|
Лекція 7. Машинобудівний комплекс
План
1. Види спеціалізації в машинобудуванні
2. Галузева структура машинобудування світу
3. Галузева структура та особливості розміщення машинобудування в Україні
1. Види спеціалізації в машинобудуванні
Машинобудування – одна з провідних галузей промисловості. Створюючи
найактивнішу частину основних виробничих фондів – знаряддя праці, машинобудування
істотно впливає на темпи й напрями науково-технічного прогресу в інших
галузях господарства, зростання продуктивності праці, інші показники,
що визначають ефективність виробництва.
Основні фактори, що впливають на розміщення підприємств машинобудування.
Підвищення ефективності машинобудівного виробництва визначається не лише
впровадженням у виробництво нових типів машин і устаткування, вдосконаленням
його галузевої структури, реконструкцією та технічним переозброєнням.
Великі можливості приховані у вдосконаленні територіальної організації
галузі, кращому розташуванні її підприємств.
На це істотно впливає традиційний рівень машинобудування й використання
виробничих потужностей, а також різні реґіональні фактори й умови, потреба
районів у продукції галузі, забезпеченість паливом, електроенергією, транспортом,
наявність промислових майданчиків тощо. Крім того, важливою умовою раціонального
розміщення галузі є наявність трудових ресурсів, зокрема кваліфікованих
кадрів.
Отже, за своїми тенденціями у розміщенні підприємства машинобудування
можна погрупувати наступним чином:
– галузі, які характеризуються високою металомісткістю, малою працемісткістю
продукції, що випускається невеликими серіями або поодинокими екземплярами
(підйомно-транспортне, металургійне, енергетичне машинобудування). Підприємства
таких галузей доцільно розташовувати у районах металургійних баз;
– галузі, які характеризуються середньою металомісткістю, невисокою працемісткістю
й транспортабельністю готової продукції за невеликих обсягів її випуску
(виробництво обладнання для нафтової й хімічної промисловості, будівельних,
шляхових і сільськогосподарських машин); підприємства повинні розміщуватись,
як правило, у районах споживання продукції;
– галузі, які випускають масову продукцію з високою працемісткістю й фондомісткістю
(автомобіле- й тракторобудування, дизелебудування, устаткування для легкої,
харчової та поліграфічної промисловості); звичайно розміщуються у центрах
машинобудівної промисловості з наявністю кваліфікованих кадрів;
– галузі точного машинобудування, котрим властиві дуже висока працемісткість,
мала металомісткість, підвищена фондомісткість (радіотехнічна та електронна
промисловість, приладобудування, деякі виробництва електротехнічної промисловості);
розміщуються у районах високої технічної культури, що мають висококваліфіковані
кадри, експериментальні бази, науково-дослідні інститути.
Ускладнення машинобудівного виробництва визначило поділ країн на виробників
масової та наукомісткої продукції. Це зберегло висококваліфіковані виробництва
у країнах з високим рівнем науково-технічного прогресу, де є великі витрати
на наукові дослідження при освоєнні нових видів продукції.
Треба підкреслити чималу роль спеціалізації та кооперування виробництва
у машинобудуванні. Спеціалізація виробництва передбачає концентрацію випуску
конструктивно й технологічно подібних виробів, а також концентрацію окремих
операцій у відокремлених галузях, на підприємствах. Вона сприяє зростанню
продуктивності праці за рахунок використання продуктивнішого обладнання.
Попредметна спеціалізація передбачає зосередження використання конструктивно
схожих машин та обладнання на спеціалізованих підприємствах. До підприємств
попредметної спеціалізації у машинобудуванні відносять автомобільні, тракторні,
верстатобудівні заводи.
Подетальна (вузлова) спеціалізація означає зосередження на окремих підприємствах
виробництва обмеженої кількості деталей, вузлів, агрегатів для використання
їх на попредметно спеціалізованих підприємствах. За приклад подетально
спеціалізованих підприємств можуть правити підшипникові заводи, заводи
автомобільних двигунів тощо.
Технологічна спеціалізація, яка передбачає створення підприємств для виконання
окремих технологічних операцій (процесів). До таких підприємств можна
зарахувати заводи для виробництва литва, поковок, зварювальних конструкцій.
Розвиток спеціалізації (особливо подетальної й технологічної) визначає
поширення кооперування як форми виробничих зв’язків між підприємствами,
що беруть участь у спільному виготовленні продукції. Завдяки кооперуванню
з’являється можливість скоротити виробництво більшості складних машин,
прискорити впровадження нової техніки.
Не в кожній країні є умови для розвитку прогресивного спеціалізованого
виробництва, розрахованого на масовий або серійний випуск машинобудівної
продукції. Перешкоджає брак місткого внутрішнього ринку, здатного використати
продукцію великого підприємства, сировини, кадрів вчених і фахівців. Натомість
надзвичайно розвинута внутрішньо- й міжгалузева спеціалізація у США, де
підприємства, які випускають складну продукцію, часто-густо є лише збиральними,
що одержують деталі та вузли від численних субпідрядників.
Підприємства, які випускають складну продукцію, називаються заводами-суміжниками.
Вадою цього процесу є те, що спеціалізація у сполученні з територіальним
поділом праці часом призводить до формування вузькоспеціалізованих центрів
або навіть районів.
2. Особливості розвитку та розміщення машинобудування у світі.
У високорозвинутих країнах на машинобудування припадає 1/3–2/5 і більше
продукції обробної промисловості. Саме у цій сфері яскраво виявляється
лідерство цих країн.
Найбільша різноманітність притаманна машинобудуванню США, Японії, Великої
Британії, Франції, Німеччини. Вони мають усі галузі машинобудівного виробництва
й безпосередньо формують світовий ринок. Найвичерпніше номенклатура машинобудівної
продукції репрезентована у США; у Західній Європі це стосується ФРН, а
чверть сторіччя тому до них приєдналася й Японія. Решта країн не в змозі
повністю забезпечити себе цією продукцією й тому залежить від поставок
зовнішнього ринку.
Структура машинобудування Швейцарії, Канади, Швеції та низки інших країн
орієнтована не на внутрішній ринок, а на світовий. Вона ніби доповнює
структуру машинобудування інших країн. Ідеться про спеціалізацію на випуск
продукції невеликими партіями.
Країни, що розвиваються, перебувають на різних стадіях економічного поступу.
Деякі за випуском продукції машинобудування на душу населення близькі
до розвинутих, але тут слід враховувати структуру виробництва. Машинобудування
у них розвивається коштом дешевої праці. Південній Кореї, Сінгапуру, та
ін. властива орієнтація на розвинуті країни як ринок збуту, велика роль
іноземного капіталу в галузі, дешева робоча сила.
Є, наприклад, група (Бразилія, Індія, Мексика, Аргентина тощо), у якій
завдяки розвитку інших галузей, що працюють на світовий ринок, створені
можливості для зростання машинобудування, яке великою мірою контролюється
іноземним капіталом.
У найменш розвинутих країнах машинобудування представлене здебільшого
ремонтними та збиральними підприємствами.
Отже, Західна Європа, Японія, США є основними постачальниками виробів
високої складності для світового ринку. «Нові» машинобудівні країни продукують
масові товари середнього технічного рівня, у них відбувається ускладнення
машинобудівних виробництв.
У світовому машинобудуванні сформувалося п’ять реґіонів:
Північноамериканський реґіон виробляє понад 30% продукції, має найширшу
номенклатуру виробів та спеціалізується на випуску науко- й капіталомістких
товарів. На нього припадає 1/4 продукції світового автомобілебудування,
2/3 цивільного літакобудування й 70% великих ЕОМ. Реґіон виступає експортером
продукції високої складності, виробів важкого машинобудування й наукомістких
галузей. Поряд з цим він імпортує різноманітну побутову техніку, автомобілі,
судна.
Західноєвропейський реґіон виробляє 25-30% продукції світового машинобудування.
Це переважно машини середньої складності, але чимала частка припадає й
на вироби особливої складності. Завозиться високоскладна техніка з США,
а менш складна, але працемістка, – з Японії та країн, що розвиваються.
Східно- та Південно-Східно-Азіатський реґіон з центром у Японії виробляє
20% світової продукції машинобудування. У Японії машинобудування досягло
високого ступеня структурного й науково-технічного розвитку тільки-но
на початку 80-х років. Чільним напрямом розвитку машинобудування Японії
є вивезення малокваліфікованих і середніх за рівнем виробництв до країн
з дешевшою працею. Експортер виробів високої складності, побутової техніки,
реґіон завозить продукцію найвищої складності з США та Західної Європи.
Країни СНД та Східної Європи виділяються розвитком верстатобудування (Чехія,
Україна, Росія), автомобілебудування (Угорщина, Україна, Білорусь, Росія),
авіа- та ракетобудування (Україна, Росія), морського суднобудування (Україна,
Росія, Польща), військового машинобудування (Україна, Росія). В них досить
дешева робоча сила, в деяких галузях (авіа-, ракето-, суднобудування та
військова техніка) їх продукція не поступається світовим аналогам, але,
з другого боку, виробництво застаріло, потребує модернізації і залучення
значних інвестицій.
В країнах Латинської Америки (Бразилія, Аргентина) формується п’ятий реґіон
на базі виробництва ЕОМ (електронно-обчислювальних машин), літаків, автомобілів,
суднобудування – в Бразилії; авіа- та автомобілебудування – в Аргентині.
3.
Галузева структура та особливості розміщення машинобудування в Україні
Тяжке машинобудування виробляє
гірничо-шахтне, підйомно-транспортне, металургійне обладнання, устаткування
для хімічного та будівельного комплексів, шляхові машини ( бульдозери
, екскаватори , катки, грейдери) тощо. Воно є металоємним, тому тяжіє
до металургійних баз; водночас воно – громіздке, тому тяжіє до споживача.
Продукція цієї галузі випускається невеликими партіями або навіть одиничними
зразками ( парові казани, турбіни, прокатні стани) і є трудоємним.
Рівнем розвитку тяжкого машинобудування виділяються насамперед розвинені
країни, де є тяжка промисловість. Серед країн, що розвиваються, тяжке
машинобудування орієнтується на добувну промисловість ( видобуток нафти,
газу, руди, вугілля) чи на металургійну промисловість ( Індія, Бразилія,
Аргентина).
Транспортне машинобудування складається з виробництва автомобілів, морських
та річкових суден, локомотивів, вагонів, трамваїв, тролейбусів тощо. Воно
орієнтується переважно на економічно розвинені країни, де є значний попит
на цю продукцію, а також на сировинну базу.
Автомобілебудування позначене великою капіталомісткістю, а гостра конкуренція
зумовлює високий рівень монополізації. Найбільшими монополіями з виробництва
легкових автомобілів є «Вольво», «Даймлер-Бенц», ФІАТ, БМВ, «Дженерал-моторс»,
«Форд-мотор», «Тойота», «Нісан», «Опель».
Серед реґіонів лідерство тримає Північна Америка. Серед країн виділяються
США, Японія та Франція .
Нещодавно у п’ятірку лідерів увійшли автомобільні фірми Республіки Кореї.
АвтоЗАЗ–Daewoo в країні налагодив випуск автомобіля «Таврія» покращеної
якості та трьох моделей «Daewoo». В Іллічівську почато складання моделей
Leganza, Nubira, Lanos.
Компанія General Motors в рамках сумісного підприємства АвтоЗАЗ–Daewoo
інвестувала в автомобілебудування 100 млн дол. задля складання Opel–Astra
та Vectra. У Луцьку утворено СП із складання шостої моделі ВАЗ, а в Мелітополі
на базі нещодавно збудованого моторного заводу налагоджено випуск двигунів
фірми «Рено», в тому числі для СП «Рено–ЛАЗ» з виробництва нових автобусів.
Випуск автомобілів у Росії знизився, Україна у 1998 р. випустила 25,7
тис. легкових автомобілів.
Вантажне автомобілебудування зосереджено у таких країнах, як США, Канада,
Японія, ФРН, Росія, Чехія, Білорусь. Тут виробляються вантажівки великої
та середньої вантажопідйомності. Найбільші центри: Москва, Набережні Челни,
Нижній Новгород у Росії, Мінськ та Жодіно у Білорусі, Дирборн у США, Нагоя
у Японії, Копршивниця у Чехії (вантажівки «Татра») Японії (Mitsubishi,
Nissan, Hino), Італії (Iveco), Швеції (Volvo), Франції (Renault), ФРН
та США (Даймлер-Крайслер, Mercedes, MAN), а також моделі Scania та DAF.
Росія з Україною утворили 4 СП із складання невеликих вантажівок «Газель»
в Сімферополі, Іллічівську, Кременчуці та Київській області.
Виробництво автобусів зосереджено у ФРН («Мерседес»), Угорщині («Ікарус»),
Україні (ЛАЗ), Росії (ПАЗ, ЛІАЗ), США, Японії, Швеції (Вольво), Франції
(Рено).
Виробництво мотоциклів зосереджено в Японії (Suzuki, Jawa, Jamaha, Kawasaki,
Honda); ФРН (BMW), Франції (Pegeout), США та Італії.
Локомотивобудування історично склалось там, де була розвинена мережа залізниць:
у Західній Європі, Росії, Україні, США, Японії. У більшості розвинених
країн випускають і використовують електровози (виняток США, де висока
питома вага тепловозів), а в країнах, що розвиваються, застосовують тепловози
і паротяги. Найновіші типи локомотивів запроваджує Японія, швидкість руху
на її спеціальних швидкісних залізницях по Тихоокеанському поясу – найвища.
У США розроблений новий тип швидкісного залізничного составу, який рухатиметься
зі швидкістю 240 км/год і стане одним із найнадійніших з огляду на безпеку
руху. В Україні тепловози та електровози виробляються у Луганську, Харкові
та Дніпропетровську, трамваї – у Луганську, тролейбуси – у Дніпропетровську.
Морське машинобудування зосереджене у Японії; ця країна дає 38 % споруджуваного
тоннажу. За обсягом військового суднобудування перед ведуть США. Від середини
сімдесятих років швидко – за активної участі японських монополій та з
використанням японського суднового обладнання – морське суднобудування
розвивається у Південній Кореї (20% світового обсягу), Сінгапурі, Бразилії.
У Західній Європі найвищі темпи розвитку суднобудування – в Германії та
Італії ( відповідно 5,4 та 4,3 %). Китай у останній час витіснив з третього
місця Германію і його питома вага складає 6,1 %.
В окремих країнах сформувалась певна спеціалізація: Японія робить судна
для перевезення наливних та насипних вантажів, Франція – зріджених газів
і хімікатів, Фінляндія – криголами й пасажирські судна, США – судна-баржовози
та газовозні танкери.
Нова тенденція – переміщення суднобудівних потужностей в країни, що розвиваються.
Крім Республіки Корея в «першу десятку» увійшла Бразилія . Це пов’язано
з наявністю сировинної бази та дешевих трудових ресурсів.
У світовому виробництві суден питома вага України у 1995 році складала
0,8%, а у 1998 впала до 0,3%. Провідними покупцями українських суден є
Греція ( 41% від загальної вартості проданих суден), Росія (30%), Данія,
Ліберія, Нідерланди.
Верстатобудування є галуззю, яка визначає науково-технічний прогрес у
світі. Воно потребує залучення висококваліфікованих трудових ресурсів,
тому розміщується в основному у економічно розвинутих країнах. Не випадково
на шість із них – Японію, ФРН, США, Італію, Швейцарію та Францію – припадає
75% виробництва верстатів. У експорті верстатів лідирують ті ж самі країни.
Верстатобудування в країнах світу має вузьку спеціалізацію. Так, США і
ФРН перші за випуском верстатів з програмним управлінням; Японія і ФРН
– металорізальних верстатів; США, Японія і ФРН – ковальсько-пресових верстатів;
Швейцарія – прецизійних верстатів.
Сільськогосподарське машинобудування включає випуск комбайнів, жаток,
сіялок, косилок, устаткування для тваринництва тощо. Всі ці машини орієнтуються
на споживача і виробляються у тих країнах, де в них виникає потреба. Багато
країн, що розвиваються, мають цехи по зборці сільськогосподарської техніки,
а комплектуючі завозять із Західної Європи, Японії та США.
За обсягом виробництва сільськогосподарських машин лідирують США, вони
ж є основними споживачами цієї техніки. Зернозбиральні комбайни випускають
у Ростові-на-Дону, Таганрозі, Сизрані, Красноярську (Росія) Луганську
й Кіровограді (Україна); кукурудзозбиральні – в Херсоні (Україна); льонозбиральні
– Бєжецьк, Люберці (Росія); бавовнозбиральні – Ташкент (Узбекистан); картоплезбиральні
– Гомель (Білорусь), Рязань, Тула (Росія). Херсонський завод кукурудзозбиральних
комбайнів налагодив виробництво зернозбирального комбайну «Славута».
Авіа- та ракетобудування характерне для економічно розвинутих країн. США
виготовляє «Шатли», Франція – «Оріони», Росія – штучні супутники, космічні
станції, модулі; Україна – ракетоносії «Зеніт» і «Протон». Також Україна
приймає участь у комічній програмі «Морський старт». Найбільші виробники
літаків у світі – Boeing (США) та Airbus (консорціум Західної Європи).
Також різні типи літаків виготовляють Франція, Італія, Канада, Швеція
та інші. Росія виробляє військові та цивільні літаки і гелікоптери: МІГ,
СУ, АН, ІЛ, ТУ та інші. В Україні виготовляють авіадвигуни (завод «Мотор-Січ»
в Запоріжжі). Авіазаводи у Києві та Харкові налагоджують випуск ТУ-334,
АН-140, АН-74, АН-74 ТК.
Важливим напрямом машинобудування є виробництво зброї. У світі серед виробників
зброї виділяються розвинені країни, а серед покупців, як розвинені країни,
так і ті, що розвиваються.
Приладобудування – це виробництво електро- та радіовимірювальних оптичних
приладів, приладів часу, засобів зв’язку тощо. Найбільшими виробниками
електротехнічного устаткування у світі є компанії АВВ (Швейцарія та Швеція),
Siemens (ФРН), General Electric (США), GEC-Alsthom (Франція та Великобританія).
Ці галузі виробництва спочатку з’явилися у Європі, США та Японії, а потім
були перенесені також у Нові Індустріальні Країни (НІК) Східної, Південно-Східної
Азії та Латинської Америки в розрахунку на дешеву робочу силу .
Одним із напрямів приладобудування є електронна промисловість. Вона зародилась
у США, потім перейшла до Європи і Японії, а тепер змістилась у НІК. Зараз
такі НІК, як Республіка Корея, Сінгапур, Гонконг, Тайвань, Бразилія, входять
у десятку перших країн, поступаючись лише США, Японії, ФРН, Великобританії
та Франції. Спочатку в цих країнах тільки складали побутову електроніку
з американських, європейських та японських деталей; тепер тут впроваджують
своє інтегроване виробництво, яке містить всі основні стадії. Випускаються
персональні комп’ютери, великі інтеґральні схеми, периферійні системи,
обладнання для електронного проектування, засоби зв’язку, волоконна оптика
тощо. У 1997 році в світі було виготовлено 80 млн персональних комп’ютерів.
Лідер – компанія Compag (США).
В Україні ця галузь теж широко представлена: більшість продукції виробляється
на підприємствах військово-промислового комплексу. Серед центрів виділяються
Київ, Дніпропетровськ, Львів, Одеса, Харків, Сімферополь.
Важке
машинобудування України включає виробництво металургійного, гірничого,
підйомно-транспортного обладнання, енергетичних блоків (парових казанів,
атомних реакторів, турбін, генераторів), а також іншої металомісткої та
великогабаритної продукції. У цій галузі створюються підприємства повного
циклу з випуском продукції невеликими серіями або індивідуального призначення.
Потреба великої кількості металу, складність транспортування готової продукції
зумовлюють розміщення цих підприємств поруч з металургійними центрами,
хоча інколи вони розташовуються і в районах споживання. За класичний приклад
може правити Донецько-Придніпровський район: Краматорськ, Дніпропетровськ,
Харків, Донецьк, Маріуполь тощо.
Сільськогосподарське машинобудування – це передусім тракторний та моторобудівний
заводи у Харкові, завод тракторних сівалок у Кіровограді, бурякокомбайновий
завод у Дніпропетровську тощо.
Машини та обладнання для хімічної промисловості виробляються у Сумах,
Полтаві, Сніжному.
В Західно-Українському та Центрально-Українському економічних районах
переважає працемістке й неметаломістке виробництво: добре розвинуті верстатобудування,
автобудування, виробництво різних приладів, електро- та радіоапаратури,
засобів автоматизації, технологічного обладнання.
Центри верстатобудування: Київ, Житомир, Львів. Виробництво приладів та
засобів автоматизації: Київ, Житомир, Львів, Мукачеве, Черкаси. Сільськогосподарське
машинобудування тяжіє до місць споживання готової продукції.
Південь спеціалізується на суднобудуванні, судноремонті, виробництві сільськогосподарських
машин, верстатів, будівельно-шляхового й підйомно-транспортного обладнання,
машин для легкої та харчової промисловості. Морське й річкове суднобудування
(Миколаїв, Херсон, Керч), судноремонт (Одеса, Іллічівськ, Херсон, Севастополь)
– це найдавніші галузі промисловості реґіону. Тут будують судна найрізноманітнішого
призначення.
Машинобудівний комплекс України містить значний науково-виробничий потенціал,
тут зосереджена третина промислово-виробничих фондів і майже половина
промислово-виробничого потенціалу країни.
|