Библиотека Воеводина _ Господарське право України / В.С. Щербина Бібліотека Воєводіна. У електронній книзі ГОСПОДАРСЬКЕ ПРАВО розглянуто: товариство, державна і приватна власність, договори, банкрутство, регулювання цін, майно, приватизація, біржа, страхування, зовнішньоекономічна діяльність, арбітраж, інвестиції та кредит, оренда


Библиотека Воеводина ... Главная страница   "Господарське право" / В.С. Щербина




Тексты принадлежат их владельцам и размещены на сайте для ознакомления

Розділ II

Господарські правовідносини та господарське право
§ 1. Предмет регулювання господарського права
Господарське право, як і будь-яку іншу юридичну дисципліну, можна визначити насамперед за предметною ознакою, тобто за сукупністю суспільних відносин, що регулюються нормами господарського права. З цієї точки зору господарське право - система норм, які регулюють господарські відносини, тобто відносини, в які вступають організації, підприємці у процесі своєї господарської діяльності. Господарські відносини у сфері економіки України становлять предмет господарського права.
Зміст предмета господарського права визначається двома основними поняттями: "народне господарство" і "господарська діяльність".
Зазначені поняття визначаються у чинному законодавстві України. Так, згідно із Законом "Про економічну самостійність України" від 3 серпня 1990 р. до народного господарства України належать усі розташовані на її території підприємства, установи, організації. В сукупності вони утворюють народногосподарський комплекс України (ст. 1). Це основне коло суб'єктів, які здійснюють господарську діяльність. Історично склалося так, що абсолютна більшість цих суб'єктів є державними організаціями. У зв'язку з цим держава як власник цих підприємств, установ та організацій здійснює в широких межах державне регулювання економіки. Відносини, що виникають при цьому, регулюються різними галузями права: господарським, адміністративним, фінансовим та ін.
Поняття "господарська діяльність" слід визначати також виходячи з позиції законодавця, тобто на підставі ст. 1 Закону України "Про підприємництво" та статей 1, 20-22 Закону України "Про підприємства в Україні". Господарська діяльність як предмет господарського права - це виготовлення та реалізація продукції, виконання робіт, надання послуг для одержання прибутку. Здійснюють її господарюючі суб'єкти - власники або володільці основних фондів і оборотних коштів. Підприємства - суб'єкти господарського права можуть здійснювати всі види господарської діяльності, які не заборонені законодавством України і не суперечать їхнім статутам (ст. 1 Закону України "Про підприємства в Україні").
Господарську діяльність розглядають як суспільне корисну діяльність членів суспільства, їхніх спілок (об'єднань) щодо виготовлення продукції, надання послуг, виконання робіт. Суспільно корисна господарська діяльність:
по-перше, полягає у виробництві продукції, виконанні робіт наданні послуг не для власних потреб виробника, а для задоволення потреб інших осіб;
по-друге, виконується на професійних засадах;
по-третє, результати такої діяльності мають реалізовуватися за плату, тобто функціонувати як товар;
по-четверте, поєднує як приватні інтереси виробника, так і публічні інтереси (держави, суспільства, значних верств населення тощо).
Наведені ознаки дають змогу визначити господарську діяльність як таку суспільне корисну діяльність членів суспільства та їх об'єднань щодо виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг для їх реалізації за плату (як товару), що грунтується на поєднанні приватних і публічних інтересів і здійснюється професійно.
Залежно від мети, способу організації та здійснення господарської діяльності виділяють два її види - підприємницьку (комерційну) і непідприємницьку (некомерційну).
Непідприємницька господарська діяльність здійснюється для задоволення певних суспільних потреб незалежно від прибутковості такої діяльності: отримання прибутку від такої діяльності відіграє другорядну роль (такою є діяльність частини казенних, експериментальних та інших планово-збиткових підприємств, які фінансуються за рахунок державних дотацій).
Підприємницька господарська діяльність здійснюється суб'єктом господарювання як безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг з метою отримання прибутку, яку здійснюють фізичні та юридичні особи, зареєстровані як суб'єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством.
Господарське право України розвивається як система норм, які регулюють три сектори економіки. Домінуючим є державний сектор, до якого належать різні господарюючі суб'єкти, засновані на державній власності (близький до нього сектор, заснований на комунальній власності). Другий сектор становлять підприємства, засновані на колективній власності (західні економічні теорії вважають його приватним, але він у нашій країні настільки одер-жавлений, що вважати його приватним немає достатніх підстав). Це - колективні підприємства, виробничі кооперативи, господарські товариства. Третім, найбільш цікавим сектором, що швидко розвивається, є приватний сектор. З розвитком процесу приватизації майна державних підприємств питома вага цього сектора зростатиме.
Слід враховувати також і те, що господарське право регулює відносини щодо державного регулювання економіки, яке здійснюється у певних правових формах і за допомогою певних методів. Об'єктивними чинниками, що зумовлюють необхідність державного регулювання господарського життя, є:
o виконання державою соціальних функцій - забезпечення умов для нормальної життєдіяльності суспільства, в тому числі у сфері економіки. Таким чином держава виконує функцію організації господарського життя суспільства;
o наявність у держави на праві власності ще досить значного масиву майна (передусім засобів виробництва), що зумовлює управління державним сектором економіки з боку держави-власника.
Як носій політичної влади і як власник значної частини засобів виробництва держава здійснює державне регулювання економіки в таких основних формах:
- державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України. Згідно зі ст. 1 Закону України "Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України" від 23 березня 2000 р.2 державне прогнозування економічного і соціального розвитку - це науково обгрунтоване передбачення напрямів розвитку країни, окремих галузей економіки або окремих адміністративно-територіальних одиниць, можливого стану економіки та соціальної
сфери в майбутньому, а також альтернативних шляхів і строків досягнення параметрів економічного і соціального розвитку. Прогноз економічного і соціального розвитку є засобом обгрунтування тієї чи іншої стратегії та прийняття конкретних рішень органами законодавчої та виконавчої влади, органами місцевого самоврядування щодо регулювання соціально-економічних процесів.
Програма економічного і соціального розвитку України - це документ, в якому визначаються цілі та пріоритети економічного і соціального розвитку, засоби та шляхи їх досягнення, формується взаємоузгоджена і комплексна система заходів органів законодавчої і виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, спрямованих на ефективне розв'язання проблем економічного і соціального розвитку, а також характеризуються очікувані зміни у стані економіки та соціальної сфери.
Система прогнозних і програмних документів економічного і соціального розвитку складається з:
прогнозів економічного і соціального розвитку України на се-редньо- та короткостроковий періоди;
Державної програми економічного і соціального розвитку України на короткостроковий період;
прогнозів економічного і соціального розвитку Автономної Республіки Крим, областей, районів та міст на середньостроко-вий період;
програм економічного і соціального розвитку Автономної Республіки Крим, областей, районів та міст на короткостроковий період;
прогнозів розвитку окремих галузей економіки на середньо-строковий період;
програм розвитку окремих галузей економіки (ст. 5 Закону України "Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України");
- управління як правова фбрма державного регулювання еко-номіки означає прийняття компетентним органом юридичне значущих рішень для суб'єктів господарювання з оперативних питань господарського життя (державна реєстрація суб'єктів підприємництва, ліцензування певних видів господарської діяльності, встановлення лімітів використання природних ресурсів, квотування зовнішньоекономічних операцій тощо);
- контроль як правова форма державного регулювання економіки - це сукупність організаційно-технічних і правових заходів, спрямованих на визначення компетентними органами ступеня відповідності фактичних напрямів і результатів діяльності суб'єктів господарського життя встановленим державою правилам, нормам і нормативам, а також виявлення порушень у діяльності цих суб'єктів, вжиття заходів щодо їх усунення, у тому числі застосування господарсько-правових санкцій.
Так, відповідно до ст. 32 Закону України "Про підприємства в Україні" контроль за окремими сторонами діяльності підприємства здійснюють: державна податкова інспекція (за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством); державна контрольно-ревізійна служба (за витрачанням коштів і матеріальних цінностей, їх збереженням, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і звітності в міністерствах, відомствах, державних комітетах, державних фондах, бюджетних установах, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують кошти з бюджетів усіх рівнів та державних валютних фондів, розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому); державні органи, на які покладено нагляд за безпекою виробництва та праці, протипожежною та екологічною безпекою, інші органи відповідно до законодавства України;
- нормативне регулювання як правова форма державного регулювання економіки означає встановлення компетентними державними органами правил здійснення господарської діяльності. Воно здійснюється шляхом визначення правового статусу суб'єктів господарювання, правового режиму їхнього майна; правових засад і гарантій підприємництва; правил конкуренції та норм ан-тимонопольного регулювання; порядку укладання та виконання господарських договорів, заходів майнової відповідальності за порушення у здійсненні господарської діяльності; засад зовнішньоекономічної діяльності та митної справи тощо.
Правові форми державного регулювання економіки реалізуються за допомогою певних способів впливу на поведінку суб'єктів господарювання. Такі передбачені законодавством способи впливу держави на поведінку суб'єктів господарського життя з
метою отримання необхідного суспільству результату можна назвати методами державного регулювання.
Традиційно в науці господарського права виділяють дві групи методів впливу держави на економіку, на поведінку суб'єктів господарювання - адміністративні та економічні. Виходячи з цього, адміністративні методи - це такі способи впливу держави, за яких необхідний суспільству результат досягається шляхом прямого наказу (обов'язкового припису) компетентного органу, що підлягає виконанню суб'єктом господарювання незалежно від того, чи вигідно це виконання йому економічно, чи ні.
Економічні методи - це такі способи впливу держави на економіку, на суб'єктів господарювання, за яких необхідний суспільству результат досягається шляхом стимулювання' суспільного виробництва, через економічний інтерес виконавців (як за допомогою матеріального заохочення, так і за допомогою майнової відповідальності за результати господарської діяльності).
Адміністративні та економічні методи застосовуються у межах чинного господарського законодавства залежно від конкретних економічних, політичних та інших умов, а також виходячи з мети і завдань, що стоять перед державою і суспільством на певному історичному проміжку часу.
З часом елемент державного регулювання зменшуватиметься, норми господарського права України будуть "комерціалізуватися". Воно перетворюватиметься на комерційне право, яке діятиме паралельно з цивільним.
У країнах ринкової економіки правові системи традиційно включають комерційне (не господарське, як у нас) право. Це системи норм права, що регулюють комерційну діяльність у широкому розумінні, тобто виробництво і купівлю-продаж товарів, робіт, послуг (а не в розумінні "правил торгівлі"). У таких країнах, як Німеччина, Франція, Сполучені Штати Америки, комерційне право кодифіковано у формі комерційних кодексів (в Японії - господарського кодексу), які діють паралельно з цивільними кодексами.
§ 2. Господарські правовідносини, їх ознаки та види
У сфері економіки виникають і функціонують різноманітні відносини, пов'язані з господарською діяльністю. Зокрема, держава здійснює функції загального управління економікою, З цією метою у центрі й на місцях діють органи державної виконавчої влади - міністерства, державні комітети, інші центральні органи. Отже, у народному господарстві складаються управлінські відносини між цими органами та підприємствами. Ці відносини регулюються адміністративним правом, тобто є адміністративними правовідносинами.
У народному господарстві застосовується наймана праця працівників. Відносини щодо організації її застосування, оплати праці, часу праці і відпочинку, гарантій та компенсацій тощо регулює трудове право.
Господарюючі суб'єкти у процесі господарювання володіють і користуються природними ресурсами. Відносини щодо природокористування регулюються природоресурсовими галузями права (земельне, водне, гірниче, лісове, екологічне тощо).
Господарюючі суб'єкти формують з прибутку і використовують власні фінансові ресурси, є платниками податків тощо. Отже, вони є суб'єктами фінансових правовідносин.
Між підприємствами, підприємцями та громадянами виникають майнові відносини щодо задоволення особистих потреб громадян у товарах, роботах і послугах. Ці відносини регулює цивільне право.
Визнавати всі зазначені відносини господарськими, як це іноді робиться в літературі, означало б, що спеціальної категорії господарських відносин взагалі не існує. Об'єктивно необхідні для здійснення господарської діяльності вони за своєю економічною природою не є господарськими. Ці відносини лише створюють організаційні, матеріальні, фінансові та інші передумови функціонування господарських відносин.
Господарсько-правова концепція визначає господарські відносини у власному (спеціальному) розумінні, а саме: господарськими є відносини між господарюючими суб'єктами (підприємствами, підприємцями) та органами управління, які утворюються у процесі організації і безпосереднього здійснення господарської діяльності. Господарські відносини, як предмет регулювання, складаються лише з двох елементів - організаційного (організація виробництва, обігу) і майнового. Сукупність господарських відносин у такому вузькому розумінні є предметом господарського права. За предметом у такому розумінні господарське право вирізняється з інших галузей права, норми яких діють у народному господарстві.
Господарські відносини мають певні ознаки. Насамперед це обмежене, порівняно з цивільним правом, коло суб'єктів. Такими суб'єктами є:
господарські організації, створені для безпосередньої господарської діяльності і зареєстровані як юридичні особи;
державні і недержавні органи, які здійснюють управління економікою (міністерства, держкомітети, господарські об'єднання, управління тощо);
структурні підрозділи господарських організацій, наділені компетенцією щодо здійснення господарської діяльності;
фізичні особи, офіційно зареєстровані у статусі підприємців;
державні і громадські установи та організації, що є споживачами продукції (товарів), робіт та послуг.
Особливим суб'єктом господарських відносин є держава, від імені якої діють її органи.
Другою характерною ознакою господарських відносин є поєднання в них організаційних і майнових елементів. Таке поєднання зумовлено тим, що однією з правових підстав виникнення та функціонування господарських правовідносин між господарюючими суб'єктами та їх контрагентами є "акти планування" (ст. 152 Цивільного кодексу Української РСР), зокрема, державні замовлення. Правовою підставою виникнення господарських правовідносин є рішення їхніх суб'єктів укласти відповідний договір (п. 1 ст. 21, п. 2 ст. 22 Закону України "Про підприємства в Україні"). Ці рішення грунтуються на планах підприємств (плани економічного і соціального розвитку, бізнес-плани).
Третя ознака господарських відносин - їх матеріальний зміст, тобто суспільне виробництво і реалізація (оборот) господарюючими суб'єктами продукції (виконання робіт, надання послуг).
За наведеними ознаками господарських відносин можна розмежувати предмети регулювання цивільного і господарського права. Отже, норми цивільного права універсальні і поширюються на фізичних і юридичних осіб незалежно від діяльності, якою вони займаються. Норми господарського права спеціальні в тому розумінні, що діють лише стосовно юридичних осіб, їх структурних підрозділів, окремих підприємців, які здійснюють суспільну господарську діяльність і споживають її результати. Тобто предмет господарського права вужчий за предмет цивільного права. Цивільне право складається з норм однієї галузі, які на засадах юридичної рівності суб'єктів регулюють майнові і особисті не-майнові відносини; господарське право відповідно до законодавства є комплексною галуззю. Воно грунтується на загальних нормах цивільного права про правоздатність юридичних осіб, зобов'язаннях та нормах про окремі види господарських договорів. У господарському праві об'єднуються також ті норми адміністративного, фінансового й інших галузей права, які регулюють господарську діяльність підприємств та інших господарюючих суб'єктів.
Сукупність господарських відносин, які складаються між господарюючими суб'єктами, їхніми контрагентами, органами управління у процесі організації і здійснення господарської діяльності, виробництва і реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг, становить предмет господарського права.
Виходячи з цього господарське право можна визначити як систему правових норм, що регулюють господарські відносини у процесі організації та безпосереднього здійснення господарської діяльності.
Господарські правовідносини можуть бути класифіковані за різними ознаками.
Так, за характером правовідносин розрізняють:
- відносини щодо безпосереднього здійснення господарської діяльності (виробництва та реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг);
- відносини щодо управління (у тому числі організації) господарською діяльністю (державна реєстрація, ліцензування, патентування, квотування та інші форми державного регулювання господарської діяльності).
За взаємним становищем сторін правовідносини поділяються на-
- горизонтальні, учасники яких рівноправні;
- вертикальні, в яких одним з учасників виступає орган управління, у тому числі власник майна чи уповноважений ним орган.
За сферою дії правовідносини поділяються на:
- внутрішньогосподарські, що виникають всередині господарської організації між її структурними підрозділами;
- міжгосподарські (зовнішньогосподарські), що виникають між юридичне самостійними суб'єктами господарювання.
За галузями народного господарства і сферами управління, в яких вони виникають і функціонують, виділяють такі правовідносини:
- у галузі промисловості;
- у галузі сільського господарства;
- у галузі транспорту;
- у галузі капітального будівництва;
- у сфері приватизації;
- у сфері антимонопольного регулювання;
- у сфері зовнішньоекономічної діяльності тощо.
§ 3. Методи господарського права
Методи господарського права - це сукупність способів регулюючого впливу норм господарського права на поведінку суб'єктів господарських правовідносин. Концептуально методи господарського права будуються на двох принципах: загальнодозвільному ("дозволено все, що не заборонено законом"), за яким діють підприємства і підприємці, та зобов'язуючому ("суб'єкти господарського права зобов'язані і мають вчиняти те, що на них покладено законом"). Цей принцип в основному стосується органів державного управління економікою. Як зазначається у ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Господарські відносини є комплексними відносинами. Вони поєднують у собі організаційні і майнові (вартісні) елементи. Тому у господарському праві як комплексній галузі права загалом діють три (а не один, як у некомплексних галузях) основні методи правового регулювання.
Передусім це метод автономних рішень суб'єктів господарських відносин. Він грунтується на тому, що підприємства, підприємці мають право з власної ініціативи приймати будь-які рішення, які не суперечать законодавству України (ст. 27 Закону України "Про підприємства в Україні", статті 3, 5 Закону України "Про підприємництво"). Це означає, що суб'єкти господарських відносин самостійно: а) планують свою господарську діяльність; б) в межах законодавства вільно обирають предмети господарських договорів і визначають зобов'язання в них, всі необхідні умови господарських взаємовідносин (статті 20, 21 Закону України "Про підприємства в Україні", ст. 5 Закону України "Про підприємництво").
Існує ще метод владних приписів (вимог законів і вказівок компетентних органів, обов'язкових для суб'єктів господарських відносин). Згідно з ним діяльність (поведінка) суб'єктів підпорядковується обов'язковим моделям правовідносин, визначеним законодавством. Це, зокрема, обов'язковість додержання заборон закону щодо здійснення господарської діяльності (ліцензії, квоти, спеціальні режими тощо), обов'язок визначених у законодавстві підприємств укладати з державою державні контракти та ін.
У господарському праві діє також метод рекомендацій. Держава регулює поведінку суб'єктів господарських відносин шляхом рекомендованих моделей відповідних правовідносин. Наприклад, зразкові форми договорів щодо окремих видів відносин, методичні рекомендації стосовно окремих видів діяльності у сфеpi господарювання - це приклади застосування державою зазначеного методу.
Залежно від конкретних господарських ситуацій, інтересу держави стосовно тих або інших господарських відносин та інших чинників, що регулюють господарське життя, можуть використовуватися будь-які із зазначених методів, виходячи з того, який з них буде найефективнішим.

Завдання та запитання на закріплення вивченого
1. Чим визначається зміст предмета господарського права?
2. Що таке господарська діяльність? Які її види ви знаєте?
3. Які сектори економіки регулює господарське право?
4. Які види правовідносин складаються у процесі господарювання?
5. Що таке господарські відносини?
6. Назвіть характерні ознаки господарських відносин.
7. Дайте визначення предмета господарського права.
8. Що таке метод автономних рішень?
9. Розкрийте зміст методу владних приписів.
10. Що являє собою метод рекомендацій?