Розділ IV Державні фінанси
4.1. Виникнення і сутність бюджету
4.2. Склад та засади побудови бюджетної системи
4.3. Державний бюджет
4.4. Місцеві бюджети
4.5. Міжбюджетні відносини
4.6. Державні цільові фонди
4.7. Державний кредит

4.5. МІЖБЮДЖЕТНІ ВІДНОСИНИ
Як відзначалось у попередніх параграфах, бюджетна система кожної країни представляє сукупність усіх бюджетів; вона функціонує як єдине ціле, на певних організаційних засадах, що визначаються державним устроєм та адміністративно-територіальним поділом. Між бюджетами різних ланок і видів обов'язково виникають різноманітні взаємозв'язки, які зумовлені:
1) необхідністю досягнення збалансованості усіх бюджетів;
2) забезпечення виконання завдань центральних органів влади та управління і місцевого самоврядування;
3) здійснення перерозподілу бюджетних ресурсів в зв'язку із розбіжностями у рівнях податкового потенціалу і відмінностями у обсягах видатків в територіальному розрізі.
Основними складовими міжбюджетних відносин є: розмежування функцій і повноважень між органами державної влади і місцевим самоврядування і на цій основі розподіл доходів і видатків між окремими видами бюджетів;— надання фінансової допомоги бюджетам тих територій, які мають недостатній податковий потенціал, т.б. здійснення бюджетного регулювання;
— забезпечення перерахування надлишкових коштів з бюджетів територій-донорів;
— здійснення фінансового вирівнювання як гарантії задоволення потреб населення усіх територіальних громад на однаковому рівні.
В збалансуванні бюджетів велике значення має бюджетне регулювання, яке полягає у наданні коштів з Державного бюджету України до республіканського бюджету Автономної Республіки Крим, бюджетів областей, міст Києва і Севастополя з метою збалансування доходів і видатків кожного бюджету. Частина доходів може передаватись у вигляді відсоткових відрахувань від загальнодержавних податків і обов'язкових платежів, які справляються на певній території або у вигляді дотацій і субвенцій.
Найбільшого розповсюдження набув метод відсоткових відрахування від загальнодержавних податків і зборів. Сутність його полягає у наступному. Для цілей бюджетного регулювання всі доходи бюджетів поділяються на дві групи:
1) закріплені, які повністю надходять у той чи інший бюджет;
2) регулюючі, які діляться у певному співвідношенні між бюджетами різних рівнів.
Наприклад, за Державним бюджетом України в останні роки закріплені: податок на додану вартість, мито, акцизний збір, поступлення коштів від державних внутрішніх та зовнішніх позик тощо.
За місцевими бюджетами закріплені такі доходи:
— місцеві податки і збори;
— податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;
— податок на промисел;
— державне мито;
— плата за торговий патент;— надходження від оренди цілісних майнових комплексів, що перебувають у комунальній власності;
— кошти від муніципальних позик тощо.
Звичайно, що поступлення від закріплених доходів недостатньо для фінансування видатків місцевих бюджетів, і тому для їх збалансування використовуються регулюючі доходи. До них належать такі, які достатньо у великих сумах, а також рівномірно в часі і по території надходять у бюджети. В останні роки це: податок на прибуток підприємств, акцизний збір з вироблених в Україні товарів, прибутковий податок з громадян. До 1997 р. основним регулюючим податком був податок на додану вартість.
Нормативи відрахувань від загальнодержавних податків і зборів до місцевих бюджетів визначаються Верховною Радою України у щорічних Законах про Державний бюджет України. При визначенні конкретного розміру відрахувань враховуються показники, які характеризують економічний, соціальний, природний та екологічний стан відповідних територій.
В практиці бюджетного регулювання за роки незалежності Української держави застосовувались різні види нормативів: індивідуальні, групові та єдині. Так, податок на додану вартість у 1992-1993 рр. та 1995-1996 рр. розщеплювався за індивідуальними, а у 1994 р. за єдиними нормативами; акцизний збір у 1994-1996 рр. за єдиними, а у 1992-1993 рр. та 1999 р. за груповими нормативами; податок на прибуток підприємств у 19941998 рр. за єдиними, а у 1992-1993 рр. та 1999 р. за груповими нормативами; прибутковий податок з громадян у 19921998 рр. за єдиними, а у 1999 р. за груповими нормативами.
У 1994 та 1997 рр. використовувались єдині нормативи відрахувань по всім регулюючим податкам. Пізніше у 1998р. була зроблена спроба розподілу податків: за державним бюджетом закріплювалися непрямі (ПДВ і акцизний збір), а за місцевими бюджетами прямі податки (податок на прибуток підприємств та прибутковий податок з громадян). У 1999 р. відбулося повернення до групових нормативів відрахувань, за якими здійснювалося розщеплення трьох регулюючих податків: акцизного збору з вироблених в Україні товарів, податку на прибуток підприємств та прибуткового податку з громадян.
Звичайно, що використання індивідуальних нормативів, особливо по такому регулюючому доходу, як ПДВ давало можливість збалансувати місцеві бюджети з мінімальним використанням дотацій. Але, слід пам'ятати, що індивідуальні нормативи відрахувань ставлять місцеві бюджети різних територій в нерівні умови стосовно фінансування покладених на них видатків. В умовах ринку перевага повинна віддаватись єдиним та груповим нормативам.
Крім використання методу відсоткових відрахувань від загальнодержавних податків та доходів збалансування місцевих бюджетів може здійснюватися шляхом надання із державного бюджету допомог у певній визначеній сумі. Такі виплати одержали назву офіційних трансфертів. Термін "офіційні трансферти" запроваджений у вітчизняну практику разом із введенням у 1996 р. нової бюджетної класифікації.
Всі бюджетні трансферти, згідно даного документу, поділяються на дві групи в залежності від цільового спрямування коштів:
1) поточні;
2) капітальні.
До поточних офіційних трансфертів належать грошові допомоги (дотації), які одержують бюджети нижчих рівнів при недостатності доходних джерел, т.б. метою надання поточних офіційних трансфертів є збалансування даних бюджетів.
На відміну від поточних, капітальні офіційні трансферти (субвенції) передбачають цільове використання одержаних коштів і тому безпосередньо впливають на структуру видатків бюджетів, які їх отримують.
В залежності від джерел одержання офіційні трансферти поділяються на:
офіційні трансферти від органів державного управління;
офіційні трансферти одержані ізза кордону;
офіційні трансферти з недержавних джерел. Найбільш розповсюдженими видами бюджетних трансфертів є дотації і субвенції. В 2000 році у складі видатків Державного бюджету України передбачені дотації обласним та Севастопольському міському бюджетам у сумі 3908456,5 тис. гривень; субвенції на ліквідацію наслідків стихійного лиха у Закарпатській області в обсязі 20000 тис. гривень та Івано-Франківській області в обсязі 14650 тис. гривень. Крім того, передбачено направлення коштів до Державного бюджету України з бюджетів Автономної Республіки Крим та міста Києва у сумі 1306529,5 тис. гривень.

Питання для закріплення матеріалу та самостійної роботи
1. Які відносини виникають всередині бюджетної системи між бюджетами різних рівнів та видів?
2. Що таке "бюджетне регулювання", яка його мета та методи?
3. На прикладі закону "Про Державний бюджет України на 2000 рік" дайте характеристику діючому механізму бюджетного регулювання.
4. На основі щорічних законів про Державний бюджет України прослідкуйте, як проходить розвиток механізму бюджетного регулювання.
5. У чому полягають відмінності між дотаціями та субвенціями?

Запам'ятайте значення наступних термінів:
• Міжбюджетні відносини
• Бюджетне регулювання
• Офіційні трансферти
• Дотації
• Субвенції