Розділ 8. Страхування життя та пенсій
8.1. Страхування життя та його основні види
8.2. Змішане страхування життя
8.3. Страхування ренти і пенсій
Тест 8

8.1. СТРАХУВАННЯ ЖИТТЯ ТА ЙОГО ОСНОВНІ ВИДИ
Згідно з класифікацією страхування за об'єктами особисте страхування розглядається як окрема галузь. Особисте страхування має на меті надання певних послуг як фізичним (окремим громадянам, членам їхніх сімей), так і юридичним особам (наприклад, страхування працівників за рахунок коштів підприємств від нещасних випадків). Ці послуги передбачають страховий захист страхувальників (застрахованих) у разі настання несприятливих подій для їхнього життя і здоров'я.
Особисте страхування має багато спільного із соціальним страхуванням, і насамперед щодо об'єктів страхового захисту громадян. Проте між особистим страхуванням і соціальним є відмінності. Головна з них стосується джерел формування страхових фондів. В особистому страхуванні ними є переважно індивідуальні доходи громадян, а в соціальному - кошти підприємств, установ, організацій.
В особистому страхуванні розглядають такі страхові ризики: смерть страхувальника (застрахованого); тимчасова втрата працездатності; постійна втрата працездатності; закінчення страхувальником (застрахованим) активної трудової діяльності у зв'язку із виходом на пенсію; дожиття страхувальника (застрахованого) до закінчення строку страхування.
До підгалузей особистого страхування належать страхування життя (пенсій), страхування від нещасних випадків і медичне страхування. Останні дві підгалузі в економічній літературі об'єднуються під назвою "страхування здоров'я".
Здійснення особистого страхування пов'язане з певними труднощами. При його проведенні дуже важко, зокрема, правильно оцінити ті ризики, які приймаються на страхування. Через це таке страхування пов'язане, по суті, із встановленням умовної страхової суми, яка лише наближено відбиває збиток, що його може завдати страховий випадок.

Поділ страхування на окремі підгалузі зумовлюється сукупністю ризиків, які вони об'єднують, тривалістю дії договорів страхування, а також порядком накопичення коштів для здійснення страхових виплат. Враховуючи останнє, страхування життя, що характеризується поступовістю такого накопичення протягом дії договору страхування, об'єднує накопичувальні види особистого страхування, а страхування від нещасних випадків і медичне страхування - ризиковані.
Ризики, які існують при страхуванні життя, пов'язані з невизначеністю тривалості останнього для кожного окремого страхувальника. Так, коротке життя людини, наприклад годувальника сім'ї, породжує значні проблеми для його дружини й дітей. Тривале життя створює проблему фінансового забезпечення в похилому віці.
Страхування життя передбачає відповідальність страхової компанії в разі смерті страхувальника (застрахованого) під час дії договору страхування або дожиття до певного обумовленого в договорі строку. Крім того, в договорі страхування додатково може бути обумовлена відповідальність страховика і при дожитті застрахованої особи до певної події, наприклад одруження, народження дитини, а також у разі втрати нею здоров'я від нещасного випадку.
Як показує світовий досвід, страхування життя завжди розглядалося як вигідне вкладення грошей. Страхувальник (застрахований) за договором страхування життя може розраховувати на страхову суму або пенсію в разі дожиття до закінчення договору, що є засобом накопичення коштів. Страхування життя може бути й захистом спадщини страхувальника, оскільки дає йому змогу передбачити наслідки своєї смерті для близьких і визначити частку спадщини, що призначається кожному з них. Отже, страхування життя дає змогу полегшувати передання майна, створювати грошові фонди для різних цілей (наприклад, витрат на успадкування або поховання).
Окрім того, значне поширення страхування життя сприяє зменшенню соціальної напруги та навантаження на соціальний бюджет країни. Довгострокове страхування життя, договори за, якими можуть бути укладені і на 10, і на 20, і на 40 років, дає можливість накопичувати досить великі страхові фонди, тимчасово вільна частина яких може бути використана як джерело інвестицій у народне господарство, що сприяє стабілізації фінансового стану держави.
Договори страхування життя мають певні особливості. Так, у разі страхування життя відповідальність страхової компанії настає, якщо страхувальник (застрахований) помер з будь-якої причини (а не тільки від нещасного випадку, як це передбачено при страхуванні від нещасних випадків). Договір страхування вважається договором приєднання, оскільки цей договір, і особливо загальні його умови, виробляється лише страховиком. Страхувальник погоджується на умови, які пропонує йому страховик. Це договір доброї волі, бо в його основу покладено довіру між страховиком і страхувальником. Наприклад, страхувальник, укладаючи договір, зобов'язаний відповідати на поставлені запитання, і відповідати чесно. Інакше договір страхування вважається недійсним.
Договором страхування передбачається, що страхова компанія зобов'язується сплатити страхувальникові (застрахованому, ви-годонабувачеві) фіксовану страхову суму чи пенсію або погасити суму кредиту, що його взяв страхувальник для придбання якогось товару. Фіксована сума виплачується вигодонабувачеві у випадку смерті застрахованої особи. Водночас фіксована виплата страхової суми передбачена і при дожитті страхувальника (застрахованого) до закінчення дії договору страхування. За умовами такого договору страхувальник (застрахований) може в обумовлений період або при досягненні певного віку одержати пенсійні виплати.
При проведенні страхування життя основними страховими випадками є дожиття до закінчення строку страхування або смерть страхувальника (застрахованого) протягом його дії. Саме тому страховій компанії потрібно визначити ймовірність цих подій. Якщо взяти до уваги цей важливий момент, можна досягти еквівалентності у відносинах між страховиком та страхувальником і забезпечити страховикові можливість побудувати міцну фінансову основу своєї діяльності. На шляху до вирішення цього завдання важливе місце має вимірювання норм смертності. З цією метою складають таблицю смертності, яка базується на показниках статистичного обліку населення або матеріалах самої страхової компанії. Таблиця смертності містить розрахункові показники, які характеризують смертність населення в окремих вікових групах і доживаність під час переходу до іншої вікової групи. Така таблиця показує, скільки років у середньому може прожити одна людина з-поміж тих, хто народився, або тих, хто досяг даного віку. Страховикові, який здійснює страхування життя, важливо знати фактори, які впливають на смертність населення. До таких факторів можна віднести вік, професію, місце проживання, стать. Страховикові при розробці умов страхування необхідно врахувати, що найбільше людей помирає в дитячому віці, у проміжку до 25 років смертність зменшується, а далі поступово зростає. Залежно від професії громадянин може підлягати більшому або меншому ризику втратити здоров'я і життя. Так, наприклад, ризик каліцтва або навіть смерті в акробата вищий, ніж у службовця. Страховикові необхідно врахувати і стать потенційних страхувальників. Як свідчить статистика, з ряду причин чоловіча смертність вища, ніж жіноча. Місце проживання людини також має неабиякий вплив на тривалість її життя. Різні умови проживання складаються в сільській і міській місцевостях, у відносно чистих і забруднених з погляду екології зонах. Отже, розробляючи умови страхування і визначаючи розмір плати за страхову послугу, страховик має взяти до уваги розглянуті щойно фактори.
Достовірно побудована таблиця смертності вельми важлива для кожної страхової компанії, оскільки саме від неї залежить розмір премії, резерви премії.
Порівнюючи таблиці смертності всього населення і таблиці смертності, розроблені страховими компаніями, можна зробити висновок про те, що останні точніші, хоча при цьому простір спостережень обмежений. Кожна конкретна страхова компанія має можливість використати точніші дані щодо своїх страхувальників (застрахованих) та .щодо видів страхування, в яких вони беруть участь. Високим показникам смертності мають відповідати й вищі за розміром премії. Страхові премії слугують страховику для формування певного розміру фондів, які забезпечували б йому виконання взятих зобов'язань перед страхувальниками. Використовуючи накопичені фонди, страхова компанія може одержати певний дохід, розмір якого залежить від розміру внесеної до фонду суми, часу її перебування в обігу, а також норми дохідності. Розмір установленої страховиком норми дохідності відчутно впливає на розмір тарифної ставки.
Як страховикові, так і страхувальникові важливо знати суму внеску, який має бути сплачений на даний час. Проте його розмір особливо турбує страховика, оскільки він дбає, щоб до закінчення строку страхування нагромадилася необхідна сума для здійснення виплати. З огляду на те, що протягом людського життя ймовірність настання смерті змінюється, має змінюватися й розмір самої премії протягом часу дії договору страхування. Але такий підхід, ускладнюючи технічну роботу страхової компанії, водночас майже унеможливлює сплату премії зі збільшенням віку страхувальника (застрахованого). Саме тому премії, які страхувальники сплачують страховикам, мають характер постійних за розміром внесків і є незмінними протягом усього часу дії договору страхування. Такий підхід сприяє нагромадженню певних сум у вигляді страхових резервів і забезпечує страховикові можливість подальшого виконання зобов'язань перед страхувальниками, їх розмір істотно залежить від точності складеної таблиці смертності, що є основою для розрахунку тарифів, і від встановленої норми дохідності.
Дострокове припинення дії договору страхування з ініціативи страхувальника призводить до зміни початкових відносин між ним і страховиком. У цьому випадку страховик має сплатити страхувальникові певним чином обчислену викупну суму. Але за умовами договору такий обов'язок на нього може й не покладатися, якщо договір триває недовго. Страховик не має змоги повернути страхувальникові всю зарезервовану під час дії договору суму премій. Страхування охоплює певне коло страхувальників, і коли його залишає навіть один із них, порушується вся система, на якій базується страхування. Передчасне припинення договору тягне за собою те, що страхова компанія недоодержує певну суму премій, яку вона згодом планувала використати на здійснення виплат. До того ж і витрати страховика, пов'язані з обслуговуванням договорів страхування, передбачалося поділити на цілий ряд років, а переривання договору робить це неможливим.
Страхова компанія пропонує страхувальникові, якого спіткали труднощі зі сплатою внесків, зменшити їх розмір або розмір страхової суми (і припинити сплату внесків). Така (по суті, не вигідна для страховика) операція називається редуціюванням.
Світова страхова практика поділяє страхування життя на страхування капіталів та страхування рент. У свою чергу, страхування капіталів передбачає можливість укласти договори страхування з умовою виплати певної суми при дожитті страхувальника до зазначеного в договорі строку (події) або в разі його смерті. Страхування капіталів передбачає створення нових капіталів. Великим попитом у страхувальників користується змішане страхування життя, згідно з умовами якого передбачається виплата, якщо страхувальник доживе до зазначеного строку (віку) або помре протягом дії договору страхування.
Якщо йдеться про рентне страхування, то певна обумовлена договором частка виплачується страхувальникові (застрахованому) у вигляді регулярних періодичних виплат, а загальна сума останніх залежить від тривалості його життя.
Класифікація страхування за об'єктами передбачає поділ його на види. Це дає змогу страховикам розробляти єдині правила страхування певних об'єктів від характерних для них ризиків, застосовувати методи розрахунку тарифів, які розробляються для різних видів страхування, визначати особливості формування резервів страхової компанії.
Практика радянського страхування передбачала такі види страхування життя: змішане страхування життя, страхування дітей, страхування до вступу в шлюб (весільне), довічне страхування і страхування додаткової пенсії.
Оцінюючи в цілому зацікавленість страхувальників у цих видах страхування, можна сказати, що вони були популярними (за винятком довічного страхування), давали змогу страхувальникові захистити себе або своїх дітей від різних несприятливих подій (травма, інвалідність, смерть), накопичити певну суму до закінчення строку договору страхування або певної події (вступ у зареєстрований шлюб, вихід на пенсію).
Страхування життя є дуже важливим напрямком діяльності на переважній більшості страхових ринків економічно розвинених країн світу. Потреба розвивати його надалі існує і в Україні. Україна вже має певний досвід щодо страхування життя за умов ринкової економіки. Цей досвід пов'язаний, зокрема, з ухваленим у травні 1993 року Декретом Кабінету Міністрів України "Про страхування", який передбачив формування страхових резервів зі страхування життя на загальних засадах, не враховуючи його особливостей, а через це не забезпечив страховикам можливості формувати резерви в обсязі, достатньому для здійснення майбутніх виплат. Окрім того, цей документ не висував вимог до переліку страхових випадків, які можуть бути передбачені договорами страхування життя, до обсягу зобов'язань страховика тощо. Така ситуація призвела до виникнення значних проблем у сфері страхування життя, де почали впроваджуватися види страхування, які з ним нічого спільного не мали. Зрештою цьому важливому напрямку страхового захисту було завдано значної шкоди, страхувальники зневірилися в його дієвості та реальності. Довелося вживати заходів щодо виправлення ситуації, яка склалася. Так, у жовтні 1995 року Укрстрахнагляд затвердив Тимчасову методику формування резервів зі страхування життя. Цей документ визначив загальні вимоги до умов договорів страхування життя та термінів їх дії, установив перелік страхових випадків, які можуть бути передбачені такими договорами. Тимчасова методика визначила порядок розрахунку нетто-тарифів зі страхування життя, урахувавши його особливості як виду діяльності.
Подальшому розвитку страхування життя сприяло й ухвалення в березні 1996 року Закону України "Про страхування", який усунув недоліки Декрету "Про страхування". Виявом розуміння законодавцями особливостей страхування життя і його значення стала вимога Закону України "Про страхування", відповідно до якої з 1 січня 1997 року страховим компаніям, які проводять страхування життя, заборонено здійснювати інші види страхування.
У червні 1997 року Укрстрахнагляд затвердив Методику формування резервів зі страхування життя, яка є нині тим документом, що визначає механізм виконання актуарних розрахунків і формування резервів із страхування життя. Згідно з Методикою страховими подіями, у разі настання яких здійснюється ви-плата із страхування життя, можуть бути смерть застрахованої особи, дожиття її до закінчення строку дії договору, страхування, досягнення застрахованою особою пенсійного віку або віку, обумовленого в договорі страхування, смерть найближчого родича застрахованого.
У жовтні 2001 року було введено в дію нову редакцію Закону України "Про страхування", в якій багато уваги приділено такому важливому напрямку діяльності страховиків, як страхування життя. Зокрема, визначено, що страхування життя передбачає обов'язок страховика здійснити страхову виплату відповідно до договору страхування у разі смерті застрахованого, а також, якщо це передбачено договором страхування, у разі його дожиття до закінчення строку дії договору і/або досягнення ним визначеного в договорі віку. Умови страхування життя можуть передбачати і обов'язок страховика здійснити страхову виплату у разі нещасного випадку із застрахованою особою і/або її хворобою. Якщо при настанні страхового випадку передбачаються регулярні довічні страхові виплати (страхування довічної пенсії), у договорі страхування неодмінно має передбачатися ризик смерті застрахованої особи протягом періоду між початком дії договору страхування і першою страховою виплатою з-поміж довічних страхових виплат. В інших випадках неодмінно має передбачатися ризик смерті застрахованої особи протягом усього строку дії договору страхування життя. Підвищені також вимоги до розміру мінімального статутного фонду страховиків, які займаються страхуванням життя. Він повинен становити 1,5 млн евро за валютним обмінним курсом валюти України.
За станом на 1 січня 2002 року в Україні зареєстровано й ліцензовано на здійснення страхування життя лише 18 страхових компаній, серед яких "Аска-Лайф" (Донецьк), "Оранта-Життя" (Київ), "Терен-Життя" (Тернопіль). Майже всі компанії зі страхування життя є компаніями-резидентами на страховому ринку України.
При формуванні страхового ринку України в цілому практика страхування життя базувалася на вже відомих і популярних у населення видах страхування. Дуже популярним як у колишньому СРСР загалом, так і в Укра'ші зокрема, було змішане страхування життя, що, як і інші види страхування, давало впевненість в одержанні страхової суми як у разі закінчення дії договору, так і в разі настання інших обумовлених у договорі подій (докладно про цей вид страхування йдеться в підрозд. 8.2).
Страхування дітей можна назвати різновидом змішаного типу страхування життя. Страхувальниками з цього виду страхування є батьки та родичі дитини, які укладають договори страхування і сплачують страхові внески. Вік і стан здоров'я страхувальника взагалі не має значення при укладанні договору страхування, але страхові компанії можуть щодо них зробити певні застереження. Крім того, договори страхування дітей можуть бути укладені й юридичними особами - підприємствами, установами, організаціями, де працюють їхні батьки.
При укладенні договору страхування враховується вік застрахованої дитини. На страхування приймаються діти віком від дня народження до 15 років (страхова компанія може обумовити й інші вікові межі). Щодо стану здоров'я дитини звичайно не робляться застереження при укладанні договору страхування. Договір страхування укладається на підставі заяви страхувальника встановленої форми. Укладаючи договір страхування, страхувальник насамперед цікавиться можливістю накопичити до закінчення договору страхування певну суму. Здебільшого договори страхування дітей укладаються на дожиття до закінчення строку страхування. Договором страхування передбачається також виплата страхової суми у випадку смерті застрахованої дитини, при втраті нею здоров'я від нещасного випадку, який стався в період дії договору страхування тощо. При укладанні договору страхування за домовленістю сторін визначається розмір страхової суми. При цьому страхова компанія може обумовити й мінімально можливий її розмір.
Розмір страхового внеску залежить від розміру страхової суми і тарифної ставки, яка, в свою чергу, залежить від віку застрахованого, а також від строку страхування. Страховий внесок може бути сплачений за один раз, щорічно, щоквартально або щомісячно, готівкою чи безготівкове.
Договір страхування набирає сили після надходження першого (або одноразового) внеску на рахунок страхової компанії чи після сплати першого (або одноразового) внеску готівкою працівникові страхової компанії.
Максимальний строк страхування дорівнює 18 рокам, якщо вік дитини на момент укладання договору страхування становить до 6 місяців. В інших випадках він визначається як різниця між 18 роками і віком дитини на момент укладення договору. Мінімальний строк дії договорів страхування життя, в тому числі і страхування дітей, в Україні становить нині 3 роки.
Застрахований або страхувальник мають право на одержання страхової суми після закінчення строку дії договору. Розмір суми, яку страхова компанія виплачує за наслідки нещасного випадку, визначається з урахуванням ступеня розладу здоров'я. Максимальна сума виплати передбачається при стійкому розладі здоров'я. При цьому враховується стійкий розлад здоров'я, що спостерігається лише протягом одного року від настання нещасного випадку. Умови договору страхування передбачають виплату страхової суми і в разі смерті застрахованого. Якщо сталася смерть страхувальника (фізичної особи), який уклав договір страхування, то права і обов'язки його може взяти на себе інша особа. У цьому разі, якщо постає потреба розірвати договір страхування, то інший страхувальник може одержати викупну суму лише за той період страхування, протягом якого він сплачував внески. Викупну суму щодо частини договору страхування, сплаченого першим страхувальником, одержує застрахований. Але все це не стосується випадку, якщо перший страхувальник сплатив внески за один раз. У цьому випадку заміна страхувальника може не проводитись.
У деяких випадках страхова компанія може відмовити страхувальнику у виплатах. Це стосується випадків, коли застрахований помер раніше, ніж минуло 6 місяців від дня, коли договір набрав чинності, від вродженого або тяжкого хронічного захворювання, коли застрахований віком від 14 років одержав травму або помер у зв'язку із скоєнням ним злочину, в якому слідчими органами або судом встановлені ознаки умисного злочину, або якщо застрахований зазнав травми або загинув під час управління транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп'яніння. Умови страхування можуть передбачати й інші випадки, настання яких не тягне за собою виплату страхової суми (акти тероризму, наслідки радіоактивного опромінювання і т. ін.). Страхова сума виплачується страхувальникові (застрахованому) готівкою або безготівкове перерахуванням на його особистий рахунок в установі банку.
Страхування до вступу в шлюб (весільне) передбачає, що договір може бути укладений із батьками (усиновителями) та іншими родичами дитини, опікунами (піклувальниками), тобто з фізичними особами, а також із юридичними особами - підприємствами, установами, організаціями. При укладанні договору з фізичною особою страхова компанія оговорює її вік (наприклад, від 18 до 72 років з умовою, що на момент закінчення договору цій особі буде не більш як 75 років) і стан здоров'я. Так, договори страхування не можуть бути укладені з непрацюючими інвалідами І групи. Договори страхування можуть укладатися відносно дітей віком від дня народження до 15 років на випадок дожиття застрахованого до закінчення строку страхування і вступу в зареєстрований шлюб або досягнення 21 року. Договір страхування до вступу в шлюб може передбачати й відповідальність страховика при настанні смерті застрахованого під час дії договору або при втраті здоров'я у зв'язку із нещасним випадком.
У страхуванні до вступу в шлюб необхідно розрізняти строк страхування і вичікувальний період. Строк страхування визначається як різниця між 18 роками і віком дитини на момент укладення договору страхування. Період між закінченням строку страхування і 21 роком вважається вичікувальним періодом. Протягом цього періоду діє тільки відповідальність страховика щодо дожиття застрахованого до обумовленої події на відміну від періоду між набуттям договором чинності і закінченням строку страхування, коли має місце більш широкий обсяг відповідальності страховика. Вичікувальний період закінчується в день реєстрації шлюбу або в день, коли застрахованому виповниться 21 рік.
Особливістю цього виду страхування є те, що в разі смерті страхувальника дія договору страхування не припиняється, він продовжує діяти без подальшої сплати внесків до кінця строку страхування і дає право застрахованому одержати страхову суму на підставі дожиття.
При укладенні договору страхування страхова сума встановлюється за бажанням страхувальника, але страхова компанія може встановити її мінімально можливий розмір. Загалом робота страховика з укладення і обслуговування договору страхування до вступу в шлюб така сама, як і за іншими видами страхування життя. Договір страхування може передбачати відповідальність страхової компанії в разі настання смерті застрахованого, але страхова сума виплачується за винятком таких, наприклад, випадків: застрахований помер до закінчення 6 місяців з дня набуття чинності договору страхування від природженого або тяжкого хронічного захворювання (захворювання крові, онкологічні та деякі інші); застрахований помер у віці від 14 років у зв'язку зі скоєнням ним дій, у яких слідчими органами або судом встановлені ознаки умисного злочину; застрахований помер під час управління засобом транспорту у стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп'яніння або внаслідок того, що він передав управління цим засобом особі, яка перебувала в такому стані. У цьому разі страхувальникові повертаються сплачені внески.
Довічне страхування. Більшість договорів довічного страхування укладаються з метою полегшення фінансового тягаря тих, хто залишився живим після смерті страхувальника, і повинен його поховати або сплатити його борги. Договори довічного страхування поширюються на фізичних осіб, які перебувають у певних вікових межах, наприклад у віці від 20 до 70 років, і не укладаються з інвалідами І (і II) групи. При укладенні договору страхування на достатньо велику суму страховик може вимагати лікарського засвідчення стану здоров'я страхувальника.
Основою для укладення договору страхування є письмова заява, яка підписується страхувальником особисто. Страхувальником визначається особа (фізична або юридична), яка при настанні страхового випадку одержить страхову суму. Протягом дії договору страхування страхувальник має право на заміну вигодонабувача (вигодонабувачів). Страхова сума встановлюється за домовленістю між страховиком і страхувальником. Правилами страхування може встановлюватися мінімальний і максимальний розміри страхової суми. Розмір страхового внеску залежить від віку страхувальника на день подання заяви про страхування, страхової суми і встановлюється окремо для чоловіків і жінок за спеціальною таблицею, яка прикладається до правил страхування. Страхувальнику може бути надане право сплатити страхові внески за один раз або протягом певного строку, наприклад до досягнення 80 років, або протягом усього життя. У разі припинення сплати внесків договір діє довічно, якщо страхувальник сплатив усі внески, або протягом певного часу, якщо внески сплачені за два роки і більше (строк виплати залежить від віку страхувальника на день подання заяви про страхування і кількості років і місяців, за які були сплачені внески).
Страхувальнику надається право в період дії договору зменшити розмір страхової суми (але не менш ніж до встановленого правилами страхування мінімального рівня) і далі сплачувати внески у зменшеному розмірі. У цьому разі частина сплачених внесків може бути за бажанням страхувальника йому повернена або зарахована як внески за наступний період.
У разі настання смерті страхувальника виплачується страхова сума, обумовлена договором, призначеній ним особі. Винятками вважаються ті випадки, коли страхувальник помер, перш ніж минуло 2 роки від початку набуття договором чинності, від злоякісного (онкологічного) захворювання чи захворювання серцево-судинної системи, або внаслідок самогубства (наслідків замаху на самогубство); смерть страхувальника настала у зв'язку зі здійсненням ним дій, у яких слідчими органами або судом встановлені ознаки умисного злочину.
Страхування додаткової пенсії. Добровільне страхування додаткової пенсії є своєрідним страхуванням на дожиття, яке попри безперечну доцільність з різних причин досі не набуло в Україні достатнього розвитку. Цей вид страхування докладно розглядається в підрозд. 8.3.
Світова практика страхування життя пропонує страхувальникам різні його види (страхування життя на випадок смерті і на дожиття з підвищеною виплатою на випадок смерті (або на випадок дожиття), відновлюване або невідновлюване страхування життя, динамічне, фондове страхування життя тощо. Такі види користуються попитом у страхувальників, захищають їх самих або їхніх близьких від різних негараздів. Пропонований у розвинених країнах асортимент послуг із страхування життя становить великий інтерес для українських страховиків, а набутий там досвід уже починає використовуватися в Україні.

8.2. ЗМІШАНЕ СТРАХУВАННЯ ЖИТТЯ
Одним із найпопулярніших видів особистого страхування є змішане страхування життя. Воно дає змогу поєднувати в одному договорі і на одну особу страхування капіталу на випадок дожиття до закінчення строку страхування і страхування капіталу на випадок смерті від будь-якої причини. Отже, змішане страхування життя поєднує в собі два ризики, які суперечать один одному: з одного боку - дожиття до певної дати або події, а з іншого - смерть. Проте фактично може мати місце лише один ризик: людина або доживе до кінця дії договору, або ні. Страхувальник, який укладає договір змішаного страхування життя, не тільки забезпечує й створює накопичення. Він має впевненість у тому, що в будь-якому разі не втратить своїх внесків.
Умовами договору страхування може передбачатися відповідальність страховика і при втраті застрахованим здоров'я від наслідків нещасного випадку. Включення до відповідальності страховика відповідальності за наслідки нещасних випадків сприяє збільшенню тарифних ставок.
Як правило, у змішаному страхуванні життя страхувальник, який сплачує внески, і застрахований є однією й тією самою особою.
Договори змішаного страхування життя довгострокові й укладаються на різні за тривалістю строки. Наприклад, в Україні, як показує практика, договори змішаного страхування життя можуть укладатися на строк 3, 5, 10, 15 і 20 років. При укладенні договору страхування враховується вік застрахованого. Він становить від 16 років. Водночас страхова компанія може встановити і менший початковий вік вступу у страхування. У Росії, наприклад, при укладенні договору страхування життя з умовою виплати страхової ренти страховикам пропонується встановлювати його не менш як 14 років.
Умови страхування обмежують і максимальний вік для укладення договору страхування. Це обмеження також обумовлюється страховою компанією, яка встановлює, наприклад, що договір змішаного страхування життя може бути укладений страхувальником, перш ніж як йому виповниться 72 роки. Разом із обмеженням мінімальних і максимальних вікових меж прийому на страхування чітко встановлюється і вік застрахованого на час закінчення дії договору страхування. Враховуючи, що мінімальний строк, на який укладаються договори страхування життя в Україні, як уже зазначалося, становить З роки, страхувальник, вік якого є максимальним за умовами страхової компанії, може укласти договір лише на 3 роки. Скажімо, якщо за умовами страхування максимальний вік страхувальника при укладенні договору становить 72 роки, то на момент закінчення договору страхування йому не повинно бути більш як 75 років.
При укладенні договору страхування важливе значення має і стан здоров'я страхувальника, оскільки договори страхування, як правило, не укладаються з непрацюючими інвалідами І групи. Можуть бути передбачені й інші обмеження (стосовно інвалідів И групи, хворих онкологічними, тяжкими хронічними захворюваннями або на СНІД).
Для укладання договору страхування особа, яка має намір застрахуватися, подає в страхову компанію заяву встановленої форми. Страхувальникові надасться право визначити особу (осіб), яка має право одержати страхову суму, якщо застрахований помер. Крім того, призначена страхувальником особа може бути ним замінена іншою до часу настання страхового випадку.
Страхова сума встановлюється при укладенні договору страхування страхувальником, але страхова компанія може обмежити її встановленням мінімальної страхової суми. Страхувальникові може бути надано право під час дії договору страхування за згодою страховика зменшити або збільшити розмір страхової суми. При цьому в договір страхування вносяться відповідні зміни.
Страховий внесок, який має бути сплачений страхувальником страховій компанії, залежить від розміру страхової суми і тарифної ставки, яка, в свою чергу, залежить від строку страхування і його варіанта (якщо страхова компанія пропонує страхувальникові можливість вибору), віку страхувальника, і має бути сплачений за один раз, щорічно, щоквартально або щомісячно готівкою або безготівкове.
Дія договору страхування починається з того дня, коли страхувальник сплатив перший (одноразовий) внесок готівкою працівникові страхової компанії або з дня надходження внеску на рахунок страховика в установі банку. У разі, якщо до строку, установленого в договорі страхування, страховий внесок (повністю або у визначеній частці) не буде сплачений (не буде сплачений повністю), договір страхування вважається недійсним і страхові внески, які надійшли, повертаються страхувальникові.
Факт укладення договору страхування засвідчується страховим полісом (свідоцтвом). У страховому полісі вказуються строк дії договору страхування, його початок і закінчення, страхова сума, розмір страхового внеску, а також особа (особи), яка в разі смерті застрахованого має право одержати страхову суму (виго-донабувач).
За умовами договору страхування страхувальникові надається право достроково припинити договір страхування. У цьому разі страхувальник одержує викупну суму, яка залежить від розміру сплачених страхових внесків і строку дії договору страхування з урахуванням інвестиційного доходу. Водночас страхувальникові надається можливість поновити договір страхування, якщо викупна сума не була йому виплачена і договір страхування ще не закінчився.
При дожитті застрахованого до закінчення дії договору страхування страхова компанія виплачує йому обумовлену в договорі страхову суму. Виплати, які були пов'язані із наслідками нещасних випадків під час дії договору, не впливають на її розмір.
Якщо протягом дії договору застрахований помер, це також тягне за собою обов'язок страховика виплатити обумовлену в договорі суму. Але страхова компанія не несе відповідальності з виплати страхової суми, якщо смерть застрахованої особи сталася протягом перших 6 місяців дії договору від злоякісних пухлин або серцево-судинного захворювання. Страхова компанія не несе відповідальності і в тому випадку, коли смерть застрахованої особи є наслідком скоєння умисного злочину або пов'язана із керуванням ним транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп'яніння, самогубства тощо. Виплачувана в цьому випадку сума залежить від фактично сплаченого внесками періоду страхування на день смерті застрахованого.
Якщо договором страхування встановлено відповідальність страховика при пошкодженні організму страхувальником внаслідок нещасного випадку, то виплата при цьому становить частину страхової суми, яка залежить від ступеня втрати здоров'я. Відсоток утрати здоров'я визначається за спеціальною таблицею, яка розробляється страховою компанією. Для підтвердження факту нещасного випадку і визначення його наслідків страхувальник має подати до страхової компанії довідку лікувальної установи. Повна страхова сума виплачується за 100 %-вої втрати загальної працездатності від нещасного випадку.
При дожитті до закінчення строку страхування або при втраті здоров'я одержувачем страхової суми є застрахована особа або за її дорученням, оформленим у нотаріальному порядку, інша особа.
У випадках, коли застрахований помер до одержання страхової суми за дожиттям, або у зв'язку із втратою здоров'я, страхова сума виплачується призначеній ним особі чи спадкоємцям, якщо вони не причетні до його смерті.
Умовами договору змішаного страхування життя може бути передбачене і право страхувальника на одержання позики в розмірі, що не перевищує викупної суми, яка обчислюється на підставі резерву, сформованого для виконання страховиком зобов'язань з виплати у зв'язку із страховим випадком дожиття застрахованого до закінчення строку страхування, на момент видачі позики. В цьому разі визначається період, з якого така'позика може бути видана, наприклад, після одного року від початку дії договору страхування.
Для одержання страхової суми страхувальник має подати до страхової компанії заяву, страховий поліс та квитанцію про сплату останнього внеску, якщо він був сплачений готівкою. Крім того, відповідно до конкретного страхового випадку необхідно подати й інші документи.
У разі настання смерті страхувальника вигодонабувач або спадкоємець має подати до страхової компанії копію свідоцтва про смерть страхувальника, посвідчення своєї особи або свідоцтво про спадщину. Виплата страхової суми здійснюється на основі заяви страхувальника (вигодонабувача, спадкоємця) і страхового акта у строки, визначені згідно з укладеним договором страхування, готівкою, поштовим переказом, чеком на одержання суми в банку, перерахуванням у вклад на ім'я одержувача.

8.3. СТРАХУВАННЯ РЕНТИ І ПЕНСІЙ
Як уже зазначалося, страхування життя поділяється на страхування капіталів і страхування рент. Відмінність між ними полягає в тому, що при страхуванні капіталів метою є створення нових капіталів, а при страхуванні рент ідеться про використання вже існуючих капіталів зверненням їх у річні ренти.
При страхуванні рент (ануїтетів) страхова компанія пов'язує, як правило, виконання своїх обов'язків із дожиттям страхувальника (застрахованого) до певного віку або строку, визначеного в договорі страхування.
Страхування ренти передбачає, що страхувальник вносить до страхової компанії за один раз або розстроченими платежами певну суму, яку вона використовує для цілей інвестування. Після визначеного в договорі страхування часу (віку) страхувальник одержує певні виплати сам (якщо живий) або їх одержує особа, на користь якої був укладений договір страхування (чи спадкоємці).
Договір страхування ренти може бути укладений як фізичною, так і юридичною особою. Фізичні особи можуть укласти договори страхування щодо себе або іншої особи. Основна вимога до фізичних осіб - це їх дієздатність. Стан здоров'я не оговорюється, і медичне засвідчення при укладенні договору страхування не проводиться.
Юридичні особи (підприємства, організації, установи) можуть укладати договори страхування стосовно своїх працівників.
Страхування ренти має на меті забезпечити страхувальникові звичний для нього матеріальний стан незалежно від змін, які пов'язані зі станом здоров'я, зменшенням або втратою працездатності, старістю. За допомогою різнобічних послуг, які можуть бути запропоновані страховиком у галузі страхування ренти, страхувальник (фізична особа) може забезпечити звичний матеріальний стан для рідних і близьких на випадок своєї смерті.
Договори страхування ренти відрізняються від інших договорів страхування тим, що страхова сума являє собою ту суму, яку виплачуватиме страховик страхувальнику (застрахованому) частками і періодично після настання певного часу (віку). Крім цього, страховик має виконувати свої обов'язки перед страхувальником (застрахованим) лише тоді, коли останній згідно з договором страхування сплатить усю суму внесків і не раніш як, наприклад, у разі змішаного страхування життя. При цьому обов'язок почати виплату певних сум може бути пов'язаний із моментом закінчення виплати всіх обумовлених внесків. Але може бути встановлений і якийсь період між закінченням виплати внесків і початком виплати ренти.
Укладаючи договори страхування, сторони узгоджують питання про періодичність сплати страхових внесків. Страхувальникові може бути надане право сплатити внески за один раз або частками. При сплаті частками (періодичними платежами) - щомісячно, щоквартально або щорічно. Розмір страхових внесків залежить від багатьох факторів, і це ускладнює роботу страхової компанії з їх визначення. До факторів, які при цьому необхідно врахувати, належить вік страхувальника (застрахованого), стать, періодичність сплати внесків тощо.
Під час дії договору страхування страхувальникові надається право змінити розміри (збільшити або зменшити) виплат та їх періодичність. До того ж, за бажання, з урахуванням умов страхування, він може розірвати договір і одержати викупну суму.
Як свідчить зарубіжна практика, існують різні види ануїтетів. Наприклад, у Великій Британії ануїтети поділяються на строкові, з відстроченням виплат, тимчасові, гарантовані, ануїтети страхування спільного життя, індексовані ануїтети, ануїтети захисту капіталу.
До найпростіших форм ануїтету належить строковий ануїтет. Він передбачає, що страховий внесок буде сплачений за один раз і натомість страхувальникові (застрахованому) протягом усього його життя страхова компанія здійснюватиме щорічні виплати. Цей вид ануїтету користується популярністю в пенсіонерів, які мають намір забезпечити собі регулярні доходи.
Ануїтет з відстроченням виплат характерний тим, що виплати страховик здійснює з певної дати в майбутньому, тобто передбачається період відстрочки між укладенням договору страхування і виплатами. При цьому страхувальникові надається можливість сплачувати платежі одним внеском або регулярно протягом обумовленого періоду відстрочки.
Тимчасовий ануїтет передбачає, що в договорі між сторонами оговорюється конкретна дата, після якої договір припиняє свою дію (якщо до цього моменту смерть не настала).
Гарантований ануїтет являє собою строковий ануїтет, який не пов'язується із смертю клієнта і гарантується для мінімального періоду часу.
Ануїтет спільного життя має на меті забезпечити виплати одному з подружжя в пенсійному віці (тому, хто залишився живий). Після смерті страхувальника виплати можуть тривати в повному або у зменшеному обсязі.
Індексований ануїтет дає змогу зменшити вплив інфляції і підвищити цінність ануїтету. При цьому розмір початкових внесків нижчий порівняно з ануїтетом з фіксованим рівнем виплат.
Ануїтет захисту капіталу дорожчий, ніж строковий, і передбачає забезпечення гарантії клієнтові страхової компанії або його спадкоємцям одержати суму виплачених внесків повністю.
До найпоширеніших видів страхування рент належить страхування додаткової пенсії, яке призначене для захисту матеріальних інтересів громадян, зокрема, для стабілізації рівня їх життя.
Пенсійне забезпечення в більшості країн світу здійснюється за рахунок державних пенсійних систем (у межах соціального страхування), пенсійними фондами і страховими компаніями та іншими фінансовими організаціями.
У багатьох країнах пенсійне забезпечення громадян здійснюється приватними пенсійними фондами (наприклад, пенсійні фонди підприємств). Зацікавленість підприємств у розвитку приватного страхування пояснюється тим, що продумана пенсійна програма може сприяти зменшенню плинності найбільш кваліфікованих кадрів. Крім того, підприємство, яке робить внески на страхування пенсії своїх працівників, має пільги щодо сплати податків.
Приватні пенсійні фонди найбільш розвинені саме в тих країнах, де недостатній розвиток одержали державні пенсійні системи. Виплати з приватних пенсійних фондів можуть значно перевищувати розміри державних пенсій.
Пенсійні фонди мають значні кошти, які вони інвестують в акції, облігації, нерухомість.
Пенсійні фонди можна поділити на фонди із встановленими розмірами внесків і фонди із встановленими розмірами виплат. Фонди із встановленими розмірами внесків можуть бути накопичувальними, з виплатою прибутку й ощадні. Накопичувальні фонди створюються за участю роботодавців, які сплачують внески, встановлені у відсотках до заробітної плати працівників. Другий тип передбачає, що частина прибутку, на яку має право працівник, передається йому, а інша частина - у пенсійний фонд. Ощадні фонди створюються за рахунок коштів працівників, які самі здійснюють відрахування в пенсійний фонд, і роботодавців. Фонди із встановленими розмірами виплат можуть бути із встановленими твердими розмірами виплат протягом того часу, коли здійснюються внески в пенсійний фонд (рік, квартал, місяць); ставити розміри виплат залежно від кількості років і середнього заробітку за весь період роботи; ставити розміри виплат в залежність від числа років і середнього заробітку за кілька років.
Роботодавець, який має намір розробити пенсійну схему, може піти кількома шляхами. По-перше, він може виходити з того, що це буде самостійно керована схема із залученням консультан-тів-професіоналів. По-друге, повністю або частково передати пенсійну схему страховій компанії, що, до речі, має певні переваги, оскільки саме страхова компанія може забезпечити фундаментальний захист, має більше адміністративного досвіду і більше можливостей для інвестування.
Пенсійне забезпечення може бути здійснене і шляхом купівлі індивідуальних страхових полісів у страхових компаній. На Заході, наприклад, послугами приватних страхових компаній користується значна частина населення, незважаючи на те, що страхування пенсій є одним із найдорожчих видів довгострокового особистого страхування.
Договори страхування пенсій укладаються як індивідуально, так і з групою осіб.
Пенсійне страхування передбачає, що страхова компанія здійснює застрахованій особі виплати, які пов'язуються з виходом на пенсію (страхування додаткової пенсії) або віком, установленим договором страхування. Відповідальність страхової компанії за договорами страхування додаткової пенсії може бути розширена за домовленістю сторін. Так, додатково до умов договору страхування додаткової пенсії страхова компанія може взяти на себе відповідальність здійснити виплати в разі настання нещасного випадку або смерті страхувальника (застрахованого). Страхова компанія може надати страхувальникові можливість укласти договір страхування на користь іншої особи.
Індивідуальні договори страхування додаткової пенсії укладаються з дієздатними громадянами з урахуванням їх віку та статі і незалежно від стану здоров'я. Час початку виплати додаткової пенсії може бути пов'язаний як із настанням пенсійного віку, так і визначений за домовленістю сторін. Страхова сума обумовлюється при укладенні договору страхування. При її визначенні враховується розмір поточних виплат, що їх має здійснити страхова компанія. Крім цих основних виплат, у договорі страхування можуть бути передбачені й додаткові виплати, які являють собою наслідок участі страхувальника у прибутку страхової компанії. Страхувальникові надається право сплатити страхові платежі за один раз або періодичними внесками. Розмір страхових внесків залежить від страхової суми, від віку і статі страхувальника (застрахованої особи).
Додаткова пенсія залежно від змісту договору страхування може бути виплачена страховиком протягом життя застрахованого або упродовж визначеного періоду. Але можливі випадки, коли застрахований не дожив до моменту виплати пенсії або одержував її лише протягом дуже малого періоду. У цих випадках відповідно до умов страхування страхова компанія або виплачує вигодонабувачу (спадкоємцям) певну кількість пенсій (визначається під час укладення договору страхування), або різницю між обумовленою кількістю пенсій і сумою, яка вже була сплачена застрахованому за його життя.
При укладенні договору страхування встановлюється порядок виплати пенсій (щомісячно, за кожен рік та інше).
Умовами договору страхування може бути передбачено, що за життя застрахованого він особисто отримує додаткову пенсію, а у випадку його смерті - вигодонабувач, який визначений застрахованим, у повному обсязі додаткової пенсії, передбаченої для застрахованого, або в її частині довічно.
Умови проведення страхування додаткової пенсії можуть передбачати надання пільг страхувальникам. Так, після визначеного строку страховик може надати страхувальнику можливість одержати позику під заставу накопиченого до часу звертання за позикою резерву.
Страхові компанії, які пропонують пенсійне страхування, як свідчить зарубіжний досвід, мають дуже великі страхові резерви.
Існуюча в Україні система пенсійного забезпечення громадян потребує докорінних змін, оскільки не відповідає сучасним вимогам. З огляду на це високий рівень пенсійного забезпечення в економічно розвинених країнах може стати основою для глибокого дослідження і використання набутого досвіду при удосконаленні пенсійної системи в Україні.

ТЕСТ 8. Страхування життя та пенсій
1. Види особистого страхування бувають такі:
а) страхування життя;
б) страхування до вступу в шлюб;
в) медичне страхування.
2. Страхування життя охоплює такі види страхування:
а) змішане страхування життя;
б) страхування життя і здоров'я спеціалістів ветеринарної медицини;
в) довічне страхування.
3. Поступове накопичення коштів протягом дії договору страхування для здійснення страхової виплати характерне для таких видів страхування:
а) страхування життя дітей;
б) страхування дітей від нещасних випадків;
в) колективне страхування працівників за рахунок коштів підприємств.
4. Основні страхові випадки за змішаного страхування життя:
а) вступ до шлюбу;
б) дожиття до закінчення строку страхування;
в) смерть протягом дії договору страхування.
5. Таблиця смертності може складатися на основі:
а) показників статистичного обліку населення у країні;
б) матеріалів самої страхової компанії;
в) матеріалів зарубіжних страхових компаній.
6. Договір змішаного страхування життя в Україні може бути укладений на такий мінімальний строк:
а) на 6 місяців;
б) на 1 рік;
в) на 3 роки.
7. Страхова сума під час укладення договору змішаного страхування життя визначається:
а) тільки страховиком;
б) тільки страхувальником;
в) за погодженням між страховиком і страхувальником.
8. Страхова сума за договором змішаного страхування життя не виплачується:
а) у випадку смерті страхувальника від злоякісного захворювання після одного року від початку дії договору страхування;
б) у випадку самогубства страхувальника;
в) у випадку смерті страхувальника після одного місяця від початку дії договору страхування від серцево-судинного захворювання.
9. Після закінчення договору змішаного страхування життя страхувальник одержує:
а) страхову суму;
б) викупну суму;
в) страхове відшкодування.