Библиотека Воеводина ... Транснаціональні корпорації / В.Рокоча, О.Плотніков, В.Новицький та ін ... Розділ 11 ... реферати курсова робота диплом бакалаврська курсова економіка реферат фінанси дипломна робота бізнес політекономія економікс суд юриспруденція опт право маркетинг брендінг література бібліотека книжки студент реферат підручник теорія інвестиції менеджмент управління підприємництво підприємство реклама міжнародна словник енциклопедія історія ЗЕД тнк корпорація концерн консорціум аудит страхування біржа гроші кредит збут ресторан паблік рілейшнз public relations PR персонал фірма компанія безкоштовно free фокус-группа focus-groups дослідження ринку архів журнал стаття аналіз коментарі



Библиотека Воеводина ... Главная страница    "Транснаціональні корпорації" / В.Рокоча, О.Плотніков, В.Новицький та ін.


 

Тексты принадлежат их владельцам и размещены на сайте для ознакомления

Частина 2
Механізм функціонування ТНК

Розділ 11
Наддержавне регулювання діяльності ТНК

11.4. Адаптація ТНК до умов наддержавного регулювання їх діяльності
Більшість країн, що розвиваються, готові на будь-які поступки, щоб отримати інвестиції ТНК. Як уже зазначалося, загроза політичної нестабільності й експропріації перешкоджає діяльності ТНК. Розглянемо, якими методами країни - експортери капіталу намагаються розв'язати цю проблему.
Спочатку в цих країнах було створено державно-приватні компанії із страхування іноземних інвестицій. Вони розглядалися урядами промислове розвинутих країн не лише як гарант повернення інвестицій, а й як цілісна система здійснення зовнішньої державної економічної політики.
Перша така національна система була створена у США згідно з Економіко-коопераційним актом 1948 року і ставила за мету забезпечення гарантії американським інвестиціям, спрямованим на відновлення економіки повоєнної Європи, а також страхування інвестицій американських ТНК у слаборозвинуті країни.
У 1969 році в США було створено Корпорацію із захисту закордонних інвестицій (ОПІК). ОПІК одразу ж опинилася у складному становищі через зобов'язання компенсувати втрати американських ТНК у Чилі після конфіскації їхнього майна урядом С. Альенде. Побоюючись значних збитків, пов'язаних з можливою націоналізацією майна ТНК, ОПІК змушена була вибірково підходити до страхування американських іноземних інвестицій. Однак завдяки допомозі уряду з 1981 року ОПІК дістала можливість ширшого страхування інвестицій американських ТНК.
На сучасному етапі ОПІК страхує будь-які форми інвестицій американських ТНК за кордоном. Однак така ділова практика поширюється лише на країни, з якими США уклали угоди про захист інвестицій. Страхування інвестицій здійснюється від експропріації, війни, неконвертованості національної валюти приймаючої країни.
З настанням будь-якої з перелічених подій інвестор звертається до ОПІК з вимогою відшкодувати йому збитки. У разі розбіжностей обидві сторони (ТНК і ОПІК) звертаються до арбітражного суду США. Здійснивши виплати ТНК, ОПІК, у свою чергу, на підставі угоди про захист інвестицій і за допомогою американського уряду вимагає від приймаючої країни відшкодування власних витрат.
Така форма страхування закордонних інвестицій підвищує впевненість ТНК у їхньому збереженні. Це пов'язано з тим, що у разі загрози втрати інвестицій ТНК мають справу не з місцевими органами влади, а з ОПІК, відносини корпорацій з якою регламентуються не національним законодавством приймаючої країни, а "стійкими" американськими законами.
Інші промислове розвинуті країни також сформували подібну систему захисту іноземних інвестицій ТНК. Так, у Великій Британії страхування інвестицій здійснює Корпорація з гарантій закордонних інвестицій, створена в 1991 році. У Голландії існує приватне агентство НКМ, що страхує закордонні інвестиції ТНК. Його власники - тринадцять банків і десять страхових компаній. Міністр фінансів Голландії обіймає найвищу посаду в правлінні НКМ. Операції цього агентства страхує держава. У Німеччині систему захисту іноземних інвестицій ТНК було створено в 1959 році, в Японії - у 1956 році.
Незважаючи на наявність національних систем, проми-слово розвинуті країни не полишали Спроб спільними зусиллями створити міжнародну організацію із захисту інвестицій ТНК. У 1985 році за підтримки Світового банку було прийнято конвенцію, згідно з якою створено Міжнародне агентство з гарантій інвестицій (МІГА).
МІГА стало першою міжнародною системою, що страхує від політичних ризиків закордонні інвестиції ТНК у приймаючих країнах, а також пропонує набір технічних порад країнам, що розвиваються, які поліпшують інвестиційний клімат і збільшують приплив закордонних інвестицій.
МІГА забезпечує повернення інвестицій ТНК у таких випадках:
- заборона на вивезення валюти з приймаючої країни;
- експропріація активів філій ТНК;
- порушення контракту;
- війна.
МІГА здійснює свої операції лише всередині країн -членів Агентства. На жовтень 2000 року учасницями цієї організації були 154 країни (22 промислове розвинуті і 132 країни, що розвиваються). 27 липня 1994 року Україна стала повноправним членом МІГА.
Вступ до МІГА чи укладення з ним угоди відкривають перед будь-якою країною перспективи отримання інвестицій ТНК. У цьому випадку іноземні інвестиції ТНК у приймаючій країні підпадають під захист МІГА, що, у свою чергу, страхує корпорації від додаткових некомерційних ризиків.
Найуспішніше це відбувається у випадках, наведених нижче. У параграфі 3.16 статуту МІГА записано: "Всі інвестиції ТНК будуть мати реальний законний захист тільки у випадку, якщо вони захищені обопільними умовами про схоронність інвестицій між приймаючими країнами і країною, де знаходиться головний офіс корпорації. У разі відсутності такого договору захист інвестицій ТНК буде здійснюватися МІГА через узгодження законів і ділової практики уряду приймаючої країни з нормами міжнародного права".
Отже, для успішної діяльності ТНК навіть за допомогою МІГА необхідне існування обопільних умов про захист інвестицій. Розглянемо їхню структуру і зміст.
Обопільні умови про захист і стимулювання іноземних інвестицій (або двосторонні інвестиційні договори - ДІД) -це обов'язкові міжнародні угоди між двома країнами, в яких кожна країна зобов'язується дотримуватися щодо ТНК стандартів, обумовлених у договорі. Ці стандарти спрямовані на захист власності та інших комерційних інтересів закордонних інвесторів, що сприяє нормалізації інвестиційного клімату в обох країнах.
Перші двосторонні угоди, в яких обумовлювалося питання про захист закордонних інвестицій, являли собою договори про дружбу, торгівлю і навігацію. Вони укладалися переважно між промислове розвинутими країнами й не маши конкретної орієнтації, їхньою головною метою було поліпшення торговельних зв'язків між країнами - сторонами угоди. Вони не виконували завдання ДІД - контроль за відносинами між ТНК і приймаючими країнами.
Перший ДІД було укладено в 1959 році між ФРН і Пакистаном. ФРН є світовим лідером у підписанні таких договорів (понад шістдесят). Швейцарія підписала свій перший ДІД у 1961 році з Тунісом. На сьогодні Швейцарія має більш як 20 ДІД.
Незважаючи на приклад ФРН і Швейцарії, інші про-мислово розвинуті країни почали укладати ДІД із країнами - імпортерами капіталу лише з початку 70-х років. Так, Франція підписала свій перший ДІД з Тунісом у 1972 році, Велика Британія - з Єгиптом у 1975 році; США - у 1983 році.
Останні двадцять років XX ст. ознаменувалися формуванням світової мережі двосторонніх інвестиційних договорів. Крім того, усі країни - члени АСЕАН уклали між собою договори на зразок ДІД про стимулювання внутрішньорегіональних інвестицій.
ДІД може поширюватися як на всі, так і на окремі галузі економіки. Наприклад, ДІД між Швейцарією і Суданом передусім стимулює інвестиції в галузі виробництва, торгівлі, туризму і технології.
ДІД звичайно починається з положення, що визначає інвестиції сторін, які будуть захищені договором. Країни -експортери капіталу зацікавлені в широкому тлумаченні терміна "інвестиції", включають у нього не лише фізичні активи, а й інтелектуальну власність.
Американська модель договорів містить додатковий пункт у визначенні "інвестицій": "будь-які зміни у формі інвестицій (перетворення фізичного капіталу на інтелектуальний) не змінюють їхньої захищеності з боку ДІД". Аналогічні пункти наявні у договорах- Німеччини. Однак вони не властиві ДІД Швейцарії, Данії, Великої Британії. Як уже зазначалося, загальні норми міжнародного права не можуть вилучити обмежувальні заходи з боку урядів приймаючих країн у питанні надходження в країну іноземних інвестицій. Не існує єдиних міжнародних стандартів, які вимагають від приймаючої країни запровадження режиму "відкритих дверей" щодо іноземних інвестицій. Більшість ДІД також залишають за приймаючою країною право вільного регулювання закордонних інвестицій. Так, у статті 2 американського варіанту ДІД записано: "Кожна країна має право дозволяти надходження інвестицій у ті галузі економіки й у тій кількості, в якій вона вважає за необхідне. При цьому щодо ТНК ~ партнера за договором - не повинні вживатися жодні дискримінаційні заходи порівняно з корпораціями інших країн".
Прикладом такого підходу є ДІД між Росією і США, в якому договірні сторони погодилися з тим, що протягом найближчих п'яти років Росія зможе обмежувати приплив особливо значних інвестицій у свою економіку, якщо їхній розмір перевищуватиме поріг, встановлений у Законі Росії "Про закордонні інвестиції". При цьому наголошується, що державні регулюючі заходи не повинні шкодити конкуренції і містити дискримінаційні обмеження на діяльність американських ТНК2.
ДІД забезпечують такі норми регулювання діяльності ТНК у приймаючій країні:
- вільну репатріацію прибутку від філій до материнських корпорацій;
- компенсацію втрат, пов'язаних з експропріацією чи громадянською війною;
- стимулювання надходження нових інвестицій і реінвестиції прибутку філій;
- право службовців ТНК, що працюють у філіях, тимчасово проживати на території приймаючої країни.
Питання, пов'язані з оподатковуванням діяльності ТНК, у ДІД не розглядаються.
Положення про можливість вільного трансферту валюти є одним з найважливіших для ТНК. Воно дає впевненість ТНК у праві вільної репатріації прибутку на батьківщину. Однак в окремих випадках для збереження торгового балансу приймаючої країни ДІД містять обмеження на вільне вивезення валюти. Таким чином, торговий баланс нерідко стає ареною зіткнення інтересів ТНК і уряду приймаючої країни.
До вирішення цього складного питання задіяно Міжнародний валютний фонд. Його експерти, аналізуючи поточне становище у приймаючій країні, дають оцінку її можливостей у вивезенні іноземної валюти. Висновки МВФ мають рекомендаційний характер. У разі якщо країна намагається створити найбільш привабливі умови для ТНК певної держави, вона обумовлює в ДІД пільговий чи навіть вільний режим у регламентації вивезення прибутку філій ТНК.
Як уже зазначалося, одним із найболючіших питань для ТНК є загроза експропріації та націоналізації їхніх активів. Тому один із найважливіших пунктів ДІД - положення про регулювання експропріації та націоналізації: "Експропріація і націоналізація активів ТНК дозволена тільки у випадках, коли вона спрямована на задоволення інтересів народу приймаючої країни. При цьому дії уряду не повинні виходити за рамки закону, і компенсація втрат ТНК має здійснюватися, виходячи з ринкової вартості їхнього майна, відразу після початку експропріації"'.
Пов'язані з ДІД конфлікти бувають двох видів:
1) конфлікти між країнами, що уклали договір;
2) конфлікти між ТНК і приймаючою країною.
Розбіжності між країнами, що уклали ДІД, вирішуються за ухвалою міжнародного третейського суду, який складається з трьох членів: по одному від кожної сторони й один від третьої країни. Рішення суду є обов'язковим для країн, що уклали ДІД.
У разі розбіжностей між ТНК і урядом приймаючої країни суперечка розв'язується в рамках МІГА,
Аналіз засвідчує, що наприкінці XX ст. більшість країн світу докладали зусиль для створення найсприятливіших умов з метою залучення прямих іноземних інвестицій (ПІІ).
Так, лише в 1999 році було внесено 140 змін до режимів, що регламентують ШІ, у 63 країнах, причому 94% з них спрямовані на створення сприятливішого клімату для ШІ (таблиця 11.1).
Нові заходи щодо лібералізації стосувалися передусім таких галузей, як телекомунікації, теле- і радіомовлення, енергетика, що раніше були закриті для іноземних інвесторів. Такі заходи охоплювали спрощення процедур отримання дозволів і розвиток спеціальних торгових та інвестиційних зон (на додаток до вже існуючих численних спеціальних зон).
Розширювалася і мережа ДІД, яких наприкінці 1998 року налічувалося 1726. З них 434 було укладено між країнами, що розвиваються.
Таблиця 11.1
Зміни в національних нормативних положеннях (1994-1999 pp.)

 

1994

1995

1996

1997

1998

1999

Кількість країн, що вносили зміни до своїх інвестиційних режимів

49

64

65

76

60

63

Кількість змін

110

112

114

151

145

140

Утому числі:

 

 

 

 

 

 

створення сприятливіших умов для ПІІ

108

106

98

135

136

131

створення менш сприятли­вих у мов для ПІІ

2

6

16

16

9

9

Джерело: United Nations. World Investment Report 2000: Cross-border Mergers and Acquisitions and Development, p. 4.
Україна бере активну участь у цьому процесі. На 30 липня 2000 року вона мала 24 двосторонні державні договори щодо захисту інвестицій. Серед промислове розвинутих країн Україна має такі угоди зі США '(укладено 1996 року), Канадою (1994 рік), з Німеччиною (1993 рік), з Францією (1994 рік), з Італією (1993 рік), з Грецією (1994 рік).
Контрольні запитання і завдання
1. Визначте мету і завдання створення міжнародної угоди щодо захисту закордонних інвестицій ТНК.
2. Проаналізуйте основні положення Андійського кодексу регулювання іноземних інвестицій.
3. Охарактеризуйте фактори, що вплинули на розвиток міжнародних економічних відносин у другій половині XX ст.
4. З якою метою країни ОЕСР підписали Угоду про ТНК? Проаналізуйте її структуру.
5. Який вплив на діяльність ТНК мала ця Угода?
6. З'ясуйте основні причини виникнення суперечностей між країнами - учасницями ООН. З чим пов'язана зміна місця ООН у міжнародних економічних відносинах?
7. Дайте оцінку ефективності захисту прямих іноземних інвестицій ТНК у рамках МІГА.
8. Охарактеризуйте мету і завдання укладання двосторонніх договорів про захист інвестицій. Які країни беруть участь у цьому процесі?
9. Проаналізуйте напрями змін у національних нормативних положеннях щодо регулювання прямих іноземних інвестицій і діяльності ТНК.
10. Визначте ступінь участі України в наддержавному регулюванні діяльності ТНК.

<< Розділ 11.3.
Розділ 12.1. >>