прав, свобод і законних інтересів громадян, підприємств, установ та організацій в Україні з 1 січня 1993 р. було запроваджено державну реєстрацію Міністерством юстиції1 відомчих нормативних актів.
Відповідно до Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю, що зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 р. № 731, на державну реєстрацію подаються акти, що містять правові норми (правила поведінки), розраховані на невизначене коло осіб, підприємств, установ, організацій і неодноразове застосування, незалежно від строку їхньої дії (постійні чи обмежені певним часом) та характеру відомостей, які в них містяться, у тому числі з грифами "Для службового користування", "Не для друку", "Таємно" та іншими, а також прийняті в порядку експерименту.
Практика державної реєстрації нормативних актів дає підстави позитивно оцінити заходи щодо недопущення до застосування відомчих нормативних актів, які не відповідають чинному законодавству як з точки зору створення правової бази ринкової економіки, так і з огляду на правовиховне та профілактичне значення відомчого господарського законодавства.
Водночас запровадження державної реєстрації відомчих нормативних актів допомогло виявити окремі прогалини у відомчому нормотворенні. Так, поза межами державної реєстрації опинилися певні нормативні акти Національної комісії регулювання електроенергетики, деяких інших центральних органів виконав-
чої влади. Далеко не завжди здійснюється державна реєстрація нормативних актів, що їх видають обласні державні адміністрації. Ці та інші упущення в українському законотворенні має врахувати парламент України та інші суб'єкти нормотворчого процесу, якщо ми, як правова держава, хочемо мати стабільне і добротне законодавство, яке б не лише виконувало роль регулятора суспільних відносин, а й сприяло недопущенню правопорушень суб'єктами господарювання.

Завдання та запитання на закріплення вивченого
1. Що таке господарське законодавство?
2. Назвіть головні ознаки господарського законодавства.
3. Чим зумовлена численність актів господарського законодавства?
4. На яких принципах господарське законодавство України поєднується з комерційним правом інших країн?
5. У чому полягає значення державної реєстрації актів "відомчого" господарського законодавства?
6. На які види (блоки) поділяється господарське законодавство залежно від юридичної сили актів?
7. Як класифікуються господарсько-правові акти залежно від змісту їх норм?
8. Дайте загальну характеристику системи статусних (компетенційних) законів.
9. Назвіть основні нормативні акти, які регулюють відносини щодо управління майном.
10. Назвіть основні акти регулювання ринків капіталу.
11. Які акти належать до законодавства про нормативні документи?
12. Назвіть акти законодавства про арбітражні суди та арбітражний процес.