Библиотека Воеводина _ "Основи економічної теорії" ... економіка, фінанси, бізнес, політекономія, економікс, суд, юриспруденція, опт, право, маркетинг, брендінг, література, бібліотека, книжки, студент, реферат, підручник, теорія, інвестиції, менеджмент, управління, підприємництво, підприємство, реклама, міжнародна, словник, енциклопедія, історія, ЗЕД, тнк, корпорація, концерн, консорціум, аудит, страхування, біржа, гроші, кредит, збут, ресторан, паблік рілейшнз, public relations, PR, персонал, фірма, компанія, безкоштовно, free, фокус-группа, focus-groups, дослідження ринку, архів, журнал, стаття, аналіз, коментарі
Библиотека Воеводина ... Главная страница    
"Основи економічної теорії"_Зміст

 



Тексты принадлежат их владельцам и размещены на сайте для ознакомления

Частина III. ЗАГАЛЬНІ ОСНОВИ ТОВАРНОГО ВИРОБНИЦТВА І РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ
Розділ 15. Конкуренція і монополія в ринковій системі
§ 1. Ринкові форми і способи ринкової поведінки економічних суб'єктів
§ 2. Модифікація конкурентно-ринкового механізму
§ 3. Позаринкові форми зв'язку господарських одиниць
§ 4. Держава як організатор конкурентних відносин

Розділ 15
КОНКУРЕНЦІЯ І МОНОПОЛІЯ В РИНКОВІЙ СИСТЕМІ
§ 1. Ринкові форми і способи ринкової поведінки економічних суб'єктів
Про ринок говорять тоді, коли розглядають взаємодію попиту і пропозиції будь-якого товару. З усіх численних можливостей кла-сифікувати ринки розглянемо тільки одну: за структурою сторін попиту та пропозиції, тобто за кількістю та силою учасників ринку. Виходячи з припущення, що кількість суб'єктів ринку знаходиться в зворотній пропорції до їх сили, тобто до їх впливу на ринкові події, одержимо рівність "багатьох" з малим ринковим впливом, "кількох" з середньою ринковою силою і "одного" з великою вла-дою на ринку. Як результат маємо три основних варіанти ринко-вих форм: поліполію, олігополію і монополію (з грец.: polein - купу-вати або продавати, monos - один, oligos - кілька, polis - багато). Ринкову типологію на основі викладених вище припущень наведе-но в табл. 2.

Приклади до відповідних ринкових форм містить табл. 3. До де-яких форм такі приклади підібрати досить важко, а до деяких від-носно легко, наприклад, пошта, телефон яскраво демонструють мо-нополію пропозиції. Найважче підібрати приклади для поліполії. Ця ринкова форма, при якій багато продавців протистоять великій
Таблиця 2. Типологія ринкових форм
т.2

т.3
кількості покупців, характеризується економічною теорією як до-сконала конкуренція (вільна, чиста). Щоб ринок відповідав цьому терміну, поряд з поліполістичною його структурою мають дотри-муватися ще такі умови: на цьому ринку має бути однорідний то-вар; продавець і покупець не повинні мати будь-які персональні преференції (переваги); ринок повинен бути повністю прозорим, тобто всі його суб'єкти повинні володіти повною інформацією про величину пропозиції, ціни, якість тощо; всі учасники ринку по-винні реагувати з однаково великою швидкістю на зміни його па-раметрів; як продавці, так і покупці повинні мати можливість віль-ного доступу до ринку та виходу з нього. Оскільки прикладів полі-полії в сучасній економіці існує дуже мало (валютна біржа, інші біржі), то досконала конкуренція виступає більше як ідеальний стан ринкового господарства. У практиці домінує недосконала конкурен-ція (обмежена). Вона виникає в умовах, коли далеко не всі про-давці галузі можуть запропонувати певний товар за діючою ціною. Залежно від кількості продавців і покупців одного і того самого товару на ринку розрізняють типи їхньої ринкової поведінки і ймо-вірні результати ринкової діяльності (табл. 3).
Найпростішим і водночас ідеальним типом ринкової поведінки економічних суб'єктів є монополія.
В основу виникнення монополій покладено об'єктивний процес розвитку продуктивних сил наприкінці XIX - на початку XX ст. Становлення розвинутої підприємницької економічної системи ви-магало адекватної виробничої бази у вигляді великого машинного виробництва. З розвитком техніки, в свою чергу, прискорювався процес витіснення дрібних підприємств: нова техніка могла бути використана лише на великих підприємствах.
Технічні переваги давали змогу краще організувати виробничий процес, що разом з економією на загальних витратах, високою продуктивністю праці, розширенням можливостей у використанні
кредиту сприяло розвитку великих підприємств і поступово збіль-шувало їхню роль у промисловому виробництві.
З часом настав період, коли розвиток концентрації й централі-зації капіталу і виробництва на основі вільної конкуренції спричи-нив якісні перетворення у господарській системі. Основна частина суспільного виробництва виявилася зосередженою на небагатьох великих підприємствах, конкуренція між якими мала особливо руй-нівний характер і загрожувала значними негативними наслідками. Щоб запобігти руйнівним силам конкуренції, мати змогу встанов-лювати високі ціни на товари й отримувати максимальний прибу-ток, великі підприємства стали групуватися, утворюючи монопо-лістичні об'єднання. На зміну вільній конкуренції прийшла моно-полія. Вона заперечувала ринкову стихію і внесла елемент свідомо-го регулювання ринкових відносин. Аналіз виникнення і розвит-ку процесів монополізації був проведений у широковідомій праці В. І. Леніна "Імперіалізм, як найвища стадія капіталізму".
Для монополії характерні відсутність вільної, досконалої конку-ренції на ринку, де вона панує, і загрози приватним цілям її з боку контрагентів, які внаслідок своєї чисельності не можуть протидіяти згуртовано й узгоджено.
Автори відомого американського підручника з економічної теорії "Економіко" К. Макконнелл та С. Брю підкреслюють, що монопо-лія - це ситуація, за якої число продавців стає настільки малим, що кожний продавець уже в змозі впливати на загальний обсяг пропозицій, а отже, і на ціну продукту, що продається. Звідси мож-на визначити, що практично за своєю економічною сутністю моно-полістична ситуація на ринку виникає тоді, коли у певній галузі домінують кілька корпорацій, оскільки вони мають змогу офіцій-ного, а також неофіційного зговору для панування на ринку й от-римання монопольного прибутку.
На відміну від досконалої конкуренції монополія обмежує рин-ково-конкурентну стихію і спрямовує свою дію на впорядкування господарської системи, захищаючи і стабілізуючи її з метою забез-печення економічних переваг висококонцентрованим господарським одиницям. Вже перші розвинуті організаційні форми монополій - картелі, синдикати, трести - суттєво підірвали внутрішньогалузеву конкуренцію.
Картелі й синдикати обмежили вільну конкуренцію у сфері обігу. Укладення угод про особливі умови реалізації товарів і розподіл ринків збуту зруйнувало повну незалежність і свободу ринкових зв'язків і забезпечило умови для економічної реалізації їхнього панування.
З появою трестів монопольне регулювання охопило також про-цес виробництва. Часткова планомірність не тільки стала формою руху капіталу в рамках окремого підприємства, як це було власти-во періоду вільної конкуренції, а й поширилася на виробничі та комерційні зв'язки між підприємствами, що входили до складу трес-ту. Монополістична планомірність стала набувати нових масшта-бів, звужуючи водночас діяльність ринково-конкурентних сил.
Монополізувавши виробництво в окремих галузях промисловості, трести сприяли подальшій концентрації виробництва і капіталу. Це створило матеріальну основу для їхнього впливу на виробників інших галузей і допомогло проникнути в нові галузі. З'явилися реальні умови для обмеження міжгалузевої конкуренції й становлення ба-гатогалузевих монополій.
Еволюція одногалузевих монополій у багатогалузеві відбувала-ся, по-перше, комбінуванням, тобто об'єднанням підприємств тех-нологічно пов'язаних між собою галузей промисловості, наприклад, вугільної, металургійної, автомобілебудівельної; по-друге, через ди-версифікацію виробництва - проникнення монополій у галузі, що прямо не пов'язані з основною сферою їхньої діяльності. Наслід-ком диверсифікації стали концерни - великі багатогалузеві утво-рення, які поступово захоплюють головні позиції як на ринках, так і у сфері виробництва.
Формальними видами ринкової монополії господарських суб'єк-тів є білатеральна, або двобічна, монополія, обмежена і власне, або чиста, монополія.
Білатеральна монополія утворюється за наявності на ринку лише пари контрагентів: один продавець - один покупець. Їм не загро-жує конкуренція з боку інших економічних суб'єктів: на своєму ринку вони повні господарі, проте їхня економічна влада обмеже-на, оскільки ринкові відносини між ними характеризуються взає-мозалежністю.
В обмеженій монополії на галузевому ринку присутні один про-давець (монополіст) і кілька покупців. Тут економічна влада моно-полії сильніша, ніж при білатеральній монополії: хоч покупців і небагато, але вони конкурують один з одним за право вступити у ринкові відносини з монополістом.
Найбільша економічна влада у .власне монополії: монополісту-продавцю протистоять багато покупців, відносини між якими буду-ються на конкурентній основі. Функція сукупного попиту виступає в цьому випадку як функція індивідуальної ринкової ціни монопо-ліста. Для максимізації свого прибутку монополіст повинен досягти рівноваги між ціною і кількістю продукції, при якій утворилася б найбільша різниця між виручкою і валовими витратами. Тому його метою є відшукання рівноваги граничних витрат і граничної ви-ручки. Монополіст створює дефіцит товарної пропозиції, який і обумовлює ціну, що значно перевищує граничні витрати. Створю-
ється монопольний прибуток. За оцінками американського еконо-міста Ф. Шерера, збитки, що виникають внаслідок монополістич-ного розподілу ресурсів, становлять 0,5-2 відсотки валового націо-нального продукту США. Тут мікро- і макроекономічні інтереси розходяться. Монополія як мікроекономічний суб'єкт досягає своїх приватних цілей.
Монополія як ідеальний тип ринкової поведінки економічних суб'єктів на практиці зустрічається дуже рідко. Проте й сьогодні на національних і світових галузевих ринках функціонує цілий ряд фірм, які займають там майже монопольне положення. Класичним прикладом міжнародної монополії є алмазний синдикат "Де Бірс", який контролює від 80 до 85 відсотків пропозиції.
До монополістичних галузей належать також громадський тран-спорт, зв'язок, виробництво і постачання електроенергії тощо. Такі підприємства належать до природних монополій і на місцевих рів-нях вони підлягають державному регулюванню.
У колишньому СРСР економічна політика держави свідомо здій-снювалася в напрямі створення умов для монопольного положення виробника. Примітивне розуміння історичної тенденції до зростання усуспільнення виробництва ототожнювало його з великим і надве-ликим виробництвом. У результаті в промисловості колишнього СРСР склався найвищий у світі рівень концентрації виробництва. Кожне підприємство давало продукції в середньому в 4 рази біль-ше, ніж американське, а середня чисельність зайнятих на одному підприємстві майже в 10 разів перевищувала аналогічний показ-ник для країн Заходу.
Монополізацію економіки колишнього СРСР спричинили не тіль-ки зростання концентрації виробництва, а й практика реалізації промислової продукції, за якою для виробників установлювались зони реалізації, де вони виступали монополістами. До того ж кон-куренція трактувалася як вада розвиненого підприємницького то-варного виробництва.
Промислові структури в економіці країн командно-адміністра-тивної системи традиційно характеризувались великим рівнем кон-центрації. Багато видів продукції випускала невелика кількість виробників, проте централізоване визначення цін і обсягів вироб-ництва перешкоджало виникненню на цьому грунті проблем моно-полізму, характерних для ринкової економіки. Однак багато під-приємств активно використовували своє монопольне становище, у тому числі й для отримання додаткових обсягів капіталовкладень та інших ресурсів.
Крім концентрації виробництва монополізм при командно-адмі-ністративній системі мав такі особливості. По-перше, стан загаль-ного дефіциту формував надлишковий попит на продукцію більшості підприємств. Формувався "ринок продавця", і кожне підпри-ємство ставало монополістом щодо своїх покупців незалежно від кількості підприємств галузі, які випускали однорідну продукцію. По-друге, весь державний сектор в макроекономічному аспекті виступав як монополія, оскільки всі підприємства належали одно-му власнику - державі, яка не була зацікавлена у конкуренції між ними.
Україна дістала у спадок високомонополізовану, жорстко зацен-тралізовану систему господарювання. Побудова ефективної націо-нальної економіки передбачає створення правових основ обмеження монополізму, недопущення недобросовісної конкуренції у підприєм-ницькій діяльності та здійснення державного контролю за додер-жанням норм антимонопольного законодавства.
§ 2. Модифікація конкурентно-ринкового механізму
В економіці ринкове розвинутих країн посилюються як процеси монополізації, так і інтенсивність конкуренції. Такий розвиток за-кономірний, оскільки монополія та конкуренція - це дві сторони одного і того самого процесу руху капіталу.
У більшості промислове розвинутих країн відсутня галузева єдина формально монополістична структура, яка б давала змогу контро-лювати виробництво і ринок у повному їх обсязі. Здебільшого галу-зевий контроль здійснює кілька великих корпорацій. Така структу-ра ринку називається олігополістичною.
Як і монополія, олігополія може бути білатеральною і власне олі-гополією. У білатеральній олігополії попит на продукцію кількох про-давців формують кілька споживачів, а у власне олігополії кільком продавцям протистоять численні покупці. У таких структурах ринку процеси монополізації та конкуренції тісно пов'язані один з одним.
Олігополістична структура обумовлює нові форми внутрішньо-галузевого взаємозв'язку компаній, однорідних за галузевою спе-ціалізацією. Обмежене число великих підприємств у галузі чи на окремих ринках створює об'єктивні основи для взаємодії у різних напрямах виробничої чи комерційної політики. Найпоширенішою формою взаємодії суб'єктів олігополії є проведення спільної ринко-вої політики з метою послаблення внутрішньогалузевої конкуренції. Основним засобом її реалізації є монополістичне регулювання цін товарів. Монопольна ціна складається не тільки в умовах пануван-ня на ринку однієї монополії. Практикуючи "лідерство в цінах", олігополісти встановлюють і підтримують монопольне високі ціни на продукцію аналогічного асортименту.
Іншою формою взаємодії є координація виробничої діяльності через регулювання обсягу і або асортименту продукції, визначення
довгострокової спеціалізації. За умови панування в галузі олігопо-лістичноЇ структури кожен з її учасників має змогу монополізувати вузько спеціалізований ринок, установити на ньому монопольні ціни та обмежити конкуренцію.
Незважаючи на можливості учасників олігополістичної структу-ри ринку в галузі координації спільної діяльності, їхні приватні інте-реси не завжди відповідають груповим олігополістичним. Щільність ринкових зв'язків фірм-олігополістів прямо залежить від величини монопольного прибутку: монопольна координація відносин за ви-сококонцентрованого капіталу доцільна доти, поки вона гарантує монопольний прибуток, у противному разі панує конкуренція. Кон-куренція в олігополістичних структурах характеризується високим ступенем гостроти. Зменшення кількості виробників-продавців у галузі внаслідок банкрутства однієї з фірм - учасниць олігополії надає іншим, що вижили, змогу розширення ринку збуту. Інтен-сивність конкуренції перебуває у зворотній залежності від числа учасників ринкової олігополії: чим менше залишається продавців, тим більший виграш у формі перерозподілу ринку збуту вони от-римують внаслідок економічної загибелі своїх конкурентів. Звідси постійне прагнення олігополістів до диференціації продукту, за-безпечення належної якості його, оновлення асортименту.
З олігополією пов'язана поява нової форми внутрішньогалузевої конкуренції - нецінової. В умовах приблизно однакових фінансо-во-технологічних ресурсів переважна більшість конкуруючих ве-ликих корпорацій відмовляється від застосування цінових методів впливу на суперника, оскільки це, по-перше, обходиться дуже доро-го; по-друге, практично не змінює ринкові позиції. Економічно вигід-ніше використовувати нецінове суперництво. З середини 50-х ро-ків - періоду розгортання НТП - найважливішими методами ве-дення внутрішньогалузевої конкуренції стають оновлення товарів та своєчасний вихід з ними на ринок; поліпшення асортименту та якості продукції; удосконалення форм залучення та обслуговуван-ня покупців.
В останні десятиліття під впливом процесів інтернаціоналізації господарського життя спостерігається зростання ролі цінової кон-куренції. Діяльність транснаціональних корпорацій підриває моно-польне регулюючі сили в рамках національних олігополій, проте розмивання національних олігополій як наслідок загострення між-народної внутрішньогалузевої конкуренції ще не означає зменшення цієї форми організації капіталу, а лише свідчить про масштабний перехід від національної до міжнародної олігополії.
Поряд з монополістичною конкуренцією в олігополістичних структурах загострюється конкуренція дрібного та середнього під-приємництва з великими фірмами. Цьому сприяє як система підрядних і субпідрядних відносин між ними, так і проведення під-приємствами, які не входять в олігополію, самостійної ринкової політики, часто спрямованої на те, щоб стати членами олігополіс-тичного угруповання. Поява нових конкурентів відбивається на ринковій політиці олігополій. У багатьох випадках вона веде до згур-тування і тіснішої координації їхньої діяльності, особливо щодо визначення ціни продукції або встановлення певних бар'єрів на шляху до вступу в олігополі стичний ринок нових членів.
Виникнення олігополістичної структури ринку не усуває міжга-лузевої конкуренції, яка в умовах розширення сфери часткової пла-номірності на міжгалузевому ринку й загострення боротьби за част-ку в кінцевому попиті набула специфічної форми суперництва між цілими групами галузей, об'єднаних у концерни. Диверсифікація ви-робництва стала важливим засобом боротьби за ринок.
Для концерну цінова конкуренція економічно виправдана. За допомогою прибутку від випуску одних видів продукції він може використовувати демпінгові заходи на ринках інших галузей, при-душуючи тим самим конкуруючі вузькоспеціалізовані виробництва. Диверсифікація концерну йде таким чином, що спеціалізація сто-сується тільки виробничих підрозділів господарських одиниць. Самі ж господарські одиниці маневрують на різних галузевих ринках.
Важливою сферою освоєння великим капіталом нових видів ви-робництва стали галузі високої технології. Завойовуючи в них певні позиції, диверсифіковані концерни розв'язують одночасно кілька завдань: по-перше, забезпечують економічний вплив концерну в нових галузях; по-друге, домагаються зростання маси та норми прибутку на сукупний капітал концерну; по-третє, створюють умо-ви для модернізації традиційного виробництва на основі прогре-сивних технологій та нової техніки, що виробляються вже в межах самої господарської одиниці. Все це визначає конкурентоспромож-ність кожної його ланки.
Так, ще у 80-ті роки почалося масове вторгнення автомобілебудівельних фірм у сферу високої технології. Американська фірма "Дженерал моторс" за п'ять років скупила більше десяти досить великих компаній і завдяки цьому проникла в галузі аерокосмічної промисловості, робототехніки, штучного інтелекту та ін. Німецька фірма "Даймлер-Бенц" протягом одного року вийшла на перше місце серед промислових гігантів країни і перетворилася у величезний технологічний концерн, встановивши контроль над провідною моторобудівною фірмою "МТУ", яка випускає двигуни для літаків, танків та військових кораблів, і захопивши передову технологічну компанію "Дорньє" - лідера у виробництві авіакосмічної техніки та електроніки та включивши до свого складу "АЕГ" - одну з провідних електротехнічних фірм.
Диверсифікація дає змогу великим корпораціям поєднувати пря-мий тиск і гнучкість у конкурентній боротьбі, сприяє запобіганню появи нових великих конкурентних компаній у маломонополізова-
них галузях. Проникнення в нові галузі, а також у раніше малоспе-ціалізовані обмежує в цілому чисельність виробників і звужує сфе-ру конкурентно-ринкових відносин.
Отже, ринковий механізм як механізм урівноваження попиту та пропозиції у певні історичні періоди набуває різних форм. Його розвиток визначається взаємодією двох сил - конкуренції та мо-нополії. Модифікуючись, олігополістична структура зберігає базо-ву роль у підприємницькій економіці. Вона є достатньо мобільним і гнучким системним цілим, піддається впливу як доцентрових, так і відцентрових тенденцій.
Першою, найважливішою, функцією конкуренції, яку вона ви-конує на всіх етапах розвитку ринкової економіки, є прямий вплив на процес ціноутворення. Особливість цієї функції в сучасних умо-вах виявляється у тому, що коло суб'єктів конкуренції відчутно змінилося, внаслідок чого провідною формою її стала олігополіс-тична конкуренція, яка опосередковує ринкові зв'язки між потуж-ними щодо фінансів і виробництва господарськими одиницями. За цих умов відповідності народногосподарського і мікроекономічно-го оптимумів можна досягти тільки через конкурентно-ринковий механізм.
Економічно самостійні великі господарські одиниці застосову-ють такі методи підвищення мікроекономічної ефективності, які не відображають реальні результати їхньої господарської діяльності. Панівне положення у виробництві і на ринку штовхає корпорації на досягнення оптимізації господарської діяльності не стільки за рахунок економії на витратах виробництва, раціонального вико-ристання факторів виробництва тощо, скільки за рахунок диктату цін, тобто за рахунок споживачів.
Монополізація негативно впливає на ціноутворення. Якщо по-рівняти зростання цін у найбільш монополізованих і маломонопо-лізованих галузях економіки, то показник першої групи галузей був значно вищий за аналогічний показник другої групи. Напри-клад, за 30 років другої половини XX ст. (з 1950 до 1980 р.) індекс оптових цін у 15 провідних галузях США зріс у 3,7 раза. За цей самий період ціни на продукцію машинобудування і чорної мета-лургії, де рівень монополізації найвищий, зросли відповідно в 4,2 і 4,51 раза. У найменш монополізованих галузях, таких, наприклад, як текстильна і швейна, рівень цін підвищився в 1,95, а в громадсь-кому господарстві - в 2,39 раза. Порушення конкурентно-ринко-вого механізму зумовлює невиправдане завищення цін, погіршен-ня позицій споживача, тому в умовах самостійності господарських одиниць конкуренція відіграє важливу роль. У ході змагання за гроші покупця вона змушує продавців збивати ціни, приводячи тим самим у відповідність мікро- та макроекономічні оптимуми. Звідси зміцнення ринкових позицій конкурентів та завоювання ними но-вих ринків збуту чи розширення старих потребує поліпшення якості продукції, пошуку нових й" видів тощо.
Друга економічна функція конкуренції - стимулювання науко-во-технічного прогресу. Великі підприємства вкрай суперечливо впливають на розвиток науки і техніки. Досягши монопольного положення на ринку, велика господарська одиниця повільно реа-гує на вимоги науково-технічного прогресу до того часу, поки не відчує загрози втрати монопольного права на ринку збуту. Так, у США найнижча частка витрат на наукові дослідження в сумі продажу відрізняє концерни, які стали ринковими монополістами. Це було характерне для фірм "Екссон", "АТТ", "Дженерал моторс" та ін.
Застійні явища в розвитку науково-технічного прогресу трива-ють доти, поки на ринку не з'явиться сильний конкурент, що стане загрозою монопольному положенню певних великих корпорацій. Здебільшого такими конкурентами є іноземні фірми. Поглиблення процесів інтернаціоналізації господарського життя країн створює об'єктивні умови для посилення науково-технічного суперництва, стимулює розвиток науково-дослідних робіт і зростання продук-тивних сил суспільства. Значне посилення позицій японського ка-піталу в автомобілебудуванні США, наприклад, спричинилося до зростання витрат на проведення наукових досліджень у "Джене-рал моторе". Поряд із загальним подвоєнням витрат на наукові дослідження протягом останнього десятиліття концерн інвестував сотні мільйонів доларів на зменшення маси автомобілів та енерго-ємності їхніх двигунів. Аналогічна ситуація склалась і в "АТТ". Як тільки протекціоністські бар'єри перестали захищати його моно-польне положення, концерн різко збільшив асигнування на наукові розробки.
Сучасна конкуренція має кілька рівнів. Для неї характерна тен-денція до олігополістичної ситуації на рівні великих корпорацій, монопольної - у відносинах їх з дрібними та середніми фірмами і значною мірою досконалої на рівні останніх. Кожний з цих рівнів має свою специфіку, зберігаючи при цьому загальні риси конку-ренції. За умов складного ринкового господарювання у конкурент-них відносинах бере участь і держава.
Хоча сучасна конкуренція на рівні великих корпорацій і висту-пає як олігополістична, а її суб'єкти легко переходять від боротьби до зговору і навпаки, навіть у випадку прямих безпосередніх між-фірмових і контрактних зв'язків ринок залишається важливим, а часто й основним механізмом визначення суспільне необхідних ви-трат на виробництво товару як з якісного, так і з кількісного боку. У сучасних умовах конкуренція товарних форм капіталу заміню-
ється конкуренцією в передвиробничій і виробничій сферах. Регу-лятором суспільного процесу відтворення все більше стає конку-ренція продуктивного і навіть грошового капіталу.
Модифікація економічних функцій конкуренції в господарській системі пов'язана з її самовдосконаленням. Розвиток монопольно-регулюючих сил надає нових рис функціональному призначенню конкурентно-ринкового регулювання, проте ціна, як і раніше, за-лишається ринковою категорією і зберігає свою роль регулятора розподілу виробничих ресурсів, потужностей і потенціалів.
§ 3. Позаринкові форми зв'язку господарських одиниць
Монополія як тип виробничих відносин передбачає свідоме ре-гулювання зв'язків у процесі виробництва й обігу. Однак, якою б великою не була господарська одиниця, за своєю діяльністю та інте-ресами вона залишається відокремленим товаровиробником. Сус-пільний зв'язок між виробниками повинен здійснюватися через ринок. Суперечність, що виникає між прагненням великих корпо-рацій до подолання ринкової форми обміну та їхньою товарно-підприємницькою природою, частково розв'язується налагодженням позаринкових форм обміну. Такі форми охоплюють мікрорівень господарського життя країн з ринковою економікою. Це внутрішньо-фірмове господарство концернів та інших економічних одиниць і різноманітні форми неконкурентних зв'язків між підприємствами.
Внутрішньогосподарські комплекси сучасних монополістичних об'єднань досягають величезних масштабів. Вони мають у своєму складі десятки й сотні різноманітних підприємств, установ, лабора-торій, інших організацій. Американським автомобільним концер-нам, наприклад, тільки на території США належить більше 100 ав-тоскладальних заводів, 225 заводів з виробництва частин, деталей і механізмів, 210 комплектуючих складів і 42 випробувальних польо-вих полігони. Здебільшого виробничі підрозділи великих компаній тісно пов'язані між собою, оскільки вони є комплексами для послі-довної обробки продукту, доведення його до готовності або єди-ною технологічною основою для виробництва різноманітних про-дуктів. Такий внутрішньофірмовий поділ праці опосередковується внутрішнім обігом, що має позаринкову форму: обіг продукції здій-снюється відповідно до планів матеріально-технічного забезпечен-ня підприємств фірми.
Інтенсивність внутрішньофірмових поставок визначає ступінь господарського взаємозв'язку виробничих підрозділів. Обмін про-міжною продукцією між підприємствами концерну пов'язаний з процесами спеціалізації й кооперування і веде до інтеграції вироб-ничих та ринкових процесів, що означає тут підрив товарного виробництва. В німецькому концерні "Маннесман", наприклад, внут-рішньофірмові поставки досягають 1/4 всього обороту, а концерн "Сіменс" поставляє своїм підприємствам 42 відсотки конструктив-них елементів. У цілому в компаніях з річним обсягом продажу понад 1 млрд дол. внутрішньофірмовий оборот становить в середньо-му 32 відсотки загального обсягу реалізованої продукції.
Внутрішньофірмовий господарський оборот здійснюється на ос-нові трансфертних цін, які регулюють економічні відносини між під-розділами господарської одиниці і визначають їхній внесок у загаль-ний результат господарської діяльності. Трансфертне ціноутворення найбільш поширене в концернах, де переваги провідної галузі явні. Трансфертні ціни можуть установлюватися на основі ринкових цін;
повних витрат виробництва; цін, які визначаються за домовленістю між підрозділами компанії; витрат виробництва і надбавок на прибу-ток; змінних витрат виробництва. У певних випадках рівень трансферт-них цін може прямо визначати вище керівництво концерну.
Способом реалізації внутрішньофірмових позаринкових зв'яз-ків є вдосконалення прогнозування. Високий рівень концентрації виробництва і капіталу характерний для індустріальне розвинутих країн, потребує планомірного регулювання виробництва.
Протягом XX ст. у країнах ринкової економіки були значно вдос-коналені способи планування, широко стали використовуватися ме-тоди дослідження операцій, економічні моделі, системний аналіз. Планування зі сфери виробництва і збуту поширилося на науково-дослідні роботи, матеріально-технічне забезпечення, підготовку кад-рів тощо. Новим аспектом внутрішньофірмового планування стало планомірне регулювання операцій у міжнародному масштабі. Великі підприємства почали ширше використовувати принцип безперервності планування, особливо щодо всієї господарської діяльності фірми. Проте довгострокові плани виробництва окремих товарів складаються рід-ко, що пояснюється швидким оновленням асортименту продукції.
Різноманітні форми обмеження конкуренції і відповідні методи регулювання ринкових відносин охоплюють господарські зв'язки між формально незалежними підприємствами. До найпоширеніших форм позаринкового міжфірмового обміну, особливо на міжгалузевому рівні, належить постачання продукції за контрактами, укладеними зі споживачем. Замовниками-споживачами є великі корпорації, ок-ремі компанії, держава. Суть виробництва на замовлення полягає в тому, що випуск виробів починається тільки тоді, коли відомий їхній споживач. Проте підписання контракту не завжди означає вироб-ництво на гарантований ринок. Зміни в господарській кон'юнктурі можуть змусити замовника відмовитися від співробітництва з фір-мою-виробником. Іноді економічно вигідніше сплатити контрагенту штраф, ніж придбати замовлений продукт. Отже, контрактна систе-
ма не може знищити ринкову форму зв'язку, регулюючу роль рин-ку в суспільному виробництві, проте, підриваючи невідомий вільний ринок і розширюючи позаринкові форми обміну замовлення, вона породжує нове явище - конкуренцію замовлень.
Якщо за ринкової системи вільної конкуренції підприємець орієн-тувався на ринковий попит після виготовлення товарів, то сьогодні його метою стає одержання замовлення, визначення його змісту, вартості й терміну виконання. Виникає ринок замовлень, регулято-ром якого може бути тільки конкуренція, яка впливає на якість про-екту, рівень ціни, визначає ступінь завантаження виробничих по-тужностей. Ризик не продати, що був властивий попереднім формам зв'язку між корпораціями, змінився ризиком залишитися з незаван-таженими виробничими потужностями і програти конкуренту. Конку-ренція замовлень та змагання за одержання замовлення, як і конку-ренція товарів, стимулює виробників удосконалювати виробництво, шукати нові ринки збуту та нових споживачів, знижувати витрати виробництва, ефективно використовувати марку фірми на рекламу.
Традиційною формою обмеження конкуренції є обмежувальна ділова практика (ОДП) - комплекс дискримінаційних заходів щодо установлення й додержання контролю над ринками збуту, тиску на конкурентів і нав'язування їм нерівноправних умов обміну. Сприятливі умови для поставок чи закупівель товарів і послуг ство-рюються за допомогою специфічних засобів тиску на конкурентів, а саме: позбавлення конкурентів доступу до сировини чи ринку;
розподіл ринків; лідерство у цінах; бойкотування конкурентів; бло-кування на торгах; різних форм ОДП у сфері передавання техно-логії, фінансово-кредитних відносин, сфері послуг. Розрізняють інди-відуальні й колективні методи ОДП.
Класичним прикладом використання індивідуальних методів ОДП є маневрування внутрішньофірмовими цінами. В Аргентині, напри-клад, один з філіалів американської "Кола-Коли" при фінансовій підтримці материнської компанії з метою захоплення ринку і ви-тіснення конкурентів реалізовував продукцію за цінами, що були нижчими від витрат виробництва, та здійснював безкоштовні по-ставки в обмін на виключне право збуту своєї продукції. Цей при-клад - один з найтиповіших у практиці боротьби з конкурентами через трансфертні ціни.
До сфери застосування колективних методів ОДП належать між-народні й національні експортні та імпортні картелі, синдикати, консорціуми, банківські холдинги, патентні та видавничі об'єднан-ня тощо.
Нетрадиційними колективними методами ОДП є патентно-ліцен-зійні угоди, угоди про міжфірмове співробітництво і виробниче кооперування, заснування спільних підприємств. Патентно-ліцензійні угоди укладають, як правило, між фірмами-виробниками. Покупцеві ліцензії продавець нав'язує певні умови купівлі техно-логії з метою не задушити конкурента, а узгодити його господар-ську діяльність зі своїми виробничими, науково-технічними й ко-мерційними потребами. Оскільки при цьому встановлюються довго-строкові відносини між продавцем і покупцем, то можна говорити про розширення сфери позаринкових зв'язків. Основними умова-ми надання ліцензій є заборона експорту технології її покупцем;
примусові закупівлі у продавця ліцензії, сировини, матеріалів та обладнання; заборона на внесення змін в одержану технологію;
фіксація цін на реалізацію продукції, що виробляється за ліцен-зією; нав'язування торговельного посередництва продавця ліцензії у разі продажу цієї продукції на внутрішньому ринку.
Особливою формою ліцензійного договору є поширена в останні десятиліття практика франчайзингу. Як різновид ліцензійної угоди він також орієнтує сторони на установлення довгострокових поза-ринкових зв'язків і сприяє подоланню товарного характеру відно-син "виробництво- роздрібна торгівля", "виробництво - оптова торгівля", "оптова торгівля - роздрібна торгівля", франчайзинг передбачає використання торговельної марки, фірмової назви, тех-нічної допомоги, підготовку кадрів, удосконалення управління ви-робництвом в обмін на надання права на продаж товарів і послуг.
Угоди про міжфірмове співробітництво передбачають виконан-ня фірмами спільних науково-технічних і виробничих програм, договірну спеціалізацію і підрядне кооперування, а також створен-ня спільних міжфірмових підприємств. Міжфірмове співробітни-цтво на вищому рівні відтворює внутрішньофірмові зв'язки поза організаційними рамками господарських одиниць. Найрозвинені-шою сьогодні є виробнича кооперація на основі договірної спеціа-лізації. Вона охоплює всі форми підприємницької діяльності в про-мислово розвинутих країнах. Ефективність використання її пов'яза-на з можливістю зниження ступеня диверсифікації власного ви-робництва шляхом передачі його окремих видів субпідрядникам і підвищення внаслідок цього ступеня спеціалізації своїх підприємств.
Міжфірмове співробітництво ускладнює переплетення монопо-лістичних і конкурентно-ринкових основ в економіці. Погоджуючи виробничі й науково-технічні програми партнерів, кооперація, без сумніву, ставить окремі види підприємницької діяльності в специ-фічні конкурентно-ринкові відносини. Водночас вона сприяє під-вищенню конкурентоспроможності господарських одиниць, що об'єднали свої потенціали, а це в масштабах галузі й національної економіки відбивається на посиленні конкурентної боротьби.
Отже, природа капіталу як самозростаючої вартості реалізуєть-ся як у ринкових відносинах, так і в позаринкових.
§ 4. Держава як організатор конкурентних відносин
Сучасна конкуренція державне регульована. Державне регулю-вання конкурентних відносин полягає в дотриманні оптимального поєднання монопольно-регулюючих та конкурентних сил на тих чи інших ринках. Засобами державного впливу є законодавство про правила створення, функціонування й припинення діяльності під-приємств і регулярний вибірковий контроль з боку виконавчої вла-ди, в тому числі через аудиторську систему.
Законодавчу заборону чи обмеження картельних галузевих угод, інколи трестівської організації галузі, вперше було впроваджено у 1891 р. в США. Антитрестівське законодавство за типом амери-канського було прийняте у Великобританії в 1848 р., у Франції в 1963, в Італії в 1964 р. У країнах Східної Європи антимонопольне законодавство почали розробляти наприкінці 80-х років. Амери-канське антитрестівське законодавство ефективно регулює проце-си горизонтального об'єднання і не допускає надмірної внутрішньо-галузевої монополізації. Наприклад, застосування антитрестівських санкцій спричинилося до розпуску в 1911 р. трестів "Стандарт ойл", "Америкен тобекко", розукрупнення в 1982 р. "АТТ", обмеження монопольного панування "Алкоа", "Дюпон". Антикартельне зако-нодавство стимулює міжгалузеве переливання капіталу і сприяє розвитку багатогалузевих корпорацій.
У країнах Західної Європи антикартельне законодавство лібе-ральніше, ніж у США. Зі сфери його дії виключені націоналізовані підприємства, сільське господарство, рибальство, лісове господар-ство, видобуток вугілля, зв'язок, страхування тощо. Є винятки щодо деяких типів міжфірмових угод, таких як угоди між малими й се-редніми компаніями, експортні угоди, угоди, пов'язані з раціо-налізацією.
У Німеччині підтримка конкуренції державою є першочерговим завданням внутрішньої економічної політики. Закон проти обме-ження конкуренції забороняє утворення картелів та інші види при-ватних угод, він діє в більшості галузей обробної промисловості та в будівництві. Сьогодні держава контролює цінову конкуренцію у вугільній промисловості, соціальній інфраструктурі, приватних ор-ганізаціях некомерційного характеру, через регулювання обсягу виробництва підтримує конкуренцію в електро-, газо- та водоза-безпеченні, на водному транспорті й у зв'язку, стимулює боротьбу за доступ до ринку збуту у вуглевидобувній промисловості, чорній металургії, в оренді житла.
Антимонопольне законодавство в Україні визначає правові ос-нови обмеження монополізму, недопущення недобросовісної кон-куренції у підприємницькій діяльності та здійснення державного контролю за його дотриманням. Монопольним вважається таке становище підприємця, коли його частка на ринку певного товару перевищує 35 відсотків і він має змогу самостійно або разом з Інши-ми підприємцями обмежувати тут конкуренцію. Законом України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної кон-куренції у підприємницькій діяльності", прийнятим у березні 1992 р., змінами до нього та прийнятим у червні 1996 р. на його розвиток Законом України "Про захист від недобросовісної конкуренції" караються всі дії підприємця, які спрямовані на створення пере-шкод доступу на ринок іншим та на встановлення дискримінацій-них цін на свої товари. Щоб не допустити зловживання монополь-ним становищем на ринку, створюються компетентні державні органи, які повинні контролювати угоди, що укладаються між під-приємцями, а також між підприємцями та органами влади й управ-ління. До їхніх функцій входить також контроль за веденням під-приємцями конкуренції з метою запобігання недобросовісним формам і методам її.
У всіх країнах контроль за виконанням антимонопольних зако-нів здійснюють спеціальні державні антитрестівські органи. В Ук-раїні такі функції покладено на створений у березні 1992 р. Анти-монопольний комітет та його територіальні відділення. До його компетенції входять: визначення монопольного становища підпри-ємців на ринку; здійснення контролю за дотриманням антимоно-польних вимог при створенні, реорганізації чи ліквідації монополь-них утворень; прийняття рішень і розпоряджень про припинення порушень антимонопольного законодавства та про відновлення початкового стану.
Незважаючи на наявність подібних органів, формальний харак-тер їхньої діяльності, неконкретність окремих формулювань зако-нів спричинюються до ігнорування чи неповного дотримання ан-тимонопольного законодавства. Навіть у ринкове розвинутих кра-їнах, які проголосили посилення контролю за галузевими об'єд-наннями, кількість недотримань антимонопольного законодавства постійно зростає. Особливо це є типовим для потужних фінансо-вих угруповань.
Нині у країнах з ринковою економікою і в тих, що переходять до ринкової економіки, посилюється підтримка з боку держави ринково-конкурентних сил. Незважаючи на специфічні особливості, переорієнтація на пріоритет ринкового механізму в країнах обох ступенів розвитку має загальні риси, основу яких становить зміна економічних функцій держави. На перший план було висунуто за-вдання створення сприятливого інвестиційного клімату і стимулю-вання приватних капіталоутворень шляхом здійснення бюджетно-податкової та кредитно-грошової політики; заохочення сил конку-
ренції і створення приватному підприємництву певних умов для розгортання ринкової діяльності. Серед заходів, спрямованих на виконання цього завдання, були дерегулювання в ряді галузей еко-номіки, реформа управління державними компаніями, ревізія (або створення) антимонопольного законодавства.
Відповідно до реформ дерегулювання було скасовано пряме ре-гулювання цін і тарифів в окремих галузях економіки, усунено жорсткі регламентації умов проникнення в галузь конкуруючих капіталів. У США, наприклад, ця система заходів охопила авіа-', залізничний і вантажний транспорт, галузі телекомунікації, де до-мінував вузькогалузевий і промонополістичний характер держав-ного регулювання.
- Ревізія антимонопольного законодавства у країнах з ринковою економікою полягає у розширенні можливостей приватнопідпри-ємницької діяльності. Стимулюється зміцнення багатогалузевих комплексів, усуваються перешкоди підвищенню рівня економічної інтеграції в масштабах національних економічних систем. Закон України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросо-вісної конкуренції у підприємницькій діяльності" спрямований на розвиток конкуренції на демонополізацію економіки. Він відкри-ває можливості щодо становлення ринкових відносин у країні, ко-мерціалізації державних структур, формування сприятливих еко-номічних умов для новостворених підприємств.
У цілому модернізація господарської системи сприяла поси-ленню ролі цінових факторів, зміцненню, а в деяких країнах ста-новленню ринкових відносин, підвищенню гнучкості економічних систем.
Практика свідчить про економічну неефективність командних систем господарювання. Економіка країни з розвинутим суспіль-ним поділом праці не може нормально функціонувати, якщо нею керують позаекономічними методами: за допомогою прямих вказі-вок, обов'язкових до виконання команд зверху. Викликана до жит-тя екстремальними умовами, з подоланням їх, командна система повинна бути "замінена формою господарювання, ефективність якої перевірена тривалим людським досвідом. Такою формою є ринко-ва система.
Рушійні сили розвитку, втілені в товарному виробництві, особ-ливо в період їх стихійної дії, нерідко зумовлювали потрясіння в господарстві країн розвинутої ринкової економіки, руйнівні еконо-мічні кризи. Вихід було знайдено в посиленні регулюючих функцій держави. Основою господарської системи, як і раніше, залишаєть-ся ринок, проте регулятори його взаємодіють з внутрішнім фірмо-вим плануванням (бізнес-план) і державними важелями централі-зованого регулювання.

 

Библиотека Воеводина ... Главная страница   "Основи економічної теорії"_Зміст