Библиотека Воеводина _ "Основи економічної теорії" ... економіка, фінанси, бізнес, політекономія, економікс, суд, юриспруденція, опт, право, маркетинг, брендінг, література, бібліотека, книжки, студент, реферат, підручник, теорія, інвестиції, менеджмент, управління, підприємництво, підприємство, реклама, міжнародна, словник, енциклопедія, історія, ЗЕД, тнк, корпорація, концерн, консорціум, аудит, страхування, біржа, гроші, кредит, збут, ресторан, паблік рілейшнз, public relations, PR, персонал, фірма, компанія, безкоштовно, free, фокус-группа, focus-groups, дослідження ринку, архів, журнал, стаття, аналіз, коментарі
Библиотека Воеводина ... Главная страница    
"Основи економічної теорії"_Зміст

 



Тексты принадлежат их владельцам и размещены на сайте для ознакомления

Частина IX. ОСНОВНІ НАПРЯМИ РОЗВИТКУ СВІТОВОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ В КРАЇНАХ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ
Розділ 42. Становлення та еволюція економічної теорії
§ 1. Становлення економічної теорії як самостійної науки
§ 2. Марксова концепція розвитку політичної економії. Сучасні оцінки
§ 3. Трактування розвитку економічної теорії в сучасних моделях
§ 4. Класична ситуація та її зміни - методологічний ключ адекватного розкриття розвитку економічної теорії в країнах ринкової економіки
§ 5. Плюралізм і класифікація теорій та напрямів світової економічної думки

Розділ 42 СТАНОВЛЕННЯ І ЕВОЛЮЦІЯ ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ
§ 1. Становлення економічної теорії як самостійної науки

Економічна теорія тісно пов'язана з потребами, інтересами, мо-тивами суспільства та особи, необхідністю раціонального викорис-тання всіх видів ресурсів з метою максимально можливого задово-лення матеріальних і духовних потреб людини. Одвічність цих про-блем наштовхує на думку про стародавнє походження економічної теорії як особливої самостійної галузі знань. Саме так тлумачили питання про виникнення економічної теорії перші історики світової економічної думки євроцентристського напряму. Це праці: А. Бланкі "Історія політичної економії в Європі з стародавності до теперішнього часу в 2 т, (Париж, 1837-1838), Л. Реньє "Політична економія і зем-леробство: кельтів, германців та інших народів Європи, персів та фінікінян, арабів та іудеїв, єгиптян та карфагенян", в 4 т. (Женева - Лозанна - Париж, 1818-1823), А. Вільнев-Баржемон "Історія по-літичної економії, або Історичні, філософські і релігійні етюди про політичну економію стародавніх і сучасних народів" (Париж, 1841).

Однак незабаром було доведено неспроможність такого підхо-ду. По-перше, піддались критиці як помилкові погляди А. Бланкі та його прихильників: виведення старовинності теорій із стародав-ності установ та господарського побуту. В цьому випадку вони змі-шували економічну науку з явищами, що вивчаються нею. Однак визнати, що скрізь, де мають місце багатство, обмін, гроші, ціна, податки, має існувати і економічна наука, рівнозначно тверджен-ню, нібито астрономія становить неминучий наслідок руху світил, а фізіологія необхідно випливає з явищ рослинного і тваринного життя (П. Россі, Н. Бодрільяр).
По-друге, було з'ясовано, що одвічність і насущність проблем економіки не сприяли, а, навпаки, заважали ранній появі еконо-мічної теорії як самостійної науки. По-третє, було звернуто увагу на бідність теоретичного осмислення явищ економічного життя в стародавньому світі та неправомірність ототожнення його з еконо-мічною теорією як особливою галуззю науки.
Трудність визначення начал економічної науки і її засновників полягає в тому, що протягом багатьох віків теоретико-економічні трактування не становили особливої науки. Тому економічний ма-теріал був розкиданий по творах про політику, мораль, право, істо-рію тощо. У зв'язку з цим видатний австро-американський вчений Й. А. Шумпетер (1883-1950) розмежовував економічну думку - погляди, що переважають в будь-який певний час в будь-якому суспільстві, і економічний аналіз як результат наукових зусиль. "Істо-рія економічної думки розпочинається з письмових джерел націо-нальних теократій стародавнього світу, - вважав він. - Однак історія економічного аналізу розпочинається лише з греків"".
В історичному розвитку будь-якого знання практика передує мистецтву, а мистецтво - науці. Це повною мірою стосується еко-номічної теорії. Тривалий час вона була практикою в руках наро-дів та урядів, потім формувалась в деякі загальні приписи, правила, рецепти для окремих випадків і завдань (перетворення на мисте-цтво) і лише після тривалого процесу розвитку почала давати ці-лісне пояснення економічного життя і оформилась як самостійна наука.
У працях давньогрецьких мислителів зустрічаються перші спро-би теоретичного осмислення принципів організації та управління господарством, аналізу понять "поділ праці", "товар", "обмін", "гроші" тощо. Ксенофонт (близько 430-355 р. до н. е.) і Арістотель (384-325 р. до н. е.) ввели термін "економія" ("ойкономія"). Бук-вально він означав мистецтво про ведення домашнього господарст-ва ("домоводство") і точно відповідав своєму змісту.
Старогрецька "ойкономія" - це звід міркувань і порад щодо управління домом, рабовласницьким господарством, система пра-вил його організації. Арістотель протиставив природності "ойко-номії" протиприродність "хремастики" (від слова "хрема" - май-но, володіння) як мистецтва наживи.
Таке протиставлення відбивало погляди аристократії, яка пов'язу-вала свої перспективи із землеробством і протиставляла себе класу торговців. Арістотель розділив також політику і економіку: перша займалась державними питаннями, а друга - питаннями ведення рабовласницького помістя. Потрібен був тривалий час і значний соціально-економічний розвиток для подолання протиставлень, про які йшлося.
У середні віки, коли також панувало натуральне виробництво, економія як настанови з організації та управління феодальним по-містям була близька до ксенофонто-арістотелівської "ойкономії". У зв'язку з утворенням централізованих держав виникла потреба в обгрунтуванні їхньої економічної політики. Вона задовольнялася по-літичною економією (від слів "політикос" - державний, суспіль-ний і "ойкономія").
Цей термін ввів французький дворянин А. Монкретьєн (1575- 1621) в своїй головній праці "Трактат політичної економії" (Руан, 1615). Автор виклав свої поради королю Людовіку XIII що-до ведення державного господарства, збереження та примножен-ня багатства (збирання податків і мита, заходи щодо розвитку торгівлі, ремесла тощо). З самого початку А. Монкретьєн та інші автори під політичною економією мали на увазі не стільки еко-номічну теорію, скільки рекомендації щодо економічної політики держави. У зв'язку з цим на відміну від попереднього "домоводства" рання політична економія - це "державоводство", зібрання пра-вил та настанов з організації та управління державним господар-ством.
Парадокс подальшого розвитку науки полягав у тому, що за власне економічною теорією, покликаною вивчати об'єктивні економічні закони, міцно закріпився термін політична економія. Про це свід-чать назви основних праць таких провідних економістів, як Д. Рікардо ("Начала політичної економії та оподаткування", 1817), С. Сісмонді ("Нові начала політичної економії", 1819), Ж. Б. Сей ("Трактат з політичної економії", в 2т., 1803 р., "Катехізис політичної економії", 1817 р., "Повний курс практичної політичної економії", в 6т., 1828- 1829), Дж. С. Мілль ("Основи політичної економії", 1848), Т. Ф. Степа-нов ("Записки про політичну економію", в 2 т., 1844, 1848), І. Я. Гор-лов ("Начала політичної економії", в 2 т., 1859, 1862) та ін.
Становлення політичної економії (економічної теорії) як самос-тійної науки відбулося в XVII-XVIII ст. Й. А. Шумпетер підкрес-лював, що неможливо встановити точну дату її народження. Існу-вання сучасної йому економічної науки він вважав загальновизна-ним у результаті тривалого процесу, який протікав між серединою сімнадцятого і кінцем вісімнадцятого віків. На думку К. Маркса, політична економія "як самостійна наука виникла лише в ману-фактурний період". Дещо іншу позицію займав глава так званої нової (молодої) німецької історичної школи Г. Шмоллер (1838-1917). Він вважав, що в особливу науку про народне господарство розріз-нені частини, які належали до економічного знання, могли поєд-натися лише в XVII-XIX ст. Визначний французький вчений-енциклопедист Ж. А. Кондорсе (1743-1794) у дослідженні "Ескіз історичної картини прогресу людського розуму" (1794) відзначав панування індиферентизму до політичної економії ще на початку XVIII ст. Розвиток політичної економії вчений відносив лише до другої половини століття, пов'язуючи його з іменами англійських економістів Дж. Стюарта, А. Сміта і особливо французьких фізіо-кратів.
Природно,: що в працях економістів здавна важливе місце на-лежить з'ясуванню причин більш пізньої, порівняно з іншими га-лузями знань, появи економічної теорії як самостійної науки. По-ряд із західноєвропейськими вченими одними з перших у світовій літературі дослідили це питання відомі українські вчені - профе-сори Т. Ф. Степанов (1795-1847), І. В. Вернадський (1821-1884), М. М. Вольський (1834-1876) та ін.
Можна виділити три причини такого стану. Перші стосувалися особливостей психології людського мислення, другі - природи та сутності предмета економічної науки, треті - загальних умов роз-витку людського знання взагалі та економічного зокрема.
При з'ясуванні причин першого роду було зроблено висновок, що наочність, звичність, щоденність (буденність) процесів та явищ економічного життя заважали ранній появі особливої науки про
них. З наукової точки зору вони тривалий час вважалися нецікави-ми проблемами або не "проблемами взагалі".
До причин другого роду належали такі необхідні умови для ви-никнення економічної теорії як самостійної науки: тривалий істо-ричний досвід господарювання, наявність багатого запасу пережи-тих фактів; значний розвиток методів дослідження, пізнавальної могутності та освіти взагалі; високий ступінь розвитку і вдоскона-лення інших наук (природничих, політичних, історії, філософії тощо), які дають ряд основоположних посилок, засновок для побудови системи економічних знань.
Причини третього роду криються в специфіці співвідношення практики, мистецтва і теорії, коли вона розглядається в процесі історичного розвитку.
Слід звернути увагу на дві обставини. По-перше, подальші до-слідження питання, що розглядається, виявили в XX ст. вражаючу подібність дослідження напрямів мислення і аргументів економіс-тів минулого і сучасності. По-друге, незважаючи на достатню кіль-кість оригінальних досліджень у минулому і сьогодні, питання про причини порівняно пізнього виникнення економічної теорії до цього часу залишається по суті відкритим. У фундаментальній праці "Еко-номічна думка в ретроспективі" англійський професор економіки М. Блауг знову повертається до нього. Вчений констатує, що еко-номічна теорія як самостійна галузь дослідження не виникає до XVII ст. Він висуває ряд можливих причин: економічні угоди в по-передні століття не інтегрувались на національному або навіть ре-гіональному рівні; економічні системи строго обмежувалися воєн-ними або політичними міркуваннями; економічні мотиви впливали лише на деякі аспекти суспільної поведінки.
В останній чверті XVIII ст. політична економія (синонім еконо-мічної теорії) відокремлюється від політики, права, моральної філо-софії, в межах яких вона до цього часу формувалася. Визначаються її предмет, метод, завдання. На початку XIX ст. запроваджується самостійний університетський курс політичної економії. Одним з перших в Європі такий курс почав читатися в Російській імперії. Так, статут Академії наук Росії 1803 р. вперше визначив її завданням вдосконалення поряд з іншими науками політичної економії та ста-тистики. Наступного року політичну економію ввели як самостійну навчальну дисципліну в навчальні плани університетів Росії, в тому числі в Україні, а згодом - навіть гімназій та ліцеїв. Тим самим дістав офіційне підтвердження факт диференціації та розмежування суспільних наук. Такий самий розвиток відбувався у Великобританії, Франції, пізніше - в Німеччині та інших країнах Західної Європи.
Отже, реальний процес становлення економічної теорії як са-мостійної наукової дисципліни і формальний момент її визнання та початку викладання як самостійної навчальної дисципліни не збі-гався в часі та просторі. Це посилювало хибні уявлення щодо пері-оду формування економічної науки.
Протягом першого століття існування економічної теорії були спроби заперечити необхідність особливої самостійної економіч-ної науки, "розчинити" її в соціології тощо (О. Конт, Г. Спенсер, Д. Інгрем та ін.). Проте їх було критично переборено та успішно подолано, і вони залишились моментом в історії економічної теорії. Водночас виявилася характерна риса процесу розвитку економіч-ної теорії - постійна незадоволеність її станом, дискусійність пи-тань. Й. Шумпетер відзначав: "В усі часи, включаючи і наш, стан економічної теорії, на думку сучасників, не виправдовував обгрун-тованих сподівань і заслуговував справедливої критики"*.
У XIX ст. загальновживаною назвою науки стала "політична економія", хоча спочатку в різних країнах пропонувались й інші терміни ("наука про народне господарство", "національна еконо-мія", "соціальна економія" тощо).
На зламі XIX і XX ст. поряд з терміном "політична економія" з'явився новий "economics" (з англ. - економіка). Сьогодні цілий ряд авторитетних вчених-економістів виходять з того, що обидва терміни є синонімами. Так, в одній з найавторитетніших енцикло-педій з економічних наук чотиритомнику "Нью Пелгрейв" (1987) вміщено спеціальну статтю проф. П. Гроеневегена про походжен-ня, зміни значення і сучасне співвідношення термінів "політична економія" та "економіко", де автор щодо обох цих термінів зазна-чає: "Відсутнє точне значення, пов'язане з обома термінами... Полі-тична економія - дуже відповідна назва для зусиль деяких сучас-них економістів відродити як практичні, так і теоретичні аспекти класичної традиції... На підході до XXI ст. обидва терміни вижили. Протягом їх існування обидва зазнали змін значення. Як би там не було, їх все ще можна по суті розглядати як синоніми - риса тер-мінології, що відбиває цікаву особливість економічної науки"**.
До таких самих висновків прийшли і вчені України. "Економіч-на теорія, або економіка (economics) і політична економія - це не різні економічні науки..., а різні назви однієї й тієї самої науки, що розвивається", стверджує проф. І. Тивончук в статті "Про предмет і класифікацію сучасної економічної науки" (Економіка України. - 1995. - № 10. - С. 59).
Проте в цілому сучасна економічна теорія за своїм змістом не є тотожною ні політичній економії, ні "економіко". Кожна з останніх
має свій аспект дослідження і викладу. В центрі уваги "економіко" знаходяться проблеми ефективності використання обмежених ре-сурсів, а .політичної економії - економічні виробничі відносини у співвідношенні з вартісними та соціальними категоріями. Сьогодні політекономічний аспект економічної теорії (позбавлений догма-тизму і традиційності) полягає в розкритті діалектичного взаємозв'яз-ку економічних виробничих відносин з ефективним використан-ням виробничих ресурсів та організації господарського життя для зростання суспільного багатства.
Досвід людської цивілізації, розвиток якої з часом все більше прискорюється, свідчить, що розвиток економічної теорії тісно пов'язаний з розвитком економічної системи суспільства.
§ 2. Марксова концепція розвитку політичної економії. Сучасні оцінки
Серед ключових питань методології історії науки особливе місце належить проблемі вироблення теоретико-методологічного підходу до вивчення реального процесу руху наукового знання, з'ясування загальних закономірностей і специфіки функціонуван-ня та прогресу науки, зокрема економічної теорії. У найзагальні-шому вигляді ця проблема отримує розв'язання в моделях розвит-ку науки.
Протягом другої половини XIX-XX ст. наука збагатилася низ-кою таких моделей. Серед них особливе місце належить концепції розвитку політичної економії, яка розвивалася на основі вчення К. Маркса. Її ключові положення - історичність форм суспільного виробництва, суспільні суперечності, класова боротьба, класові інте-реси, криза, класична і "вульгарна" політекономія - несуть на собі відбиток основних ідей економічного вчення К. Маркса.
Сутність Марксової концепції така: "Розвиток політичної еко-номії і породженої нею самою антитези іде в ногу з реальним роз-витком властивих капіталістичному виробництву суспільних супе-речностей і класової боротьби"*.
Характерною ознакою буржуазної політичної економії, за К. Марк-сом, є її позаісторизм та метафізика - розгляд підприємницького ладу, можливості розвитку якого в соціальне орієнтованому напрямі він не розрізняв, не як історично минущого ступеня розвитку, а, навпаки, як абсолютної, кінцевої форми суспільного виробництва. Безпосередньо звідси вчений робив висновок, що "вона може лиша-тися науковою лише до того часу, поки класова боротьба перебуває в прихованому стані або виявляється лише в одиничних проявах"*. Отже, науковий аналіз економічних явищ та процесів у межах бур-жуазного, тобто підприємницького, кругозору ставився в нерозрив-ний зв'язок із загостренням класової боротьби, зміною становища в системі підприємництва різних класів та соціальних груп. Конкрет-ним моментом кризи наукової (класичної) політекономії К. Маркс вважав 1830 р., пов'язуючи його із завоюванням буржуазією у Фран-ції і Великобританії політичної влади. Починаючи з цього моменту, класова боротьба, практична і теоретична, набирає все більш яскра-во виражених і загрозливих форм. Водночас, на думку К. Марк-са, настала смертна година для наукової буржуазної політичної економії. Йшлося уже не про те, правильна чи неправильна та чи інша теорема, а про те, корисна вона для капіталу чи шкідлива, зруч-на чи не зручна. Неупереджене дослідження поступається місцем перед сутичками найманих писак, безсторонні наукові досліди замінюються упередженою, догідливою апологетикою. Отже, кла-сичну школу замінила вульгарна буржуазна політекономія. Одно-часно формується антитеза останній - пролетарська політична еко-номія.
У концепції К. Маркса історично вихідними моментом і теоре-тичною основою виникнення вульгарної буржуазної політекономії була класична школа. Таке парадоксальне, на перший погляд, по-ложення пояснюється тим, що класичній школі, згідно з вченням К. Маркса, властива двоїстість - переплетіння наукових і вульгар-них (ненаукових) елементів в її методології та теорії. Така двоїс-тість пронизує класичну економічну теорію з самого початку її існу-вання.
Однак своєрідна кристалізація вульгарних елементів в особли-вий вид економічної теорії відбувається лише на певному історич-ному етапі розвитку. "Тільки після того як політична економія до-сягла певного ступеня розвитку і вилилась у сталі форми, тобто після А. Сміта, - наголошував К. Маркс, - від неї відділяється як окремий вид політичної економії той її елемент, що є лише відобра-женням зовнішності явища, як уявлення про нього відділяється її вульгарний елемент". Класична політекономія, за словами К. Марк-са, досліджувала внутрішні залежності буржуазних відносин вироб-ництва. На противагу їй вульгарній політекономії іманентне влас-тиві розгляд лише зовнішніх, поверхових явищ конкуренції, зату-шовування суперечностей підприємницького виробництва, його апо-логетика тощо. Отже, для К. Маркса та його ортодоксальних при-
бічників посткласична економічна теорія - це вульгарна (неовуль-гарна) теорія, синонім ненауковості, примітивно-поверхової опи-совості, апріорної орієнтації на спотворення реальності. В цілому вона втілювала принципово інші, ніж класична школа, методоло-гію, пріоритети, системи цінностей, погляди на економіку тощо.
Узагальнюючи, можна зробити висновок, що підхід К. Маркса до історії політичної економії - це підхід з позиції розвитку під-приємництва у буржуазній формі і загострення його суперечнос-тей, зміни положення в суспільстві буржуазії та пролетаріату. Ор-тодоксальні марксисти абсолютизували Марксові положення і ме-ханічно перенесли їх на сучасність. Це класичний приклад поши-реного серед прихильників марксизму прийому використання ідей свого вчителя, висунутих для конкретно-історичних умов, поза сис-темою просторово-часових координат. Марксова теза про кризу класичної політекономії була догматично сприйнята як констата-ція кризи буржуазної політекономії взагалі. На сторінках ортодок-сальної марксистської літератури надовго запанувало сумнівне по-няття "перманентної кризи" посткласичної економічної думки За-ходу.
Відкидання ортодоксальним марксизмом науковості плюраліс-тичної економічної думки має своє підґрунтя. Людина, як відомо, є біосоціальною істотою. Виходячи з ще зовсім короткого порівняно з розвитком життя на Землі строку людської цивілізації (приблиз-но 10 тис. років), у відносинах величезної більшості людства прева-люють біологічні основи. Проте ортодоксальний марксизм, висту-паючи з месіанських (від давньоєвр. месія - спаситель), рятівних засад, сконцентрував увагу саме на соціальних відносинах людей, насамперед економічних. Ортодоксальний марксизм визначає свою теоретичну побудову, в тому числі соціально-економічного розвит-ку, як єдиний шлях розвитку до соціального буття людини, відки-даючи плюралістичні концепції як вузькокласові, що відображають інтереси невеликої меншини, і тупикові. Звідси непримиримість і нетерпимість до інших теорій розвитку відносин між людьми, зок-рема економічних.
Відношення до Марксової концепції розвитку політичної еко-номії в світовій економічній науці ніколи не було однозначним. Представники немарксистської економічної думки критично розці-нюють розглянуту тут концепцію. Типові прийоми критики містять роботи багатьох західних істориків економічної думки (Й. Шумпе-тера, М. Блауга та ін.).
В економічній літературі колишніх країн командно-адміністра-тивної системи Марксова концепція безроздільно панувала до кін-ця 80-х років. Вона обумовила однобічний, конфронтаційний, звер-хній характер відношення ортодоксальних марксистів до економічної думки Заходу. Все це призвело до свідомої самоізоляції марк-систської теорії від світової, обмежило наукове вивчення немарк-систських концепцій зарозумілим "викриттям" їх, завдало величез-ної шкоди розвитку економічної науки в колишньому СРСР та інших командно-адміністративних країнах.
Принциповою спробою модернізувати Марксову концепцію була теза про дві функції сучасної буржуазної політекономії - ідеоло-гічну та практичну. Якщо в колишньому СРСР лише наприкінці 80-х років розпочався обережний перегляд тоталітарного напряму марксистської концепції розвитку економічної теорії в цілому, то в Китаї, Чехословаччині, Польщі, Угорщині, а також в середовищі компартій європейських та інших країн він розпочався значно раніше. Вчені дійшли важливого висновку: аналіз сутнісних відно-син (які також знаходяться в процесі трансформації) не вичерпує предмета економічної теорії. Він має містити також дослідження поверхових, але реальних і важливих відносин, взаємозв'язків (зокрема, господарського механізму та його ефективності). На цій підставі було критично подолано положення про "вульгарно-апо-логетичний" характер сучасної економічної теорії Заходу, її "пер-манентну кризу".
На противагу самоізоляції економічної думки в колишніх ко-мандно-адміністративних країнах прийшло усвідомлення необхід-ності критичного переосмислення та реінтеграції її в світову, гли-бокого'вивчення сучасної західної теорії.
Як відомо, трьома джерелами марксизму в цілому були класична німецька філософія, класична англійська політична економія та французький утопічний соціалізм. Щодо діалектики класичної ні-мецької філософії, то вона загалом вписалась в марксистську тео-рію. Проте класична англійська політична економія з її ринковими, приватнопідприємницькими засадами не могла бути поєднана в практичному житті з французьким утопічним соціалізмом, з його соціальною і економічною справедливістю, рівністю, заснованими на суспільній власності, тощо. Практика, яка є критерієм істини, на прикладі розвитку країн командно-адміністративної системи дове-ла це. Утопія залишилась тим, чим вона й має бути - нереальною, місцем, якого не існує в умовах сучасного етапу розвитку людської цивілізації. Без реального ринкового господарства губився особис-тий інтерес людини до напруженої праці.
Щодо Марксової економічної теорії, то вона потребує сьогодні не бездумного відкидання, а розвитку відповідно до сучасних умов людської цивілізації зі збереженням позитивних її засад (виділення дослідження економічних відносин у зв'язку з соціальними, ідея соціальної спрямованості економічної теорії на захист інтересів людей праці, системність аналізу, аналітичний пошук з поєднан-
ням історичного і логічного, наукової абстракції і соціального екс-перименту і багато інших) як однієї з плюралістичних концепцій, що спрямована на соціальне буття людини. Тим більше, що сього-дення яскраво свідчить про необхідність використання різноманіт-них підходів як в економіці, так і в духовному світі людини в ціло-му. Про це свідчить навіть приклад взаємодії релігійних конфесій. Так, раніше непримиримі конфесії християнства знаходять точки співвідношення між собою та іншими релігійними напрямами, в тому числі іудаїзмом, мусульманством тощо. Водночас посилюють-ся також фундаменталізм, ортодоксальність в цих конфесіях, які намагаються доводити протиріччя до антагонізму.
§ 3. Трактування розвитку економічної теорії в сучасних моделях
Визначні представники немарксистських напрямів історії науки з метою аналізу її прогресу розробили в XX ст. ряд моделей. Най-відоміші серед них - кумулятивна, фальсифікаційна, наукових революцій, конкуруючих програм дослідження, циклічного роз-витку. Вченим-економістам вони слугують вихідними теоріями для трактування реальних історичних процесів розвитку економічної теорії.
Кумулятивна модель. Виникнення її пов'язане з роботами відо-мого французького вченого П. Дюгема. Основні поняття моделі - "накопичення знань", "спадкоємність", "індивідуальний внесок у науку", "першовідкривачі" тощо - охоплюють її зміст. Наука роз-глядається як сукупність фактів, теорій та методів, зібраних в під-ручниках, а розвиток її -як поступовий послідовний процес на-копичення наукових досягнень. Чимало вчених першої половини XX ст. з таких позицій трактували також розвиток економічної теорії.
Сучасні економісти також застосовують кумулятивну модель. Автор підручника "Політична економія", що вийшов уже чотир-надцятим виданням, відомий французький вчений Р. Барр ствер-джує: "Сучасна економічна наука не відкидає нічого з того, що внесли в неї визначні економісти кінця минулого віку. Вона не протиставляє себе їх ідеям, а скоріше продовжує, розвиває або до-повнює їх по напрямах, на які її попередники не звернули належ-ної уваги або лише вказали. Крім того, вона відзначається збігом застосовуваних методів аналізу"".
Насправді ж розвиток економічної теорії супроводжується пе-реломними етапами, які призводять до якісних змін у теорії, радикального перегляду попередніх уявлень про економіку. Іншими словами, він пов'язаний з еволюційними і революційними періо-дами.
фальсифікаційна модель. Автор її - відомий американський філософ К. Поппер. Основні поняття моделі - "спростування гіпо-тез", "фальсифікаціонізм", "об'єктивне знання". Сутність її поля-гає в тому, що історія науки- це історія безперервного висунення гіпотез і спростування їх в ході емпіричних перевірок (через експе-римент або спостереження). Необхідна негайна відмова від теорії, як тільки виявлено її фальсифікацію.
Однак проти моделі К. Поппера висунуто два основних ар-гументи. По-перше, зазначається, що реальний процес розвитку науки навіть у галузі природничих наук, не говорячи вже про еко-номічні, які мають значну специфіку, ніколи не був таким ра-ціональним процесом. Відмова від фальсифікованих теорій настає лише в разі створення більш досконалої нової теорії. По-друге, ви-сунення гіпотез і спростування їх - один з методів наукового про-гресу. Розвиток науки супроводжується не тільки спростуванням помилкових гіпотез, а й доведенням правильних і тим самим лік-відацією їхнього гіпотезного характеру, доповненням основного змісту науки.
Модель наукових революцій. Суттєвий недолік розглянутих ра-ніше моделей полягає в тому, що в них принцип історизму обмежу-ється по суті лише декларуванням його і не є засобом історико-економічного пізнання. Подолати цей недолік покликані новітні моделі, які висунули представники історичної школи в методології науки Т. Кун, І. Лакатош, П. Фейєрабенд, Б. Колдуелл та ін,
У 60-х роках американський вчений Т. Кун розробив модель на-укових революцій, яка ще й досі знаходиться в центрі наукових дискусій. Ключові її поняття - "парадигма", "наукове товариство", "нормальна наука

 

Библиотека Воеводина ... Главная страница   "Основи економічної теорії"_Зміст