Библиотека Воеводина _ "Фінанси підприємств" / за ред. А.М. Поддєрьогіна ... фінансова криза на підприємстві, її причини та наслідки. Види та фази фінансової кризи. Економічна сутність та необхідність фінансової санації підприємства. Організація менеджменту санації. Порядок проведення санації підприємства. Причинно-наслідковий аналіз фінансової кризи на підприємстві. План санації. Мета та завдання санаційного аудиту. Санаційна спроможність. Аналіз сильних та слабких сторін підприємства. Санація балансу. Санаційний прибуток. Фінансові джерела санації підприємств. Двоступінчаста санація. Альтернативна санація. Приховані резерви. Нуль-базис бюджетування. Доарбітражне та арбітражне врегулювання спорів. Банкрутство підприємства: причини та наслідки. Ліквідаційні процедури. Мирова угода. Реструктуризація та реорганізація підприємства. Фіктивне, приховане та зумисне банкрутство
Библиотека Воеводина ... Главная страница    
"Фінанси підприємств " / за ред. А.М. Поддєрьогіна

 



Тексты принадлежат их владельцам и размещены на сайте для ознакомления.

РОЗДІЛ 11
ФІНАНСОВА САНАЦІЯ ТА БАНКРУТСТВО ПІДПРИЄМСТВ

Основні терміни і поняття: фінансова криза на підприємстві, її причини та наслідки. Види та фази фінансової кризи. Економічна сутність та необхідність фінансової санації підприємства. Організація менеджменту санації. Порядок проведення санації підприємства. Причинно-наслідковий аналіз фінансової кризи на підприємстві. План санації. Мета та завдання санаційного аудиту. Санаційна спроможність. Аналіз сильних та слабких сторін підприємства. Санація балансу. Санаційний прибуток. Фінансові джерела санації підприємств. Двоступінчаста санація. Альтернативна санація. Приховані резерви. Нуль-базис бюджетування. Доарбітражне та арбітражне врегулювання спорів. Банкрутство підприємства: причини та наслідки. Ліквідаційні процедури. Мирова угода. Реструктуризація та реорганізація підприємства. Фіктивне, приховане та зумисне банкрутство.

11.4. ЕКОНОМІКО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ САНАЦІЇ ТА БАНКРУТСТВА ПІДПРИЄМСТВ
11.4.1. Доарбітражне врегулювання господарських спорів
11.4.2. Арбітражне врегулювання господарських спорів
11.4.3. Необхідність, функції та завдання інституту банкрутства підприємств
11.4.4. Порядок оголошення підприємства банкрутом
11.4.5. Задоволення претензій кредиторів
11.4.6. Фінансова санація на ухвалу арбітражного суду
11.4.7. Мирова угода
11.4.8. Санація шляхом реорганізації (реструктуризації)
11.4.9. Приховане, фіктивне та зумисне банкрутство


11.4.1. ДОАРБІТРАЖНЕ ВРЕГУЛЮВАННЯ ГОСПОДАРСЬКИХ СПОРІВ
наверх
Коли підприємство має високий рівень дебіторської заборгованості за товари, роботи, послуги, не оплачені в строк, то в рамках рефінансування заборгованості проводиться комплекс процедур щодо її примусового стягнення, у тім числі звернення з позовом до арбітражного суду.
Позов до арбітражного суду може бути направлений тільки за умови дотримання встановленого порядку доарбітражного врегулювання спорів, який полягає у зверненні кредитора до дебітора з письмовою претензією про відшкодування заборгованості.
У претензії зазначаються:
а) реквізити заявника претензії та підприємств, на адресу яких направляється претензія; дата та номер претензії;
б) обставини, на підставі яких пред'являється претензія; докази, які підтверджують ці обставини;
в) вимоги заявника;
г) сума претензії та її розрахунок, якщо претензія підлягає грошовій оцінці;
д) перелік документів, які додаються до претензії.
Претензію підписує керівник підприємства або його заступник, її надсилають адресату рекомендованим або цінним листом чи вручають під розписку. Претензія підлягає розгляду в місячний строк від дня одержання. Про результати розгляду претензії заявника інформують письмово.
Можливі чотири варіанти дій контрагента після одержання претензії:
1. Одержувач претензії не дав жодної відповіді на претензію.
2. Заявник одержав лист-відповідь, в якому претензію відхилено повістю або частково.
3. Претензію визнано повністю або частково, однак не повідомлено про перерахування визнаної суми.
4. Претензію визнано і заборгованість погашено (отже, спір урегульовано).
У перших двох випадках заявник змушений буде звернутися до арбітражного суду з позовною заявою про стягнення заборгованості.
Якщо претензію визнано повністю або частково, але з якихось причин кошти на розрахунковий рахунок кредитора не поступили (випадок 3), заявник претензії після закінчення 20 днів від дня одержання відповіді має право пред'явити до банку розпорядження про списання у безспірному порядку визнаної боржником суми. До розпорядження додається відповідь боржника, а якщо в ній не зазначено розміру визнаної суми, то до розпорядження додається також копія претензії. За браком грошей у боржника кредитор після закінчення місячного строку з дня отримання позитивної відповіді на претензію (однак, не раніше строку настання платежу за договором) має право звернутися до арбітражного суду із заявою про порушення справи про банкрутство неспроможного боржника.
У разі порушення строків розгляду претензії чи залишення її без відповіді арбітражний суд у процесі вирішення господарського спору має право стягнути в дохід державного бюджету з підприємства, яке допустило таке порушення, штраф у розмірі 2 відсотків від суми претензії, але не менше ніж 5 розмірів мінімальних заробітних плат (без індексації) і не більше ніж 100 розмірів неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

11.4.2. АРБІТРАЖНЕ ВРЕГУЛЮВАННЯ ГОСПОДАРСЬКИХ СПОРІВ
наверх
У разі, коли претензію залишено без відповіді чи відхилено повністю або частково, заявник звертається з позовом щодо арбітражного врегулювання спору. Загальний строк позовної давності щодо захисту прав за позовом про відшкодування основного боргу, встановлений чинним законодавством, - три роки. Право на позов виникає з того дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Щодо відшкодування неустойки (штрафу, пені), то встановлено скорочений строк давності - 6 місяців. Закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови у позові.
Позовна заява повинна містити:
- найменування арбітражного суду, в який направляється заява;
- найменування сторін, їхні адреси;
- зміст позовних вимог;
- зазначення ціни позову;
- формулювання обставин, що з них випливає позовна заява;
- докази, які підтверджують позов;
- обгрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються;
- відомості про вжиття заходів доарбітражного врегулювання спорів;
- перелік документів та доказів, які додаються до заяви. До позовної заяви додаються документи, що підтверджують:
* статус суб'єкта підприємницької діяльності;
* відомості про вжиття заходів доарбітражного врегулювання спору (копія претензії та квитанція або повідомлення про вручення);
* відправлення відповідачу копії позовної заяви і доданих до неї документів (квитанція або повідомлення про вручення);
* сплату державного мита в установленому порядку та розмірі;
* документи, що засвідчують повноваження представника позивача в арбітражному суді.
Під ціною позову розуміють суму всіх вимог, пред'явлених до відповідача. У позовах про стягнення грошей ціна позову визначається відповідною сумою. У ціну позову включаються також указані в позовній заяві суми неустойки (штрафу, пені).
Арбітражні витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення експертизи, призначеної арбітражним судом, а також інших витрат, пов'язаних із розглядом справи.
Сплата державного мита покладається:
* на сторону, що безпідставно ухиляється від прийняття пропозиції іншої сторони (спір щодо укладання, зміни та розірвання договору);
* на обидві сторони, якщо суд відхилив частину пропозицій кожної зі сторін;
* на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог;
* на сторону, через неправильні дії якої виник спір, незалежно від результатів вирішення спору.
Ставки державного мита щодо заяв, які подаються до арбітражного суду, встановлюються в таких розмірах:
1) щодо позовних заяв майнового характеру - 5% ціни позову, проте не менше 0,25 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян;
2) щодо позовних заяв немайнового характеру і позовних заяв стосовно спорів, які виникають під час укладання, зміни чи розірвання господарських договорів і розглядаються в обласних, Київському і Севастопольському міських арбітражних судах, - 5 Н.М.Д.Р.;
3) щодо позовних заяв і спорів, які виникають під час укладання, зміни чи розірвання господарських договорів, котрі підлягають розгляду у Вищому арбітражному суді України, - 6 н.м.д.г.
Спір має бути вирішено арбітражним судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. За результатами розгляду справи суд приймає рішення, в якому має бути висновок про задоволення позову або про відмову в позові повністю чи частково. Якщо ухвалено позитивне рішення про стягнення дебіторської заборгованості, однак боржник не в змозі погасити заборгованість (є неплатоспроможним), то протягом одного місяця з дня винесення ухвали арбітражним судом (однак не раніше трьох місяців із дня настання строку платежу за договором) кредитор може звернутися із заявою про порушення справи про банкрутство неспроможного боржника.

11.4.3. НЕОБХІДНІСТЬ, ФУНКЦІЇ ТА ЗАВДАННЯ ІНСТИТУТУ БАНКРУТСТВА ПІДПРИЄМСТВ
наверх
Законодавство про банкрутство має виконувати три основні функції:
1. Бути механізмом запобігання непродуктивному використанню активів підприємств.
2. Бути інструментом реабілітації підприємств, які опинилися на межі банкрутства, однак мають значні резерви для успішної фінансово-господарської діяльності в майбутньому.
3. Сприяти якнайповнішому задоволенню претензій кредиторів.

Головне завдання провадження справи про банкрутство підприємства полягає в якомога повнішому задоволенні вимог кредиторів, пред'явлених до боржника. Як показано на рис. 11.11., цього можна досягти:
а) продажем майна боржника та розподілом виручених коштів між кредиторами, що здійснюється в процесі ліквідаційної процедури;
б) успішною реалізацією плану санації боржника;
в) через реалізацію плану реорганізації.
Отже, арбітражний суд може застосовувати до боржника такі типи процедур:
а) ліквідаційні;
б) реорганізаційні;
в) санаційні.
До ліквідаційних процедур відносять примусову ліквідацію підприємства-боржника з ухвали арбітражного суду або добровільну ліквідацію підприємства під контролем кредиторів. До реорганізаційних процедур належить зовнішнє управління майном та реорганізація підприємства. Санація передбачає фінансове оздоровлення боржника.
До прийняття нового законодавства про банкрутство в Україні домінував перший метод задоволення претензій кредиторів. Проте в багатьох економічно розвинутих країнах пріоритет віддається санації, а не ліквідації підприємства-боржника. У ФРН, наприклад, головна увага оновленого закону про банкрутство, що набрав чинності 01.01.1999 p., звертається на можливість задоволення претензій кредиторів на підставі реалізації плану санації (реорганізації). На таких самих засадах побудоване законодавство США, Франції та інших економічно розвинених країн. У вітчизняному законодавстві про банкрутство, яке діяло до 2000 року, також передбачалася можливість санації підприємства в процесі провадження справи про банкрутство, однак це питання було недостатньо врегульованим.
У червні 1999 р. Верховна Рада України ухвалила Закон "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", визначивши його чинність з 1.01.2000 р. Цей Закон зробив свого роду революцію в. галузі санації та запобігання банкрутству підприємств. Він, зокрема, дає таке визначення банкрутства: банкрутство - це визнана арбітражним судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури. Суб'єктом банкрутства вважається боржник, неспроможність якого виконати свої грошові зобов'язання визнано арбітражним судом.
За своєю суттю інституція банкрутств є одним із способів відбору (селекції) суб'єктів господарювання. Саме цим і зумовлена необхідність даної інституції. Нагадаємо, що в Україні спостерігається стійка тенденція до збільшення кількості порушених справ про банкрутство (табл. 11.1).


11.4.4. ПОРЯДОК ОГОЛОШЕННЯ ПІДПРИЄМСТВА БАНКРУТОМ
наверх
Провадження у справах про банкрутство складається, як правило, з таких головних складових:
1. Процедури встановлення факту неплатоспроможності боржника і безспірності вимог кредитора, якщо саме він ініціював порушення справи.
2. Виявлення всіх кредиторів і можливих санаторів.
3. Санації (якщо така можлива) чи укладання мирової угоди.
4. Визнання боржника банкрутом.
5. Процедури задоволення вимог кредиторів за рахунок ліквідації майнових активів боржника.
Порядок провадження справи про банкрутство, передбачений новим законодавством, суттєво відрізняється від того, який діяв до 2000 року. На рис. 11.12. показано етапи провадження справи відповідно до нового закону про банкрутство.
1. Підстави та порядок подання заяви щодо порушення справи про банкрутство боржника
Справа про банкрутство підприємства порушується на письмову заяву будь-кого з кредиторів боржника, органів державної податкової служби, контрольно-ревізійної служби чи працівників підприємства до арбітражного суду за наявності відповідних підстав (формальних ознак фінансової неспроможності). Кредитори мають право об'єднати свої вимоги до боржника і звернутися до суду зі спільною заявою. Боржник може звернутися до арбітражного суду з власної ініціативи за його фінансової неспроможності або загрози такої неспроможності.
Згідно зі статтею 15 АПК та статтею 6 Закону "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", справи про банкрутство розглядаються арбітражними судами за місцем перебування боржника.
Справа про банкрутство порушується арбітражним судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно становлять не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати і не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для погашення строку.
Принагідне зауважимо, що за колишнім законом, строк задоволення претензійних вимог кредитора, визнаних боржником, становив один місяць. Отже, до головних нововведень нового закону в частині порядку порушення справи належать:
- положення щодо мінімальних розмірів вимог кредиторів, не задоволених боржником;
- збільшення строку, після закінчення якого в кредитора виникає право на звернення до арбітражного суду;
- змінено характер події, з якої починається відлік строку, після закінчення якого кредитор може звернутися із заявою (три місяці з дня, встановленого для виконання зобов'язань, замість одного місяця після визнання претензійних вимог).
Порушення справи про банкрутство здійснюється за наявності формальних ознак фінансової неспроможності боржника. Вітчизняне законодавство виділяє дві такі ознаки:
1) Неплатоспроможність. Боржник вважається неплатоспроможним, якщо він неспроможний виконати свої платіжні зобов'язання, строк оплати яких настав. Зовнішньою ознакою неплатоспроможності боржника є припинення ним будь-яких платежів.

2) Загроза неплатоспроможності. Боржник перебуває під загрозою неплатоспроможності, якщо він передбачає неможливість виконати платіжні зобов'язання своєчасно. З формального боку, загроза неплатоспроможності виявляється на підставі аналізу оперативного фінансового плану боржника.
Законодавства про банкрутство переважної більшості країн виділяють ще одну, третю ознаку фінансової неспроможності - перевищення заборгованості підприємства над вартістю його активів (майна). Неплатоспроможність такого підприємства настає з настанням строків виконання зобов'язань.
У першому випадку ми маємо справу із зовнішньою ознакою фінансової неспроможності (фактична неплатоспроможність). У другому та третьому - йдеться про реальне припущення (прогноз неплатоспроможності).
Зрозуміло, що кредитор може звернутися із заявою про порушення справи лише в разі неплатоспроможності боржника, оскільки загрозу неплатоспроможності може виявити лише сам боржник. Кредиторами, які мають право порушувати справу про банкрутство, можуть бути фізичні або юридичні особи, що мають підтверджені належними документами майнові вимоги до боржника, крім тих кредиторів, чиї майнові вимоги повністю забезпечено заставою.
Кредитор, вимогу якого забезпечено заставою, може звернутися із заявою про порушення справи про банкрутство в частині вимог не забезпечених заставою, або коли вартості предмета застави недостатньо для повного задоволення його вимог. В останньому випадку, кредитор повинен подати переконливі докази цієї обставини.
Боржник у разі неплатоспроможності або загрози неплатоспроможності та за наявності майна, достатнього для покриття судових витрат, може звернутися до арбітражного суду з власної ініціативи із заявою про порушення справи про своє банкрутство у таких випадках:
* якщо задоволення вимог одного або кількох кредиторів призведе до неможливості виконання грошових зобов'язань перед іншими кредиторами;
* якщо за ліквідації боржника не у зв'язку з процедурою банкрутства боржник не матиме можливості задовольнити грошові вимоги кредиторів у повному обсязі;
* за наявності ефективної концепції санації та браком часу для її реалізації (тоді необхідного відстрочення платежів можна домогтися в результаті укладання мирової угоди вже в процесі провадження справи про банкрутство).
2. Ухвала щодо порушення справи про банкрутство
Суддя, прийнявши заяву щодо порушення справи про банкрутство, не пізніше ніж на п'ятий день із дня її надходження виносить і направляє сторонам ухвалу щодо порушення справи про банкрутство. В ухвалі зазначаються:
- факт прийняття заяви до судового розгляду;
- процедура розпоряджання майном боржника й арбітражний керуючий (розпорядник майна);
- заходи щодо забезпечення грошових вимог кредиторів;
- факт уведення мораторію на задоволення вимог кредиторів;
- дата проведення підготовчого засідання суду.
Розпорядник майна призначається арбітражним судом із числа осіб, зареєстрованих державним органом з питань банкрутства як арбітражні керуючі, відомості про яких надаються в установленому порядку Вищому арбітражному суду України. Розпорядником майна може бути призначено фізичну особу - суб'єкта підприємницької діяльності, яка має вищу юридичну чи економічну освіту (зокрема, в галузі фінансового менеджменту), не є заінтересованою особою стосовно боржника та кредиторів і має ліцензію арбітражного керуючого.
Кредитор у справі про банкрутство за жодних умов не може бути призначений розпорядником майна боржника. Однак на практиці досить часто трапляються випадки, коли справа про банкрутство порушується за заявою податкового органу, який до того ж є єдиним кредитором боржника. У такому разі арбітражні суди призначають розпорядниками майна податкові органи, які є одночасно й кредиторами.
Розпорядник майна призначається на строк не більший за шість місяців. Цей строк може бути продовжений або скорочений судом на клопотання комітету кредиторів, самого розпорядника майна або вла-сника-боржника. Повноваження арбітражного керуючого як розпорядника майна припиняються з дня затвердження арбітражним судом мирової угоди, призначення керуючого санацією чи ліквідатора.
У процесі виконання своїх функцій розпорядник майна має право:
а) скликати збори кредиторів та брати в них участь з правом дорадчого голосу;
б) проводити комплексний аналіз фінансово-господарської діяльності боржника з метою вироблення рекомендацій щодо його фінансового оздоровлення;
в) залучати для забезпечення виконання своїх повноважень на договірній основі спеціалістів з оплатою їхньої діяльності з коштів боржника.
Треба, однак, знати, що розпорядник майна не має права втручатися в оперативно-господарську діяльність боржника, а його призначення не є підставою для припинення повноважень керівника чи органу управління боржника. Повноваження керівництва боржника можуть бути припинені у разі, якщо воно (керівництво) не вживає заходів для забезпечення збереження майна боржника, перешкоджає діям розпорядника майна чи допускає інші порушення законодавства. У такому разі на клопотання комітету кредиторів виконання обов'язків керівника боржника ухвалою арбітражного суду тимчасово покладається на розпорядника майна до призначення нового керівництва.
До головних обов'язків розпорядника майна належить:
а) розгляд разом з посадовими особами боржника заяв кредиторів про грошові вимоги до боржника;
б) ведення реєстру вимог кредиторів;
в) повідомлення кредиторів про результати розгляду їхніх вимог боржником та включення визнаних вимог до реєстру вимог кредиторів;
г) ужиття заходів для захисту майна боржника;
д) виявлення ознак фіктивного банкрутства чи навмисного доведення до банкрутства;
е) надання арбітражному суду та комітету кредиторів звіту про свою діяльність, відомостей про фінансове становище боржника, пропозицій щодо можливості відновлення його платоспроможності.
3. Підготовче засідання
До дати проведення підготовчого засідання боржник зобов'язаний подати в арбітражний суд та заявнику відзив на заяву про порушення справи про банкрутство. Відзив боржника повинен містити таку інформацію:
- наявні у боржника заперечення щодо вимог заявника;
- загальну суму заборгованості боржника перед кредиторами, у тому числі із заробітної плати працівникам боржника, а також заборгованості з податків і зборів;
- відомості про наявне в боржника майно та грошові кошти.
Зрозуміло, що в разі, коли заявником є сам боржник, то така процедура відпадає, бо всі ці відомості уже внесено в заяву боржника до суду.
На підготовчому засіданні, яке має відбутися не пізніше ніж на тридцятий день з дня прийняття заяви щодо порушення справи про банкрутство, суддя оцінює подані документи, заслуховує пояснення сторін, розглядає обгрунтованість заперечень боржника та обгрунтованість заяви кредитора про наявність і безспірність боргу та неплатоспроможність боржника. У разі звернення до суду самого боржника на підготовчому засіданні розглядаються ознаки його реальної або потенційної неплатоспроможності.
За результатами розгляду заяви кредитора та відзиву боржника на підготовчому засіданні приймається ухвала, що визначає:
* розмір вимог кредиторів, котрі подали заяву щодо порушення справи про банкрутство;
* дату подання розпорядником майна реєстру вимог кредиторів (реєстр має бути поданий до арбітражного суду на затвердження не пізніше ніж через два місяці й десять днів після дня проведення підготовчого засідання суду);
* дату попереднього засідання суду, яке має відбутися не пізніше ніж через три місяці після дня проведення підготовчого засідання суду;
* дату скликання перших загальних зборів кредиторів, які мають відбутися не пізніше ніж через три місяці й десять днів після дня проведення підготовчого засідання суду;
* дату засідання суду, на якому буде винесено ухвалу про санацію боржника, чи про визнання його банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.
Виявлення всіх кредиторів та санаторів. З метою виявлення всіх кредиторів та осіб, які бажають узяти участь у санації боржника, суддя на підготовчому засіданні виносить ухвалу, якою зобов'язує заявника подати за свій рахунок в офіційний друкований орган Верховної Ради України або Кабінету Міністрів України (газети "Голос України" чи "Урядовий кур'єр") оголошення щодо порушення справи про банкрутство.
Кредитори в місячний строк від дня публікації в офіційному друкованому органі такого оголошення подають до арбітражного суду письмові заяви про грошові вимоги до боржника, а також документи, що їх підтверджують. Копії зазначених заяв та доданих до них документів кредитори надсилають боржнику. Заяви з майновими вимогами до боржника можуть подавати всі кредитори незалежно від настання термінів виконання зобов'язань. Наприклад, фінансово-кредитні установи можуть подавати заяви про повернення кредитів, навіть якщо термін їх погашення за кредитним договором не настав. Визнані боржником грошові вимоги включаються розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів. Заяви кредиторів про грошові вимоги, щодо яких є заперечення боржника, розглядаються арбітражним судом у процесі провадження справи.
Боржник має право при проведенні процедури розпорядження майном одночасно задовольнити вимоги кредиторів відповідно до реєстру вимог кредиторів. Це дозволяється лише за умови пропорційного задоволення вимог усіх кредиторів, включених до реєстру, за згодою кредиторів та за погодженням з розпорядником майна.
Громадяни і юридичні особи, які бажають взяти участь у санації боржника, повинні подати розпоряднику майна заяву про участь у санації у той самий строк, що і кредитори.
Ставку державного мита для заяв кредиторів, які порушують справу про банкрутство, а також заяв кредиторів, що звертаються із майновими вимогами до боржника після опублікування оголошення щодо порушення справи, установлено в розмірі 5 неоподаткованих мінімумів доходів громадян. Заяви боржників та санаторів державним митом не оподатковуються.
4. Попереднє засідання арбітражного суду
Попереднє засідання арбітражного суду проводиться не пізніше ніж через три місяці після проведення підготовчого засідання суду. На попередньому засіданні арбітражний суд проводить таку роботу:
- розглядає реєстр вимог кредиторів,
- вивчає вимоги кредиторів, щодо яких були заперечення боржника і які не були включені розпорядником майна до реєстру;
- виносить ухвалу, що в ній зазначається розмір визнаних судом вимог кредиторів, які включаються розпорядником майна до реєстру, а також призначає дату проведення зборів кредиторів.
Ухвала про затвердження реєстру вимог кредиторів є підставою для визначення кількості голосів, які належатимуть кожному кредитору на зборах (у комітеті) кредиторів. Реєстр вимог кредиторів має включати:
а) усі визнані судом вимоги кредиторів;
б) відомості про кожного кредитора,
в) розмір грошових зобов'язань боржника стосовно кожного кредитора, а також його зобов'язань щодо сплати податків і зборів;
г) черговість задоволення кожної вимоги.
5. Проведення зборів кредиторів і утворення комітету кредиторів
Протягом десяти днів після винесення відповідної ухвали на попередньому засіданні арбітражного суду розпорядник майна повідомляє кредиторів згідно з реєстром про місце і час проведення зборів кредиторів та організовує таке проведення.
Збори кредиторів на вимогу комітету кредиторів або окремих кредиторів скликаються арбітражним керуючим протягом двох тижнів з дня надходження письмової вимоги про скликання. Вони проводяться за місцезнаходженням боржника. Збори вважаються повноважними незалежно від кількості голосів кредиторів, які беруть участь у зборах, якщо всіх кредиторів було письмово повідомлено про час і місце проведення зборів. Кредитори мають на зборах кількість голосів, пропорційну сумі їхніх вимог, записаних до реєстру, кратній тисячі гривень. Рішення вважається ухваленим, якщо за нього було подано більшість голосів кредиторів, присутніх на зборах.
До компетенції зборів кредиторів належить прийняття рішення про вибори членів комітету кредиторів (у складі не більше семи осіб); визначення кількісного складу комітету, його повноважень та низки інших питань. Створення комітету є обов'язковим, якщо кількість кредиторів перевищує десять осіб. У роботі комітету має право брати участь з правом дорадчого голосу арбітражний керуючий, представник працівників боржника, за необхідності - представник органу, уповноваженого управляти майном боржника, та представник органу місцевого самоврядування.
До компетенції комітету кредиторів належить прийняття рішення про:
- вибори голови комітету та скликання зборів кредиторів;
-підготовку та укладення мирової угоди;
- внесення пропозицій арбітражному суду щодо продовження або скорочення строку процедур розпорядження майном боржника чи санації боржника;
- звернення до арбітражного суду з клопотанням про відкриття процедури санації, визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, припинення повноважень арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) та про призначення нового арбітражного керуючого.
6. Визнання боржника банкрутом
За браком пропозицій щодо проведення санації або незгоди кредиторів з її умовами, а також у разі недосягнення домовленості про укладення мирової угоди арбітражний суд визнає боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру. Строк ліквідаційної процедури не може перевищувати дванадцяти місяців. У деяких випадках Арбітражний суд може продовжити цей термін іще до шести місяців. Цією ж постановою арбітражний суд призначає також ліквідаторів (ліквідаційну комісію).
З моменту визнання боржника банкрутом:
* припиняється підприємницька діяльність боржника;
* до ліквідаційної комісії переходить право розпоряджання майном банкрута й усі його майнові права та обов'язки;
* вважаються такими, що настали, строки всіх боргових зобов'язань банкрута;
* припиняється нарахування пені та відсотків на всі види заборгованості банкрута;
* відомості про фінансове становище банкрута перестають бути конфіденційними чи становити комерційну таємницю.
Після визнання боржника банкрутом, з рішення арбітражного суду, власників або в інших передбачених законодавством випадках відкривається ліквідаційна процедура. Ліквідаційна процедура - це задоволення вимог кредиторів через продаж майна та ліквідацію юридичної особи боржника.
Здійснення ліквідаційних процедур проводиться ліквідаційною комісією. При цьому слід зазначити, що характер ліквідаційних заходів, які застосовуються в ході провадження справи про банкрутство, майже ідентичний тим, які здійснюються в разі ліквідації підприємств з інших ніж банкрутство причин, наприклад у разі ліквідації підприємства з рішення його власників.

11.4.5. ЗАДОВОЛЕННЯ ПРЕТЕНЗІЙ КРЕДИТОРІВ
наверх
Кошти, виручені від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення претензій кредиторів. Проте грошових засобів, виручених від продажу ліквідаційної маси, може не вистачити для задоволення претензій усіх заінтересованих осіб. Саме тому, у даній сфері потрібне докладне законодавче регулювання черговості задоволення претензій. Згідно із Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або оголошення його банкрутом" у процесі розподілу виручки від продажу ліквідаційної маси, у першу чергу покриваються витрати, пов'язані з провадженням справи, а також задовольняються вимоги кредиторів, забезпечені заставою.
До витрат, пов'язаних із провадженням справи про банкрутство, належать, зокрема, такі:
- витрати кредитора на сплату державного мита й публікацію оголошення щодо порушення справи про банкрутство;
- витрати на публікацію в засобах масової інформації оголошення про порядок продажу майна банкрута;
- витрати розпорядника майна та ліквідаційної комісії, пов'язані зі збереженням майнових активів банкрута, а також сплатою державного мита за позовами про стягнення дебіторської заборгованості суб'єкта банкрутства;
- витрати ліквідаційної комісії та розпорядника майна в разі залучення ними експертів, консультантів та інших подібних осіб;
- витрати кредиторів на проведення аудиту, якщо аудит проводився з рішення арбітражного суду їхнім коштом;
- витрати на оплату праці арбітражних керуючих (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора).
Названі витрати відшкодовуються ліквідаційною комісією після реалізації нею частини ліквідаційної маси. Майно банкрута, яке є предметом застави, включається до складу ліквідаційної маси, але використовується тільки для позачергового задоволення вимог за-ставодержателя. Якщо в результаті реалізації предмета застави виявиться, що виручена сума перевищує розмір забезпечених цією заставою вимог, то різниця використовується для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості. Якщо ж коштів, виручених від реалізації застави, не вистачило для задоволення відповідних вимог, то різниця відшкодовується заставодержателю із загальної ліквідаційної маси в черзі з іншими кредиторами.
У другу чергу, виконуються зобов'язання перед працівниками підприємства-банкрута (за винятком повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства або виплат на акції трудового колективу).
У третю чергу, задовольняються вимоги щодо сплати державних і місцевих податків та неподаткових платежів до бюджету, вимоги органів державного страхування та соціального забезпечення.
У четверту чергу, задовольняються вимоги кредиторів, не забезпечені заставою.
У п'яту чергу задовольняються вимоги членів трудового колективу щодо повернення їхніх внесків до статутного фонду підприємства та ін.
У шосту чергу задовольняються всі інші вимоги, зокрема, вимоги власників корпоративних прав.
Слід зазначити, що вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження коштів від продажу майна банкрута тільки після повного задоволення вимог попередньої черги. Коли майна бракує для повного задоволення всіх вимог однієї черги, претензії задовольняються пропорційно належній кожному кредиторові сумі. Претензії, виявлені й заявлені після закінчення встановленого строку, задовольняються з майна підприємства, що залишилось після задоволення першочергових претензій, а також претензій, заявлених у встановлений строк.
Претензії, не задоволені за браком майна, вважаються погашеними. Погашеними вважаються також претензії, не визнані ліквідаційною комісією (органом, що проводить ліквідацію), а також ті, щодо яких кредитори протягом місячного строку від дня одержання повідомлення про повне або часткове невизнання претензії не подали відповідних позовів до арбітражного суду.
Майно, що залишилось після задоволення претензій кредиторів і членів трудового колективу, використовується відповідно до рішення власника. У разі реорганізації підприємства його права та обов'язки переходять до правонаступників. Якщо майна банкрута вистачило, щоб задовольнити всі вимоги кредиторів, надалі його вважають вільним від боргів і він може продовжити свою підприємницьку діяльність.

11.4.6. ФІНАНСОВА САНАЦІЯ НА УХВАЛУ АРБІТРАЖНОГО СУДУ
наверх
Про те, що закінчувати всі справи про банкрутство ліквідацією боржників з продажем їхнього майна не завжди доцільно, яскраво свідчать такі дані: за 1998 р. в Україні кошти, отримані внаслідок ліквідації підприємств, не перевищували 1,5 відсотка від вимог кредиторів (у міжнародній практиці підприємництва нормальним вважається показник у ЗО відсотків). У цьому контексті слід зазначити, що одна із функцій закону про банкрутство полягає в тому, що він повинен сприяти реабілітації підприємств, які опинилися у фінансовій скруті, однак мають значні резерви для успішної фінансово-господарської діяльності в майбутньому. У ньому повинні бути закладені механізми фінансової санації чи реорганізації юридичної особи. Саме такі механізми містяться в законодавствах про фінансову неспроможність підприємств у більшості країн світу. Вітчизняне законодавство про банкрутство також не становить винятку.
Підставою для ухвалення арбітражним судом проведення санації боржника може бути:
1. Санаційна спроможність боржника, тобто наявність реалістичної санаційної концепції.
2. Наявність реальних можливостей виконання плану санації, відновлення платоспроможності підприємства-боржника та його успішної виробничо-господарської діяльності.
3. Наявність санатора, який має достатньо фінансових ресурсів для фінансового оздоровлення боржника.
Ініціатива санації може походити від самого підприємства-боржника. Як правило, у такому разі справа про банкрутство також ініціюється боржником. Нагадуємо, що це робиться в тому разі, коли підприємство є санаційно спроможним, однак йому бракує часу для реалізації плану санації. Заява про банкрутство подається з надією отримати відстрочення платежів кредиторам, наприклад у разі укладання мирової угоди. Відтак разом із заявою про банкрутство боржник подає до арбітражного суду план санації та проект мирової угоди.
Як уже зазначалося, кредитори можуть вийти з клопотанням про проведення санації, якщо після опублікування в засобах масової інформації відповідного оголошення надійшли пропозиції від осіб, котрі бажають узяти участь у санації боржника. Фізичні та юридичні особи, які виявили бажання стати санаторами, мають подати заяву до арбітражного суду з письмовою гарантією погашення боргів особи, проти якої розпочато провадження справи про банкрутство. До заяви треба додати:
а) план фінансової санації (реорганізації) боржника;
б) відомості про фінансовий стан та платоспроможність санатора;
в) дані про характер майнових відносин між боржником та потенційним санатором.
Для санатора мотивуючими стимулами можуть бути такі:
- здобуття контролю над підприємством-боржником;
- ефект синергізму, пов'язаний із новими можливостями внутрішньої кооперації, диверсифікації продукції або ринків збуту товарів;
- збереження надійного постачальника сировини та матеріалів чи споживача продукції тощо;
- приватизація підприємства, якщо воно має державну форму власності.
Особа, яка бажає взяти участь у санації боржника, має право ознайомитися з його майновим і фінансовим становищем безпосередньо на підприємстві. Потенційний санатор може також дати доручення аудиторській чи консалтинговій фірмі провести санаційний аудит боржника з метою визначення його санаційної спроможності.
Санація вводиться на строк не більше ніж дванадцять місяців. На клопотання комітету кредиторів чи керуючого санацією або інвесторів цей строк може бути продовжено ще на кілька місяців (до шести) або скорочено. Комітет кредиторів приймає рішення про погодження кандидатури керуючого санацією, вибір інвестора (санатора), схвалення плану санації боржника.
Одночасно з винесенням ухвали про санацію арбітражний суд призначає керуючого санацією. Керуючим санацією може бути запропоновано особу, яка виконувала повноваження розпорядника майна (або й керівника підприємства, якщо на це є згода комітету кредиторів чи інвесторів). З дня винесення ухвали про санацію припиняються повноваження керівника боржника (зрозуміло, якщо його не призначено керуючим санацією). Керуючий санацією має право:
* самостійно розпоряджатися майном боржника;
* укладати від імені боржника мирову угоду та інші цивільно-правові угоди;
* у разі наявності відповідних підстав, відмовлятися від виконання договорів боржника.
Суттєвим є те, що керуючий санацією в тримісячний строк з дня прийняття рішення про санацію має право відмовитися від виконання договорів боржника, укладених до початку провадження справи про банкрутство, якщо:
- виконання договору ставить боржника в явно невигідні умови;
- договір є довгостроковим (понад один рік) або таким, що передбачає настання позитивних результатів для боржника в довгостроковій перспективі, крім випадків випуску продукції з технологічним циклом, більшим за строки санації боржника;
- виконання договору може з певних причин завадити відновленню платоспроможності боржника.
Угоди боржника (на подання керуючого санацією) можуть бути визнані арбітражним судом недійсними за умови, коли:
- угоду укладено боржником із заінтересованими особами на шкоду іншим заінтересованим особам;
- угоду укладено боржником з окремим кредитором чи іншою заінтересованою особою за шість і менше місяців до прийняття рішення про санацію, коли вона надає перевагу одному кредитору перед іншими або пов'язана з виплатою (видачею) частки (паю) в майні боржника у зв'язку з виходом зі складу учасників чи замовників боржника.
До основних обов'язків керуючого санацією належать такі:
* приймання в господарське відання майна боржника та його інвентаризація;
* відкриття спеціального рахунку для проведення санації та розрахунків з кредиторами;
* розробка плану санації боржника;
* забезпечення ведення бухгалтерського обліку та фінансової звітності;
* здійснення заходів щодо стягнення дебіторської заборгованості боржника;
* періодичний звіт перед комітетом кредиторів про хід реалізації плану санації.
План санації (реорганізації) боржника. Протягом трьох місяців з дня винесення ухвали про санацію боржника керуючий санацією зобов'язаний подати комітету кредиторів для розгляду план санації (реорганізації). В іншому разі, арбітражний суд має право прийняти рішення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. За наявності санаторів план санації розробляється та погоджується з їхньою участю.
План санації розглядається комітетом кредиторів, який скликається керуючим санацією в чотиримісячний строк від дня винесення арбітражним судом ухвали про санацію. План вважається схваленим, якщо за нього на засіданні комітету кредиторів було подано понад половину голосів кредиторів - членів комітету кредиторів.
Схвалений комітетом кредиторів план санації та протокол засідання комітету кредиторів подаються керуючим санацією до арбітражного суду на затвердження не пізніше ніж через п'ять днів від дня проведення засідання комітету кредиторів. Арбітражний суд спеціальною постановою затверджує умови санації підприємства-боржника, які можуть бути у формі:
а) плану реорганізації (як правило, без збереження юридичної особи боржника);
б) плану фінансової санації (зі збереженням юридичної особи боржника).
План реорганізації розробляється в тому разі, коли фінансування санації здійснюється зовнішнім інвестором. Це означає, що головна мета провадження справи про банкрутство - задоволення претензій кредиторів - досягається (головним чином) за рахунок коштів са-натора. Саме тому обов'язковими складовими частинами плану реорганізації повинні бути:
1) умови участі санатора в задоволенні вимог кредиторів;
2) умови та порядок реорганізації юридичної особи-боржника;
3) механізм виплати санатором боргу кредиторам (строки, послідовність, форми тощо).
Перший пункт повинен містити угоду між боржником і санатором про надання фінансових ресурсів або про переведення боргу на санатора (що є можливим лише за згодою кредиторів).
Участь санатора у фінансуванні боржника здебільшого відбувається способом залучення його до складу учасників (власників) підприємства. Це може здійснюватися зі збереженням юридичного статусу та правової форми організації бізнесу боржника або в процесі реорганізації останнього. Саме тому другим елементом плану реорганізації є узгодження умов реструктуризації статутного капіталу юридичної особи боржника. Суть такої реструктуризації полягає в частковій або повній зміні власника статутного фонду юридичної особи боржника на користь санатора. Якщо суб'єкт банкрутства - господарське товариство, умови реструктуризації статутного фонду узгоджуються між його учасниками та санаторами. Включення санатора до складу учасників (власників) підприємства може відбуватися такими, головне, способами:
а) в ході збільшення статутного фонду боржника, коли всі або більша частина корпоративних прав нової емісії викуповуються санатором;
б) у результаті переуступлення частини корпоративних прав са-натору власниками підприємства, що підлягає санації;
в) унаслідок злиття, поглинання чи приєднання.
Третім елементом санаційної реорганізації є погодження між санатором та кредиторами умов виплати боргу. Ці умови включають строки виплати, її послідовність, форми оплати тощо.
Поряд із названими обов'язковими умовами плану реорганізації, до нього треба включити стандартні позиції, характерні для звичайного плану санації (див.: п. 11.2.1.).
План фінансової санації. У разі визнання боржника санаційно спроможним може бути прийняте рішення про реалізацію плану фінансової санації, який розроблено боржником (на замовлення боржника) або керуючим санацією. Головна ідея плану санації - створення умов для задоволення претензій кредиторів за рахунок фінансово-господарської діяльності боржника. План санації зі збереженням статусу юридичної особи має певні особливості. Він значною мірою базується на мобілізації внутрішніх фінансових резервів боржника та на участі в санації власників підприємства і його кредиторів. Для реалізації плану підприємство треба на певний час звільнити від обов'язків виконання його платіжних зобов'язань. Цього можна досягти укладанням мирової угоди.
План санації, який акцептується в ході провадження справи про банкрутство, дещо відрізняється від того, котрий реалізується в до-судовому порядку. Він повинен містити таку інформацію:
1. Аналіз причин фінансової кризи.
2. Оцінку фінансового стану боржника до початку санації.
3. Заходи щодо нормалізації фінансового стану боржника (спрямовані на відновлення платоспроможності, ліквідності та прибутковості).
4. Узгоджений з кредиторами порядок відстрочення виконання платіжних зобов'язань.
5. Докладні відомості про те, наскільки реалізація плану санації поліпшить шанси задоволення претензій кредиторів.
6. Порівняльні розрахунки задоволення претензій кредиторів у разі реалізації плану санації та в разі задоволення вимог проведенням ліквідаційних процедур.
7. Прогнозні показники фінансово-майнового стану боржника в процесі та після реалізації плану санації із вказівкою строків відновлення платоспроможності та погашення претензій кредиторів.
8. Механізми контролю за ходом реалізації плану.
На клопотання будь-кого з кредиторів або самого боржника, арбітражний суд може відхилити план санації у разі подання обгрунтованих доказів того, що в результаті ухвалення рішення про санацію, становище однієї із заінтересованих сторін буде гіршим, ніж за здійснення ліквідаційних процедур.
Функції контролю та нагляду за повнотою виконання плану санації покладаються на арбітражного керуючого. Якщо в процесі нагляду буде встановлено, що вимоги кредиторів не виконуються або не можуть бути виконані, згідно з передбаченими в плані санації умовами, арбітражний керуючий повідомляє про це арбітражний суд та комітет кредиторів. Останні приймають щодо цього відповідне рішення аж до здійснення ліквідаційних процедур у примусовому порядку.
За п'ятнадцять днів до закінчення санації, а також за наявності підстав для дострокового її припинення, керуючий санацією зобов'язаний подати зборам кредиторів письмовий звіт, до якого додається реєстр вимог кредиторів.
Одночасно зі звітом керуючий санацією вносить на збори кредиторів одну з таких пропозицій:
1) припинити процедуру санації у зв'язку з відновленням платоспроможності боржника;
2) звернутися до арбітражного суду з клопотанням про продовження процедури санації;
3) звернутися до арбітражного суду з клопотанням про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.
Звіт керуючого санацією, розглянутий зборами кредиторів, і протокол зборів кредиторів направляються в арбітражний суд не пізніше ніж через п'ять днів після дати проведення зборів. Затвердження арбітражним судом звіту є підставою для винесення ним ухвали про припинення провадження справи про банкрутство.
На жаль, процедура санації у справах про банкрутство ще не набула в Україні належного поширення й застосовується досить рідко. Так, за 1999р. усіма арбітражними судами України було винесено лише 21 постанову про затвердження процедури санації. Нове законодавство про банкрутство має суттєво стимулювати процеси фінансового оздоровлення суб'єктів господарювання.

11.4.7. МИРОВА УГОДА
наверх
Поряд із можливістю участі кредиторів у санації боржника поза провадженням справи про банкрутство, у законодавствах багатьох країн передбачено можливу участь кредиторів у фінансовому оздоровленні неспроможного підприємства в процесі провадження справи
укладенням мирової угоди. Укладання мирової угоди передбачене статтею 35 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Мирова угода - це процедура досягнення домовленості між боржником та кредиторами щодо пролонгації строків сплати належних кредиторам платежів або щодо зменшення суми боргів. Угода укладається переважно в тих випадках, коли боржник перебуває під загрозою неплатоспроможності та з власної ініціативи звертається із заявою до арбітражного суду щодо порушення справи про своє банкрутство. У даному разі, як уже було сказано, боржник розраховує укласти мирову угоду з метою виграти час, необхідний для проведення санації підприємства.
Разом із заявою про порушення справи про банкрутство неспроможний боржник подає до арбітражного суду проект мирової угоди, список усіх кредиторів та дебіторів із визначенням сум заборгованості, баланс та інші документи, які свідчать про фінансове та майнове становище боржника. У проекті мирової угоди викладаються пропозиції боржника за такими позиціями:
* форма платіжних поступок кредиторів (списання чи пролонгація);
* бажаний період пролонгації заборгованості;
* бажана сума списання боргу;
* обсяг (квота) початкового погашення заборгованості.
Згідно з вітчизняним законодавством мирова угода між боржником і кредиторами може бути укладена на будь-якому етапі провадження справи про банкрутство. Вона може стосуватися лише вимог, забезпечених заставою та другої та наступних черг кредиторів.
Рішення про укладення мирової угоди від імені кредиторів приймає комітет кредиторів більшістю голосів. Воно вважається ухваленим за умови, що всі кредитори, вимоги яких забезпечено заставою майна боржника, висловили письмову згоду на укладення мирової угоди. Дуже важливо, що для осіб, які не дали згоди на укладення мирової угоди, не можуть бути встановлені умови гірші, ніж для тих. хто угоду підтримав.
Рішення про укладення мирової угоди підписують: від імені боржника - керівник чи арбітражний керуючий (керуючий санацією, ліквідатор), від імені кредиторів - голова комітету кредиторів.
Угода укладається в письмовій формі і підлягає затвердженню арбітражним судом. З цією метою арбітражний керуючий протягом п'яти днів від дня укладення мирової угоди повинен подати до арбітражного суду заяву про затвердження мирової угоди. До заяви додаються такі документи:
1. Текст мирової угоди.
2. Протокол засідання комітету кредиторів, на якому було ухвалене рішення про укладення мирової угоди.
3. Список кредиторів.
4. Зобов'язання боржника щодо відшкодування всіх першочергових витрат.
5. Письмові заперечення кредиторів, які не голосували на підтримку мирової угоди.
Виділяють дві основні форми поступок кредиторів, які можна передбачити в мировій угоді:
* мораторій;
* списання частини заборгованості.
Як правило, у мирових угодах комбінуються як мораторій, так і списання заборгованості. У законодавствах деяких країн визначається мінімальна частка заборгованості, яку боржник повинен погасити, що є обов'язковою умовою для затвердження мирової угоди арбітражним судом. Розмір цієї частки може залежати від строку пролонгації заборгованості. Наприклад, у Німеччині мінімальна частка становить 35% загальної суми заборгованості, якщо пролонгація не перевищує 12 місяців; 40% - якщо виплата заборгованості відкладається на довший період. Вітчизняне законодавство таких обмежень не встановлює. Це є компетенцією комітету кредиторів.
З формального боку, з дня затвердження арбітражним судом мирової угоди припиняються повноваження арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), однак комітет кредиторів може покласти на арбітражного керуючого функції нагляду за виконанням мирової угоди. Під час дії мирової угоди, арбітражний керуючий не має права розпоряджатися майном боржника. Він лише контролює ефективність його використання. З цією метою керуючий може, наприклад, вимагати, щоб усі грошові розрахунки підприємства проводились через спеціальний рахунок, рух коштів на якому він міг би перевіряти.
У разі визнання мирової угоди недійсною або її розірвання, вимоги кредиторів у незадоволеній до цього часу їхній частині відновлюються в повному обсязі. Крім того, затвердження мирової угоди є підставою для припинення справи про банкрутство, а визнання мирової угоди недійсною-для відновлення провадження справи.
Мирова угода щодо відстрочення сплати платежів у бюджет та цільові позабюджетні фонди укладається відповідно до вимог податкового законодавства. Державні органи можуть погодитися на відстрочення частини вимог, якщо внаслідок такої поступки підприємство відновить свою господарську діяльність і матиме змогу сплачувати наступні обов'язкові платежі на користь держави.

11.4.8. САНАЦІЯ ШЛЯХОМ РЕОРГАНІЗАЦІЇ (РЕСТРУКТУРИЗАЦІЇ)
наверх
Одним із інструментів фінансового оздоровлення підприємств є реструктуризація. Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", іншими нормативно-правовими документами передбачено використання реструктуризації як ефективного засобу відновлення платоспроможності підприємства, який рекомендується включати до плану санації.
Реструктуризація підприємства - це здійснення організаційно-господарських, фінансово-економічних, правових, технічних заходів, спрямованих на реорганізацію підприємства, зміну форми власності, управління, організаційно-правової форми, що сприятиме фінансовому оздоровленню підприємства, збільшенню обсягів випуску конкурентоспроможної продукції, підвищенню ефективності виробництва та задоволенню вимог кредиторів. Керуючись даним визначенням, можна "розмежувати" поняття "реструктуризація підприємства" та "реорганізація". Поняття "реструктуризація" є ширшим, оскільки включає (поряд з іншими) і заходи, спрямовані на реорганізацію підприємства. Основний зміст реорганізації полягає в повній або частковій зміні власника статутного фонду даної юридичної особи та в зміні організаційно-правової форми організації бізнесу.
У літературних джерелах, присвячених дослідженню реструктуризації підприємств, залежно від характеру заходів, які застосовуються, виділяють такі форми реструктуризації:
1. Реструктуризація виробництва.
2. Реструктуризація активів.
3. Фінансова реструктуризація.
4. Корпоративна реструктуризація (реорганізація).
Реструктуризація виробництва передбачає зміни в організаційній та виробничо-господарській сфері підприємства з метою підвищення його конкурентоспроможності. У рамках цього виду реструктуризації можуть здійснюватися такі заходи:
* зміна керівництва підприємства;
* запровадження нових, прогресивних форм та методів управління;
* диверсифікація асортименту продукції;
* поліпшення якості продукції;
* підвищення ефективності маркетингу;
* зменшення витрат на виробництво;
* скорочення чисельності зайнятих на підприємстві.
Реструктуризація активів включає заходи, результатом яких є зміни в структурі та складі активної сторони балансу. Порядок та форми реструктуризації активів було детально проаналізовано в підрозділі 11.3.2. До основних заходів щодо реструктуризації активів слід віднести такі:
* продаж частини основних фондів;
* продаж зайвого обладнання, запасів сировини та матеріалів тощо;
* продаж окремих підрозділів підприємства;
* зворотний лізинг;
* реалізація окремих видів фінансових вкладень;
* рефінансування дебіторської заборгованості.
Фінансова реструктуризація пов'язана зі зміною структури та розмірів власного й позичкового капіталу, а також зі змінами в інвестиційній діяльності підприємства. До основних заходів у рамках фінансової реструктуризації можна віднести такі:
* реструктуризація кредиторської заборгованості;
* одержання додаткових кредитів;
* збільшення статутного фонду;
* заморожування інвестиційних вкладень.
Зазначимо, що фінансова реструктуризація має обов'язково супроводжуватися реструктуризацією виробництва, в іншому разі заходи з поліпшення ситуації з фінансуванням можуть лише відстрочити ліквідацію підприємства.
Найбільш складним видом реструктуризації є корпоративна реструктуризація. Корпоративна реструктуризація пов'язана з реорганізацією підприємства, її наслідком є повна або часткова зміна власника статутного фонду, створення нових юридичних осіб та (або) організаційно-правової форми організації бізнесу. До заходів, які вживаються в рамках корпоративної реструктуризації, можна віднести такі:
* часткова або повна приватизація;
* поділ великих підприємств на частини;
* виокремлення із великих підприємств окремих підрозділів;
* виокремлення об'єктів соцкультпобуту та інших непрофільних підрозділів;
* приєднання до інших, більш потужних підприємств чи злиття з ними.
За формальними ознаками розрізняють такі три види реорганізації (рис. 11.13):
1. Реорганізація, спрямована на укрупнення підприємства (злиття, приєднання, поглинання).
2. Реорганізація, спрямована на подрібнення підприємства (поділ, виокремлення).
3. Реорганізація без зміни розмірів підприємства (перетворення).

У разі реорганізації підприємства слід ураховувати низку законодавчих передумов та вимог, а саме:
* порядок державної реєстрації (перереєстрації) та ліквідації суб'єктів господарювання;
* вимоги антимонопольного законодавства;
* вимоги щодо захисту інтересів кредиторів підприємства, його власників, персоналу тощо;
* порядок емісії акцій (у разі реорганізації AT);
* можливі екологічні, демографічні та інші наслідки.
Реорганізація підприємств, які мають кредиторську заборгованість, повинна здійснюватися з дотриманням вимог щодо переведення боргу, зокрема:
а) переведення боржником свого боргу на іншу особу допускається лише за згодою кредитора;
б) новий боржник є правомочним висувати проти вимог кредитора всі заперечення, що випливають з відносин між кредитором і первісним боржником;
в) порука і встановлена третьою особою застава припиняються з переведенням боргу, якщо поручитель або заставодавець не дав згоди відповідати за нового боржника;
г) уступка вимоги і переведення боргу ґрунтуються на угоді, укладеній у простій письмовій формі.
Перед здійсненням санаційної реорганізації необхідно провести поглиблений аналіз фінансово-господарського стану підприємства, що перебуває в кризі, з урахуванням усіх головних характеристик діяльності даної юридичної особи. На основі результатів аналізу робиться висновок про санаційну спроможність підприємства та про доцільність його реорганізації. Ефективність реструктуризації забезпечується тими заходами, які покладені в основу плану реструктуризації. В плані слід відобразити переваги вибраних організаційних форм та методів реструктуризації. У разі реорганізації слід показати, які переваги одержить підприємство в результаті зміни організаційно-правової форми, відокремлення окремих структурних підрозділів чи приєднання інших підприємств.

11.4.9. ПРИХОВАНЕ, ФІКТИВНЕ ТА ЗУМИСНЕ БАНКРУТСТВО
наверх
У практиці господарювання досить часто можна зіткнутися з підприємствами, які фактично є фінансово-неспроможними, однак, з певних мотивів приховують цю обставину. В даному випадку можна говорити про наявність прихованого банкрутства. З іншого боку, ряд суб'єктів господарювання, переслідуючи певні цілі, можуть зумисне оголосити себе банкрутами, не будучи такими. При цьому має місце фіктивне банкрутство. Для багатьох державних підприємств характерною є ситуація, коли службові особи зловмисно або за своєї халатності доводять суб'єкт господарювання до фінансової кризи та до банкрутства. Для запобігання вказаних негативних проявів Кримінальним кодексом України встановлено покарання, якщо підприємці чи відповідальні службові особи вдаються до них.
Приховане банкрутство: навмисне приховання факту стійкої фінансової неспроможності через подання недостовірних даних, якщо це завдало матеріальних збитків кредиторам, карається позбавленням волі на строк до 2 років або штрафними санкціями до 300 мінімальних розмірів зарплати з позбавленням права займатися певною діяльністю протягом 5 років.
Об'єктивно факт приховання банкрутства визначається такими двома ознаками:
- надання кредитору неправдивих даних про фінансовий стан неплатоспроможного боржника;
- причинний зв'язок між подачею таких даних та збитками, що їх зазнав кредитор.
Мотиви та цілі приховання банкрутства:
- надія на поліпшення фінансового стану або на виконання фінансових зобов'язань особами, які, у свою чергу, є боржниками даної особи,
- спроба одержати банківський кредит для покриття заборгованості чи привласнення одержаних коштів з наступною ліквідацією підприємства,
- прагнення отримати вигідне замовлення на виробництво товарів, робіт, послуг від держави чи інших замовників і т.д.
Суб'єктами прихованого банкрутства можуть бути засновники підприємства, власники, посадові особи.
Мінімальне стягнення у разі виявлення факту прихованого банкрутства застосовується:
* якщо прихована фінансова неспроможність є наслідком банкрутства іншої юридичної особи або настала внаслідок порушення законодавства контрагентами (монополізація ринку цін, недобросовісна конкуренція, махінації з фінансовими ресурсами);
* якщо вона є наслідком дії форс-мажорних обставин.
Максимальні санкції застосовуються, якщо фінансова неспроможність є наслідком невміння вести ефективну фінансово-господарську діяльність, недостатньої кваліфікації керівництва, недбалості, крадіжок, різного роду зловживань, прорахунків щодо оцінки ринків збуту і т.д.
У цьому контексті можна згадати дуже цікаві принципи врегулювання суперечок між кредитором і боржником з "Руської Правди" Ярослава (перша систематизована кодифікація права Київської Русі). Там, зокрема, зазначено, "коли банкрутство купця станеться через нещасливу пригоду, а не через його недбальство, тобто коли потоне корабель, або пропаде товар під час війни, або від вогню, то кредитори не можуть жадати конкурсу негайно - не можуть взяти його в неволю чи продати: купцеві дається право сплачувати свої борги частками, бо шкода від Бога, а він сам не винен; коли ж він позбавиться свого майна внаслідок пияцтва, або залізши в карні справи, або взагалі знищить його своєю непорадністю, то він віддається на волю кредиторів - вони можуть йому дати "прольонгату" або негайно його продати разом з усім майном".
Фіктивним банкрутством можна назвати ситуацію, коли підприємство фактично не є банкрутом, однак запевняє про свою фінансову неспроможність. У зв'язку з цим Кримінальним кодексом передбачено, що явно неправдива заява громадянина - засновника або власника підприємства, а також посадової особи даного підприємства про фінансову неспроможність виконання зобов'язань перед кредиторами та бюджетом карається штрафом від 300 до 500 мінімальних зарплат з позбавленням права займатися даною діяльністю до 5 років. Ті самі дії, якщо вони завдали великого матеріального збитку кредиторам або державі, караються позбавленням волі до З років з конфіскацією майна.
Великий матеріальний збиток - це збиток, який перевищує в 50 і більше разів розмір неоподаткованого мінімуму. Збиток виникає внаслідок неповернення боргів, несплати відсотків та податків.
Цілі повідомлення неправдивої інформації можуть бути різними:
* порушення справи про банкрутство чи санація підприємства в рамках провалення справи про банкрутство,
* ліквідація, реорганізація чи приватизація підприємства з метою приховання незаконного витрачання коштів,
* надання недостовірних даних аудитору з метою одержання необ'єктивного висновку про фінансовий стан підприємства.
Доведення до банкрутства. Новим законодавством про банкрутство запроваджене положення про відповідальність за умисне банкрутство. Умисне банкрутство - це умисне доведення суб'єкта підприємницької діяльності до стійкої фінансової неплатоспроможності через здійснення з корисливих мотивів власником або посадовою особою підприємства протиправних дій або через невиконання чи неналежне виконання своїх службових обов'язків, що завдало істотної шкоди державним або громадським інтересам чи законним правам власників і кредиторів.
Умисне доведення до банкрутства, якщо це завдало істотної шкоди державним чи громадським інтересам або правам та інтересам кредиторів, що охороняються законом, - карається штрафом від п'ятисот до восьмисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади або здійснювати певну діяльність на строк до 5-ти років. Ті самі дії, якщо вони завдали великої матеріальної шкоди, - караються позбавленням волі на строк до 5 років з конфіскацією майна.
На ці та інші фактори й обставини слід звертати увагу власникам та фінансовим службам вітчизняних підприємств під час провадження фінансово-господарської діяльності.
ТЕСТИ ДО РОЗДІЛУ 11
ТЕСТ 1. До головних факторів, що зумовлюють стратегічну кризу на підприємстві, слід віднести такі:
1. Дефіцити в організаційній структурі.
2. Незадовільну структуру капіталу.
3. Зайві виробничі потужності.
4. Незадовільну роботу з кредиторами.
5. Низький рівень контролювання якості.
ТЕСТ 2. Санація підприємства - це :
1. Надання підприємству зовнішньої фінансової допомоги.
2. Задоволення вимог кредиторів та виконання зобов'язань перед бюджетом.
3. Сукупність усіх заходів, які здатні забезпечити фінансове оздоровлення підприємства.
4. Те саме, що й реструктуризація.
5. Система заходів фінансового характеру.
ТЕСТ 3. Фінансова санація включає:
1. Рефінансування дебіторської заборгованості.
2. Призначення тимчасової адміністрації;
3. Реалізацію соціального плану.
4. Реструктуризацію заборгованості.
5. Технічне переобладнання виробництва.
ТЕСТ 4. До функціональних завдань менеджменту санації відносять такі:
1. Проведення санаційного аудиту.
2. Організація реалізації проекту санації.
3. Розробка санаційної концепції.
4. Пошук альтернатив.
5. Організація контролю за виконанням проекту санації.
ТЕСТ 5. Модель проведення санації підприємства включає...
1. Причинно-наслідковий аналіз фінансової кризи.
2. Оголошення підприємства банкрутом.
3. Формування санаційної стратегії.
4. Рішення арбітражного суду про проведення санації.
5. Внесення до реєстру неплатоспроможних підприємств.
ТЕСТ 6. Основною метою санаційного аудиту є:
1. Визначення достовірності звітності підприємства, її повноти й відповідності чинному законодавству.
2. Формування висновків щодо реального фінансового стану підприємства.
3. Оцінка санаційної спроможності підприємства на підставі аналізу фінансово-господарської діяльності та наявної санаційної концепції.
4. Розробка санаційної концепції підприємства.
5. Визначення повноти та правильності нарахування та сплати податкових платежів у бюджет.
ТЕСТ 7. Замовниками санаційного аудиту підприємства, яке перебуває у фінансовій кризі, можуть бути:
1. Позикодавець (наприклад, банківський консорціум), - якщо вирішується питання про надання санаційного кредиту.
2. Підприємство-боржник - якщо воно виходить з пропозицією про укладання мирової угоди та проведення санації в ході провадження справи про банкрутство.
3. Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку - у разі емісії цінних паперів.
4. Потенційний санатор, якщо вирішується питання про санацію підприємства через його реорганізацію (злиття, приєднання).
5. Консалтингова фірма - у разі розробки плану санації.
ТЕСТ 8. Під час аналізу виробничо-господарської діяльності аудитор проводить таку роботу:
1. Аналізує структуру позичкового капіталу.
2. Розраховує показники ліквідності та платоспроможності.
3. Аналізує склад витрат на виробництво.
4. Аналізує рух основних фондів та амортизаційних відрахувань.
5. Оцінює показники праці.
ТЕСТ 9. До головних показників, які характеризують структуру капіталу та фінансову незалежність підприємства, відносять:
1. Показник фінансового левериджу.
2. Показник абсолютної ліквідності.
3. Коефіцієнт покриття.
4. Коефіцієнт автономії.
5. Коефіцієнт фінансової стабільності.
ТЕСТ 10. Підприємство вважатиметься неплатоспроможним...
1. Якщо наявних активів у ліквідній формі недостатньо для задоволення в установлений строк вимог, пред'явлених до підприємства кредиторами.
2. Якщо коефіцієнт абсолютної ліквідності є меншим за 0,2.
3. Якщо коефіцієнт покриття дорівнює 1.
4. За надто низького значення показника фінансового лівериджу.
5. За наявності в арбітражному суді позову кредиторів.
ТЕСТ 11. Показник Cash-Flow характеризує...
1. Величину чистих грошових потоків, які залишаються в розпорядженні підприємства.
2. Величину чистого прибутку підприємства.
3. Величину вхідних грошових потоків підприємства.
4. Обсяг реалізації продукції.
5. Величину чистого прибутку та амортизацію.
ТЕСТ 12. Для діагностики сильних та слабких місць на підприємстві, потенційних ризиків та додаткових шансів використовуються такі методи:
1. СОФТ-аналіз.
2. Бенчмаркінг.
3. Нуль-базис бюджетування.
4. Вартісний аналіз.
5. СВОТ-аналіз.
ТЕСТ 13. Основний зміст реорганізації полягає в...
1. Повній або частковій зміні власника статутного фонду - юридичної особи.
2. Перереєстрації підприємства.
3. Зміні організаційно-правової форми організації бізнесу.
4. Зміні розміру статутного фонду.
5. Зміні складу засновників.
ТЕСТ 14. До заходів щодо фінансової реструктуризації можна віднести такі:
1. Реструктуризація заборгованості перед кредиторами.
2. Злиття підприємств.
3. Ліквідація підприємства.
4. Збільшення статутного фонду.
5. Заморожування інвестиційних вкладень.
ТЕСТ 15. З моменту визнання боржника банкрутом ...
1. Припиняється підприємницька діяльність банкрута.
2. Ухвалюється постанова про реорганізацію (ліквідацію) юридичної особи - банкрута.
3. Приймається ухвала про санацію підприємства.
4. Вважаються такими, що минули, строки всіх боргових зобов'язань банкрута.
5. Припиняється нарахування пені та відсотків на всі види боргових зобов'язань банкрута.
ТЕСТ 16. Необхідність перереєстрації підприємства виникає, якщо реструктуризація підприємства призводить до змін:
1. Організаційно-правової форми.
2. Місцезнаходження підприємства.
3. Форми власності.
4. Розмірів статутного фонду.
5. Назви юридичної особи.
ТЕСТ 17. У разі реорганізації боржника злиттям або приєднанням його до іншого, більш стійкого підприємства...
1. Бухгалтерські баланси обох підприємств консолідуються.
2. Заборгованість підприємства-боржника покривається колишніми власниками його корпоративних прав.
3. Підприємство-боржник виключається з державного реєстру та втрачає свій юридичний статус.
4. Борги боржника визнаються безнадійними.
5. Усі майнові права та обов'язки обох підприємств переходять до юридичної особи, яка виникла в результаті злиття (приєднання).
ТЕСТ 18. Вимоги до умов переведення боргу за реорганізації підприємства полягають у такому:
1. Переведення боржником свого боргу на іншу особу допускається лише за згодою кредитора.
2. Переведення боргу на іншу особу допускається без згоди кредитора.
3. Новий боржник є правомочним висувати проти вимог кредитора всі заперечення, що випливають з відносин між кредитором і первісним боржником.
4. Порука і встановлена третьою особою застава припиняються з переведенням боргу, якщо поручитель або заставодавець не дав згоди відповідати за нового боржника.
5. Уступка вимоги і переведення боргу грунтуються на угоді, укладеній у простій письмовій формі.
ТЕСТ 19. Якщо претензію визнано повністю або частково, однак не повідомлено про переказ визнаної суми, то заявник претензії може:
1. Звернутися до відповідача з повторною претензією.
2. Звернутися до арбітражного суду з позовом про вирішення господарського спору.
3. Після закінчення 20 днів від дня одержання відповіді пред'явити до банку розпорядження про списання у безспірному порядку визнаної боржником суми.
4. Провести звірку заборгованості.
5. Звернутися до арбітражного суду з позовом про оголошення боржника банкрутом.
ТЕСТ 20. Справу про банкрутство підприємства може бути порушено, якщо:
1. Надійшла спільна заява кредиторів боржника.
2. Надійшла письмова заява потенційного санатора.
3. Надійшла письмова заява боржника щодо його фінансової неспроможності або загрози такої неспроможності.
4. Боржник не визнає претензії про відшкодування заборгованості.
5. Боржник не повернув банківського кредиту в обумовлений термін.
ТЕСТ 21. У ході провадження справи про банкрутство арбітражний суд може застосувати до боржника такі процедури:
1. Реорганізаційні.
2. Ліквідаційні.
3. Мирову угоду.
4. Внесення до реєстру неплатоспроможних підприємств.
5. Оголошення підприємства неплатоспроможним.
ТЕСТ 22. Боржник може звернутися до арбітражного суду з власної ініціативи із заявою щодо порушення справи про своє банкрутство в таких випадках:
1. Якщо задоволення вимог одного або кількох кредиторів призведе до неможливості виконання грошових зобов'язань перед іншими кредиторами.
2. Якщо податкові органи припинили операції за всіма банківськими рахунками боржника.
3. Якщо за ліквідації підприємства-боржника не у зв'язку з процедурою банкрутства боржник не матиме можливості задовольнити грошові вимоги кредиторів у повному обсязі.
4. Якщо розрахунковий документ щодо стягнення заборгованості з боржника потрапляє до картотеки.
5. За наявності ефективної концепції санації та браком часу для її реалізації.
ТЕСТ 23. У проекті мирової угоди даються пропозиції боржника за такими позиціями:
1. Форма платіжних поступок кредиторів.
2. Бажаний період пролонгації заборгованості.
3. Бажана сума списання заборгованості за платежами до бюджету.
4. Обсяг початкового погашення заборгованості.
5. Сума необхідного санаційного кредиту.
ТЕСТ 2 4. Мирова угода в процесі провадження справи про банкрутство - це...
1. Угода між боржником і сенатором про переведення боргу.
2. Угода між боржником і кредиторами щодо відстрочення сплати належних кредиторам боргів.
3. Угода між санатором та арбітражним судом про проведення фінансового оздоровлення боржника.
4. Угода між санатррами щодо розподілу їхніх прав та обов'язків у процесі санації фінансово-неспроможного підприємства.
5. Угода між боржником і арбітражним судом про відстрочення початку провадження справи про банкрутство.
ТЕСТ 25. Мирову угоду, укладену в ході провадження справи про банкрутство, може бути розірвано в таких випадках:
1. Невиконання умов мирової угоди боржником.
2. Якщо боржник подав недостовірні відомості про свій фінансово-майновий стан.
3. За браком осіб, які бажають взяти участь у санації боржника.
4. За здійснення боржником заходів, які завдають збитків правам та законним інтересам кредиторів;
5. Якщо боржнику відмовлено в одержанні нових кредитів.

<< Розділ 11.3.
Література >>
 

Библиотека Воеводина ... Главная страница    "Фінанси підприємств " / за ред. А.М. Поддєрьогіна ... Зміст