Тексты принадлежат их владельцам и размещены на сайте для ознакомления
|
Частина II. ЗАГАЛЬНІ ОСНОВИ
СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ
Розділ 4. Матеріальні основи розвитку сучасної цивілізації
§ 1. Об'єктивні основи і етапи цивілізаційного процесу
§ 2. формування основ постіндустріальної цивілізації
Розділ 4
МАТЕРІАЛЬНІ ОСНОВИ РОЗВИТКУ СУЧАСНОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ
§ 1. Об'єктивні основи і етапи цивілізаційного процесу
Вивчення економічної теорії передбачає творче осмислення ру-шійних сил
соціально-економічного прогресу. Це потребує визна-чення його матеріальних
засад і ролі в ньому економічного устрою суспільства при особливому значенні
взаємодії різних форм влас-ності та державного регулювання господарської
системи. При цьому головна рушійна сила соціально-економічного прогресу
знаходить-ся в самому суспільстві у вигляді економічних потреб та інтересів
людини. Показником ефективності соціально-економічного прогресу є зростання
багатства суспільства, що відкриває простір для його подальшого розвитку.
Цивілізованість - один з історичних етапів розвитку людства. Видатний
американський етнограф Л. Г. Морган (1818-1881) у книзі "Первісне
суспільство", створенню якої він віддав близько 40 років життя, виділяв
три головні етапи людської історії - епоху дикості, варварства і цивілізованості.
Люди, які жили в період перших двох епох, споживали пере-важно готові
продукти природи. Створені людиною примітивні знаряддя праці були лише
побічними засобами забезпечення тако-го споживання.
Становлення цивілізованості
пов'язане з переходом від збираль-ництва до переробної суспільно-виробничої
технології. Остання від-биває активне ставлення людини до навколишнього
середовища, конкретно-історичний характер обміну, що відбувається між
сус-пільством і природою. Розвиток суспільно-виробничої технології вказує
на те, якими методами здійснюється праця і як на її основі виробляються
матеріальні й духовні цінності, необхідні для забез-печення життєдіяльності
людини. Перехід від однієї технології до іншої зумовлюється змінами у
розвитку засобів виробництва, про-гресом науки і техніки.
У розвитку цивілізованості, як і людського суспільства в цілому, особливе
місце посідає природне середовище.
На певному історичному етапі природа підготувала умови для по-яви людини.
Однак, відокремившись від природного середовища, людина не вийшла за межі
його структури. Перетворюючи і присто-совуючи природу до своїх потреб,
вона завжди залишається її не-від'ємною частиною.
Природні умови постійно впливають на розвиток людини, ма-ють важливе значення
у визначенні змісту її праці, специфіки сус-пільно-виробничої діяльності.
Відповідно до цього засоби вироб-ництва, передусім активніша і динамічніша
частка їх - знаряддя праці, як і в цілому суспільно-виробнича технологія,
пристосову-ються до існуючих природних умов, які відбиваються і на багато-гранності
цивілізаційного прогресу.
Природні умови, специфіка виробничої технології, зміст праці людини та
розвиток її потреб визначають історично конкретний рівень культури суспільства.
Це поняття у широкому розумінні від-биває спосіб виготовлення матеріальних
і духовних цінностей, їх передавання і споживання, що склалися у суспільстві.
За своїм змі-стом воно близьке до поняття "цивілізація". Спільною
основою їх є відповідний зміст людської праці не лише як специфічної діяль-ності,
спрямованої на виробництво засобів існування людини (пред-метів харчування,
одягу, житла, а також духовних цінностей), а й як першооснови, з якої
формуються людина, суспільство в цілому, со-ціальна форма розвитку матеріального
буття.
Відповідно до цього цивілізація визначається як історично кон-кретний
стан суспільства, який характеризується особливим спо-собом праці, певною
суспільно-виробничою технологією, відповід-ною матеріальною і духовною
культурою. Цивілізація відображає органічну сукупність соціально-економічних
і культурних характе-ристик суспільства, досягнутий рівень продуктивних
сил, спосіб взаємодії людини з природою.
Особливої уваги потребує питання, пов'язане з гуманістичною спрямованістю
цивілізації.
Після епохи варварства виникла цивілізація, яка пройшла ряд історичних
етапів. Класифікація їх може здійснюватися у горизон-тальному і вертикальному
аспектах.
Горизонтальний аспект характеризує співіснування і взаємодію неоднорідних
за своїм змістом типів одиничних і особливих ло-кальних цивілізацій окремих
країн і народів, що розвивалися в істо-рично визначені відрізки часу.
Такими цивілізаціями були давньо-грецька, давньоримська, візантійська,
азіатських народів, англійсь-ка і північногерманська, інків тощо. Кожній
з них властиві непов-торність, унікальність і соціально-історична особливість.
Вертикальний аспект, навпаки, характеризує розвиток цивілі-зації у широкому
розумінні цього поняття. Він відбиває історичну еволюцію суспільства,
його поступальний рух від одного ступеня зрілості до іншого - більш високого.
Цьому розвиткові притаман-на загальна логіка суспільно-історичного прогресу
людства, що від-бувається у всесвітньому масштабі.
Перехід від одного рівня світової цивілізації до іншого здійсню-ється
шляхом глобальних за своїм змістом технологічних револю-цій, що зумовлюють
якісні зрушення в розвитку суспільно-продук-тивної сили праці людини,
способу її взаємодії з природою.
Перша в історії людства технологічна революція, так звана нео-літична,
забезпечила перехід від варварства до цивілізації (поняття "неолітична"
походить від грецького слова lithos - камінь). Завдя-ки цій революції
у сільському господарстві почали широко вико-ристовуватися певним способом
оброблені камінні знаряддя праці. Саме цим було забезпечено перехід від
збиральництва до виробни-чої та переробної економіки. "Неолітична"
революція передувала аграрній (сільськогосподарській) цивілізації, для
якої головною формою багатства і по суті головним знаряддям виробництва
стала оброблювана земля. Аграрна цивілізація, що значно прискорила розвиток
суспільного виробництва, зайняла значний відрізок істо-рії людства - 8-10
тис. років. Вона була панівною аж до середи-ни XVIII ст.
Промислова революція другої половини XVIII - першої трети-ни XIX ст. започаткувала
індустріальну цивілізацію, що розвива-ється і тепер. Грунтуючись на застосуванні
системи машин і меха-нізації виробничих процесів, індустріальна цивілізація
зробила но-вий велетенський крок у подальшому зростанні продуктивної сили
праці людини й забезпеченні її панування над силами природи. Вперше в
історії людства створені працею людини засоби вироб-ництва, передусім
механічні знаряддя праці, стали основною фор-мою багатства суспільства.
Індустріальна цивілізація зумовила не лише механізацію виробни-чих процесів,
а й якісно новий крок вперед у розвитку суспільного
поділу праці, спеціалізації та кооперування виробництва. Вона розір-вала
натуральну структуру господарювання, що існувала протягом тисячоліть,
і зробила панівною товарну форму виробництва та обігу.
Отже, товарне виробництво і ринок, економічна демократія і плюралізм власності
притаманні не лише, як це вважалося до остан-нього часу, певному устрою
суспільства, вона є невід'ємними преро-гативами індустріальної цивілізації.
Багато з того, що до недавнього часу економічна теорія відносила лише
до цінностей окремої суспіль-ної формації, тепер оцінюється як загальноцивілізаційне
надбання.
Водночас забезпечивши небачені до цього можливості розвитку виробничих
сил і матеріального багатства суспільства, індустріаль-на цивілізація
створила й економічні кордони власного розвитку. Такою лімітуючою межею
її подальшого прогресу є розвиток людсь-кої особистості. За умов розвитку
індустріальної цивілізації впер-ше в історії людства основним засобом
виробництва стала машина. Відповідно до цього втілена у ній минула (уречевлена)
праця зайня-ла панівне положення над живою працею людини. Це призвело
до того, що виробник перетворився на придаток до машини, частку виробничого
процесу. Відповідно обмежувалися і обмежуються й так звані соціальні інвестиції
- безпосередні вкладення капіталу в розвиток людини.
Сформувалася об'єктивна суперечність між загальною логікою історичного
прогресу, що потребує підпорядкування виробничого процесу розвиткові людини,
її потребам і здібностям, та цілями індустріального розвитку. Формою вирішення
цієї суперечності ста-ло зародження й нагромадження починаючи з середини
XX ст. в межах індустріальної цивілізації нових якісних елементів постіндустріального
розвитку. Особливий імпульс цьому процесу надав сучасний етап науково-технічної
революції, який розпочався в кінці 70-х - на початку 80-х років. Цей період
має ознаки нової техно-логічної революції й кваліфікується як перехідний:
зберігаючи ви-робничі структури індустріальної цивілізації, він водночас
знаме-нує собою вступ людського суспільства у принципово нову постіндустріальну
цивілізацію.
Щодо постіндустріальної цивілізації, то нині йдеться, з одного боку, про
виробничі структури найбільш розвинених у економічно-му відношенні країн,
а з іншого - про формування тільки початко-вих форм постіндустріального
суспільства, яке лише зароджується.
§ 2. Формування основ постіндустріальної цивілізації
Цій проблемі Присвячені праці американських учених Д. Белла і О. Тоффлера,
японського економіста-соціолога Е. Масуди, фран-цузьких учених Ж. Ж. Сервана-Шрейбера,
А. Турена та ін. Розглядаючи елементи постіндустріальної цивілізації,
слід звернути увагу, по-перше, на розвиток нової технологічної структури
виробництва, яка забезпечувала б його комплексну автоматизацію. Зазначений
процес грунтується на формуванні замкнених автоматизованих систем, впровадженні
технології, заснованої на електронній авто-матиці, інформатиці тощо. У
кінцевому підсумку йдеться про роз-виток самовідтворюваних технологічних
структур.
По-друге, з розвитком нових технологічних систем формується новий тип
суб'єкта праці. Людина праці перестає бути безпосеред-нім агентом виробництва.
Домінуючим типом такої праці є інтелек-туальна, творча праця. Це, врешті-решт,
знімає породжені розвит-ком індустріального виробництва головні форми
відчуження люди-ни, веде до перетворення багатства людської особистості
на основ-ну форму багатства суспільства.
По-третє, слід ураховувати прогресуюче зменшення частки працюючого населення
у промисловості й сільськогосподарському виробництві та всебічний розвиток
сфери послуг. У деяких краї-нах, у тому числі США, в цій сфері вже сьогодні
зайнято близько 70 відсотків працюючого населення. Проте найвагоміші зміни
пов'язані з всебічним розвитком інформаційного сектора суспільного виробництва,
який справляє всезростаючий вплив на якісні пере-творення всіх сфер життєдіяльності
людини.
Якщо для індустріальної економіки найвизначальнішими були концентрація
виробництва, зростання його багатосерійності та масовості," то постіндустріальний
розвиток характеризується орі-єнтацією виробничого процесу на задоволення
індивідуальних пот-реб споживача, дестандартизацію, виробництво продукції
малими серіями. Це є основою формування й всебічного розвитку середніх
і малих економічних структур.
По-четверте, зміни, що відбуваються, зумовлюють глибоку інтег-рацію сфер
матеріального й духовного виробництва, їх органічне поєднання у структурну
цілісність, адже постіндустріальна інфор-мативна економіка спрямована
на забезпечення не тільки фізіоло-гічних потреб, а й потреб більш високого
порядку, які зумовлюють всебічний розвиток особи.
Розглядаючи процеси розвитку постіндустріального суспільства, треба враховувати,
що багато з них ще не мають своїх остаточних характеристик. Як зазначав
ще на початку 80-х років відомий аме-риканський економіст В. Леонтьєв,
нова хвиля технологічних змін, пов'язана з інформатикою, ще лише розпочинається
і пік її зна-ходиться попереду чи не на 30-50 років. Це, однак, лише збільшує
значення уважного вивчення цього процесу.
формування структурної цілісності сучасного світу характери-зується посиленням
ролі загальноцивілізаційних засад розвитку.
При цьому жодна економічна структура не зникає раніше, ніж розвинуться
нові продуктивні сили і нові, більш досконалі вироб-ничі відносини. Останні
ніколи не виникнуть раніше, ніж буде створено матеріальні умови для існування
їх в надрах старого су-спільства.
Нові наукові дані про становлення основ постіндустріальної ци-вілізації
допомагають глибше осмислити можливості й перспек-тиви сучасного соціально-історичного
розвитку. Підготувавши не-обхідні передумови для розвитку і вступаючи
в структури пост-індустріального періоду виробництва, суспільство, яке
грунтується на пануванні інтересів капіталу, починає само себе заперечу-вати.
Постіндустріальна цивілізація ставить у центр суспільно-економічної системи
людину. Пряме і безпосереднє підпоряд-кування виробництва розвитку людської
особистості є об'єктив-ною основою, яка утворює відповідний базис для
становлення но-вого постіндустріального за своїм змістом устрою. У цьому
кон-тексті соціалізація розглядається як планетарний процес, що відбу-вається
в різних суспільно-економічних структурах у специфічних формах.
Суверенна Україна, лише інтегрувавши у світову економіку, зможе активно
користуватися позитивними надбаннями людської цивілізації. Цей прогресивний
процес має забезпечити не асиміля-цію елементів виробничих відносин підприємництва
з пануванням інтересів капіталу, а соціальну спрямованість сучасного розвине-ного
ринкового господарства, з одного боку, та досягнень у роз-витку продуктивних
сил - з іншого. Йдеться про позитивне за-своєння нашим суспільством тих
прогресивних надбань, що має сучасне західне суспільство. Це позбавляє
нас необхідності дублю-вати крок за кроком шлях, що його пройшла ринкова
система, і створює передумови суттєвого прискорення нашого суспільно-істо-ричного
прогресу. Звичайно, йдеться лише про існуючі можливості. Процеси, що розвиваються
у суспільному житті України, ще не набули визначеності. Вони потребують
належного суспільного ос-мислення з урахуванням об'єктивних передумов,
що формуються на основі загальноцивілізаційного прогресу.
|