Частина З
ТНК у світовому економічному просторі

Розділ 13
Геостратегічні орієнтири розвитку інвестиційних тенденцій

13.2. ТНК в економіці країн, що розвиваються
Інша ситуація з прямим інвестуванням країн, що розвиваються. В 2000 році обсяги інвестицій (йдеться передусім про інвестиції з боку ТНК зі штаб-квартирами у провідних індустріальне розвинутих країнах) залишалися приблизно на тому ж рівні, що й у попередньому році -190 млрд. дол., однак їхня питома вага в загальних показниках знизилася до 17% '. За даними ЮНКТАД, порівняно високими темпами збільшувалися обсяги прямих іноземних інвестицій в Африку - на 25% (з 8 до 10 млрд. дол.). Але для динамічнішого розвитку країнам цього континенту необхідно включитися до стратегії провідних ТНК, причому не лише як сировинних додатків і територій, які використовуються для екологічно брудних видів виробництва, а передусім як повноправних партнерів. Важливе завдання, яке стоїть перед більшістю цих країн - ширша участь у процесах міжнародного руху капіталів. На сьогодні 70% інвестицій в Африку припадає лише на п'ять країн: Анголу, Єгипет, Нігерію, ПАР та Марокко; вони спрямовуються переважно в розробку корисних копалин, промислове виробництво та послуги.
Статистичний аналіз не може дати вичерпну характеристику впливу ПІП на економіку країн, що розвиваються. Необхідний аналіз ставлення приймаючих країн до активності ТНК. Тут можуть існувати цілком відмінні варіанти підходів. Ліберали, наприклад, можуть стверджувати, що встановлення цін не пов'язане з діяльністю національного або багатонаціонального підприємництва, що національна власність на економічні ресурси не впливає істотним чином на модель економічної поведінки. На практиці проблема взаємодії урядів країн, що розвиваються і ТНК виявилася достатньо серйозною.
Виділяють три основні етапи становлення взаємовідносин ТНК і економічно слаборозвинутих країн.
1. У XVII-XVIII ст. в епоху старого колоніалізму англійських, голландських, іспанських та інших компаній будувалися шахти і створювалися плантації в різних частинах земної кулі; це супроводжувалося експлуатацією місцевого населення і вилученням мінеральних та інших багатств.
2. Кінець XIX ст. - епоха так званого нового імперіалізму, коли Африка, Південно-Східна Азія та інші країни світу були залучені в імперські системи. Хоча в цей період експлуатація і вивезення багатств з цих країн тривали, для забезпечення й полегшення експлуатації європейці вкладали кошти в розвиток портового господарства, будівництво залізниць, міських центрів - у створення інфраструктури, дуже важливої для країн, що розвиваються.
3. З 60-х років XX ст. країни, що розвиваються, почали використовувати імпортозамінну стратегію як найкоротший шлях здійснення індустріалізації. Існування високих торгових бар'єрів, різних податків тощо змусило США та інші розвинуті країни субсидувати виробництво за кордоном.
Третій етап часто називають "революцією зростаючих очікувань": нові держави намагаються модернізувати й удосконалити свою економіку і прагнуть піднятися до рівня передових індустріальних країн, нарощувати економічну й політичну могутність, поліпшити умови життя.
Існують істотні відмінності між країнами, що розвиваються, однак існує і значна подібність в основних проблемах, які стоять перед ними і які вони повинні розв'язати. Країни, що розвиваються, стикаються з різними проблемами в реалізації своїх очікувань, уряди цих країн перебувають під тиском власного населення, яке вимагає розв'язання гострих соціальних проблем. Зокрема, у деяких регіонах існує прагнення до здобуття освіти, однак сам факт отримання освіти часто призводить до різкого зростання безробіття і розчарування молоді. Інша позаекономічна проблема розвитку більшості країн, що розвиваються, - демографічний вибух, який призводить до різкого зростання безробіття, зниження життєвого рівня населення тощо.
Розвиток цих країн є складним процесом взаємодії національних та міжнародних елементів, який реалізується шляхом розв'язання широкого кола економічних, політичних і соціальних проблем. Провідною серед них є проблема вибору шляху розвитку, насамперед шляху економічного розвитку: розвивати державне чи приватне підприємництво, розбудовувати ринкову чи централізовано керовану економіку. Активну участь у її розв'язанні беруть ТНК. Вони є потенційними носіями економічного зростання і ринкових відносин. Завдяки своїй економічній природі ТНК спрямовані на прибутковість, стабілізацію економічного середовища, в якому діють. Однак у реалізації своєї цільової функції в країнах, що розвиваються, вони стикаються з низкою труднощів як економічного, так і політичного характеру. Основними серед економічних труднощів є низька продуктивність праці, низький рівень приватного та державного споживання, несформований внутрішній ринок, нерозвинена транспортна та ринкова інфраструктури. ТНК змушені вкладати значні кошти, щоб забезпечити нормальне функціонування своїх підрозділів, розташованих у країнах, що розвиваються, і надавати їм економічну допомогу.
Проблема економічної допомоги - відносно новий підхід в економічних відносинах промислово розвинутих країн з країнами, що розвиваються. Безперечно, не слід применшувати позитивну роль цієї допомоги, однак вона породжує дуже складну політичну проблему взаємовідносин донора і отримувача, оскільки і перший, і другий мають власні інтереси. Проблеми цілей, походження й отримання допомоги можуть породжувати конфлікти національних інтересів і силової політики. Отримуючи допомогу від іноземних інвесторів, країни, що розвиваються, прагнуть зберегти свою незалежність, однак нерідко іноземні капіталовкладення, особливо діяльність ТНК, розглядаються ними як такі, що спрямовані на експлуатацію місцевих ресурсів, оскільки іноземний капітал часто проникає в ті галузі економіки, що підтримують їх економічну залежність від Заходу. Таким чином порушується сама природа економічного розвитку країн, що розвиваються, і створюється так званий "залежний розвиток". Філіальна економіка унеможливлює здійснення всебічного розвитку. Субсидії, які надаються їм як додаткам метропольної корпорації, і створення анклавної економіки у країнах, що розвиваються, врешті, не спроможні виконувати функцію національного економічного зростання.
ТНК звинувачують і у впровадженні технологій, які передбачають використання дорогого обладнання, що призводить до зростання безробіття й унеможливлює розробку місцевих технологій. Стверджується також, що ТНК зберігають контроль за найпередовішими технологіями, не передають їх країнам, що розвиваються, за прийнятними цінами. Припускається, що прямі іноземні капіталовкладення погіршують розподіл прибутків у країнах, що розвиваються. Цілком обґрунтованою є думка, що вивезення прибутків за кордон підриває місцеві фінанси й, отже, перешкоджає розвитку місцевого підприємництва.
Уряди багатьох країн, що розвиваються, стурбовані динамікою зростання ТНК. Проблема полягає в тому, що ТНК, наприклад, контролюють більше половини світової торгівлі сировиною і енергоносіями. У їхньому розпорядженні - фінанси і вплив, тому немає нічого дивного в тому, що, на думку місцевих урядів, ТНК ведуть переговори з позиції сили і їхня двяльність посилює залежність цих країн.
Крім суто економічної критики, дається політична оцінка діяльності ТНК. Зазначається, зокрема, що ТНК створювали місцеві уряди, які "симпатизують" лише капіталізму, без урахування національних особливостей розвитку країни і регіонів Африки та Латинської Америки. На практиці це може призвести до руйнування економіки, погіршення добробуту населення та інших негативних наслідків.
Можна по-різному оцінювати діяльність ТНК у країнах, що розвиваються. Роль, яку вони відіграють у цьому регіоні, не слід однозначно вважати негативною чи позитивною. Безперечно, існує чимало негативних аспектів діяльності ТНК. Однак постає питання, є ці негативні аспекти наслідком діяльності ТНК, невмілої політики країн, що розвиваються, чи інтегральною частиною самого процесу розвитку. Однозначної відповіді на це питання немає, оскільки відсутній системний аналіз діяльності ТНК у країнах, що розвиваються.
Системний аналіз вимагає дослідження діяльності ТНК по-перше, як системного цілого, по-друге, як структурного елемента економічних систем, які формуються в країнах, що розвиваються. Він має бути багатофакторним і акцентувати на розкритті взаємодії та взаємозалежності всіх складових, що утворюють внутрішню систему ТНК і зовнішнє середовище їх функціонування.
Сучасний аналіз ТНК є здебільшого однофакторним. Провідне місце в ньому належить з'ясуванню взаємодії ТНК із зовнішнім середовищем. Основна проблема тут - ТНК і слаборозвинені внутрішні ринки країн, що розвиваються. Суть проблеми в тому, що нерозвиненість внутрішніх ринків, по-перше,-обмежує прагнення ТНК використати ефект-масштабу, тобто звужує можливості використання конкурентних переваг; по-друге, обумовлює анклавний характер підрозділів ТНК, ізолюючи їх від секторів економіки країн, що розвиваються; по-третє, унеможливлює загальний позитивний вплив ТНК на місцеву економіку: вплив ТНК на прискорення індустріалізації спостерігається лише в нових індустріальних країнах.
Оцінюючи в цілому роль ТНК у країнах, що розвиваються, слід зазначити, що саме завдяки діяльності ТНК відбувається активізація інтеграції цих країн у світовий економічний простір. Тенденція до розвитку постіндустріальних економік, що почала діяти в економічно розвинутих країнах з початку XXI ст., підсилить цю роль ТНК, оскільки саме вони є найкращими агентами передачі індустріального розвитку.