Библиотека Воеводина ... Управління зовнішньоекономічною діяльністю / за ред. А.І. Кредісова ... реферати курсова робота диплом бакалаврська курсова економіка реферат фінанси дипломна робота бізнес політекономія економікс суд юриспруденція опт право маркетинг брендінг література бібліотека книжки студент реферат підручник теорія інвестиції менеджмент управління підприємництво підприємство реклама міжнародна словник енциклопедія історія ЗЕД тнк корпорація концерн консорціум аудит страхування біржа гроші кредит збут ресторан паблік рілейшнз public relations PR персонал фірма компанія безкоштовно free фокус-группа focus-groups дослідження ринку архів журнал стаття аналіз коментарі



  Библиотека Воеводина ... Главная страница    "Управління зовнішньоекономічною діяльністю" / за ред. А.І. Кредісова


 

Тексты принадлежат их владельцам и размещены на сайте для ознакомления

Розділ 4. Організація експортно-імпортних операцій
тоди операцій з експорту й імпорту товарів
Загальні принципи організації та управління виробничо-збутовою діяльністю промислових фірм
Центральний апарат
Виробничі відділення
2. Організація експортних операцій
3. Організація торговельного апарату промислових фірм для імпортних операцій
4. Торговельно-посередницькі операції
Поняття і види торговельно-посередницьких операцій
Операції з перепродажу
Комісійні операції
Агентські операції
Брокерські операції
5. Організаційні форми торговельно-посередницьких операцій
Торговельні фірми
Комісійні фірми
Агентські фірми
Брокерські фірми
Фектори

Розділ 4
Організація експортно-імпортних операцій

1. ОСНОВНІ МЕТОДИ ОПЕРАЦІЙ З ЕКСПОРТУ Й ІМПОРТУ ТОВАРІВ
вгору
У міжнародній торговельній практиці використовуються два основні методи здійснення експортно-імпортних операцій, а саме: прямий (direct) експорт та імпорт, що передбачає постачання товарів промисловими підприємствами безпосередньо іноземному споживачеві або закупівлю в нього відповідних товарів, і непрямий (indirect) експорт та імпорт, що припускає продаж і купівлю товарів через торговельних посередників.
Для сучасного етапу розвитку великого виробництва з величезною концентрацією і централізацією капіталу характерним є розширення прямого експорту й імпорту. Наприклад, у США нині 2/3 експорту промислових товарів здійснюється безпосередньо виробниками.
Прямий метод зовнішньоекономічних операцій застосовується:
* при продажу і закупівлі промислової сировини на основі довгострокових контрактів;
* у разі експорту дорогого і великогабаритного устаткування;
* у разі експорту стандартного устаткування через закордонні філії;
* при закупівлі сільськогосподарських товарів у фермерів;
* у разі продажу і закупівлі товарів державою. Прямі зв'язки мають низку переваг: більш тісні контакти з контрагентом; краще знання кон'юнктури ринку; швидке пристосування своїх виробничих потужностей до потреб покупця. Проте і непрямий експорт та імпорт продовжують зберігати своє значення. За деякими оцінками, з допомогою торговельних посередників у світовий товарообіг залучається біля 50 % загального обсягу товарів. Цей метод застосовується:
* у разі збуту стандартного промислового устаткування;
* у разі збуту споживчих товарів;
* при реалізації другорядної продукції;
* на окремих важкодоступних і маловідомих ринках;
* при просуванні нових товарів;
* у разі відсутності власної збутової мережі;
* за умови, що торгівля монополізована значними торговельно-посередницькими фірмами.
У непрямого методу експортно-імпортних операцій також є свої переваги: великий досвід, власна мережа обслуговування, гарні зв'язки, знання ринку й кон'юнктури.
ЗАГАЛЬНІ ПРИНЦИПИ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА УПРАВЛІННЯ ВИРОБНИЧО-ЗБУТОВОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ ПРОМИСЛОВИХ ФІРМ. Промислові фірми мають у своєму складі різні підрозділи, які можна розділити на три групи:
1) виробничі відділи, що займаються питаннями, пов'язаними з випуском продукції;
2) функціональні відділи, куди входять відділи збуту, вивчення ринків, реклами, постачання, транспорту, страхування, юридичний, економічний і планування;
3) адміністративні відділи: фінансовий відділ, бухгалтерія, відділ кадрів, відділ відносин із службовцями й урядом.
Організаційна структура фірми і принципи управління визначаються низкою чинників - розмірами виробництва, виробничим профілем, технологією виробництва, сферою діяльності, масштабами закордонної діяльності й ін.
Розрізняють дві головні форми управління промисловими фірмами: централізована і децентралізована. Централізована передбачає управління господарською діяльністю підприємств з одного центру, жорстку регламентацію і координацію їх діяльності, повну відсутність господарської самостійності. Така форма використовується звичайно невеликими компаніями, технологічно пов'язаними, які функціонують переважно у видобувних галузях і орієнтуються на національний ринок. Керівництво такою фірмою здійснюють президент компанії, два віце-президенти, один із яких відає виробництвом, інший - збутом товарів. Вирішення інших питань передається звичайно спеціалізованим фірмам. Якщо фірма велика, то в її складі кілька віце-президентів, їм підпорядковано багато відділів, якими керують управляючі. Іноді при великій фірмі створюється комітет управляючих або рада з координації і вироблення загальної політики.
Децентралізована форма управління передбачає створення усередині фірми виробничих відділень, що користуються повною господарською самостійністю. За вищою адміністрацією фірми зберігаються лише функції контролю, координації їх діяльності. Тут усе, звичайно, умовне. У деяких великих фірмах президент усе-таки втручається в справи віддалень. Перехід до децентралізованої форми обумовлений тим, що всередині фірми створюється велика кількість виробничих підприємств.
До структури управління децентралізованої фірми входять: центральний апарат; виробничі відділення; центральні служби; контрольна і фінансова служби.
ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПАРАТ. Вищою керівною ланкою фірми є загальні збори акціонерів. Проте фактично воно відіграє незначну роль. Практично фірмою керує наглядова рада і правління.
Наглядова рада обирається на загальних зборах акціонерів. Його функції зводяться до найважливіших питань життя фірми:
* визначення політики у сфері виробництва;
* питання капіталовкладень;
* напрямки науково-дослідної роботи;
* політика цін;
* реорганізація фірми;
* кадрові питання.
Очолює раду голова. Кількість членів визначається Статутом.
Для здійснення оперативного керівництва наглядова рада призначає правління. Воно складається з кількох директорів, а очолює його президент або директор-розпорядник. Директори - члени правління також призначаються наглядовою радою і не мають права без її згоди входити до складу правління інших компаній. Директори або формально беруть участь у засіданні правління, коли оперативне керівництво здійснює сам президент, або їм дається самостійна ділянка роботи у фірмі.
Члени правління одержують високу зарплату або гарантовану у вигляді відрахування від прибутку.
Сьогодні президент фірми рідко сам керує фірмою, звичайно управління здійснюється колективно з участю різних комітетів (фінансового, адміністративного та ін.), які створюються при наглядовій раді і формуються з її членів.
ВИРОБНИЧІ ВІДДІЛЕННЯ. Сучасна велика компанія складається зі значної кількості виробничих відділень, їх очолюють управляючі. Виробничі відділення об'єднують дочірні компанії, що входять до фірми і здійснюють свою діяльність через відповідні функціональні відділи. Відносини між виробничими відділеннями усередині фірми будуються на комерційних засадах. Розрахунки здійснюються на основі трансфертних цін через бухгалтерію, грошових платежів немає. Управляючі самі встановлюють норму прибутку для всього відділення. Вони самостійно ведуть облік, підбір кадрів.
Виробничі відділення концернів мають і юридичну самостійність. У цьому разі у них є власні правління, вони самі укладають контракти з іншими фірмами.
В основі організаційної побудови фірми з децентралізованою формою управління лежить або галузевий принцип (спільність продукції, що випускається фірмою), або територіальний (місце розташування підприємства).
"Дженерал Моторз", наприклад, має 34 виробничі відділення, побудовані за галузевим принципом, і одне відділення закордонних операцій, побудоване за територіальнім принципом. Відділення не підпорядковуються одне одному.
Центральні служби децентралізованої фірми представлені науково-дослідними і конструкторськими відділами, лабораторіями обчислювальних машин, статистичними відділами, відділами будівництва, транспорту, збуту, постачання, маркетингу, реклами, юридичного відділу і відділу планування.
Контрольна та фінансова служба складається з контролера, скарбника, головного ревізора і бухгалтера.

2. ОРГАНІЗАЦІЯ ЕКСПОРТНИХ ОПЕРАЦІЙ
вгору
Якщо обсяг зовнішньоторговельних операцій у фірми незначний і основна частина продукції реалізується на зовнішньому ринку, то для здійснення зовнішньоторговельних операцій вона використовує торговельний апарат, призначений для роботи на внутрішньому ринку.
При збільшенні зовнішньоторговельних операцій створюється спеціальний експортний відділ, що не входить до складу внутрішнього збутового апарату. Він, як правило, складається з таких підрозділів:
* функціональні сектори (торговельно-договірний, валютний, калькуляції, транспорту, реклами) вивчають відповідні функціональні питання, готують керівництву необхідні відомості про умови здійснення зовнішньоторговельних операцій, надають кваліфіковані консультації;
* територіальні сектори приділяють увагу всім питанням торгівлі з певною групою країн незалежно від номенклатури товару;
* галузеві сектори займаються питаннями торгівлі лише якимось окремим товаром або дуже близькою за характером групою товарів.
Іноді замість експортних відділів великі фірми мають підрозділи в закордонних відділеннях, побудовані за регіональним принципом, їм підпорядковуються всі збутові і виробничі фірми за кордоном. Наприклад, у "Дженерал Моторз" лише одне закордонне відділення, в американської компанії "Зінгер" - п'ять.
Для реалізації продукції усіх своїх підприємств великі фірми нерідко створюють центральний офіс у вигляді юридичне самостійного акціонерного товариства або дочірньої експортної фірми, при цьому комерційна діяльність повністю відокремлюється від виробничої. Наприклад, "Інтернешнл електрик компані" виконує цю роль для "Дженерал електрик компані", а дочірня збутова фірма американської компанії "IBM" (з виробництва ЕОМ), названа "IBM World Trade Corp.", побудована за територіальною ознакою і має п'ять закордонних відділень.
Створення таких офісів зі збуту продукції вигідно великим підприємствам. Формально фірма-мати не відповідає за діяльність цих офісів, що дає змогу проводити будь-які операції.
Дрібні і середні фірми іноді організовують спільні збутові компанії у формі експортних асоціацій. Поширеною формою експортних операцій великих фірм є складальні заводи, їх мають фірми "Зінгер", "Монтекатіні", "Фіат", "Дюпон". Фірми, що створюють складальні заводи, володіють низкою переваг: скорочуються транспортні витрати, оскільки збут готової продукції наближається до споживача, вартість перевезень зменшується на 20-30 %; скорочуються витрати на оплату мита (із напівфабрикатів вони стягуються в менших розмірах); знижуються витрати на тару й упакування; зменшуються витрати на заробітну плату.
У країнах, що розвиваються, монополістичні об'єднання створюють змішані збутові компанії. У результаті менший ризик втрати власності, зменшуються податки, використовується місцева збутова мережа.
Великі фірми створюють власний зовнішньоторговельний апарат за кордоном. До його завдань входить вивчення ринку, умов угод, смаків споживачів. За кордоном експортер може організувати оптові фірми зі збуту продукції. Вони приймають від імпортерів замовлення, пересилають їх своїм фірмам, стежать за виконанням замовлень, беруть участь у здаванні продукції замовникам, роблять із ними фінансові розрахунки, організовують рекламу. Деякі фірми мають склади готової продукції. Тоді їхні функції розширюються, вони демонструють товари і реалізують їх за кордоном.
За кордоном створюються і фірми, що займаються не тільки оптовою, а й роздрібною торгівлею. Організація роздрібної торгівлі за кордоном характерна для фірм, що випускають автомобілі, телевізори, взуття, парфумерію й інші товари. Оптові фірми виконують свої функції через комівояжерів, що є безпосередніми представниками промислових фірм. Вони приймають замовлення, ознайомлюють покупців із товарами, інформують фірму про смаки покупців, іноді є інкасаторами сум, одержуваних від покупців.

3. ОРГАНІЗАЦІЯ ТОРГОВЕЛЬНОГО АПАРАТУ ПРОМИСЛОВИХ ФІРМ ДЛЯ ІМПОРТНИХ ОПЕРАЦІЙ
вгору
Імпорт здійснюють лише великі фірми, муніципалітети, універмаги, ресторанні концерни.
Для здійснення операцій фірми створюють імпортні відділи, що включають, як правило, два сектори - закупівельний та адміністративний. Іноді фірми звертаються до послуг вояжерів із закупівлі. Вони так само, як і комівояжери, є роз'їзними прикажчиками або агентами фірми. За свою роботу вони одержують невеличку ставку плюс відсоток від суми угоди.
У великих центрах, де переважно закуповується товар, створюються постійні представництва. У промислових центрах розташовуються також закупівельні контори, що безпосередньо скуповують товари. Перш ніж придбати товар, вони посилають оферти та зразки своїм фірмам. Іноді самостійно вирішують питання про закупівлю, якщо мова йде про невелику партію.
У деяких країнах, що розвиваються, створені урядові організації, які займаються експортом окремих товарів, котрі виробляються на державних підприємствах або скуповуються в окремих приватних осіб (наприклад, Бразильський інститут кави, державні нафтові розробки Аргентини). Промислові фірми при закупівлі товарів користуються послугами цих організацій.
Значну допомогу в організації імпорту надають також імпортні асоціації. Наприклад, у США не без успіху функціонує "Ассошіейтед імпортерз оф алкогол продактз".

4. ТОРГОВЕЛЬНО-ПОСЕРЕДНИЦЬКІ ОПЕРАЦІЇ
вгору
ПОНЯТТЯ І ВИДИ ТОРГОВЕЛЬНО-ПОСЕРЕДНИЦЬКИХ ОПЕРАЦІЙ. Під торговельно-посередницькими операціями розуміють операції, пов'язані з купівлею і продажем товарів, які виконуються за дорученням виробника-експортера незалежним від нього торговельним посередником на основі угоди або доручення.
Торговельне посередництво - це досить широке поняття, що охоплює чимале коло послуг: перепродаж товару; пошук закордонного контрагента; підготовка і укладання угоди; кредитування сторін; здійснення транспортно-експедиторських операцій; страхові операції; проведення рекламних заходів; технічне обслуговування.
До торговельно-посередницьких фірм належать фірми, що з юридичного і господарського погляду не залежать від виробника або споживача товару (сюди, звичайно, не входять філії або дочірні товариства промислових компаній). Вони діють заради одержання прибутку, що створюється або як різниця між цінами, за якими вони купують і продають товар, або як винагорода за послуги.
Як правило, торговельно-посередницькі фірми займаються лише комерційною діяльністю, хоча найбільші з них можуть і обробляти куплений товар. Використання торговельних фірм дає певні переваги.
1. Фірма-експортер у такому разі не вкладає якихось значних коштів в організацію збутової мережі на території країни-імпортера, тому що торговельно-посередницькі фірми мають свою власну матеріально-технічну базу (складські приміщення, демонстраційні зали, ремонтні майстерні, роздрібні магазини).
2. Вони звільняють експортера від багатьох турбот, пов'язаних із реалізацією товару (доставляння, сортування, упаковування), пристосовуючись до вимог ринку.
3. Суттєвим є використання капіталу торговельно-посередницьких фірм на основі короткострокового і середньострокового кредитування. Тут велике значення мають стійкі зв'язки торговельно-посередницьких фірм із банками, страховими компаніями.
4. Нарешті, ринки деяких товарів цілком монополізовані торговельними посередниками (наприклад, брокерами в Англії) і не доступні для прямих контактів із споживачами.
Недоліком використання посередників є те, що експортер позбавлений безпосередніх контактів із ринками збуту і цілком залежить від сумлінності посередника.
Торговельно-посередницькі операції можна поділити на чотири види: з перепродажу; комісійні; агентські; брокерські. ОПЕРАЦІЇ З ПЕРЕПРОДАЖУ. Вони здійснюються торговельним посередником від свого імені і за свій рахунок. Тут торговельний посередник є стороною договору як з експортером, так і з покупцем. Розрізняють два види операцій з перепродажу.
До першого виду належать операції, коли торговельний посередник відносно експортера є покупцем. Він стає власником товару і може реалізувати його будь-кому і за будь-якою ціною. Термінологія, що стосується таких посередників, різна:
Merchant - Англія, США;
Handler - ФРН;
Stockholder - ринок чорних металів Англії;
Operator - торговці цукром на Нью-Иоркській біржі;
Dealer - торговці какао на Лондонській біржі;
Principal - торговці кольоровими металами.
Другий вид операцій - коли експортер і торговельний посередник підписали договір про продаж товарів на певній території, у конкретний термін (вказуються й інші деталі) згідно з договором. Термінологія торговців за цим договором також різна:
Distributor - США, Англія;
Vertragshandler - ФРН.
Отже, посередництво згідно з договором полягає в просуванні товарів від експортера до споживача, при цьому торговець зобов'язаний дотримуватися певних умов експортера.
КОМІСІЙНІ ОПЕРАЦІЇ. Це укладення однією стороною (місіонером), за дорученням другої сторони (комітента), угод від свого імені, але за рахунок комітента. Взаємовідносини регулюються договором. Комітент залишається до кінця власником товару. Комісіонер же не купує товару (він залишається в руках експортера). Але для третьої сторони
(покупця) стороною договору є комісіонер, а комітента він може і не знати. Комісіонер одержує винагороду або як відсоток, або як різницю між ціною, установленою комітентом, і ціною продажу.
А якщо покупець не може розплатитися з комісіонером? Звичайно комісіонер не відповідає за кредитоспроможність третіх осіб. Проте іноді в комісійний договір включається умова про поруку комісіонера за виконання угоди покупцем, тобто гарантії комітента від несплати. Така умова називається делькредере (del credere). У договорі вказується при цьому ціна (максимальна або мінімальна), а також термін передання грошей комісіонером комітентові.
Якщо замовлення йде від імпортера комісіонеру (тобто навпаки) на купівлю в країні експортера товарів, то він називається індентом (indent). Він може бути закритим, якщо імпортер точно вказує в замовленні, де і що купити, або відкритим, якщо індент надає комісіонеру право вибору покупця.
Різновидом комісійних угод є консигнаційні угоди. Це продаж товарів зі складу комісіонера, але товар належить консигнанту, тобто експортеру. Консигнаційна форма торгівлі використовується у разі слабкого освоєння ринку або при поставці нових товарів чи товарів масового виробництва, у стійкому збуті яких експортер не впевнений.
Це зручна форма торгівлі, що дає змогу ознайомитися з товаром і вибрати потрібний.
АГЕНТСЬКІ ОПЕРАЦІЇ. Це доручення однієї сторони, що називається принципалом, другій стороні, яка іменується агентом, здійснення юридичних угод за рахунок і від імені принципала (комісіонер діє від свого імені) на визначеній території. Незалежність агента виявляється в тому, що він не перебуває в трудових відносинах із принципалом і здійснює свою діяльність самостійно на основі агентської угоди. Він є юридичною особою, зареєстрованою у торговельному реєстрі. Агент лише сприяє угоді, але сам не є стороною, тобто контракт про купівлю не укладає. Термінологія щодо таких посередників різноманітна: в Англії і США - це агент і принципал, у ФРН, Японії - торговельний представник, у Скандинавських країнах - агент і підприємець, у Латинській Америці - повірений і довіритель. Плутанина полягає в тому, що в Англії і США під агентством часто розуміють усі види посередництва.
БРОКЕРСЬКІ ОПЕРАЦІЇ. Це встановлення через посередника-брокера (англ. broker, франц. courtier, нім. makler) контактів між продавцем і покупцем (а також між страховиком і страхувальником, судновласником і фрахтувальником). Брокер не є стороною в договорі, а використовується лише для інформування двох сторін, що беруть на себе зобов'язання за угодою. На відміну від агента, він не перебуває в договірних відносинах зі сторонами, а діє на основі окремих доручень.
Крім головної функції - знайти покупця для продавця або, навпаки, продавця для покупця - брокер виконує певні додаткові функції. Зокрема, він здійснює:
* контроль за виконанням контракту і пред'явленням рекламацій;
* іноді бере на себе обов'язки делькредере;
* підбір партії товару визначеного асортименту;
* збір інформації про стан ринку.
Брокер одержує винагороду, що називається брокередж (brokerage англ.), куртаж (courtage франц.), провізіон (provision нім.). Розмір цієї винагороди за товарними операціями коливається від 0,25 до 2-3%.
Брокер не має права представляти інтереси іншої сторони або приймати від іншої сторони комісію, за винятком випадків, коли на це є згода клієнта. Іноді посередниками можуть бути два брокери - один за дорученням продавця, другий - за домовленістю покупця. Брокери спеціалізуються на продажі, купівлі одного виду товару, біржового або аукціонного.

5. ОРГАНІЗАЦІЙНІ ФОРМИ ТОРГОВЕЛЬНО-ПОСЕРЕДНИЦЬКИХ ОПЕРАЦІЙ
вгору
Залежно від характеру здійснюваних операцій розрізняють такі види торговельно-посередницьких фірм: торговельні; комісійні; агентські; брокерські; фектори.
ТОРГОВЕЛЬНІ ФІРМИ найчастіше здійснюють операції за свій рахунок і від свого імені. Вони, як правило, підтримують тривалі відносини з постачальниками.
Види торговельних фірм:
* торговельні доми (merchant hauses) закуповують товари у виробників або купують за кордоном і продають своїм оптовикам чи роздрібним торговцям;
* експортні фірми (export firms) закуповують товар на внутрішньому ринку і перепродують за кордоном, іноді виконуючи і комісійні доручення. Вони бувають спеціалізовані, тобто з торгівлі одним товаром, і універсальні - широка номенклатура товарів;
* імпортні фірми (import merchants) закуповують за свій рахунок за кордоном товари і продають на внутрішньому ринку. Вони звичайно мають великі склади з товарами і спеціалізуються на закупівлі одного сорту товарів, здебільшого сировинних або продовольчих; здійснюють сортування, упаковування; мають великий досвід, що дає їм можливість конкурувати з іншими фірмами. Ці фірми купують товари або в експортерів, або на біржах і аукціонах.
Зараз досить поширені імпортні фірми, що торгують машинами й устаткуванням. Вони беруть на себе технічне обслуговування і, як правило, мають широку мережу дилерів - дрібних торговців;
* оптові фірми (wholesaler) є посередниками між промисловими підприємствами і роздрібними торговельними фірмами. Вони закуповують за свій рахунок товари за кордоном великими партіями і реалізують окремим споживачам дрібнішими партіями, отримуючи прибуток за рахунок різниці в ціні. Провести межу між оптовою й імпортною фірмою важко. Але оптова фірма закуповує товари не тільки в експортера, а й товари вітчизняного виробництва і просуває їх у власну роздрібну мережу;
* роздрібні фірми (retailer) самі здійснюють операції з імпорту й експорту, не користуючись послугами великих оптових фірм. Вони мають широку мережу своїх магазинів, філій;
* дистриб'ютори (distributor) - це фірми в США, Англії й в інших країнах, що здійснюють переважно імпортні операції і є торговцями за договором. Вони займаються продажем лише певного кола товарів;
* стокісти (stockist) - фірми, що перебувають у країні імпортера і виконують в основному консигнаційні операції.
КОМІСІЙНІ ФІРМИ, їх основні види:
* комісійні експортні фірми - представники продавця або покупця. Відповідають за: 1) своєчасність поставки товарів; 2) транспортування; 3) документальне оформлення угоди; 4) страхування; 5) технічне обслуговування (іноді). Можуть виконувати й обов'язки типу індента. Різновид таких фірм - конфірмаційні доми (confirming hauses), що беруть на себе ризик щодо кредитів, які вони від імені виробника надають покупцю;
* комісійні імпортні фірми - представники покупців своєї країни. Вони розміщують замовлення за кордоном від свого імені, але за рахунок вітчизняних комітентів. Крім того, можуть надавати й інші послуги - досліджувати кон'юнктуру ринку (огляди), стежити за відвантаженням товару тощо.
АГЕНТСЬКІ ФІРМИ тривалий час підтримують тісний контакт із принципалом. Вони поділяються на експортних і закордонних агентів.
БРОКЕРСЬКІ ФІРМИ найбільшого розвитку набули в Англії. Це великі компанії, спеціалісти цих фірм мають високу кваліфікацію, підтримують постійні зв'язки з великими банками, що дає змогу їм іноді фінансувати угоди (у заставу під товар). Вони надають кваліфіковану інформацію, випускаючи низку бюлетенів.
ФЕКТОРИ (factors) - торговельні посередники, що виконують широке коло посередницьких обов'язків від імені експортера: експортують продукцію; фінансують експортні операції, сплачують аванс виробнику, видають кредити покупцю, страхують. Звичайно вони беруть участь у торгівлі текстилем, шкурами, лісом. Таких фірм багато в США, Канаді, Англії.
Отже, у міжнародній торговельній практиці вироблено досить чіткий механізм організації експортно-імпортних операцій, що здійснюються або безпосередньо фірмами-виробниками, або торговельними посередниками. Це дає можливість раціонально використовувати відповідні методи, професійно вести зовнішньоторговельну діяльність.
КЛЮЧОВІ СЛОВА:
Прямий експорт і імпорт; непрямий експорт і імпорт; централізоване управління; децентралізоване управління; виробничі відділення; закордонне відділення; операції з перепродажу товару; комісійні операції; агент; брокер; принципал; оптові фірми; роздрібні фірми; стокісти; чинники; дилери.
КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ:
1. Які існують основні операції з імпорту й експорту?
2. У чому перевага прямого методу зовнішньоекономічних операцій?
3. У чому перевага непрямого методу?
4. Які існують організаційні форми прямого експорту й імпорту?
5. Охарактеризуйте основні види посередницьких операцій.
ЛІТЕРАТУРА:
1. Бахрамов Ю. Организация внешнеэкономической деятельности. - СПб., 2000.
2. Попов С. Внешнеэкономическая деятельность фирмы. - М, 2000.
3. Предпринимательство. - М., 1999.
4. Прокушев Е. Внешнеэкономическая деятельность. - М., 1999.
5. Бреддик У. Менеджмент в организации. - М., 1997.
6. Буренин В. Организация и управление внешнеэкономическими связями. - М., 1992.
7. Волкова И. Справочник о фирмах капиталистических стран. - М., 1994.
8. Горчакова И. Организация и техника внешнеэкономических операций на капиталистическом рынке. - М., 1995.
9. Коноринг В. Искусство управления. - М., 1997.
10.Менеджмент организации. - М., 1997.
11. Платонов С. Искусство управленческой деятельности. - М" 1996.
12. Таранов П. Золотая книга руководителя. - М., 1994.
13. Уткин Э. Управление компанией. - М., 1997.
14. Шахмолов Ф. Американский менеджмент. - М., 1944.

<< Розділ 3
Розділ 5  >>