Библиотека Воеводина ... Транснаціональні корпорації / В.Рокоча, О.Плотніков, В.Новицький та ін ... Розділ 13 ... реферати курсова робота диплом бакалаврська курсова економіка реферат фінанси дипломна робота бізнес політекономія економікс суд юриспруденція опт право маркетинг брендінг література бібліотека книжки студент реферат підручник теорія інвестиції менеджмент управління підприємництво підприємство реклама міжнародна словник енциклопедія історія ЗЕД тнк корпорація концерн консорціум аудит страхування біржа гроші кредит збут ресторан паблік рілейшнз public relations PR персонал фірма компанія безкоштовно free фокус-группа focus-groups дослідження ринку архів журнал стаття аналіз коментарі

Библиотека Воеводина ... Главная страница    "Транснаціональні корпорації" / В.Рокоча, О.Плотніков, В.Новицький та ін.


 

Тексты принадлежат их владельцам и размещены на сайте для ознакомления

Частина З
ТНК у світовому економічному просторі

Розділ 13
Геостратегічні орієнтири розвитку інвестиційних тенденцій

13.1. ТНК в економіці економічно розвинутих країн
Помітним є посилення ролі транснаціональних компаній для економік провідних ринкових держав, зокрема членів ОЕСР. Згідно з дослідженням, проведеним цією організацією, у ВВП більшості країн - членів ОЕСР зростає вага фірм і корпорацій, що мають штаб-квартири за межами власних територій. Промовистою ілюстрацією є приклад США. У промисловому виробництві цієї країни питома вага іноземних корпорацій сягає 15,8%, що перевищує відповідні показники 1985 (8,8%) і 1989 років (13,2%). Такі тенденції спостерігаються і у Великій Британії, Канаді та Швеції, "рекордсменом" у цьому процесі є Ірландія, в якій господарські суб'єкти із штаб-квартирами за кордоном забезпечують 66% промислового виробництва та 47% зайнятості у промисловості. Зростає активність іноземних компаній на території Великої Британії. За експертними даними, кількість таких суб'єктів підприємництва на території цієї країни в липні 2000 року становила 28777 проти 25802 в липні 1999 року.
Водночас такі тенденції не є універсальними: в Японії, яка поступається масштабами економіки лише США, іноземні фірми забезпечують працевлаштування тільки 0,89% зайнятих у промисловості.
Слід брати до уваги, що дедалі більшою мірою є умовним розуміння ТНК у категоріях національної належності. Відбувається своєрідний відрив міжнародних корпорацій від "господарської пуповини", країн-метрополій. Цей процес засвідчує, що країна, яка спершу була місцем базування для ТНК, розглядається відповідною господарською структурою як територія або адміністративно-територіальна одиниця з відносними (не виключено - вирішальними) перевагами розміщення.
За експертними оцінками, в 2000 році обсяг прямих іноземних інвестицій у провідні ринкові країни становив 899 млрд. дол., тобто більш як 4/5 від загального світового показника. Це свідчить передусім про привабливість для ТНК стабільних країн з потужною ринковою економікою і гарантованими показниками прибутковості. Найпривабли-вішим об'єктом для капіталів є Західна Європа (597 млрд. дол.), особливо Німеччина, до якої надійшло приблизно 250 млрд. дол., тобто лише трохи менше, ніж до традиційного лідера за цим показником - США (260 млрд. дол.).
Порівняльний аналіз процесів взаємного інвестування США та країн Європи дає підстави для висновку, що протягом останніх десятиліть XX ст. більшу "трансатлантичну" інвестиційну активність демонстрували європейські ТНК, тобто потоки капіталів до Америки значно перевищували обсяги зворотного руху інвестицій до "Старого світу".
За даними європейських аналітико-інформаційних центрів, зокрема експертів газети "Financial Times", європейські фірми вклали в економіку США 220 млрд. дол., а американські компанії інвестували в Західну Європу лише 33 млрд. дол. Такий стан пояснюється особливою роллю США в процесах глобалізації, технологічним випередженням ними країн Європи, а також простішими організаційно-адміністративними процедурами створення компаній та вищою прибутковістю.
Лише впродовж останніх років XX ст. відбулося "підтягування" європейських показників прибутковості до відповідних американських. Якщо в 1995 році дивіденди на акції у США (за виключенням фінансових компаній) становили 16% проти 9% у Західній Європі, то в 1999 році - 15 і 12,5% відповідно. Стимулом для інвестицій у США є також стабільний фінансовий стан американських компаній. Так, співвідношення активів і капіталу компаній у нефінансових американських фірмах становить 3,3 : 1, в той час як у Нідерландах - 2,6 : 1, а у Великій Британії - 2,1 : 1 . У про-мислово ровинутих країнах наприкінці 90-х років спостерігалося стабільне збільшення частки прямих закордонних інвестицій у валовому внутрішньому продукті. Для ввезених ПІІ вона зростала з 0,35% у 1982 році до 1,2% у 1990 році, 2% у 1998 році і 2,75% у 1999 році. Аналогічна тенденція характерна і для вивезених прямих інвестицій. Гхня частка у ВВП промислове розвинутих країн збільшилося з 0,35% у 1982 році до 1,5% у 1990 році, 2,5% у 1998 році і 3,1% у 1999 році.
Серед промислово розвинутих країн найбільшу питому вагу прямі іноземні інвестиції мають у валовому продукті Великої Британії. В 1999 році ПІІ, вивезені англійськими ТНК, становили 12,8% від ВВП країни. Порівняно з 1995 роком їхня частка у ВВП зросла більш як у три рази. Аналогічний показник для ввезених у Велику Британію ПІІ в 1999 році становив 2,3%.
На другому після Великої Британії місці за питомою вагою вивезених прямих іноземних інвестицій у валовому продукті країни - ТНК Нідерландів: у 1999 році їх ПІІ сягали 10,9% від ВВП. На частку ПІІ, ввезених у країну, припадало 8,2% ВВП.
Практично аналогічні показники щодо вивезених ПІІ мають компанії Бельгії. У 1999 році їх прямі закордонні інвестиції становили 10,1% від НВП. На частку ПІІ, ввезених у Бельгію, припадало 6,4% ВВП.
Наприкінці 90-х років стабільне збільшення частки прямих закордонних інвестицій у валовому внутрішньому продукті спостерігалося і в інших промислово розвинутих країнах, їх середній показник в усіх розвинутих країнах для ввезених ПІІ зростав з 0,35% у 1982 році до 1,2% у 1990 році, 2% у 1998 році і 2,75% у 1999 році. Аналогічна тенденція була характерна і для вивезених прямих інвестицій, їхня частка у ВВП промислово розвинутих країн зростала з 0,35% у 1982 році до 1,5% у 1990 році, 2,5% у 1998 році та 3,1% у 1999 році (діаграма 13.1).

Дослідження засвідчують, що різке зростання впливу прямих іноземних інвестицій на валовий внутрішній продукт промислово розвинутих країн передусім пов'язано з хвилею операцій щодо злиття і поглинання у світовій економіці наприкінці XX ст.
Зокрема, у 1999 році вартісний обсяг міжнародних операцій щодо злиття і поглинання (ОЗП) порівняно з 1998 роком зріс на 35% і досяг рекордного значення - 720,1 млрд. дол. У 1999 році, як і протягом всього останнього десятиліття XX ст., більша частина ОЗП здійснювалася між компаніями промислово розвинутих країн. У 1999 році Західна Європа стала центром таких операцій. Активність європейських корпорацій у цій сфері діяльності зросла на 83%.
У більшості міжнародних ОЗП європейські ТНК виступали як покупці закордонних активів, і на частку європейських компаній у 1999 році припадало 69% (497,7 млрд. дол.) закупівель у світових ОЗП і 48% (344,5 млрд, дол.) продажів.
Істотна частина європейських ПІІ спрямовується на операції щодо злиття і поглинання в країни ЄС. Це пов'язано із запровадженням єдиної європейської валюти (що знижує витрати при обмінних операціях) і державною політикою стимулювання регіональної економічної інтеграції.
Якщо розглядати операції щодо злиття і поглинання, здійснені в приймаючій країні іноземними інвесторами, то безумовним лідером за цим показником є США.
У 1999 році сумарна вартість ОЗП за участю закордонних інвесторів у американській економіці становила 233 млрд. дол., що на 22% перевищило показник 1998 року. Головними учасниками міжнародних ОЗП на території США були європейські корпорації.
Дослідження свідчать, що на сучасному етапі розвитку міжнародних економічних відносин трансграничні злиття перетворюються на основний засіб виходу на ринки промислово розвинутих країн. Зокрема, закордонні філії, що знаходяться на території США, в 1999 році 90% своїх прямих інвестицій спрямовували в американську економіку через ОЗП.
Світовим лідером за обсягами ОЗП поза національною економікою в 1999 році стали ТНК Великої Британії, що брали участь у 30% міжнародних ОЗП. Для англійських компаній основним об'єктом ОЗП є американські фірми.
Наприкінці 90-х років істотно зросла вартість ОЗП, що здійснюються в японській 'економіці за участю закордонних інвесторів, - 15,9 млрд. дол. (у 1995 році цей показник становив лише 0,5 млрд. дол.). Таке зростання пов'язане як з лібералізацією нормативної бази, що регулює участь іноземних інвесторів в ОЗП на території Японії, так і зі зміною ставлення японських фірм до ОЗП. Щодо ПІІ з Японії, особливо у країни, що розвиваються, то японські ТНК, як і раніше, віддають перевагу не ОЗП, а створенню власних філій.
У 1999 році ОЗП стали основною причиною рекордного зростання припливу прямих закордонних інвестицій в економіку Швеції - 59 млрд. дол. Ця сума перевищила ПІІ, накопичені Швецією за останнє десятиліття XX ст. Більш як дві третини ПІІ було спрямовано на ОЗП у хімічній промисловості Швеції.
У 1999 році найбільший обсяг транснаціональних ОЗП спостерігався в таких галузях світового виробництва: автомобільна, хімічна, фармацевтична і харчова промисловості. Більшість ОЗП у цих галузях були горизонтальними, спрямованими на економію від масштабу виробництва, технологічну синергію, зростання ринкової влади, зниження витрат виходу на нові ринки, консолідацію інноваційних стратегій і бюджетів на науково-дослідні і дослідно-конструкторські розробки.
У сфері послуг лідерами в ОЗП є телекомунікації, енергетичний і фінансовий сектори. Основними причинами стрімкого зростання ОЗП у цих галузях стали дерегулювання, лібералізація діяльності й відкритість для іноземних інвесторів.
У більшості галузей зі значним обсягом горизонтальних ОЗП спостерігається підвищення рівня концентрації виробництва, що істотно послаблює конкурентні позиції дрібних і середніх виробників і в цілому обмежує конкуренцію на ринку.
Оскільки в останні роки ОЗП стали одним із основних стимулів поширення прямих закордонних інвестицій, їхня регіональна структура збігається з розподілом ПІІ. Лідерами в експорті ПІІ, що спрямовувалися ОЗП, у 1999 році були ТНК Великої Британії, США, Нідерландів, Іспанії та Японії, а провідними імпортерами інвестицій - США, Велика Британія, Швеція, Німеччина, Франція, Нідерланди.
На промислове розвинуті країни припадає приблизно 90% світових обсягів ОЗП з придбанням контрольного пакета акцій. Ці операції є не лише однією, з основних рушійних сил потоків ПН у промислово розвинуті країни, вони дають змогу краще зрозуміти переважаючі стратегії ТНК, що полягають, зокрема, у відмові від неосновних напрямів діяльності та посилення конкурентних переваг шляхом придбання активів в основних сферах діяльності.
Реалізація стратегій, пов'язаних з ОЗП, стала можливою завдяки лібералізації (включаючи Угоду СОТ 1997 року щодо фінансових послуг) і дерегулюванню економічної діяльності у промислово розвинутих країнах.
Однією з прикметних рис другої половини 90-х років було неухильне зростання частки ввезених і вивезених прямих зарубіжних інвестицій у валових внутрішніх капіталовкладеннях різних країн і регіонів. Так, у країнах ОЕСР частка цих інвестицій зросла з 4,6% в 1995 році до 6,18% в 1997 році та 11,7% у 1999 році. При цьому практично аналогічними темпами зростало відношення вивезених ШІ до сукупних внутрішніх інвестицій: 6,42% у 1995 році, 8,64% ' в 1997 і 14,08% - у 1999 році. Серед промислово розвинутих країн найбільша питома вага прямих іноземних інвестицій у країнах ЄС: частка ввезених інвестицій зросла з 6,5% в 1995 році до 7,98% в 1997 та до 13,15% в 1999 році.
Водночас у цих країнах різко зросла частка вивезених прямих капіталовкладень у сукупних внутрішніх інвестиціях: з 8,6% в 1995 році до 17,08% у 1997 і 27,43% в 1999 році. Прямі іноземні інвестиції найістотніше впливають на економіку Великої Британії, вивезення ШІ цієї країни, зростаючи з 24,22% в 1995 році до 28,92% в 1997 році, до-сягло рекордного значення в 1999 році - 71,23% від валових внутрішніх інвестицій.
Одним із наслідків діяльності на території країни іноземних інвесторів є вивезення прибутків від іноземних капіталовкладень. Цей показник відображають у статті прибутків від інвестицій платіжного балансу країни, до якої зараховують прибутки від усіх видів іноземного інвестування, у тому числі прямих капіталовкладень.
Таблиця 12.1
Прибутки від іноземних інвестицій і баланс з поточних операцій країн і регіонів, у млрд. дол.

 

Країни / Регіо­ни

Сальдо прибутків від інвестицій

Баланс з поточних операцій

1995

1997

1999

1995

1997

1999

Країни ЄС

-29,333

-5.267

-31,097

59,210

136.171

43,006

Серед них:

 

 

 

 

 

 

Велика Британія

9,410

18,250

10,015

-5,970

10,830

-21,545

Німеччина

0,300

-1,750

-13,235

-18,930

-1,520

-14,167

Франція

-8,970

2,700

1,976

10,840

39,470

38,474

Нідерланди

6,208

8,897

5,518

24,144

27,449

22,597

Італія

-15,643

-11,202

-10,465

25,077

32,402

8,239

США

19.410

3,250

-24,780

-113,57

-143,85

-338,92

Канада

-22,721

-21,453

-22,027

-4,327

-10,304

-2,878

Японія

44,280

55,740

49,850

111.050

94,350

106,870

Підраховано з: The Economist Intelligence Unit, 2000. International Monetary Fund, Balance of Payments Statistics Yearbook, 1999.
Дані, наведені в таблиці 12.1, свідчать, що в більшості країн ЄС у другій половині 90-х років існувало негативне сальдо прибутків від іноземних інвестицій. За цією статтею з цих країн лише в 1999 році було вивезено 31,1 млрд. дол. (протягом останніх п'яти років відплив становив понад 100 млрд. дол.).
Серед промислове розвинутих країн найбільший активний баланс прибутків від іноземних інвестицій має Японія. За останні п'ять років XX ст. вона за цією статтею платіжного балансу отримала майже 260 млрд, дол., що пояснюється багаторазовим перевищенням обсягу японських іноземних інвестицій іноземних капіталовкладень, спрямованих у японську економіку.
У структурі прибутків від зарубіжних інвестицій Японії переважають доходи від портфельних інвестицій. З 1995 по 1998 роки позитивне сальдо прибутків від іноземних портфельних капіталовкладень становило понад 170 млрд, дол., а від прямих зарубіжних інвестицій - лише 40 млрд. дол.
Стабільне позитивне сальдо прибутків від іноземних інвестицій мали і деякі країни ЄС. Велика Британія, наприклад, з 1995 по 1999 рік за цією статтею платіжного балансу отримала 74,1 млрд. дол.
Аналогічною була ситуація в Нідерландах: прибутки від голландських інвестицій за кордоном у 1995-1999 роках на 33,67 млрд. дол. перевищили вивезення прибутків від іноземних інвестицій з країни.
Тривалий час США мали позитивне сальдо прибутків від іноземних інвестицій, оскільки обсяг цих інвестицій значно перевищував іноземні капіталовкладення в економіку США. Поступово, із зростанням інвестиційних можливостей європейських і японських компаній, ситуація змінилася, і в платіжному балансі США спостерігалося стабільне зростання позитивного сальдо руху довгострокового капіталу.
В результаті цього випереджаючими темпами почали зростати прибутки іноземних інвесторів, що й призвело до виникнення в платіжному балансі США в 1998 році негативного сальдо прибутків від іноземних інвестицій. Така тенденція збереглася й у 1999 році. При цьому американські ТНК за обсягами доходів від прямих іноземних інвестицій, як і раніше, випереджають показники іноземних ТНК, що здійснюють свою діяльність в економіці США. У 1995-1998 роках позитивне сальдо прибутків від прямих іноземних інвестицій для економіки США становило 260 млрд. дол. Водночас негативне сальдо прибутків від іноземних портфельних капіталовкладень для США сягало понад 213 млрд. дол.
Друга половина 90-х років характеризувалася істотним посиленням впливу прямих іноземних інвестицій ТНК на економіку промислово розвинутих країн. При цьому спостерігалася певна диференціація в інвестиційній діяльності країн і регіонів.
США стали своєрідним центром залучення прямих іноземних інвестицій. В економіку цієї країни спрямовується майже половина всіх увезених в країни ОЕСР інвестицій. Це свідчить як про посилення інвестиційної привабливості США, так і про очікування стабільного зростання американської економіки. Водночас позитивні тенденції в американській економіці супроводжуються і негативними аспектами: зростанням негативного сальдо балансу прибутків від іноземних інвестицій, погіршенням структури торгового балансу.
Названі фактори зумовлюють стабільне збільшення відпливу поточного капіталу за кордон. Він фінансується за рахунок припливу в країну довгострокових капіталовкладень (передусім прямих і портфельних інвестицій). Однак для іноземних інвесторів у будь-якій ситуації пріоритетним є отримання максимального прибутку, тому не виключено, що зростаюча залежність американської економіки від іноземного капіталу в певний момент може спричинити фінансову нестабільність, депресію і кризу.
З іншого боку, країни Європейського Союзу стали світовим центром вивезення прямих іноземних інвестицій (понад 66% сукупного обсягу вивезених ПІІ країн ОЕСР в 1999 році).
Така тенденція свідчить як про відносне зниження інвестиційної привабливості національних економік країн ЄС, так і про скептичне ставлення інвесторів до можливостей подальшої економічної інтеграції всередині ЄС. Непрямим підтвердженням останнього твердження може слугувати тривале зниження курсу єдиної європейської валюти (в середині жовтня 2000 року курс евро знизився до рекордно низького рівня - 84 центи за 1 евро).

<< Розділ 12.5.
Розділ 13.2. >>
 

Библиотека Воеводина ... Главная страница    "Транснаціональні корпорації" / В.Рокоча, О.Плотніков, В.Новицький та ін.