Библиотека Воеводина _ "Міжнародна економіка. Курс лекцій" / Лазебник

Библиотека Воеводина ... Главная страница    "Міжнародна економіка. Курс лекцій" / Лазебник_ Зміст




Тексты принадлежат их владельцам и размещены на сайте для ознакомления

Розділ ІІІ. Міжнародна економічна інтеграція
3.1. Сутність і особливості міжнародної економічної інтеграції
3.2. Розвиток міжнародної економічної інтеграції

3.1. Сутність і особливості міжнародної економічної інтеграції

Об’єктивні підвалини та теоретичні засади міжнародної економічної інтеграції
Інтеграція в перекладі з латинської означає взаємопереплетіння, об’єднання окремих частин в єдине ціле.
Міжнародна економічна інтеграція – це етап у процесі розвитку міжнародного поділу праці, для якого характерним є утворення однорідного, внутрішньоєдиного господарського організму, що охоплює декілька країн, виникнення цілісності відокремленого комплексу держав. Хронологічно інтеграційний тип міжнародних економічних відносин почав формуватися після другої світової війни.
В основі інтеграції лежать об’єктивні потреби розвитку продуктивних сил.
У загальному вигляді об’єктивну причину міжнародної економічної інтеграції можна визначити як необхідність подолання суперечності між очевидними реальними вигодами для підприємств від участі в міжнародному поділі праці та негативними факторами міжнародної економічної взаємодії – територіальною віддаленістю, меншою мобільністю факторів виробництва і ресурсів, митних та валютних обмежень тощо.
Об’єктивно подолати цю суперечність можливо двома шляхами:
1) створенням і розвитком ТНК;
2) міждержавними узгодженими заходами щодо цілеспрямованого формування світогосподарського ринкового (економічного, правового, інформаційного, політичного, психологічного) простору в крупних регіонах світу.
Поєднання цих двох напрямків і забезпечило перехід до вищого, більш ефективного та перспективного стану міжнародних економічних відносин — міжнародної економічної інтеграції.
Інтеграційні процеси за своєю природою – явище складне та суперечливе. Їх розгортання та розвиток може бути зумовлене:
а) економічними;
б) політичними чинниками.
Економічні чинники міжнародної економічної інтеграції виступають першопричиною інтеграції, як правило, коли мова йде про інтеграційні процеси серед високорозвинених країн.
Внаслідок розвитку міжнародних ринків товарів та послуг, капіталів та трудових ресурсів господарські системи таких країн перетворюються на єдине ціле. У результаті внутрішні державні заходи щодо економічного регулювання здійснюють активний вплив на економіку і господарську політику інших країн, особливо тих, з якими їх пов’язують тісні економічні зв’язки (підтримка рівня позичкового проценту, державні субсидії окремим галузям економіки, рівні податків, внутрішні ціни, заробітна плата, технічні стандарти).
Це спричиняє об’єктивну потребу в узгодженні на державному рівні основних цілей і методів регулювання не тільки зовнішньоекономічних зв’язків, але і тих аспектів національної внутрішньогосподарської політики, які торкаються економічних інтересів інших держав. Таке узгодження поділяється на два види:
1) передбачає координацію зусиль щодо знищення перешкод на шляху міжнародного руху товарів, капіталів та послуг;
2) передбачає узгодження цілей, інструментів і створення інститутів для здійснення групою країн спільної економічної політики.
У загальному вигляді інтеграція промислово розвинутих країн виступає як функція вже досягнутого ними високого рівня розвитку продуктивних сил. Для них юридичне закріплення факту створення міждержавних економічних угруповань спричиняє виникнення нових джерел економічного зростання, що пов’язане з:
а) доступом до розширеного ринку, який охоплює декілька країн;
б) об’єднанням виробничих ресурсів з метою полегшення концентрації їх в обраних галузях;
в) ефективною спеціалізацією в сфері науково-технічних досліджень;
г) подоланням обмеженості в інженерно-інформаційній діяльності.
Результат – зміцнення економічних та політичних позицій цієї групи держав. Щоправда, скептики стверджують, що нерідко окрема країна, нікуди не інтегрована, може досягти аналогічних успіхів, а інколи й вищих, якщо використовує односторонні заходи щодо лібералізації зовнішньоторговельної діяльності.
Політичні чинники виступають першопричиною інтеграції, коли мова йде про інтеграційні процеси серед країн, що розвиваються. У 60-ті роки майже у всіх регіонах «третього світу» стали виникати торговельно-економічні угруповання. Їх нараховується більше 50.
Інтеграція для країн, що розвиваються, – це основний засіб економічного зростання. Що більш конкретно означає:
– проведення індустріалізації;
– створення оптимальної структури господарства;
– диверсифікацію зовнішньоекономічних зв’язків;
– послаблення залежності від колишніх метрополій. 
Але більш як 40-річний досвід функціонування інтеграційних союзів серед країн, що розвиваються, показав, що в жодному з них рівень реальної взаємозалежності національних господарств не сформував інтеграційних комплексів, подібних до тих, які були створені в індустріально розвинутих країнах.
Серед причин, які стримують досягнення намічених інтеграцією цілей в країнах «третього світу», можна виділити:
а) суперечність з принципами ринкових відносин;
б) внутрішні особливості економіки кожної окремої країни (низький рівень розвитку продуктивних сил, монокультурність);
в) характер взаємозв’язку держав, що інтегруються (недостатній розвиток інфраструктури, низька міра взаємодоповнення, нестача фінансових ресурсів);
г) фактори зовнішні (фінансова залежність від промислово розвинутих країн, контроль ТНК над експортним виробництвом та зовнішньою торгівлею);
д) політична нестабільність.
Усе вищеназване свідчить про те, що економічна інтеграція у світі, що розвивається, значною мірою є інтеграцією потенційною, чи передінтеграцією.
У таких умовах більш плідною є, так звана, вертикальна інтеграція: між розвинутими країнами та угрупованнями країн, що розвиваються.
Оскільки процеси міжнародної економічної інтеграції розвиваються під впливом двох основних чинників (політичних та економічних), то і теоретичні концепції міжнародної економічної інтеграції поділяються на два блоки. Одна група науковців ототожнює інтеграцію з нерегульованим розвитком міжнародних економічних зв’язків, який відбувається незалежно від регулюючих заходів держав. Інші – визнають інтеграційними лише процеси, що відбуваються в межах офіційно оформлених економічних союзів під офіційно проголошеним цілеспрямованим впливом урядів держав, що інтегруються. 
Тобто, дискусійним є питання щодо співвідношення регулюючих та ринкових засад, політики та економіки в міжнародних інтеграційних процесах, що має велике значення при оцінці сутності та перспектив інтеграції в кожному конкретному випадку.

Сутність міжнародної економічної інтеграції
Міжнародна економічна інтеграція означає взаємопристосування національних економік, підключення їх до єдиного процесу відтворення. Це передбачає певну територіальну, економічну, структурну, технологічну спорідненість країн-учасниць міжнародної інтеграції і пояснює її регіональний характер.
Сукупність нижчезазначених чинників:
– участь в міжнародному поділі праці;
– спорідненість економічних структур;
– технологічна подібність країн-партнерів;
– близькість споживчих переваг 
формується, як правило, в регіональному масштабі і просуває світогосподарські зв’язки до інтеграційного типу розвитку. Регіональний характер міжнародної економічної інтеграції пов’язується також з тим, що інтернаціоналізація виробництва здійснюється нерівномірно і передумови для інтеграції складаються в першу чергу в тих регіонах, де найбільш тісні економічні зв’язки. 
Ознаками інтеграції є:
1) взаємопроникнення і переплетіння національних виробничих процесів;
2) широкий розвиток міжнародної спеціалізації і кооперації у виробництві, науці, техніці на основі найбільш прогресивних їх форм;
3) глибокі структурні зрушення в економічних системах країн-учасниць;
4) необхідність цілеспрямованого регулювання інтеграційного процесу, розробка скоординованої економічної стратегії та політики;
5) регіональність територіальних масштабів. 
Інтеграційний процес охоплює такі ланки економічної системи:
• виробництво;
• сферу обігу;
• сферу прийняття рішень .
Вищеназвані ланки відтворювальної системи характеризуються неоднаковою здатністю брати участь в інтеграційному процесі. Найлегше вони відбуваються в сфері обігу, складніше – у сфері виробництва, дуже складно – у валютній сфері.
Міжнародна економічна інтеграція функціонує на наступних рівнях:
1) приватнокорпораційному (інтеграція на міжфірмовому, мікроекономічному рівні).
2) державному, державно-корпораційному (інтеграція на макроекономічному рівні).
Ці рівні існують поряд, тісно переплітаючись та взаємодоповнюючи один одного. Перевага однієї з форм не виключає іншу, а навпаки, передбачає її підтримку. При цьому чітко проявляється дія тенденції до посилення державного регулювання взаємних економічних зв’язків.

Види торгово-економічних союзів
Розвиток інтеграційних процесів передбачає певне їх правове закріплення або інституціоналізацію. Основними типами торгово-економічних союзів є:
1) зона вільної торгівлі;
2) митний союз;
3) спільний ринок;
4) економічний союз;
5) повна економічна інтеграція.
Це – п’ять щаблів чи п’ять послідовних етапів розвитку інтеграційних процесів.
Відзначимо, що в сучасному світі лише одне міжнародне інтеграційне угруповання пройшло реально чотири етапи – Європейський союз. Інші інтеграційні об’єднання поки що пройшли в своєму розвитку 1-й та 2-й етапи.
При створенні зони вільної торгівлі учасники домовляються про взаємне скасування митних тарифів та квот. Разом з тим по відношенню до країн-нечленів об’єднання кожен учасник зони вільної торгівлі має право проводити власну політику.
Як правило, конкретні угоди передбачають створення зони вільної торгівлі промисловими товарами протягом обумовленого терміну (декількох років) шляхом поступового зменшення та скасування мита та інших нетарифних обмежень. По відношенню до сільськогосподарських товарів лібералізація носить обмежений характер.
Відмінність митного союзу від зони вільної торгівлі полягає в тому, що його учасники не тільки скасовують тарифи і квоти в торгівлі між своїми країнами, а й проводять узгоджену зовнішньоторговельну політику щодо третіх країн (єдиний зовнішній митний тариф).
Відзначимо, що митний союз – більш досконала, порівняно з зоною вільної торгівлі, інтеграційна структура. У межах митного союзу відбуваються істотні зміни в структурі виробництва і споживання країн-учасниць. По-перше, єдиний зовнішній митний тариф регулює товарні потоки. По-друге, спричиняє переорієнтацію ресурсів, зміни в структурі виробництва і споживання. Використання єдиного зовнішнього митного тарифу може призвести до наступних наслідків :
1) якщо зовнішній тариф на певний товар встановлюється вище середнього тарифу, що існував до виникнення інтеграційної структури, то країнам-членам митного союзу потрібно відмовитись від дешевшого зовнішнього товару на користь внутрішньосоюзних ресурсів;
2) якщо зовнішній тариф встановлюється нижче існуючого, то відбувається переорієнтація зовнішньої торгівлі країн-членів об’єднання на ринки третіх країн.
Досвід показує, що регулювання зовнішнього тарифу в цілому сприяє розвиткові ринку товарів та послуг. Відбувається зниження або уповільнення зростання цін, посилюється конкуренція між товаровиробниками і постачальниками імпортних товарів. Маніпулювання із зовнішнім митним тарифом дозволяє створити сприятливі умови для залучення іноземних інвестицій. Важливе значення для ефективного функціонування митного союзу має наявність в його складі однієї-двох крупних держав. 
Відзначимо, що функціонування митного союзу потребує наявності певних регулюючих інститутів, оскільки:
а) перехід до спільних митних тарифів потребує перегляду підходів щодо розвитку багатьох галузей національної економіки в кожній країні;
б) виникає потреба в координації розвитку окремих галузей на макроекономічному рівні;
в) виникає потреба в переговорах з приводу узгодження не тільки митно-тарифної політики, а й координації та пристосування внутрішніх ринків до зміни економічної ситуації;
Відзначимо, що функціонування митного союзу не передбачає уніфікації митної політики абсолютно для всіх товарів, що виробляються і споживаються. У сферу інтеграційної діяльності поступово підключаються різні галузі.
Третім етапом у розвитку міжнародної економічної інтеграції є спільний ринок. На сьогодні цей тип торгово-економічних союзів реалізований в ЕС, на досвіді якого зроблені практичні і теоретичні висновки (ЕС оголосив про створення спільного ринку в 1993 р.).
До тих характеристик, які притаманні митному союзу, даний тип передбачає скасування перешкод для вільного переміщення між країнами всіх факторів виробництва. Досвід показує, що створення спільного ринку передбачає узгодження наступного кола питань:
• розробка спільної політики розвитку окремих галузей та секторів економіки. Їх вибір здійснюється, виходячи з їх значення для наступного закріплення інтеграції та соціального резонансу після прийняття відповідних заходів (в ЕС такими секторами були сільське господарство та транспорт);
• формування спільних фондів сприяння соціальному та регіональному розвитку, орієнтованих на задоволення «потреб на місцях», які б дозволили реально відчути переваги інтеграції;
• впровадження системи заходів для запобігання порушенню норм, які регулюють конкуренцію. Тим самим обумовлюється необхідність формування спеціальних органів управління та контролю. В ЕС це – Європарламент, Рада Міністрів, Єврокомісія, Суд, Рада Європи.
Створення економічного союзу передбачає, крім ознак, притаманних спільному ринку, проведення країнами-членами узгодженої економічної політики. Теоретичних розробок, які стосуються проблематики створення та функціонування економічного союзу, дуже мало, практично відсутній досвід для узагальнень і висновків. 
Єдиний приклад – інтеграційне угруповання країн Західної Європи – Європейський союз, який, до речі, ще повною мірою не сформований. У практиці функціонування ЄС основні напрямки політики країн-членів та Союзу визначаються спільно у вигляді рішень Ради Міністрів, який також контролює хід економічного розвитку кожної країни і Союзу в цілому. У випадках невідповідності економічної політики певної країни основним напрямкам ЕС, Рада Міністрів приймає відповідні рішення.
Для досягнення повної економічної інтеграції необхідно не просто узгодження, а проведення практично єдиної економічної політики, яка потребує уніфікації законодавчої бази з таких напрямів:
а) податкового, що передбачає ідентичні рівні податків у всіх країнах, що входять до угруповання;
б) стандартизації (наприклад, для консервантів, що входять до складу продуктів харчування, вимог щодо токсичності вихлопних газів, розміру обладнання)
в) спільних правил техніки безпеки;
г) трудового (правила прийому на роботу та звільнення, єдиний пенсійний вік);
е) відношення до різних форм злиття та поглинання фірм;
є) антимонопольного;
ж) правил створення і реєстрації нових фірм;
з) монетарного (наявність єдиного Центрального банку, єдиної валютної системи з єдиною валютою);
и) відмова в рішеннях, що приймаються відповідними урядовими структурами, від протекціонізму і будь-яких форм преференцій щодо національних суб’єктів господарювання.

Економічні наслідки вступу країн до торгово-економічних союзів
Приєднання будь-якої країни до торгово-економічного союзу, безумовно, здійснює певний вплив на параметри її економічного функціонування.
Виділяють два основних напрямки, за якими здійснюється дослідження наслідків входження держав до інтеграційних угруповань:
• статичний;
• динамічний аналіз.
У межах статичного аналізу можна прослідкувати два варіанти наслідків вступу до торгово-економічних союзів:
• потокоутворюючий ефект,
• потоковідхиляючий ефект.
Потокоутворюючий ефект означає переключення, внаслідок приєднання до інтеграційного угруповання, її попиту і, відповідно, споживання від виробника з вищими витратами до виробника з нижчими витратами (мова йде про витрати на виробництво, а транспортні витрати та витрати трансакцій вважаються рівними 0)
Розглянемо таку ситуацію за допомогою графіку (рис.3.1).

Рис.3.1. Наслідки приєднання країни до інтеграційного об’єднання. Потокоутворюючий ефект.

Припустимо, що країна Х не входить до інтеграційного угруповання. У країні Х виробляється певний товар. Умови виробництва цього товару не найкращі. Щоб захистити національне виробництво від іноземної конкуренції в країні Х введено мито на імпорт. За таких умов країна Х виробляла даний товар в обсязі Q1, а споживала в обсязі Q2, імпортуючи (Q2 - Q1).
Після приєднання до інтеграційного угруповання в країні Х відмінено мито на імпорт, і рівень ціни на товар знизився на розмір мита за рахунок того, що тепер країна Х імпортує цей товар від найкращого виробника. Споживання цього товару виросло до Q3, а виробництво скоротилось до Q4. Обсяг імпорту збільшився.
Розглянемо, хто в цій ситуації виграв, а хто програв?
Очевидно, що зниження ціни спричинить зростання рівня споживання в обсязі, який дорівнює сумі площ (1 +2+3+4). А виробники товару з країни Х матимуть збитки, пов’язані із скороченням випуску (1). Збитки понесе також бюджет (3), оскільки він не одержує надходжень у вигляді мита. Таким чином, приєднання країни Х до інтеграційного угруповання дасть їй чистий виграш у вигляді (2 + 4).
Потоковідхиляючий ефект означає спричинене приєднанням до інтеграційного об’єднання переключення попиту від виробника за межами об’єднання, який має нижчі витрати, до виробника, який має вищі витрати, але є членом інтеграційного об’єднання. 
На графіку 3.2. зображені наслідки приєднання країни до інтеграційного об’єднання у випадку виникнення потоковідхиляючого ефекту. Припустимо, що країна Х не входить до інтеграційного угруповання. Вона випускає певний товар в обсязі Q1, а споживає в обсязі Q2. Імпорт становить (Q1 - Q2). У країні Х встановлені єдині ставки імпортного мита для всіх імпортерів. Тому в найкращому положенні був той імпортер, в якого витрати нижчі.

Рис.3.2. Наслідки приєднання країни до інтеграційного об’єднання. Потоковідхиляючий ефект.

Припустимо, що країна Х входить до інтеграційного об’єднання. За цих умов імпортне мито щодо країн-партнерів скасовується. Припускаємо також, що виробник, в якого найнижчі витрати на виробництво даного товару, не входить до інтеграційного угруповання. За цих умов товар, що виробляється у країнах-членах угруповання, для споживачів країни Х виявляється дешевшим від виробленого найефективнішим способом, оскільки останній підлягає митному обкладенню.
Тобто (P + tariff) > P, хоча P < P1.
Таким чином, відбулась переорієнтація на виробника, чиї витрати вищі. У результаті споживчий надлишок збільшився на суму (1+2+3+4). Виробники країни Х понесли збитки (1). Втрати бюджету склали – (3+5). Сумарний ефект становить:
(1+2+3+4) - (1+3+5) = (2+4) - (5).
Тобто результат (загальний сукупний виграш матиме місце чи загальні сукупні збитки) залежатиме від співвідношення (2+4) та (5).
Відзначимо, що потоковідхиляючий варіант матиме місце за умов, коли імпортне мито по відношенню до країн-нечленів угруповання буде занадто високим, або якщо різниця у витратах виробництва даного товару всередині і за межами об’єднання невелика. У цьому випадку скасування навіть невисоких митних ставок зробить його виробництво всередині об’єднання дешевшим порівняно з виробництвом за межами об’єднання.
Недолік статичного аналізу полягає в тому, що одним із його припущень є незмінне положення кривих попиту і пропозиції в умовах зміни характеру і напрямку експортно-імпортних операцій.
У реальній же дійсності, якщо країна приєднується до інтеграційного об’єднання, то криві попиту і пропозиції зміщуються. Тобто приєднання до інтеграційних угруповань значно різноманітніше за своїми наслідками, ніж це було показано в межах статичного аналізу.
З точки зору динамічного аналізу можна виділити наступні переваги приєднання країни до інтеграційного об’єднання:
1) збільшення розміру ринку дозволить вітчизняним фірмам одержувати ефект від збільшення масштабів виробництва (що має особливе значення для невеликих країн);
2) зовнішня економія. Мова йде про те, що розширення міжнародної торгівлі спричиняє вдосконалення інфраструктури країн-учасників союзу, що, в свою чергу, скорочує витрати на експортно-імпортні операції;
3) позиція кожної країни-члена інтеграційного угруповання як учасника різноманітних торгових та економічних переговорів є більш виграшною порівняно з позицією окремої країни, що не входить до жодного з об’єднань. Це дозволяє забезпечити країнам-членам певні переваги;
4) більша конкуренція між країнами-учасниками союзу стимулює ділову активність та послаблює рівень монополізації;
5) приєднання до інтеграційних угруповань сприяє швидкому розповсюдженню інформації та передової технології.
У межах динамічного аналізу досліджуються не тільки позитивні, але й негативні наслідки приєднання країни до інтеграційного об’єднання. До них можна віднести:
1) певний збіг обставин може спричинити відтік ресурсів з менш розвинутих країн до більш розвинутих в економічному відношенні членів союзу;
2) може відбутися розповсюдження олігополії з однієї країни на всю територію інтеграційного об’єднання;
3) може виникнути ефект втрат від збільшення масштабів виробництва, пов’язаний з виникненням занадто великих компаній, що стають занадто забюрократизованими і тому неефективними;
4) країнам-членам інтеграційного об’єднання необхідно частину своїх бюджетів витрачати на функціонування інтеграційного об’єднання.

<< 2.5. Світова валютна система та міжнародні розрахунки
3.2. Розвиток міжнародної економічної інтеграції  >>

Библиотека Воеводина ... Главная страница    "Міжнародна економіка. Курс лекцій" / Лазебник_ Зміст