Библиотека Воеводина _ "Основи економічної теорії" ... економіка, фінанси, бізнес, політекономія, економікс, суд, юриспруденція, опт, право, маркетинг, брендінг, література, бібліотека, книжки, студент, реферат, підручник, теорія, інвестиції, менеджмент, управління, підприємництво, підприємство, реклама, міжнародна, словник, енциклопедія, історія, ЗЕД, тнк, корпорація, концерн, консорціум, аудит, страхування, біржа, гроші, кредит, збут, ресторан, паблік рілейшнз, public relations, PR, персонал, фірма, компанія, безкоштовно, free, фокус-группа, focus-groups, дослідження ринку, архів, журнал, стаття, аналіз, коментарі
Библиотека Воеводина ... Главная страница    
"Основи економічної теорії"_Зміст

 



Тексты принадлежат их владельцам и размещены на сайте для ознакомления

Частина II. ЗАГАЛЬНІ ОСНОВИ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ
Розділ 3. Процес суспільного виробництва, його фактори, зміст і результативність
§ 1. Виробництво як процес суспільної праці
§ 2. фактори виробництва: види, типи, функції
§ 3. Поєднання факторів виробництва
§ 4. Результативність виробництва
§ 5. Науково-технічна революція і зміни у змісті й характері праці
§6. Ефективність суспільної праці і розширення джерел багатства суспільства

# Розділ З
ПРОЦЕС СУСПІЛЬНОГО ВИРОБНИЦТВА ЙОГО ФАКТОРИ, ЗМІСТ І РЕЗУЛЬТАТИВНІСТЬ
§ 1. Виробництво як процес суспільної праці
Виробництво - це не тільки процес створення благ, необхідних для задоволення різноманітних потреб людини. Це ще й відтворен-ня самого життя людей, оскільки при цьому забезпечуються засо-би їхнього фізичного існування, а також реалізація і розвиток їхніх здібностей.
У процесі виробництва взаємодіють праця і природа. Праця - людська діяльність, спрямована на створення матеріальних і духов-них благ для задоволення потреб людей. Проте створення мате-ріальних благ у певних межах може здійснюватися і без безпосе-редньої участі людини (автоматизоване виробництво, хімічний про-цес тощо). В цьому випадку праця не зникає, вона переміщується у сферу регулювання, управління.

Праця і виробництво - не тотожні поняття. Виробництво - це процес праці, яка має завершений, результативний характер. Така праця є продуктивною, а засоби її здійснення - засобами вироб-ництва. Якщо вироблено продукт, процес виробництва відбувся. Може статися, що праця мала місце, але продукт з якихось причин не створено. Таке виробництво має незавершений характер.
Процес праці здійснюється результативно, тобто з певною про-дуктивністю або ефективністю, яка залежить від того, як поєдну-ються його фактори і наскільки повно вони використані. При цьому важливе значення мають як кількісні та якісні параметри факторів виробництва, так і їхня майнова належність, від якої багато в чому залежить мотивація праці учасників процесу виробництва. Коли відомо, які 1 як використовуються фактори виробництва, кому вони належать, можна більш-менш об'єктивно визначити рівень проце-су виробництва.
Виробництво як процес суспільної праці складається з таких фаз:
безпосереднього виробництва, розподілу, обміну, споживання. Воно послідовно проходить усі ці фази і одночасно перебуває в кожній з них у певний момент.
Важливою характеристикою виробництва є його двоїстість. У кожний певний момент у процесі виробництва створюються блага, тобто має місце праця і здійснюються її витрати, і у такий спосіб відбувається формування вартості вироблюваних благ. З точки зору створення конкретних благ (корисностей) процес виробни-цтва є продуктивною силою, яка сама себе створює. Коли він пов'яза-ний з формуванням вартості продукції, яка виявляє себе в обміні витратами праці, втіленими в різних благах з метою їх привласнен-ня, цей процес виступає як розгортання певних економічних ви-робничих відносин (соціальне- та організаційно-економічних).
Процес виробництва - це взаємодія продуктивних сил і виробни-чих відносин, які перебувають у суперечливій єдності, але відносно автономні у своєму розвитку. Останній може бути як еволюційним, так і стрибкоподібним.
Характерною рисою виробництва як процесу є також поєднан-ня в ньому елементів розвитку і функціонування (тобто безпере-рвного його повторення, в ході якого створюються передумови для розвитку). Нарощування кількісних змін під час функціонування виробництва робить можливим перехід на новий якісний рівень, на якому знову-таки забезпечується більш ефективне функціону-вання.
Важливою особливістю процесу виробництва є створення не тіль-ки матеріальних, а й нематеріальних благ та послуг, значення яких в сучасних умовах значно зросло.
§ 2. Фактори виробництва: види, типи, функції
Види факторів виробництва зумовлені різноманітною виробни-чою діяльністю людини у багатьох галузях, підгалузях, сферах, під-розділах і регіонах. Наприклад, є фактори (засоби) виробництва сільськогосподарського призначення або такі, що належать до про-мисловості чи таких її підгалузей, як легка промисловість, машино-будування. Робітники як фактори виробництва можуть бути зай-няті в матеріальному виробництві чи духовній сфері, в різних регі-онах країни тощо. Види факторів виробництва дуже різноманітні, що є об'єктивною підставою суспільного поділу праці.
Для типів факторів виробництва характерною є визначеність. Вони представлені засобами виробництва (речовий фактор) і без-посередніми виробниками (особистий фактор), наділеними здат-ністю до праці (в тому числі до підприємницької діяльності), яка реалізується у поєднанні з засобами праці.
Особистий і речовий фактори набувають найсуттєвішої якості - суспільного характеру, коли постають не як індивідуальні, а як су-купні фактори. Індивідуальні фактори, як і індивідуальне вироб-ництво, певною мірою є абстракцією. Індивідуальні фактори обох типів (засоби виробництва і робоча сила) в суспільному вигляді - це сукупна робоча сила та сукупні засоби виробництва, сукупний фактор виробництва - однотипний але багатовидовий. Зростання різноманітності видів фактора не змінює його типу, але означає розвиток його суспільного характеру, оскільки примножує й ус-кладнює зв'язки між різновидовими факторами виробництва од-ного типу (речового або особистого). Між індивідуальним та сукуп-ним факторами виробництва виникають відносини і єдності, і від-чуження.
Первинними факторами виробництва були земля і праця. З роз-витком цивілізації з'явилися й інші речові фактори виробництва, але також похідні від землі. Останні є вже результатами праці, про-дукцією виробничого призначення. Обидва типи факторів вироб-ництва (і засоби виробництва, і робоча сила) мають єдине призна-чення: вони є продуктивними силами, силами дії людей на природу з метою створення благ.
Проте їхні функції розрізняються. Працівник створює засоби виробництва, визначає їхнє призначення і використовує їх в про-цесі праці. Речові фактори виробництва функціонують як засоби оснащення трудової діяльності людини, примноження її продук-тивної сили. Це предметні органи праці, своєрідне продовження людських органів діяльності і матеріальна основа розвитку їх в про-цесі виробництва.
Функція робітника як особистого фактора виробництва полягає у використанні своєї робочої сили в процесі праці як діяльності, спрямованої на зміну предметів і сил природи з метою задоволен-ня своїх потреб. Сукупність фізичних та інтелектуальних здібнос-тей людини становить її робочу силу.
Функція засобів виробництва полягає в тому, щоб бути провід-ником продуктивної дії працівника на предмети і сили природи. Частина засобів виробництва характеризується засобами праці, за допомогою яких робітники продуктивно трансформують предмети праці. Активною частиною засобів праці є знаряддя праці, рівень розвитку яких багато в чому є показником відносин між людьми, які складаються в процесі виробництва, і ступеня зрілості тієї чи іншої епохи. Сучасні знаряддя праці на відміну від тих, що вико-ристовувалися на початкових етапах цивілізації, включають у себе не тільки різні робочі машини, механізми, обладнання, пристосу-вання, двигуни та передавальні пристрої, а й автоматизовані систе-ми управління, яким відповідають високі технології та переважно розумова праця робітників.
Пасивною частиною засобів праці, значення якої від цього не зменшується, е засоби виробничої інфраструктури, що виконують функцію забезпечення загальних умов виробництва: будівлі, при-міщення, шляхи сполучення, засоби зв'язку, інформації та інші комунікаційні системи.
Предмет праці як друга частина засобів виробництва - це річ (природна чи вироблена попередньою працею), на яку спрямована праця людини і з якої вона як з матеріальної субстанції виробляє майбутній продукт.
Усі зазначені функції засобів виробництва і працівників є необ-хідними у виробничому процесі. Серед них немає другорядних. Однак це не означає, що не можуть бути визначені певні пріорите-ти. Щодо функцій, то пріоритет належить особистому фактору. Потенціальний ефект засобів виробництва не реалізується поза керуючою та спрямовуючою діяльністю головної продуктивної си-ли - людини. Це не означає, що речовий фактор виробництва є лише пасивною стороною процесу виробництва. Наприклад, та його частина, що створена самою природою (предмети праці, які не пройшли первинної обробки), безпосередньо впливає на робочу силу. Часто причиною порушення економічної рівноваги у сус-пільстві є недооцінка зворотної дії природного речового фактора виробництва на умови функціонування особистого фактора. Руй-нівною для особистого фактора може виявитися дія й тієї части-ни речового фактора, що є знаряддями праці. Проте функція-при-чина притаманна живій праці, а функція-наслідок - засобам ви-робництва.
При розгляді розвитку функцій факторів виробництва їхній вза-ємозалежності та взаємовпливу слід приділяти першочергову ува-гу. Недооцінка значення соціальної сфери, залишковий принцип виділення ресурсів для її розвитку, приниження ролі всього того, що пов'язане із забезпеченням високого рівня розвитку особисто-го фактора виробництва, зумовлені неправильним розумінням пріо-ритетів у функціональній взаємодії факторів виробництва.
§ 3. Поєднання факторів виробництва
Функціонуванню і взаємодії факторів виробництва передує їхнє поєднання. Процес виробництва передбачає об'єднання людей пев-ним чином між собою та з відповідними речовими факторами ви-робництва. Характер і спосіб поєднання факторів виробництва - це однопорядкові, але нетотожні категорії. У характері поєднання факторів виробництва відображається сукупність важливих соці-ально-економічних рис тієї чи іншої економічної системи, її вироб-ничих відносин, а у способі поєднання їх - конкретно-історична комбінація засобів виробництва та робочої сили, порядок їх засто-сування, тобто особливості продуктивних сил.
У характері відбивається соціально-економічне, а у способі - організаційно-трудове поєднання факторів виробництва. Першому відповідають економічні відносини (виробництво, розподіл, обмін, споживання), в основі яких знаходяться відносини власності або майнові; другому - організаційно-трудові відносини (спеціалізації, кооперації, наукової організації праці, дисципліни, ресурсного за-безпечення, реалізації результатів праці, управління стандартами, якістю тощо), які походять з відносин організації безпосереднього використання факторів виробництва як елементів продуктивних
сил.
Поєднання факторів виробництва - це не застигла система, а динамічне явище. Серед проблем, які виникають у процесі поєд-нання факторів виробництва, виділяють такі:
забезпечення збалансованого розвитку засобів виробництва і трудових ресурсів, їхньої взаємної якісної та кількісної відповід-ності;
формування і підтримка мотивації до впровадження більш про-гресивних засобів виробництва;
забезпечення заміни ручної, малокваліфікованої праці на тех-нічно і технологічно оснащену, що дає змогу значно зменшити витрати всіх ресурсів на одиницю створеного продукту;
досягнення доцільних пропорцій при формуванні техніко-технологічної бази виробництва і підготовці сучасного працівника;
пошук і впровадження нових, прогресивних форм включення працівників у виробничий процес;
створення і утримання на належному рівні механізму економіч-ного управління процесом поєднання і використання факторів ви-робництва, за якого б досягався найбільший результат при наймен-ших витратах.
§ 4. Результативність виробництва
Результативність використання речових та особистих факторів виробництва може бути відображена категорією ефективності ви-робництва (співвідношенням одержаного результату продуктивно-го використання факторів виробництва та їхніх витрат). Ефектив-ність виробництва може бути підвищена за рахунок як збільшення використаних факторів, так і повнішого їх використання, тобто екстенсивним або інтенсивним шляхом. У реальному процесі ви-робництва обидва шляхи переплітаються при переважній ролі од-ного з них. З розвитком суспільства все більшого поширення набу-ває інтенсивний шлях. Процес інтенсифікації виробництва означає більш повне використання його факторів, їхнє якісне удосконален-ня, а також поліпшення технологій використання продуктивних можливостей їх та відповідне зменшення ролі простого кількісного нарощування факторів, не пов'язаних з суттєвим поліпшенням їхнього застосування.
Звичайно, кількісне збільшення факторів виробництва практич-но завжди має місце і тоді, коли відбувається інтенсивний розви-ток, але воно відіграє підпорядковану роль, забезпечуючи просто-рово-часові форми реалізації завдань якісного вдосконалення за-собів виробництва і робочої сили. Якісне вдосконалення факторів виробництва не дає бажаного ефекту, якщо не супроводжується адекватним використанням їхніх поліпшених властивостей.
Найперспективнішим шляхом удосконалення факторів вироб-ництва є впровадження досягнень науково-технічного прогресу. Проте й традиційну техніку та технологію можна застосовувати по-різному. Зростання рівня використання можливостей наявної техніки та технології - не менш важливий напрям інтенсифікації виробництва. При цьому інтенсифікація виробництва зумовлена
темпами створення нової техніки та технології, їхнього масового застосування.
Сам по собі технічний прогрес автоматично не приводить до зростання інтенсифікації виробництва. Недостатнє або некомплексне використання нової техніки та технології не лише не підвищує
рівень інтенсифікації та ефективності виробництва, а, навпаки, знижує його.
Отже, між технічним прогресом та інтенсифікацією виробницт-ва об'єктивно існує така важлива ланка, як використання факторів виробництва, що дає змогу перетворити можливості першого у динаміку другого. Найкращим є варіант, коли в процесі виробни-цтва використовуються фактори, які відповідають сучасним техніко-технологічним і кваліфікаційно-професійним вимогам і до того ж повноцінно використовуються.
Якщо в суспільстві укорінюються відносини утриманства, соціаль-ної байдужості, зрівнялівки в оплаті праці, порушення соціальної справедливості в розподілі вироблюваних благ, це означає, що в характері поєднання факторів виробництва закладене відчуження робітника від засобів виробництва, яке не дає достатньої мотивації до їхнього інтенсивного використання.
Практика засвідчує, що інтенсифікація факторів виробництва залежить від змін у характері їхнього поєднання. Більшість еконо-містів світу вважають, що приватизація виробництва не може бути тотальною. Важливо активізувати і державні його фактори через корпоратизацію та комерціалізацію їхнього використання. Водно-час слід невпинно поширювати масштаби поєднання працівників з власними (приватними), орендованими, акціонерними та змішани-ми видами використання засобів виробництва.
Найбільший виробничий ефект досягається тоді, коли користу-вачі факторів водночас є їхніми власниками. Однак таке поєднан-ня навряд чи може бути загальним і навіть широкомасштабним, оскільки це означає, що всі члени суспільства повинні бути не тіль-ки номінальними, а й функціонуючими власниками, тобто вико-навцями оперативних розпорядчих функцій. Проте кожний крок з наближення до такого поєднання факторів виробництва робить їх функціонування інтенсивнішим, підвищуючи результативність про-цесу виробництва і повніше задовольняючи потреби членів сус-пільства.
§ 5. Науково-технічна революція зміни у змісті й характері праці
Поступальний розвиток суспільного виробництва, його постій-не вдосконалення є фундаментальними закономірностями еконо-мічного життя людства. Він заснований на прогресі науки і техніки.
Наука - це особливий вид людської діяльності, спрямованої на виробництво нових знань про природу, суспільство та мислення. Під поняттям техніка розуміють сукупність засобів праці, що вико-ристовуються у виробничих цілях та для задоволення особистих потреб людини.
Нові знання матеріалізуються в нових засобах праці, задоволен-ня одних потреб породжує інші. З'являються нові ідеї та розробки, створюються досконаліші техніка, технологія і предмети спожи-вання. Вони зумовлюють і формують необхідні умови для подаль-ших кількісних та якісних зрушень у сфері наукових досліджень, технічних розробок виробництва та споживання. Така приблизно схема дії науково-технічного прогресу, що є безперервним про-цесом розвитку науки, техніки, технології, виробництва і спожи-вання.
Науково-технічний прогрес здійснюється у двох формах: ево-люційній та революційній.
Еволюційна форма НТП має місце, коли техніка і технологія, що застосовуються у виробництві, удосконалюються на основі вже ві-домих наукових знань. Прикладом цієї форми НТП є розвиток енер-гетичної техніки, заснованої на принципі використання кінетичної енергії пари - від простої парової машини до парогенераторів ве-личезної потужності.
Революційна форма НТП означає перехід до техніки і техно-логії, що побудовані на принципово нових наукових ідеях. Прикла-дом цієї форми є перехід від ручних знарядь праці до машинних, заміна енергії пари на електричну, застосування лазерної та інших сучасних технологій тощо.
Винахід та запровадження у виробництво принципово нових науково-технічних розробок призводять до суттєвих змін у трудо-вому процесі, передбачають розширення продуктивних можливо-стей людства. Тому в цьому випадку йдеться про науково-технічну революцію.
Науково-технічна революція є якісним стрибком у розвитку про-дуктивних сил суспільства на основі докорінних зрушень у науко-вих знаннях. Такі перевороти в науці, техніці та виробництві відбу-ваються регулярно. Останній з них розпочався в середині 50-х ро-ків XX ст., коли було створено перший комп'ютер, коли людина почала використовувати енергію атомного ядра та займатися ген-ною інженерією. Головними особливостями сучасної науково-тех-нічної революції є універсальність, комплексність. На основі фун-даментальних відкриттів у різних галузях людських знань зміню-ються всі елементи виробничого процесу: предмети праці, засоби праці й сама праця людини. '
Зміни у предметах праці знаходять своє вираження у викорис-танні нових синтетичних матеріалів з спеціально сконструйовани-ми властивостями (пластмаси, напівпровідники, композиційні ма-теріали, штучні алмази тощо).
Перетворення у засобах праці пов'язані насамперед з появою автоматичної техніки.
Автомати - це машини, які поряд з традиційними трьома еле-ментами (двигун, передавальний механізм і робоча машина) мають ще й четвертий - пристрій, що контролює і регулює процес ви-робництва.
Техніка з програмним управлінням дає змогу подолати межі ви-робництва, зумовлені психофізіологічними можливостями людини. Крім того, застосування комп'ютерної техніки відкриває широкий доступ до всього потоку науково-технічної інформації, накопиче-ної людством. Тим самим праця попередніх поколінь, яку містить ця інформація, може бути оперативно залучена до будь-якого ви-робничого процесу. Завдяки цьому наука стає безпосередньо про-дуктивною силою суспільства, постійним фактором її примноження.
Зміст праці -: це поняття, що характеризує взаємодію особис-тих і речових моментів процесу праці, обсяг і структуру трудових функцій людини, її професійні знання, необхідні виробничі на-вички.
Зміст праці є складною категорією, що охоплює значне коло явищ взаємодії людини і природи. Можна виділити як елементи змісту праці такі категорії, як "продуктивна сила", "інтенсивність", "якість", "складність" і "важкість" праці.
Продуктивна сила праці характеризує технічні, організаційні, культурні та інші можливості виробничої діяльності людини. Це
об'єктивні відносно робітника обставини праці, які зумовлюють його дієздатність та результативність зусиль, наприклад технічні пара-метри обладнання, рівень загальної та професійної культури, мето-ди організації праці, що застосовуються, родючість землі тощо.
Повнота реалізації можливостей, закладених у продуктивну силу праці, значною мірою залежить від її інтенсивності.
Інтенсивність праці характеризує обсяг трудових витрат на оди-ницю робочого часу, напругу праці. Кожна людина за визначений проміжок робочого часу (день, годину) здатна витратити певну кіль-кість своєї робочої сили. Залежно від її обсягу (рівня інтенсивності праці) повністю або частково реалізується наявна продуктивна сила
праці,
Особливості витраченої робочої сили, відмінності її з точки зору внутрішніх властивостей характеризує категорія якість праці. Ос-тання відбиває рівень професійної майстерності робітника, його освіченість, сумлінність, творчість, комунікабельність тощо.
Характеристику функцій, що виконують робітники у виробни-чому процесі, дає така категорія, як складність праці.
У будь-якому трудовому процесі на організм людини впливає фактор виробничого середовища. Останній характеризує така ка-тегорія, як важкість праці.
Усі ці категорії відображують різні сторони трудової діяльності людини. За зміною їх стоять зрушення в змісті праці, що відбува-ються під впливом науково-технічної революції.
Автоматизація та комп'ютеризація суттєво розширюють вироб-ничі можливості працівників, значно збільшуючи плідність їх зу-силь. Отже, НТР є могутнім фактором розвитку продуктивної сили
праці.
Складнішим є вплив НТР на інтенсивність праці. Численні до-слідження свідчать, що заміна ручної праці механізованою, а піз-ніше і автоматизованою не завжди зменшує обсяг робочої сили, що витрачається за одиницю часу. Інтенсивність праці часто зрос-тає за рахунок витрат розумової та психоемоційної енергії. При цьому значно скорочуються чисто мускульні зусилля. В результаті важкість праці має тенденцію до зменшення за умов, коли вико-ристовувана техніка і технологія повністю адаптовані до антропо-метричних і психофізіологічних особливостей працівників. На жаль, розробники нової техніки і технології не завжди приділяють до-статню увагу цій стороні. Як наслідок, важкість праці виявляє-ться у надмірній стомлюваності людини, професійних хворобах,
травмах.
Створення і запровадження в трудовий процес соціально-орієн-тованої техніки і технології мають принципове значення в зв'язку зі зміною місця і ролі людини в умовах НТР.
Технічний прогрес передбачає витіснення людини з безпосе-реднього процесу виробництва. Отже, робітники мають виконува-ти функції переважно розумової праці, пов'язані з обслуговуван-ням устаткування (монтаж і налагодження) і керування ним (кон-троль і регулювання). В автоматизованому виробництві спостере-ження за технологічним процесом поглинає до 65 відсотків змінно-го часу працівника.
Зростання складності праці вимагає збільшення кількості пра-цівників з високою професійною і загальноосвітньою підготовкою. Кожний четвертий, зайнятий нині у галузях господарства України, має вищу або середню спеціальну освіту. За прогнозами вчених, у зв'язку з комп'ютеризацією виробництва такого рівня освіти на початку XXI ст. потребуватимуть 2/3 робочих місць. Наприклад, в інформаційному секторі економіки США і Японії тепер працює біль-ше робітників, ніж у сфері матеріального виробництва.
Широке застосування у виробництві керуючих систем, гнучких технологій веде до того, що вже не окрема, відносно невелика, група інженерів, конструкторів, дослідників, а більшість працівни-ків займаються творчою працею. Так долається жорстка детермі-нованість трудових операцій людини функціонуванням техніки і технології. З простого елемента виробничого процесу вона пере-творюється на творця і організатора цього процесу. Це зумовлює те, що, крім глибоких спеціальних знань, працівник повинен воло-діти широким спектром різноманітних якостей.
Такого висновку дійшли американські вчені за результатами спе-ціальних досліджень, проведених на підприємствах, забезпечених комп'ютерною технікою. Серед великої кількості вимог, що висува-ються до працівників цих підприємств, можна виділити такі: високий рівень інтелектуального розвитку і професійної компетенції; твор-чий підхід до справи, безпосередня участь у підготовці програми ви-конання роботи; прагнення до удосконалення процесу праці, сприй-мання змін на виробництві; здатність ефективно працювати без на-гляду, розвинене почуття обов'язку; критичний склад розуму, висо-кий ступінь допитливості; цільність натури; комунікабельність; вмін-ня обмінюватися ідеями і допомагати іншим членам колективу.
НТР зумовлює також зміни і в характері праці. Щодо визначен-ня сутності цієї категорії нині існує дві точки зору. За першою, поняття "характер праці" відображує особливості процесу праці, здійснюваного в тих чи інших організаційно-технічних умовах, на-приклад ручний характер праці чи механізований, проста чи складна за своїм характером праця, рутинна чи творча тощо. У цьому ви-падку категорії "зміст" і "характер" праці накладаються одна на одну, оскільки за допомогою їх виражаються одні й ті самі явища з сфери взаємодії людини і природи. Тому більш переконливим є
міркування, що характер праці - це категорія, яка відображує особ-ливості взаємозв'язку людей у процесі спільної трудової діяльності, специфіку відносин між ними щодо їх участі у праці.
Праця є не тільки природним, а й суспільним феноменом. Од-нак суспільний характер праці на різних етапах історичного роз-витку виступає в різних за ступенем своєї зрілості формах. На по-чатку людської цивілізації трудові відносини здійснювалися в ме-жах племені чи общини, члени якої, спільно володіючи ручними знаряддями праці, здобували необхідні засоби існування і спільно присвоювали їх. Щось подібне спостерігалося і за умов натураль-ного господарства, де використання ручних знарядь праці, присво-єння результатів останньої відбувались у межах селянської сім'ї, господарського маєтку. Тому праця на цих двох етапах мала пере-важно колективний характер, оскільки зв'язок між її суб'єктами замикався рамками певних соціальних груп.
За умов товарного виробництва кооперативний характер праці посилюється. Цьому сприяє застосування машин та функціонуван-ня ринку, за допомогою якого відособлені виробники встановлю-ють тісні зв'язки, обмінюючись результатами своєї праці. Характер останньої стає опосередковано суспільним.
З розвитком товарного господарства ринкові за формою зв'яз-ки учасників виробництва помножуються і ускладнюються, напов-нюючись новим змістом. Індивідуальна праця кожного робітника безпосередніше виявляє свій суспільний характер. Цей процес за-снований на технічному прогресі.
Проста кооперація і мануфактура виникли на базі ручних зна-рядь праці. Фабрична кооперація стала наслідком застосування машин. Подальший поділ праці на основі машинної техніки веде до появи міжвиробничої кооперації, загальнонародної, а пізніше й міжнародної кооперації праці.
Технічний базис сучасного виробництва забезпечує ефективне функціонування як великих і невеликих господарських об'єднань, так і величезної кількості малих і середніх підприємств, які діють на національному та інтернаціональному рівнях.
Існування великих багатогалузевих комплексів стає можливим завдяки застосуванню високопродуктивних гнучких технологічних систем, які дають змогу виготовляти широку номенклатуру виро-бів. Науково-технічна революція дає також необхідні засоби уп-равління цими об'єднаннями: телекомунікаційні мережі, швидко-діючі системи контролю і обробки інформації, надійні транспортні засоби. Кооперація праці в межах таких об'єднань все частіше долає національні кордони.
Бурхливий розвиток малих підприємств спостерігається насам-перед в інформаційному секторі економіки, породженому НТР. Вони, як правило, надають ділові послуги (програмне забезпечення, кон-сультування тощо) великим компаніям. Організаційно праця у цьому секторі економіки усуспільнюється як через контрактні угоди, так і завдяки створенню різноманітних асоціацій.
Взаємозалежність учасників економічного процесу в умовах НТР посилюється на основі технологічного поділу праці. Подетальна (функ-ціональна) спеціалізація на міжвиробничому рівні зумовлює прямі зв'язки між виробниками і споживачами продукції. На практиці вона реалізується за допомогою системи довгострокових контрактних угод, утворення так званих "індустріальних" та "підприємницьких" мереж. Останні є організаційною формою взаємодії малих, середніх та вели-ким фірм, кооперації підприємств і науково-дослідних установ.
Як на національному, так і на міжнародному рівнях розширен-ня різного виду прямих коопераційних зв'язків свідчить про розви-ток безпосередньо суспільного характеру праці. Він виявляється також у регулюванні сфери трудових відносин як на мікро-, так і на макрорівнях з боку державних та громадських структур (трудо-ве законодавство, програми зайнятості, підготовки і перепідготов-ки кадрів, контроль за умовами праці та оплатою її тощо). Таке регулювання відбувається не тільки в рамках національної еконо-міки, а й виходить за її межі. Цим займаються Міжнародна органі-зація праці, комісії 00Н, міжнародні професійні об'єднання, які спільно розв'язують проблеми формування трудових ресурсів та ефективного використання їх.
Підсумовуючи сказане, можна зробити такі висновки:
1) суспільність праці в процесі історичного розвитку виступає у різних формах;
2) залежно від засобів виробництва і специфіки регулювання трудових відносин можна виділити три види зрілості суспільного характеру праці - колективний, опосередковано суспільний та безпосередньо суспільний;
3) праця має колективний характер тоді, коли використовуються переважно ручні знаряддя, а трудові відносини регулюються без-посередньо в рамках замкнених господарств родини, общини або господарського маєтку;
4) опосередковано суспільного характеру праця набуває в умо-вах застосування машинної техніки і регулювання трудових відно-син у межах національної економіки за допомогою ринку;
5) безпосередньо суспільний характер праці виявляється в умо-вах широкого використання комп'ютерної техніки і цілеспрямова-ного регулювання трудових відносин як на національному, так і на міжнародному рівнях.
Могутнім каталізатором цих процесів є сучасна науково-техніч-на революція.
§ 6. Ефективність суспільної праці та розширення джерел багатства суспільства
Умовою соціально-економічного прогресу в будь-якому сус-пільстві є підвищення результативності витрат живої і уречевленої в засобах виробництва праці. Вивчення різних аспектів результа-тів, отриманих внаслідок використання суспільної праці, економіч-ного механізму їх зростання є "наскрізною" проблемою економіч-ної теорії.
Розглянемо економічну результативність уречевленої в засобах виробництва праці, що зумовлює технічне оновлення виробництва. На початкових етапах розвитку машинного виробництва вона узагальнено виражалась у показниках зростання продуктивності праці. Це відповідало основній тенденції індустріалізації - витіс-ненню живої праці машинною технікою. Машини запроваджува-лись за умови, що вартість їх була нижчою, ніж вартість замінюва-ної робочої сили (заробітної плати робітників). У зв'язку з цим підвищення технічного і органічного складу виробництва законо-мірно призводило до того, що в розрахунку на одиницю продукції скорочувалась частка живої та відносно зростала частка уречевле-ної праці. При цьому загальна величина вартості продукту зменшу-валась.
У другій половині XX ст. в індустріальне розвинених країнах виробництво досягло такого рівня, що частка витрат живої праці в загальній вартості маси продукції суттєво зменшилась, однак збіль-шилась частка використання уречевленої в засобах виробництва праці. Ця тенденція властива також господарству України за нор-мальних умов розвитку.
Для визначення результатів застосування у виробництві суспіль-ної праці важливого значення набув узагальнюючий показник ефективності використання всієї, яка застосовується у виробництві, праці - як живої, так і уречевленої, що повніше відбиває ступінь економічного прогресу. Цей показник розраховують як співвідно-шення результатів виробництва (ефекту) до загальних витрат сус-пільної праці на їх досягнення. Ефект на підприємстві в ринкових умовах господарювання вимірюється тим, що привласнює в про-цесі виробництва власник засобів виробництва, тобто вартістю до-даткового продукту лї. Витратами живої та уречевленої праці ви-ступають поточні витрати, що входять як елементи у вартісному вираженні в повну собівартість товарної продукції с + V (с - вар-тість засобів виробництва, V - заробітна плата). Отже, ефектив-ність витрат суспільної праці на підприємстві розраховують за формулою Ф.1
Поряд із зіставленням витрат праці та отриманого результату на рівні підприємства доцільно розглядати їх зв'язок на галузевому, регіональному рівнях, а також на макрорівні в межах усього наро-дного господарства. Так, ефективність витрат суспільної праці в народному господарстві в цілому - найбільш узагальнююче по-няття, що враховує приріст усього новоствореного продукту або виробленого національного доходу (заробітної плати V і додатково-го продукту т). Цей показник розраховують за формулою
Ф.2
Собівартість товарної продукції відображує загальні витрати суспільної праці на виготовлення продукції, що передбачається для ринкової пропозиції. Вона включає такі основні елементи: а) опла-ту праці всіх зайнятих у виробництві та підготовці продукції до продажу; б) амортизацію основних виробничих фондів; в) вартість спожитих у виробництві матеріальних ресурсів (сировина, матеріа-ли, паливо, енергія). Тому залежно від урахованих у собівартості видів витраченої праці (живої чи уречевленої) можна встановити часткові показники ефективності її використання.
Ефективність витраченої живої праці показує продуктивність праці в цілому Л як виробництво чистої продукції П^ на одного середньоспискового працівника Р:
Ф.3
Ефективність застосування праці, уречевленої в засобах праці (основних виробничих фондах) і матеріальних ресурсах, розрахо-вують так.
По-перше, обчислюють фондовіддачу Ф - відношення вироб-ництва чистої продукції П^ на одиницю витрат основних виробни-чих фондів у вартісному вираженні
Ф.4:
По-друге, визначають ефективність використання уречевленої праці, втіленої у матеріальних ресурсах, розраховуючи матеріало-ємність М як відношення вартості спожитих матеріальних ресур-сів М до вартості чистої продукції Л^:
Ф.5
Ці показники можуть зростати, зменшуватись або залишатися незмінними. Різні співвідношення їх значень відображують мож-ливі варіанти ефективності суспільної праці.
Крім економічного ефекту від застосування суспільної праці, результатом чого є зростання сукупного суспільного продукту, національного доходу, необхідно враховувати і соціальний ефект. Він полягає насамперед у тому, що витрати праці в галузях немате-ріального виробництва сприяють підвищенню її результативності в матеріальному виробництві через всебічний розвиток особи, під-вищення рівня знань і культури, зміцнення здоров'я, зростання вільного часу тощо. Так, розвиток науки забезпечує створення і застосування нової техніки і технології, одержання і використання нових джерел енергії, матеріалів, впровадження передових методів організації виробництва і праці. Витрати живої та уречевленої праці в закладах освіти сприяють введенню нової техніки у виробництво, поліпшенню організації його, підвищенню продуктивності праці. Витрати суспільної праці на охорону здоров'я сприяють зростанню продуктивності зайнятих у народному господарстві, зниженню втрат робочого часу через хворобу, підвищенню працездатності людей.
Розвиток сфери послуг, поліпшення постачання розширюють можливості для підвищення кваліфікації, виховання дітей і впли-вають на ефективність використання живої та уречевленої праці. На підвищення продуктивності суспільної праці впливають також матеріальні умови життя населення: комфортність житла, транс-порт, повноцінний відпочинок. Отже, нематеріальне виробництво забезпечує при використанні в ньому живої та уречевленої праці соціальний ефект, який у багатьох випадках вимірюється не лише кількісно, а й якісно за рівнем соціального прогресу і суспільної свідомості. Це, в свою чергу, викликає вторинний економічний ефект, який впливає на економічний результат суспільної праці. Відображення економічного і соціального ефекту у величині націо-нального доходу та його динаміці може не збігатися в часі. На-приклад, витрати праці на освіту, поліпшення житлових умов впли-вають на підвищення продуктивності праці через певний промі-жок часу.
Оскільки ресурси праці в кожний певний момент обмежені, можуть виникати суперечності між соціальними і економічними критеріями ефективності праці. Відсутність раціональних способів вирішення їх може призвести до різних негативних явищ, напри-клад до прийняття технічних рішень, що не враховують екологічні умови та техніку безпеки і охорони праці. Соціальні вимоги до застосування живої та уречевленої праці мають бути пріоритетними.
Подальше підвищення ефективності суспільної праці залежить від удосконалення речових факторів виробництва як об'єктів її вті-лення. Чи означає це зниження ролі людини і живої праці у всьому виробничому процесі?
Сучасна науково-технічна і технологічна революція кардинально змінює становище людини у виробництві. Вона перестає вико-нувати роль простого доповнення машинних систем і вже, як правило, безпосередньо не впливає на процес обробки сировини. Лю-дина регулює технологічний процес, контролює та управляє ним. Працівник несе відповідальність за виробничий стан і можливості використання електронних систем (роботокомплексів, обробних центрів, інформації систем управління)Від цього значення якості його живої праці не тільки не зменшується, а, навпаки, незмірно зростає. Ця тенденція, безперечно, збережеться і в майбутньому як джерело розширення багатства суспільства.
Революційний характер машинної індустрії породив дію загаль-ного закону переміни праці. Корінні зміни в розподілі праці, влас-тиві переворотам у машинній техніці і технології, зумовлюють не-обхідність систематичного переміщення працівників з однієї галузі і виду виробництва в іншу, зміну трудових функцій.
У сучасних умовах дія закону переміни праці значно посилила-ся внаслідок технологічної революції, за умов якої недоцільна вузь-ка спеціалізація працівників. У зв'язку з цим у навчальних закла-дах майбутні робітники одержують загальнотехнічні знання, інже-нери і техніки - загальнонаукову підготовку, яка дає змогу оволо-дівати більш вузькими спеціальностями.
Широкий профіль підготовки необхідний робітникам для забез-печення безперебійного функціонування складного автоматичного устаткування.
Посилюється необхідність поглиблювати і розширювати загаль-нонаукову підготовку інженерних працівників. Відомо, що науко-во-технічна революція найшвидше розвивається в ділянках стику-вання різних наук (біології, хімії, фізики, кібернетики тощо). У вза-ємодії цих наук криються величезні можливості різкого зростання ефективності витрат суспільної праці. Крім того, відбувається при-скорене оновлення науково-технічних знань, у зв'язку з чим по-трібні спеціалісти, які здатні творчо використовувати науковий по-тенціал у різних галузях.
Для використання у виробництві досягнень науково-технічної революції у багатьох випадках стає необхідною, як мінімум, середньотехнічна, а все частіше і вища освіта. Такі зміни у виробни-чому процесі ведуть до суттєвих змін у структурі витрат суспільної праці, до інтелектуалізації її.
Зростаючий динамізм технічних і технологічних нововведень у виробництві передбачає створення системи безперервної освіти кадрів. Кожний кваліфікований працівник повинен регулярно по-повнювати і оновлювати професійні знання у своїй сфері діяль-ності з урахуванням найновіших досягнень науки і техніки. Цій меті має бути підпорядковане навчання у вищих і середніх спе-ціальних навчальних закладах, на факультетах і курсах підвищен-ня кваліфікації, а також безпосередньо за місцем роботи.
Прогресивні базові нововведення - це раціоналізація діючого виробництва на основі ресурсозбереження, підвищення його тех-нологічної культури, ліквідація соціальне непривабливих робочих місць. Нові технології, передусім електронізація, комплексна авто-матизація, інформатика, біотехнологія, дають змогу здійснити ре-волюційний переворот у виробничих силах суспільства, в умовах праці і побуту, в способі життя.
Електронізація виробництва створює технологічні передумо-ви для швидкого оновлення продукції з найменшими витрата-ми праці, наближення її якісних характеристик до запитів спо-живача.
Інформатизація суспільства відкриває можливості для перемі-щення робочих місць мільйонів людей з централізованих підпри-ємств і організацій у територіальне розмежовані дільниці. Вико-ристовуючи персональні комп'ютери, багато категорій працівників матимуть можливість працювати навіть у своєму помешканні. Сут-тєво скоротяться втрати робочого часу, зменшиться навантаження на транспорт. Інформатизація супроводжується також підвищен-ням рівня автоматизації домашньої роботи.
Оскільки в сучасних умовах зростає роль праці в економіці, по-силюється тенденція до гуманізації виробництва. Вона означає не-обхідність постійно поліпшувати умови праці та безпеку її, зміцню-вати здоров'я робітників і службовців, створювати сприятливий соціально-психологічний клімат у виробничому колективі.
Корисно широко запроваджувати досягнення ергономіки - наукової дисципліни, яка комплексно вивчає людину (групу людей) і конкретні умови її трудової діяльності. Ергономіка знаходить шляхи і методи для того, щоб пристосувати виробниче середовище до особливостей і можливостей організму людини. Водночас вона полег-шує і пристосовує працю до умов сучасної технології, яка швидко змінюється, оптимізує (поліпшує) всі компоненти системи "люди-на - техніка - виробниче середовище". При цьому враховується, як діють на фізіологію і психіку людини фізичні умови праці (тем-пература, освітлення, вібрація, вентиляція, шум тощо) і як впливає режим робочого часу на біологічні ритми організму. Ергономіка аналізує темп, складність, нормування і зміст індивідуальної та гру-пової трудової діяльності, вивчає характер і особливості устатку-вання, організацію робочого місця і системи контролю за працею. В результаті продуктивність праці зростає, а здоров'я людей по-ліпшується. Підвищення продуктивності праці приводить до суттє-вих змін у зайнятості робочої сили.
У цілому розглянуті резерви збільшення обсягів застосовуваної суспільної праці визначають великі можливості розширення дже-рел суспільного багатства.

 

Библиотека Воеводина ... Главная страница   "Основи економічної теорії"_Зміст