Розділ 4. Страхова організація (компанія)
4.1. Загальна характеристика становлення та розвитку страхового ринку України
4.2. Види страхових компаній і порядок їх створення
4.3. Стратегія страхової компанії
4.4. Організаційна структура страхової компанії
4.5. Ресурси страхової компанії
4.6. Органи управління страховою компанією та їхні функції
4.7. Об'єднання страховиків та їхні функції
Тест 4

4.1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ СТРАХОВОГО РИНКУ УКРАЇНИ
Страховий ринок - це сфера економічних відносин, у процесі яких формуються попит і пропозиція на страхові послуги та здійснюється акт їх купівлі-продажу. У деяких публікаціях наводиться ширше поняття страхового ринку. Іноді ним охоплюють усі форми надання страхового захисту. Із цим погодитися не можна. Адже коли збитки відшкодовуються за рахунок централізованих фондів, відносини купівлі-продажу не виникають. Немає їх і тоді, коли з цією метою формуються та використовуються кошти з фондів самострахування.
Існує також думка, що під страховим ринком слід розуміти сукупність його суб'єктів (страхувальників, страховиків та посередників) і страхових послуг, які є предметом купівлі-продажу. Можливо, з теоретичного погляду таке визначення не досить коректне, проте воно набуло певного визнання, особливо серед практиків.
Український страховий ринок перебуває сьогодні на порозі поступового інтегрування у світовий. Тому дуже важливо з'ясувати, яке місце посідає страховий ринок у країнах з розвиненою економікою, де страхову галузь визнано однією з найважливіших. Вона забезпечує дієву систему захисту майнових прав та інтересів усіх громадян і підприємств, підтримання соціальної стабільності суспільства, економічної безпеки держави, а також є важливим фінансовим інструментом регулювання національної економіки й потужним джерелом акумулювання коштів для їх подальшого довготермінового інвестування в народне господарство.

Страхова діяльність належить до найприбутковіших видів світового бізнесу. Так, 2000 року 6 страхових компаній входили до списку 50 найбільших компаній світу. Щорічний світовий обсяг страхових послуг наближається до 2,5 трлн дол. США.
Акумульовані страховими компаніями ресурси згідно з їх характером переважно використовуються для довготермінових виробничих капіталовкладень через ринок цінних паперів. Слід наголосити, що більшість банків, які опираються, здебільшого, на порівняно короткотермінові залучені кошти, таких можливостей не мають. Тому поступово страхові компанії починають домінувати на світових і національних ринках капіталів. Оскільки приплив грошових коштів у вигляді страхових премій і доходів від активних операцій, як правило, набагато перевищує суму щорічних виплат держателям полісів, це дає змогу страховим компаніям із року в рік збільшувати інвестиції в довготермінові цінні папери з фіксованими термінами погашення, насамперед в облігації промислових корпорацій, акції підприємств та закладні під нерухомість. Завдяки величезним інвестиційним ресурсам страхові компанії перетворюються на дієві зовнішні центри фінансового впливу щодо промислових корпорацій.
У більшості економічно розвинених країн держава істотно впливає на національний страховий ринок через законодавство й уповноважені страхові організації, в яких вона володіє, як правило, значним пакетом акцій. Такі страховики проводять за дорученням держави специфічні види страхування та виконують роль своєрідного бар'єра для відпливу валюти по каналах страхування та перестрахування за кордон. Наприклад, компанії здійснюють страхування експортних кредитів, щоб заохотити національний експорт. У багатьох країнах закріплено законодавчу норму щодо обов'язкового передання уповноваженим страховим компаніям у перестрахування та співстрахування фіксованого відсотка всіх ризиків, які приймаються на страхування в даній країні. Завдяки цьому вдається якомога повніше використовувати місткість страхового ринку й забезпечувати безпосередній державний контроль за можливими каналами відпливу валюти за кордон.
Останнім часом значно посилилася конкуренція між банківським та страховим бізнесом, і переможцями в цій конкурентній боротьбі часто виходять страхові компанії. Наприклад, у Франції за останні 20 років частка особистих заощаджень на банківських рахунках зменшилася з 59 до 15 %, а коштів, інвестованих у страхові активи, зросла з 10 до 45 %. Поширеним компромісним способом вирішення конкурентних суперечностей між страховими та банківськими установами стало злиття в тій чи іншій формі банківського й страхового бізнесу в єдиний конгломерат, який одночасно забезпечує банківські та страхові послуги.
Банки пропонують страхові послуги, а страхові компанії відкривають депозитні та ощадні рахунки; інколи банки створюють дочірні страхові структури, а страхові компанії беруть участь у банківських формуваннях. В окремих країнах дозволяється злиття банків зі страховими компаніями. Крім того, банки часто купують цінні папери і стають власниками істотної частки цінних паперів страхових компаній або, навпаки, страхові компанії стають власниками цінних паперів банків. Нерідко банки та страхові компанії укладають між собою кооперативні угоди і утворюють спільне підприємство, залишаючись при цьому незалежними.
У більшості країн страхові компанії активно залучені до пенсійного бізнесу, у рамках якого вони активно й успішно конкурують з іншими інститутами цього ринку (пенсійними фондами і т. ін.). Скажімо, у Франції та Великій Британії успіхи страхового бізнесу в цій сфері настільки переконливі, що уряди цих країн надали найвпливовішим страховим компаніям офіційні дозволи на право продажу та управління пенсійними коштами.
Реалією сьогодення стала активізація міжнародної діяльності страхових компаній (особливо в Європі зі створенням Європейського союзу), а саме злиття страхових компаній, які містяться в різних країнах, і відкриття нових філій за кордоном. З 16 червня 1999 року набула чинності Угода про партнерство між Україною та країнами Євросоюзу в частині банківської та страхової діяльності, яка передбачає, зокрема, створення для іноземних страховиків умов, не гірших за ті, що існують для страховиків-резидентів. З огляду на сказане страховий ринок України зазнає істотних змін, про які йтиметься далі.
У розвинених країнах страхування є одним із найважливіших секторів національної економіки і забезпечує перерозподіл 8-12 % валового внутрішнього продукту. Загальний обсяг надходжень до бюджетів цих країн від страхової галузі порівнянний з обсягом відповідних надходжень від банківської системи. Акумульовані через страхування грошові кошти є джерелом великих інвестицій.
Український страховий ринок порівняно з провідними країнами, де він розвивається протягом кількох століть, ще молодий і перебуває у стадії формування. Тому його частка у вітчизняній економіці ще доволі мала.
Поняття "страховий ринок" у пострадянській економіці склалося на початку 90-х років. Саме на цей період припало створення поряд з Держстрахом перших альтернативних страхових організацій.
Зародження й розвиток страхового ринку України - процес, що має багато спільного з аналогічними процесами в інших пост-соціалістичних країнах. Проте нашій країні притаманні й деякі специфічні риси.
Із законодавчим упровадженням у колишньому Радянському Союзі деяких елементів ринкової економіки (особливо з появою 1988 року Закону "Про кооперацію") почали створюватися перші страхові кооперативи, їхня частка в загальних обсягах страхування була незначною - не більш як 1 %. Проте існування кооперативів протягом 1988-1989 років мало велике значення, оскільки дало змогу набути першого досвіду роботи в ринкових умовах, посприяло підвищенню кваліфікації кадрів. Під страховий захист почали брати "нетрадиційні" для Держстраху СРСР ризики, зокрема вантажі, відповідальність за невиконання угод третіми особами тощо. Уже на перших порах зародження на теренах колишнього СРСР страхового ринку альтернативні страховики пильну увагу звернули на зміст страхових продуктів (послуг), що пропонуються в розвинених країнах Заходу. Завдяки цьому і в Україні почав зростати асортимент страхових послуг, виник інститут перестрахування. Коли 1990 року рамки законодавства в напрямку розвитку ринкових відносин було розширено, почали створюватися перші комерційні страхові компанії. Можна відокремити чотири основні чинники, які сприяли розвитку на ринку повноцінних суб'єктів страхування.
Чинник 1-й - створення порівняно великих страхових організацій союзного значення з широкою мережею периферійних філій, у тому числі й в Україні, що перетворилися згодом на самостійних юридичних осіб. Так, скажімо, виникла теперішня компанія АСКА.
Чинник 2-й - створення комерційних страхових організацій на базі розміщених в Україні установ системи колишнього Держстраху СРСР і Індержстраху СРСР. Цей процес відбувався поступово і певною мірою опосередковано. Оскільки до кінця 1993 року Держстрах залишався повністю державною організацією, то через слабкий розвиток на той час ринкового законодавства він був істотно обмежений щодо можливостей підписувати вигідні страхові угоди, отримувати доходи від інвестиційної діяльності, впроваджувати ефективні форми мотивації праці тощо. Система ще тривалий час пропонувала підприємствам і населенню "застарілі" шаблонні страхові продукти доринкового періоду. Державний страховик мав здійснювати обов'язкове страхування, яке було, здебільшого, збитковим. Імідж Держстраху багато втратив через гіперінфляцію і неможливість з багатьох (переважно не залежних від страховика) причин своєчасно компенсувати втрати й виплачувати громадянам за попередніми договорами змішаного страхування життя, укладеними ще за радянських часів.
З огляду на сказане кваліфіковані працівники Держстраху почали переходити до інших компаній, створювати страховиків-супутників, які активно залучалися до страхування "вигідних" ризиків, запроваджуючи ті види страхування, яким не надавалося належної уваги в Держстраху. Навіть і тоді, коли в 1992-1993 роках законодавством України Держстрах (на той час уже Національна акціонерна страхова компанія "Оранта") було поставлено в однакові умови з іншими компаніями, страхові компанії-супут-ники не зникли, а, набувши певного досвіду, працювали й далі (щоправда, поступово втрачаючи зв'язки зі своєю "базою"). Зауважимо, що зазначений процес не був результатом спеціальної політики з боку Держстраху: його ініціювали й втілювали на місцях працівники регіональних установ.
Що ж до Індержстраху, то він ще до розпаду СРСР перетворився на холдинг з великими правами своїх філій, зокрема й в Україні. Тому протягом 1991-1992 років для створення на базі цих філій самостійних страховиків не довелося докладати великих зусиль.
Чинник 3-й - створення страхових компаній комерційними, торговельними, банківськими та іншими підприємницькими структурами. Перші роки самостійності української держави характеризувалися заснуванням багатьох банків, торговельних корпорацій, інвестиційних компаній, інших комерційних структур. Ці суб'єкти, розвиваючи свій бізнес, доходили висновку про необхідність здійснення страхування. Оскільки на страховому ринку ще не було великих надійних компаній, то структури в інших галузях бізнесу почали засновувати своїх страховиків, щоб ті їх обслуговували. Надалі страхові компанії такого типу почали працювати універсально, не обмежуючись потребами своїх засновників.
Чинник 4-й - створення так званих кептивних страховиків при галузях, підгалузях, сферах виробництва. З розвитком ринкових відносин у різних сферах виробництва постала потреба створити обслуговуючу, комерційну інфраструктури. Тому поряд з банками, торговельними посередниками, зовнішньоекономічними фірмами почали засновуватись і страхові компанії, які на перших порах брали на себе внутрішньогалузеві ризики. Характерною особливістю таких компаній було те, що на їхню роботу істотно впливали міністерства, відомства, державні корпорації тощо.
Окрім цих головних чинників масове виникнення страхових компаній протягом 1990-1993 років стимулювали (щоправда, набагато менше) такі чинники:
а) ініціатива науковців, фахівців, які запозичували досвід роботи страхового ринку в розвинених країнах;
б) засновницька робота профспілок, громадських організацій;
в) участь зарубіжних інвесторів (такі компанії були, як правило, невеликі і створювалися передусім з метою розвідки ринку, але після встановлення 20 %-вої межі участі нерезидентів у статутному фонді страховика майже всі вони припинили існування).
Не можна обминути й такий чинник, як створення страхових компаній з метою суто трастової діяльності - "гри на інфляції". Хоча частка зазначених компаній становила не більш як 3-5 % ринку, вони свого часу завдали великої шкоди багатьом своїм клієнтам, не повернувши їм належних коштів, а також і страховим компаніям, підірвавши довіру громадян до них.
Отже, період 1990-1993 років характеризувався бурхливим зростанням кількості страхових компаній за невпорядкованого законодавства.
Після виходу у травні 1993 року Декрету Кабінету Міністрів України "Про страхування" (далі - Декрет) та створення восени 1993 року Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю почався новий етап розвитку страхового ринку України.
Було впроваджено єдиний державний реєстр страхових компаній і видано ліцензії. Страхову діяльність визначено як виключний вид діяльності. При цьому здійснювати страхову діяльність стало можливим лише за тими видами, які зазначено в ліцензії. Було передбачено обов'язкову звітність страховиків за результатами року. Установлено певну залежність між обсягами максимального зобов'язання та розмірами страхових резервів.
Діяльність страхового ринку протягом 1994-1995 років за умов, визначених Декретом, можна схарактеризувати так.
* По-перше, це посилення спеціалізації роботи страховиків.
* По-друге, це збільшення сфери страхування, поява і розвиток нових його видів. Саме в цей період значного поширення набуває страхування вантажів, особисте страхування від нещасних випадків. Почалося впровадження страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів, відповідальності за виробничими ризиками. Було зроблено перші кроки в медичному страхуванні. Водночас високий рівень інфляції зумовлював популярність так званого змішаного страхування життя з урахуванням інфляції. Проте цей вид страхування не мав достатньої законодавчої та методологічної бази. Тому коли 1995 року припинилася гіперінфляція, численні страхові компанії збанкрутували, і багато їхніх вкладників не отримали належних виплат.
* По-третє, завдяки законодавчому регулюванню страхової діяльності відчутно підвищилася фінансова дисципліна страховиків. Було впроваджено облік резервів, розроблено категорії активів, у межах яких страховики розміщували ці резерви, упорядковано взаємовідносини страховика з його філіями та представництвами, установлено необхідні форми спеціальної звітності. І найголовніше - розпочався нагляд за страховою діяльністю.
Усе це сприяло зростанню обсягів страхового ринку і розширенню сфери діяльності страховиків.
Проте незважаючи на значні позитивні зміни, Декрет ще не забезпечував достатньої правової бази для розвитку ринку, особливо стосовно гарантій платоспроможності страховиків. Головні недоліки Декрету були такі:
* неврегульованість системи страхування життя як окремої специфічної галузі страхування;
* відсутність системи чітких нормативів платоспроможності;
* нехтування загальноприйнятими у світі поняттями про технічні і математичні резерви, які забезпечують надійність покриття зобов'язань страховиків;
* недосконалість регулювання у сфері перестрахування та діяльності страхових посередників;
* недостатня визначеність договірних відносин між страховиком і страхувальником.
Отже, у період становлення ринкової економіки в Україні значно зросли обсяги страхового ринку, і він набув якісного розвитку. Сформувалися тенденції до збільшення кількості страхових договорів, кількості страховиків та їхньої спеціалізації за видами страхування, розвитку перестрахувальних операцій як на внутрішньому (національному), так і на зовнішньому (світовому) страховому ринку. Особливо слід зазначити, що завдяки належним заходам як на законодавчому рівні, так і на рівні застосування чинників управління й організації страхового ринку страхові резерви почали постійно зростати. А отже, посилилася фінансова надійність страховиків, підвищився рівень гарантій щодо виконання ними взятих зобов'язань.
З ухваленням Закону України "Про страхування" (березень 1996 р.) та перереєстрацією страховиків у 1997 році в Україні почався третій етап розвитку страхового ринку.
Закон установив систему контролю за рівнем платоспроможності страховиків і порядок розрахунку резервів, посилив норми, що регулюють нагляд за страховою діяльністю, упорядкував види обов'язкового страхування.
Основні його вимоги такі.
Збільшення з 1 січня 1997 року статутного фонду страхових компаній до 100 000 євро, а для страховиків з іноземним капіталом - до 500 000 євро.
Обов'язковий поділ страхових компаній на ті, які здійснюють страхування життя, та ті, які проводять страхування за видами іншими, ніж страхування життя.
Встановлення нової системи формування резервів.
Підвищення вимог до кваліфікації фахівців у тих галузях, де брак професіоналізму завдає особливо великої шкоди, - перестрахування, медичне страхування, страхові посередники, аварійні комісари і т. ін.
Крім того, Закон дав визначення і таким чином легалізував багато страхових понять, таких як страховий продукт, аварійні комісари, актуарії, страхові посередники (брокери та агенти).
Конкретизовано вимоги до договорів і правил страхування.
Закон значно збільшив вимоги до платоспроможності страховиків і вдосконалив механізм контролю за їхнім фінансовим станом. З цією метою застосовується спеціальна методика розрахунку платоспроможності.
Істотного реформування зазнала система ліцензування. Укрстрахнагляд застосував нову інструкцію, що наближає цей процес до європейських норм і спрямована на підвищення ступеня захищеності страхувальників. В їх основу покладено рекомендації Комітету зі страхування при Європарламенті.
Розроблена і затверджена спеціалізована бухгалтерська звітність, що дає змогу ефективно аналізувати і виявляти тенденції розвитку національного страхового ринку.
Ухвалення Закону України "Про страхування", реалізація положень цього Закону через низку Постанов і Розпоряджень Кабінету Міністрів України, а також низка нормативних актів Укрст-рахнагляду посприяли створенню протягом 1996-1997 років законодавчого поля для розвитку страхування. Це, у свою чергу, дало змогу більш системно й комплексно підійти до розробки стратегії подальшого розвитку цієї галузі, яку було втілено в довгострокових цільових програмах.
За роки існування страхового ринку Урядом було ухвалено послідовно дві Програми розвитку страхового ринку України.
Перша Програма, ухвалена Кабінетом Міністрів 1998 року, визначала головні завдання та пріоритети галузі на 1998-2000 роки і складалася з таких головних розділів: удосконалення нормативної бази; підвищення платоспроможності страхових організацій; удосконалення порядку оподаткування страхової діяльності; вимоги до створення і діяльності страхових організацій; розвиток інфраструктури страхового ринку.
У цілому Програму було виконано, хоча з багатьох об'єктивних і суб'єктивних причин окремі її пункти було не реалізовано або реалізовано не повністю. Це стосується, зокрема, внесених пропозицій щодо змін до Цивільного кодексу України.
У травні 1999 року Верховна Рада України ухвалила в першому читанні Проект Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про страхування"", де було передбачено законодавчу реалізацію змін, намічених Програмою. У 2000 році до Верховної Ради було також подано законопроект щодо врегулювання питань обов'язкового державного страхування.
Зазначені законопроекти передбачили й заходи з підвищення платоспроможності страховиків. Так, із цією метою, як передбачалося Програмою, було створено й зареєстровані об'єднання страховиків у вигляді Моторного, Морського, Авіаційного бюро, а також відповідний гарантійний фонд з експортно-імпортних ризиків. На виконання Програми було прийнято відповідну Постанову Уряду щодо діяльності аварійних комісарів і розгорнуто їх підготовку в Україні. Також значно зросла участь України в міжнародних організаціях, посилилися контакти з міжнародним страховим ринком. На жаль, не вдалося реалізувати намічений у Програмі захід щодо розвитку системи взаємного страхування та співстрахування. Причиною стало те, що, з одного боку, ці види діяльності недостатньо висвітлювалися (міжнародний досвід, переваги і т. ін.), а з іншого - наш вітчизняний споживач ще не був готовий до цих форм страхового бізнесу.
Не вдалося виконати також один із найістотніших пунктів Програми: на страховому ринку не знайшло належного йому місця соціальне страхування - у пенсійному, медичному, страхуванні від нещасних випадків і т. ін. Закони, які приймалися щодо соціального страхування, не передбачали жодної участі страхових компаній у виконанні відповідних програм. Водночас ігнорування в соціальному страхуванні страхового ринку призвело до того, що законодавство із соціального страхування стало дуже важко впровадити. Його основний тягар лягав на бюджет та доходи підприємств.
Було ухвалено необхідні законодавчі акти на виконання положення Програми щодо аудиту засновників страхових організацій. Почалася державна реорганізація страхових посередників, у тому числі й іноземних, розпочалася робота з уніфікації страхових продуктів.
Завдяки посиленню Ліги страхових організацій України в 1998 році вдалося налагодити систему public relations. Почали виходити нові періодичні видання з питань страхування. Стали регулярно проводитися навчання, у тому числі й за участю іноземних фахівців.
У 1999 році було створено Асоціацію актуаріїв. Відповідні підрозділи ЛСОУ почали регулярно виконувати аналітично-методичні функції.
У цілому перша Програма дала змогу комплексно підійти до подальшого розвитку страхового ринку в усіх головних аспектах і напрямках, хоча окремі її позиції так і не було втілено в життя. Отже, упровадження цієї Програми сприяло розвитку страхового ринку як системи, усі ланки якої становлять єдине ціле.
Утім, життя настійливо вимагало подальшого вдосконалення загальної стратегії страхування. Тому на початку 2000 року ЛСОУ приступила до створення нової комплексної програми. Після тривалих найширших дискусій у колах владних структур, серед страховиків та науковців документ було подано до Кабінету Міністрів і після доопрацювання 2 лютого 2001 року затверджено ним як Програму розвитку страхового ринку України на 2001-2004 роки (далі - Програма).
Нова Програма, як і попередня, передбачає, що буде прийнято цілу низку законодавчих і нормативних актів, насамперед новий Цивільний кодекс. Важливо також ухвалити ще й такі закони: "Про договір страхування" та "Про порядок здійснення обов'язкового страхування". Намічено посилити законодавче поле зі страхування від стихійного лиха, техногенних аварій та катастроф, а також зі страхування експортно-імпортних операцій.
Щоб підвищити фінансову надійність страховиків, потрібно створити законодавче підґрунтя, по-перше, для розміщення тимчасово вільних коштів, а по-друге, для підвищення статутного фонду до 1 млн евро в 2004 році. Для страховиків, що займаються страхуванням життя, - 1,5 млн евро. Звичайно, слід очікувати, що Постанова про розміщення тимчасово вільних коштів допоможе страховикам ефективніше розпоряджатися страховими резервами, маючи гарантії держави. Великі надії покладаються також і на посилення державного нагляду за страховою діяльністю. Адже оперативний контроль фінансових показників дасть змогу державним службам відстежувати кожну операції, виконувану страховою компанією, і завдяки цьому постійно впливати на діяльність страховиків, а при потребі зупиняти операції, не прийнятні з погляду державного органу управління. Багато уваги приділено роз'яснювальній роботі, що має на меті впроваджувати страхування серед населення та юридичних осіб. Визначено також завдання у сфері підготовки кадрів і розвитку науково-дослідної бази.
Загалом зазначені заходи створили передумови для сталого розвитку страхової справи в Україні. Цей висновок підтверджує табл. 4.1.
Як свідчить статистика, страхування - чи не єдина галузь економіки України, яка протягом останніх років має стабільний значний щорічний приріст обсягів наданих послуг.
За 2001 рік страховики України зібрали 3031 млн грн. страхових премій з добровільних і обов'язкових видів страхування, що у 1,4 раза перевищує показники 2000 року. З урахуванням офіційного рівня інфляції обсяги ринку страхових послуг зросли цілком реально. Проте питома вага страхових платежів у всьому ВВП ще невелика (1,3 %), що значно менше не лише, ніж у розвинених країнах Європи, а й у Росії, Польщі, Угорщині.
Із загальної суми страхових премій, отриманих українськими страховиками протягом 2001 року, на добровільні види страхування припадало 88,4 %, а питома вага, %, страхових надходжень за окремими галузями страхування розподілилася так: майнове страхування - 73,3; страхування відповідальності - 8,0; особисте страхування - 7,1, зокрема 0,5 зі страхування життя.

Майже 90 % загального обсягу страхових послуг припадає на юридичні особи. Решту становлять послуги, надані за договорами, укладеними безпосередньо з громадянами. Проте спостерігається швидке нарощування страхових операцій з фізичними особами.
Обсяг виплат страхових сум та страхових відшкодувань за 2001 рік досяг 402,2 млн, або 13,9 %. Найбільший рівень виплат припадає на особисті види страхування.
Позитивною тенденцією є те, що обсяги страхування життя від зменшення повернули на зростання.
Останнім часом також значно поширилися зв'язки українських страхових компаній із зарубіжними партнерами, особливо із країнами СНД. Завдяки цьому збагатився вітчизняний досвід у страховій справі, зокрема в організації підприємницької діяльності страховиків.

4.2. ВИДИ СТРАХОВИХ КОМПАНІЙ І ПОРЯДОК ЇХ СТВОРЕННЯ
У багатьох країнах світу страхова справа розглядається як окрема галузь економічної діяльності. До неї входять різноманітні за формами власності, видами страхування організації-стра-ховики, посередницькі та інформаційно-консультаційні структури. Головне місце у страховій галузі належить страховикам.
Страховик - це організація, котра згідно з отриманою ліцензією бере на себе за певну плату зобов'язання у разі настання страхового випадку відшкодувати страхувальникові чи особам, яких він назвав, завданий збиток або виплатити страхову суму.
Сукупність страховиків, що функціонують у певному економічному середовищі, утворює страхову систему, її головне завдання - надання страхових послуг.
За формою власності страховики можуть бути державними і приватними.
За характером роботи страховики поділяються на три групи: 1) такі, що страхують життя; 2) здійснюють інші види страхування; 3) надають виключно перестрахувальні послуги.
Державні (публічні) страховики створюються, як правило, від імені Уряду, який ними й керує.
Серед приватних страховиків у світовій практиці є індивідуальні особи, акціонерні та інші страхові товариства. Співвідношення між державними і приватними формами страховиків залежить від суспільного устрою країни та економічної політики держави.
У колишньому СРСР та інших на той час соціалістичних країнах Європи існувала монополія на страхову діяльність. Усі страхові операції здійснювались через державні організації. У Радянському Союзі це був Держстрах СРСР, який мав розгалужену систему республіканських і місцевих управлінь та відділень.
Монополія на страхування притаманна не тільки країнам соціалістичної орієнтації. Монополізованою була певний час страхова справа в царській Росії, Франції, деяких інших країнах. І нині можна назвати країни з ринковою економікою, де зберігається монополія на страхову справу. До них належать, скажімо, Ірландська Республіка (страхування здоров'я), Індонезія (усі види страхування). Системи страхування також можуть бути різними.
Специфічними є й індивідуальні страховики. До індивідуальних страховиків, зокрема, відносять фізичних осіб, об'єднаних у синдикати, що діють на страхових ринках типу Ллойд (Lloyds (до 1994 року - Lloyds of London)).
Лондонський Ллойд виник ще в XVII столітті. Тепер Корпорація Ллойд налічує понад 30 тис. членів, об'єднаних у кілька сот синдикатів. Вона не несе відповідальності за страховими зобов'язаннями своїх членів. Діяльність корпорації Ллойд регулюється спеціальним законом.
Ллойд - це ринок страхових послуг світового значення. Тут переважає страхування морських, авіаційних, автомобільних, нафтогазодобувних ризиків. Корпорація створює неодмінні умови для успішної страхової діяльності своїх членів. Ллойд приваблює страхувальників з усього світу добре відпрацьованими й стабільними умовами страхування, високою кваліфікацією андеррайтерів.
Синдикати формуються, як правило, за видами страхування. Очолює синдикат андеррайтер, який бере на страхування ризики від імені своїх членів. Серед членів кожного із синдикатів багато відомих бізнесменів, діячів науки та культури. Участь цих осіб не лише зміцнює корпорацію Ллойд фінансове, а й піднімає авторитет її в суспільстві.
Страховий бізнес за зразком корпорації Ллойд лише умовно можна вважати індивідуальним. По суті, це великі групи фізичних осіб, належних до певних синдикатів, які, у свою чергу, діють на страховому ринку переважно за принципом співстраху-вання. Створення страховиків такого типу значного поширення не набуло. Ллойд також переживає пору великих змін. Нині Ллойд іде на зближення з асоційованими компаніями. Уже тепер тут поряд із членами, які несуть повну відповідальність за наслідки страхування, є багато осіб, у тому числі й юридичних, котрі вступають до синдикатів Ллойда на засадах обмеженої відповідальності.
Тепер Ллойд ретельно вибудовує новий імідж - рідше згадує про трьохсотрічні традиції і більше наголошує на зусиллях, яких корпорація докладає, щоб відповідати сучасним вимогам.
В Україні страховиками визнаються юридичні особи, утворені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю. Особливості кожного із цих видів товариств визначені Законом "Про господарські товариства" (1992). Закон "Про страхування" передбачає також можливість утворення державних страхових організацій.
У переліку дозволених в Україні форм страхових організацій немає товариств з обмеженою відповідальністю (ТОВ). Відомо, що такі підприємницькі структури дуже поширені в малому і середньому бізнесі. Власники в разі будь-якої небезпеки несуть відповідальність за борги фірми лише в межах зроблених внесків до статутного фонду. Умови створення зазначених товариств захищають від проникнення в їхню справу небажаних учасників. Поряд з позитивними існують і численні негативні особливості ТОВ, зокрема малі можливості збільшення статутного капіталу, труднощі контролю за діяльністю товариств, що особливо важливо у сфері страхових послуг. Інколи прихильники впровадження ТОВ у страхову справу посилаються на зарубіжний цілковито, мовляв, позитивний досвід. Але це хибна думка. Наприклад, у Великій Британії поняття товариства різко відрізняється від нашого. Англійські товариства можуть і не мати статусу юридичної особи. До страховиків тут відносять лише ті підприємницькі структури, що створені на підставі Акту про страхові компанії. Та й обмежена відповідальність тлумачиться ширше. До компаній з обмеженою відповідальністю відносять і акціонерні товариства.
В Україні поняття "товариство" та "компанія" нерідко ототожнюють, не розрізнюючи на практиці страхових товариств і страхових компаній. Проте насправді не кожного страховика можна вважати товариством. Не всі страховики набирають вигляду страхової компанії. Товариства, як правило, не створюються тоді, коли власником є виключно держава. Водночас у багатьох країнах до компаній не включають поширені там товариства взаємного страхування (ТВС). Так, у США ТВС становлять всього 6 % від загальної кількості страховиків, які здійснюють особисте страхування, але на них припадає понад 40 % продажу полісів особистого страхування. В Японії більш як половина страхових операцій з особистого страхування припадає на ТВС. Понад дві третини сільськогосподарських ризиків у Великій Британії, Нідерландах, Франції застраховано в ТВС.
Головна відмінність між ТВС і компанією полягає в тому, що компанія завжди має на меті отримання комерційного результату - прибутку. Це забезпечується через застосування тарифів, до складу яких здебільшого входить і частина прибутку. Для товариств взаємного страхування отримати прибуток не є першочерговим завданням. Вони створюються, щоб уможливити взаємодопомогу своїх членів. Тут учасник товариства одночасно є страховиком і страхувальником. Саме страхувальникам належать усі активи товариства. Якщо сума страхових премій перевищує виплати і витрати на ведення справи та відрахування до фондів, то різниця може бути повернена членам товариства. В Україні ТВС також можуть із часом набути помітного розвитку. Найсприятливіші умови для їх поширення слід очікувати в сільському господарстві (захист фермерських господарств), у малому промисловому і торговельному бізнесі, страхуванні життя. Необхідну для цього правову базу частково вже створено. Проте на час завершення підготовки цього видання жодного ТВС ще не було.
Поширенням міжнародної ринкової термінології у нашій країні пояснюється те, що страховика часто називають компанією, а не страховою організацією.
Страхова компанія - це юридична оформлена одиниця підприємницької діяльності, яка бере на себе зобов 'язання страховика і має на це відповідну ліцензію.
В Україні, як і в багатьох інших державах, основу страхової системи становлять компанії у вигляді акціонерних товариств.
Акціонерне страхове товариство (корпорація) - це тип компанії, яка створюється і діє зі статутним капіталом, поділеним на певну кількість часток - акцій. Оплачена акція дає право її власникові на участь в управлінні товариством і отримання частини прибутку у формі дивідендів.
У самій основі акціонерного товариства закладені переваги цього виду компанії. Акціонерна форма нагромадження статутного капіталу дає змогу залучати до страхової індустрії багатьох юридичних і фізичних осіб, зацікавлених вигідно розмістити свої інвестиції. Страхова індустрія за умови обгрунтованого державного регулювання має всі можливості для отримання прибутку на одиницю акціонерного капіталу на рівні, не нижчому від середнього за всіма галузями бізнесу. У разі несприятливих наслідків діяльності конкретного страховика втрата відносно невеликих внесків до компанії не потягне за собою банкрутства самих акціонерів.
Акціонерні товариства бувають закритого і відкритого типу. В Україні у страховій індустрії переважають акціонерні товариства закритого типу. Це пояснюється кількома мотивами.
По-перше, створення відкритих акціонерних товариств тривалий час стримувалося низькими вимогами до розміру статутного фонду страховика і відсутністю розвиненого ринку цінних паперів.
По-друге, як уже зазначалося, українське законодавство не передбачає можливості створення страхової компанії у вигляді ТОВ.
По-третє, статус закритого товариства дає змогу контролювати поширення акцій серед певної категорії учасників страхової компанії, що може відповідати інтересам засновників.
По-четверте, процедура створення закритого акціонерного товариства істотно спрощена, що дає змогу економити час і кошти.
Перспективнішими для страхової індустрії є відкриті акціонерні товариства. Це компанії, що орієнтуються на великі обсяги страхових послуг. Вони вимагають пошуків коштів у багатьох власників, які здебільшого не схильні до активної участі в керівництві компанією. Залучати кошти таких осіб удається завдяки продажу компаніями акцій на фондовому ринку. Нині вживаються заходи щодо збільшення статутного фонду, стимулювання й прискорення організаційного оформлення продажу і купівлі акцій та інших цінних паперів. Тому є всі підстави очікувати, що акціонерні товариства відкритого типу незабаром посядуть і утримуватимуть провідне місце на страховому ринку.
Страхові компанії можна групувати за географічною ознакою. Подана далі табл. 4.2 характеризує розміщення страховиків за регіонами України станом на 1.01.2002 р.

За територією обслуговування компанії можна поділити на місцеві, регіональні, національні та транснаціональні. На жаль, нині практично відсутня статистика укладених договорів кожною компанією в межах області. Ліцензії майже всім компаніям видані з правом здійснення діяльності на території всієї країни. Тому важко виокремити страховиків, які діють лише в межах певного регіону.
Досвід країн Європейського союзу показує, що на вищому етапі свого розвитку страхування об'єктивно потребує виходу за межі країни. Це вигідно страховикові - ризики територіальне розосереджуються, зростає обсяг продажу полісів, а отже, можливість одержати прибуток. Певні переваги очікують і на страхувальників: вони отримують страхові послуги нерідко вищої якості і за порівняно нижчу плату та в необхідному регіоні.
Відповідно до Угоди про співробітництво і партнерство України з країнами ЄС з червня 1999 року іноземні інвестори дістали право організовувати страхові компанії або їх філії на території нашої держави. Страхова діяльність дозволена виключно резидентам України. Ними можуть бути і компанії, створені і зареєстровані в Україні іноземними інвесторами.
Однією з головних умов підвищення конкурентоспроможності вітчизняних страховиків є нарощування фінансового і кадрового потенціалу компаній, створення механізму стимулювання попиту на страхові послуги, посилення боротьби з фінансовими махінаціями, а також створення клімату довір'я до страховиків, надання страховикам можливостей здійснювати ефективну інвестиційну діяльність. У попередніх розділах уже зазначалося, що страхування є об'єктивно необхідним атрибутом ринкової економіки. Від його розвитку виграють фізичні та юридичні особи, більше доходів отримує бюджет. Отже, тривале відставання в розвитку страхової індустрії може відчутно гальмувати розвиток ринкової економіки в цілому.
Порядок створення нових або реорганізації існуючих страхових компаній регулюється як загальними законами (про підприємницьку діяльність, реєстрацію та ліцензування юридичних осіб, виконання грошово-валютних операцій, рух цінних паперів і т. ін.), так і законодавством, що стосується особливостей страхової діяльності.
Процес створення страхової компанії можна поділити на два етапи: формування юридичної особи і надання їй статусу страховика. Безперечно, ці етапи тісно взаємозв'язані, що відбивається в установчих документах, розмірі статутного фонду, визначенні сфер діяльності тощо.
Юридичні особи (крім банків) мають бути зареєстровані в адміністраціях за місцем розташування. Компанія, котра отримала реєстраційне посвідчення як підприємницька структура, може виконувати певні фінансові операції, пов'язані з формуванням статутного фонду, підготовкою офісу, розміщенням тимчасово вільних грошових коштів. Але на цьому етапі компанія ще не є страховиком. Вона набуває такого статусу тільки після внесення її до Державного реєстру страховиків та видачі їй ліцензії на право здійснення певних видів страхування.

4.3. СТРАТЕГІЯ СТРАХОВОЇ КОМПАНІЇ
Головні перетворення у країні спрямовані на структурні зміни форм власності. Ці зміни, у свою чергу, зумовлюють відповідну трансформацію форм її страхового захисту. У підрозділі 1.1 ішлося про наявність об'єктивних передумов для виходу страхування на перший план у системі гарантування економічної безпеки юридичних осіб і громадян у разі стихійного лиха, нещасного випадку та інших непередбачуваних обставин.
Важливого значення набуває вироблення стратегії розвитку страхового ринку, і зокрема кожної страхової компанії.
В економіці і сфері управління стратегія будь-якої організації - ие докладний, усебічний комплексний план, який має забезпечити виконання її місії, тобто досягнення головної мети її існування. Щодо страховиків стратегія означає генеральну програму дій компанії, узгоджену з головною метою останньої. Від ступеня обгрунтованості обраної стратегії залежить успіх компанії.
Головна мета, коли вона визначена і, що дуже важливо, досяжна, сприяє підвищенню ефективності роботи компанії. Мета, що випливає із завищеної оцінки можливостей організації, може призвести до катастрофічних наслідків.
У практиці страхового менеджменту широко використовується стратегія оновлення. Вона передбачає безперервний процес пошуків і впровадження нових методів управління, зорієнтованих на послідовне вдосконалення страхової справи. Опрацювання стратегії має враховувати адаптацію до зовнішнього середовища, внутрішню координацію та організаційне передбачення. Тому стратегічні програми потрібно складати доволі гнучкими, аби при потребі їх можна було переорієнтувати або модифікувати.
Під адаптацією до зовнішнього середовища розуміються дії, що супроводжують пристосування компанії до нових сприятливих можливостей розвитку бізнесу, а також до нових обмежень, які виникають на цьому шляху. Беруться до уваги як зміни в законодавстві, так і інтереси потенційних страхувальників, посередницьких структур, компаній-конкурентів та інших суб'єктів страхового ринку. Очевидно, що все це потребує постійного збору та аналізу великого обсягу інформації про розвиток економіки в цілому і страхової галузі зокрема, про різні ринки, послуги та інші чинники.
Стратегічний план компанії має бути довгостроковим за метою діяльності, але досить гнучким за методами досягнення мети. Приблизно кожні півроку його доцільно коригувати залежно від зміни ділових і соціальних обставин, аналізуючи динаміку макроекономічних показників, що характеризують темпи економічного зростання (спаду), рівень інфляції та безробіття-, структурні зміни в економіці, умови оподаткування юридичних і фізичних осіб тощо.
Зауважимо, що серед змін, які відбуваються нині в Україні, найістотніше вплинути на подальшу долю страховиків можуть такі.
Здійснення приватизації майна переважної більшості підприємств, що раніше належали до державного сектору економіки. Це зумовлює підвищення страхового інтересу як щодо захисту майна, так і щодо страхування відповідальності підприємств. Потрібно намагатися охопити страхуванням ризики, насамперед, засновників та акціонерів компанії. Це сприяє швидшому започаткуван-ню та подальшому розвитку страхової діяльності, підвищує довір'я до нового страховика, що дуже важливо для зміцнення його позиції на страховому ринку.
Нова ідеологія пенсійного забезпечення населення. Реформа в цій справі передбачає побудову трирівневої системи джерел пенсійного забезпечення. Частина коштів формуватиметься за рахунок вкладів працюючих громадян на пенсійні рахунки за умов пенсійного страхування. Залучення страхових компаній до цієї справи, як свідчить зарубіжний досвід, цілком виправдане.
Зміни в джерелах сплати страхових платежів. Тепер і за добровільними видами страхування майна підприємств (включаючи транспортні засоби, вантажі) страхові премії додаються до витрат на виробництво, що відповідно зменшує базу оподаткування. Це значно підвищує фінансові можливості підприємств, заохочує їх до участі у страхуванні. Важливе значення матиме передбачена державна допомога за рахунок бюджетних коштів у сплаті страхових премій зі страхування зернових культур і цукрових буряків у підприємствах усіх форм власності. Завдяки цьому чиннику обсяг страхових послуг у сільському господарстві може зрости на 400-500 млн грн.
Зростання рівня реальної середньої заробітної плати працюючих. Це загальна тенденція, згідно з якою населення активніше залучається до страхування життя, від нещасних випадків, страхування нерухомості, транспортних засобів та домашнього майна.
Суттєве зниження рівня інфляції (у 2001 р. вона склала 6,2 %), що сприятиме зміцненню довіри страхувальників до реальності відшкодування збитків. Проте у правилах і договорах страхування слід неодмінно передбачити можливості коригувати страхову суму та суму платежів з огляду на відхилення реальної вартості застрахованого майна внаслідок інфляції (дефляції) грошової одиниці.
Стан криміногенної ситуації, особливо у містах, що призводить до підвищення рівня збитковості за багатьма договорами. Зважаючи на таку тенденцію, доводиться коригувати страхові тарифи, вживати разом зі страхувальниками й правоохоронними органами додаткових запобіжних заходів щодо охорони об'єктів страхування. Водночас поширення правдивої інформації про рівень злочинності має сприяти переконанню власників у необхідності страхувати свої майнові інтереси.
Зміна порядку нарахування і віднесення на витрати амортизаційних відрахувань на основні засоби. Прискорена амортизація призведе до збільшення коливань між залишковою вартістю об'єкта за балансом підприємства і його реальною вартістю. Це потрібно брати до уваги і в умовах страхування.
Очікуване збільшення кредитних інвестицій у підприємницьку діяльність. Це потягне за собою, зокрема, розширення масштабів використання страхових послуг у частині страхування майна від вогню і стихійного лиха, технічних ризиків, майна, що оформляється під заставу, страхування відповідальності.
Активізація процесу формування українського фондового ринку. Розвинений ринок цінних паперів дасть змогу страховикам прискорити продаж власних акцій, залучаючи додатковий капітал до статутного фонду, а також оперативніше вирішувати питання про інвестування тимчасово вільних коштів у цінні папери і, при потребі, продаж останніх. Розвиток фондового ринку потягне за собою впровадження нових страхових послуг.
Наявна тенденція до стабілізації банківської облікової ставки, що безпосередньо впливає на прояв заощаджувальної функції страхування, зумовлює більшу передбачуваність доходів страховиків від розміщення депозитів та визначеність деяких інших параметрів фінансової діяльності.
Україна має шанси вступити до Всесвітньої організації торгівлі. Це забезпечить зростання можливостей вітчизняних підприємств щодо реалізації продукції, особливо на експорт. Звідси - сприятливіші умови для розширення страхування експортних кредитів, страхування відповідальності товаровиробників за якість продукції, страхування вантажів та відповідальності вантажопе-ревізника, страхування юридичних витрат на розгляд претензій.
Стабілізація економічного стану на багатьох підприємствах дасть можливість поступово переходити до страхування втрат, до яких можуть призвести перерви у виробництві в разі настання стихійного лиха, техногенних аварій або інших страхових подій.
Поява в регіонах нових страховиків, котрі володіють ліцензіями на аналогічні види страхових послуг. Компанія має ретельно вивчати можливості своїх конкурентів і відповідно реагувати підвищенням якості своїх послуг.
Доцільність залучення до реалізації полісів страхових посередників. Страхові брокери й агенти сприяють, як правило, зростанню кількості договорів і розширенню географії страхувальників, а це позитивно позначається на надходженні страхових премій і- формуванні раціональної структури страхового портфеля. Існують також великі резерви щодо збільшення продажу страхових послуг через установи банків і зв'язку, транспортні організації.
Перестрахування ризиків на облігаторних засадах. Зі зростанням рівня капіталізації страховиків вони зможуть суттєво збільшувати розмір страхових зобов'язань на власному утриманні. Але й надалі існуватиме велика потреба в перестрахуванні ризиків. Тому потрібно ретельно дібрати перестраховиків і укласти з ними відповідні угоди. Перспективним напрямком розвитку внутрішнього ринку страхування є створення регіональних і спеціалізованих страхових пулів.
Посилення спілкування з потенційними страхувальниками наданням їм різних консультацій з ризик-менеджменту, страхування ризиків та інших питань, що не виходять за межі статутної діяльності компанії.
Можливості тіснішої взаємодії з місцевими органами влади. Ці стосунки можуть виявлятися у взаємному намаганні розслідувати причини страхових подій, поліпшити умови для розміщення офісу компанії, рекламних матеріалів, фінансувати за рахунок коштів страховика деякі запобіжні заходи, купувати цінні папери, що їх емітують місцеві адміністрації, і т. ін.
Отже, державна політика, спрямована на приватизацію, реформу пенсійного забезпечення та медичного обслуговування населення, залучення внутрішніх і зовнішніх інвестицій, здійснення протиінфляційних заходів, раціоналізація оподаткування як страхувальників, так і страховиків, упорядкування відсоткових ставок, валютних курсів, налагодження фінансового контролю, забезпечує серйозні передумови для активізації страхової діяльності. Стратегія кожної конкретної компанії полягає в тому, щоб максимально скористатися цими можливостями. Водночас мають бути своєчасно враховані й чинники, що ускладнюють роботу страховиків.
Проаналізувавши на цьому тлі позитивні та негативні зміни в умовах діяльності страховика, доцільно знайти відповіді на такі запитання:
* чи може компанія надавати свої послуги за цінами, нижчими або такими самими, як конкуренти (якщо ні, то що цьому заважає);
* який доступ має компанія до страхувальників. Що заважає їй розширювати коло своїх прихильників;
* чи має компанія належний персонал для оперативної переорієнтації роботи на нові послуги та ринки;
* що необхідно для посилення мотивації працівників до кращого виконання місії компанії?
Практика управління виробила низку загальних підходів щодо стратегічного планування. Розглянемо їх.
Загальна стратегія компанії відпрацьовується групою експертів і має бути схвалена вищим керівництвом ще до здійснення перших інвестицій.
Ставиться реальна мета перед компанією, визначаються етапи її досягнення і способи контролю за ходом виконання завдань.
Визначається коло фахівців, які обійматимуть ключові посади. Продумується система набору та професійної підготовки персоналу. Багато компаній користуються такою схемою побудови стратегії:
1) загальні положення;
2) період, на який розрахована стратегія;
3) стратегічні орієнтири: майбутня роль і завдання компанії;
4) аналіз і оцінювання становища компаній: конкурентна позиція, стосунки зі страхувальниками, фінансовий стан;
5) визначення пріоритетів: нові страхові послуги, нові страхувальники, досконаліші методи маркетингу тощо.
6) розрахунок кінцевих фінансових результатів.
Надзвичайно важливе значення для ефективної реалізації стратегії страховика має бізнес-план. Його мета - конкретизувати діяльність компанії на найближчу перспективу (3-5 років) згідно з потребами ринку і можливостями мобілізації для цього відповідних ресурсів. На жаль, і досі бізнес-плани у страхових компаніях ще не посіли належного місця. Нерідко про них згадують лише під час реєстрації страхових компаній. Міністерство фінансів вимагає подання з цього приводу економічного обґрунтування компанії, яке містить дуже обмежений перелік показників, а саме: види страхування, кількість договорів страхування, страхову суму, страхові платежі, страхові відшкодування, відрахування до резервів, витрати на ведення справи, прибуток від страхової діяльності.
Звісно, що цього замало, аби бізнес-план допомагав страховикові вирішити такі проблеми:
* визначити конкретні напрямки діяльності компанії, цільові ринки і своє місце на них;
* сформулювати ту частину стратегії компанії (і тактику її досягнення), яка припадає на період дії бізнес-плану;
* виявити відповідність наявних кадрів компанії, умов мотивації їхньої праці вимогам досягнення поставленої мети;
* оцінити фінансовий стан компанії з погляду можливостей реалізації її місії;
* передбачити можливі перешкоди на шляху до мети.
За наявності грамотно складеного бізнес-плану керівники мають змогу досконало вивчати перспективи розвитку компанії, координувати зусилля, спрямовані на досягнення мети, визначати систему показників, необхідних для контролю за діяльністю компанії, готувати компанію до можливих змін у ринковій ситуації, чітко формулювати обов'язки відповідальних осіб. Бізнес-план дає відповідь на запитання про те, який капітал потрібний для розвитку компанії згідно з визначеною метою і яка очікується ефективність його використання.
Тут перелічені лише деякі з тих позицій, які слід узяти до уваги, опрацьовуючи нову або коригуючи наявну стратегію діяльності страхової компанії. Значне місце має бути відведене формуванню раціональної структури компанії, її ресурсному забезпеченню, кадровій політиці, мотивації та контролю. Ці та інші аспекти стратегії діяльності компанії розглядаються в цьому розділі далі.
Важливо, щоб менеджери всіх рівнів були добре і своєчасно ознайомлені зі стратегічною лінією та пріоритетами компанії. Саме від них істотно залежить, чи зосередяться зусилля працівників на досягненні мети компанії. В умовах переходу до ринкових відносин бізнес-план має бути в усіх компаніях і розглядатись як основний документ, що визначає стратегію діяльності кожної з них на конкретний період.
Світовий досвід показує, що жодна, навіть високорозвинена, країна не може не зазнавати циклічних підйомів і спадів у економіці. Не всі підприємницькі структури однаково відчувають ці коливання. Виграють ті, хто вміє прогнозувати ситуацію і своїми продуманими й оперативними діями повертати справи на краще.

4.4. ОРГАНІЗАЦІЙНА СТРУКТУРА СТРАХОВОЇ КОМПАНІЇ
Під структурою компанії розуміються насамперед зв'язки, що існують між різними частинами організації для досягнення її мети. Це поділ роботи на окремі завдання, що виконуються керівництвом, галузевими та функціональними управліннями (департаментами), відділами, секторами й іншими підрозділами центрального офісу та регіональної мережі компанії.
Організаційна структура набирає таких форм, як поділ праці, створення спеціалізованих підрозділів, ієрархія посад, внутрішньоорганізаційні процедури.
Структура управління компанією може будуватись за такими принципами.
Принцип лінійного підпорядкування. Це означає, що вищі керівники наділяються правом давати розпорядження підлеглим співробітникам з усіх питань, що випливають з їхньої діяльності. Наприклад, указівки керівника страхової компанії є обов'язковими для всього персоналу. Такий порядок, коли підлеглим структурам доводиться вирішувати справи виключно через "верхи", забезпечує відповідний рівень контролю за діями структурних підрозділів компанії. Проте в разі додержання лише функції лінійного підпорядкування центральний апарат, і особливо керівництво, перевантажується розглядом порівняно дрібних питань. Внаслідок цього управління втрачає оперативність, найкваліфі-кованіші працівники відволікаються від опрацювання перспективних, глобальних проблем розвитку компанії.
Принцип функціонального підпорядкування. Право давати розпорядження надається щодо виконання конкретних функцій, незалежно від того, хто їх виконує. Наприклад, головний бухгалтер може дати вказівки з обліку матеріальних і грошових цінностей, що перебувають у розпорядженні будь-якого підрозділу компанії.
Носій функцій може отримувати вказівки від кількох керівників відділів чи інших функціональних підрозділів і має, у свою чергу, звітувати перед ними про виконання тих чи інших видів робіт. Це не поширюється на дисциплінарну відповідальність. Накласти стягнення або матеріально заохотити працівника може керівник компанії або та особа, якій делеговані ці права.
Принцип лінійно-штабного підпорядкування. Це, здебільшого, "мозкові" центри (штаби), які виконують консультаційні функції у процесі стратегічного планування, підготовки рішень з інших найважливіших питань роботи компанії. До них, крім штатних працівників, нерідко залучають консультантів і експертів з вузів, наукових лабораторій та інших установ. Такі фахівці опрацьовують ті чи інші питання та подають керівництву свої висновки і пропозиції. Консультанти не наділяються правом давати розпорядження працівникам компанії.
Страхові компанії, формуючи свої організаційні структури, використовують, зазвичай, усі три принципи. Важко уявити, наприклад, Національну акціонерну страхову компанію (HACK) "Оранта" без урахування можливостей раціонального поєднання лінійного та функціонального підпорядкування підрозділів, їх співробітників. Що ж до принципу лінійно-штабного підпорядкування, то він у багатьох компаніях довго недооцінювався.
Найбільшою страховою організацією в Україні за низкою параметрів і досі лишається HACK "Оранта". Структура цього страховика доволі складна. Вона охоплює чотири рівні управління: центральний офіс (Правління компанії), обласні (Київську j Севастопольську міські) дирекції, міські та районні відділення й філії. Ця компанія - наступниця колишнього Укрдержстраху. До 1994 року вона мала свої відділення в усіх районах України. Згодом зі складу HACK "Оранта" виокремилися як самостійні юридичні особи деякі обласні дирекції. Так утворилися відкриті акціонерні товариства "Крим-Оранта", "Оранта-Дніпро", "Оранта-Донбас", "Оранта-Лугань", "Оранта-Січ". Останніми роками HACK "Оранта" відкрила низку філій і відділень в областях, де функціонують названі щойно самостійні страховики.
Одним з молодих страховиків є ЗАТ "Страхова група "ТАС"", яка завдяки успішному менеджменту вже ввійшла за обсягом наданих страхових послуг до першої п'ятірки. Організаційну структуру цього формування наведено на рис. 4.1.

Багато компаній (HACK "Оранта", "Гарант-Авто", "АСКА", "ТАС", "Скайд-Вест", "Остра-Київ" та ін.) мають розгалужену мережу дирекцій, філій, відділень та представництв.
Філія страховика - це відокремлений підрозділ, що не є юридичною особою. Він може мати власну назву, яку дозволяється використовувати згідно ч Положенням про філію, має відокремлений баланс та здійснює страхову діяльність за видами, на які страховик отримав ліцензії Міністерства фінансів України (або раніше Укрстрахнагляду) і право на здійснення яких було надано філії загальними зборами учасників страховика. Таке право може бути надане повністю або з обмеженнями. Нині на страховому ринку працює понад 1000 філій та відділень страхових компаній.
Зі світової практики відомі три системи організації роботи страхових компаній з філіями. Кожна з них має свої переваги і недоліки. Вибір тієї чи іншої системи роботи з філіями залежить від конкретних обставин.
Централізована система. Вона передбачає прийняття всіх рішень, що стосуються андеррайтингу та відшкодування збитків, на рівні центрального офісу (головної контори). Тут підписуються поліси, здійснюються розрахунки, пролонгуються поліси. На філії покладаються видача бланків, отримання і перевірка анкет на страхування та покриття збитків. Ці документи пересилаються до центрального офісу для прийняття рішень. Переваги цієї системи полягають у тому, що вона вимагає менше висококваліфікованих фахівців, скорочуються витрати на ведення справи. До недоліків слід віднести те, що працівники філій мають малі перспективи для кар'єри, на прийняття рішень витрачається багато часу, причому рішення не завжди враховують місцеві умови.
Децентралізована система. За цієї системи більшість рішень, що стосуються укладення договорів і відшкодування збитків, приймаються у філії. Остання самостійно поновлює договори і веде облік. Звичайно, що рішення філії мають узгоджуватися з політикою, що її проводить компанія в цілому. Перевагою є те, Що у філії працює більш кваліфікований персонал, ніж при централізованій системі, клієнти мають можливість оперативно отримати більше послуг. До недоліків можна віднести недостатній обсяг роботи для кваліфікованих працівників, ускладнення Щодо перестрахування ризиків.
Регіональна система. За такої системи серед філій виокремлюються головні для даного регіону. У них зосереджується група фахівців з андеррайтингу, оцінювання та відшкодування збитків. Вони обслуговують потреби кількох філій, що працюють у даному регіоні. Це компромісний варіант, де враховуються переваги і недоліки централізованої і децентралізованої систем.
У філіях зосереджується великий обсяг інформації про поліси, страхові внески, відшкодування збитків, заробітну плату, комісійні винагороди. Для опрацювання цієї інформації використовуються комп'ютери. Існує тісний зв'язок між філіями і головним офісом. Завдяки високій швидкості роботи факсів, комп'ютерів, принтерів, ксероксів, електронної пошти прискорилося оформлення страхових послуг. Відпала потреба в рутинній ручній роботі, що її виконували різні службовці.
Представництво страховика - це відокремлений підрозділ останнього, який не є юридичною особою, діє згідно з Положенням про представництво, не маючи права безпосередньо продавати страхові поліси, а також здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність. Представництво виконує функції і завдання, які сприяють організації та здійсненню статутної діяльності страховика, виступає від імені страховика і фінансується ним. Представництва можуть бути створені на території як України, так і іноземних держав. Вони мають такі завдання: збір інформації, реклама, пошук клієнтів страховика в даному регіоні або країні, виконання репрезентативної функції, надання консультацій.
У деяких країнах (наприклад, у Росії) існують також агентства страхових компаній, які надають представницькі послуги, виконуючи водночас деякі операції, пов'язані з підготовкою проектів страхових договорів, обстеженням наслідків страхових випадків.
Про створення чи ліквідацію філій і представництв страхова компанія в 10-денний термін інформує Міністерство фінансів України. Страховик несе повну відповідальність за діяльність його відокремлених підрозділів.
Зауважимо, що створення регіональної мережі - справа вельми витратна. З певним розвитком посередницьких структур компаніям, можливо, стане вигідніше користуватися послугами страхових агентів і брокерів, щоб підтримувати необхідні зв'язки з віддаленими від центрального офісу страхувальниками.
Зарубіжний досвід показує, що останніми роками структури управління спрощуються. Так, у Великій Британії є чималі за нашими мірками компанії, які мають всього два-три структурні функціональні підрозділи. Багато компаній практикують періодичне переміщення співробітників з одного підрозділу до іншого. Це сприяє підвищенню їхньої кваліфікації, допомагає оволодіти знаннями з ведення справи й на інших ділянках роботи компанії. Працівники сприймають такі заходи позитивно, як один із способів боротьби із закостенінням організаційної структури.
Організаційна структура страхової компанії вдосконалюється в кілька етапів.
Перший передбачає вивчення всіх переваг і недоліків існуючої системи управління. Тут слід з'ясувати, на яких саме видах робіт позначається дефіцит потужностей компанії, а на яких є зайві ресурси. Доцільно порівняти структуру своєї компанії зі структурами аналогічних за профілем вітчизняних і зарубіжних страховиків. При цьому порівняння має бути не суто механічним, а враховувати можливість застосування критеріїв мотивованої організації праці, запропонованих американським психологом та економістом Херцбергом (докладніше див.: Ефимов С. Л. Организация управления страховой компанией: теория, практика, зарубежный опыт. - М., 1995). Ці критерії зводяться ось до чого.
Будь-які дії мають бути усвідомленими.
Більшість людей відчувають радість від роботи, за яку вони відповідають. Вони прагнуть бути причетними до наслідків діяльності, мати контакти з колегами. Дії кожного працівника мають бути важливими для когось конкретно.
Кожний на робочому місці прагне показати, на що він здатний. Фахівець не погодиться на те, щоб з питань, з яких він най-компетентніший у даній організації чи підрозділі, рішення приймались без його участі.
Кожний прагне побачити себе в наслідках праці. Результати роботи повинні мати своїх справжніх творців, а не бути знеосіб-леними. Нерідко керівники присвоюють лише собі позитивні наслідки роботи компанії, а недоліки переадресовують своїм підлеглим. Це створює напруженість у колективі.
Кожний має власний погляд на те, як можна поліпшити свою роботу, її організацію. Працівник має намір реалізувати свою мету і не боїться санкцій. Він сподівається на те, що до нього поставляться зацікавлено. Тому в компаніях слід стимулювати приплив нових ідей.
Людям подобається відчувати свою значущість. Керівництво компанії має постійно дбати про те, щоб кожний працівник усвідомлював, наскільки важлива саме його праця для загального успіху.
Кожна людина прагне успіху. Успіх - це реалізована мета. Мета має бути відпрацьована в колі співробітників так, щоб досягнення її піддавалось вимірюванню за рівнем і термінами виконання.
Успіх без визнання призводить до розчарування.
За тим, яким способом, в якій формі і з якою швидкістю працівники дістають інформацію, вони оцінюють, яка їхня реальна значущість в очах безпосереднього керівництва і менеджерів взагалі.
Підлеглим не подобається, щоб рішення про зміни в їхній роботі і на робочих місцях керівники приймали без їхнього відома, без урахування їхніх знань і досвіду.
Кожному виконавцеві потрібна (навіть більш ніж керівникові) інформація про якість власної праці, причому оперативна, щоб він міг коригувати свої дії.
Для всіх нас контроль з будь-якого боку неприємний. Кожна робота виграє від максимально можливого ступеня самоконтролю.
Більшість людей у процесі роботи прагнуть здобути нові знання. Підвищені вимоги, Ідо дають шанс для подальшого розвитку, сприймаються з більшим бажанням, ніж занижені.
Будь-яка особистість реагує негативно, коли її зрослі завдяки наполегливій праці досягнення тягнуть за собою підвищення навантаження, особливо за відсутності відповідних змін в оплаті праці та інших формах стимулювання.
Має бути вільний простір для ініціативи щодо поліпшення роботи та виявлення індивідуальної відповідальності працівників протягом усього ланцюжка "витрати-результати".
Докладний аналіз за переліченими критеріями дасть багатий ґрунт для висновків і пропозицій щодо потреби внесення змін до організаційної структури компанії.
На другому етапі опрацьовується проект створення (для нових компаній) або вдосконалення організаційної структури компанії. Важливішу інформацію для опрацювання містять матеріали, отримані на першому етапі роботи, а також стратегічні наміри компанії щодо її подальшого розвитку. Проект має передбачати можливість забезпечення його реалізації фінансовими, трудовими та іншими ресурсами.
На завершальному, третьому, етапі впроваджується нова організаційна структура компанії. Ця робота має бути виконана з мінімальними витратами часу на пристосування до неї як персоналу компанії, так і споживачів її послуг. Не завжди всі структурні підрозділи починають діяти з моменту відкриття компанії. Мають рацію ті компанії, які поступово, у міру ресурсного забезпечення і готовності до надання відповідних послуг, доводять фактичну структуру до проектної.

4.5. РЕСУРСИ СТРАХОВОЇ КОМПАНІЇ
Комерційна діяльність не може здійснюватися без наявності необхідних факторів, а саме: основних і оборотних засобів, трудових, фінансових та інформаційних ресурсів, їх сукупність і раціональна структура визначають потенціал фірми.
У діяльності страхових компаній вирішальними є розміри грошових фондів і наявність кваліфікованого персоналу. Слід, проте, пам'ятати, що успіх роботи часто залежить від "найву-жчогр" складника потенціалу. Крім того, нерідко стає можливим і доцільним підсилити один фактор за рахунок послаблення іншого. Отже, створюючи чи розвиваючи страховий бізнес, потрібно звертати увагу на раціональне формування кожного компонента потенціалу компанії.
Формування ресурсів ґрунтується на порівнянні витрат на їх придбання (залучення) і можливої віддачі від їх використання. Компанія має визначити кількісні та якісні параметри необхідних ресурсів, спосіб, тривалість і місце їх взаємодії. Іншими словами, ідеться про необхідність постійного управління ресурсами.
Велике значення має вдалий добір приміщень для офісу компанії. Цей захід починають з визначення потреби в приміщеннях для нормального розташування там усіх структурних підрозділів.
Важливо визначити, де саме буде розміщена компанія. Під час вирішення цього питання береться до уваги, насамперед, створення максимальних зручностей для потенційних страхувальників. Якщо стратегія регіональної компанії передбачає, наприклад, пріоритетний розвиток діяльності зі страхування будівельних (технічних) ризиків, то офіс їй доцільно мати в районі перспективної забудови міста.
Багатопрофільні компанії, як показує досвід країн з розвиненим страховим бізнесом, розміщуються переважно на перших поверхах у діловій частині міста, поряд з банками, інвестиційними компаніями, біржами, великими торговельними підприємствами. З огляду на високу (значно вищу, ніж в інших місцях) вартість спорудження, придбання або орендування приміщень у таких кварталах багато компаній на Заході обмежуються розміщенням у найпрестиж-нішому районі юридичної адреси і невеликого штату працівників для організації переговорів, проведення прес-конференцій, відповідальних ділових зустрічей керівництва компанії, підтримання зв'язків з громадськістю та державними органами управління. Решта персоналу перебуває в приміщеннях, розташованих у дешевших місцях. Між різними приміщеннями офісу потрібний добре налагоджений зв'язок (ситуація, коли за юридичною адресою компанії зв'язок не спрацьовує, неприпустима). Адже податкові, судові та інші офіційні служби повинні визнавати, як правило, лише юридичну адресу.
Офіс має бути обладнаний сучасними, зручними меблями, пристосованими для виконання працівниками їхніх функціональних обов'язків, електронними видами зв'язку, комп'ютерною, копіювальною та іншою технікою. Нині основна маса інформації передається електронними засобами. "Електронна пошта" має великі переваги. Вона в сотні разів скорочує час на передавання повідомлень та розпоряджень і потребує менших витрат.
Україна має добре налагоджений електронний зв'язок у банківській системі. Нині завершено створення електронної системи зв'язку між усіма страховими компаніями, їх об'єднаннями та органами регулювання страхової діяльності. Це дасть змогу значно поліпшити страховий сервіс, сприятиме розвитку страховиків і посиленню контролю за їх роботою.
Особливо слід наголосити на необхідності забезпечення компанії зручним транспортом. Автотранспорту належить значна частка у структурі основних засобів страховиків. Багато західних страхових компаній закріплюють за вищими керівниками персональні автомобілі, і такі керівники особисто експлуатують їх для виконання функціональних обов'язків. Ще кілька автомобілів компанія має для задоволення потреби в термінових службових поїздках працівників. У компаніях на весь парк автомобілів є, як правило, один штатний водій-механік, який здійснює самостійно або через відповідний автосервіс технічний догляд за автомобілями. Наявність у претендента на посаду в страховій компанії посвідчення водія - вагомий чинник у конкурсному доборі кандидатів.
Фінансові ресурси, що забезпечують надійність виконання зобов'язань страхової компанії, складаються насамперед із грошової частини сплаченого статутного фонду і системи страхових резервів. Вони характеризуються значною специфічністю формування та використання, їх висвітленню присвячена заключна частина цього підручника.
Страхування є однією з галузей бізнесу, найбільш залежних від інформаційного забезпечення. Кожний страховик відчуває потребу постійно аналізувати зміни зовнішніх і внутрішніх чинників, що можуть вплинути на наслідки роботи компанії. Цьому допомагають бази даних, які містять систему актів з правового забезпечення діяльності компанії, характеризують розвиток економіки як на макро-, так і на мікрорівні, стан справ на національному і регіональному страховому ринках, дають уявлення про світові тенденції і нові технології страхування. Компанії варто мати бібліотечний фонд страхової літератури, періодичних видань. Найбільш оперативну і зручну для розмноження інформацію забезпечують електронні її носії. Особливо корисний в цьому розумінні нещодавно створений комп'ютерний довідник "Дінай: Страхування". Тому якомога повніше їх використання є одним із ключових моментів стратегії розвитку страховика. Потрібно розвивати інтегровані комп'ютерні системи інформаційного забезпечення діяльності компанії. Страхова компанія повинна використовувати новітні інформаційні технології, зокрема можливості мережі Інтернет.
Основу успіху страхової компанії становлять трудові ресурси. Від інтелектуального та професійного рівня її персоналу залежить досягнення нею стратегічної мети. Працівники не сприймають механічного, неусвідомленого управління. Адже кожний з них приходить в організацію з певною метою, потребуючи сприяння в її досягненні. Тому керівництво компанії має постійно приділяти увагу кадровій політиці, дбаючи про максимальне розкриття професійних здібностей кожного працівника.
Після того як визначено структуру компанії та кількісний склад персоналу окремих підрозділів, слід підготувати посадові інструкції та кваліфікаційні вимоги до осіб, котрі обійматимуть посади в цих підрозділах. Посадова інструкція являє собою перелік основних функцій, що їх має виконувати працівник згідно зі своєю посадою. До цієї роботи в нових компаніях слід залучати експертів, а також найбільш реальних претендентів на ті чи інші посади. Підготовка проекту посадової інструкції дає слушну нагоду перевірити рівень професійних знань кожного претендента, а також з'ясувати, чи має він намір і здатність сприяти вдосконаленню роботи компанії.
Посадова інструкція має бути реальною з погляду можливостей її виконання. Психологи стверджують, що люди, які обіймають посади, де вимоги надто високі або занижені, відчувають незадоволення. Наприклад, деякі компанії пропонують випускникам вузу з дипломом магістра чи спеціаліста зі страхування тривалий час працювати на другорядних посадах, тоді як на посади провідних працівників запрошуються особи без економічної освіти і відповідного досвіду роботи. Звичайно, що це неприпустимо. Адже фахова освіта - важлива передумова успішної професійної діяльності кожного працівника.
Визначивши потребу в працівниках щодо їх кількості та рівня кваліфікації, розпочинають пошук кандидатів на посади. Тут можуть бути використані різні джерела поповнення персоналу. Далі наводяться найпоширеніші з них.
Пошук усередині компанії. Його можна розгорнути в уже діючих компаніях. Для цього менеджери структурних підрозділів, діставши відповідне доручення керівництва, вишукують придатних кандидатів на вакантні (як правило, вищі) посади серед тих, хто вже там працює (здебільшого на нижчих посадах). Про прийом кандидатур на заміщення вакансій можна зробити повідомлення, скориставшись, скажімо, дошкою оголошень. Цей спосіб не потребує витрат і сприяє підвищенню авторитету керівництва компанії в очах співробітників.
Пошук за допомогою співробітників. Переваги цього методу в тому, що дібрані таким чином кандидати на посади здебільшого добре вписуються в колектив. До недоліків слід віднести підвищену ймовірність взаємовигідних послуг особистого характеру, які, по суті, суперечать інтересам справи.
Кандидати, що самі звертаються до компанії з метою працевлаштування. Відділ кадрів чи інша служба мають зібрати базу даних про цих осіб.
Запрошення на роботу через засоби масової інформації (радіо, телебачення, багатотиражні національні та регіональні газети). Цей метод потребує набагато більших витрат, ніж попередні методи пошуку кандидатів на заміщення вакантних посад. Переваги такого підходу полягають у широкомасштабному висвітленні потреби в кадрових працівниках. Він найприйнятніший, коли йдеться про найм працівників масових професій. У пошуках висококваліфікованих працівників (андеррайтерів, актуаріїв, головних бухгалтерів і т. ін.) найдоцільніше розміщувати оголошення у спеціальних газетах і журналах.
Використання послуг державних і приватних служб зайнятості. Такі служби є в кожному районі. Вони мають банки даних, які містять різноманітну інформацію про зареєстрованих громадян, що потребують роботи. Але до цих служб рідко звертаються працівники, добре ознайомлені зі страховою справою. Приватна служба зайнятості може виконати замовлення на пошуки кандидатури, яка задовольнила б вимоги компанії. Але за таку роботу доводиться дорого платити.
Поповнення персоналу компанії за рахунок випускників навчальних закладів. Для компаній це найперспективніший шлях кадрового оновлення. Нині в Україні підготовку бакалаврів за фахом "Фінанси і кредит" організовано більш ніж у 120 вузах. У Тернопільській академії народного господарства (ТАНГ) вже понад 15 років готують економістів за фаховим спрямуванням "Страхування". Найбільший у країні економічний вуз - Київський національний економічний університет (КНЕУ) - уже здійснив шість випусків магістрів, які отримали кваліфікацію зі страхового менеджменту. Тут у навчальний процес широко впроваджується досвід, набутий страховиками і педагогами країн з розвиненим страховим ринком. Студенти мають тривалу (до 8 місяців) виробничу практику у найкращих страхових компаніях. Проте таких випускників ще замало. Бюджетні кошти на їхню підготовку дуже обмежені.
Компанії можуть посприяти здібним працівникам щодо здобуття ними страхової освіти в університетах за так званою дистанційною формою навчання. Зокрема, фахівців зі страхування за такою формою готує Українська фінансово-банківська школа, створена 1994 року при КНЕУ за технічної підтримки Європейського союзу (програма TACIS). Вона має IV ступінь акредитації і працює в тісному контакті з університетом; за побажанням випускника видає диплом магістра від імені КНЕУ.
Питання поліпшення підготовки та підвищення кваліфікації кадрів для страхової індустрії залишається дуже актуальним. На його вирішення спрямовано чимало заходів, передбачених Програмою розвитку страхового ринку України на 2001-2004 роки.
Наступний етап вирішення кадрової проблеми - вибрати з-поміж кандидатів (претендентів) тих, хто стане співробітником компанії. Цей процес також передбачає виконання кількох важливих кроків. Розглянемо кожний із них окремо.
Аналіз списку та анкетних даних кандидатур з погляду їх відповідності вимогам до майбутнього працівника.
Проведення спеціальних тестів на професійну придатність кандидата. У великих західноєвропейських і північноамериканських страхових компаніях широко використовуються набори тестів, що дають змогу діагностувати різні професійні та особистісні характеристики кандидатів.
Співбесіда зі співробітниками відділу кадрів. Таке спілкування має сенс тоді, коли багато кандидатів претендують на вакантні місця і потрібно здійснити перший добір для подальшої індивідуальної роботи з ними.
Довідки про кандидата. Значного поширення набуває спосіб отримання відповідної інформації в організаціях, де раніше працював той чи інший кандидат. Така інформація може бути усною і письмовою. Усе це може робитись на добровільних засадах, оскільки законодавчими актами подання такої інформації не вимагається.
Співбесіда з лінійним керівником. Це інтерв'ю має на меті якомога докладніше з'ясувати професійні якості кандидата. Одночасно керівник оцінює свою професійну сумісність із кандидатом і вірогідність успішної інтеграції останнього в підрозділі. Оцінити кандидата потрібно негайно після співбесіди. У разі позитивного висновку компетентні особи готують проект контракту і наказу про зарахування претендента на роботу в компанії, які, як правило, від імені страховика підписує керівник організації.
Великого значення для формування раціональної структури і підвищення ефективності використання ресурсів компанії має система мотивації праці.
В Україні, де рівень середньої заробітної плати ще надто низький, і методи мотивації застосовуються відповідно дуже застарілі. Багато керівників, у тому числі і страхових компаній, ще намагаються керувати з допомогою системи заохочень і стягнень. У народі цей метод відомий під назвою "батога і пряника".
У країнах з розвиненою економікою менеджмент часто спирається на теорію ієрархії потреб, яку обґрунтував американський психолог Абрахам Маслоу (рис. 4.2). Згідно з цією теорією людські потреби мають різні порядки актуальності. Після того як той чи інший рівень потреб задовольняється, він втрачає свою актуальність.
Отже, для працівників, які за рівнем своїх доходів не задовольняють потреб 1-го і 2-го рівнів, головним способом мотивації до праці є можливість отримати більшу суму заробітної плати. Для працівників, які досягли рівня доходів для покриття первинних потреб, подальше збільшення заробітної плати може вже не відігравати вирішальної ролі в мотивації до підвищення якості роботи. Такі особи прагнуть насамперед дістати в користування престижний автомобіль, перейти на вищу посаду, бути обраними в керівні органи компанії, а також мріють про урядові та інші нагороди тощо.

1 - фізіологічні потреби; 2 - потреби в безпеці й стабільності; 3 - потреби у визнанні; 4 - потреби в позитивній оцінці індивідуальності; 5 - потреби самореалізації (прагнення індивіда зробити те, що може саме він)
Існує також більш переконлива, на наш погляд, і прийнятна для умов України теорія двох факторів, автором якої є відомий уже нам Херцберг. Перший чинник - заробітна плата. Якщо її рівень низький, працівник залишить компанію попри інші фактори. Якщо ж зарплата досягла високого рівня, то працівник залишиться, але самого цього стимулу бракуватиме для високопродуктивної праці. Потрібна активна дія інших факторів. До них належать, зокрема, делегування прав щодо прийняття рішень, позитивна оцінка роботи, висунення на вищу посаду тощо.
Ці та деякі інші теорії намагаються пояснити поведінку працівника на підставі різних психологічних концепцій. Кожна з них має свої "плюси" і "мінуси". Необхідно пам'ятати, що мотивація - комплексне явище, яке має враховувати індивідуальні риси кожного працівника. У будь-якому колективі не буває двох абсолютно однакових співробітників. Тому й методи управління ними мають бути диференційованими.

4.6. ОРГАНИ УПРАВЛІННЯ СТРАХОВОЮ КОМПАНІЄЮ ТА ЇХНІ ФУНКЦІЇ
Органи управління страховою компанією визначаються залежно від того, на яких засадах створено організацію. Як зазначалося, на українському страховому ринку переважна більшість страхових компаній має статус акціонерного товариства.
Згідно із Законом України "Про господарські товариства" найвищим органом управління акціонерним товариством є загальні збори акціонерів, їх скликають засновники компанії після фундаментальної підготовчої роботи.
До компетенції загальних зборів акціонерів належать:
* затвердження статуту компанії і всіх змін до нього, включаючи розмір статутного фонду;
* прийняття рішення щодо виду, кількості та вартості акцій, що підлягають продажу або викупу;
* затвердження річного звіту, зокрема розподіл прибутків і порядок покриття збитків компанії;
* обрання наглядової ради, ревізійної комісії, голови та членів правління товариства;
* прийняття при потребі рішення про зміну статусу акціонерного товариства (із закритого на відкрите або навпаки);
* прийняття рішення про ліквідацію товариства.
Наглядова рада обирається з числа акціонерів у кількості від трьох до дев'яти осіб. Цей орган контролює стан справ у компанії в період між загальними зборами акціонерів. За наявності певних повноважень, наданих загальними зборами акціонерів, наглядова рада може приймати рішення про призначення і відкликання голови та членів правління, затверджувати річний звіт, вирішувати ряд інших важливих питань, що не є виключною прерогативою загальних зборів.
У деяких компаніях за прикладом західноєвропейських страховиків створюється Рада директорів. До її складу входять керівники, обрані загальними зборами акціонерів, що мають повноваження, визначені статутом. До складу Ради залучаються також директори з числа керівників компанії, окремих інфраструктур останньої і зовнішні директори - здебільшого радники або провідні акціонери (директори без портфеля). Вони часто мають незалежний і добре аргументований погляд з питань, що розглядаються Радою директорів. Завдяки цьому рішення зазначеного органу стають більш обґрунтованими та позитивно впливають на роботу компанії.
Правління страхової компанії є виконавчим органом, який керує роботою компанії згідно з повноваженнями, визначеними статутом компанії і положенням про правління. Робота правління має будуватися з додержанням принципу колегіальності. Спектр питань, які вирішуються правлінням, дуже широкий. Це планування діяльності, розставляння відповідальних кадрів, у тому числі затвердження генерального директора або головного менеджера компанії (у переважній більшості товариств ця посада окремо не вводиться, а її функції виконує голова правління), а також кошторису, інвестиційної політики компанії.
Голова правління може виконувати водночас функції і голови Ради директорів. Дозволяється також поєднувати в одній особі посади голови правління і головного менеджера. Якщо такого поєднання немає, то функції голови правління здебільшого обмежуються організацією міжнародних контактів і координацією взаємодії компанії з органами влади тощо.
Президент - це посада, що за ієрархією йде після голови правління. Важлива особливість: якщо президент є одночасно і головним менеджером, то за рангом він може бути вищим за голову правління.
Залежно від того, на кого покладені функції управління оперативною діяльністю компанії - голову правління чи президента, - призначаються їхні заступники або віце-президенти, їх кількість і розподіл обов'язків визначаються потребами кожної компанії.
У Західних країнах оперативне керівництво компанією, як правило, здійснює головний менеджер. На нього покладаються дуже важливі функції. Насамперед такі: організація виконання рішень загальних зборів акціонерів, наглядової ради, ради директорів та правління компанії, внесення пропозицій щодо планів діяльності компанії, затвердження функціональних обов'язків посадових осіб. Можна прогнозувати, що зі збільшенням обсягів роботи й українські страховики частіше вводитимуть цю посаду до штатного розкладу.
При керівних органах компанії є секретаріат, на який покладаються важливі функції з контролю за виконанням їхніх рішень. Секретар ради веде облік акціонерів, а також книгу протоколів засідань цього органу. У багатьох компаніях, які переймають повчальний зарубіжний досвід менеджменту, чергове засідання наглядової ради, Ради директорів або правління розпочинається з інформації про остаточну редакцію попередніх рішень і стан їх виконання. При секретаріаті є група працівників, які встановлюють зв'язки з громадськістю, інформуючи її про діяльність компанії.
Ревізійна комісія - контрольний орган страховика, що від-стежує виконання статуту, рішень загальних зборів акціонерів, додержання чинного законодавства. Останніми роками ревізійні комісії контактують з аудиторами, що дає змогу підвищувати професійний рівень перевірок і висновків.
У підрозділі 4.5 уже йшлося про те, що ефективність діяльності компанії залежить, насамперед, від можливостей добору талановитих, чесних керівників, які знаються на страховій справі. Але такі особи повинні мати належно забезпечені мотиви до продуктивної праці. І в розвинених країнах відповідні мотиви створюються.
Таких працівників усіляко заохочують: крім достатньо високої заробітної плати вони мають ще й інші блага. Наприклад, у США, коли відповідальний працівник страховика звільняється, виходячи на пенсію, йому виплачують вихідну допомогу в розмірі трирічної заробітної плати. А оскільки середній річний заробіток відповідального працівника страхової галузі перевищує 40 тис. доларів, то зрозуміло, яку відчутну матеріальну підтримку одержує такий пенсіонер.
У Німеччині керівний склад компанії нагороджують найбільш престижними автомобілями. У Великій Британії увійшла в практику оплата за рахунок компанії сімейних турне.
Робити такі щедрі подарунки керівникам і відповідальним працівникам компаній українські страховики ще не мають матеріальної змоги. Зауважимо, що нині середня страхова компанія в ЄС збирає за рік понад 110 млн евро страхових премій. Це близько 20 % загального обсягу страхових премій, зібраних в Україні.
Спільним у практиці багатьох країн є виділення для штатного керівного складу певної кількості (приблизно до 5 %) акцій своєї компанії. Вони можуть бути передані безплатно, зі знижкою до ціни або в борг. Це стимулює керівний персонал до ефективної роботи компанії. Такий спосіб заохочення працівників із додержанням чинного законодавства прийнятний і для України.
Дієвим стимулом, що не потребує значних грошових витрат, є своєчасна і, по можливості, об'єктивна рейтингова оцінка діяльності страховиків.

4.7. ОБ'ЄДНАННЯ СТРАХОВИКІВ ТА ЇХНІ ФУНКЦІЇ
У багатьох країнах світу страховики створюють свої професійні об'єднання (асоціації), які ставлять за мету захищати й обстоювати інтереси своїх членів, вживати погоджених заходів у разі, коли цих інтересів торкнуться дії або наміри органів влади, співробітничати з будь-яким іншим об'єднанням, що має споріднений напрямок діяльності.
Результатом першої угоди між страховиками вважають утворення в 1791 році Союзу Лондонських товариств страхування від вогню.
За своїм статусом об'єднання страховиків не повинні здійснювати комерційну діяльність.
Для країн із розвиненим страховим ринком намітилася тенденція до злиття дрібних і середніх об'єднань страховиків.
З 1985 року ефективно працює Асоціація британських страховиків (АБС), яка виникла внаслідок злиття кількох організацій. Близько 440 компаній, що охоплюють 95 % всього страхового бізнесу країни, активно підтримують цю асоціацію. АБС ставить перед собою завдання підвищити рівень суспільного усвідомлення місця страхування в економічній і соціальній структурі Великої Британії. І це в країні, страховий бізнес якої розвинений надзвичайно! У штаті АБС налічується понад 270 експертів, консультантів та інших висококваліфікованих фахівців. Крім АБС, тут діє ще багато інших об'єднань страховиків і їхніх посередників.
Такі об'єднання успішно функціонують і в інших державах - членах Європейського союзу. Останніми роками страхові об'єднання сформувалися і в більшості країн СНД.
З початком формування страхового ринку в Україні постала потреба координувати дії страховиків з багатьох питань, що становлять спільний інтерес. Страховики можуть створювати спілки, асоціації та інші об'єднання для координації своєї діяльності, захисту інтересів своїх членів та виконання спільних програм, якщо їх утворення не суперечить чинному законодавству.
Найбільшим об'єднанням вітчизняних страховиків є Ліга страхових організацій України (ЛСОУ). Вона діє на принципах добровільності і самоуправління. Це незалежна некомерційна організація. ЛСОУ є юридичною особою.
Ліга має у своєму складі понад 100 членів - страхових організацій, але не є щодо них вищою організацією. Рішення Ліги мають характер рекомендацій. Вона не несе відповідальності за зобов'язаннями своїх членів.
Головні завдання ЛСОУ такі: сприяти опрацюванню рекомендацій з методології страхування; готувати пропозиції з питань вдосконалення страхового законодавства; брати участь в експертному оцінюванні проектів нормативних актів, програм та інших документів у галузі страхування. З цією метою створено ряд комісій, які працюють над підготовкою відповідних пропозицій. Певна увага приділяється підвищенню кваліфікації кадрів для членів Ліги, що сприяє формуванню розвиненої інфраструктури страхового ринку в Україні.
Великого значення ЛСОУ надає захисту інтересів своїх членів у державних і громадських організаціях.
Згідно зі своєю метою Ліга проводить конференції, семінари та інші заходи науково-практичного характеру, організовує обмін досвідом серед своїх членів, а також сприяє ознайомленню їх із практичними надбаннями страховиків інших країн, використовуючи для цього різні засоби інформації, у тому числі й можливості власного серверу (www.uainsur.com). При ЛСОУ на правах юридичної особи працює Навчально-інформаційний центр.
Вищим органом управління є з'їзд членів ЛСОУ. Він скликається правлінням Ліги не рідше як один раз на рік. З'їзд вважається повноважним, якщо на ньому присутні не менш ніж половина членів Ліги. З'їзд може розглядати будь-які питання, що стосуються діяльності Ліги. До виключної компетенції з'їзду належать затвердження статуту Ліги і внесення до нього змін і доповнень, обрання і відкликання членів правління, ревізійної комісії, а також при потребі - припинення діяльності Ліги.
У період між загальними зборами керівництво роботою Ліги покладається на правління. Воно приймає рішення з усіх питань, крім тих, що безпосередньо належать до компетенції з'їзду. Члени правління працюють у Лізі на громадських засадах. Повсякденне керівництво роботою Ліги покладено на президента та виконавчу дирекцію на чолі з генеральним директором.
Ліга утримується за рахунок внесків своїх членів, критерії визначення яких затверджуються загальними зборами її членів. Зараз внески диференційовано залежно від суми страхових премій, отриманих конкретним членом ЛСОУ. Крім того, Ліга може отримувати доходи від навчальної, консультаційної, видавничої діяльності, а також від відсотків за зберігання коштів на рахунках у банку.
Ліга самостійно планує свою діяльність та визначає перспективи розвитку залежно від потреб страхового ринку, зростання прибутків її членів.
Зазначимо, що за останні роки ЛСОУ серйозно підвищила свій імідж. Наслідками її роботи практично користуються всі страховики, проте серед членів Ліги офіційно перебувають лише менш як половина. З огляду на досвід сусідів, зокрема Польщі, варто було б законодавче визначити обов'язковість членства у ЛСОУ всіх страховиків і дозволити відносити членські внески на витрати компаній з ведення страхової справи.
ЛСОУ може створювати філії, відділення, представництва.
Нещодавно зареєстровано Асоціацію професійних страхових посередників України, її завдання - створювати нормальні умови для розвитку брокерської та агентської діяльності у страхуванні. Без таких посередників страхувальникам і страховикам важко реалізувати свої інтереси. Проте кількість членів АПСПУ ще надто мала (на кінець 2001 року - 18 членів). Заважають деякі законодавчі неузгодження, недовіра страхувальників та страховиків до цього нового для нашого суспільства інституту. Між тим світовий досвід показує, що належним чином підготовлені брокери здатні суттєво сприяти комплексному управлінню ризиками клієнта, включаючи здійснення договірного процесу щодо страхового забезпечення ризиків, експертизи ризиків та надання допомоги в отриманні справедливих страхових виплат.
Створено Авіаційне і Морське страхові бюро. На них покладено функції координації зусиль компаній, які здійснюють відповідні' види страхування, спрямовані на організацію перестрахування ризиків, опрацювання методичного забезпечення страховиків. Такі об'єднання мають сприяти збільшенню внутрішнього ринку в цих видах страхування, більш обґрунтованому розміщенню ризиків, зміцненню фінансової надійності страховиків, опрацюванню разом із зацікавленими відомствами системи заходів щодо зменшення авіаційних та морських пригод.
Згідно із законом страхові об'єднання, як уже зазначалося, не можуть здійснювати страхову діяльність. Виняток нині становить Моторне (транспортне) страхове бюро України (МТСБУ), яке хоча безпосередньо не продає страхові послуги, але у визначених законодавством випадках здійснює страхові виплати за рахунок централізованих страхових фондів.
МТСБУ створено 1994 року. Тепер членами МТСБУ є понад 70 страхових компаній.
Основні завдання об'єднання такі:
* гарантування платоспроможності страховиків-членів МТСБУ щодо страхових зобов'язань із зазначеного виду страхування;
* укладення угод з уповноваженими організаціями інших країн про взаємне визнання договорів на страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів та врегулювання питань щодо відшкодування втрат і забезпечення виплат страхового відшкодування постраждалим третім особам;
* управління централізованими страховими резервними фондами;
* забезпечення бланками полісів;
* виплата компенсацій у разі заподіяння шкоди водіями, особу яких не з'ясовано, а також водіями-інвалідами, котрі експлуатують спеціально обладнані автомобілі.
Істотно зросла роль МТСБУ після червня 1997 року, коли Україну було прийнято до Міжнародної системи "Зелена картка".
При МТСБУ створені фонд страхових гарантій, що має забезпечувати платоспроможність Моторного бюро під час вза-єморозрахунків з іноземними партнерами, та фонд захисту потерпілих, призначений для розрахунків із третіми особами у випадках, зумовлених чинним законодавством. Кошти цих фондів розміщуються з урахуванням безпечності, прибутковості та ліквідності.
Одна з форм добровільних страхових об'єднань - страхові пули (СП), які не є юридичною особою. Вони створюються страховиками, щоб забезпечити фінансову стабільність страхових операцій на умовах солідарної відповідальності учасників пулу за виконання зобов'язань згідно з договорами страхування, укладеними з учасниками пулу. В Україні вже працює кілька страхових пулів. Докладніша інформація про діяльність страхових пулів міститься в розділі 17.5.

ТЕСТ 4. Страхова організація (компанія)
1. Які з наведених далі форм підприємств можуть згідно з чинним законодавством претендувати на здійснення страхової діяльності?
а) Акціонерне товариство закритого типу;
б) командитне товариство з 100 % іноземним капіталом;
в) товариство з обмеженою відповідальністю;
г) підприємство з 100 % державним капіталом;
д) приватне підприємство (належить одній особі).
2. Які з перелічених далі видів діяльності заборонено виконувати страховій компанії?
а) Перестраховувати ризики іноземних страховиків;
б) купувати для своїх потреб і продавати акції, емітовані комерційними банками;
в) надавати консультаційні послуги з питань страхування та ризику-менеджменту;
г) надавати короткострокові кредити страхувальникам, які тривалий час страхують у компанії майнові ризики;
д) на договірних засадах здійснювати лізингові операції.
3. На який період доцільно опрацьовувати стратегічний план розвитку страховика?
а) 10 років;
б) 3 роки;
в) 1 рік;
г) на термін, визначений законом;
д) на термін обрання правління компанії.
4. Кого з названих далі посадових осіб страхової компанії можна віднести до лінійних (Л), а кого - до функціональних (І) керівників?
а) Начальник відділу маркетингу;
б) головний бухгалтер;
в) віце-президент страхової компанії;
г) директор філії компанії;
д) начальник юридичного відділу.
5. Позначити зростаючими порядковими номерами ієрархію потреб людини згідно з теорією Маслоу:
а) потреби в безпеці та стабільності;
б) потреби у визнанні;
в) фізіологічні потреби;
г) потреби в самореалізації (зробити саме те, що може конкретний індивід);
д) потреби в позитивній оцінці власної особи.
6. Які з перелічених далі функцій виконує Ліга страхових організацій України?
а) Надає дозвіл на перестрахування ризиків у нерезидентів;
б) здійснює реєстрацію страхових посередників;
в) сприяє вдосконаленню страхового законодавства;
г) надає інформаційні та навчальні послуги своїм членам;
д) підтримує міжнародні контакти зі страховими об'єднаннями.