Библиотека Воеводина _ "Міжнародна економіка. Курс лекцій" / Лазебник

Библиотека Воеводина ... Главная страница    "Міжнародна економіка. Курс лекцій" / Лазебник_ Зміст




Тексты принадлежат их владельцам и размещены на сайте для ознакомления

Розділ ІІІ. Міжнародна економічна інтеграція
3.1. Сутність і особливості міжнародної економічної інтеграції
3.2. Розвиток міжнародної економічної інтеграції

3.2. Розвиток міжнародної економічної інтеграції

Інтеграційні процеси в Європі
Однією з основних тенденцій, що визначає розвиток міжнародних економічних відносин, є формування трьохполюсної структури світової економіки, яке супроводжується посиленням інтеграційних процесів в кожному з цих регіонів світу:
Західна Європа;
Північна Америка;
Південно-Східна Азія.
Інтеграційні процеси в Європейському регіоні розпочалися після другої світової війни. А історичною датою, з якої власне й почалось об’єднання європейських країн, вважається 9 травня 1950 року. У цей день міністр закордонних справ Франції Р. Шуман запропонував підпорядкувати все виробництво вугілля та сталі в ФРН і Франції єдиному верховному керівництву.
А вже в квітні 1951 року була підписана Паризька угода про заснування Європейського об’єднання вугілля та сталі, до складу якого увійшли шість держав – Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Франція, Італія та Німеччина. Угода вступила в дію в 1953 році.
У 1957 році відбулось кількісне і якісне поглиблення інтеграції: була підписана Римська угода про створення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС), яке ґрунтувалось на митному союзі і спільній політиці, особливо в сільському господарстві.
У 1973 році до ЄЕС приєднались Данія, Ірландія та Великобританія. Планувався також вступ Норвегії, який не відбувся внаслідок національного референдуму. Гренландія була прийнята до ЄЕС як складова Данії, але вийшла з Співтовариства в 1983 році. Це рішення – результат відмови від проведення ЄЕС спільної політики риболовства. Ця політика регулює води та кількість риби, яку можна ловити у водах Співтовариства, і передбачає істотні субсидії рибній промисловості, захищаючи її від іноземної конкуренції. Її принцип, який викликає найбільших нарікань, встановлює загальний доступ до всіх місць лову риби за межами шестимильної (інколи – дванадцятимильної) прибережної зони.
У 1981 році до ЄЕС приєдналась Греція, в 1986 році – Іспанія та Португалія, в 1995 році – Австрія, Фінляндія та Швеція.
У 1993 році ЄЕС оголосило про створення спільного ринку і намір поглиблювати інтеграцію в напрямку створення економічного союзу. 
На сьогодні до складу Європейського Союзу входить 15 держав-членів.
Загальновизнаним є той факт, що успіх західноєвропейської інтеграції значною мірою був забезпечений вдалим вибором галузей, з яких розпочались процеси регіонального регулювання. Так, проведення єдиної сільськогосподарської політики дало суттєвий імпульс розвитку інтеграції не тільки в агросфері, а й у паралельних їй галузях економіки.
Адже сільське господарство – сфера, якій традиційно не притаманне планування та адміністративне регулювання. Тому успіхи об’єднання зусиль у сільському господарстві підштовхнули й інші галузі до усвідомлення корисності інтеграції. Головними завданнями спільної політики в сільському господарстві були наступні:
– забезпечення стрімкого зростання обсягів сільськогосподарського виробництва;
– забезпечення високого рівня життя сільськогосподарських виробників;
– забезпечення стабільних ринків сільськогосподарської продукції;
– забезпечення гарантованих поставок сільськогосподарської продукції;
– забезпечення прийнятних для споживача цін на сільськогосподарську продукцію.
Найважливішою складовою спільної сільськогосподарської політики став ефективний механізм ціноутворення, який полягав у встановленні мінімальних цін імпорту та мінімальних цін продажу, які гарантувались виробникові за допомогою обґрунтованих інтервенцій офіційними організаціями.
Продумана агрополітика дозволила ЄС протягом 10 – 15 років пройти шлях від чистого імпортера сільськогосподарської продукції до майже повного самозабезпечення і перетворення в «чистого другого» світового експортера сільськогосподарських і продовольчих товарів.
Не можна сказати, що єдина сільськогосподарська політика ЄС не мала недоліків. Серед них найсуттєвіші наступні:
1) виграш членів Союзу був неоднаковий, що породжувало безліч суперечливих моментів;
2) в кінці 70-х рр. ціни на продовольчі товари в країнах ЄС значно (в 2 – 3 рази) перевищили світовий рівень;
3) Євросоюз став об’єктом тиску з боку інших світових виробників продовольчих товарів.
Проте відзначені проблеми поступово знаходили своє розв’язання і через деякий час:
а) відбувалось значне зниження цін на продукцію, обсяг якої перевищував виділені квоти;
б) сталось скорочення угідь, що використовувались для сільськогосподарського виробництва;
в) було впроваджене прогресивне зниження мінімальних цін імпорту.
Інтеграція в ЄС мала також і валютні аспекти. У 1979 році було прийнято рішення про створення Європейської Валютної Системи. Головною метою її побудови було формування «зони валютної стабільності» в межах ЄС, яка конкретизувалась у наступних цілях:
1) досягнення валютної стабільності всередині ЄС;
2) спрощення конвергенції процесів економічного розвитку;
3) надання системі реальних ознак основного елемента стратегії зростання в умовах стабільності;
4) здійснення стабілізуючого впливу на міжнародні валютні та економічні взаємовідносини.
Європейська валютна система складається з трьох головних компонентів.
1. ЕКЮ – «кошика валют», в якому зібрані певні кількості валют країн-членів (залежно від долі країн-членів у ВНП ЄС, у торгівлі всередині ЄС та внеску до механізмів валютної підтримки), – виконує чотири основні функції:
■ розрахункова одиниця в механізмі обмінного курсу;
■ основа для визначення показників курсових відхилень;
■ розрахункова одиниця для операцій в межах інтервенційного та кредитного механізмів;
■ засіб розрахунку між центральними банками країн-членів.
2. механізму обмінних курсів і валютних інтервенцій.
3. кредитного механізму.
На сьогодні генеральний напрямок руху ЄС – це поступовий перехід від спільного ринку через Економічний Союз до Економічного та Валютного Союзу (1992 р. – договір про Європейський Союз чи Маахстріхтська угода, в якій зафіксовано рішення країн ЄС про створення Європейського Союзу). Цей перехід ґрунтується на спільній валютно-фінансовій політиці щодо впровадження єдиної європейської валюти. Європейська валюта – ЄВРО – з 1 січня 1999 року замінила ЕКЮ для безготівкових розрахункових операцій, а з 2002 року планується ввести її в готівковий обіг.
Переваги впровадження єдиної валюти:
1. На макроекономічному рівні єдина бюджетна дисципліна та уніфікація грошових ринків країн ЄС під «дахом» наднаціональних фінансових інститутів дозволить ефективніше боротися з інфляцією, знизити процентні ставки, а з часом – і податки;
2. Для суб’єктів господарювання єдина валюта означатиме уніфікацію грошово-кредитного та валютного регулювання, в т. ч. і фондового, на всій території ЄС, і відповідно, істотне скорочення, порівняно з багатовалютним середовищем, накладних витрат на розрахункове обслуговування операцій, термінів переказу коштів і, як наслідок, зменшення потреб в оборотному капіталі;
3. Для фізичних осіб зменшення витрат на поїздки в межах ЄС;
4. Єдина валюта спроможна більш ефективно протистояти долару та ієні, ніж нинішня «валюта змія»;
5. Посилюється вимогливість до стану фінансової системи країн, що вступають до ЄС, що спрощує для Євросоюзу проблеми, пов’язані з його розширенням* .
Для конкретизації ідеї створення спільного ринку був розроблений спеціальний план заходів з 300 пунктів щодо скасування різноманітних перешкод у торгово-економічній сфері, так звана «Біла книга». 
Основні напрями:
а) демонтаж фізичних бар’єрів співробітництва, що передбачає:
– повну ліквідацію механізму національного імпортного контролю;
– покращання процедури оформлення вантажів у межах торгівлі між країнами-членами;
– Шангенська угода про повне скасування контролю за переміщенням усіх громадян, які мешкають на території країн, що підписали цю угоду;
б) скасування технічних перешкод:
– вирівнювання норм і стандартів;
– з 1993 року кожен банк-резидент має право на виконання всіх банківських операцій в будь-якій країні-члені інтеграційного угруповання;
– дозволений продаж частин статутного фонду громадянам і компаніям країн-членів ЄС;
в) уніфікація податкової системи. Податкова сфера суттєво гальмує просування до економічного союзу. На першому етапі реформування податкової системи не стоїть завдання швидкого й жорсткого вирівнювання національних ставок податків. Основна проблема – це структура непрямого оподаткування, тобто розмежування на ПДВ та акцизи. А вже по тому – регулювання кількості національних ставок ПДВ, максимальне зближення їх рівня.
Керівні органи ЄС.
Рада Міністрів ЄС (скорочено Рада) – керівний орган ЄС, який має право приймати рішення щодо основних питань діяльності ЄС і право укладати міжнародні угоди від імені ЄС. Членами Ради є міністри закордонних справ усіх країн-учасників, але в роботі Ради беруть участь і інші члени їх уряду. Основним методом прийняття рішень є кваліфікаційна більшість у 54 і 76 голосів (країни мають від 10 до 2 голосів) і лише в обмежених випадках необхідна одностайність рішення. Постанови Ради різняться за своїм характером, обов’язковістю для виконання і способам впровадження: 
■ регламенти необхідно безпосередньо використовувати в усіх країнах,
■ директиви впроваджуються в життя через прийняття національних актів,
■ рішення стосуються лише деяких підприємств і організацій, 
■ рекомендації обов’язкової сили не мають. 
Керівники держав-учасниць ЄС на своїх зустрічах, які відбуваються двічі на рік, відомі як Європейська Рада, обговорюють у неформальних умовах найважливіші проблеми ЄС і координують політику своїх країн.
Комісія Європейського співтовариства (скорочено Комісія, КЄС) є адміністративним органом і має широкі повноваження: готує пропозиції для Ради, здійснює контроль за виконанням її постанов, приймає самостійні рішення щодо окремих питань. Штат КЄС складає близько 11 тис. осіб, місцезнаходження – Брюссель.
Європейський парламент (Європарламент) з 518 парламентарів формується шляхом загальних і прямих виборів та є консультативним органом (за виключенням бюджету, який затверджується Європарламентом). В останні роки зросла його роль у формуванні концепції розвитку ЄС. Місцезнаходження – Страсбург.
Суд ЄС – міжнародний правовий орган країн ЄС, що забезпечує, насамперед, однаковість тлумачень прийнятих в ЄС правил і норм та врегульовує пов’язані з їх використанням суперечки і претензії, в тому числі від іноземних юридичних осіб. Його рішення мають обов’язковий характер. До його складу входять 13 суддів. Місцезнаходження – Страсбург.
У грудні 1992 року країни Центральної Європи (Угорщина, Польща, Словаччина та Чехія) підписали Центральноєвропейську угоду про вільну торгівлю. Головною метою створення зони вільної торгівлі було прагнення якнайшвидше підключитися до економічної та політичної системи Європейського Союзу. У січні 1996 року до цієї угоди приєдналась Словенія, пізніше – Румунія та Болгарія.
Угода передбачала створення зони вільної торгівлі промисловими товарами протягом чотирьох років шляхом поступового взаємного скасування митних тарифів та нетарифних обмежень.
У липні 1994 року між цими країнами була укладена угода про лібералізацію торгівлі сільськогосподарськими товарами.
Результатами функціонування Центральноєвропейської зони вільної торгівлі стали:
1) стабільний та передбачуваний характер торгової політики створив сприятливі умови для іноземних інвесторів;
2) відбулось збільшення імпорту до цих країн (оскільки лібералізація експорту відбулась раніше), що спричинило проблему торгового дефіциту;
3) загострилась проблема конкурентоспроможності продукції (поки що ці країни залишаються постачальниками на зовнішньому ринку головним чином енерго- та матеріалоємних виробів з невисоким рівнем обробки та екологічно шкідливих продуктів).

Інтеграційні процеси в Північноамериканському регіоні
Північноамериканський регіон включає США, Канаду та Мексику. За масштабами ВНП він близький до показників Західної Європи.
Механізм регіонального господарського комплексу США – Канада формувався протягом декількох десятиліть спочатку на мікроекономічному, міжфірмовому рівні.
У 1965 році США і Канада уклали угоду про безмитну торгівлю автомобілями і запчастинами. Результат – раціоналізація виробництва в автомобільній промисловості Канади.
У 1988 році відбулось підписання міждержавної Американо-Канадської угоди про вільну торгівлю. Реалізація угоди була розрахована на 10 років.
Зміст угоди:
– відміна обмежень у торгівлі товарами та послугами. У торгівлі послугами передбачалось взаємне надання компаніям національного режиму в туризмі, на транспортні, телекомунікаціях, комп’ютерних та фінансових послугах;
– створення механізму врегулювання суперечностей;
– лібералізація обмежень на інвестиції США в Канаді (скасування обмежень на іноземну власність у кредитно-фінансовий системі Канади і для канадських банків у США).
Життя довело ефективність інтеграційного процесу між США та Канадою і 1 січня 1994 р. була підписна угода про створення Північноамериканської зони вільної торгівлі (НАФТА): до союзу США – Канада приєдналась Мексика. Стратегічно НАФТА планує рухатись в тому ж напрямі, що й ЄС. Вона орієнтована на створення єдиного континентального ринку для вільного переміщення товарів, послуг, капіталу та робочої сили.
Специфіка Північноамериканської інтеграції:
1) в межах НАФТА не створені спеціальні органи, які регулюють співробітництво;
2) має місце асиметричність економічної взаємозалежності США, Канади та Мексики, обумовлена домінуючим положенням США і слабою інтеграцією Канади та Мексики. Наприклад, для Мексики в прямих іноземних інвестиціях канадських компаній складає 7 %. Аналогічний показник для мексиканських фірм – 2 %. Канада та Мексика, перш за все, не партнери, а конкуренти на американському ринку.
На початку 90-х рр. Президент США Дж. Буш проголосив «Ініціативу для Америки», згідно якої передбачається створення зони вільної торгівлі «від Аляски до Огненої Землі» (до 2005 року). 

Співробітництво в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні
Цей регіон більший за територією та кількістю населення від інших центрів світової економіки. На сьогодні – це зона найдинамічнішого економічного розвитку. Відсутність чіткого інституційного оформлення даного угруповання унеможливило наявність загальновизнаних поглядів стосовно держав, які входять до цього регіону. Якщо виходити чисто з географічних позицій, то можна сказати, що Азіатсько-Тихоокеанський регіон (АТР) включає Японію, Китай, НІС та АСЕАН.
НІС – нові індустріальні країни: Південна Корея, Тайвань, Гонконг (з 1 липня 1997 року перейшов під юрисдикцію Китаю), Сингапур. 
АСЕАН – асоціація держав Південно-Східної Азії. Створена в 1967 році. шляхом підписання міністрами закордонних справ Індонезії, Малайзії, Таїланду, Філіппін та Сингапуру Бангкокської декларації. У 1976 році Бангкокська декларація була доповнена Договором про дружбу та співробітництво в Південно-Східній Азії та Декларацією АСЕАН, підписаними в Балі в 1976 році. 
На сьогодні АСЕАН налічує 9 країн-членів (крім вищеназваних приєднались до асоціації Бруней, В`єтнам, Камбоджа, Лаос) та дві країни, які мають статус спостерігачів – М’янма та Папуа-Нова Гвінея. 
Цілями створення інтеграційного об’єднання були:
■ прискорення економічного зростання, соціального прогресу та культурного розвитку країн шляхом об’єднання зусиль на основі рівності і партнерства;
■ сприяння збереженню миру та стабільності в регіоні на основі поваги принципів справедливості і верховенства закону у відносинах між державами;
■ сприяння активному співробітництву і взаємодопомозі в економічній, соціальній, культурній та науково-технічній сферах;
■ надання допомоги один одному у вигляді послуг та навчання в сфері загальної освіти, професійної підготовки, техніки та адміністративного управління;
■ зміцнення співробітництва з метою найефективнішого використання сільськогосподарського та промислового потенціалу, зростання обсягів зовнішньої торгівлі, вдосконалення комунікацій та підвищення рівня життя;
■ взаємодія в сфері науки та освіти;
■ зміцнення співробітництва з існуючими міжнародними та регіональними організаціями, які мають подібні цілі.
Проголошені наміри для практичної реалізації мають подолати в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні низку проблем:
– різницю у звичаях та культурі країн-членів об’єднання;
– різницю мов;
– різницю релігій;
– істотні відмінності в рівні економічного розвитку країн регіону.
Напрямками регіональної інтеграції на базі АСЕАН є наступні:
1) ринковий. Поетапне створення зони вільної торгівлі шляхом потоварного зниження тарифів або загальних скорочень їх розмірів;
2) ринково-інструментальний. Поєднання торгової лібералізації з використанням деяких видів міждержавного регулювання.
Результати інтеграції:
– АСЕАН – авторитетна політична організація;
– в економічному відношенні результатів інтеграційного співтовариства небагато: розповсюдження зовнішньоторговельних пільг практично не вплинуло на торгові потоки між країнами;
– відсутність динаміки у промисловому співробітництві, створенні спільних підприємств, які б працювали на всю зону;
– значна частина зовнішньої торгівлі припадає на країни, що розташовані поза АСЕАН: США та Японію;
– парадокс полягає в тому, що країни-члени угруповання розвивались досить динамічно.
На Сингапурській нараді на найвищому рівні АСЕАН у січні 1991 року сторони ще раз домовились про розвиток співробітництва. Поставлене завдання створити до 2007 року зону вільної торгівлі.

Інтеграційні процеси в Південній Америці
З історичних та географічних причин економіка Південної Америки розвивалась переважно на узбережжі. Відсутність розвинутого транспортного сполучення між країнами (несприятливий рельєф) створили ускладнення для інтеграції, на відміну від компактної території Західної Європи.
Більшість латиноамериканських країн у 80-ті роки проводили політику «відкритої економіки», але це не принесло їм відчутних результатів, оскільки знижувались ціни на сировину і необхідно було обслуговувати зовнішній борг.
Нова концепція інтеграції як основа для розвитку зв’язків Латинської Америки з іншими регіонами світу, отримала назву концепції «відкритого регіоналізму», тобто інтеграції, що ґрунтується на низьких митних бар’єрах та більш відкрита для світового ринку. 
Причини прискорення інтеграції в регіоні:
1) конкуренція в торгівлі, з одного боку, та зростання доходів від використання нових технологій та інвестицій, з іншого боку, стимулювали створення більш крупних і відкритих ринків.
2) лібералізація зовнішньої торгівлі в 80-х роках.
3) радикальний перегляд механізмів інтеграції в регіоні.
Латиноамериканська асоціація інтеграції (ЛАІ) – одне з великих інтеграційних об’єднань у регіоні. Включає 10 країн Південної Америки – Аргентину, Болівію, Бразилію, Венесуелу, Колумбію, Парагвай, Перу, Уругвай, Чилі, Еквадор та Мексику. Була створена згідно з Договором Монтевідео, підписаному в 1980 році. Цей договір створив загальні правові межі для регіональної інтеграції та надав державам-членам можливість вести переговори і укладати угоди щодо різноманітних економічних питань, що представляють взаємний інтерес. ЛАІ замінила Латиноамериканську асоціацію вільної торгівлі (ЛАВТ), створену згідно з «Угодою Монтевідео» 1960 р. Тоді була створена жорстка тарифна система, яка в ряді випадків себе не виправдовувала, а з позиції сьогоднішнього дня була просто невигідною. Країни повинні були надати режим найбільшого сприяння для всіх країн ЛАВТ, а не тільки своїм партнерам, що в подальшому могло б привести до двосторонньої вигоди. На практиці країни перестали пропонувати своїм пріоритетним партнерам товари за пільговими тарифами, оскільки це автоматично розповсюджувалось і на інших членів ЛАВТ. Це стало спричиняти збитки національним економікам з боку конкурентів з інших країн. 
Тому «Угода Монтевідео» через 20 років була переглянута і згідно нових умов передбачала укладання торгових угод з декількома або навіть з однією країною. Було констатовано, що загальне зниження тарифів не служить цілі латиноамериканської інтеграції, яка повинна поглиблюватись поетапно.
Іншим великим інтеграційним угрупованням континенту є МЕРКОСУР (Mercado Comun del Sur) – спільний ринок країн Південного конусу. Створений в 1991 році. Налічує чотирьох повноправних – Аргентину, Парагвай, Уругвай, Бразилію та двох асоційованих членів – Болівію та Чилі.
Це найбільший інтегрований ринок Латинської Америки, де сконцентровано: 
– 45 % населення (більше 200 млн.); 
– 50 % сукупного ВВП (більше 1 трлн. дол. США);
– 40 % прямих зарубіжних інвестицій;
– 60 % сукупного товарообігу;
– 33 % зовнішньої торгівлі регіону.
Для керівництва процесом інтеграції в 1994 році були створені такі інституції:
– Рада спільного ринку (в складі міністрів закордонних справ);
– Група спільного ринку – виконавчий орган, який постійно функціонує і має адміністративний секретаріат із штаб-квартирою в Монтевідео;
– 10 технічних комісій, які підпорядковані групі спільного ринку і займаються питаннями торгівлі, митного регулювання, технічних норм, валютно-фінансової політики, макроекономічної політики, наземного та морського транспорту, промислової технології, сільського господарства та енергетики.
Відзначимо, що МЕРКОСУР – об’єднання, яке стабілізуючим чином впливає на економіку країн-членів блоку. Так, стримування інфляції здійснювалось зростанням імпорту, а регулювання тарифної політики сприяло «гальмуванню» темпів економічного падіння.
Проте, незважаючи на наявність істотних позитивних здобутків, на шляху розвитку цього інтеграційного об’єднання чимало проблем, серед яких можна виділити такі:
а) не досягнута мета повної відміни тарифів у внутрішньорегіональній торгівлі. Учасники МЕРКОСУР домовились тимчасово на перехідний період (до 2000 року) зберегти значну кількість виключень із загального режиму Так, Уругвай має 950 тимчасових виключень з безмитної торгівлі між країнами-членами МЕРКОСУРу, Аргентина – 221, Бразилія – 28, Парагвай – 272;
б) не вдалось узгодити в намічені терміни і єдині зовнішні тарифи на імпорт товарів з країн, що не входять до МЕРКОСУР;
в) не завершена робота по відміні нетарифних обмежень.
У цілому перспективи МЕРКОСУР оцінюються як сприятливі.
Інші інтеграційні об’єднання континенту:
– Андський пакт (Болівія, Венесуела, Колумбія, Перу, Еквадор). 
– Центральноамериканський спільний ринок (Гватемала, Гондурас, Коста-Рика, Нікарагуа, Сальвадор).
– КАРИКОМ або Карибське співтовариство (налічує 14 англомовних країн Карибського басейну) – досить розвинуте інтеграційне угруповання, має низку єдиних зовнішніх тарифів.

Інтеграційні процеси в Африці
Почались у 60-х роках після здобуття незалежності багатьма країнами континенту – колишніми колоніями.
Інтеграція на Африканському континенті відбувається в дуже складних умовах. Що конкретизується в наступному:
1) різний рівень економічного розвитку країн континенту;
2) загальний низький рівень економіки (на початку 90-х рр. з сорока найменш розвинутих країн світу двадцять п’ять були розташовані в Африці);
3) велика кількість міжнародних організацій економічного та фінансового профілю, які виступають за розвиток інтеграції (близько 40);
4) вплив на розвиток інтеграційних процесів колишніх метрополій (угруповання франкомовних, англомовних країн);
5) розвиток інтеграції відбувається переважно в межах окремих галузей:
ОМВГ – організація по освоєнню басейну річки Гамбія;
ОМВС – організація по освоєнню басейну річки Сенегал;
– організація по експлуатації та розвитку басейну річки Катери;
– Африканська лісопромислова організація;
– Міжнародний союз країн-виробників какао;
– Асоціація з розвитку рисоводства в Західній Африці.
6) значний вплив ТНК (у 80-ті рр. світовим співтовариством значною мірою були відрегульовані підходи ТНК до співробітництва).

Інтеграційні угруповання в Африці
Існує Договір (травень 1994 р.) про поетапне створення (в шість етапів протягом 34 років) Африканського економічного співтовариства (АФЕС). Головними елементами АФЕС є вже існуючі субрегіональні угруповання, головна увага в перші 20 років має бути спрямована на їх зміцнення і посилення скоординованості.
Економічне співтовариство Західно-Африканських держав (ЕКОВАС), метою якого є поетапне створення спільного ринку в регіоні. ЕКОВАС створене в 1975 році, до його складу входить 16 країн. У 1995 році на черговому самміті ЕКОВАС було проголошено про наміри подальшої активізації співробітництва та поглиблення інтеграції в напрямку введення до 2006 року єдиної валюти.
1993 рік, в м. Кампала (Уганда) – підписана Угода про перетворення зони преференційної торгівлі країн Східної та Північної Африки (ЗПТ) у Спільний ринок Східної та Північної Африки (КОМЕСА), в планах якого – формування Спільного ринку до 2000 року, Валютного союзу – до 2020 року. До КОМЕСА входить 16 країн.
Співтовариство розвитку Півдня Африки (САДК) налічує 12 держав-членів. Розвиток співробітництва йде за принципом «гнучкої геометрії» і різнотемповості інтеграційних процесів всередині співтовариства. Намічено:
– створити єдину енергосистему країн Півдня;
– спільно використовувати водні ресурси;
– створити спеціальні органи з питань фінансування та інвестицій, а також з питань праці і зайнятості;
– активізувати зусилля щодо створення до 2000 року на Півдні Африки зони вільної торгівлі;
– визначились основні «донори» – Скандинавські країни, які нададуть до 50 % зовнішнього фінансування;
– поступова уніфікація підходів щодо створення прийнятного для всіх інвестиційного клімату, податкового та митного законодавства.
5. Митний та економічний союз Центральної Африки (ЮДЕАК), до складу якого входить 6 країн (існує понад 30 років з 1967 р.). Для цього інтеграційного угруповання характерним є:
– впровадження єдиного зовнішнього митного тарифу;
– на основі спільної участі країн ЮДЕАК в «зоні французького франку» створення Валютного союзу Центральної Африки, центральним інститутом якого є Банк держав Центральної Африки (випускає єдині для всіх учасників платіжні засоби).
Проблемними для розвитку даного угруповання (як і для більшості африканських інтеграційних об’єднань) є наступні моменти:
1) різний рівень економічного розвитку країн;
2) однорідність і слабку диверсифікацію національних економік;
3) нерозвиненість інфраструктури;
4) політична нестабільність в деяких країнах-членах.

<< 3.1. Сутність і особливості міжнародної економічної інтеграції
Список рекомендованої літератури  >>

Библиотека Воеводина ... Главная страница    "Міжнародна економіка. Курс лекцій" / Лазебник_ Зміст