Частина V. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ МАКРОЕКОНОМІКИ І СУСПІЛЬНЕ ВІДТВОРЕННЯ
Розділ 28. Система розподілу доходів
§1. Сутність і механізм розподілу доходів
§2.Заробітна плата і доходи від кооперативно-колективної і індивідуальної трудової діяльності
§ 3. Доходи підприємців
§ 4. Суспільні фонди споживання
§ 5. Доходи від власності. Рентні доходи
§ 6. Сімейні доходи і структура використання їх

Розділ 28 СИСТЕМА РОЗПОДІЛУ ДОХОДІВ
§ 1. Сутність і механізм розподілу доходів
Розподіл доходів - це стадія відтворення, яка займає проміжне місце між виробництвом і споживанням. Реалізована на ринку про-дукція перетворюється на грошову виручку. Після вилучення з неї вартості спожитих засобів виробництва залишається грошовий (ва-ловий) доход, або новостворена вартість, у процесі розподілу яко-го виникають вертикальні зв'язки: між державою і членом суспіль-ства, між державою і підприємством, між підприємством і його працівником, між власником засобів виробництва і найманим робітником та ін. У цих зв'язках виявляються різноманітні форми доходів, кожна з яких має своє економічне призначення.
Об'єктивно розподіл доходів залежить від того, що новостворе-на вартість складається з необхідного продукту, який використову-ється для задоволення потреб безпосередньо виробників, і додат-кового продукту для задоволення особистих потреб підприємців і загальних суспільних потреб (розширення виробництва, соціальної та духовної сфери, створення резервів).

Спочатку здійснюється розподіл доходу між державою і підприєм-ством будь-якої форми власності. Об'єктом такого розподілу є при-буток - різниця між ціною, за якою підприємство реалізує свою
продукцію, та її собівартістю.
Прибуток підприємства розподіляється на дві частини: одна йде в розпорядження держави, друга - залишається в розпорядженні підприємства. Це особлива форма розподілу, від якої залежить існу-вання держави, фінансування загальнодержавних програм розвит-ку народного господарства, соціально-культурних заходів, утримання державного апарату, забезпечення оборони країни. Разом з тим в результаті розподілу доходів підприємство повинно мати умови для відповідної господарсько-фінансової діяльності.
Підприємство сплачує державі податок на прибуток до держав-ного бюджету. Світова практика господарювання в умовах ринко-вих відносин має в основному однаковий принцип розподілу при-бутку у вигляді податку. Розмір останнього залежить тільки від розміру прибутку і має для всіх однакову міру вилучення (певна
частка з прибутку).
Важливе значення має установлення пропорції розподілу при-бутку між державою і підприємством. Якщо вилучається надмірна частка прибутку, то підприємство втрачає стимули для розвитку виробницитва, не має можливості для поліпшення соціальних умов життя людей. По суті, підривається основна ланка народного гос-подарства, від якої залежить доля розвитку всього суспільства.
Водночас, якщо держава не матиме достатніх коштів, то це нега-тивно відбиватиметься на науково-технічному і економічному прогре-сі всього суспільства. Розвиток фундаментальних наук, нових напря-мів технічного прогресу, розв'язання ряду глобальних проблем мож-ливі тільки за умови участі держави та її централізованих фондів.
Отже, важливим принципом розподілу доходу є встановлення оптимального співвідношення, яке створювало б сприятливі умови для поєднання економічних інтересів суспільства і підприємств.
Нам уже відомо, що сукупний суспільний продукт у натуральній формі складається із засобів виробництва (засобів і предметів праці) та життєвих засобів. Засоби виробництва спрямовуються на ви-робниче, а життєві засоби - на особисте споживання.
Важливе значення має розподіл фонду життєвих засобів. Він охоп-лює, як правило, основну частку всього продукту, яка утворюється на основі необхідного і частини додаткового продукту. За своїм мате-ріально-речовим складом фонд життєвих засобів - це сукупність предметів споживання і послуг, який об'єктивно необхідний для задо-волення особистих потреб людини, забезпечує відтворення і розви-ток її здатності до праці, утримання непрацездатних членів сім'ї.
Коли йдеться про розподіл необхідного продукту, то цей процес іноді вважають тотожним процесу розподілу фонду життєвих засо-бів. Проте фонд життєвих засобів і необхідний продукт - це не тотожні поняття, а отже, не синоніми.
У системі суспільного відтворення необхідний продукт форму-ється у процесі виробництва, проходить через фази розподілу, об-міну і споживання. Головним функціональним призначенням необ-хідного продукту є відтворення робочої сили. Лише на фазі спожи-вання необхідний продукт набуває своєї завершеної форми як фонд життєвих засобів, тобто виступає у вигляді предметів споживання і послуг, які безпосередньо забезпечують особисте споживання.
Таким чином відбувається процес трансформації необхідного продукту у фонд життєвих засобів. Це можна показати на такому прикладі. Завод виробляє верстати. З усієї маси вироблених вер-статів одна частина йде на заміщення спожитих засобів виробни-цтва, друга становить необхідний продукт, а решта утворює додат-ковий продукт. Зрозуміло, верстати, які утворюють необхідний продукт, це тільки матеріальна передумова останнього. Заперечу-вати це означає, що підприємство, яке виробляє засоби виробни-цтва, не створює необхідного продукту. Насправді воно створює матеріальний еквівалент необхідного продукту, який потім транс-формується через обмін на життєві засоби.
Після реалізації продукції необхідний продукт набуває грошову форму, яка надходить до працівника у вигляді заробітної плати, грошових виплат із суспільних фондів споживання. Далі працівник свої грошові доходи на ринку (тобто через обмін) перетворює на предмети споживання і платні послуги. Крім цього, він одержує через суспільні фонди споживання безплатні послуги. І тільки піс-ля всього цього на стадії споживання необхідний продукт набуває форму фонду життєвих засобів.
Як бачимо, необхідний продукт послідовно набуває різні фор-ми, виступає у вигляді натуральної продукції, грошових доходів, товарів і послуг, фонд життєвих засобів виступає тільки у вигляді предметів споживання і послуг, які безпосередньо споживаються працівниками і членами їх сімей. Іншими словами, це необхідний, а також частина додаткового продукту на стадії споживання.
Структура фонду життєвих засобів буде такою. Спочатку мож-на виділити товари і послуги разового користування та товари і послуги тривалого користування.
До товарів і послуг разового користування належать продукти харчування, послуги транспорту і зв'язку, послуги культурно-ос-вітніх установ, освіти і охорони здоров'я, побутові послуги.
До товарів і послуг тривалого користування належать житло, товари господарсько-побутового і культурного призначення, одяг, взуття, білизна тощо.
Структуру фонду життєвих засобів можна розглядати також за формами розподілу. Серед них є такі форми, де розподіл залежить від трудової, а також підприємницької діяльності суб'єктів: заро-бітна плата тих, хто працює за наймом, і особисті доходи праців-ників від реалізації продукції колективних підприємств, доходи від індивідуальної трудової діяльності, доходи від підсобного госпо-дарства, кооперативної діяльності, доходи підприємців.
Також є доходи, безпосередньо не пов'язані з оцінкою результа-тів праці. Це суспільні фонди споживання. Вони можуть надходити до населення через державний бюджет, а також через спеціальні фонди підприємств (в Україні вони мають назву фондів соціально-го розвитку).
І нарешті, є доходи від власності - дивіденди від акцій, відсот-ки від паю на майно, відсотки від вкладів в ощадних банках та ін.
Одна (переважна) частина доходів перетворюється (в основно-му через ринок) у предмети споживання населення, а друга (через накопичення і інвестування на основі ринкових відносин) в засоби виробництва для розширеного відтворення, економічного зростання.
Для будь-якого суспільства першочергове значення має мотива-ція економічної діяльності. Мотив означає спонукальну причину з приводу будь-якої дії. У цьому випадку йдеться про те, що спонукає суб'єктів до економічної діяльності, основним змістом якої є ви-робництво життєвих засобів (матеріальних благ і послуг).
Мотиваційний механізм економічно? діяльності - поняття до-сить складне. Воно включає мету мотивації, суб'єктів виробничих відносин і об'єктів господарства, економічні інтереси і стимули до діяльності, основні принципи функціонування механізму.
Первинним мотивом діяльності людей є їх потреби у засобах Існування: продуктах харчування, одязі, житлі тощо. Вже давно ві-домо, що без потреби немає виробництва, а споживання життєвих засобів відтворює потребу.
Необхідність задовольняти свої потреби змушує людей діяти, вступати в активну взаємодію не лише з природою, а й між собою. Отже, виникають суспільні виробничі відносини, в яких важливою рушійною силою є певний мотиваційний механізм економічної
діяльності.
Мета мотивації - це забезпечення відтворення суб'єктів вироб-ничих відносин: працівників, трудових колективів, підприємців. Якщо немає нормальних умов для відтворення, то мотиви до конкретної економічної діяльності зникають.
Головним об'єктом господарювання, а також основним джере-лом відтворення суб'єктів виробничих відносин виступає національ-ний доход.
У механізмі мотивації поєднуються економічні інтереси держа-ви, підприємств і працівників. Реалізація і поєднання цих інтересів відбуваються на основі матеріальних стимулів до праці.
Реалізувати економічний інтерес підприємства означає вироби-ти чистий продукт, створити прибуток, достатній для стимулюван-ня колективу і розширення виробництва. Реалізувати економічний інтерес працівника означає забезпечити йому необхідний продукт, який дає можливість задовольнити його традиційні особисті потре-би в матеріальних, соціальних і духовних благах.
Основою матеріальних стимулів до праці є система розподілу доходів. Ця основа залежить від форм власності на засоби вироб-ництва. Економічний стимул, як правило, відбиває залежність одер-жання продукту в особисте розпорядження суб'єкта від результа-тів його праці або економічної діяльності.
Економічні стимули є засобом встановлення взаємозв'язку між інтересами і виступають певною формою реалізації різних видів економічних інтересів. Щоб одержати заробітну плату, працівники повинні створити чистий продукт, прибуток, тобто реалізувати еко-номічний інтерес підприємства.
Мотивація діяльності починається не тільки з проголошення влас-ності, Досвід показує, що реалізація останньої залежить від про-порцій розподілу доходів, значну роль тут відіграє держава.
Оголошення певної форми власності, в тому числі приватної, ще недостатньо для створення мотивації економічної діяльності. За допомогою непосильних податків можна вилучати значну частину доходів і підірвати мотиви до економічної діяльності. Тому мотива-ційний механізм діяльності залежить від створення справедливої системи розподілу доходів, яка повинна бути побудована на основі таких принципів:
отримання доходів за працю, в тому числі підприємницьку, зем-лю, капітал;
залежності основної частини доходів від результатів праці, рів-ня економічної діяльності суб'єктів господарства;
розмір доходів при врахуванні рівня розвитку продуктивних сил повинен забезпечувати нормальні (суспільне необхідні) умови життя; сталості розподілу доходів. "Якщо в бюджет сім'ї кожного тиж-ня, кожного місяця і кожного року не надходить стійкий потік гро-шей, - то такій сім'ї, - справедливо зауважував П. Самуельсон, - життя осточортіє, навіть якщо воно суцільно і складається із святих"*;
відсутності зрівнялівки в розподілі доходів;
неприпустимості надмірної диференціації доходів у суспільстві, дотриманні соціальної справедливості;
усуненні всякої дискримінації за статтю, національністю, соціаль-ним походженням.
У соціальне орієнтованій ринковій економіці мають враховува-тися істотні відмінності у здібностях працівників. Це означає, по-перше, створення однакових умов для їх розвитку; по-друге, надан-ня роботи за здібностями; по-третє, створення необхідних умов для високоефективної праці.
§ 2. Заробітна плата і доходи від кооперативно-колективної і індивідуальної трудової діяльності
Основною формою розподілу доходів для найманих працівників є заробітна плата - ціна, що виплачується за використання праці.
Перехід до ринкової економіки зумовлює появу ринку праці, а отже, купівлю-продаж товару робоча сила. Вихідним положенням при з'ясуванні суті заробітної плати слід брати потреби працівни-ка. З урахуванням досягнутого рівня розвитку продуктивних сил вони можуть бути зведені д6 так званого споживчого кошика, тоб-то до певного набору життєвих засобів. Далі відбувається грошова оцінка життєвих засобів споживчого кошика з урахуванням дея-ких факторів оцінки робочої сили (кваліфікації працівника, умов його праці, співвідношення попиту і пропозиції на робочу силу). Все це утворює вартість або ціну робочої сили. Потім цю вартість ділять на тривалість робочого дня (при почасовій оплаті) або на кількість виробів, які мають бути вироблені при даному робочому дні (при відрядній оплаті) і одержують так звану ціну праці.
Далі ціну праці зіставляють з мірою праці, тобто з тим обсягом роботи, який повинен бути виконаний працівником. Потім врахо-вують фактичні витрати і результати праці, відповідно до яких вста-новлюють грошову оплату праці (фактичне одержання грошової винагороди). І нарешті, на ринку (тобто у сфері товарного обігу і нематеріальних послуг) працівник перетворює грошову оплату в міру споживання. Остання становить основну частку фонду життє-вих засобів та існує поряд з такими його допоміжними формами, як суспільні фонди споживання, доходи від підсобних господарств, індивідуальної трудової діяльності тощо.
Отже, заробітна плата виражає і вартість товару робоча сила, і оплату за працю, за витрати і результати її, що визнані ринком. Західні економісти вже давно визнали сумісність у змісті заробіт-ної плати вартості робочої сили і забезпечення рівності заробітної плати за однакові витрати праці, які дістали ринкове визнання.
Важливо розрізняти грошову (номінальну) заробітну плату від реальної заробітної плати. Номінальна заробітна плата - це сума грошей, що одержує працівник за годину, день, місяць. Реальна заробітна плата виражається в сумі товарів і послуг, які працівник може придбати на свою грошову заробітну плату. Рух реальної за-робітної плати визначають за такою формулою:

ф.53
де IРЗП ІГЗП, Іцін - індекси відповідно реальної, грошової (номіналь-ної) заробітної плати, а також цін на товари і послуги.
Зауважимо, що номінальна і реальна заробітна плата не обов'яз-ково змінюється в одному і тому самому напрямі. Наприклад, номі-нальна заробітна плата може підвищитися, а реальна заробітна плата в той же час - знизитися, якщо ціни на товари і послуги зростали швидше, ніж номінальна заробітна плата.
Законодавче встановлюється мінімальна заробітна плата. Вона становить розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану пра-цю, нижче якої не може здійснюватися оплата за виконану праців-ником місячну, годинну норму праці (обсяг робіт).
У провідній країні ринкової економіки - США - розмір міні-мальної погодинної заробітної плати законодавче встановлював-ся на такому рівні: 1985 р. - 3,6 дол., 1990 р. - 4,25 і з червня 1997 р. - 5,15 дол. Остання ставка в перерахунку на місячну зай-нятість має становити 824 дол. ...
Законом України "Про оплату праці" (травень 1995 р.) визначені джерела коштів на оплату праці. Для госпрозрахункових підпри-ємств таким джерелом є частина доходу та інші кошти, одержані внаслідок їх господарської діяльності.
Для установ і організацій, що фінансуються з бюджету, - це кошти, які виділяються з відповідних бюджетів, а також частина доходу, одер-жаного внаслідок господарської діяльності та з інших джерел.
В об'єднаннях громадян оплата праці найманих працівників здій-снюється з коштів, які формуються згідно з їхніми статутами.
Заробітна плата за своїм складом неоднорідна, вона включає різні за функціональним значенням складові частини. Співвідно-шення між ними утворює структуру заробітної плати. У ній слід розрізняти основну і додаткову частини і види винагороди, що вхо-дять до кожної з них.
Заробітна плата має дві форми: відрядну і почасову. У свою чергу, кожна з них має відповідні їм системи.
Відрядну форму заробітної плати в основному застосовують, коли рівень механізації виробництва такий, що результат діяльності знач-ною мірою залежить від інтенсивності праці робітників. Комплекс-на механізація та автоматизація виробництва обумовлюють широ-ке використання почасової' форми заробітної плати. При цьому част-ка простої почасової оплати знижується, а підвищується частка почасової преміальної оплати.
Організація оплати праці в Україні здійснюється на основі:
законодавчих та інших нормативних актів;
генеральної угоди на державному рівні;
галузевих, регіональних угод;
колективних договорів;
трудових договорів.
Згідно з Законом України "Про оплату праці" суб'єктами орга-нізації оплати праці є: органи державної влади та місцевого само-врядування, власники, об'єднання власників або їх представницькі органи, працівники.
В Україні діє тарифна система, яка включає тарифні сітки, та-рифні ставки, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційні характеристики (довідники).
Тарифну систему оплати праці використовують для розподілу робіт залежно від їх складності, а працівників - залежно від їх кваліфікації та відповідальності за розрядами тарифних сіток. Вони є основою формування та диференціації розмірів заробітної плати.
Розмір заробітної плати в різних країнах неоднаковий. Існують на-ціональні відмінності заробітної плати. Вони обумовлені неоднакови-ми розмірами величини вартості робочої сили, яка залежить від обся-гу природних і історично існуючих життєвих потреб, витрат на вихо-вання працівника, продуктивності та інтенсивності праці в країні.
Законом України "Про оплату праці" встановлено, що розмір мінімальної заробітної плати (а від цього залежать всі тарифні ставки і посадові оклади) визначається з урахуванням:
вартості величини мінімального споживчого бюджету з посту-повим зближенням рівнів цих показників в міру стабілізації та роз-витку економіки країни;
загального рівня середньої заробітної плати;
продуктивності праці, рівня зайнятості та інших економічних умов.
У країнах ринкової економіки на величину заробітної плати впли-ває конкуренція, що діє на ринку праці. Співвідношення попиту і пропозиції на робочу силу не є сталим. Воно може бути сприятли-вим для тих, хто її продає. Це відбувається рідко і вибірково, якщо попит на робочу силу перевищує пропозицію на неї. У цьому випадку зарплата може зростати. І навпаки, якщо пропозиція робочої сили на ринку перевищує попит на неї, то виникають несприятливі умови для встановлення більш високого рівня заробітної плати. В цих умовах робітник змушений погоджуватись на меншу заро-бітну плату, на гірші умови праці. Держава і профспілки мають право обмежувати конкуренцію на ринку праці.
В умовах переходу до ринкової економіки складається нова сис-тема оплати праці. Їй властиві такі риси:
підпорядкування завданням інтенсивного типу розвитку еконо-міки. Оплата праці використовується як найважливіший засіб сти-мулювання зростання продуктивності праці, прискорення науко-во-технічного прогресу, поліпшення якості продукції, підвищення ефективності виробництва і зміцнення дисципліни;
забезпечення прямої та жорсткої залежності оплати праці від кінцевих результатів господарської діяльності трудових колективів;
оптимальне поєднання інтересів трудових колективів із загаль-нонаціональними;
усунення зрівнялівки і верхньої межі в оплаті праці, що дає змо-гу послідовніше здійснювати принцип соціальної справедливості;
посилення заінтересованості працівників у виконанні робіт мен-шою чисельністю працюючих;
створення переваг .в оплаті тим, від кого залежить прискорення темпів науково-технічного прогресу;
чіткість і доступність механізму нарахування заробітної плати, що сприяє розумінню широкими верствами працівників зв'язку оплати праці з результатами виробництва.
Є певні особливості розподілу особистих доходів за трудову діяль-ність у колективних підприємствах. До таких підприємств слід від-нести кооперативи у різних сферах господарювання, які засновані на кооперативній власності, а також підприємства, засновані на спільній праці та власності, що складається з індивідуальних паїв. Члени кооперативу і співвласники колективних підприємств не про-дають свою робочу силу. Їх особисті доходи виникають у резуль-таті реалізації товарів і послуг, що створені колективною працею.
Кооперативна. форма власності надає особистим доходам (або оплаті праці) ряд особливостей.
По-перше, фонд оплати праці визначається загальними зборами кооператорів і створюється за рахунок валового доходу даного ко-оперативу. Особлива увага приділяється економічно обгрунтовано-му співвідношенню між коштами, що спрямовуються на розвиток виробництва і оплату праці.
По-друге, оскільки продукт праці кожного кооперативу знахо-диться у розпорядженні загальних зборів членів кооперативу, а не держави, то розміри оплати за рівну працю в різних кооперативах
неоднакові. Принципу рівної оплати за рівну працю дотримуються тільки в межах окремих кооперативів.
По-третє, оплата праці в кооперативі може здійснюватися як грошима, так і натурою.
По-четверте, кооператив може залучати до роботи за трудовим договором громадян, які не є членами кооперативу, з оплатою їх пра-ці на основі домовленості сторін без обмеження розмірів заробітку.
Для громадян, робота яких в кооперативі не є основною, а являє собою допоміжну трудову діяльність, зберігається заробітна плата за місцем основної роботи або стипендія за місцем навчання у пов-ному розмірі.
Розрізняють доходи від індивідуальної трудової діяльності. Виз-начення таких доходів вимагає чіткого з'ясування суті індивідуаль-ної трудової діяльності. Остання являє собою суспільне корисну діяльність громадян з виробництва товарів і надання платних по-слуг, що не пов'язане з їх трудовими відносинами з державними, кооперативними, іншими громадськими підприємствами, устано-вами, організаціями і громадянами, а також з трудовими відноси-нами у колективних сільськогосподарських підприємствах.
Коло індивідуальної трудової діяльності досить широке. Це пра-цівники, які виробляють різноманітні товари (наприклад, шиють одяг, взуття, виготовляють сувеніри тощо), власники дрібних підприємств без найманих працівників (наприклад, перукарень, майстерень по ремонту телевізорів, побутової техніки тощо), фахівці - юристи, лі-карі, стоматологи, викладачі, які надають громадянам платні послуги.
Проте не вся грошова виручка від індивідуальної трудової діяльно-сті становить грошовий доход. Останній становить залишок після вилу-чення з грошової виручки виробничих витрат (амортизація засобів праці, витрати на сировину, матеріали, електроенергію, транспорт та ін.).
Учасник індивідуальної трудової діяльності після сплати податку повністю розпоряджається своїм доходом.
В умовах дефіциту товарів і послуг можуть виникнути високі доходи за рахунок спекуляції, різних зловживань. У зв'язку з цим, створюючи сприятливі умови для ефективної господарської діяль-ності людей, що зайняті переважно в індивідуальному секторі ви-робництва, слід враховувати і контролювати одержувані доходи, розумно використовувати для цього прогресивний податок.
§ 3. Доходи підприємців
В умовах адміністративно-командної економіки підприємець пов-ністю ототожнювався з експлуататором. Вважалось, що він ніякої користі суспільству не дає, отже, не має права на винагороду за свою діяльність.
Проте загальновідомо, що в умовах ринкової економіки підпри-ємець - це необхідний суб'єкт економічних відносин, який прино-сить користь суспільству. А. Сміт вважав, що підприємець, маючи на меті свої власні інтереси, "дійовише служить інтересам суспіль-ства, ніж тоді, коли свідомо намагається служити їм".
Підприємці одержують доход у вигляді прибутку. Розрізняють три види прибутку: розрахунковий (або бухгалтерський), еконо-мічний і нормальний.
Розрахунковий прибуток обчислюють як різницю між вартістю реалізованої продукції та витратами на її виробництво. Економіч-ний прибуток становить різницю між розрахунковим прибутком і нормальним прибутком. Нормальний прибуток визначають залеж-но від вкладу інвестованого капіталу К множенням на нього се-редньої прибутковості п. Наприклад, якщо інвестований капітал ста-новить 1000 тис. крб., середня прибутковість - 8 відсотків, тоді нормальний прибуток дорівнює

ф.54
Нормальний прибуток трактується як певна винагорода під-приємців за виконання підприємницьких функцій, тому він є еле-ментом витрат виробництва.
До функцій підприємця, виконання яких заслуговує винагоро-ди, слід віднести прояв ініціативи з виробництва будь-якого товару чи послуги; прийняття кваліфікованих рішень щодо управління під-приємством; впровадження інновацій шляхом виробництва нового виробу або впровадження нової техніки.
Кемпбелл Р. Макконнелл, Стенлі Л. Брю вважають, що нормаль-ний прибуток є платою за підприємницьку діяльність, яка повинна утримувати підприємця в будь-якій певній сфері виробництва**.
Економічний прибуток - це по суті чистий прибуток, який за-лишається після відрахування всіх витрат виробництва, у тому числі нормального прибутку. Він є вирішальним критерієм визначення реальної прибутковості підприємств і підприємців. Величина еко-номічного прибутку ЕП показує, наскільки розрахунковий прибу-ток РП перевищує нормальний НП:

ф.55
Залежно від сфери підприємницької діяльності доходи підпри-ємців поділяють на промисловий прибуток, торговий прибуток, позиковий відсоток.
Промисловий прибуток - це доход на функціонуючий капітал, зайнятий у сфері виробництва.
Торговий прибуток відображає фінансовий результат діяльності торгівлі. Він є по суті частиною прибутку, яку промисловий підприє-мець віддає торговцеві за реалізацію своїх товарів.
Позиковий відсоток- це частина прибутку, яку функціонуючий підприємець виплачує певному підприємцю за тимчасове користу-вання його грошовим капіталом.
Гроші самі по собі не є економічним ресурсом, вони безпосе-редньо не виробляють товари чи послуги. Проте підприємці "купу-ють" можливість використання грошей. Це використання полягає в тому, що гроші перетворюються на продуктивний капітал: засоби і предмети праці, робочу силу. Іншими словами, позика дає можли-вість користування реальними засобами виробництва, що забезпе-чує підприємцю прибуток, частину якого він віддає певному під-приємцю у вигляді певної ставки позикового відсотка.
Розділяють номінальну ставку відсотка, яка виражена в певних грошових одиницях по поточному курсу, і реальну ставку відсот-ка, яка виражена в незмінних грошових одиницях або з поправкою на інфляцію. Отже, реальна ставка відсотка дорівнює номінальній ставці відсотка мінус рівень інфляції.
Рівень процентних ставок неоднаковий. Наприклад, у США він має коливання від 7 до 18 відсотків. Причини такого діапазону по-яснюються ризиком на вкладену позику, терміном, на який вида-ється позика, її розміром, обмеженнями умов конкуренції на рин-ку, розміщенням капіталу та ін.
Доходи підприємців мають регулюватися прогресивною подат-ковою системою. Водночас треба заохочувати підприємців вклада-ти свої доходи у соціальну сферу (наприклад, встановлення імен-них стипендій студентам, створення благодійних фондів імені їх засновників, встановлення пам'ятних дощок на школах, лікарнях, дитячих садках, будинках культури, які побудовані за кошти під-приємців).
§ 4. Суспільні фонди споживання
У сучасних умовах поряд із заробітною платою і доходами від підприємницької економічної діяльності існує ще така форма роз-поділу доходів, яка гарантує задоволення важливих соціальних по-треб населення.
Сучасний рівень виробництва передбачає певний рівень загаль-ної освіти і професійної підготовки працівників. Ось чому держава бере на себе частину витрат на дошкільне виховання, одержання загальної, середньої спеціальної та вищої освіти.
Крім того, члени суспільства мають одержувати медичну допо-могу, користуватися послугами культурно-освітніх закладів. Наяв-ність дітей вимагає від батьків додаткових видатків. При тимчасо-вому захворюванні працівник втрачає право на заробітну плату, проте він повинен мати кошти для свого існування та утримання непрацездатних членів сім'ї.'Людина досягає похилого віку і вже не має можливості повноцінно виконувати свою попередню робо-ту. Така людина заслуговує на відпочинок і одержання коштів для і свого існування.
Отже, потрібна особлива форма розподілу життєвих засобів існу-вання. Вона об'єктивно виникає у вигляді суспільних фондів спо-живання (СФС). Назва цієї форми розподілу в різних країнах неод-накова. Наприклад, в США їх називають програмами по підтриман-ню доходів. Серед них є програма соціального страхування. Вона в основному фінансується за рахунок податків на заробітну плату. Крім цього, є програми державної допомоги, або благодійні про-грами, які надають допомогу тим, хто не може заробити сам через непрацездатність або має низькі доходи.
Різні допомоги, що виплачуються на дітей, під час хвороби, на безплатну освіту, медичне обслуговування, пенсії тощо, є в багать-ох країнах, вони свідчать про соціальну спрямованість господарю-вання. Проте рівень їх розвитку неоднаковий. Особливого розвит-ку система соціального забезпечення досягла у Великобританії, Німеччині, Скандинавських та інших країнах.
В Україні є два види СФС: фонди спільного задоволення потреб і фонди для непрацездатних.
До фондів спільного задоволення слід віднести бюджетні та бла-годійні послуги, освіти, охорони здоров'я, будинків інвалідів та людей похилого віку, дитячих будинків. Головною функцією цього виду СФС є розвиток і підтримка здібностей населення, створення спри-ятливих економічних умов для розширеного відтворення народо-населення і робочої сили.
Основними ознаками СФС спільного задоволення потреб є: не-залежність міри одержуваних благ від тривалості трудової участі, стажу роботи і величини зарплати; блага розподіляються переваж-но у вигляді безплатних послуг, матеріальна основа надання благ залишається в основному в державній власності.
Матеріальною основою СФС спільного задоволення потреб є продукт, що створений у виробництві; формою прояву - безплатні послуги. Ці фонди використовуються через держбюджет, фонди соціального розвитку підприємств і організацій.
Другим видом СФС є фонди для непрацездатних. До останніх на-лежать ті, що досягли похилого віку або втратили працездатність вна-слідок хвороби або каліцтва; особи, що втратили працездатність част-
ково, а також ті, що не досягли зрілого працездатного віку: студенти стаціонарного навчання; учні середніх спеціальних та інших закла-дів. Іноді ці фонди називають фондами взаємодопомоги. До цього виду слід віднести пенсії, допомоги по тимчасовій непрацездатності, оплату відпусток по вагітності та пологах, оплату пільгових годин працюючим підліткам, стипендії студентам, допомоги дітям та ін.
Головна функція такого виду СФС є створення загальних спри-ятливих матеріальних умов для нормального відтворення народо-населення, робочої сили, підтримання звичайних умов життя, що склалися внаслідок особистої трудової діяльності. Основними озна-ками СФС цього виду є: одержання благ, пов'язане з участю в праці у минулому і майбутньому; у ряді випадків розмір коштів залежить від тривалості трудового стажу і величини заробітної плати;
блага розподіляються у грошовій формі, переходять в особисту влас-ність; споживач сам розпоряджається одержаними коштами. Фор-мами прояву СФС є грошові виплати з бюджетних асигнувань і коштів підприємств, профспілкових організацій.
Структура суспільних фондів споживання у всіх країнах, де є ця форма розподілу доходів, має свої особливості. Розглянемо струк-туру СФС за економічним призначенням, способом розподілу, дже-релами формування і формами надання споживачам на прикладі
України.
За економічним призначенням СФС спрямовуються на забезпе-чення безплатної освіти і професійно-технічної підготовки, утри-мання дітей у дошкільних установах, школах-інтернатах, класах подовженого дня; безплатної медичної допомоги, фізичного вихо-вання, організації відпочинку і соціального забезпечення (пенсії, допомоги), стипендії тим, хто навчається у навчальних закладах.
За способом розподілу серед членів суспільства розрізняються такі СФС: ті, що розподіляються незалежно від кількості та якості праці (безплатна медична допомога, навчання дітей і дорослих); ті, що розподіляються з урахуванням минулого заробітку і стажу ро-боти (пенсії, допомоги з тимчасової непрацездатності); ті, що роз-поділяються з урахуванням забезпеченості сімей (наприклад, при оплаті за утримання дітей в дитячих садках і яслах, пільги надають-ся малозабезпеченим сім'ям).
За джерелами формування СФС поділяють на загальнодержавні, які формуються з коштів державного бюджету і бюджету соціаль-ного забезпечення; кошти, що виділяються підприємствами; кошти громадських організацій, головним чином профспілок (одночасна допомога, безплатні або пільгові путівки в будинки відпочинку і
санаторії тощо).
За формами надання СФС можна поділити на грошові виплати, натуральні видачі, безплатні послуги.
СФС повинні забезпечити розвиток загальнодержавних систем безплатної народної освіти, охорони здоров'я і соціального забез-печення, поліпшення умов відпочинку населення; пом'якшити об'єк-тивно існуючі відмінності у матеріальному становищі окремих гро-мадян, сімей, соціальних груп у соціально-економічних і культур-них умовах виховання дітей; підтримувати життєвий рівень мало-забезпечених громадян.
Частина СФС у вигляді пенсій, допомоги з тимчасової непраце-здатності пов'язана з розподілом за працею, і в дотриманні цього принципу здійснюється соціальна справедливість. Проте у вихованні дітей, їх утриманні у дитячих яслах, садках, у навчанні в загальноос-вітніх школах, середніх і вищих навчальних закладах не можна повні-стю зберегти диференціацію, що склалась залежно від оплати праці їх батьків. Тут СФС повинні бути спрямовані на створення приблиз-но рівних умов у розвитку здібностей. Слід мати на увазі, що ринко-ва економіка посилює диференціацію доходів населення. Для людей, що мають високі доходи, виникають платні елітарні дошкільні та на-вчальні заклади. З'являється загроза появи нерівних умов у розвитку здібностей підростаючого покоління. Обдаровані діти з малозабезпе-чених сімей позбавляються відповідного виховання. Часто діти, які мають природні здібності до деяких професій, через брак фінансо-вих коштів не одержують необхідної підготовки. Отже, для розвитку обдарованих дітей виникає потреба використання коштів з СФС.
В Україні посилюється роль суспільних фондів споживання, що мають благодійний характер. Для малозабезпечених людей вста-новлені субсидії для оплати житла, комунальних послуг та при-дбання інших життєвих засобів. Такі допомоги називають адресни-ми, оскільки їх надають не всім, а тим, хто має низькі доходи, а отже, потребує матеріальної допомоги з боку суспільства за раху-нок СФС (грошові виплати, пільгові умови в оплаті за перебування дітей у дитячих дошкільних закладах, організація безплатного хар-чування, надання одягу, взуття тощо).
Диференціація розподілу суспільних фондів споживання повин-на визначатись в основному обсягом споживання життєвих засо-бів, необхідних для відтворення народонаселення і робочої сили.
§ 5. Доходи від власності. Рентні доходи
Є доходи, які реалізують власність на землю, капітал, майно. Власник промислового, тобто зайнятого у сфері суспільного вироб-ництва, та торгового капіталу отримує прибуток, власник землі - ренту, власник позикового капіталу- відсоток. Прибуток і відсо-ток є доходами функціонуючих підприємців (у промисловості, сіль-ському господарстві, будівництві, торгівлі, банківській справі тощо).
Рента - доход земельного власника і рантьє, які не виконують ніяких підприємницьких функцій. Такі доходи від власності є ос-новними і розглядаються у відповідних темах підручника.
Тут розглянемо, по-перше, доходи від власності працівників під-приємств як допоміжної форми до їхнього основного доходу в формі заробітної плати; по-друге, доходи тих, хто живе від власності за рахунок дивідендів на акції, відсотків на цінні папери та ренти, тобто так званих рантьє, які не беруть участі в організації функціо-нування капіталів.
Доходи від власності в розвинених країнах ринкової економіки відіграють важливу роль у мотиваційному механізмі трудової діяль-ності. "Демократизація капіталу" поставила робітників ближче до власності, ніж це зробила командно-адміністративна система уп-равління, що позитивно позначилося на результатах виробництва.
Сьогодні у новому механізмі розподілу життєвих засобів Украї-ни одержали визнання доходи від власності. До них слід віднести дивіденди від акцій, відсотки на вклади працівників в майно дер-жавного або орендного підприємства, на основі якого утворюється колективне підприємство, а також відсоток на вклад працівника у приріст майна цього підприємства після його створення. Крім цього, існують відсотки від грошових вкладів в Ощадний банк України і доходи від облігацій.
Виникає цілком закономірне питання, чому потрібна третя форма розподілу від власності? Причин багато. Проте серед них головна - необхідність усунення відчуження працівника від засобів виробниц-тва. Зрозуміло, розподіл від власності - не єдиний спосіб розв'язан-ня цього складного завдання, проте він найдоступніший для розумін-ня працівника, оскільки органічно пов'язує особистий інтерес з ко-лективним. Цей зв'язок здійснюється в тісному переплетінні особис-тої власності з розвитком і привласненням акціонерної форми влас-ності на засоби виробництва. Крім цього, розподіл власності сприя-тиме відродженню малорентабельних і збиткових підприємств, акти-візації соціальної та трудової активності населення.
Проте доходи від власності створюють ряд проблем. За умов відсутності контролю можливі зловживання і порушення принци-пів соціальної справедливості.
Можна окреслити граничне припустимі межі дотримання соці-альної справедливості у процесі розподілу від власності. Слід на-самперед зберегти принцип, згідно з яким доходи від власності у формі дивідендів, відсотків, ренти мають лише допоміжний ха-рактер. Основну частку доходу працездатне населення повинно одержувати за суспільне корисну працю.
Нетрудові доходи можуть послабити ініціативу і стимули до тру-дової діяльності. Отже, небажано, щоб серед населення з'явився такий соціальний прошарок, який би існував тільки за рахунок дивідендів або відсотків. Така несправедливість посилювала б со-ціальну відокремлюваність між тими, хто працює і хто живе тільки за рахунок доходів від власності.
Для забезпечення соціальної справедливості важливе значення має питання, за які кошти можна придбати акції. Згідно з чинним законодавством в деяких країнах СНД акції трудового колективу та акції акціонерних товариств громадяни можуть придбавати за рахунок їх особистих коштів, причому всі ці акції іменні. Продаж, відчуження таких акцій підлягають обов'язковій реєстрації у вста-новленому законодавством порядку. Все це створює необхідні умо-ви для здійснення певного контролю за такою формою доходів на-селення. Ігнорування цього правила може призвести до "відмиван-ня" нечесних доходів, до створення особливого прошарку рантьє, посилення несправедливої майнової нерівності.
Акції можна придбати також за рахунок приватизаційних папе-рів, які засвідчують право власності на безплатне одержання част-ки майна державних підприємств, державного житлового, земель-ного фондів.
У багатьох країнах ринкової економіки є акції на пред'явника, тобто акції, які вільно продаються і купуються на фондових біржах.
Громадяни можуть одержувати доход у вигляді відсотка на облі-гації. Останні є видом цінних паперів, які дають право власнику одержувати фіксований доход, але не дають права голосу при роз-в'язанні питань господарювання підприємств. Як правило, облігації випускаються на обмежений період часу. Вартість їх повністю по-гашається протягом цього часу.
В умовах товарно-грошових відносин виникає особливий вид доходів, що пов'язаний з утворенням ренти - виду доходу, який регулярно отримують з землі, капіталу, майна і який не пов'язаний з підприємницькою діяльністю. Вона властива передусім сільсько-му господарству (див. розд. 26). Як уже зазначалося, землевласник отримує земельну ренту, яка, в свою чергу, виступає в формі абсо-лютної ренти, диференційної ренти та монопольної ренти. В ба-гатьох країнах ринкової економіки рентою називають також від-сотки, що виплачуються на облігації державних позик. Особи, які живуть переважно за рахунок ренти, утворюють паразитичний про-шарок суспільства.
§ 6. Сімейні доходи і структура використання їх
Величина реальних доходів залежить не лише від розмірів гро-шових доходів, обсягу безплатних і пільгових послуг, а й від рівня цін на предмети споживання і тарифів на послуги, величини квар-
тирної плати, розмірів податків. Необхідно також враховувати на-явність безробіття, тривалість робочого дня, соціальний захист особи тощо.
Показники реальних доходів населення найповніше характери-зує рівень добробуту народу через сімейні доходи. Сім'я є насам-перед демографічним поняттям і початковою економічною ланкою. Вона являє собою об'єднання людей, засноване на шлюбі або пов-ній спорідненості та пов'язане спільністю побуту, сімейним дохо-дом і взаємною відповідальністю. Найважливіша функція сім'ї - народження і виховання дітей. Тому значний економічний інтерес викликає економічна основа відтворення сім'ї - сімейний доход. Якщо досліджується душовий доход, то найбільш правильну карти-ну дає не той доход, який нараховується як середній на душу насе-лення у масштабі країни, а той, який реально складається у кожній сім'ї.
Є досить різноманітні джерела сімейних доходів. Це оплата праці, надходження із суспільних фондів споживання, доходи від коопе-ративної діяльності, доходи від особистого підсобного господарства, доходи від індивідуальної трудової діяльності. Всі ці джерела сімей-них доходів мають трудове походження.
Частину доходів сім'я одержує із суспільних фондів споживання у вигляді безплатних послуг, грошових виплат і натуральної опла-ти. Це в основному пенсії, стипендії, допомоги, дотації на путівки в санаторії, будинки відпочинку, дитячі табори відпочинку, на утри-мання дітей в дошкільних закладах. Цим джерелом переважно ко-ристуються ті сім'ї, де більше дітей. У його формуванні закладена праця всього суспільства і разом з тим кожного працездатного чле-на сім'ї.
У сімейному бюджеті підвищується роль доходів від власності, особистого підсобного господарства, а також від індивідуальної трудової діяльності.
Структура сімейних доходів за своїми джерелами досить різно-манітна. Вона залежить від структури суспільних відносин країни, рівня розвитку продуктивних сил.
Сімейний доход не повинен бути нижчим за прожитковий міні-мум, тобто набору товарів і послуг, розрахованого на основі норм і нормативів споживання і забезпеченості населення першочерго-вими .життєвими засобами. Прожитковий мінімум використовуєть-ся для встановлення мінімального рівня доходів сімей, а також мі-німальних розмірів заробітної плати, пенсій, стипендій та інших соціальних виплат і пільг.
Сімейні доходи використовуються за різними напрямами. Се-ред них слід назвати харчування, придбання одягу, взуття, купівлю меблів, предметів культури і побуту (включаючи автомобілі, мотоцикли), витрати на соціально-культурні та побутові послуги, нагро-мадження та інші видатки.
Зростання доходів не тільки веде до повнішого задоволення потреб сім'ї, а й змінює структуру напрямів і переваг використан-ня сімейних доходів. При цьому виявляються деякі важливі зако-номірності цього процесу.
Харчування в структурі сімейних доходів займає одне з найваж-ливіших місць. Зменшення його частки є позитивною тенденцією, яка свідчить про підвищення життєвого рівня населення. Поясню-ється це тим, що видатки на харчування є необхідною основою існування людини, вони визначаються традиційними сімейними пот-ребами населення і менш за все піддаються скороченню. Людина економить на харчуванні в останню чергу, коли всі інші ресурси вже вичерпані.
Розвиток виробництва, зростання багатства суспільства і його членів зумовлюють збільшення заощаджень і нагромаджень, які використовуються для поліпшення добробуту і подальшого розвит-ку виробництва.