Библиотека Воеводина _ "Грошово-кредитні системи зарубіжних країн"/ І.В. Шамова ... економіка, фінанси, бізнес, політекономія, економікс, суд, юриспруденція, опт, право, маркетинг, брендінг, література, бібліотека, книжки, студент, реферат, підручник, теорія, інвестиції, менеджмент, управління, підприємництво, підприємство, реклама, міжнародна, словник, енциклопедія, історія, ЗЕД, тнк, корпорація, концерн, консорціум, аудит, страхування, біржа, гроші, кредит, збут, ресторан, паблік рілейшнз, public relations, PR, персонал, фірма, компанія, безкоштовно, free, фокус-группа, focus-groups, дослідження ринку, архів, журнал, стаття, аналіз, коментарі Бібліотека Воєводіна: економіка, фінанси, бізнес, політекономія, економікс, суд, юриспруденція, опт, право, маркетинг, брендінг, література, бібліотека, книжки, студент, реферат, підручник, теорія, інвестиції, менеджмент, управління, підприємництво, підприємство, реклама, міжнародна, словник, енциклопедія, історія, ЗЕД, тнк, корпорація, концерн, консорціум, аудит, страхування, біржа, гроші, кредит, збут, ресторан, паблік рілейшнз, public relations, PR, персонал, фірма, компанія, безкоштовно, free, фокус-группа, focus-groups, дослідження ринку, архів, журнал, стаття, аналіз, коментарі

Библиотека Воеводина ... Главная страница    І.В. Шамова "Грошово-кредитні системи зарубіжних країн"


 

Тексты принадлежат их владельцам и размещены на сайте для ознакомления

РОЗДІЛ 5. ЕВОЛЮЦІЯ ТА СУЧАСНИЙ СТАН КРЕДИТНИХ СИСТЕМ
5.1. Кредитна система Великобританії
Загальний огляд
Кредитна система Великобританії є однією з найстаріших та найрозвинутіших у світі. Вона має добре організовану фінансову інфраструктуру та спирається на потужний грошовий ринок у Лондонському Сіті, що має тісні зв'язки з головними фінансовими центрами світової спільноти.
Британське законодавство не має обмежень стосовно окремих видів операцій та сфер фінансового обслуговування. Усі кредитно-фінансові інституції можуть укладати будь-які види угод та надавати клієнтам повний обсяг послуг. Хоча фактично у кредитній системі існує чітка спеціалізація: депозитно-позичкова та емісійна функції закріплені за банківським сектором, інвестиційна - за небанківськими інституціями. При цьому всередині банківського сектора також існує чітка спеціалізація. Велику роль у функціонуванні банківської системи Великобританії відіграє високий ступінь самоконтролю фінансових інституцій, суворе дотримання ними звичаїв та традицій, що були напрацьовані банківським співтовариством.
У Великобританії до 1979 р. не було спеціальних законів, які б регламентували роботу банків, а контроль за ними мав скритий та неформальний характер. Банки у цій країні регулювалися загальним Законом про акціонерні компанії і мали змогу розвиватися на основі пруденційних, практичних та конкурентних принципів. Саме завдяки відсутності антимонопольного законодавства та жорсткого контролю над злиттям банків у країні було досягнуто високого ступеня концентрації банківського капіталу. Але в останні роки ситуація дещо змінилася у напрямку посилення формальних аспектів регулювання банківської діяльності. Так, згідно з законом 1979 р. було введено обов'язкове ліцензування комерційних банків, засновано загальнонаціональний фонд страхування депозитів. Банківський закон 1987 р. визначив правила надання великих кредитів, порядок банківських зливань тощо. Але і сьогодні контроль над банківською діяльністю у Великобританії залишається менш формальним та жорстким, ніж в інших країнах.
Банківська статистика Великобританії розподіляє всі фінансові інституції на дві групи: банківський сектор та небанківські фінансові інституції. До банківського сектора належать: Банк Англії, комерційні (у тому числі клірингові) банки, торговельні банки, облікові (дисконтні) доми (зараз немає), іноземні комерційні банки та ін.
Згідно з банківським законодавством в основі банківської системи знаходиться Банк Англії.
ДОВІДКА Банк Англії
Банк Англії є найстарішим центральним банком у світі. Ця інституція з'явилася наприкінці XVII ст. в Англії, в результаті так званої угоди між майже збанкрутілим урядом і групою фінансистів. Банківська система Англії 1690-х років складалася з кредиторів-банкірів, що надавали кредити з позичених коштів, і "ювелірів", що приймали золото на депозити і після цього надавали позичку. У 1688 р. громадянська війна, що потребувала значних витрат, нарешті закінчилася, і на трон Англії вступили Вільям і Мері. До влади прийшла політична партія, що проводила політику меркантилізму і грабіжницького захоплення колоній. Найсерйознішим супротивником Англії була Французька імперія. Незабаром Англія розв'язала піввікову війну.
Політика мілітаризму виявилася досить дорогою, і в 1690-х роках Англійський уряд виявив, що казна "виснажена", грошей немає. Уряд більше не міг спонукати людей купувати його облігації після стількох років війни. Зібрати податки за вищими ставками також не було можливості.
У 1693 р. був утворений комітет Палати Общин, з метою пошуку способів віднайти гроші для уряду. Тоді ж шотландський фінансист Вільям Петерсон висунув від своєї фінансової групи цілком новий план. В обмін на певні привілеї з боку держави він запропонував створити Банк Англії, який випустив би нові банкноти і покрив дефіцит. Відразу ж після ухвалення парламентом рішення про створення Банку в 1694 р. король Вільям і деякі члени парламенту стали акціонерами нової "грошової фабрики".
Вільям Петерсон зажадав від англійського уряду присвоїти новим банкнотам статус законного платіжного засобу. Британський уряд відмовив, але парламент дав новому Банку привілей розмістити урядові вклади і випускати нові цінні папери для оплати урядового боргу.
Банк Англії відразу ж випустив нових грошей на суму 760 000 ф. ст., що були використані на оплату боргу. Це спричинило різке зростання інфляції, і за два роки Банк виявився цілком неплатоспроможним, що дало певні переваги "поодиноким ювелірам". Банкноти Банку Англії могли вільно обмінюватися на металеві монети, що перебували в обігу.
У 1696 р. Банк Англії, керований магнатами правлячої тоді політичної партії, зіткнувся із загрозою конкуренції. Партія Торі спробувала заснувати новий National Land Bank, і хоча ця спроба не вдалася, Банк Англії відразу ж вжив відповідних заходів. У наступному році парламент ухвалив закон, що заборонив заснування в Англії великих банків. Згідно з цим законом підроблення банкнот Банку Англії каралося смертю.
У 1708 р. закон став ще більш жорстким, заборонивши випускати векселі на пред'явника (це право мав тільки Банк Англії) і створювати компанії, що складаються більше ніж із шести партнерів, а також надавати короткострокові кредити строком до шести місяців. Таким чином, конкурентами Банку Англії могли стати "маленькі" банки з числом учасників менше семи.
Незважаючи на ці умови, Банк Англії все-таки наштовхнувся на сильну конкуренцію з боку партії Торі під час перебування на престолі королеви Анни. У 1711 р. була створена Компанія Південного моря (South Sea Company), очолювана прем'єр-міністром Робертом Харлей, що стала сильним конкурентом Банку Англії, але вона збанкрутувала вже через дев'ять років. Через банкрутство зазнав тиску з боку вкладників Банк Англії, і йому було надане право припиняти платежі монетами.
У другій половині XVIII ст. з'явилися поодинокі банки, що випускали векселі. До 1793 р. їх налічувалося біля 400. Фінансування тривалих війн із Францією, які почалися в 1790-х роках, призвело до того, що в 1793 р. припинили платежі монетами третина банків Англії, а в 1797 р. сам Банк Англії. Пізніше до них приєдналися і інші банки.
Припинення платежів монетами тривало 24 роки, аж до завершення війни з Францією. Упродовж цього періоду, тобто до 1821 p., банкноти Банку Англії служили грошима(хоча це було узаконено тільки 1812 p.). Як і слід було очікувати, у цей період з'явилося чимало ненадійних банків. У 1797 р. в Англії й Уельсі було біля 280 "country" банків, а в 1813 р. їх кількість перевищувала 900. У 1816р. загальна сума банкнот становила 24 млн ф. ст., тобто вдвічі більше порівняно з 1797 р.
Цей період не міг не відбитися і на стані справ Банку Англії. Його доходи знизилися, а коли платежі відновилися в 1821 p., акції Банку впали на 16%.
У 1826 р. унаслідок лібералізації банківської справи корпораціям було дозволено випускати векселі на пред'явника, але ця свобода була обмежена "радіусом 65 миль від Лондона". Таким чином, монополія Банку Англії зберігалася, а конкуренції майже не було. У 1833 р. йому дозволили надавати послуги з приймання депозитів. Надалі "country" банки, що раніше могли обмінювати свої банкноти на металеві гроші, отримали право обмінювати їх на банкноти Банку Англії. Усі ці зміни посилили позиції останнього, і він почав функціонувати як повноцінний універсальний банк, a "country" банки зберігали в ньому свої резерви.
Інтенсивний розвиток капіталізму сприяв тому, що в 1844 р. Банк Англії в законодавчому порядку отримав монопольне право на емісію банкнот. Таким чином, було створено інституцію, що могла забезпечити більш високу стабільність грошового обігу на тому етапі розвитку капіталізму, коли відбувалося масове створення нових акціонерних товариств і посиленими темпами відбувався розвиток торгівлі як усередині країни, так і за її межами. Інші банкноти, що перебували в обігу, були поступово вилучені і замінені новими, випущеними Банком Англії. Закон 1844 р. установив величину грошової маси, не забезпеченої золотими монетами або золотими зливками, що зберігаються в сейфі Банку Англії, у розмірі 14 млн ф. ст. Завдяки цьому передбачалося відвернути надмірну емісію банкнот, що сприяло б адекватному забезпеченню потреб господарської системи в грошовій масі. Такий розвиток спричинив відокремлення емісії банкнот від іншої комерційної діяльності банку (наприклад, надання кредитів під забезпечення), що поступово скорочувалася, і Банк Англії за характером операцій все більше перетворювався в центральний банк країни.
У 1946 р. лейбористами була здійснена націоналізація банку, яка поставила його в розряд "публічних корпорацій". Акціонерний капітал було передано Казначейству, а його колишні власники отримали щедру компенсацію у вигляді державних облігацій, що за сумою в чотири рази перевищували номінальну вартість акцій. Банк, таким чином, не став частиною урядового апарату, але був уповноважений "одержувати інформацію у банкірів і давати їм рекомендації". З санкції Казначейства Банк Англії міг "видавати директиви будь-якому банку з метою забезпечити виконання таких рекомендацій або прохань". За минулі роки (до 1976 р.) банк жодного разу не скористався цим правом, бо всі "прохання" виконуються, за виразом одного американського банкіра, з "релігійною обов'язковістю".
Банк Англії, як і центральні банки інших країн, є центром фінансових та економічних перетворень, обумовлених потребами адаптації до умов, що постійно змінюються. Це вимагає внесення принципових змін у його функції, організацію і технологію, а також радикально нового підходу до міжбанківської кооперації і міжнародного співробітництва.
Численні функції, які виконує Банк Англії, можна поділити на дві групи:
1) прямі професійні обов'язки, що випливають з банківського статусу (депозитно-позичкові, розрахункові й емісійні операції);
2) контрольні функції, з допомогою яких держава здійснює втручання в грошово-кредитну систему, намагаючись впливати на хід економічних процесів.
Ці функції Банк Англії виконує, спираючись насамперед на традиції, а не на правові норми. Різноманітні правила і процедури, що регламентують діяльність кредитно-банківських установ, установлені як "джентльменські угоди" між цими установами і Банком Англії.
Специфіка взаємовідносин між державою, її центральним банком і окремими банками дає змогу охарактеризувати Банк Англії водночас як "праву руку в Сіті і як представника Сіті в уряді". Завдяки цій подвійній ролі Банку Англії уряд має можливість проводити вільну грошово-кредитну політику більш гнучкими засобами, а фінансові олігархи у Сіті впевнені у тому, що їхні інтереси будуть відстоюватися за будь-якого уряду і будь-якого економічного курсу.
Банк Англії виконує багато функцій, але всі вони спрямовані на досягнення трьох основних цілей. Серед них:
1. Підтримання вартості національної валюти, передусім з допомогою операцій на ринку, погоджених із урядом, іншими словами, здійснення грошової політики.
2. Забезпечення стабільності фінансової системи через прямий контроль над банками й учасниками фінансового ринку Сіті та забезпечення сталої й ефективної системи платежів.
3. Забезпечення і підвищення ефективності й конкуренте-спроможності фінансової системи всередині країни і зміцнення позицій Лондонського Сіті як провідного міжнародного фінансового центру.
Як і будь-який інший банк, Банк Англії надає низку послуг своїм клієнтам. Однак клієнти Банку Англії відрізняються від клієнтів інших банків. Можна виділити три найважливіші групи клієнтів:
1. Комерційні банки. Усі клірингові банки мають рахунки в Банку Англії. В операціях клірингу використовуються рахунки клірингових банків у Банку Англії. Банки зобов'язані мати певну суму на рахунку і не мають права перевищувати її. Усі банки, здійснюючи діяльність у Великобританії, розміщують 0,35% від суми всіх своїх депозитів на рахунку (депозиті) Банку Англії.
2. Центральні банки інших країн мають рахунки, тримають золото в Банку Англії і можуть вести справи в Лондоні через Банк Англії.
3. Уряд тримає рахунки в Банку Англії. Таким чином, платежі, податки в бюджет і платежі з бюджету на соціальні потреби здійснюються через рахунок Банку Англії.
Відповідно можна виділити такі функції Банку Англії:
1. Банк для комерційних банків.
2. Банк для інших центральних банків.
3. Банк для уряду.
4. Здійснення монетарної політики. Банк Англії дає рекомендації щодо методів грошово-кредитної політики і є відповідальним за її виконання.
5. Здійснення емісії банкнот.
6. Здійснення валютних операцій і контролю, управління золотовалютними резервами країни від імені Казначейства.
7. Здійснення нагляду за кредитними установами, валютними і кредитними ринками і в цілому за банківською системою.
Банк Англії володіє формальною незалежністю від уряду, хоча працює під керівництвом Міністерства фінансів. Термін повноважень керуючого Банку Англії не залежить від зміни уряду.
Дуже складну роль Банку Англії доводиться виконувати, здійснюючи контроль і регулювання грошово-кредитної сфери. Пов'язані з цим функції втягують Банк в орбіту національної економічної політики, де, окрім глибоких професійних знань, вимагається вміле політичне маневрування.
Першою метою центрального банку є підтримання цінності національної валюти. Грошова політика покликана сприяти стабілізації реальної вартості грошової одиниці. У Великобританії грошова політика здійснюється здебільшого через регулювання процентної ставки.
Нині поняття "стабільний рівень цін" у багатьох країнах не наповнюється практичним змістом. У більшості з них стабілізацію пов'язують з дуже низьким рівнем інфляції. Проте дестабілізація зумовлюється не лише слабким управлінням грошовою політикою або її відсутністю. Причини, як правило, лежать значно глибше. Так, на початку 70-х років під впливом нафтової кризи і посилення вимоги профспілок цілі короткострокової стабілізації стали суперечити цілям цінової стабільності. У цих умовах центральному банку мало що вдавалося зробити, щоб виправити становище.
Забезпечення цінової стабільності нині в Англії досягається з допомогою таких заходів:
1) підтримання середнього рівня інфляції - у межах 2,5%;
2) більш відкритого (вільного) режиму проведення грошової політики.
Здійснення монетарної політики, тобто насамперед визначення рівня процентних ставок, що забезпечують досягнення "інфляційної" цілі, покладене на Банк Англії і Казначейство (Банк Англії на відміну від інших банків не може діяти незалежно від уряду). Прийнятий у 1946 р. Акт Банку Англії дав Казначейству право давати вказівки Банку, і хоча Казначейство ніколи це право не використало, відносини між ними такі, що остаточне рішення щодо процентних ставок приймає міністр фінансів. І все ж Банк Англії відіграє дуже важливу роль у прийнятті рішення.
Банк Англії публікує квартальний звіт щодо інфляції (Inflation Report), котрий містить докладний аналіз інформації, а також протокол зустрічі міністра і керуючого Банком стосовно процентних ставок, що публікується через шість тижнів після їх зустрічі. При підготовці звіту щодо інфляції і процентних ставок Банк Англії враховує внутрішні й зовнішні економічні та монетарні чинники, що визначатимуть рівень інфляції майбутніх двох років. Після ухвалення рішення про методи грошової політики Банк Англії починає діяти, використовуючи класичні механізми. Виконуючи свою роль на внутрішньому грошовому ринку, він впливає на процентні ставки в короткостроковому аспекті. Як банк уряду і банк банків Банк Англії здатний досить точно передбачити характер потоків платежів з рахунку уряду на рахунки комерційних банків, і навпаки, та діяти залежно від ситуації. Коли потік платежів із рахунку банків на рахунок уряду перевищує зворотний потік, виникає ситуація, за якої банківські запаси ліквідних активів знижуються, і з'являється брак коштів на грошовому ринку. У противному разі створюється надлишок готівки, але більш звичайна ситуація - це поява дефіциту, що усувається Банком Англії через установлення такої відсоткової ставки, за якої кошти врівноважуються на кожен день.
Рішення за процентними ставками приймаються Банківським комітетом з грошової політики (Monetary Policy Committee - МРС). Комітет збирається щомісячно відповідно до певного графіка. Він складається з чотирьох постійних членів і чотирьох експертів, що призначаються канцлером Казначейства (він же міністр фінансів). Голосування здійснюється за принципом: "одна людина - один голос". У зборах комітету можуть брати участь представники Казначейства, але вони не мають права голосу. Рішення про процентні ставки, прийняті комітетом, мають бути негайно опубліковані. Публікуються також і протоколи засідань Комітету і Законодавство передбачає, що в екстремальних умовах і протягом обмеженого часу уряд може регулювати рішення комітету в національних інтересах. Таке регулювання підлягає обов'язковому схваленню Парламентом Великобританії.
Для того, щоб не працювати з кожним банком індивідуально, Банк Англії протягом тривалого часу використовував облікові доми як посередника. Це спеціалізовані дилери, які мали запаси торговельних векселів і в які головні банки розміщували "надлишкову" готівку. Облікові доми користувалися позичковими послугами Банку Англії, що забезпечувало їх готівковими коштами. Ставки, за якими здійснювалися ці операції, впливали на процентні ставки для економіки в цілому.
Процентні ставки впливають на внутрішні грошові умови, такі як умови кредиту, споживчий попит, інвестиції, випуск продукції і ціни. Вони також можуть впливати на вартість фунта стерлінгів відносно іноземної валюти. За інших рівних умов, чим вищі процентні ставки, тим більше іноземних коштів обмінюється на фунт стерлінгів, таким чином, вони впливають на валютний курс фунта стерлінгів відносно іноземних валют.
Банк Англії може впливати на валютний курс, використовуючи золотий і валютний запаси країни. Він може управляти запасами від імені Казначейства. Резерви містяться на спеціальному рахунку, що називається Валютний зрівняльний рахунок (Exchange Equalisation Account). Цей рахунок було утворено ще в 1930-х роках з метою виявлення неочікуваних коливань у "зовнішній вартості" фунта стерлінгів. Процес, відомий як валютна інтервенція, полягає в тому, що Банк Англії купує фунти стерлінгів за іноземну валюту, коли необхідно стримати падіння курсу, або продає їх, намагаючись стримати зростання курсу.
Будучи членом Механізму валютних курсів (ERM - exchange rate mechanism) з 8 жовтня 1990 p., Великобританія була зобов'язана підтримувати курс своєї валюти в певних межах відносно іноземних валют. Після виходу з ERM 16 вересня 1992 р. Великобританія перейшла до плаваючого валютного курсу.
Короткострокові процентні ставки і валютна інтервенція є головними інструментами монетарної політики у Великобританії. У минулому використовувались й інші інструменти. Наприклад, на початку 1980-х років Банк Англії продав більше цінних паперів державного боргу, ніж було необхідно для задоволення потреб уряду, з метою зменшити грошову масу в обігу. Ця політика була припинена в 1985 р.
Інші інструменти передбачають установлення спеціальних "меж банківського кредитування" (скасовані в 1971 p.); вимоги до банків містити резерви в Банку Англії відповідно до того, наскільки швидко зростає обсяг їхніх вкладів (скасовані в 1980 p.); видання інструкцій з банківського кредитування, спрямованого на зменшення обсягу видачі кредитів клієнтам.
Одним з найважливіших інструментів сучасної монетарної політики є резервна, яка ґрунтується на зміні вимог центрального банку до обов'язкових (мінімальних) резервів комерційних банків та інших кредитних інституцій. Усі основні знаряддя грошово-кредитного контролю спрямовані передусім на регулювання величини залишків на резервних рахунках кредитних установ у центральному банку або умов поповнення цих рахунків.
Історично обов'язкові резерви виникли на тій підставі, що комерційні банки завжди мусили мати наготові грошову готівку у вигляді так званих касових резервів для безперебійного виконання платіжних зобов'язань продавця щодо повернення депозитів вкладникам і проведення розрахунку з іншими банками. Іншими словами, касові резерви, що їх комерційні банки зберігали в центральному банку, служили гарантійним фондом для погашення Депозитів.
Зі створенням високорозвиненої дворівневої банківської системи касові резерви комерційних банків, що розміщувалися ними на відповідний рахунок у центральному банку, перестали бути гарантійним фондом для погашення заборгованості за вкладами.
Регулювання центральним банком норм указаних резервів впливає безпосередньо на величину оборотних фондів комерційних банків, а отже, на їх кредитно-фінансовий потенціал. При збільшенні норми обов'язкових резервів зменшується розмір оборотних фондів банків, і навпаки.
Комерційні банки Великобританії зберігають 0,35% стерлінгових депозитів на рахунку в Банку Англії. У деяких країнах базисом обчислення величини мінімальних резервів слугують надані кредити. На практиці норми обов'язкових резервів за пасивами можуть установлюватися відносно всіх банківських пасивів або їх окремих статей. Застосовуючи подібний вибірковий підхід, центральний банк намагається у такий спосіб стимулювати або обмежувати розвиток тих або інших видів депозитних операцій банків.
Можуть лімітуватися також обсяг і число кредитів, що надаються одному клієнту банком. Такі директивні параметри дістали назву кредитних меж. В Англії цей спосіб використовувався до 1971 р. За порушення встановлених кредитних лімітів Банк Англії застосовував до комерційних банків санкції у вигляді сплати високого облікового відсотка або обов'язкового перерахування на безпроцентний рахунок у Банк Англії суми, що дорівнювала перевищенню цих лімітів.
Таким чином, центральний банк може регулювати темпи зростання грошової маси, використовуючи техніку кредитних обмежень.
Лише на короткі проміжки часу у Великобританії вводилися кредитні обмеження. На думку багатьох західних економістів, цей засіб слугує найефективнішим антиінфляційним засобом. Тому до прямого обмеження обсягу банківського кредитування центральний банк вдається звичайно в періоди посилення інфляції або кризи платіжного балансу.
Зниження ефективності ролі мінімальних резервів як інструменту грошово-кредитної політики зумовлене взятим у 80-ті роки курсом на фінансову лібералізацію. Проте функція приймання і зберігання поточних і строкових вкладів кредитних інституцій продовжує залишатися однією з найважливіших функцій сучасного центрального банку, незважаючи на те, що ці депозити мають невелику питому вагу в балансі центральних банків.
Без виконання зазначеної функції центральні банки не зможуть виконувати своїх інших функцій, тобто бути "банком банків", "банкірами і касирами уряду", проводити офіційну грошово-кредитну і валютну політику, постачати економіку необхідною кількістю грошей у безготівковій і готівковій формах, управляти внутрішнім і зовнішнім державним боргом, здійснювати нагляд за банками і фінансовим ринком.
Найважливішою функцією Банку Англії є управління державним боргом країни. Англійський уряд витрачає, як правило, більше, ніж він одержує у вигляді податків.
Щоденні потоки коштів між урядом і ринком відображаються рухом коштів на рахунку Національного кредитного фонду (National Loans Fund - NLF) у Банку Англії. У разі короткострокового дефіциту зазначений вище фонд може покрити його, взявши кошти в Банку Англії, а зайві кошти розміщуються в Банку.
Таке пряме фінансування є тільки короткостроковим, і важливою функцією Банку Англії, що діє від імені Казначейства, є залучення коштів. Банк контролює новий борг уряду й існуючий обсяг боргу. Трьома основними формами урядових позик є казначейські векселі, урядові фондові папери і позики на валютному ринку.
Казначейські векселі (Treasury Bills) - це короткострокові (звичайно терміном три або шість місяців) цінні папери IOU (І owe you), що випускаються Банком Англії щотижня, їхньою головною метою є не фінансування витрат уряду, а вилучення готівки з системи з тим, щоб сприяти проведенню монетарної політики. Кількість векселів, які випускаються, залежить від прогнозних грошових потоків у майбутньому. Векселі продаються за ціною, нижчою від їх вартості, а дисконт відображає відсоткову ставку. (Наприклад, якщо відсоткова ставка дорівнює 7% і вексель строком на три місяці номінальною вартістю млн ф. ст. буде продаватися за ціною 983 тис. ф. ст., то прибуток величиною 17 тис. ф. ст. за три місяці буде еквівалентним річній відсотковій ставці 7%.)
Високонадійні цінні папери уряду (Gilt-edged stocks), тобто облігації - це довгострокові цінні папери (їх "життя" може тривати від п'яти до 40 років), що випускаються для фінансування дефіциту, котрий виникає внаслідок перевищення урядових витрат над його доходами. Відсоток являє собою купон доходу, що виплачується кожні шість місяців. Наприклад, цінний папір "8% Teasury Stock 2015" передбачає виплату його держателю 8% у рік від номінальної вартості даного цінного паперу, а в 2015 р. вона буде погашена.
Головна мета - продати щороку достатню кількість таких цінних паперів, щоб задовольнити потребу державного сектора в коштах для покриття дефіциту (PSBK - public sector borrowing requirement), котрий включає в себе не тільки бюджет уряду, а й бюджет місцевих органів влади і державних корпорацій. Коли доходи в бюджет, навпаки, перевищують видатки (як було в Англії наприкінці 1980-х років), метою було - збалансування бюджету з допомогою купівлі цих цінних паперів, тобто вилучення їх з обороту.
Облігації рідко продаються за їх номінальною вартістю, тому річна дохідність при її погашенні відрізняється від купонної ставки відсотка (купон доходу). Наприклад, якщо облігація терміном 20 років і вартістю 100 ф. ст. з купонним відсотком 8% продається за 98 ф. ст., то дохідність становитиме 8,2%.
Облігації в малих кількостях випускаються тоді, коли попит перевищує пропозицію на вторинному ринку учасниками ринку "першокласних" "облігацій" (GEMM - gilt-edget market dealers). Учасники цього ринку - це дилери, що мають прямі контакти з Банком Англії. Останній може не продавати відразу весь пакет випущених облігацій, а реалізувати їх на ринку поступово, за вигідних умов. Рішення щодо вигляду, терміну і кількості облігацій приймається залежно від ринкових умов у даний час. Одна незмінна умова - облігація має бути привабливою для інвесторів.
Департамент Реєстрації Банку Англії веде реєстр держателів "першокласних" цінних паперів. Цей головний метод обробки даних враховує біля мільйона рахунків цінних паперів, щороку враховується близько півмільйона переказів. Крім цього, у Банку Англії існує Central Gilts Office, через який проходять автоматизовані платежі учасників "першокласних" облігацій. Це дуже важливий інструмент ринку "першокласних" цінних паперів в нинішній час.
Валютні позики бувають різноманітних форм, а їх величина залежить від того, чи хоче уряд створити валютні резерви. Валютні позики надаються у формі облігацій, номінованих в інших валютах, і середньострокових кредитів Міжнародного валютного фонду (у 1960-х і в 1970-х роках). Значна частина позик номіно-вана в екю (євро) у вигляді казначейських векселів терміном місяць і казначейських білетів з терміном три роки.
Банк Англії - єдина емісійна інституція в Англії й Уельсі. (Монети випускаються Королівським монетним двором (Royal Mint) від імені Казначейства, і їх випуск не є в компетенцією Банку Англії). Весь прибуток від випуску банкнот надходить уряду.

рис. 11
Банк Англії випускає свої банкноти вже протягом 300 років. Емісія потребує великих затрат праці і коштів. Дизайн банкнот і їх виробництво є завданням Банківської друкарської фабрики в Єссексе. Банк не тільки друкує гроші, він постачає їх через свої відділення (яких п'ять - у Брістолі, Бірмінгемі, Лідсі, Манчестері і Ньюкастлі) комерційним банкам по всій країні, вилучає з обігу старі купюри. Середній термін використання купюри номіналом 5 ф. ст. - рік, а номіналом 10 ф. ст. - три-чотири роки.
Якщо раніше банкноти можна було обміняти на золото, то з 1931 р. емісія має фідуціарний характер, тобто уряд може випускати в обіг будь-яку кількість грошей, помістивши в сейфи Банку боргові розписки. На практиці розміри емісії диктуються не позиковими потребами уряду, а потребами самого грошового обігу, спроможністю Банку Англії задовольнити попит на грошові знаки з боку комерційних банків. Тому лише порівняно невелика частина національного боргу осідає в Емісійному Департаменті.
Нагляд за кредитно-фінансовими установами в різних країнах різниться як характером поєднання форм організації наглядової діяльності, так і самою структурою системи. До країн, у яких наглядова діяльність до останнього часу була прерогативою виключно центрального банку, належить Великобританія, хоча і в цій сфері в останні роки починають відбуватися значні зміни.
Банк Англії реалізує функції нагляду через:
* регулювання виходу організації на ринок банківських послуг. Створення банку регулюється банківським законодавством. Наприклад, мінімальний розмір первісного капіталу має становити не менше як 5 млн ф. ст. для банків і не менше 1 млн ф. ст. для інших кредитних інституцій;
* установлення для банків економічних нормативів і норм діяльності і здійснення документарного нагляду за їх додержанням;
* проведення інспекційних перевірок на місці (в Англії цей обов'язок покладається на зовнішніх аудиторів);
* висування вимог до кредитних установ щодо усунення виявлених недоліків і контролю за їх виконанням банками в чітко визначений термін;
* утручання за необхідності в діяльність кредитних організацій. Нині банківський нагляд за операторами грошового ринку вже не є сферою відповідальності тільки Банку Англії. Зараз згідно із законодавчими актами, прийнятими у 1997-1998 pp., більшість функцій з нагляду передано спеціальному органу - Управлінню фінансових послуг (Financial Services Authority), що здійснює нагляд за всіма видами фінансових посередників, включаючи й банки.
Законодавче відповідальність Банку Англії за банківський нагляд була закріплена в 1979 p., але і до цього Банк здійснював неформальний нагляд за низкою організацій, що оперують на лондонському ринку. Права, надані банківським актом 1979 р-були додатково розширені актом 1987 р.
Першочерговою метою банківського нагляду є захист вкладників і потенційних вкладників банків, що оперують на англійському ринку. Згідно зі угаданим вище актом 1987 p., ніхто не має права приймати депозити від населення без попереднього дозволу Банку Англії. Після одержання дозволу організація продовжує залишатися під постійним наглядом Банку Англії.
Банкрутства банків "Берінгс" та "Банк оф Кредіт енд Коммерс Інтернешнл" виявили слабкі місця в системі банківського нагляду, за що Банк Англії було піддано гострій критиці з боку лейбористів, які запропонували позбавити його функцій нагляду і передати їх банківському комітету. Однак Британська банківська асоціація виступила проти цього, оскільки завдання щодо забезпечення стабільності фінансової системи і щодо здійснення банківського нагляду тісно пов'язані. Кампанію з критикою ролі Банку Англії у справі з банком "Берінгс" назвали "полюванням на відьом". Наглядові органи відтоді систематично враховують ризики, з якими стикаються банки. Фірма "Артур Андерсен" розробила комп'ютерну "модель оцінки ризику й інструментів нагляду", яку Банк Англії назвав "великою програмою змін" і планує застосовувати її у своїй діяльності. Водночас Банк передбачає здійснювати постійний внутрішній контроль над якістю виконання наглядових функцій.
Зміни, про які проголосив Банк Англії, передбачають, що в майбутньому він залучатиме більше інспекторів і експертів у сфері похідних фінансових інструментів. Розробляються також нові засоби моніторингу банків. Закон 1998 р. "Про Банк Англії" надав юридичної сили змінам у діяльності Банку Англії, зокрема визначив юридичний статус Комітету монетарної політики (КМП) та закріпив відповідальність за банківський нагляд за уповноваженою фінансовою службою (FSA).
Закон надав Банку Англії операційну незалежність, тобто право самостійно визначати процентну політику (раніше встановлення рівня облікової ставки Банк погоджував з Казначейством) та розробляти грошову політику.
Законодавче закріпивши незалежність Банку Англії, уряд усе ж залишив за собою право пильно контролювати його діяльність.
Другий рівень банківської системи
Другий рівень банківської системи країни становлять банки. Вони поділяються на "роздрібні" та "оптові". "Роздрібні" банки призначені переважно для задоволення потреб громадян та невеликого бізнесу (прийняття - повернення вкладів, переказування грошей, надання позик). Головними "роздрібними" банками є депозитні банки, що мають розгалужену мережу, яка налічує 12 тис. філій та характеризується високим ступенем концентрації та централізації.
Депозитні банки. До найважливіших депозитних банків Англії відносять клірингові банки. Це найбільші акціонерні банки, що пов'язані кліринговими зобов'язаннями. Після ряду об'єднань наприкінці 60-х років усі клірингові банки очолила "велика четвірка": Барклейз, Нешнл Вестмінстер, Мідленд і Ллойдс. Нині дедалі частіше говорять про "велику п'ятірку", до складу якої, окрім названих банків, входить також "Ебі нешіон". До цих гігантів слід додати ще два банки - "Уільямс енд Глайне" (контролюється "Стандарт Чартед") і "Каутс" (контролюється "Нешнл Вестмінстер"). Ці банки в Англії і Уельсі мають більш ніж 12 тис. відділень. У Шотландії і Північній Ірландії англійським найбільшим банкам забороняється відкривати філії, тому вони намагаються через систему участі в місцевих депозитних банках впливати на політику комерційних банків. На вищезазначені банки (включаючи їхні дочірні компанії) припадає майже 90% обсягу операцій усіх депозитних банків і половина всіх стерлінгових вкладів у банках Великобританії. Порівняно з іншими країнами англійські банки-гіганти на початку 70-х років займали провідні позиції, однак на початку 80-х років їх становище погіршилося.
Найбільший банк Великобританії - "Барклайз бенк". Навколо нього групується безліч дочірніх компаній, що типово і для інших банків-гігантів. Окрім "Барклейз Бенк Ю. К. Менеджмент Лімітед", існують ще дочірні компанії. Це - "Барклайз Меркант Лтд". з 1650 філіями в 50 країнах, "Барклайз Іншуеренс Сервіс Компані Лтд." (як страхова компанія) і "Барклайз бенк траст компані". Слід ще назвати компанію "Барклайз Експорт енд Файненс Компані Лтд.", що проводить операції лізингу, експортного фінансування і факторингу. Існує ще багато дрібніших дочірніх компаній.
Основні операції клірингових банків - прийняття вкладів і надання кредитів. Клірингові банки здійснюють платежі для великих, середніх і дрібних промислових підприємств, а також для населення. Платіжний оборот між цими банками відбувається в межах клірингової угоди, що означає зарахування взаємних вимог і переказ сальдо. У 70-ті роки щорічно зараховувалося біля 1 млрд ф. ст. за чеками між цими банками. У клірингових банків спостерігається тенденція до універсалізації, і вони пропонують все більше небанківських послуг - підготовку індивідуального будівництва, обслуговування фінансових операцій промисловості, підготовку і фінансування експорту, здавання в оренду підприємствам комп'ютерів для нарахування заробітної плати тощо.
Новим для клірингових банків стало посередництво в страхуванні життя й організації подорожей. Усе це дає змогу охарактеризувати клірингові банки як фінансові конгломерати, у яких банківські операції стали лише частиною загальної діяльності.
Лібералізація фінансових ринків і прогрес в комунікаційних і комп'ютерних технологіях створили сприятливі умови для постійного розширення послуг, що надаються. Висока конкуренція у сфері банківських послуг сприяла об'єднанню банків з іншими фінансовими інституціями. Яскравим прикладом такого процесу стало утворення найбільшого у Великобританії банківського фінансового об'єднання - Гонконг-Шанхай Бенкінг Корпорейшн Холдинг NSBC, що посідає дев'яте місце у світі. До цього об'єднання увійшли міжнародні, переважно азіатського походження, капітали і два британські банки - Samuel Montagu і Midland Bank.
Сфера інтересів групи - Азія, Гонконг, Австралія, Нова Зеландія, США, Канада і Великобританія. У ній представлені спеціалізовані об'єднання і фонди.
Спектр послуг, що пропонує група, практично не обмежений:
* роздрібне і корпоративне обслуговування;
* розрахункові операції з обслуговування торгівлі;
* індивідуальний та інвестиційний банківський сервіс
* послуги на ринку капіталу;
* споживче й комерційне фінансування (фінансування купівлі у розстрочку);
* управління пенсійними й інвестиційними фондами;
* опікунський контроль над різноманітними формами власності за дорученням;
* страхування;
* послуги з безпеки й охорони.
До клірингових банків слід віднести таку банківську інституцію управління поштовими перекладами, як "Нешнл Жіро" (Girobank), засновану поштовим відомством у 1968 p., незважаючи на борги й протести найбільших банків. "Нешнл Жіро" надає нові поштові й чекові послуги, вступаючи в конкуренцію з кліринговими банками. Був створений центр електронних розрахунків у місті Бутл, і "Жіро" обслуговує поштові платежі за допомогою мережі відділень у 22 тис. поштових служб. Уже в 1973 р. він мав понад 500 тис. клієнтів у промисловості і серед населення. На відміну від клірингових банків, що беруть високі і часто непередбачувані збори за перекази, "Нешнл Жіро" стягує плату на основі стабільних ставок. Разом зі спеціалізованим банком "Меркантіл Кредит" надає у формі поштових послуг кредити на термін до п'яти років на пільгових умовах. Крім того, "Нешнл Жіро" співробітничає з подібними підприємствами інших країн.
До депозитних банків відносять так звані фінансові доми, до яких належать, передусім, спеціалізовані банки споживчого кредиту. Біля 2/3 їхніх активних операцій припадає на споживчі кредити в розстрочку, в свою чергу, понад 60% цих кредитів становить фінансування купівлі автомобілів. Для оформлення видачі споживчого кредиту клієнт заповнює аплікаційну форму. Після аналізу даних, що містяться в ній, банк приймає рішення про можливість надання кредиту. Перед видачею визначає розмір позички і термін її погашення. Сьогодні позичка видається на суму понад 500 ф. ст., а верхньої межі немає. Окремим особам надається можливість страхування погашення позички. Максимальний термін користування позичкою - п'ять років.
Дедалі більшого значення набувають лізингові операції. Фінансові доми є, як правило, дочірніми підприємствами найбільших банків або страхових компаній, що підтримують кредит цих банків своїми коштами. Найбільші фінансові доми намагаються максимально поширити банківські операції, щоб мати можливість залучати ощадні вклади і розвиватися в універсальні банки. До фінансових домів слід віднести і спеціальні банківські пункти в торговельних центрах (Money Shops). Перші спеціалізовані банківські відділення з'явилися в 1970р. Це були філії американського "Ферст Нешнл Сіті Банк оф Нью-Йорк". Пізніше й англійські найбільші банки стали відкривати відділення в торговельних центрах. Наприкінці 1974 р. їх налічувалося вже 120. Вони розраховані на таких людей, що не мають рахунку в банках. Незважаючи на досить розвинений великими банками чековий обіг з використанням чекових і кредитних карток, призначених передусім для окремих осіб, у 1974 р. тільки 35%, а в 1981 р. 57% усіх повнолітніх британців мали поточні рахунки. Особливо поширені серед робітників готівкові платежі наприкінці тижня або декади. До цього підключаються спеціальні банківські відділення. У них панує довірча атмосфера, і вони відкриті довше, ніж клірингові банки, навіть у суботу.
Фінансові доми надають передусім індивідуальні кредити, тобто кредити окремим особам майже без матеріального забезпечення. Однак дедалі більше вони починають здійснювати звичайні банківські операції, включаючи інвестиційні. Фінансові доми одержують гроші за рахунок кредитів банків, обліку векселів, а також через залучення вкладів великих промислових і торговельних компаній.
До так званих "оптових" банків належать торговельні банки (Merchant Banks). Вони досить поширені в Англії і мають давні традиції. Торговельні банки важко диференціювати і порівнювати з кліринговими банками, бо вони набагато менші останніх. Найбільший з них - "Гамброс Бенк" - посідав у 1972 р. у списку провідних банків світу лише 173 місце. Однак торговельні банки відіграють значну роль не тільки у внутрішніх операціях, а й у міжнародному бізнесі. Вони виникли на торговельних підприємствах, що поступово освоїли банківські операції. Деякі сучасні торговельні банки поряд з банківськими операціями виконують ще промислові і торговельні функції. Торговельні банки "Н. М. Ротшильд і сини", "Дж. Генрі Шредер Вагг знд К", "Беррінг Бразерз", "С. Г. Варбург енд К", або "Лазард Бразерз енд К" існують вже понад 100 років. Однак деякі найбільші клірингові банки або мають свої спеціалізовані торговельні банки, що типово, наприклад, для групи "Барклайз", або беруть участь у традиційних торговельних банках.
Відмітною рисою торговельних банків і водночас їхнім привілеєм є те, що вони не зобов'язані (на відміну від клірингових) публікувати докладні відомості про фінансовий стан і про свої операції. Завдяки цьому привілею торговельні банки могли протягом багатьох років вільно розвиватися.
Торговельні банки зайняті головним чином у трьох основних сферах:
1. Суто банківські операції. Під ними розуміють традиційні акцептно-кредитні операції. Це стосується і Комітету акцепторних будинків (17 знаменитих торговельних банків об'єдналися у так званий "Комітет акцепторних будинків" - Accepticy Houses Committee). Якщо торговельний банк оголошує себе готовим акцептувати вексель і завдяки цьому платити за векселем у момент його пред'явлення через певний термін, то довіра до такого векселя особливо висока. Якщо цей вексель враховуватиметься в інших банках, то облікова ставка за ним може бути нижчою. Акцепт, а отже, і гарантія платежу торговельного банку, якому належить право акцепту, цінується значно вище, ніж будь-якого іноземного банку
2. Наступним видом операцій торговельного банку є приймання і надання позик у фунтах стерлінгів терміном від одного Дня до шести місяців. Однак вклади можуть бути прийняті і в іноземній валюті, але кредити надаються, як правило, у фунтах стерлінгів. З самого початку торговельні банки відіграли величезну роль у зародженні єврооперацій, а два з них були, власне, винахідниками євродоларів. У разі потреби у великих коштах на тривалі терміни, торговельні банки створювали консорціуми. Разом з іншими банками або іншими власниками коштів консорціуми випускали боргові зобов'язання, а за певних обставин і євро-позики. До сфери їх діяльності належить і фінансування експорту.
3. Надання послуг підприємцям. Ідеться про консультації підприємцям, наприклад при злитті підприємств, створення для них сприятливих можливостей фінансування; поради стосовно доцільності придбання акцій, а також випуск нових інструментів на ринок цінних паперів.
4. Управління цінними паперами. Ці послуги охоплюють не тільки зберігання цінних паперів, а й передусім контроль відповідних товариств, до яких можуть належати як акціонерні товариства промисловості і торгівлі, так і інвестиційні компанії, пенсійні фонди тощо. Щоб зберігати свою винятковість в управлінні коштами, найбільші торговельні банки не беруть у свої портфелі (сума цінних паперів) цінності вартістю нижче 100 тис. ф. ст.
Торговельні банки беруть участь у цих трьох сферах бізнесу неоднаковою мірою. Між найбільшими банками існує спеціалізація. Банк "Самуель Монтегю", наприклад, не обслуговує підприємців, він є одним з найбільших торговців золотом у світі і найбільшим торговцем валютою в Лондоні. Банк "Роберт Флеммінг" тримає першість у портфельних операціях і управляє фондом активів. "Ротшільд" здебільшого здійснює єврооперації і торгівлю золотом. У так званій золотій кімнаті банківського дому Ротші-льда в Лондоні відбувається щоденна торгівля золотом (goldfixing). У цьому беруть участь, окрім банківського дому Ротшільда, що традиційно посідає представницьке місце, ще чотири торговельні банки, допущені до торгівлі золотом у Лондоні: "Джонсон, Матей енд К", "Самуель Монтегю енд К", "Мокатта енд Голдсміт енд Шарпс", "Пікслей". Торгівля золотом продовжується кілька хвилин, і про її результати негайно повідомляють усі фінансові центри світу. Однак Лондон втратив своє колишнє значення. Сьогодні 85% золота, що надходить з Південної Африки на міжнародний ринок, проходить через 3 швейцарські банки, розташовані у Цюріху, і лише 15% - через Лондон.
Оскільки Лондон і Цюріх практично домовляються про попит і пропозицію, а також про ціни, на цій основі лондонське Сіті ще може продовжувати здійснювати операції з золотом. Торгівля золотом мало чим відрізняється від торгівлі іншим товаром, наприклад, на лондонській торговельній біржі або лондонській біржі дорогоцінних металів.
Діяльність торговельних банків свідчить про те, що вони відрізняються від клірингових банків видами операцій. В економічній літературі клірингові банки з їхніми стандартними банківськими послугами називають "власниками крамниць готового плаття", а торговельні доми - "модельєрами фінансових операцій".
До 1997 р. особливим типом банків в Англії були облікові доми. Донедавна в Лондоні функціонувало вісім облікових домів та окремі невеликі спеціалізовані фірми-маклери (running brokers, money brokers), які разом і утворювали обліковий ринок Лондона.
Облікові доми були об'єднані в Лондонську асоціацію облікового ринку (London Discount Market Association, LDMA), членами якої є облікові доми: CL Alexanders Discount Ріс.; Cater Allen Ltd.; Clive Discount Co. Ltd.; Gerrald and National Ltd.; King and Shaxson Ltd.; Quin Cope Limited; Seccombe Marshall and Campion Pic.; Union Discount Company Ltd.
Облікові доми - це специфічний тип фінансової інституції Лондонського ринку. Вони забезпечували вигідний збут для банків ліквідних фондів через гарантовані депозити на вимогу (за погодженою кредитною ставкою до або в межах установленої дати). Ці фонди використовуються для купівлі різноманітних активів, включаючи короткострокові казначейські облігації (T-bills), комерційні векселі (commercial bills) і першокласні фондові папери (gilt-edged securities, gilts). Крім того, облікові доми - це ринок реалізації і купівлі векселів.
Облікові доми діяли як буфер між Банком Англії та іншими кредитно-фінансовими установами, через них Банк Англії постачав у банківську систему фінансові ресурси та вилучав їх, коли це було необхідно. Банк Англії також впливає на процентні ставки.
Для британських компаній головними функціями облікових домів було надання позичених коштів через дисконтування (переоблік) векселів, а також пропонування різноманітних форм короткострокового вкладення в портфельні інвестиції.
Їх головне завдання у сфері урядового фінансування - забезпечувати продаж короткострокових казначейських облігацій, що є важливою частиною урядових короткострокових позикових заходів. Облікові доми - активні агенти з продажу короткострокових урядових цінних паперів (акцій), а також акцій і облігацій місцевих властей. Діяльність облікових домів проходила і на вторинному ринку перевідступлених доларових і стерлінгових депозитних сертифікатів.
Міжнародне значення Лондона як фінансового центру визначається, передусім, становищем британських банків за кордоном і наявністю іноземних банків у місті. Британські заморські (закордонні) банки (Overseas banks) - це інституції, штаб-квартира яких розміщена в Лондоні, а філії - головним чином у колишніх британських колоніях. Ці банки також називають банками співдружності. Очолює їх "Барклайз меркант банк" з 1650 філіями за кордоном. "Стандарт Чартед" володіє більш як 1400 філіями. Для порівняння: американський Сітібенк має за кордоном біля 300 філій.
Іноземні банки (Foreign Banks) в Англії за балансовою сумою належать до великих банківських груп. У Лондоні налічується понад три сотні іноземних філій з 63 країн. Тут сконцентровано удвічі більше іноземних філій, ніж у Нью-Йорку.
Ще однією банківською групою в Англії є консорціальні банки (Consortia Banks). Під останніми банківська статистика розуміє інституції, де беруть участь банки принаймні двох країн, з яких жодна не має контрольного пакету. Ці інституції стали особливо швидко розвиватися разом з посиленням євроринку. Насамперед це спеціалізовані банки багатонаціональних позичальників, до яких належать, зокрема, транснаціональні і мультинаціональні промислові концерни. Оскільки такі банки створювалися на основі пайової участі банками провідних капіталістичних країн, вони можуть мобілізувати на євроринку величезні кошти і на найтриваліші терміни, що недосяжно жодному іншому типу банків капіталістичного світу. Виникнення консорціаль-них банків особливо добре свідчить про розвиток процесу інтернаціоналізації капіталу в умовах сучасного капіталізму. До найбільших консорціальних банків належать "Мідленд енд ін-тернешнл бенк лтд." з британськими, канадськими й австралійськими партнерами, "Вестерн Америкен бенк юроп лтд.". З британськими, американськими і японськими партнерами, "Індаст-ріел коммершиел берл" з партнерами зі США, Японії і Великобританії.
У Великобританії є безліч банкоподібних спеціальних кредитно-фінансових інституцій. Серед них:
Ощадні інституції
* Довірчі ощадні банки в минулому здебільшого виконували функції місцевих ощадних кас. Після цього вони були реорганізовані в 16 великих регіональних установ, але їх правовий статус залишився неясним. Наприкінці 1986 р. вони перетворилися в єдиний акціонерний Довірчо-ощадний банк, відомий як TSB Group, що за масштабами діяльності і капіталу поступається лише "великій четвірці" і виконує всі основні функції комерційних банків. З 1995 p., коли група об'єдналася з одним із найбільших комерційних банків Англії "Lloyd", зникли й формальні підстави для виділення цього банку до групи ощадних установ.
* Національний ощадний банк (колишній поштово-ощадний банк) акумулює заощадження населення через мережу поштових відділень, число яких перевищує 20 тис. Обсяг вкладів у Національному ощадному банку наприкінці 1986 р. становив біля 8 млрд ф. ст.
* Будівельні товариства існують понад 200 років, зараз акумулюють найбільшу частину заощаджень населення, їхні сумарні активи у 80-х роках збільшилися і перевищили 130 млрд ф. ст. Найбільші з них - Галіфакс, Ебі Нешнл, Нейшнвайд та ін. Усі ощадні інституції об'єднує те, що основне джерело їхніх ресурсів - дрібні вклади населення.
Страхові компанії і пенсійні фонди спрямовують капітал, що акумулювався, у довгострокові інвестиції. Фінансово-кредитна діяльність є вторинною відносно їхньої професійної спеціалізації - страхової справи і пенсійного забезпечення. Кошти, що мобілізуються ними, вкладаються в операції на термін 20-25 років (переважно в акції й інші цінні папери). Сумарні активи страхових компаній і пенсійних фондів наприкінці 1986 р. становили 150-160 млрд ф. ст. Англійські страхові монополії (Ройал, Коммершл юніон та ін.) входять до числа найбільших у світі.
Інвестиційні трести займаються винятково операціями з цінними паперами. Через емісію власних акцій і облігацій вони залучають капітал, що вкладають у цінні папери інших компаній. Особливістю цих установ, що не мають регулярних джерел надходжень (депозитів, страхових внесків тощо), є значна залежність від ринкової кон'юнктури. При падінні курсів цінних паперів вони зазнають фінансових труднощів і збитків.
Довірчі пайові фонди за своєю спеціалізацією схожі з інвестиційними трестами: вони акумулюють грошовий капітал і вкладають його в цінні папери. Але оскільки пайовик у будь-який час може продати свій пай керуючій компанії, то капітал цих фондів являє собою спірну величину: він залежить від переваги продажу або купівлі паїв. Структура активів фондів аналогічна активам інвестиційних трестів: близько 80% становлять акції окремих компаній, багато довірчих пайових фондів пов'язані з банками і страховими компаніями.
Фінансові корпорації спеціалізуються на кредитуванні окремих фірм, що не мають доступу до звичайних джерел позичкового капіталу. Найбільші з них - фінансова корпорація промисловості, сільськогосподарська іпотечна корпорація тощо.
Фірми венчурного фінансування - спеціалізовані установи, що створювалися здебільшого у 80-х роках. Займаються головним чином придбанням участі та кредитуванням нових компаній, що пов'язано з підвищеним ризиком.
Структура банківських депозитів у Великобританії
Розподіл депозитів на вклади до запитання і вклади на термін є загальноприйнятим правилом у ряді країн. У Великобританії банківська статистика виділяє поточні рахунки (current accounts) та депозитні й ощадні рахунки (deposit/savings accounts), що відповідають двом означеним категоріям. Що стосується поточних рахунків, то у Великобританії вони мають одну особливість - допускають доручення власником рахунку короткострокового кредиту у формі овердрафту (overdraft) через виписку чека на суму, що перевищує залишок на рахунку. Овердрафт може бути дозволеним (authorised), тобто попередньо погодженим з банком, і недозволеним, коли клієнт виписує чек без наявності на рахунку достатньої суми для його оплати, не маючи на те згоди банку. Наприкінці робочого дня в банку складається відомість недозво-лених овердрафтів, і в кожному окремому випадку керівник відділення вирішує, надати позичку на оплату чеку чи ні. Якщо позичка надається, то відсоток за нею, що нараховується щоденно, на 7-8% вищий від базової ставки банку. У разі ж дозволеного овердрафту перевищення становить 2-3%.
За послуги щодо ведення поточного рахунку банк стягує комісію за прейскурантом за оплату послуг, затвердженим банком. Комісія нараховується раз у квартал або півріччя. Багато англійських банків нараховують на користь власника рахунку умовний відсоток, якщо залишок на рахунку стабільний і не зменшується нижче від обумовленого рівня (звичайно - 100 ф. ст.). Нарахований відсоток не виплачується вкладнику, а віднімається від суми комісії, що стягується банком за ведення рахунку та інші надані послуги.
Є різні види депозитних та ощадних рахунків. Особливо розширився їх асортимент з початку 80-х років, коли низкою урядових декретів було скасовано колишні обмеження банківської діяльності, що сприяло різкому посиленню конкуренції в банківській сфері. Основні з них такі:
Ощадний вклад з семиденним попередженням про вилучення. Розрахований на відносно швидке використання на ньому коштів, що зберігаються, і має для вкладника більш важливе значення як засіб забезпечення ліквідності, ніж як форма дохідного інвестування грошей. Його основні риси:
* відносно невисокий відсоток;
* немає обмежень щодо внесення і вилучення коштів;
* вимагається семиденне попередження про вилучення, але допускається і негайне зняття грошей з відрахуванням відсотків за сім днів;
* існує в двох варіантах: з ощадною книжкою (passbook savings) або без книжки на основі періодичних виписок банком клієнту (відмінність у тому, що за наявності ощадної книжки клієнт може одержувати суми з рахунку (у межах певного мінімуму, звичайно до 10 ф. ст.) у різних відділеннях банку).
Ощадний рахунок з регулярними внесками. Розрахований на залучення середньострокових заощаджень. Особливо привабливий для молодих пар, що збираються одружитись, або нещодавно створили сім'ю. Використовується для цільових заощаджень на купівлю меблів, автомашини, туристичних подорожей тощо.
Інвестиційний рахунок з високим процентом. Використовується для довгострокового зберігання грошей і розрахований здебільшого на заможних літніх людей. Його основні риси:
* сплата більш високої відсоткової ставки, ніж за вкладом з семиденним попередженням;
* зростання відсотка зі збільшенням суми вкладу (нараховується раз у місяць, квартал або півріччя);
* мінімальна сума вкладу 2 тис. ф. ст.;
* попередження про вилучення - не менше, ніж за 30 днів;
* необмежена можливість часткового збільшення вкладу.
Вклад з фіксованою сумою і фіксованим терміном. Це аналог негайного вкладного сертифіката в США. Його риси:
* термін вкладу - від 14 днів до 18 місяців;
* мінімальна сума вкладу - 2,5 тис. ф. ст.;
* тверда відсоткова ставка - відсоток виплачується після закінчення строку вкладу.
Депозит зі змінною ставкою відсотка. Рахунок використовується для зберігання середньо- і довгострокових сум. Термін вкладу - від семи днів до 18 місяців. Протягом першого року ставка фіксована, а після цього застосовується плаваюча ставка, "прив'язана" до ставок грошового ринку.
Грошові фонди. Уперше введені в 1983 р. і є аналогом американських нау-рахунку: за ними сплачується відсоток і водночас дозволяється виписувати чеки. Досі не набули у Великобританії великого розвитку, бо банки остерігаються масового переведення коштів з поточних і ощадних рахунків на рахунок грошових фондів. Основні риси:
* відсоток "прив'язаний" до ставок грошового ринку;
* мінімальний залишок - 1000 ф. ст.;
* допускається дострокове вилучення вкладу на суму понад 250 ф. ст. із семиденним повідомленням про вилучення;
* проти рахунку дозволяється виписувати чеки.
Вкладні сертифікати, що передаються. Як і в США, це інструменти "оптового" грошового ринку, що використовується великими інвесторами, здебільшого діловими фірмами. Основні риси:
* тверда ставка відсотка, що встановлюється в момент видачі сертифіката;
* мінімальна сума номіналу - 5 тис. ф. ст., максимальна - 500 тис. ф. ст.;
* сертифікат випускається на пред'явника;
* наявність розвиненого вторинного ринку в Лондоні.
У практиці англійських банків застосовуються й інші види ощадних рахунків. Цікавий їх різновид - рахунок, призначений для планування платежів і регулярного витрачання грошей. Наведемо два види таких рахунків.
Звичайний бюджетний рахунок (budget account). Вкладник підсумовує всі регулярні види виплат, які він мусить здійснити упродовж року (газ, електрика, страховий поліс, іпотека і т. д.), ділить одержану суму на 12 і вносить кожного місяця 1/12 частину у вигляді чергового внеску. Банк виконує всі платежі після настання їх терміну. Наприкінці року відбувається остаточний розрахунок за фактично зробленими платежами. Відсотки не нараховуються ані за кредитовим, ані за дебетовим сальдо. Річна комісія розраховується за загальним обсягом платежів.
Рахунок касового надходження (cashflow account). Вкладник робить регулярні щомісячні платежі (у розмірі не менше 20 ф. ст.), і йому відкривається ліміт на одержання позички в розмірі 30-кратної вартості щомісячних внесків. Кредит використовується для виробництва регулярних платежів з допомогою спеціальної чекової книжки. Є ще дві відмінності від звичайного бюджетного рахунку: можна оплачувати витрати, що не передбачалися заздалегідь, і не вимагається щорічної "розчистки" рахунку.
В Англії поряд зі спеціалізованими банками операції із залученням заощаджень практично здійснюють усі установи кредитно-фінансового спрямування. Серед них комерційні банки, страхові компанії, пенсійні фонди, трастові компанії та ін.
Біля 70% заощаджувачів віддає перевагу поточним рахункам депозитних банків, а також поточним рахункам клірингових банків.
Розрізняють такі поточні рахунки:
* оплачувані рахунки, ставка за якими становить біля 4%;
* рахунки, за якими не передбачена оплата, але їхнім власникам надаються безоплатні послуги доти, доки рахунок залишається кредиторським (доки на ньому є кошти).
За останні роки було реалізовано низку заходів з боку банків і будівельних товариств щодо сплати вкладів на поточних рахунках при збереженні безоплатності всіх операцій. Успіх такої тактики був значний, незважаючи на невисокий рівень оплати - від 2 до 5%. Крім того, рахунки громадян інших країн мали фіскальний імунітет (свободу від оподаткування). Це дало позитивний результат для залучення іноземної клієнтури.
Пропозиція населенню класичних вкладів здійснюється Національним Ощадним Банком у вигляді двох видів рахунку - звичайного й інвестиційного (з 1966 p.). Звичайний застосовується для акумуляції дрібних заощаджень, і перша сума внеску 70 ф. ст. не оподатковується податком. Також практикуються рахунки, що відкриваються з внесення 25 пенсів, але відсоток нараховується лише з суми 250 ф. ст., вони називаються ощадними вкладами. Як правило, наявність ощадного вкладу підтверджується оформленням ощадкнижки, в якій відбиті обороти з прибутку і видатку.
Депозитний рахунок є різновидом термінового рахунку, відсоткова ставка по ньому становить 5%. На практиці термінові вклади, по суті, є вкладами з попереднім повідомленням.
Цікаві форми вкладів практикують трастові ощадні банки, що відкривають вкладникам рахунки, дохід за якими сплачується залежно від розміру вкладу. Такий маневр базується на операціях банку із розміщенням об'єднаних коштів вкладників у інші банки під вигідні відсотки.
Банки і будівельні товариства пропонують депозитні рахунки з зобов'язаннями вкладників мати мінімальну суму і високу оплату - 6-10%. З 1979 р. у Великобританії введене страхування вкладів, що є однією з форм соціальних гарантій населення. Страхуванню підлягають усі вклади в національній валюті, за якими відшкодовується 0,75% до перших 20 тис. ф. ст.
Страхування банківських депозитів в Англії
У 1979 і 1987 pp. у Великобританії були прийняті Банківські акти. Згідно з Актом 1979 р. банки повинні надавати гарантії вкладникам на випадок кризових ситуацій в економіці Англії. Законом була затверджена "схема захисту депозитів" вкладників, що передбачала набір обов'язкових для банків дій. Згідно з цією схемою кожний банк і ЛОПД (ліцензована організація, що приймає депозити) зобов'язані були створювати спеціальні страхові фонди, мінімальний розмір яких був визначений у 5 млн ф. ст. Ці фонди перебувають під контролем Ради Захисту депозитів Банку Англії і можуть надалі використовуватися тільки з його дозволу. Згідно зі "схемою захисту депозитів" кожний індивідуальний вкладник може розраховувати на одержання страховки за вкладом не більше 10 000 ф. ст. із розрахунку 75% гарантованої суми повернення. Це означає, що за вкладом 8000 ф. ст., наприклад, вкладник отримав би 6000 ф. ст., а за вкладом 25 000 ф. ст. - мінімум 7500, тобто максимальний розмір. страховки. Означена схема знайшла своє практичне застосування в 80-х роках: так, наприклад ЛОПД Мербо Фінанс, що збанкрутувала, сплатила своїм вкладникам суму трохи менше як 700 000 ф. ст.
Однак Акт 1979 р. не зміг відвернути низку кризових явищ у 80-х роках (передусім, ідеться про всім відоме банкрутство банківської групи Джонсон Меттью Бенкерс у 1983-1984 pp.). У зв'язку з цим у 1987 р. було підписано новий законопроект з банківської справи. Банківський акт 1987 р. частково змінив систему захисту вкладів. "Схема захисту депозитів" у цілому залишилася старою, лише максимальна сума вкладу, за яким виплачувалося 75% компенсації, збільшилася до 15 000 ф. ст.
У лютому 1994 р. збанкрутував відомий у всьому світі банк Берінгс. Це той самий банк з бездоганною історією, що налічує 233 роки, в якому за традицією члени королівської родини зберігали депозити. Помилка керуючого однієї з філій банку зробила банкрутами тисячі вкладників, власників банку, англійську розвідку й особисто королеву Великобританії.
Сьогодні в Англії депозити вкладників захищені лише на 3/4 внесеної суми. Максимальний розмір компенсації становить 20 000 ф. ст. (трохи більше як 30 000 дол. США).
У 1994 р. з метою упорядкування захисту депозитів в Англії прийнята відповідна Директива ЄС. Основні нововведення такі:
* компенсуються депозити, відкриті в усіх західноєвропейських відділеннях банків, розташованих на території Англії;
* компенсуються депозити, відкриті не тільки у фунтах стерлінгів, а й в інших валютах;
* максимальний розмір компенсації за депозитом на суму 20 000 ф. ст. збільшується на 90%;
* вкладники іноземного (неанглійського) банку одержують компенсацію, передбачену системою захисту депозитів, що тепер має можливість підключитися до англійського Фонду захисту депозитів з метою одержання підвищеної компенсації у разі, якщо її недостатньо в країні місцезнаходження банку. Що стосується депозитів, то західноєвропейські банки одержують рівне право з банками, котрі перебувають на території Англії.
Види та форми кредитних угод
Ще однією важливою сферою банківської діяльності є розміщення грошових ресурсів з метою одержання доходу і забезпечення ліквідності банку - його активні операції. Ми розглянемо одну групу операцій - кредитні операції (або позички).
У практиці західних банків розмежовуються ділові (комерційні) позички і персональний кредит, яким відповідають певні умови надання позики, його погашення і т. ін. Ми розглянемо найпоширеніші методи банківського кредитування ділових фірм та індивідуальних клієнтів у Великобританії.
Англійські банки використовують овердрафт як основну форму короткострокового кредитування комерційних підприємств. Овердрафт нерозривно пов'язаний із поточним рахунком: за наявності відповідної угоди банк дає змогу власникові рахунку виписувати чеки на суми, що перевищують кредитовий залишок на рахунку, у межах установленого ліміту.
Терміни овердрафту у Великобританії - від кількох місяців до кількох років, але банк, як правило, вимагає повного погашення кредиту раз у рік і проводить щорічне обстеження дій клієнта. Якщо виникають сумніви щодо платоспроможності позичальника, договір розривається.
Відсоток за овердрафтом нараховується щоденно на непогашений залишок. Ця форма кредиту вважається найдешевшою, бо клієнт платить тільки за фактично використані суми.
Інша традиційна форма кредитування, застосовувана англійськими банками, - кредит за позичковим рахунком (credit on loan account). На відміну від овердрафту клієнту відкривається спеціальний позичковий рахунок, у дебет якого зараховується сума кредиту. Водночас кредитується поточний рахунок клієнта й останній може використати її у звичайному порядку, виписуючи чеки і знімаючи готівку. Кредит за позичковим рахунком надається для фінансування капітальних витрат і для здійснення різноманітних комерційних проектів.
Терміни кредиту за позичковим рахунком різноманітні. Вони залежать від термінів економічного життя обладнання, що купується, або від розрахункового часу проекту. Звичайно ці кредити відносять до категорії середньо- і довгострокових. Відсотки нараховуються щоквартально на непогашену частину кредиту і списуються з поточного рахунку клієнта. У деяких випадках практикується зарахування суми відсотків у кредит позичкового рахунку разом із внесками на погашення основної суми боргу.
Розмір процентної ставки визначається надбавкою на базову ставку банку в разі фіксованої ставки або змінюється періодично зі зміною ринкових ставок, які використовуються як орієнтир ставки за міжбанківським кредитом - "лібор".
Лізинг. Лізингові операції набули широкої популярності у Великобританії. На початок 70-х років фінансування оренди великого і дорогого обладнання здійснювали фінансові доми, котрі практикували як лізинг з повною оплатою обладнання, що орендується, так і угоди в умовах "продажу з наступною орендою" (sale and lease back). В останньому випадку компанія продає своє обладнання фінансовій компанії, а після цього одержує його в оренду. Згодом у сферу лізингового бізнесу вторглися великі банки, що купили частину акцій у лізингових формах і почали кредитувати орендні операції.
До числа найпопулярніших форм кредитування фізичних осіб відносять:
* персональні позички;
* бюджетні рахунки;
* позички на купівлю будинків.
Персональна позичка (personal loan). Пов'язана з відкриттям позичкового рахунку для індивідуального позичальника. Вона, як правило, надається для фінансування купівлі у розстрочку споживчих товарів тривалого користування (автомашин, телевізорів, меблів) або на особливі види витрат - подорожі, весілля, ремонт житла і т. ін.
У більшості випадків сума позичок обмежена - від 500 до 5000 ф. ст. (за позичками на ремонт і обладнання будинків - до 10 000 ф. ст.). Від 1/4 до 1/3 вартості покупки або витрат має бути покрито з власних коштів позичальника. Погашення кредиту здійснюється рівними щомісячними внесками з урахуванням відсотків за користування позичкою.
Бюджетні рахунки (budget account). За цієї форми позичальник зобов'язується вносити на рахунок певні суми, а банк сплачує регулярні платежі, надаючи в разі необхідності кредит. Ліміт кредитування залежить від величини внеску: звичайно ліміт у 30 разів перевищує суму внеску. При відкритті рахунку складається розрахунок попередніх на рік платежів, причому щомісячний внесок щонайменше дорівнює 1/12 розрахункової суми. Однак клієнт може сплачувати і непередбачені видатки (наприклад, рахунок на ремонт автомобілів і т. ін.) у межах кредитного ліміту. Угода переукладається кожні 12 місяців.
Кредит на купівлю будинків (home loan) англійські банки почали надавати відносно недавно. Раніше потребу в цих кредитах задовольняли спеціальні інституції - будівельні товариства й деякі інші фінансові організації. Але з початку 80-х років банки активно вторглись на ринок кредитування купівлі житла.

Глава 4.4.
Глава 5.2.
 

Библиотека Воеводина ... Главная страница    І.В. Шамова "Грошово-кредитні системи зарубіжних країн"