Библиотека Воеводина _ "Основи економічної теорії" ... економіка, фінанси, бізнес, політекономія, економікс, суд, юриспруденція, опт, право, маркетинг, брендінг, література, бібліотека, книжки, студент, реферат, підручник, теорія, інвестиції, менеджмент, управління, підприємництво, підприємство, реклама, міжнародна, словник, енциклопедія, історія, ЗЕД, тнк, корпорація, концерн, консорціум, аудит, страхування, біржа, гроші, кредит, збут, ресторан, паблік рілейшнз, public relations, PR, персонал, фірма, компанія, безкоштовно, free, фокус-группа, focus-groups, дослідження ринку, архів, журнал, стаття, аналіз, коментарі
Библиотека Воеводина ... Главная страница    
"Основи економічної теорії"_Зміст



 



Тексты принадлежат их владельцам и размещены на сайте для ознакомления

Частина II. ЗАГАЛЬНІ ОСНОВИ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ
Розділ 9. Багатство людського суспільства як результат і умова соціально-економічного розвитку
§ 1. Сутність суспільного багатства
§ 2. Структура і використання національного багатства

Розділ 9
БАГАТСТВО ЛЮДСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА ЯК РЕЗУЛЬТАТ І УМОВА СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ
§ 1. Сутність суспільного багатства
Показник суспільного багатства як національного вперше був визначений у XVII ст. У. Петті як сума нагромаджених матеріаль-них цінностей. Подальші спроби статистичного дослідження націо-нального багатства належать до XIX ст., а з 1853 р. його виміри стають темою міжнародних статистичних конгресів.
Наприкінці XIX - на початку XX ст. представники історичної школи заперечували дію об'єктивних економічних законів, оскіль-ки, на їхню думку, існує багатство лише окремих осіб (економіс-ти - російський А. Шторх, німецькі А. Амонн, Р. Ліфман, П. Херм-берг). Інші вчені підходили до визначення і обчислення національ-ного багатства з точки зору можливості використання його з ме-тою оподаткування. В трактуванні французького економіста Е. Ро-говського національне - це багатство, що приносить прибуток його власнику, а в масштабі суспільства - це сума багатств приватних осіб, визначена в діючих цінах, тобто вона не включає майно дер-жави, церкви та об'єкти громадського користування (парки, ву-лиці, канали тощо). Англійський економіст Р. Гіффен обчислював національне багатство на основі інформації про прибутковий по-даток. Інші дослідники визначали його виходячи з даних про май-но, що одержувалося в спадщину або в дарунок, та іншими спосо-бами.

У першій половині XX ст. було поширене трактування націо-нального багатства як сукупності "економічних" благ, що мають ціну, та "вільних" благ - дарів природи тощо. Крім того, націо-нальне багатство визначалось як благо, що його можна оцінити грошима. Наприклад, ціна житлового будинку повинна включати клімат і ландшафт, де будинок розміщений. Оскільки в практичних розрахунках виявити дійсну вартість "вільних" благ не вдалося, то величину національного багатства визначали як суму "економіч-них" благ. Окремі західні економісти включали в національне ба-
гатство рівень професійної підготовки працівників, тривалість життя населення та інші елементи, що пов'язані з особистістю учасника виробництва, визначаючи їх як живе національне багатство. Його величина визначалась як "вартість виробництва людей", тобто ви-трати на виховання, освіту та підтримання здоров'я. Відомі зістав-лення "живого" та речового багатства (у 1891 р. у Великобританії 5 : 1), обчислення "середньої вартості людини" (в 1911 р. в США - 23,6 тис. франків, в європейській частині Росії - 10,1 тис. фран-ків) та ін.
Сучасна західна статистика визначає національне багатство як сукупну вартість усіх матеріальних активів, наявних на території країни, плюс сальдо міжнародної заборгованості та капіталовкла-день. Розрізняють невідтворювані (земля і корисні копалини) та відтворювані активи. Людські ресурси і природні блага (вода, по-вітря, клімат тощо) в склад національного багатства не включають-ся, оскільки не мають ринкової ціни. Для розрахунку відтворюва-них активів застосовують метод безперервної інвентаризації, від-повідно до якого визначають запас кожної категорії активів підсу-мовуванням витрат на ці активи за весь період їх експлуатації, і з цієї суми виключають амортизацію, розраховану відповідно до се-редньої тривалості функціонування даної категорії активів. Метод безперервної інвентаризації був поширений і в 40-50-х роках XX ст. На його основі американський економіст Р. Голдсміт розрахував елементи національного багатства в США за 1898-1948, 1905-1950, 1945-1958 рр., а англійський економіст П. Редферн - у Велико-британії за 1938-1953 рр. У 30-х роках радянський статистик А. Вайнштейн використав цей метод для оцінки майна суспільного господарства в національному багатстві дореволюційної Росії. Не-відтворювані активи розраховувались за даними цензів або різни-ми наближеними способами, наприклад застосуванням середнього співвідношення між вартістю будівель і ціною землі.
У 1947 р. було створено Міжнародну асоціацію досліджень про-блем національного доходу та багатства.
Багатство - загальна категорія, що об'єктивно властива всім економічним системам. Воно є необхідною умовою підтримання та розширення суспільного виробництва і споживання на основі ство-рення необхідних для цього запасів - засобів і предметів праці та споживання, а також трудових навичок у розвитку особистого фактора виробництва.
Національне багатство є сукупністю всіх благ, що знаходяться у розпорядженні суспільства, країни.
Суспільне багатство як економічна категорія зумовлено розвит-ком продуктивних сил, кількісним зростанням і якісним усклад-ненням потреб виробництва та споживання. Вплив на конкретно-історичні закономірності відтворення суспільного багатства (темпи і пропорції суспільного виробництва, матеріальні носії багатства і принципи його розподілу між окремими індивідами, трудовими колективами, державою, іншими суб'єктами в умовах кардиналь-них змін у відносинах власності на засоби виробництва) чинять соціальні форми його руху, що зумовлюються передусім системою пануючих виробничих відносин. В історичному процесі неминучі переходи від однієї соціальної форми руху суспільного багатства до іншої, що ведуть до суттєвих зрушень у внутрішньому змісті і зов-нішньому прояві багатства, в цілях і закономірностях нагромадження і розподілу матеріальних і духовних благ у суспільстві. У зв'язку з цим можна обгрунтувати певні критерії - ознаки, що визначають об'єктивні межі суспільного багатства як соціально-економічної категорії, незалежно від конкретних форм його існування.
Найважливішою ознакою суспільного багатства є застосування при його створенні суспільної праці. Остання є не лише джерелом усіх створюваних матеріально-речових та духовних благ, а й необ-хідною умовою розвитку самої людини, поза творчою діяльністю якої блага втрачають якості соціального або суспільного багатства.
Суспільна праця як економічна категорія багатства є універсаль-ною мірою цього багатства, що може кількісно виразити сукуп-ність його елементів, незалежно від специфіки їх матеріального змісту і соціальної форми руху. Разом з тим, як основне джерело багатства (поряд з матеріальними об'єктами і силами природи) праця не є його безпосередньою складовою частиною.
Іншою ознакою матеріальних і духовних благ, що входять у сус-пільне багатство, є така особливість їх, як нагромаджуваність. Еко-номічний зміст останньої полягає в здатності матеріальних і духов-них благ реалізувати свою споживну вартість (тобто здатність за-довольняти певні потреби як виробництва, так і споживання) не в результаті одиничного акту, а протягом певного часу. Період для визначення критерію використання у часі для кожного елемента матеріальних і духовних благ приймається як умовний. У статис-тиці України, наприклад, до основних фондів відносять засоби праці зі строком функціонування понад один рік. Подібні критерії існу-ють у статистиці капітальних вкладень США та інших розвинутих країн.
Досить умовними є і критерії "довгостроковості користування" для елементів споживчого багатства, особливо для різних видів до-машнього майна. При цьому в статистичній практиці ці критерії суттєво розрізняються. Так, статистика США в складі споживчого майна населення враховує лише матеріальні блага, що мають строк служби три роки і більше. В статистиці України цю категорію ма-теріальних благ враховують повніше: в неї включають і так звані
товари середньострокового користування (передусім одяг і взут-тя), в тому числі і з строком служби від одного до трьох років.
Категорія суспільного багатства передбачає також урахування взаємозв'язку і взаємопроникнення природи і суспільства. Рух ос-новних матеріальних елементів суспільного багатства регулюється законами суспільного виробництва, а розвиток елементів приро-ди- законами останньої. Однак відтворення певної частини еле-ментів суспільного багатства, на які впливають і природа, і суспіль-ство, регулюється законами як соціального, так і природного роз-витку, що є однією з найважливіших особливостей багатства. Та-кими елементами є природні ресурси - предмети живої та нежи-вої природи.
Суспільне багатство як економічну категорію не слід розуміти примітивно - як антипод бідності та синонім розкоші. Суспільне багатство є сукупністю результатів праці, матеріалізованих у різ-них сферах діяльності і об'єктивно необхідних даному суспільству для нормального проходження процесу відтворення в конкретних соціально-економічних і природно-історичних умовах. Останні виз-начають структуру багатства, тобто можливість і необхідність вкла-дення суспільством живої та уречевленої праці в ті чи інші матеріаль-ні передумови процесу відтворення. Без врахування останніх не-правомірно проводити загальні чи порівняльні оцінки ефективності такої структури.
Так, населення північних регіонів змушене внаслідок природно-кліматичних умов вкладати більше праці в капітальне житло, сис-теми теплопостачання та інші подібні блага, витрачати значну час-тину споживчого бюджету на закупівлю теплого одягу, взуття тощо. В інших умовах (тропічний чи субтропічний клімат) всі ці елементи багатства недоцільні. Аналогічно країни, що володіють важкодос-тупними корисними копалинами, змушені нагромаджувати значні маси сукупної праці у використанні цих ресурсів для підтримання нормального процесу відтворення. В той самий час більша частка цієї сфери нагромадження скорочує можливості використання інших природних багатств.
Важливе завдання економічної теорії суспільного багатства поля-гає в тому, щоб чітко визначити ті сфери, в яких реально відбуваєть-ся нагромадження суспільної праці.
У теоретичному плані слід розрізняти натурально-речовий зміст багатства і економічні функції, які виконують споживя; вартості, що входять до Його складу. Так, сировина і матеріали є предметом праці і в той же час відіграють іншу економічну роль як запаси. Одна й та сама споживна вартість може бути і засобом праці, і предметом її, і предметом споживання (залежно від виконуваної нею функції в процесі відтворення). Елементи суспільного продукту, становлячи речовий зміст нагромаджуваного багатства, від цього не стають його частинами. Вони виражають натурально-речовий зміст багатства, але не є його економічними чинниками.
Суспільне багатство в процесі відтворення відособлюється від продукту як постійної умови забезпечення безперервності відтво-рювального процесу. Елементи продукту становлять лише натураль-но-речовий зміст багатства, а саме воно виконує в процесі відтво-рення специфічні функції. Отже, до його складу можуть входити інші споживні вартості, крім створених у процесі виробництва. Йдеться про такі постійно включені в процес виробництва умови безперервності відтворення, як природні ресурси, що не є продук-том праці, проте постійно беруть у ньому участь.
Отже, природне багатство слід розглядати в складі національно-го багатства як таке, що у відтворювальному процесі (поряд з на-громадженими працею ресурсами) є умовою постійної відтворюва-ності та невіддільною частиною економічного багатства, оскільки воно включене в процес виробництва.
Елементи багатства класифікуються за ознаками праці, відтворю-ваності, нагромаджуваності. Так, існують природні ресурси, які не створені працею (наприклад, ліс), але можуть бути відтворені. В той же час деякі види природних ресурсів (природні копалини) в своїй основній частині невідтворювані. В деяких галузях (тваринництво, розведення риби у водоймах) процес праці здійснюється в єдності з природними процесами. Однак, незалежно від особливостей різних споживних вартостей чи галузей виробництва, можна виділити час-тину національного багатства, що функціонує в процесі відтворення і створена працею, і частину його, яка не є результатом праці. Відтво-рювана працею частина національного багатства відособлюється як суспільне багатство у протилежність невідтворюваному працею ба-гатству - природному, що використовується для задоволення дея-ких потреб людини і суспільства.
Природні ресурси - це певна сукупність різних форм матерії, яка втілена у взаємодіючих на нашій планеті різних речовинах і силах природи, що створюють умови і засоби існування людини. Для задо-волення своїх потреб у продуктах харчування, сировині, енергії, інших матеріальних ресурсах, а також у відпочинку людина постійно звер-тається до використання різноманітних природних ресурсів.
Витрати значних обсягів живої та уречевленої праці на розвіду-вання корисних копалин, культивування лісів, збереження і поліп-шення земель, вод, повітря ведуть не тільки до постійного залучен-ня в господарський обіг всезростаючої частини природних ресур-сів, а й до нагромадження в них певних обсягів суспільної праці. Тим самим ця частина природних ресурсів перетворюється в еле-мент суспільного багатства.
Сукупні суспільні потреби можна розглядати як:
1) матеріальні потреби, пов'язані з необхідністю відтворення матеріально-речових елементів суспільного виробництва та суб'єк-тивного фактора його - людини;
2) духовні потреби, які передбачають нагромадження передових досягнень науки та техніки;
3) соціальні потреби суспільства, пов'язані з управлінням вироб-ництвом, а також внутрішніми та зовнішніми умовами розвитку суспільства (оборона, охорона прав та свобод громадян, диплома-тична діяльність тощо). Задоволення кожної з цих потреб вимагає постійного збільшення ресурсів матеріалізованої праці - примно-ження суспільного багатства.
Джерелами суспільного багатства є праця і природа. Природне багатство містить як засоби життя (родючість грунту, наявність риби у водоймах, ягід, грибів, лікарських рослин, диких звірів), так і за-соби праці (водоспади, річки, придатні для судноплавства, дереви-на, корисні копалини тощо). Перший вид природного багатства мав вирішальне значення під час зародження цивілізації, другий - на більш високих ступенях розвитку суспільства.
Значною частиною багатства суспільства є речове багатство, тобто сукупність нагромаджених матеріальних цінностей. Його доцільно розглядати з різних сторін. По-перше, слід аналізувати місце речо-вих елементів багатства в процесі суспільного виробництва. З цією метою виділяються засоби виробництва і в складі їх засоби і пред-мети праці, а також предмети споживання. По-друге, важливо до-слідити можливість просторового переміщення речових елементів багатства. Тут розрізняють матеріально закріплену частину багат-ства (поліпшення родючості грунту, виробничі будівлі, канали, мости, трубо- і газопроводи, залізниці тощо) і рухомі об'єкти (транспортні засоби та ін.). По-третє, доцільно розрізняти специфічну особли-вість існування речових елементів суспільного багатства у формі капіталу.
Поняття "суспільне багатство" суперечливе - суспільне за сво-їм характером багатство може бути приватним і належати окре-мим власникам. Лише за допомогою грошей в обміні різними спо-живними вартостями багатство окремої особи проявляється як сус-пільне багатство. Гроші - абсолютна суспільна форма багатства, яка відрізняється від самого багатства та існує поза ним.
§ 2. Структура і використання національного багатства
Національне багатство складається з двох частин: матеріальної та нематеріальної. До першої належать: створені людиною мате-ріальні фонди, що поділяються на основні (засоби праці) та оборотні (предмети праці); основні фонди, що функціонують у соціаль-ній сфері; природні ресурси; до другої - духовні цінності, що зна-ходяться у розпорядженні суспільства.
Облік національного багатства України відбувається за методом прямого підрахунку (дані інвентаризації, бухгалтерська та стати-стична звітність). Враховуються такі чинники: основні та оборотні виробничі фонди, тобто фонди матеріального виробництва, що складаються із засобів праці (машин, устаткування, транспорт-них механізмів, будівель виробничого призначення тощо) і пред-метів праці, які пройшли обробку (сировина, паливо, матеріали);
невиробничі фонди суспільства, тобто основні фонди соціальної сфери, до яких належать житловий фонд та фонди культурно-побутового призначення, що є власністю державних, колектив-них та громадських організацій; особисте (споживче) майно на-селення (в тому числі й житловий фонд) та засоби виробництва, що перебувають у його власності. Крім того, до цих чинників на-лежать товарні запаси виробничого призначення на підприєм-ствах сфери матеріального та нематеріального виробництва; дер-жавні резерви, в тому числі й страхові; золотий та валютний за-паси; матеріальні запаси для потреб оборони; природні ресурси, наявні у виробничому процесі, - сільськогосподарські угіддя, ліси, корисні копалини, гідроенергетичні ресурси. Зміст складових час-тин національного багатства та частка їх не залишаються незмін-ними.
Значних зрушень зазнає структура національного багатства в умовах високих темпів науково-технічного прогресу - посилюєть-ся потреба в оновленні основних виробничих фондів, швидко зрос-тає в складі оборотних фондів частка штучних матеріалів (синтетич-ні волокна, каучук, пластмаси, смоли тощо). В структурі невиробни-чих фондів все більшу частку займає майно наукових організацій, закладів освіти та охорони здоров'я. Постійно прискорюються тем-пи залучення в господарське використання природних багатств, що в той же час нерідко негативно впливає на природне навко-лишнє середовище, зумовлює різке підвищення витрат суспільства на екологічні заходи.
Національне багатство є одним з найважливіших показників економічної могутності країни, джерелом соціально-економічного прогресу.
Нематеріальне багатство включає: професійні, інтелектуальні та фізичні здібності людей; теоретичні та практичні знання, досвід, уміння і навички; освітній, культурний і морально-етичний потен-ціал суспільства; досягнення науки, техніки та управління, науко-во-управлінський потенціал; сукупність духовних, культурних, ху-дожніх та літературних цінностей. Інтелектуальні здібності особис-
тості набувають особливого значення в зв'язку з розвитком недер-жавних форм власності та переходом до ринкової економіки.
Науково-технічна революція поглиблює зв'язок науки з продук-тивними силами. По-перше, наукові знання, високий рівень осві-ченості стають обов'язковими для сучасних робітників. По-друге, змінюється характер зв'язків "виробництво - техніка - наука", "виробництво - робоча сила - освіта". Виробництво досягає рівня, відповідно до якого наукова діяльність стає елементом, що опосе-редковує створення, вдосконалення та використання засобів ви-робництва. Проявом цього процесу є включення у виробництво прикладної науки. Ефективне функціонування виробництва вима-гає підготовки робочої сили відповідної кваліфікації, яка володіє навичками управління сучасними технічними засобами і має висо-кий інтелектуальний рівень.
Наука, освіта, культура стають новими продуктивними силами, що включені у виробництво. Разом з тим необхідно розмежовувати безпосередні продуктивні сили та вторинні, третинні. Хоч наука, ос-віта, культура в системі взаємодії з засобами виробництва і робочою силою виступають в умовах науково-технічного прогресу як продук-тивні сили, проте на природні елементи безпосередньо впливають речові та особистісні фактори виробництва, які все більше залежать від духовного багатства суспільства.
Нагромаджені витрати праці на формування духовного багат-ства суспільства доцільно згрупувати так:
1) витрати праці індивіда на набуття знань і навичок (через се-редню та вищу освіту, підвищення кваліфікації тощо) і на підви-щення свого культурного рівня;
2) витрати праці членів сім'ї на виховання та навчання індивіда до досягнення ним працездатного віку;
3) витрати праці тих, хто зайнятий у сфері освіти, науки та куль-тури і забезпечує підготовку індивідів до участі в суспільному ви-робництві.
Це свідчить про комплексний характер джерел формування ду-ховного багатства суспільства, серед яких вирішальна роль нале-жить кожному окремому індивіду. На сучасному рівні економічних досліджень і статистичних розробок неможливо кількісно вирази-ти всі елементи формування духовного багатства.
Величину освітнього потенціалу осіб, зайнятих у народному гос-подарстві, можна визначити як нагромаджену кількість років за-гального навчання і за окремими галузями. При цьому слід врахо-вувати певні Особливості.
По-перше, величина освітнього та професійно-кваліфікаційного потенціалу зайнятих враховується як елемент сукупного суспіль-ного багатства.
По-друге, цей компонент сукупного суспільного багатства визна-чається за даними про освітній потенціал не тільки зайнятого насе-лення, а й тих осіб, що працюють у сфері середньої та вищої освіти, професійної перепідготовки і перекваліфікації, підготовки науко-вих кадрів тощо.
По-третє, доцільно враховувати співвідношення між робочим і позаробочим часом, зростання в останньому частки часу, що йде на навчання, самоосвіту, творчість тощо.
Відтворення і оновлення суспільного багатства, в тому числі й виробничих фондів, здійснюються в процесі його взаємодії з сус-пільним продуктом. Взаємозв'язки останнього з багатством мають двосторонній характер.
В умовах структурних зрушень в економіці, переведення її на ринкові відносини повніше виявляється єдність двох частин націо-нального багатства - природного та суспільного. Це не випадково. Від обсягу, складу та якісного рівня природного багатства країни залежить вихід суспільства з кризового стану, вибір першочерго-вих напрямів інтенсифікації виробництва.
Нагромаджені продуктивні сили, втілені в суспільному багатстві, і сучасні технічні можливості не є гарантією раціонального та ефек-тивного природокористування. Взаємодію природи та суспільства не слід зводити до техніко-економічних процесів. У відносини з природою суспільство вступає в єдності продуктивних сил та ви-робничих відносин. Отже, характер, форма та результати взаємодії суспільства з природою визначаються не лише продуктивними си-лами, а й виробничими відносинами, відносинами управління гос-подарським процесом.
Стратегічними цілями держави у сфері охорони навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів є:
підтримання найсприятливішого для здоров'я екологічно безпеч-ного середовища для забезпечення фізичного, психологічного та соціального благополуччя населення;
забезпечення раціонального природокористування в інтересах ефективного і стійкого соціально-економічного розвитку;
збалансованість процесів відтворення і використання відтворю-ваних ресурсів з широким залученням у господарський обіг відхо-дів виробництва;
збереження біосферної рівноваги на локальному, регіонально-му та глобальному рівнях;
збереження генетичного фонду, видової та ландшафтної різно-манітності природи, ландшафтно-архітектурних особливостей сіль-ської місцевості та міст як безцінного здобутку народу, основи на-ціональних культур і духовного життя всіх членів суспільства.
Для досягнення поставлених цілей слід:
розробити і реалізувати послідовні заходи щодо ресурсозбере-ження та обліку екологічних вимог у всіх ланках суспільного ви-робництва і споживання;
створити єдину систему природоохоронного законодавства, стан-дартів і нормативних вимог до господарської діяльності;
забезпечити екологічно обгрунтоване розміщення продуктивних сил, використання і відтворення природних ресурсів з урахуван-ням критеріїв допустимих антропогенних навантажень на природ-не навколишнє середовище;
розробити і ввести в дію новий господарський механізм раціо-нального природокористування;
розробити заходи щодо попередження виробничих аварій на небезпечних в екологічному відношенні об'єктах, зменшення надхо-дження в навколишнє середовище газоподібних, рідких та твердих шкідливих речовин до допустимих величин, проведення ефектив-ної екологічної експертизи програм і проектів усіх видів господар-ської діяльності, ліквідації негативних впливів забруднення навко-лишнього середовища на людину, тваринний та рослинний світ, озонову оболонку Землі;
створити єдину автоматизовану систему екологічного контролю і спостережень за станом і забрудненням природного навколиш-нього середовища;
проводити дослідження з найважливіших наукових проблем природокористування;
підвищувати рівень екологічної освіти і виховання людей, масо-вої пропаганди природоохоронних знань.
Реалізація цих заходів створить необхідні умови для ефективно-го використання і збільшення національного багатства України.