Библиотека Воеводина _ "Міжнародна економіка. Курс лекцій" / Лазебник



Библиотека Воеводина ... Главная страница    "Міжнародна економіка. Курс лекцій" / Лазебник_ Зміст




Тексты принадлежат их владельцам и размещены на сайте для ознакомления

Розділ ІІ. Форми міжнародних економічних відносин
2.1. Міжнародна торгівля
2.2. Міжнародний рух капіталу
2.3. Міжнародна міграція трудових ресурсів
2.4. Міжнародна передача технологій
2.5. Світова валютна система та міжнародні розрахунки

2.1. Міжнародна торгівля

Сутність та характерні ознаки міжнародної торгівлі
Міжнародна торгівля посідає особливе місце в складній системі світовогосподарських зв’язків. Вона опосередковує практично всі види та форми міжнародного співробітництва, включаючи спільну підприємницьку діяльність різнонаціональних суб’єктів, міжнародний трансферт технологій тощо.
Як історично, так і логічно інтернаціоналізація світовогосподарського життя почалась зі сфери товарного обігу. Від епізодичних варіантів міжнародного обміну товарами (без посередництва грошей) світова торгівля еволюціонувала до становлення світового товарного ринку.
У сучасних умовах через канали зовнішньої торгівлі проходить до 1/5 частини виробленої в світі продукції, і ця частка має тенденцію до зростання. Темпи розвитку світової торгівлі випереджають зростання виробництва. Так, протягом 80-х років загальний обсяг світової торгівлі збільшився в 1,5 рази, а реальне зростання світової економіки становило не більше, ніж 1/3.
Таблиця 2.1
Динаміка ВВП і міжнародної торгівлі 
(у % до попереднього року)

Показники

1990

1991

1992

1993

1994

Світовий ВВП

1,6

0,3

0,8

1,1

2,5

Міжнародна торгівля

5,6

4,6

5,5

2,7

6,0

Міжнародна торгівля – сфера міжнародних товарних відносин, специфічна форма обміну продуктами праці (товарами і послугами) різних країн. З іншого боку, міжнародна торгівля є сукупністю зовнішньої торгівлі всіх країн світу. При цьому зовнішня торгівля окремих країн виступає складовою міжнародної торгівлі.
Розрізняють торгівлю товарами і послугами.
Зовнішню і міжнародну торгівлю характеризують:
1) експорт;
2) імпорт;
3) торговельний баланс;
4) загальний обсяг зовнішньої торгівлі (зовнішньоторговельний оборот); 
5) загальний обсяг міжнародної торгівлі (світовий товарообіг);
6) товарна структура;
3) географічна структура.
Експорт – це закупівля вироблених у країні товарів і послуг та вивіз їх за кордон з метою передачі у власність нерезидентам даної країни. Так, обсяг українського експорту в 1998 році склав 16,46 млрд. дол. США (див. таблицю 2.2)
Поняття «експорт» об’єднує (як у теоретичному, так і статистичному аспекті):
1) вивіз з країни товарів, вироблених, вирощених чи видобутих у країні, а також товарів, що раніше були ввезені до країни і перероблені;
2) вивіз товарів, попередньо ввезених до країни, переробка яких відбувалась під митним контролем;
3) вивіз за кордон попередньо ввезених товарів, що не зазнали будь-якої переробки. Такий експорт називається реекспортом. Предметом реекспорту найчастіше виступають товари, що реалізуються на міжнародних аукціонах та товарних біржах. Реекспортними є також операції щодо вивозу товарів з території вільних економічних зон та приписних складів.
Імпорт – це витрати окремих осіб, фірм та уряду даної країни на придбання товарів та послуг, що вироблені в інших країнах. Наприклад, у 1998 році в Україну імпортовано товарів і послуг на загальну суму 16,11 млрд. дол. США (див. таблицю 2.2).
Під імпортом розуміють та статистично обраховують:
1) ввіз до країни товарів іноземного походження безпосередньо з країни-виробника чи країни-посередника для особистого споживання, промислових, сільськогосподарських, будівельних та інших підприємств чи для переробки з метою наступного споживання або з метою вивозу з країни;
2) ввіз товарів з вільних економічних зон та приписних складів;
3) ввіз з-за кордону вітчизняних товарів, що були раніше вивезені з країни і не зазнали там переробки (реімпорт). До реімпорту відносяться товари, які не продались на аукціоні або забраковані споживачем;
4) ввіз товарів з метою переробки під митним контролем. Це такі товари, які ввозять до країни для переробки з метою наступного вивозу готової продукції, що містить у собі даний товар у переробленому вигляді. Наприклад, ввіз рослинної олії для виробництва на експорт сардинових консервів. У цих випадках, як правило, імпортер звільняється від сплати митного збору.
Експортно-імпортні операції вважаються здійсненими, якщо товар пропущений через державний кордон країни-контрагента, що передбачає попереднє виконання певних митних формальностей і процедур, до числа яких входить і надання інформації для статистичного обліку.
Митний облік експортно-імпортних вантажів – база статистичного обліку міжнародних товарних потоків.
Зауважимо, що в міжнародній практиці під експортом та імпортом розуміють винятково операції комерційного характеру. Поставки у вигляді допомоги, дарунків, що здійснюються на неповоротній основі, до вартості експорту та імпорту не включаються, а враховується окремо.
Торговельний баланс визначається як різниця між обсягом товарного експорту країни та товарного імпорту (показник зовнішньої торгівлі окремої країни, який для міжнародної торгівлі в цілому не використовується). Може бути додатнім чи від’ємним. 
Зовнішньоторговельний оборот – це сума вартості експорту та імпорту тієї чи іншої країни. Розрізняють вартісний та фізичний обсяги зовнішньої торгівлі.
Вартісний обсяг обраховується за певний проміжок часу в поточних цінах відповідних років з використанням поточних валютних курсів.
Фізичний обсяг зовнішньої торгівлі розраховується в незмінних цінах і, відповідно, дозволяє здійснювати необхідні співставлення та визначити її реальну динаміку.
На відміну від обсягу зовнішньої торгівлі окремих країн, світовий товарообіг складається з суми тільки обсягів експорту всіх країн, виражених у доларах США. На сучасному етапі обсяг міжнародної торгівлі перевищує 4 трлн. дол. США. 
Таблиця 2.2
Основні показники зовнішньої торгівлі України в 1998 році

 

1998

(млрд. дол.)

1997

(млрд. дол.)

1998 до 1997 (%)

Весь товарообіг, у т. ч.

32,57

42,25

77,00

Товарів

27,31

35,00

78,05

Послуг

5,25

7,21

72,81

Експорт, у т. ч.

16,46

20,36

80,84

Товарів

12,64

5,42

81,96

Послуг

3,82

4,94

77,93

Імпорт, у т. ч.

16,11

21,89

73,60

Товарів

14,68

19,62

74,84

Послуг

1,43

2,27

63,00

Сальдо товарообігу

0,35

-1,53

 

Сальдо торгівлі товарами

-2,04

-4,20

 

Сальдо торгівлі послугами

2,39

2,67

 

 

Товарна структура міжнародної (зовнішньої) торгівлі представляє собою розподіл проданої продукції за товарними групами. Товарна структура українського експорту та імпорту в 1998 році представлена в таблиці 2.3.

Таблиця 2.3
Товарна структура українського експорту та імпорту в 1998 році

ЕКСПОРТ

100%

З нього:

Неблагородні метали

 

42%

Пластмаси та гумові вироби

3%

Продукція харчової промисловості

3%

Транспортні засоби

5%

Продукція рослинного та тваринного походження

7%

Мінеральні продукти

9%

Продукція хімічної промисловості

10%

ІМПОРТ

100%

З нього:

Мінеральні продукти

 

43%

Неблагородні метали

4%

Пластмаси та гумові вироби

5%

Транспортні засоби

6%

Продукція хімічної промисловості

7%

Машини та обладнання

16%


Сучасні тенденції розвитку міжнародної торгівлі
Сучасні тенденції розвитку міжнародної торгівлі пов’язані з науково-технічним прогресом, змінами об’єктів торгівлі, виникненням нових суб’єктів торгівлі, змінами організаційно-економічних форм суб’єктів торгового спілкування. Для сучасного етапу розвитку міжнародної торгівлі характерним є:
1) високий рівень динаміки міжнародної торгівлі, що випереджає зростання промислового та сільськогосподарського виробництва; 
2) значне розширення номенклатури та зміна характеру продукції, що надходить до каналів міжнародної торгівлі, оновлення та часті зміни виробів, розширення асортименту. Ускладнення продукції (комплектні підприємства, суднове обладнання, літаки). Прискорення морального старіння багатьох товарів. При цьому «старіння» певних елементів часто відбувається непомітно і призводить до загибелі цілих поколінь машин та обладнання. Так, наприклад, різко знижується ефективність цілого парку машин у найважливіших галузях промисловості;
3) НТР дала поштовх подальшому розвитку МПП, спеціалізації виробництва. У результаті значно виріс обмін виробами проміжного характеру (вузлами, деталями, компонентами), що виготовлені на підприємствах різних країн. Зовнішня торгівля все більше перетворюється на зв’язуючий елемент виробничого процесу. Особливо це стосується розвинених країн: в експорті їх продукції машинобудування частка комплектуючих виробів на початку 90-х років становила близько 50 %;
4) зниження енерго- та матеріалоємності виробництва. Для 80-90-х років характерне зменшення питомої ваги сировини та паливних товарів у загальному обсязі міжнародної торгівлі. У 1994 році на цю групу припадало близько 15 % сукупного товарного експорту (29 % у 1980 році);
5) зміна форм зв’язку між продавцем і покупцем. Для більшості готових виробів, особливо продукції сучасних у технічному та технологічному відношенні галузей промисловості, широкого розповсюдження набула практика довгострокового узгодження поставок між підприємствами різних країн. Насамперед, це характерно для господарських комплексів ТНК. Зауважимо, що на сьогодні ТНК – один з найважливіших суб’єктів міжнародних економічних відносин. Значна частина зовнішньоторговельних операцій ТНК здійснюються в межах однієї гігантської фірми. Хоча ці операції входять суттєвою складовою до міжнародного товарообігу, але вони здійснюються за законами, що відрізняються від традиційної торгівлі;
6) зміна характеру та масштабів зовнішньоторговельних угод. У багатьох випадках – це крупні угоди щодо економічного співробітництва, що включають не тільки поставку певних товарів, а й надання необхідних послуг щодо обслуговування, фінансування, страхування тощо (комплекс «товар плюс послуга»). Розширення практики поставок «під ключ», коли продавець бере на себе зобов’язання щодо проведення комплексу робіт з будівництва підприємства – від розробки проектної документації до введення підприємства в експлуатацію і досягнення ним запланованих показників;
7) зростання питомої ваги «невидимої торгівлі» – обміну послугами. Темпи її зростання майже втричі перевищують аналогічні показники для торгівлі товарами. Особливо слід виділити стійке абсолютне зростання в міжнародному товарообігу специфічної наукоємної продукції – патентів, ліцензій, «ноу-хау». Домінуюча роль у цьому процесі належить розвиненим країнам, на частку яких припадає близько 99 % світового експорту та 85 % імпорту інтелектуальної продукції. Найбільші імпортери технологій – Японія, Італія, Німеччина, Франція, Великобританія, Аргентина. Найбільший експортер – США; * 
8) зміни у співвідношенні сил між провідними суб’єктами міжнародної торгівлі:
– скорочення питомої ваги США у світовому експорті. Якщо наприкінці 40-х років на їх частку припадало 32 % світового експорту, то у 1960 році – 17,1 %, а на початку 90 – х – 12 %;
– зростання значення Західної Європи та Японії. Західноєвропейські країни за відповідний період збільшили свою частку з 23 до 44 %, Японія – з 0,5 до 10 %.
У цілому на початку 90-х років на економічно розвинені країни припадало більше 70 % світового експорту, на країни, що розвиваються » 25 %, на колишні соціалістичні країни » 4 %;
9) зростання в міжнародному товарообігу питомої ваги зустрічної торгівлі. Міжнародна зустрічна торгівля передбачає наявність у контрагентів зустрічних зобов’язань щодо відношення один до одного, тобто пов’язаність експорту із зустрічною закупівлею товарів імпортуючої фірми або країни-імпортера і навпаки. У середині 80-х років зустрічна торгівля становила близько 1/3 у загальному обсязі міжнародного товарообігу, а на початку 90-х років – перевищила 40 %.
Розрізняють такі види міжнародної зустрічної торгівлі, як бартер (або торгова компенсація) та промислова компенсація.
Бартер передбачає обмін різнорідними товарами, що органічно не пов’язані між собою. У таких угодах встановлюється або кількість товарів, які взаємопоставляються, або сума, на яку сторони зобов’язуються поставити товари.
Промислова компенсація передбачає обмін товарами, що органічно пов’язані між собою, наприклад, сировини – на продукти її переробки або обладнання – на продукцію, що буде на ньому вироблятися.
Зустрічна торгівля дозволяє:
1) абстрагуватися від стану платіжних балансів країн, нестачі або відсутності валютних ресурсів;
2) зменшити ризик інфляційних очікувань та нестабільності міжнародної валютно-кредитної системи;
3) розширити ринки збуту продукції;
4) посилити зацікавленість у стабільних ділових взаємовідносинах з партнерами.

Методи міжнародної торгівлі
У міжнародній торговій практиці розрізняють два основних методи:
1) прямий метод (direct), що передбачає встановлення прямих зв’язків між виробником (постачальником) та споживачем;
2) непрямий метод (indirect), що передбачає купівлю-продаж товарів через торгово-посередницьку ланку на основі укладання спеціальної угоди з торговим посередником, яка передбачає виконання останнім певних зобов’язань у зв’язку з реалізацією товару виробника.
Прямий метод, як правило, використовується:
– при закупівлі та продажу на зовнішніх ринках промислової сировини на основі довгострокових контрактів;
– при експорті великогабаритного й дорогого обладнання;
– при експорті стандартного серійного обладнання через власні закордонні філії та дочірні компанії, що мають свою торговельну мережу;
– при закупівлі сільськогосподарських товарів безпосередньо у фермерів-виробників у країнах, що розвиваються;
– прямий експорт та імпорт становить значну частку зовнішньоторговельних операцій, які здійснюються державними підприємствами та установами.
Прямі зв’язки характеризуються такими особливостями:
1) передбачають постачання наперед узгоджених видів продукції, що орієнтується на специфічні вимоги конкретного іноземного споживача;
2) носять цілеспрямований характер та спричиняють встановлення цілої системи безпосередніх зв’язків між спеціалізованими фірмами-субпостачальниками;
3) довготерміновістю й сталістю відносин споживачів та постачальників.
Використання прямого методу міжнародної торгівлі широко розповсюджене в сучасній міжнародній торговій практиці. За деякими підрахунками, в американських фірмах на частку прямих продаж при збуті продукції промислового призначення припадає більше 2/3, в англійських – майже 70 %.
Зростання прямих продаж зумовлено, насамперед, підвищенням технічного рівня й складності сучасної промислової продукції. Це зумовлено необхідністю встановлення безпосередніх контактів між виробником і споживачем, часто ще на стадії проектування.
За допомогою торгових посередників реалізується більше половини всіх товарів, що проходять через міжнародний товарообіг. Особливо значною є роль посередників при збуті стандартного серійного обладнання та споживчих товарів.
Ринки деяких товарів є цілком монополізованими торговими посередниками (наприклад, брокерами в Англії) і тому недоступні для встановлення безпосередніх контактів із споживачами.
До торгово-посередницьких фірм належать фірми, що в юридичному та господарському відношенні є незалежними ні від виробника, ні від споживача (збутові, експортні, дочірні фірми та філії промислових компаній до цієї категорії не належать).
Характерною ознакою сучасності є тенденція до підпорядкування великими фірмами закордонної дилерської мережі, яку вони орієнтують на продаж конкретних видів товарів. Хоч формально дилери зберігають свою незалежність, по суті їх діяльність спрямовується та контролюється із штаб-квартири материнської компанії.
Поняття «торгове посередництво» об’єднує широке коло послуг:
– послуги закордонного контрагента;
– підготовка та здійснення угод;
– кредитування сторін;
– наданню гарантій щодо оплати товару покупцем;
– здійснення транспортно-експедиторських операцій;
– страхування товару при транспортуванні;
– виконання митних формальностей;
– проведення рекламних та інших заходів з метою сприяння руху товарів на закордонні ринки;
– здійснення технічного обслуговування.
Залежно від характеру взаємовідносин між виробником-експортером та торговим посередником, а також від функцій, що виконуються торговим посередником, виділяють декілька видів торгово-посередницьких операцій:
– операції з перепродажу;
– комісійні;
– агентські;
– брокерські.
Торговець за договором здійснює угоди від свого імені і за власний рахунок.
Комісіонер виступає перед третіми особами від власного імені, але здійснює операції за рахунок доручителя (комітента).
Агент здійснює свою діяльність від імені і за рахунок принципала (доручителя). Агентські операції здійснюються на основі більш-менш тривалого періоду часу (декілька років). Агент, як правило, є юридичною особою.
Сутність брокерських операцій полягає у встановленні через посередника-брокера контакту між продавцем та покупцем. Брокер діє на основі окремих доручень. Він ніколи не виступає стороною в угоді, його функція зводиться винятково до зведення сторін, які беруть на себе зобов’язання щодо угоди, укладеної при посередництві брокера.
Міжнародна торгівля за допомогою посередників може носити організований характер. Формами організованої міжнародної посередницької торгівлі є:
1) міжнародні товарні біржі;
2) міжнародні аукціони;
3) міжнародні торги.
Міжнародна товарна біржа – це особливий вид постійно діючого ринку, на якому здійснюється купівля-продаж масових сировинних та продовольчих товарів, які мають родові ознаки, якісно однорідні та взаємозамінні. 
Найбільші центри міжнародної біржової торгівлі знаходиться в США (Чикаго борд трейд (46 % угод в США), Чикаго меркентейл инсчейндж (30 % угод в США), Нью-Йоркська товарна біржа (25 % угод в США) та Англії (Лондонська ф’ючерсна та опціонна біржа – ФОКС (75 % біржової торгівлі в Англії), Лондонська біржа металів, Лондонська міжнародна нафтова біржа).
Оборот міжнародних товарних бірж з усіх видів операцій оцінюється в 3,5 – 4 трлн. дол. США щорічно.
Об’єктами міжнародної торгівлі на біржах виступають: близько сімдесяти найменувань товарів, на долю яких припадає майже 30 % міжнародного товарообігу (пшениця, кукурудза, овес, свинячі стегна, цукор, кава та боби какао, рослинна олія, картопля, арахіс, пиломатеріали, фанера тощо);
– текстильні товари (шовк, джут, мита шерсть);
– сільськогосподарські та лісові товари;
– промислова сировина та продукти її переробки (сира нафта, дизельне паливо, мазут, бензин, газ пропан, дорогоцінні метали, кольорові метали).
До нових товарів біржової торгівлі належать: алюміній, нікель, дорогоцінні метали, пиломатеріали, фанера, живі тварини, м’ясо, картопля, концентрат апельсинового соку, нафта та нафтопродукти, газ.
На аукціонах здійснюються угоди щодо купівлі-продажу товарів, які мають індивідуальні ознаки (хутро, чай, овочі, риба, худоба). До продажу товари мають бути оглянуті або продегустовані покупцем. На аукціонах продаж товару здійснюється покупцю, який запропонував найвищу ціну.
Основними предметами торгу на міжнародних аукціонах є хутро та хутряні вироби, немита шерсть, чай, тютюн, овочі, фрукти, риба, тропічні породи деревини, скот (коні).
Міжнародні торги – це спосіб закупівлі товарів або розміщення замовлень, який передбачає залучення до певної, наперед обумовленої дати пропозицій від декількох постачальників з різних країн та укладення угоди з тим з них, пропозиція якого найбільш вигідна організаторам торгів.
Торги відіграють важливу роль при відборі партнерів для постачання машин і обладнання, будівництва об’єктів «під ключ». Організаторами торгів виступають переважно державні організації та установи (міністерства, їх управління, закупівельні організації), а також муніципалітети і у виняткових випадках – великі приватні фірми. Міжнародні торги переважно проводяться в країнах, що розвиваються (близько 80 % торгів на машини та обладнання).

Ціноутворення в міжнародній торгівлі
Ціна, як відомо, – це грошова сума, яку має намір одержати продавець, пропонуючи товар чи послугу, і яку готовий заплатити за неї покупець.
Під світовими цінами звичайно розуміють ціни, за якими здійснюються великі комерційні експортно-імпортні операції з оплатою у вільно конвертованій валюті.
Відповідно, ціноутворення – це процес відбору кінцевої ціни залежно від собівартості продукції, цін конкурентів, співвідношення попиту і пропозиції, інших факторів. Співпадання цих вимог залежить від багатьох умов, які отримали назву ціноутворюючі фактори. Вони за характером, рівнем та сферою дії поділяються на:
1) загальноекономічні – фаза економічного циклу, стан сукупного попиту та пропозиції, інфляція;
2) конкретно-економічні, тобто ті, які визначаються особливостями розвитку даної галузі, умовами виробництва продукції та її реалізації – витрати, прибутки, податки, пропозиція і попит на цей товар з урахуванням товарів-замінників, споживчі якості (надійність, привабливість, сучасний зовнішній вигляд);
3) специфічні, які мають відношення тільки до деяких товарів та послуг – сезонність, рівень експлуатаційних витрат, комплектність, гарантії і умови сервісу;
4) спеціальні, тобто пов’язані з дією особливих механізмів і економічних інструментів, – державне регулювання, валютний курс;
5) неекономічні – політичні, військові тощо.
Існують такі методи ціноутворення на світовому ринку:
– на основі закритих торгів – виходячи з очікуваних цінових пропозицій конкурентів;
– на основі передбачуваної цінності – виходячи з відчуття покупцем цінової вартості товару;
– на основі рівня поточних цін – виходячи з поточних цін конкурентів.
Відмітимо, що ціноутворення на світових ринках має дві характерні риси:
1) на світовому ринку складаються відхилення світової ціни від внутрішніх цін окремих країн. Внутрішня ціна, хоча і виступає одним з суттєвих факторів механізму формування цін світового ринку, в більшості випадків не визначає її остаточного рівня;
2) на один товар існує паралельно ряд цін. Значна кількість цін світової торгівлі зумовлена різними обставинами: транспортними витратами, характером торговельної угоди, комерційними умовами поставок тощо.
Тобто, у практиці міжнародної торгівлі використовується декілька видів цін, пов’язаних з тими чи іншими особливостями купівлі-продажу, наприклад:
– біржові котирування (тобто ціни, встановлені на міжнародних товарних біржах);
– аукціонні (ціни міжнародних аукціонів);
– експортні ціни основних постачальників певного товару;
– імпортні ціни в основних центрах імпорту;
– оптові ціни;
– роздрібні ціни;
– ціни оферти – ціни продавця в його офіційній пропозиції про продаж товару;
– ціни покупця (ціни контроферти);
– регіональні – ціни, які діють у межах інтеграційних угруповань;
– номінальні – ціни, вказані в прейскурантах;
– трансфертні – ціни, що діють у межах транснаціональних корпорацій;
– статистичні – середньозважені за певний період часу.
Укладаючи зовнішньоторговельний контракт про купівлю-продаж товару, суб’єкти господарської діяльності мають справу з такими видами цін:
– базисною, яка використовується для визначення сорту або якості товару, яку узгоджують на переговорах між продавцем та покупцем. Вона є початковою для визначення ціни фактично поставленого товару, якщо характеристики останнього відрізнятимуться від обумовлених у контракті;
– фактурною, яка визначається умовами поставки, вказаними в контракті.
Умови поставки товару визначають обов’язки покупця і продавця щодо доставки товару і встановлюють момент переходу ризику випадкової загибелі чи ушкодження товару з продавця на покупця. Базисні умови поставки визначають, хто несе витрати, пов’язані з транспортуванням товару від продавця-експортера до покупця-імпортера. Ті втрати з приводу доставки товару, які несе продавець, включаються до ціни товару. Ці умови називаються базисними тому, що вони встановлюють базис ціни товару і впливають на рівень ціни товару.
Витрати в процесі експортування різноманітні і становлять часом майже 40 – 50 % ціни товару. Вони можуть включати:
– витрати на підготовку товару до відвантаження (перевірка кількості та якості, пакування);
– оплату завантаження товару на перевізні засоби внутрішнього транспортувальника;
– оплату перевезень товару від пункту відправлення до основних засобів транспортування;
– оплату вартості завантаження товару на основні засоби транспортування;
– оплату вартості транспортування товару міжнародним транспортом;
– оплату страхування вантажу під час перевезення;
– витрати щодо зберігання товару протягом перевезення;
– витрати щодо розвантаження товару в пункті призначення;
– витрати з приводу доставки товару від пункту призначення на склад покупця;
– оплату митних зборів, податків при перетинанні митного кордону.
Базисні умови розробляються міжнародною торговою практикою. Зміст цих умов не є загальноприйнятим у міжнародній торгівлі, а визначається, як правило, торговельними традиціями, які склались у різних країнах, портах, галузях.
У сучасній практиці міжнародної торгівлі одержав визнання «Інкотермз» (міжнародні комерційні терміни), оскільки запропоноване в ньому тлумачення окремих термінів відповідає найбільш розповсюдженим торговим звичаям, які склалися на світовому ринку.
При визначенні базисних умов використовується термін «франко» (вільно), який означає, що покупець звільняється від ризиків і всіх витрат з приводу доставки товару до місця, позначеного за словом «франко».
Деякі базисні умови постачання.
1) З заводу (в означеному місці): EXW – Exworks.
На продавцеві не лежать ніякі зобов’язання щодо транспортування товару.
2) Франко-перевізник: FCA – Free Carrier.
Продавець виконує своє зобов’язання поставити товари, коли він передає товар перевізнику (обумовленому і в обумовленому місці).
3) Франко на борту судна (… в обумовленому порту відвантаження):
FOB – Free On Board.
За цією умовою продавець зобов’язаний поставити за свій рахунок товар на борт судна, що зафрахтоване покупцем, в обумовленому порту в обумовлений термін.
4) Плата за транспортування та страхування оплачені до (обумовленого місця призначення): CIP – Carriage and Insurance Paid to...
5) Вартість страхування і фрахт: CIF – Cost, Insurance and Freight.
Продавець зобов’язаний застрахувати судно, оплатити фрахт, доставити товар у порт відправлення, завантажити його на борт судна, а також застрахувати товар від транспортних ризиків за мінімальною ставкою.
6) Поставлено на кордон ( в обумовленому місці): DAF – Delivered At Frontier.
Продавець зобов’язаний поставити у розпорядження покупця товар на кордоні до митного кордону іншої країни. Цей термін часто вживається, якщо товари перевозяться залізничним або автомобільним транспортом.
З усіх розглянутих вище базисних термінів найбільше розповсюдження набули умови ФОБ та СІФ. У практиці міжнародної торгівлі «Ціна ФОБ», як правило, означає експортну ціну товару, а «Ціна СІФ» – імпортну.
Ціна може бути зафіксована в контракті:
– на момент укладення;
– протягом терміну дії;
– на момент його виконання.
Залежно від способу фіксації розрізняють наступні види цін:
1) тверда;
2) рухлива;
3) ковзаюча;
4) з наступною фіксацією.
Тверда ціна встановлюється в момент підписання угоди й не може змінюватися протягом терміну її дії.
Рухлива ціна – зафіксована при укладенні угоди ціна, яка може бути переглянута в майбутньому, якщо ринкова ціна до часу його постачання зміниться. У контракті обов’язково вказується джерело, на основі якого робиться висновок про зміну ціни товару.
Ковзаюча – це ціна, розрахована в момент виконання контракту шляхом перегляду договірної (базисної) ціни з урахуванням змін у витратах виробництва, що відбулися в період виконання контракту (найчастіше використовується для великого промислового обладнання).
Якщо в контракті обумовлено, що ціна фіксується в процесі виконання угоди, то в договорі вказуються умови фіксації та принцип визначення ціни. Наприклад, ціна може встановлюватися за домовленістю сторін перед поставкою кожної партії товару або, якщо поставки здійснюються регулярно, перед початком кожного календарного року (в контракті обов’язково вказується джерело інформації про рівень цін).
Відзначимо, що ціни, які публікуються, носять переважно довідковий характер і часто відрізняються від фактично сплачених покупцем цін внаслідок широкого використання системи спеціальних знижок.
Розмір знижки залежить від:
– характеру угоди;
– умов поставки;
– умов платежу;
– взаємовідносин з покупцем;
– кон’юнктури ринку на момент укладання угоди.
У сучасних умовах у практиці міжнародної торгівлі використовується близько 20 різноманітних видів знижок. Найпоширенішими з них є наступні:
– загальна (проста) знижка надається з прейскурантної чи довідкової ціни товару. Може складати до 20 – 30 %. Такі знижки використовуються при купівлі-продажу стандартних видів машин і обладнання. Наприклад, до такого виду належить знижка, що надається за умов купівлі товару за готівку (як правило, її розмір відповідає розміру позичкового проценту);
– знижка за оборот (бонусна) надається постійному покупцеві. У контракті в цьому випадку обумовлюється шкала знижок залежно від досягнутого обороту протягом певного терміну (як правило, року), а також порядок виплати сум на основі цих знижок;
– знижка за кількість або серійність (прогресивна) надається покупцеві за умови закупівлі ним наперед визначеної кількості товару, що поступово збільшується. Серійні замовлення викликають підвищену зацікавленість у виробника, оскільки виготовлення машин одного типу знижує пересічні витрати виробництва на одиницю продукції;
– дилерські знижки надаються виробниками своїм постійним посередникам щодо збуту (в т. ч. і закордонним). Дилерські знижки на автомобілі, наприклад, становлять близько 15 – 20 % роздрібної ціни;
– спеціальні знижки надаються привілейованим покупцям, в замовленнях яких дуже зацікавлені продавці. До цієї категорії належать також знижки на пробні партії і замовлення, що мають на меті зацікавити покупця;
– експортні знижки надаються іноземним покупцям зверху тих, які діють на внутрішньому ринку виробника. Їх метою є підвищення конкурентоспроможності товару на зовнішньому ринку;
– сезонні знижки надаються за умов закупівлі товару не в сезон. Наприклад, на сільськогосподарські добрива вони складають близько 15 %;
– неявні знижки надаються покупцеві у вигляді знижок на фрахт, пільгових чи безпроцентних кредитів;
– знижки при продажу обладнання, яке було у користуванні, складають інколи 50 % його вихідної ціни.

Вплив зовнішньої торгівлі на функціонування національної економіки
Зовнішня торгівля здійснює різноплановий вплив на розвиток національної економіки, який проявляється, насамперед, у функціях зовнішньої торгівлі:
1) функція компенсації недостатніх елементів національного виробництва, необхідних для його відтворення;
2) трансформаційна функція, яка проявляється у здатності зовнішніх чинників виробництва змінювати та урізноманітнювати натурально-речову структуру ВВП і пристосовувати її до потреб споживання, нагромадження та відновлення засобів виробництва. За рахунок цієї функції розширюється асортиментна гама ринкових фондів;
3) ефектостворююча функція, яка ґрунтується на здатності зовнішніх чинників сприяти максимізації національного доходу при зменшенні витрат праці на його виробництво.
Розрізняють прямий та непрямий ефекти від зовнішньої торгівлі. Прямий економічний ефект локалізується в експортуючих та імпортуючих галузях, тобто при його визначенні враховуються витрати та результати безпосередньо в цих галузях.
У той же час, експорт та імпорт певних видів продукції, забезпечуючи пряме зниження суспільних витрат, впливають на умови функціонування не пов’язаних з експортуючими та імпортуючими галузями виробництв, галузей та народного господарства в цілому. У зв’язку з цим говорять про непрямий економічний ефект, який проявляється в розвитку суміжних виробництв. Розмір цього ефекту може в декілька разів перевищити значення прямого безпосереднього ефекту.
Залежно від того, сприяє зовнішня торгівля, участь у міжнародному поділі праці одержанню додаткової економії в інших галузях та на макрорівні в цілому, або, навпаки, викликають додаткові витрати, непрямий ефект зовнішньоторговельного обміну може бути позитивний або негативний.
Повна оцінка сукупного ефекту участі країни в міжнародному поділі праці та міжнародній торгівлі потребує повного врахування прямих та непрямих ефектів і витрат, що виникають у взаємопов’язаних галузях економіки на основі динамічних моделей оптимізації виробництва та зовнішньоекономічних зв’язків.

Принципи, суть, рівні та методи регулювання міжнародних торгових відносин
Незважаючи на те, що вільна торгівля спричиняє зростання економічного добробуту всіх країн – як експортерів, так і імпортерів, на практиці міжнародна торгівля практично ніде й ніколи не розвивалась дійсно вільно, без втручання держави. Можна сказати, що історія розвитку міжнародної торгівлі – одночасно є і історією розвитку та вдосконалення її державного регулювання. Міжнародна та зовнішня торгівля регулюються на таких рівнях:
– національному;
– міжнародному (двостороннього та багатостороннього характеру).
Основною проблемою в справі регулювання міжнародної торгівлі є пошук оптимального співвідношення між захистом національної промисловості від іноземної конкуренції та заохоченням міжнародної торгівлі. Тому сучасна торгова політика держав характеризується розвитком і протистоянням двох тенденцій: протекціонізму та лібералізму. Кожен з цих напрямів переважав у певні періоди розвитку національної та світової торгівлі. Якщо в 50-60-ті роки переважали тенденції до лібералізації, то у 70-80-ті прокотилася хвиля так званого «нового протекціонізму». Тенденція до лібералізації 50-х та 60-х проявилась у зменшенні мита, скороченні кількісних та валютних обмежень. Якщо в середині 50-х років середнє значення мита у США та Європейських країнах було на рівні 30 – 40 %, то у 70-х – зменшилось до 7 – 10 %, а зараз на рівні 5 %.
Основні цілі регулювання зовнішньої торгівлі:
1) обмеження імпорту (інколи – експорту). Можливість досягнення даної мети значною мірою залежить від еластичності попиту на імпортний товар на внутрішньому ринку. Чим еластичніший попит, тим більше шансів, що обмеження зумовлять скорочення імпорту;
2) фіскальні цілі – збільшення доходів державного бюджету. За своєю природою дана мета в умовах динамічної економіки може розглядатися як довгострокова. Можливість її досягнення теж залежить від характеру попиту на товар, що імпортується: чим менше еластичніший попит, тим більше буде поповнюватися державний бюджет;
3) недопущення «несумлінної конкуренції». Під терміном «несумлінна конкуренція» розуміють порушення загальновизнаних правил і норм ведення конкурентної боротьби: використання конфіденційної інформації; розповсюдження недостовірної інформації; приховування важливої для споживача інформації, демпінг (тобто продаж на зовнішньому ринку товару за ціною, нижчою від існуючої на внутрішньому ринку країни-експортера) тощо.
Основні теоретичні аргументи на користь протекціонізму:
1) необхідність захисту галузей економіки, що тільки починають розвиватися.
Такі галузі не зможуть витримати конкуренції іноземних фірм без ефективного захисту з боку держави. А захищені зможуть «стати на ноги», досягти необхідного рівня ефективності і забезпечити порівняльні переваги країни, після чого протекціоністські заходи можуть бути скасовані;
2) підтримка відмираючих галузей;
3) зміна порівняльних переваг та негнучкість ринку.
Умови формування порівняльних переваг країни з часом можуть змінюватися з цілого ряду причин, наприклад:
– зміни природних умов (відкриття нових родовищ корисних копалин);
– проведення цілеспрямованої державної політики (в сфері освіти, інвестицій, НІОКР).
Оскільки фактори виробництва відносно маломобільні, то виробництво повільно адаптується до цих змін. Відповідно, зовнішньоторговельні пропорції, що встановлюються на основі вільної торгівлі, будуть за інерцією відображати умови торгівлі, що вже минули. У цих умовах державне втручання може бути виправданим;
4) упередження виникнення монопольного контролю зарубіжної фірми;
5) послаблення залежності від експорту «неперспективних» товарів.
Для країн, що розвиваються, вільна торгівля спричиняє закріплення однобокої (як правило, сировинної) експортної орієнтації, стримуючи розвиток у цих країнах обробної промисловості. Проведення протекціоністської політики може стимулювати розвиток даної групи галузей;
6) послаблення ризику, пов’язаного з коливанням ринкової кон’юнктури.
Даний аргумент має важливе значення для тих країн, експорт яких має монокультурний характер (Замбія – мідь, Куба – цукор). Ці країни мають повну залежність від коливання цін на відповідні товари. Більша диверсифікація експорту та менша орієнтація на задоволення власних потреб за рахунок імпортних товарів (і те й інше безпосередньо пов’язані з проведенням протекціоністської політики) можуть (особливо на початковому етапі) призвести до зниження ефективності функціонування народного господарства, але в перспективі повинні сприяти зниженню цього виду ризику;
7) послаблення впливу торгівлі на формування споживчих переваг.
Проведення протекціоністської політики, яка спрямована на обмеження свободи дій закордонних фірм-гігіантів (з їх колосальними фінансовими можливостями впливу на споживачів) певною мірою спроможне захистити інтереси вітчизняних споживачів.
Крім економічних, прихильники проведення протекціоністських заходів часто керуються неекономічними мотивами:
1) необхідність підтримки відповідного рівня самозабезпечення на той випадок, якщо країна виявиться ізольованою від зовнішніх ринків у результаті різкого погіршення міжнародної ситуації;
2) політичні (економічна блокада Іраку);
3) розвиток зовнішньоторговельних зв’язків може розглядатися як потенційна загроза підтримці традиційного способу життя (наприклад, політика самоізоляції, яку проводила до початку ХХ ст. Японія);
4) необхідність боротьби з безробіттям.
Для обмеження міжнародної торгівлі регулюючі органи використовують такі методи:
1) тарифні обмеження (мито);
2) нетарифні обмеження: квотування; ліцензування; ембарго; валютний контроль; податки на експортно-імпортні операції; субсидії; адміністративні бар’єри.
Мито є особливим податком, яким обкладається продукція, що імпортується (а інколи й та, що експортується). Мито буває двох видів: специфічне та адвалорне. Найчастіше використовується адвалорне – у вигляді проценту від митної вартості товару. У світовій практиці відоме і специфічне мито, яке встановлюється у вигляді фіксованої суми з одиниці виміру товару (ваги, площі, кількості).
Квотами називаються кількісні обмеження, які встановлюються, як правило, на імпорт того чи іншого виду продукції. Можуть бути у вигляді:
■ глобальних обмежень (на товари з усього світу);
■ двосторонніх обмежень (на товари з певних країн).
Разом з квотуванням, доповнюючи його, використовується ліцензування. Воно передбачає видачу господарюючим суб’єктам спеціального дозволу на проведення експортно-імпортних операцій.
Інколи в практиці регулювання міжнародної торгівлі використовується ембарго – абсолютна і повна заборона на проведення експортно-імпортних операцій. Ембарго може розповсюджуватись на певну країну чи групу країн, вводитись щодо певних видів продукції або носити змішаний характер.
Часто владні структури для регулювання експортно-імпортних потоків використовують методи валютного контролю, які спрямовані на забезпечення дотримання резидентами і нерезидентами національного законодавства з регулювання валютних операцій. Валютний контроль здійснює безпосередній вплив на розвиток міжнародної торгівлі, оскільки передбачає, зокрема, встановлення обмежень на кількість валюти, яку може одержати або вивезти з країни експортер.
Субсидії – це різноманітні виплати в грошовій формі, що виділяються з коштів державного бюджету:
– вітчизняним виробникам з метою захисту їх від конкуренції з боку дешевих імпортних товарів;
– виробником експортної продукції з метою стимуляції її поставок на закордонні ринки;
– для кредитування іноземних покупців вітчизняної продукції.
Адміністративні бар’єри – це різного роду обмеження, що стосуються якості (споживчих якостей) товарів, що продаються на внутрішньому ринку, умов їх виробництва та реалізації. Такі обмеження, як правило, орієнтовані на те, щоб ускладнювати і, відповідно, обмежувати імпорт. Як приклад можна навести:
1) норми безпеки товарів (наприклад, Японія не допускає імпортування багатьох іноземних товарів, що швидко псуються, стверджуючи, що консервант, який широко використовується в них, не можна ввозити до успішної перевірки в Японії на безпеку.);
2) захист навколишнього середовища та інші технічні стандарти;
3) вимоги щодо випробування імпортних товарів;
4) складність митної процедури (в т. ч. митна ціна);
5) політика державних закупок (наприклад, протягом 1982 р. Франція вимагала, щоб всі відеомагнітофони, які туди ввозилися, проходили через маленьку митницю в місті Пуатьє і вся документація була оформлена французькою мовою.
У США заборонений імпорт будь-яких автомобілів, що не відповідають діючим федеральним стандартам автомобільної безпеки та захисту навколишнього середовища. У США також встановлені мінімальні розміри омарів у торгівлі між штатами і діють імпортні обмеження, спрямовані на захист дельфінів під час вилову тунця.
В Європейському Союзі діє заборона на імпорт м’яса зі США як такого, що містить деякі гормони.
Зусилля держав щодо обмеження торгових бар’єрів проявляються у:
– двосторонніх угодах про дружбу та торгівлю;
– створенні митних союзів та зон вільної торгівлі.
У світі існує і глобальна організація, що регулює митно-тарифні питання світової торгівлі – Генеральна угода з тарифів та торгівлі (ГАТТ). Була створена в 1947 році, ГАТТ дотримується в своїй діяльності свободи та рівності всіх партнерів, що беруть участь у міжнародній торгівлі. Ця ідея конкретизується в таких положеннях:
1) «режим найбільшого сприяння» – теза про необхідність дотримання рівності, що формулюється, як зобов’язання країн-учасниць встановлювати на товари, що взаємопоставляються, мито не вище того рівня, який встановлений для будь-якої третьої сторони. Ця теза допускає виключення у випадках створення спеціальних інтеграційних угруповань;
2) правомочність використання засобів зовнішньоторговельного регулювання. ГАТТ визнає єдиний засіб регулювання експортно-імпортних потоків – мито. Решта використовуватися не можуть, а в тих випадках, яких вони все ж використовуються, це має носити тимчасовий характер;
3) стосується принципів прийняття рішень і дії. Це відмова від односторонніх дій на користь переговорів і консультацій. Країни-учасниці ГАТТ беруть на себе зобов’язання не здійснювати односторонні дії, які пов’язані з обмеженням вільної торгівлі, а всі рішення приймати в межах спільних торгових переговорів.
У 1995 році як продовження ГАТТ була створена Всесвітня торгова організація (ВТО). На сьогодні її членами є 135 країн світу, і ще близько 30-ти ведуть переговори щодо вступу. 
В якості висновку можна відмітити, що на сучасному етапі результатом взаємодії світогосподарської торгової практики та регулюючих дій владних структур є тенденція до лібералізації світової торгівлі при одночасній більшій гнучкості протекціоністських бар’єрів.

<< 1.3. Принципи і моделі розвитку міжнародних економічних відносин
2.2. Міжнародний рух капіталу  >>