Частина V. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ МАКРОЕКОНОМІКИ І СУСПІЛЬНЕ ВІДТВОРЕННЯ
Розділ 25. Зайнятість і безробіття. Принципи функціонування та тенденції розвитку ринку робочої сили
§ 1. Умови формування, сутність і тенденції розвитку сукупного працівника
§ 2. Зайнятість населення та регулювання й в сучасних умовах
§ 3. Ринок робочої сили
§ 4. Макроекономічна нестабільність і безробіття
§ 5. Інфляція та зайнятість населення

Розділ 25
ЗАЙНЯТІСТЬ І БЕЗРОБІТТЯ.
ПРИНЦИПИ ФУНКЦІОНУВАННЯ І ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ РИНКУ РОБОЧОЇ СИЛИ
§ 1. Умови формування, сутність і тенденції розвитку сукупного працівника
Формування сукупного працівника є закономірністю історично-го розвитку особистого фактора виробництва. В умовах натураль-ного домашнього господарства людина виступала як одиничний робітник, що сам за допомогою примітивних засобів виробляв кін-цевий продукт. Однак з розвитком продуктивних сил, появою про-стого й складного поділу праці виробнича діяльність людини стає часткою сукупної праці у створенні готових виробів, а сама вона перетворюється на елемент сукупного працівника.
Сукупний працівник виникає і функціонує як соціально-еконо-мічна і техніко-організаційна єдність робітників, які органічно вза-ємопов'язані та створюють єдиний виробничий механізм у процесі вироблення кінцевого продукту.
Умовами формування сукупного працівника є: єдина виробнича мета, що грунтується на спільних економічних інтересах і потре-бах; колективна праця, її суспільний поділ та необхідність обміну продуктами індивідуального виробництва.

На стадії первісної спільності людей колективний характер праці був зумовлений низьким рівнем розвитку продуктивних сил і без-силлям людини перед природою. Основою колективних дій тут виступала "природна колективність" - сім'я, плем'я.
Суспільний поділ праці створює якісно нові передумови форму-вання і розвитку сукупного працівника. Цей тривалий процес харак-теризується суперечливою єдністю диференціації й інтеграції, спе-ціалізації й кооперації виробництва, поділом, усуспільненням і оди-ничним розчленуванням суспільної праці та її планомірною комбіна-цією. Важливими його віхами були проста кооперація, мануфактура, фабрика. Виникнення і розвиток великого машинного виробництва технологічно зумовили необхідність планомірного зв'язку, інтеграції робочої сили і праці окремих дільниць кооперації. На зміну частко-вому працівникові, простому носієві певної часткової суспільної функції приходить розвинений індивідуум, для якого різні суспільні функції є способами життєдіяльності, що змінюють один одного.
У зв'язку із суттєвим посиленням суспільного характеру праці почалося формування сучасних параметрів сукупного працівника підприємства, галузі, регіону тощо. Однак слід зауважити, що чим ширші межі сукупного робітника, тим міцність зв'язків окремих його елементів слабкіша. Особливу роль у розвитку цього процесу відіграють науково-технічна революція, діяльність транснаціональ-них корпорацій, формування світового ринку. В сучасних умовах діяльність сукупного працівника поступово виходить на міждер-жавний рівень.
Отже, процес історичного формування і розвитку сукупного працівника невід'ємно пов'язаний із змінами у характері й рівні розвитку засобів виробництва, вдосконаленням організації праці.
За своєю суттю сукупний працівник є носієм рис тієї чи іншої форми поділу праці, характеризує стадію зрілості її кооперування. З одного боку, сукупний працівник - це результат розвитку про-дуктивних сил, а з другого - його соціальна природа, форма і розміри визначаються характером виробничих відносин, формою власності на засоби виробництва, межами того чи іншого госпо-дарства (общини, мануфактури, маєтку, підприємства, монополії, регіону тощо).
Трудовий потенціал - це потенціал робочого часу населен-ня. Йому властива сукупність кількісних і якісних суспільне корис-них характеристик, які визначаються рівнем розвитку того чи ін-шого регіону, його господарськими, історичними, демографіч-ними, етнічними особливостями. Трудовий потенціал - це маса всіляких можливих ресурсів праці, що визначаються чисельністю всіх працездатних людей і тих, які наближаються до цієї кате-горії.
Складовою частиною трудового потенціалу суспільства є насе-лення, зайняте як у виробничій, так і у невиробничій сферах: люди працездатного віку, зайняті домашнім господарством, навчанням, військовою службою; працездатні пенсіонери та деякі інші.
Трудовий потенціал не слід пов'язувати лише з кількістю носіїв робочої сили. Поліпшення якісних характеристик збільшує трудо-вий потенціал у рамках однієї й тієї ж кількості працездатного на-селення. Крім того, трудовий потенціал збільшують і такі процеси, завдяки яким з'являється додатковий потенціальний робочий час, наприклад, робота за сумісництвом, наднормова праця, додаткові зміни роботи.
Трудовий потенціал населення країни як складне поєднання фізичних здібностей, знань, досвіду, духовних і моральних цінно-стей, культурно-національних настанов, звичаїв і традицій містить два основних компоненти:
а) професійно-кваліфікаційну підготовленість населення, що грун-тується на певному загальноосвітньому рівні, включає життєвий господарський досвід, практичні навички;
б) готовність і здатність працівників до продуктивної праці, що визначається їх ціннісними орієнтаціями і трудовою мотивацією.
Отже, трудовий потенціал як соціально-економічне явище функ-ціонує у суперечливій єдності об'єктивних і суб'єктивних чинників.
На відміну від трудового потенціалу до трудових ресурсів нале-жать ті, хто не лише є носієм робочої сили, здатним працювати, а й реалізує цю здатність у суспільному виробництві згідно з чинним законодавством у певних вікових межах.
Сукупний працівник як носій сукупної робочої сили означає складну єдність працюючих, здатну функціонувати тільки як орга-нічна цілісність, в якій окремі робітники організовані та пов'язані один з одним на основі конкретної форми власності та господарю-вання. Комбінована й інтегрована на різних економічних рівнях робоча сила має більші виробничі можливості, ніж сума індивіду-альних працівників. Вона перетворює характеристики, що є недо-ліками часткового робітника, на достоїнства і переваги.
До складу сукупного працівника входять не тільки ті, які безпо-середньо діють на предмет праці, а й ті, що зайняті розумовою працею, беруть участь в управлінні, плануванні й організації сус-пільного виробництва, тобто виконують певну його функцію. Важ-ливою складовою частиною сукупного працівника є наукові пра-цівники. Це зумовлено перетворенням науки на безпосередньо
продуктивну силу суспільства, зростанням її ролі у виробничому процесі.
Таким чином, структура сукупного працівника визначається структурою національної економіки, ступенем розвитку й проник-нення науки у виробництво, процесами комбінування і спеціалі-зації праці тощо.
Сукупний суспільний робітник - це категорія, що безперервно розвивається. Сучасний сукупний працівник характеризується різким поглибленням диференціації й одночасно інтеграції його частин.
Проявами диференціації є поява нових галузей народного господарства, спеціальностей і сфер діяльності. Інтеграція означає взаємне збагачення спеціальностей, виникнення професій, що мають універсальне значення, посилення зв'язків між наукою і виробництвом. Широкий розвиток світових господарських зв'яз-ків як наслідок відкритості ринкових економік також суттєво впливає на інтеграційні процеси в структурі сукупного праців-ника.
Основними тенденціями розвитку сукупного працівника є під-вищення й удосконалення загальноосвітнього і загальнокультурно-го рівня, професійно-кваліфікаційної підготовки, підвищення про-дуктивності праці.
В умовах формування багатоукладної економіки, різноманітності форм власності й господарювання з'являються нові форми зайня-тості виробників, що зумовлюють мобільність, гнучкість, активність сукупного працівника в цілому.
Якщо раніше домінували погляди на явище сукупного працівни-ка за виробничо-технологічним критерієм, то тепер досліджуються сукупності працівників і за іншими критеріями. Наприклад, таке соціально-економічне явище, як середній клас, визначається не стільки сферою зайнятості, скільки рівнем отриманого сукупного доходу, рівнем споживання окремих товарних груп, домінуванням на конкретних часткових ринках. Це означає, що суто виробничі процеси та характеристики все тісніше переплітаються зі спожив-чими, розподільчими.
Інтелектуалізація праці, підвищення ролі інженерної підготов-ки, економічних знань формують творчого працівника. Удоскона-лення здібностей до праці, ефективна реалізація їх поєднуються з розвитком усіх здібностей людини, тобто трудовий процес стає важливим фактором її гармонійного розвитку.
§ 2. Зайнятість населення і регулювання її в сучасних умовах
Умовою реалізації сукупним працівником своїх здібностей і функ-цій є зайнятість. Зайнятість - це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих і суспільних потреб, яка приносить їм до-ход у грошовій чи іншій формі. Вона характеризується системою економічних відносин з приводу забезпечення громадян робочими місцями та визначення форм участі в суспільному господарстві з метою одержання засобів до існування. Вид зайнятості зумовлю-ється певними принципами організації, стимулювання й оплати праці, внутрішньо- та зовнішньовиробничими відносинами.
В умовах формування ринкового господарства змінюються пог-ляди на так званий принцип загальності праці як атрибут екстен-сивного розвитку економіки. Ринкові відносини передбачають віль-ний вибір людиною професії та місця роботи відповідно до її здіб-ностей, добровільну незайнятість громадян, не допускають приму-сової праці в будь-якій формі, за винятком випадків, передбачених законодавством країни. За цих умов по-новому постає проблема повної зайнятості та її ефективності.
Повна зайнятість є важливим фактором соціального захисту населення в трудовій сфері. Однак її не слід розуміти як обов'язко-ву суцільну зайнятість у суспільному виробництві. Повна зайня-тість означає використання всіх придатних для цього ресурсів і характеризується достатністю робочих місць для тих, хто потребує оплачуваної роботи, тобто має бути забезпечена зайнятість усіх, хто бажає і здатний працювати. Повна зайнятість є не тільки со-ціальною гарантією, а й основою високоефективного використання трудового потенціалу суспільства. Разом з тим сама по собі вона не є свідченням рівня організації зайнятості, доцільності та розумності її параметрів. Слід мати на увазі ступінь раціональності зайнятості, на який впливають технічні, соціальні та економічні фактори.
Раціональність зайнятості визначають суспільне корисний ха-рактер трудової діяльності; оптимальна структура народного госпо-дарства, що забезпечує розподіл суспільної праці згідно з існуючими індивідуальними та суспільними потребами та рівнем розвитку про-дуктивних сил; професійно-кваліфікаційна структура сукупного працівника, зумовлена типом суспільного поділу праці, й адекватна їй система робочих місць. Тобто важливою умовою, що забезпечує раціональність зайнятості, є кількісна і якісна відповідність роботи і робітника, структури робочих місць і трудових ресурсів.
Повнота і раціональність у комплексі визначають ефективність зайнятості, тобто забезпечуваний нею оптимальний соціально-еко-номічний результат в певний час і за конкретних умов.
Система показників ефективної зайнятості населення включає рівень трудової участі населення, що відображає частку працездат-ного населення, залученого в різні форми та види економічної ді-яльності; розподіл робочої сили за галузями та сферами господа-рювання; фондо- і енергоозброєність робітників; організацію тру-дового процесу, що визначається розстановкою та використанням робочої сили безпосередньо на робочих місцях.
Зайнятість населення реалізується через конкретні форми вклю-чення працівника в економічну систему. Найпоширенішими серед них є: наймана праця за трудовою угодою в державному секторі, на об'єктах колективної або приватної власності без розпоряджен-ня її індивідуальною частиною; особиста праця на об'єктах, де ро-бітник має свою частку акцій, пайовий внесок, тобто є співвласни-ком; особиста праця власника засобів виробництва, коли він є і власником, і працівником; робота на орендованих засобах вироб-ництва; робота в спільному підприємстві; надомна праця; громад-ська робота тощо.
Збереження роботи не означає збереження конкретного робо-чого місця. Надання робітникові тимчасової роботи не обов'язково відповідає його професійно-кваліфікаційним здібностям.
Важливу роль у забезпеченні якомога повнішої зайнятості в Україні в період формування ринкових відносин може відігравати громадська робота, яка організується з метою розв'язання особли-во гострих місцевих проблем. Це зручний спосіб зайняття тих, хто вивільняється з галузей господарства внаслідок тимчасових еконо-мічних труднощів, розриву договірних зв'язків тощо.
Перехід до ринкових відносин в Україні потребує нової кон-цепції зайнятості та ефективного відтворення трудового потенціа-лу в кожному регіоні, орієнтації не на "усереднену" людину, а на конкретні соціальні та демографічні прошарки населення.
Регіональні особливості зайнятості визначаються системою по-казників, основними серед яких є:
частка трудоактивного населення (в кількісній і якісній оцінці) в структурі населення регіону;
регіональний рівень безробітних;
виробництво ВНП на одного працюючого в регіоні;
рівень заробітної плати, сукупного доходу на одного зайнятого в регіоні;
показники міграційних процесів (місто - село; між регіонами; в середині галузей і сфер зайнятості регіону).
Конвенція Міжнародної організації праці (1988 р.) про сприяння зайнятості й захисту від безробіття передбачає, що держави, які до неї приєдналися, всіма відповідними засобами здійснюватимуть по-літику сприяння повній, продуктивній і вільно обраній зайнятості.
Зайнятість населення України має забезпечуватися шляхом про-ведення активної соціально-економічної політики, спрямованої на задоволення потреб у добровільному виборі виду діяльності, стиму-лювання створення нових робочих місць і розвитку підприємництва.
З метою забезпечення зайнятості населення в Україні передба-чено комплекс заходів, серед яких найважливіші такі:
інвестиційні та податкові заходи, спрямовані на раціональне розміщення продуктивних сил, підвищення мобільності трудових ресурсів, заохочення підприємництва, створення нових технологій, нових малих підприємств, застосування гнучких режимів праці (ско-роченого робочого дня, роботи дома та ін.), що сприяють збере-женню і розвитку системи робочих місць;
забезпечення прав та інтересів працівників через удосконален-ня законодавства про зайнятість населення і працю, створення сприятливих умов на виробництві;
проведення аналітичних і наукових досліджень економічної струк-тури і прогнозування змін у якості й розподілі робочої сили;
регулювання зовнішньоекономічної діяльності в частині залу-чення і використання іноземної робочої сили на основі квотування й ліцензування, а також забезпечення своїм громадянам права пра-цювати за кордоном;
сприяння (з боку підприємств, установ і організацій усіх форм власності) при потребі створенню додаткових робочих місць, а та-кож поліпшенню умов праці в суспільному виробництві.
У реалізації цих заходів особливе місце належить державним і територіальним програмам зайнятості населення, державним служ-бам і фонду сприяння зайнятості, відповідним координаційним комітетам за участю профспілок, власників підприємств.
§ 3. Ринок робочої сили
Важливу роль у формуванні структури і зайнятості сукупного працівника відіграє ринок робочої сили. Він є невід'ємною складо-вою частиною системи ринкового господарства.
Основні напрями економічної політики України на сучасному етапі передбачають формування протягом певного відповідного часу загальнодержавного регульованого ефективного ринку праці, роз-галуженої дійової служби зайнятості.
Ринок робочої сили - це суспільно-економічна форма руху тру-дових ресурсів, особливий, властивий розвинутим товарно-грошо-вим відносинам спосіб включення робочої сили в економічну сис-тему. В умовах ринкової економіки робоча сила виступає як товар і в цьому схожа з іншими товарами, піддається економічній оцінці й оптимізації. Ринок робочої сили характеризується системою відносин між продавцями (власниками) робочої сили і її покупцями та відповідною інфраструктурою.
Головними суб'єктами ринку робочої сили є найманий праців-ник та роботодавець. Кожен з них має свою суспільну форму і розгалужену структуру. Систему суб'єктів ринку робочої сили до-повнюють посередники.
Принципи функціонування ринку робочої сили такі:
кожен індивідуум має право і можливість вільно продавати свою робочу силу на засадах трудового найму за власним вибором і ба-жанням і за ринковою ціною на основі контракту між робітником і наймачем;
роботодавець (підприємець, виробничий колектив, держава тощо) сам вирішує, скільки і яких робітників йому наймати;
робочі місця створюються і регулюються державою не більшою мірою, ніж іншими роботодавцями.
Систему трудових відносин, що виникають на ринку робочої сили, не можна звужувати до відносин купівлі-продажу робочої сили. Сутність ринку робочої сили розкривають також спосіб поєднання факторів виробництва, збалансованість трудових ресурсів і робо-чих місць, нормальне відтворення робочої сили, регулювання мігра-ційних процесів населення, у тому числі й планово організованих переміщень робочої сили, плинності кадрів, неорганізованої міграції.
Елементами інфраструктури ринку є: сфера регулювання заро-бітної плати (закони, нормативні акти, угоди, колективні договори, арбітражні органи) і компенсацій (допомоги по безробіттю та ін.);
мережа кас і різні фонди; служба зайнятості і працевлаштування;
система профорієнтації, професійної підготовки і перенавчання тру-дових ресурсів; профспілкові організації та спілки роботодавців тощо.
Тільки ринок робочої сили в змозі визначити дійсну ціну здіб-ностей робітника, корисний ефект і частку кожного учасника тру-дового процесу. Він надає економічну свободу людині, можливість вибору не тільки сфери працевлаштування, а й способу життя. Проте, яким буде цей вибір, залежить від багатьох суб'єктивних і об'єктивних причин.
Важливими функціями ринку робочої сили є: забезпечення ра-ціоналізації виробництва і зайнятості, регулювання та раціональне розміщення трудових ресурсів; узгодження економічних інтересів в системі суспільного поділу праці тощо.
Формування, функціонування, розвиток ринку робочої сили під-порядковані загальним законам і тенденціям розвитку ринкової економіки.
Характер товару робоча сила зумовлює взаємозв'язок еконо-мічних, соціальних, політичних, природно-демографічних, мораль-
но-етичних, психологічних факторів і процесів, що впливають на динаміку ринку робочої сили.
Серед особливостей функціонування товару робоча сила як біо-соціальної сутності слід виділити:
гнучкість, мінливість, адаптивність (через свідомість і аналіз) до при-родного навколишнього середовища, здатність на дію та протидію;
робоча сила - активна сила, суб'єкт і об'єкт відтворювального процесу, елемент продуктивних сил і носій економічних відносин, реалізатор економічних інтересів і потреб;
здатність самореалізовуватись, самопродаватись;
здатність створення додаткових вартостей, а не просто перенос частини своєї вартості;
носій робочої сили є одночасно і споживачем благ;
товар робоча сила не можна навантажити і свавільно перемісти-ти з одного географічного пункту, регіону в інший;
з часом в процесі споживання товару робоча сила до певної межі відбувається нарощування його якостей як споживної вартості;
суспільство не може повністю контролювати процес відтворен-ня робочої сили. Виробником своїх якостей є насамперед сам носій робочої сили, а також держава, колектив та інші соціуми навко-лишнього середовища;
процес ціноутворення, показники еластичності попиту і пропо-зиції товару робоча сила мають суттєві відмінності; продаж робочої сили не можна відкласти, очікуючи на сприятливішу економічну кон'юнктуру, бо саме це для більшості населення є єдиним джере-лом забезпечення свого існування;
такі явища, як запас, резерв, що є об'єктивно необхідними для забезпечення безперервності процесу виробництва, щодо робочої сили завжди означають втрати. Збережені та невикористані тру-дові ресурси є загубленими для суспільства, оскільки їх уже не-можливо повернути у виробництво.
Розвинута ринкова економіка надає можливість вибору різних способів включення людини в процес господарювання. В сучасних умовах функціонування сукупного робітника ринок робить акту-альним як соціальне партнерство, так і чіткий розподіл у сфері зайнятості прав і відповідальності всіх соціальних суб'єктів - сус-пільства (в особі держави та її органів), виробничих колективів, особистості (в особі працівника і власника).
Трудові відносини постійно ускладнюються. Відбувається транс-формація відносин, заснованих на протиставленні роботодавця та найманого робітника, на відокремленні виконавської праці від управлінської, у відносини, що грунтуються на спільному прийнятті відповідальності за розвиток справ на підприємстві, партнерстві, конструктивному співробітництві.
Особливість розвитку ринку робочої сили в сучасних умоваа полягає у суперечливій взаємодії процесів його регулювання тс дерегулювання. Суб'єктами регулювання є профспілки, об'єднання підприємців, держава. Ключова проблема регулювання зайнятості - досягнення оптимального поєднання високої ефективності праці та надійних соціальних гарантій на випадок безробіття. Умо-вою ефективного регулювання ринку робочої сили є організація оперативного вивчення й аналізу кон'юнктури попиту на робочу силу та пропозиції робочих місць з боку роботодавця, а також орієн-тація сукупного робітника при виборі сфери зайнятості та місця роботи. Важливим інструментом тут є колективна тарифна угода, що визначає розмір заробітної плати, тривалість робочого часу, відпустки, порядок найму та звільнення, форми компенсування ризику, систему соціальних виплат тощо.
Одним з елементів, що стабілізують становище найманого пра-цівника на ринку робочої сили, є система державного пенсійного та соціального забезпечення.
Останнім часом у розвинутих країнах все активніше виявляють-ся тенденції дерегулювання ринку робочої сили. Об'єктивною осно-вою цього явища є нові прояви науково-технічного прогресу, інди-відуалізація трудового процесу, диференціація груп працюючих.
Дерегулювання ринку відбувається через перехід від трудового законодавства до індивідуальних трудових угод, від галузевої ко-лективної угоди до укладання угоди на підприємстві, контрактної системи; застосування неповного робочого тижня (дня) або тимча-сової роботи; дроблення тарифів; скорочення загального обсягу прав працівників; перетворення колективної угоди про найм робочої сили на так звану відкриту угоду, яка за певних обставин створює окре-мим працівникам менш сприятливі умови.
Загальну модель функціонування ринку робочої сили подано на рис. 33.
Пропозиція робочої сили характеризується чисельністю осіб, які потребують працевлаштування, і визначається кількістю годин ро-бочого часу, яку погоджуються надати носії робочої сили за умов певного рівня оплати праці. Вона складається за рахунок трьох основних джерел: соціально-демографічного (випускники різних нав-чальних закладів, які розпочинають трудову діяльність), соціально-го (ті, хто не працював раніше, або ті, хто займався домашнім гос-подарстом) і економічного (вивільнювані з різних галузей націо-нальної економіки). Вивільнення з виробничих галузей відбуваєть-ся через здійснення заходів щодо роздержавлення і приватизації господарських об'єктів, ліквідацію збиткових робочих місць, закрит-тя підприємств у зв'язку з реконструкцією, розукрупненням і пе-репрофілюванням, розривом договірних зв'язків, нестачею валю-
рис.33
ти, сировини тощо. Співвідношення цих факторів є різним у часі і просторі.
Пропозиція робочої сили визначається рівнем заробітної плати, податковою системою, культурою і релігією, авторитетом профспі-лок тощо. Масштаби і склад сукупної робочої сили в умовах конку-ренції між тими, хто шукає роботу, постійно змінюються. Розши-рення функцій робітників, їх ротація та взаємозаміна свідчать про флексибілізацію ринку робочої сили, тобто підвищення його гнуч-кості.
Флексибілізація виявляє потребу капіталу у варіюванні обсягу і умов використання робочої сили. Це пов'язано як з необхідністю швидкої перепідготовки робітників, так і з наявністю у них широ-кого спектра професійних навичок. Флексибілізація робочого часу означає ліквідацію його регулярного, твердо встановленого обсягу.
Технологічна революція зробила технічно можливим гнучке ви-користання робочої сили у всіх ланках виробничого процесу. Сис-тема "машина - людина" стає менш жорсткою як у просторі, так і в часі.
На рівень і структуру пропозиції праці впливають розміри допо-моги по безробіттю та інші фактори, які важко перелічити. Пропо-зиція товару робоча сила має дискретний характер, зумовлений тим, що носієм його споживчих властивостей є індивідуум. Це пев-ною мірою позначається на тенденціях функціонування ринку ро-бочої сили взагалі.
Попит на робочу силу - це платоспроможна потреба робото-давців щодо трудових послуг працівників певних професій і квалі-фікації. Попит на робочу силу крім потреб підприємців визначають сукупний попит в економіці, технічна оснащеність виробництва.
рис.34
Витрати на заробітну плату найманих людей відіграють більш важ-ливу роль порівняно з витратами на придбання устаткування.
У ситуації, коли пропозиція робочої сили перевищує попит на неї, з'являється надлишок робочої сили, тобто безробіття.
Ситуація, коли попит на робочу силу більший за її пропозицію, означає нестачу, дефіцит робочої сили з усіма наслідками його.
Різниця у співвідношенні попиту і пропозиції за професійно-кваліфікаційними, галузевими і статевовіковими групами зумовила поділ ринку робочої сили на ряд сегментів, що відрізняються пере-дусім ступенем забезпеченості робочими місцями та їх надійністю (рис. 34).
Складаються два ринки. Перший - ринок складної, кваліфіко-ваної робочої сили, що забезпечує повну зайнятість. Основна частка на ньому належить представникам нових спеціальностей і галузей високої технології. Ця робоча сила потребує великих капіталовкла-день, характеризується функціональною гнучкістю, відрізняється відносно високим ступенем захищеності.
Другий ринок робочої сили представлений в основному робітни-ками і службовцями середньої та низької кваліфікації, працівника-ми галузей, що зазнали структурної перебудови, частково зайняти-
ми, тимчасовими працівниками, надомниками, безробітними. На цьому ринку гнучкість досягається переважно за рахунок кількісних коливань, що зумовлюють нестійку зайнятість. Згідно з оцінками Міжнародної організації праці, у промислове розвинених країнах у 80-і роки частково зайнятих було в середньому 50 млн чол. на рік, що на 30 відсотків більше, ніж у попередньому десятилітті. Ця нега-тивна тенденція характерна і для сучасного стану економічного роз-витку.
Процес сегментації робочої сили може тривати, його межі і внут-рішній зміст теж можуть зазнавати змін.
Ринок робочої сили існує не одне століття. Суть його залиши-лась та сама, однак форми, інституціональні межі, механізми, за допомогою яких він функціонує, зазнали серйозних змін, зумовле-них науково-технічним розвитком, новими можливостями конкрет-ної держави, підприємців і самих трудівників у формуванні людської особистості.
Серед сучасних тенденцій формування ринку робочої сили в країнах з розвинутою ринковою економікою крім названих слід назвати: посилення й ускладнення конкуренції як серед працівни-ків (за робочі місця з високою оплатою, додатковими соціальними гарантіями, перспективою просування по службі), так і серед робо-тодавців (за найбільш цінні кадри); зростаючий вплив безпосередньо на нього з боку підприємництва, малого та середнього бізнесу; збіль-шення частки (до 1 /З) висококваліфікованих кадрів у структурі тру-дових ресурсів, тривалості загальноосвітньої підготовки; уповіль-нення припливу працездатного населення, його старіння; усклад-нення форм трудової діяльності та трудових відносин; посилення впливу комплексних (на відміну від вузькоекономічних) факторів на ринок робочої сили; формування ринків робочої сили всередині фірм, що супроводжується зменшенням дискримінації за статево-віковими або національними ознаками з одночасним посиленням диференціації, розшаруванням працюючих залежно від ролі в роз-витку організації, включення у процес нововведень тощо.
Ускладнюється структура традиційного робочого класу. Сьогодні серед його елементів виділяють: некваліфікованих робітників і люм-пенські прошарки; традиційний промисловий пролетаріат; робіт-ників технологічно передових галузей матеріального виробництва і "аристократію" воєнно-промислового комплексу; робітників інфор-маційного сектора економіки - "нову робочу аристократію".
Розвиток сучасної технологічної революції, соціалізація вироб-ничих процесів, перетворення інформації в домінуючий об'єкт влас-ності, основний ресурс виробництва, що втілює в собі переважно витрати інтелектуальної робочої сили, привів до появи і поширен-ня серед західних дослідників інформаційної теорії вартості.
На сьогодні в США, наприклад, на інформативний сектор еко-номіки працюють 55 відсотків усіх зайнятих. Головним джерелом вартості стають не психофізичні зусилля робітника, а насамперед його інтелектуальний потенціал, знання і досвід людини.
Інформаційна теорія вартості відбиває глибинні процеси в струк-турі суспільної праці, її домінуючим типом стає не структурно роз-членований, а цілісний, озброєний інтелектуально-науковими знан-нями творчий працівник. Це приводить до розвитку тенденцій по-долання товарності робочої сили. Зберігаючи форму товару, робо-ча сила одночасно набуває нетоварного вираження за сутнісними характеристиками, що визначається поступовим подоланням від-чуження від робітника його індивідуальної власності на особисту робочу силу, відчуження від нього додаткового продукту, відчуження самого робітника від участі в системі управління.
Це суперечливий, неоднозначний і довготривалий процес. Збе-рігається юридична форма акта найму робітника на роботу. Проте певні ознаки купівлі-продажу робочої сили внаслідок трансфор-мації відносин відчуження можугь втрачатися.
На початку 90-х років у Японії до формально-юридичних влас-ників належало до 90 відсотків населення, США - 2/3, у Велико-британії 24 відсотки населення володіють акціями тощо. Це свід-чить про те, що усуспільнення капіталу на основі його персоні-фікації замінюється усуспільненням на основі деперсоніфікації ка-піталу.
Формування ринку робочої сили в Україні в умовах переходу до ринкової економіки відображає загальносвітові тенденції розвитку цього процесу. Особливості соціально-економічної та політичної си-туації в країнах, що утворилися в межах колишнього СРСР, позна-чаються на стані сукупного робітника. Ускладнюють ситуацію на ринку робочої сили аномальний сплеск міграційних процесів як наслідок загострення міжнаціональних відносин; конверсія, скоро-чення армії, передислокація військових частин; евакуація та пере-селення людей з територій, що постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС; зупинка підприємств через порушення еко-номічних зв'язків і перебої у постачанні сировини, енергії, ком-плектуючих частин; необхідність здійснення широкої програми при-ватизації та роздержавлення економіки за короткий час.
§ 4. Макроекономічна нестабільність і безробіття
Втрата мобільності, динамічності та гнучкості економічної сис-теми, нездатність своєчасно і повною мірою пристосуватись до змін внутрішніх умов її функціонування, навколишнього середовища означає макроекономічну нестабільність.
Порушення макроекономічної рівноваги, основою якої є врів-новажена взаємодія сукупного попиту і сукупної пропозиції, при-зводить до дестабілізації економічної системи, руйнації господар-ських зв'язків, соціально-економічних потрясінь.
Важливими проявами макроекономічної нестабільності, найгос-трішим соціальним лихом сучасної економіки є високий рівень без-робіття і високі темпи інфляції.
Деякі західні аналітики для оцінки стану економіки або успіш-ності економічної політики використовують так званий "індекс зли-денності", що являє собою суму рівнів безробіття і інфляції. Тому невипадково, що значні зусилля вчених-теоретиків, практиків гос-подарювання, політиків та урядовців спрямовані на подолання не-гативних соціально-економічних наслідків безробіття і інфляції, знаходження і запровадження методів регулювання економіки, спрямованих на підвищення зайнятості і стабілізацію цін.
Розглянемо суть, форми, прояви, основні чинники та важелі регулювання рівнів безробіття та інфляції, а також принципи та тенденції взаємодії цих складних соціально-економічних явищ.
Особливе місце в системі функціонування сукупного працівни-ка займає безробіття. Багато представників різних напрямів еконо-мічної думки вважають безробіття центральною проблемою сучас-ного суспільства. Воно є невід'ємним атрибутом ринкової економі-ки. На сьогодні, за даними 00Н, близько 800 млн чол., тобто прак-тично кожний третій працездатний у світі, не має роботи взагалі або має випадковий чи сезонний заробіток. Чим нижчий рівень соціально-економічного розвитку країни, тим вищий рівень безро-біття, і навпаки. На території колишнього СРСР безробіття було приховане (або внутрішньозаводське).
Приховане безробіття має місце, якщо кількість працівників на виробничих дільницях перевищує об'єктивно потрібну. Наслідка-ми його є депрофесіоналізація, низька якість продукції, падіння дисципліни праці, зрівнялівка в оплаті праці, зниження реальної заробітної плати. Серед поширених форм прихованого безробіт-тя - вимушені виробничі простої з технологічних причин, прогули і простої, пов'язані з недобросовісним відношенням робітників до праці.
Для суспільства небезпечним є не саме безробіття, а відсутність механізму його регулювання, надійного захисту безробітних.
Загроза безробіття в умовах України пов'язана не з кризою над-виробництва, вичерпанням місткості ринку, як у західному світі, а з сучасною кризою недовиробництва, неузгодженістю процесів вивільнення, перерозподілу та працевлаштування робітників, тоб-то з глибокими деформаціями, що мали місце в попередній еконо-мічній системі, та наступною економічною політикою.

рис.35
Західні економічні школи дотримуються різних поглядів на суть та причини безробіття. Так, класичний аналіз не вбачає у безро-бітті серйозної економічної проблеми, оскільки причиною його вва-жає надто високу заробітну плату, а в умовах вільного ринку такий стан довго зберігатися не може. Дійовим заходом проти безробіт-тя вважається зниження заробітної плати до рівня економічної рів-новаги.
Кейнсіанський підхід до розуміння проблеми вбачає причини безробіття у недостатньому сукупному суспільному попиті. Держа-ва, підвищуючи доходи або знижуючи податки, може збільшити в економіці сукупний попит, що зумовить зростання попиту на ро-бочу силу, а це, в свою чергу, знизить рівень безробіття.
Сутність іншого пояснення причин безробіття випливає з того, що безробіття вважають наслідком деформації та негнучкості рин-ку праці. В цьому випадку важливими заходами щодо подолання безробіття є створення гнучкішої структури заробітної плати, про-ведення на ринку робочої сили стимулюючої політики, яка за до-помогою бірж праці, перекваліфікації тощо з'єднає безробітного з вільним робочим місцем.
Рівень і структуру безробіття визначає сукупність техніко-тех-нологічних, організаційно-виробничих, соціально-економічних та інших факторів. Ключовою проблемою регулювання зайнятості є досягнення оптимального поєднання високої ефективності праці та надійних соціальних гарантій в умовах безробіття,
Слід розрізняти незайняте і безробітне населення. Основні по-токи на ринку робочої сили, які формуються з тих, хто не належить до складу робочої сили /; належить до складу робочої сили 2; відмо-вився від пошуків роботи 3; зазнав невдачі в пошуках роботи 4;
втратив роботу 5; шукав і знайшов її б; закінчив працювати (пен-сіонери, інваліди) 7; отримав роботу 8; показано на рис. 35.
Безробітними вважаються працездатні громадяни працездатно-го віку, які з незалежних від них причин не мають підходящої ро-боти, заробітку (трудового доходу), зареєстровані у державній службі зайнятості та отримують відповідну грошову допомогу, дійсно шу-кають роботу та здатні приступити до неї.
Підходящою вважається робота, яка відповідає освіті, професії (спеціальності), кваліфікації працівника і надається в тій самій міс-цевості, де він мешкає. Заробітна плата й інші умови праці повинні відповідати середньому рівню за даною професією. У разі немож-ливості надати таку роботу безробітному служба зайнятості може запропонувати йому пройти професійну перепідготовку або підви-щити кваліфікацію з урахуванням його здібностей, колишнього досвіду і доступних для нього засобів навчання.
Безробіття характеризується двома основними показниками:
рівнем і тривалістю.
Рівень безробіття обчислюється як частка офіційно зареєстро-ваних повністю безробітних від кількості самостійного працездат-ного населення (такого, що живе переважно на доходи від своєї праці):

ф.49
Рівень безробіття характеризується незадоволеним попитом на робочі місця. Проте він не дає повного уявлення про ситуацію у сфері зайнятості. Недоліками цього показника є те, що часткова зайнятість, а також не включення до нього тих, хто втратив надію на отримання роботи, занижує офіційний рівень безробіття. При-ховування інформації про зайнятість, наприклад у тіньовій еконо-міці, завищує показник безробіття. Тому для його оцінки треба знати не тільки кількість людей, позбавлених роботи, а й те, протя-гом якого часу вони перебувають у такому стані, тобто тривалість безробіття.
Рівень безробіття прямо пропорційний рівню звільнення (по-казнику частки зайнятих, які щомісячно втрачають роботу) і обер-нено пропорційний рівню працевлаштування (показнику частки безробітних, які щомісячно знаходять роботу).
Розрізняють природне і вимушене безробіття. Природне безро-біття є добровільним і фрикційним.
Добровільне безробіття виникає внаслідок того, що робітники не хочуть працювати за пропоновану їм заробітну плату, але стали б до роботи, якби вона була вищою.
Фрикційне безробіття пов'язане з постійним рухом населення з одного регіону в інший, зі зміною професій. Для нього характер-ний стан пошуку або чекання роботи в недалекому майбутньому.
Свобода вибору виду і місця діяльності є об'єктивною передумо-вою фрикційного безробіття. Щоб запобігти цьому, ринок робочої сили повинен своєчасно забезпечувати продаж і купівлю робочої сили.
Рух кадрів - неодмінна умова сучасного виробництва. Праців-ники можуть на деякий час відволікатись від безпосередньої участі у виробничому процесі (пошук нового місця роботи, пов'язані з цим просторові переміщення, час на навчання і перепідготовку, народження і догляд за дитиною тощо). Така незайнятість - ціл-ком нормальне явище, що супроводжує кадрові переміщення.-Важ-ливо лише, щоб це відволікання не було надто тривалим і не охоп-лювало б одночасно великі маси людей.
Вимушене безробіття зумовлене перепадами ринкової кон'юн-ктури і різниться своєю тривалістю. Воно виникає в умовах не-гнучкої ціни робочої сили за наявності фіксованої заробітної пла-ти. Якщо надто висока з позицій ринкової рівноваги оплата праці не знижується, то виникає надлишкова пропозиція робочої сили. Тільки частина робітників отримує місце, решта стають вимушено безробітними. Якщо людина не може знайти роботу більше року, безробіття вважається довгостроковим. Воно переходить у так зване застіине безробіття, наслідком якого є втрата трудових на-вичок, а часто й розпад соціально-психологічних основ особис-тості.
Вимушене безробіття буває сезонне, технологічне, конверсійне. Сезонне безробіття виникає внаслідок сезонності праці в деяких галузях (сільське господарство, будівництво, туризм тощо). Техно-логічне безробіття пов'язане з ліквідацією робочого місця внаслі-док модернізації, раціоналізації виробництва. Конверсійне без-робіття пов'язане із скороченням галузей воєнно-промислового комплексу та перепрофілюванням.
Конверсійне і технологічне безробіття є проявом структурного безробіття, яке охоплює тих працівників, чия кваліфікація, навич-ки і вміння не можуть бути використані на нових робочих місцях. Передумовами структурного безробіття є зміни у структурі сус-пільного попиту на робочу силу внаслідок науково-технічних, тех-нологічних зрушень і зміни у структурі споживчого попиту.
Якщо фрикційне безробіття передбачає наявність навичок, які можна продати, то люди, які втратили роботу внаслідок структур-них змін, не зможуть одержати її без попередньої перепідготовки, додаткового навчання, а то й зміни місця проживання. Тому струк-турне безробіття має більш довгочасний характер, ніж фрикційне.
Крім фрикційного та структурного безробіття розрізняють цик-лічне безробіття, зумовлене економічною кризою, спадом вироб-ництва. Коли сукупний попит на товари і послуги зменшується,
зайнятість скорочується, а рівень безробіття зростає, тобто цикліч-не безробіття пов'язане з дефіцитом попиту.
Безробіття пов'язане не лише з кількістю робочих місць, а й з якісними параметрами пропорції "сукупний працівник - система робочих місць". Наприклад, структурне безробіття не виключає наявності великої кількості вакансій. Так, у США навіть у найтяжчі часи на 10 млн безробітних завжди було близько 1 млн вакансій, які через відсутність своїх претендентів намагалися заповнити іно-земними робітниками і фахівцями.
У розвинутих західних країнах в середині 90-х років було близь-ко 35 млн безробітних. У різних країнах природним рівнем безробіт-тя вважається безробіття від 3 до 7 відсотків сукупного працівника,
Природна норма, рівень безробіття характеризує найкращий для економіки резерв робочої сили, спроможний швидко здійсню-вати міжгалузеві та міжрегіональні переміщення залежно від попи-ту на робочу силу і потреб виробництва.
Західні економісти вважають, що рівень безробіття за умов пов-ної зайнятості дорівнює сумі рівнів фрикційного та структурного безробіття при нульовому циклічному безробітті.
Природна норма, безробіття відбиває економічну доцільність використання трудових ресурсів, фіксуючи раціональність наван-таження виробничих' потужностей. На сучасному етапі економіч-ного розвитку цей показник має тенденцію до зростання. Однією з причин підвищення природної норми безробіття є зміни демогра-фічного складу сукупної робочої сили. Такі інституціональні зміни (тобто зміни в законах та звичаях суспільства), як розширення про-грам компенсації по безробіттю, підвищення розмірів і видів допо-моги, сприяють підвищенню фрикційного, а отже, і загального рів-ня безробіття.
Особливостями сучасного безробіття є: зростання його масшта-бів; зрушення у соціально-професійній структурі безробітних (без-робітними стають не тільки робітники, а й спеціалісти, управлінці);
зрушення у статевовіковій структурі безробітних (серед незайнято-го населення більше жінок, ніж чоловіків, більше молоді, ніж людей зрілого віку); підвищення частки вимушеної часткової зайнятості та добровільної незайнятості; збільшення тривалості безробіття.
Аналізуючи регулюючу роль і вплив безробіття на економічні процеси, глід пам'ятати, що надмірне безробіття призводить до ве-ликих негативних соціально-економічних наслідків.
Економічні втрати від безробіття як наслідок недовикористання виробничих ресурсів значно перевищують витрати, пов'язані з монополізмом. Коли люди залишаються без роботи, це означає, що виробництво скорочується, якщо порівнювати з можливо повною зайнятістю.
Американський економіст А. Оукен відкрив емпіричний зв'язок між циклічними змінами у ВНП і безробіттям. Математична залеж-ність між рівнем безробіття і падінням ВНП показує, якщо фактич-ний рівень безробіття перевищує природний рівень на 1 відсоток, то відставання обсягу ВНП щодо потенційно можливого становить 2-2,5 відсотка.
Однак безробіття - це дещо більше, ніж економічне лихо. Воно завдає також великих соціально-психологічних збитків.
Втрата роботи істотно знижує життєвий рівень працівника, за-вдає йому морально-психологічної травми внаслідок відчування себе зайвою для суспільства людиною. Зниження кваліфікації, втрата самоповаги, бездіяльність, почуття самотності та непотрібності приз-водять до занепаду моральних основ особистості, суспільства, до розпаду сім'ї, суспільно-політичних потрясінь, погіршення фізич-ного і психологічного стану людини. Не випадково в економічно розвинутих країнах на подолання негативних наслідків безробіття витрачається 3-5 відсотків валового національного продукту. Особ-ливу роль у цьому відіграє держава. Її діяльність здійснюється в двох основних напрямах: регулювання рівня й тривалості безробіт-тя та соціальний захист потерпілих від безробіття.
Особливо негативні наслідки безробіття в країнах перехідної до ринкової економіки. Це пояснюється тим, що система матеріальної підтримки тут знаходиться в стані формування, а тому недостатньо ефективна; нестача фінансових ресурсів не дає змогу підтримува-ти допомогу з безробіття на більш-менш придатному рівні; для біль-шості населення, яке звикло жити в умовах повної зайнятості, втрата роботи стає соціально-психологічною катастрофою.
Основними рекомендаціями, спрямованими на зниження без-робіття, є:
макроекономічна політика, спрямована на скорочення бюджет-ного дефіциту, стримування інфляції та підтримання попиту;
удосконалення системи освіти і підготовки кадрів;
ліквідація бар'єрів, що заважають створенню чи розширенню підприємств;
удосконалення системи заходів щодо створення і розповсюджен-ня технології;
гнучкість в питаннях заробітної плати;
зміни в законодавстві, які б не перешкоджали вільному найму на роботу;
гнучкість в питаннях вільного часу;
розробка політики, спрямованої на підвищення рівня зайнятості, а не на підтримку безробітгя;
зміни системи соціального забезпечення в напрямі стимулюван-ня працевлаштування.
Система заходів щодо регулювання безробіття в Україні включає:
розвиток розгалуженої системи державної служби зайнятості, професійної орієнтації, підготовки, перепідготовки і підвищення
кваліфікації кадрів;
надання підприємцям субсидій, премій та податкових пільг для найму додаткової робочої сили або переведення частини працівни-ків на скорочений робочий день;
державну підтримку нетрадиційним сферам зайнятості;
стимулювання підприємців до навчання, перекваліфікації й по-дальшого працевлаштування додаткової робочої сили;
залучення приватного (як вітчизняного, так й іноземного) капі-талу в райони зі стійким рівнем безробіття;
регулювання можливості працевлаштування за кордоном, приєд-нання України до міжнародного ринку праці;
стимулювання осіб, що отримують державну допомогу, до по-шуку робочих місць;
збільшення кількості стажистів у системі професійної освіти;
введення в дію запасів невстановленого устаткування та підви-щення коефіцієнта змінності його в цілому;
заходи щодо квотування робочих місць для представників най-уразливіших груп на ринку праці, безвідсоткові кредити, що на-даються безробітним, які започатковують власний бізнес;
організацію регіональними або місцевими органами влади у кооперації з окремими підприємствами або закладами соціальних
(громадських) робіт тощо.
Механізм соціальної допомоги безробітним становлять різні види компенсацій при втраті роботи; особливі гарантії працівникам, які втратили роботу в зв'язку зі змінами в структурі виробництва й організації праці стипендії на час професійної підготовки та пере-підготовки, виплати допомоги по безробіттю.
В Україні допомогу по безробіттю виплачують з одинадцятого дня після реєстрації громадянина у державній службі зайнятості до вирішення питання про працевлаштування, але не більш як 12 міс. протягом наступних трьох років, а для осіб передпенсійного віку - 18 міс. Розмір допомоги гарантується не менш як 50 відсотків се-редньої заробітної плати за попереднім місцем роботи, проте не нижче встановленої законодавством мінімальної заробітної плати. Громадяни, які шукають роботу вперше або після перерви більше одного року, одержують допомогу в розмірі не нижче ніж 75 від-сотків мінімальної заробітної плати.
Система соціального захисту населення у сфері зайнятості по-винна охоплювати три взаємопов'язаних рівні -макрорівень, регіо-нально-галузевий і первинний - з властивими для них функціями і механізмами реалізації їх. У моделі управління системою зайнятості повинні дістати відображення всі фактори, що впливають на поповнення ринку робочої сили, і мотиви, які формують поведінку населення допрацездатного віку, працюючого, працездатного не-працюючого і непрацездатного.
Суспільне виробництво України в умовах переходу до ринкових відносин перенасичене робочою силою. За підрахунками спеціа-лістів, потенціальний надлишок її - надзайнятість - становить 18-20 відсотків. Це означає, що з кожним роком процеси вивіль-нення робочої сили торкатимуться все більшого числа людей і ці-лих колективів, інтереси яких можуть і не збігатися. Головне зав-дання системи захисту від безробіття в цих умовах - боротьба із -соіальним утриманством, стимулювання людини до пошуків ро-боти і перенавчання, а також надання їй необхідної при цьому до-помоги.
В цілому безробіття, як економічне і соціальне явище ринкової економіки, є виявом відносного перенаселення, появою відносно зайвих людей. Проте це не абсолютне перенаселення, а тільки від-носно потреб у робочій силі для прибуткового ведення підприєм-ницького господарства.
§ 5. Інфляція і зайнятість населення
Важливою складовою макроекономічної рівноваги є цінова ста-більність. Остання, в свою чергу, значною мірою залежить від стій-кості грошової системи.
Інфляція є фактором усіх зазначених процесів. Як соціально-економічне явище вона виникла ще у XVI ст., проте мала локаль-ний, обмежений характер. Лише з розвитком ринкової економіки інфляція набуває постійного характеру.
Сьогодні багато економістів і політиків називають інфляцію во-рогом суспільства номер один, найбільш суворим податком. Вона тісно пов'язана з проблемою зайнятості населення і безробіттям, матеріальним і духовним благополуччям людей, їх добробутом.
Інфляція - це знецінення грошей внаслідок порушення законів грошового обігу і появи маси грошей, не забезпечених товарною масою.
Не слід ототожнювати інфляцію з емісією грошей або із зрос-танням цін. Емісія - це законодавче зумовлений випуск додатко-вої маси грошей в обіг. Коли цей процес обслуговує об'єктивні потреби забезпечення безперервності руху зростаючого обсягу товарно-матеріальних цінностей, то він не є інфляційним чинни-ком. Емісія є джерелом інфляції, коли вона призводить до переповнення каналів грошового обігу, появи надлишкових, а от-же, знецінених грошей.
Важливим проявом інфляції є зростання цін. Однак інфляція не може бути пов'язана лише суто з грошовим феноменом. Це склад-не соціально-економічне явище, породжене диспропорційністю від-творення в різних сферах ринкового господарства, наслідок дисба-лансу між сукупним попитом і сукупною пропозицією.
Інфляційний процес може відбуватись і без зростання цін. На-приклад, так звана непомітна інфляція відбувається внаслідок де-формації структури виробництва, "вимивання" товарів дешевого асортименту чи зниження якості благ за умов незмінності ціни.
У свою чергу, можна навести чимало прикладів, коли зростання цін не є проявом чи причиною інфляції. Серед причин неінфляцій-ного зростання цін - підвищення якості товарів через впровад-ження досягнень науково-технічного прогресу; монополізація рин-ку; циклічні та сезонні коливання; державне регулювання економі-ки; введення нових ставок чи видів податку; стихійні лиха тощо.
Інфляційне зростання цін зумовлено надлишковою кількістю грошей в обігу.
Отже, інфляція - надзвичайно складне, багатофакторне соціаль-но-економічне явище. Серед чинників його розвитку - внутрішні та зовнішні, економічні та неекономічні, монетарні та немонетарні.
Багатоманіття чинників та джерел інфляційного процесу впли-ває на кількість різновидів цього явища, неоднозначних тлумачень його сутності. У цих умовах важливого значення набуває вірне розуміння причин та основних чинників інфляції, що дасть змогу визначити ефективний механізм протидії її негативним соціально-економічним наслідкам.
Серед чисельних видів інфляції, класифікованих за різними кри-теріями, виділимо найпоширеніші.
1. За темпами інфляційного процесу:
а) природна (інертна, поточна, "повзуча", позитивна тощо), тем-пи зростання цін за якої становлять 5-10 відсотків за рік;
б) голодуюча (крокуюча, стрибкова) з річними темпами зростан-ня цін в межах 20-200 відсотків;
в) гіперінфляція, коли ціни щоденно зростають на 1-20 відсотків.
2. Інфляція попиту (головні чинники з боку сфери обігу, покуп-ців, споживачів) та інфляція пропозиції (домінуючі причини лежать у сфері виробництва, структурі його витрат).
3. Внутрішня і зовнішня (імпортована).
4. Збалансована і незбалансована, якщо розглядати рівновагу грошової та товарної маси.
5. Помітна і непомітна, а отже, очікувана і неочікувана, пере-дбачувана і непередбачувана.
6. Регульована (з низькими темпами розвитку) і нерегульована, руйнівна (з високими темпами).
Крім того, можна назвати кредитну інфляцію; інфляцію, зумовлену податками; структурну інфляцію; інфляцію, викликану підвищенням заробітної плати, та інші різновиди.
Отже, інфляцію не можна пов'язувати чи ототожнювати з од-ним фактором чи конкретною причиною, вона відбиває всі недуги економіки.
В умовах природного рівня інфляції, тобто її інерційності, керо-ваності, контрольованості, передбачуваності, деякі економісти вка-зують на її позитивне значення. Помірна інфляція стимулює кон-куренцію, збалансовує попит і пропозицію, грошово-фінансові та матеріально-технічні ресурси, зумовлює прискорення науково-тех-нічного переозброєння виробництва.
Більшість вчених вказують на умовну позитивність інфляції при-родного рівня або взагалі заперечують цей позитивний ефект внас-лідок його короткочасності.
Перехід же інфляційного процесу за природні межі має руй-нівні наслідки, породжує гострі соціально-економічні проблеми. Серед основних негативних проявів інфляції слід зазначити:
переповнення каналів грошового обігу паперовими грошима, що призводить до їх знецінення;
підвищення цін на продукцію масового вжитку, що призводить до падіння купівельної спроможності національної грошової оди-ниці;
загальне тривале нерівномірне зниження реальних доходів усіх верств населення, особливо осіб з відносно фіксованими номіналь-ними доходами;
знецінення грошових заощаджень населення;
диференціація населення, перерозподіл національного доходу і національного багатства за рахунок переважної кількості населення;
диспропорційність суспільного відтворення, хаотичність вироб-ництва, затримка реалізації товарів внаслідок скорочення плато-спроможного населення;
підрив грошової, фінансово-кредитної, податкової систем;
стимулювання спекуляції, економічної злочинності, посилення тіньової економіки;
дезорганізація господарських зв'язків, відродження натурально-го обміну;
затримка інвестиційного процесу, стримування процесу нагро-мадження;
неухильне підвищення курсів іноземних валют, послаблення зовнішньоекономічних позицій країни;
спотворення економічної інформації, показників, особливо за умов прихованої інфляції;
соціально-політичне напруження в суспільстві.
У зв'язку з цим зростає значення активної дефляційної політики.
Слід розрізняти дезінфляцію і дефляцію.
Дезінфляція - процес зменшення темпів зростання цін.
Дефляція - це зниження загального рівня цін.
Антиінфляційні заходи не можуть мати суто монетарний ха-рактер.
Глибоке взаємопереплетіння різних інфляційних чинників ви-магає комплексних дефляційних заходів. Особливо це актуально для економік перехідного періоду.
Різні види інфляції мають свої особливі механізми, а отже, і від-повідні методи регулювання. Останні можуть бути ринковими (еко-номічними) і неринковими (адміністративними), довго- і коротко-строковими.
Антиінфляційний механізм має систему таких заходів:
профілактичні шляхи щодо недопущення причин інфляції;
зусилля, що вгамовують саму інфляцію;
дії, спрямовані на подолання негативних різнобічних наслідків інфляції.
Серед основних важелів дефляційної політики слід виділити:
збільшення оподаткування населення;
зменшення державних витрат на соціальні програми;
замороження заробітної плати;
обмежуване кредитування;
збільшення центральним банком ставки позикового відсотка, норм обов'язкових резервів комерційних банків;
скорочення обсягів продажу державних цінних паперів на від-критому ринку як захід, що зменшує державний борг, тощо.
Звичайно, як свідчить практика, комплекс дефляційних заходів впроваджується напередодні грошової реформи. Однак тривалість таких заходів не слід затягувати, адже на перших порах вони мо-жуть викликати негативні наслідки - скорочення ділової актив-ності, зниження темпів економічного зростання, безробіття.
Проведення дефляційної політики з одночасною лібералізацією цін має назву "шокової терапії". Штучне відновлення інфляції на-зивається рефляцією.
На сучасному етапі економічного розвитку уникнути інфляції неможливо, вона стала невід'ємною рисою ринкової економіки.
Завдання полягає в тому, щоб не допустити високих темпів інфляції, переростання її в гіперінфляцію, сприяти поступовому зниженню інтенсивності інфляційних процесів.
Практикою і теоретичними дослідженнями доведений взає-мозв'язок інфляції і безробіття. Вагомий внесок в теоретичне ос-мислення взаємодії двох найдеструктивніших факторів макроеко-номічної нестабільності

рис.36
зробив англійський економіст кейнсіанського напряму А. Філіпс. Уважно вивчивши дані щодо безробіття і номінальної заробітної плати у Великобританії за 1861-1957 рр., він виявив нелінійну залежність між динамікою номінальної заро-бітної плати і рівнем безробіття. Якщо припустити, що існує одна-кове співвідношення між темпами змін заробітної плати і цін, то модель Філіпса може бути перетворена в співвідношення між без-робіттям і темпами зміни рівня цін як важливого параметра інфляції.
Крива Філіпса графічно зображує вибір між інфляцією та без-робіттям і вказує на обернено пропорційну залежність динаміки їх показників: чим вищий рівень безробіття, тим менший приріст но-мінальної заробітної плати, і навпаки (рис. 36).
Крива Філіпса дає концептуальні орієнтири щодо варіантів ви-бору економічної політики: або достатньо висока зайнятість з мак-симальним економічним зростанням, проте за умов швидкого під-вищення цін, чи достатньо стабільні ціни, проте за умов значного безробіття.
Довгі роки крива Філіпса була основою соціально-економічного регулювання в країнах розвинутої ринкової економіки. Багато за-хідних економістів і зараз виходять з того, що існують однонаправ-лений рух змін у заробітній платі і цінах, а також різноспрямова-ність між цими величинами і безробіттям.
Однак події 70-х - початку 80-х років суперечили ідеї альтерна-тивного зв'язку "рівень інфляції - рівень безробіття", втіленій у кривій Філіпса. В цей час, насамперед в економіці США, виник-ло явище стагфляції - інфляції, що супроводжується стагнацією виробництва і високим рівнем безробіття в країні, одночасним підвищенням рівня цін і рівня безробіття. Це викликало критику обгрунтованості кривої Філіпса як надійного регулятора в еко-номіці.
Сучасна теорія інфляції грунтується на концепції природного рівня безробіття - неокласичний економічний напрям. Природний рі-вень безробіття - це найнижчий підтримуваний рівень, який може бути у країні без ризику зростання інфляції. Це такий рівень недо-використання ресурсів, за якого ринки праці та ринки товарів зба-лансовані. За теорією природного рівня немає перманентного Ви-бору між безробіттям та інфляцією, а довгострокова крива Філіпса
є вертикальною.
Однак прибічники теорії економіки пропозиції, проявом якої є гіпотеза природного рівня, також не мають єдиних поглядів на проб-лему взаємозалежності інфляції та безробіття. Так, представники теорії адаптивних очікувань (монетаристський напрям) визнають альтернативність інфляції та безробіття, існування кривої Філіпса в короткочасному періоді. В довгостроковому періоді крива Філіп-са набуває вигляду вертикальної прямої, тобто альтернативної за-лежності інфляції і безробіття не існує.
Теорія раціональних очікувань, що виникла пізніше, доводить, що макроекономічна політика є неефективною, оскільки її резуль-тати завчасно враховуються робітниками. Звідси випливає, що не існує навіть короткочасового альтернативного зв'язку між інфляцією та безробіттям.
Хоча багато економістів визнають концепцію природного рівня, немало запитань в ній залишаються без відповіді.
Аналіз сучасних тенденцій в економіці західних країн доводить дієвість основної залежності моделі Філіпса - послаблення інфля-ційного процесу супроводжується зростанням безробіття. Це свід-чить про складність, багатоманітність способів реалізації та форм прояву глибинних соціально-економічних закономірностей. З ба-гаточисельних альтернативних можливостей слід відшукати таке поєднання темпу інфляції і рівня безробіття, за яким сукупний не-гативний ефект безробіття і інфляції був би мінімальним.