Библиотека Воеводина _ "Фінанси підприємств" / за ред. А.М. Поддєрьогіна ... овальний кредит; акцептний кредит; банківський кредит; бюджетні позики; відсотки за кредит; державний кредит; дисконтний кредит; комерційний кредит; консигнація; консорціональ-ний кредит; контокорентний кредит; кредитна лінія; кредитоспроможність; кредитування; лізинг; лізинговий кредит; об'єкти кредитування; овердрафт; сезонний кредит; факторинг
Библиотека Воеводина ... Главная страница    
"Фінанси підприємств " / за ред. А.М. Поддєрьогіна

 



Тексты принадлежат их владельцам и размещены на сайте для ознакомления.

РОЗДІЛ 7
КРЕДИТУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВ


Основні терміни і поняття: овальний кредит; акцептний кредит; банківський кредит; бюджетні позики; відсотки за кредит; державний кредит; дисконтний кредит; комерційний кредит; консигнація; консорціональ-ний кредит; контокорентний кредит; кредитна лінія; кредитоспроможність; кредитування; лізинг; лізинговий кредит; об'єкти кредитування; овердрафт; сезонний кредит; факторинг.

7.2. БАНКІВСЬКЕ КРЕДИТУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВ
7.2.1. Види банківського кредиту та їх характеристика
7.2.2. Умови та порядок отримання банківського кредиту
7.2.3. Порядок погашення банківського кредиту підприємством


7.2.1. ВИДИ БАНКІВСЬКОГО КРЕДИТУ ТА ЇХ ХАРАКТЕРИСТИКА
наверх
Нині найпоширенішим видом кредиту є банківський. За такого кредитування підприємство виступає тільки в ролі позичальника. Банківський кредит класифікують за такими ознаками:
1. Цільова направленість.
2. Термін кредиту.
3. Вид відсоткової ставки.
4. Валюта кредиту.
5. Види обслуговування.
Залежно від мети кредит може надаватися на:
* фінансування оборотного капіталу; * фінансування основного капіталу;
* викуп приватизованого підприємства.
Чинне українське законодавство забороняє надавати підприємствам кредити на покриття збитків від господарської діяльності, на формування і збільшення статутних фондів банків, для внесення платежів у бюджет і позабюджетні фонди.
Не можуть отримати кредити підприємства:
* проти яких порушено справу про банкрутство (крім кредитування заходів фінансової санації");
* під укладені ними контракти, які не передбачають захисту позичальника від можливих втрат, пов'язаних із затримками в поставках товарів;
* коли вони мають прострочену заборгованість за раніше наданими кредитами.
Залежно від терміну розрізняють: короткостроковий, середньо-строковий, довгостроковий кредити.
Залежно від відсоткової ставки підприємства можуть одержувати кредити з плаваючою і фіксованою відсотковою ставкою.
Позики з фіксованою відсотковою ставкою підприємствам надаються переважно за умов стабільної економіки. Іноді такі позики підприємство може отримати й за умов інфляції, але тільки на дуже короткий термін. За економічної нестабільності підприємствам, як правило, надаються позики з плаваючою відсотковою ставкою. Ставки по таких позиках залежать від рівня відсоткової ставки на міжбанківські кредити й офіційної облікової ставки Національного банку України. Підприємства переважно намагаються отримати в банках позики із фіксованою відсотковою ставкою.
Підприємства можуть одержувати в банках кредити як у національній, так і в іноземній валюті. Для одержання кредитів у іноземній валюті від іноземних кредиторів підприємство повинно мати відповідний дозвіл Національного банку України.
Кредитування в іноземній валюті має особливість, яка полягає в тім, що прогнозовані надходження в національній валюті, яких достатньо для купівлі іноземної валюти сьогодні, не можуть вважатися надійним джерелом погашення кредиту, бо можливі різкі зміни валютного курсу. Тому прогноз грошових потоків підприємства здійснюється в іноземній валюті.
Видача підприємству позики в іноземній валюті, як і в національній, здійснюється банком тільки за відсутності простроченої заборгованості за раніше виданими позиками, незалежно від того, в якій валюті їх було надано.
Кредит в іноземній валюті може бути використаний підприємством на фінансування капітальних вкладень, придбання обладнання, сировини, матеріалів. Зокрема, підприємство може передбачати часткове використання виданого кредиту на такі цілі:
* оплата комісійних за виконання банком платежів або інших операцій з валютою, які здійснюються відповідно до кредитного до-товору підприємства з іноземною фірмою;
* оплата витрат на відрядження працівників підприємства за кордон у межах встановлених нормативів, коли необхідність відряджень підтверджується контрактом;
* сплата мита, страхових та митних внесків, які встановлені країною-експортером і віднесені за умовами контракту на імпортера;
* оплата транспортних витрат у межах чинних тарифів або документально підтверджених витрат на транспортування експортної продукції.
Часом банки відмовляють підприємству у видачі кредитів у іноземній валюті. Так, банк може відмовити підприємству в позиці для спекулятивних операцій, оскільки такі операції мають зависокий ступінь ризику.
Підприємства можуть отримати різноманітні види кредитів та послуги кредитного характеру (рис. 7.3).
Строковий кредит - це кредит, який надається повністю негайно після укладення кредитної угоди. Погашається він або періодичними внесками, або одноразовим платежем у кінці терміну.
Кредитна лінія - це згода банку надати кредит протягом певного періоду часу в розмірах, які не перевищують заздалегідь обумовленої суми.
Кредитна лінія відкривається, як правило, на рік, але її можна відкрити й на коротший період. Відкрита кредитна лінія дає змогу оплатити за рахунок кредиту будь-які розрахункові документи, передбачені у кредитній угоді, що укладається між підприємством та банком. Протягом строку дії кредитної лінії підприємство може будь-коли одержати позику без додаткових переговорів з банком та інших формальностей. Проте за банком зберігається право відмовити підприємству у позиці в межах затвердженого ліміту, якщо банк виявить погіршання фінансового стану позичальника. Через це кредитну лінію відкривають підприємствам зі стійким фінансовим становищем та доброю репутацією. На прохання підприємства ліміт кредитування можна переглядати.

Розрізняють два види кредитних ліній: сезонну й постійно відновлювальну. Сезонну кредитну лінію відкривають за періодичного браку оборотних коштів, пов'язаних із сезонністю виробництва або з необхідністю створення запасів товарів на складі. Таку лінію може бути відкрито, наприклад, цукровому заводу для формування запасів цукрових буряків або овочевій базі для створення запасів овочів на зиму. Кредити овочевій базі і цукровому заводу погашаються за рахунок виручки від реалізації продукції. Погашення боргу й відсотків здійснюється одноразовим платежем. У разі відкриття сезонної кредитної лінії банк в обов'язковому порядку вимагає від підприємства забезпечення.
Відновлювальну кредитну лінію може бути відкрито підприємству тоді, коли воно відчуває постійний брак оборотних коштів для відновлення процесу виробництва в заданому обсязі.
Відновлювальна кредитна лінія надається на термін, який не перевищує одного року. Особливість відновлювальної кредитної лінії полягає в тім, що підприємство, погасивши частину кредиту, може одержати нову суму, але в межах відповідного ліміту і періоду дії кредитної угоди. У зв'язку з цим підприємство повинно заставити банку основні фонди або надати якусь іншу гарантію.
Нині комерційні банки України відкривають кредитні лінії, як правило, сільськогосподарським підприємствам і підприємствам переробних галузей народного господарства.
Овердрафт - короткостроковий кредит, що надається банком надійному підприємству понад залишок його коштів на поточному рахунку в межах заздалегідь обумовленої суми шляхом дебетування його рахунку.
Для підприємства у комерційному банку може відкриватись спеціальний позичковий рахунок - контокорент (італ. conto corrente - поточний рахунок) - єдиний рахунок, на якому враховуються всі операції підприємства. На контокорентному рахунку відображуються, з одного боку, погашення кредиту банку та інші платежі з доручення підприємства, з іншого - кошти, які надходять на користь підприємства (виручка від реалізації продукції, наданий кредит та інші надходження). Контокорент - це поєднання позикового рахунка з поточним, і він може мати дебетове та кредитове сальдо.
Підприємству-позичальнику банк відкриває контокорентний рахунок за схемою рис.7.4.
Підприємство може підтримувати комерційні стосунки з багатьма партнерами, і в нього постійно виникають грошові зобов'язання та вимоги.

Банк бере на себе здійснення розрахунків за поточними вимогами і зобов'язаннями підприємства і з цією метою відкриває йому контокорентний рахунок. Грошові зобов'язання, які має підприємство, можуть у певний час перевищувати його фінансові можливості. У зв'язку з цим виникає потреба в отриманні контокорентного кредиту.
Якщо підприємство використовує контокорентний кредит без згоди з банком або виходить за встановлені межі кредиту, то цю частину кредиту називають терміном "овердрафт".
За дебетового сальдо контокорентного рахунка банк за використані ним кошти сплачує підприємству відсотки, як правило, у розмірі ставки на вклади до запитання. За кредитового сальдо - навпаки, підприємство сплачує банку відсотки в розмірі, передбаченому кредитною угодою (рис. 7.5).
Відкриваючи контокорентний рахунок підприємству, банк визначає ліміт кредиту, який може бути протягом року переглянутий за згодою сторін. Ліміт кредитування може бути збільшений, якщо підприємство переконає банк у доцільності такого рішення (плановане збільшення обсягів виробництва тощо).
Ліміт кредиту за контокорентним рахунком залежить від розміру необхідного кредиту, можливості підприємства погашати його, щоденного обсягу реалізації продукції, міри довіри банку до свого клієнта.
Коли підприємство робить перевитрати за контокорентним рахунком, то банк може:
* переглянути ліміт кредиту (за наявності об'єктивних причин);
* стягнути штраф;
* відмовити у контокорентному кредиті.

Використання контокорентного кредиту пов'язане з більшими витратами для підприємства. Відсотки за користування позикою за контокорентним рахунком є найвищими у банківській практиці.
Контокорентний кредит може використовуватись для:
* фінансування придбання засобів виробництва, готової продукції, виробничих запасів;
* подолання тимчасових фінансових труднощів. Характерні особливості контокорентного кредиту:
* встановлення ліміту кредитування;
* можливість скасування кредитної угоди будь-коли.
З іншого боку, контокорентний кредит має певні переваги для підприємства-позичальника:
* відсотки за кредит нараховуються лише за фактичні дні користування;
* кредитними коштами підприємство може скористатись будь-коли без укладення додаткової кредитної угоди.
Кредит під облік векселів (обліковий кредит) - це короткостроковий кредит, який банківська установа надає пред'явнику векселів, обліковуючи (скуповуючи) їх до настання строку виконання зобов'язань за ними і сплачуючи пред'явнику номінальну вартість векселів за мінусом дисконту.
Переваги такого кредиту для підприємства:
* гарантія того, що кредити, які надає підприємство своїм контрагентам, можуть бути рефінансовані в банку за вигідною відсотковою ставкою;
* у зв'язку з наявністю солідарної відповідальності за векселем, банки не вимагають додаткових гарантій від підприємств;
* такий кредит поліпшує умови ліквідності суб'єкта господарювання. Надання облікового кредиту здійснюється на підставі поданої підприємством заяви на дисконтування векселів. Банк ретельно перевіряє репутацію підприємства-векселедавця, а також підприємства-пред'явника векселя. Коли їх фінансовий стан є позитивним, банк дисконтує векселі. При цьому він залишає за собою право повернути ті векселі, які викликають підозру.
Механізм дисконтування векселів підприємств зображено на рис. 7.6.

Розмір та термін дії вексельного кредиту залежать від строку пред'явленого векселя. Термін, на який видається вексель, не може перевищувати 90 днів.
Приклад 2.
Номінальна вартість векселя - 10 000 грн. Банк викуповує в підприємства вексель за 90 днів до його погашення за ставкою 10% річних. Підприємство сплачує банку дисконт, що розраховується за формулою:
С=(К*Т*П)/(365*100)
де С - сума дисконту;
К - номінальна сума векселя;
Т - строк (у днях) від дня обліку до дня платежу;
П - ставка, за якою обліковується вексель.
(10000*90*0,1)/365=246,6 грн.
Банк виплачує підприємству номінальну вартість векселя за мінусом дисконту, тобто 10 000 грн. - 246,6 грн. = 9753,4 грн.
Погашення вексельного кредиту здійснюється в день оплати векселя платником (трасантом). Коли трасант неплатоспроможний, відповідальність за зобов'язаннями несе пред'явник векселя та інші особи, що мають солідарну відповідальність за цим векселем. ,
Усі операції з обліку векселів здійснюються банком на підставі договору, укладеного з підприємством-власником векселя.
Для укладення договору про облік векселів підприємство подає в банк такі документи:
* заяву;
* оригінали векселів, що пропонуються до дисконтування;
* дві ксерокопії кожного векселя (лицьовий та зворотний бік);
* реєстр векселів;
* копії засновницьких документів фірми-власника векселя;
* баланс і звіт про фінансові результати за останній звітний період;
* довідку про операції за основним поточним рахунком пред'явника векселя;
* документ, що підтверджує товарний характер векселя.
За позитивного рішення банк та власник векселя укладають договір. Предметом договору є порядок і умови придбання банком прав за векселем через його оплату до настання строку платежу.
Зміст договору:
1. Предмет договору.
2. Права та обов'язки сторін.
3. Порядок розрахунків (зазначення строків перерахування банком пред'явнику облікової вартості векселів).
4. Відповідальність сторін (зазначаються штрафні санкції у разі невиконання банком і пред'явником умов договору).
5. Особливі умови (зазначається порядок зміни умов договору, вирішення суперечок між банком та пред'явником векселя).
6. Строк дії договору.
7. Юридичні адреси та реквізити сторін.
Дисконтуючи вексель у банку, власник векселя робить іменний індосамент на користь банку, указуючи реквізити індосанта. Передаточний напис підписують керівник та головний бухгалтер юридичної особи-індосанта і засвідчують його печаткою.
До кредитно-гарантійних послуг, що надаються підприємствам банками, належать:
* акцептний кредит;
* звальний кредит.
Акцептний кредит - це позика, яка передбачає акцептування банком інкасованої підприємством-позичальником тратти за умови, що підприємство надає у розпорядження банку вексель до строку його оплати.
Особливість акцептного кредиту полягає в тім, що банк дає підприємству не гроші, а гарантію оплатити вексель у визначений термін. При цьому банк стає першим боржником і з економічного погляду виконує умовне зобов'язання, тобто здійснює оплату векселя лише тоді, коли підприємство не виконує своїх зобов'язань. Акцептний кредит має короткостроковий характер і використовується для фінансування оборотних засобів підприємства і переважно у сфері зовнішньої торгівлі. Цей кредит дешевший для підприємств як порівняти з дисконтним, оскільки вони сплачують банку лише комісійні за акцепт векселя.
Порядок акцептного кредитування показано на рис. 7.7. На відміну від дисконтування векселів акцептний кредит надається векселедавцю (платнику за векселем) - звідси і його інша назва - векселедавчий - і виступає, як гарантійна послуга. У світовій банківській практиці ця операція здійснюється за класичною схемою: кредитна угода оформлюється з використанням переказ-ного векселя, де одержувач коштів указує платника, який повинен акцептувати вексель, тобто дати згоду здійснити платіж. Підприємство виставляє вексель на банк, тобто банк стає трасатом. Банк акцептує вексель з умовою, що до настання строку платежу за векселем підприємство внесе в банк суму, необхідну для його погашення. Позичальник (векселедавець) може використовувати акцептований банком вексель як платіжний засіб для придбання товарів, оплати своїх зобов'язань перед іншими кредиторами, розрахунків з іншим банком.
Дисконтування векселя може бути здійснене в банку, який його акцептував. У цьому разі банк стає не тільки гарантом, а й безпосередньо кредитором підприємства. Оскільки умовою акцептованого кредиту є грошове покриття суми векселя позичальником до настання строку погашення векселя, банки ставлять високі вимоги до надійності підприємств.

Якщо підприємство не виконало своїх зобов'язань перед банком-гарантом, банк згідно з вексельним правом виставляє зворотну вимогу до векселедавця з наступним примусовим стягненням боргу з підприємства-позичальника. За надання акцептного кредиту банк стягує акцептну комісію.
У зв'язку з ненадійним фінансовим станом більшості підприємств в Україні акцептний кредит не набув широкого застосування.
Може існувати інша схема надання кредиту. Наприклад, у Росії поширено практику, відповідно до якої підприємство укладає угоду з банком. Згідно з угодою підприємство отримує прості векселі, виписані банком на нього. Ця схема відрізняється від класичної. Банк фактично є боржником, а не трасатом, як у класичному варіанті, і за відмови клієнта перерахувати необхідну суму має право не регресної вимоги, а вимоги згідно з укладеною угодою. Ця схема є простішою й ефективнішою для суб'єктів господарювання.
Авальний кредит - це позика, коли банк бере на себе відповідальність за зобов'язаннями підприємства у формі поручительства або гарантії. Підприємство-одержувач платежу, як і за акцептного кредиту, отримує від банку-гаранта (аваліста) умовне платіжне зобов'язання. Якщо власник векселя вносить протест у зв'язку з несплатою векселя, банк-аваліст погашає всю суму векселя за платника.
За авальний кредит банк одержує комісійні, розмір яких залежить від виду вимог, що випливають з гарантії, а також терміну дії гарантії. Крім того, за наданий кредит стягується відсоток за діючими ставками.
Принципова різниця між звальним та акцептним кредитами полягає у характері відповідальності банку. За надання авального кредиту, без огляду на його суть як вексельного поручительства, банк несе тільки субсидіарну (додаткову) відповідальність, тобто вимога може бути звернена на нього тільки за невиконання її підприємством. За акцептного кредиту банк несе солідарну відповідальність і вимогу, на вибір кредитора, може бути звернено як на підприємство, так і на банк.
Для підприємств, які інтенсивно використовують векселі, більш еластичною формою вексельного кредиту є позики, що видаються під заставу векселів. Банки можуть відкривати підприємствам спеціальні позикові рахунки і відображати на них суму наданої позики, забезпечену прийнятими векселями. Позики оформляються без зазначення строку або до настання строку погашення векселів, що приймаються в заставу.
Векселі приймаються (депонуються) як забезпечення не за їхньою повною вартістю, а за 60 - 90% їхнього номіналу залежно від кредитоспроможності підприємства, що заставляє векселі, і надійності самих векселів.
Погашення позики під векселі робить саме той, хто користується кредитом, після чого банк повертає йому векселі на суму погашеного боргу. Якщо від самого підприємства гроші не надходять, то на погашення позики обертаються суми, які надходять в оплату векселів.
До послуг кредитного характеру, що надаються банками підприємствам, належить факторинг - система фінансування, за умовами якої підприємство-постачальник товарів переуступає короткострокові вимоги за торговельними операціями комерційному банку. Факторингові операції включають: кредитування у формі попередньої оплати боргових вимог; ведення бухгалтерського обліку клієнта, зокрема обліку реалізації продукції; інкасацію заборгованості клієнту; страхування його від кредитного ризику.
В основу факторингової операції покладено принцип придбання банком рахунків-фактур підприємства-постачальника за відвантажену продукцію, тобто передачу банку постачальником права вимагати платежі з покупця продукції.
Згідно з конвенцією про факторингові операції 1988 року операція вважається факторинговою тоді, коли вона задовольняє принаймні дві з чотирьох умов.
1. Наявність кредитування у формі оплати позикових зобов'язань.
2. Облік дебіторської заборгованості підприємства-постачальника.
3. Інкасування дебіторської заборгованості підприємства-постачальника.
4. Страхування підприємства-постачальника від кредитного ризику.
Підприємству відкривається факторинговий рахунок, де здійснюється облік усіх операцій з факторингу. Факторингом більше користуються малі та середні підприємства, оскільки їм частіше бракує оборотних коштів.
Класифікацію факторингових операцій подано в табл. 7.1.

Внутрішній факторинг передбачає, що постачальник, його контрагент та банк перебувають у тій самій країні.
Зовнішній факторинг передбачає, що одна зі сторін факторингової угоди перебуває за кордоном.
Конвенційний (відкритий) факторинг - це тип факторингу, коли підприємство-постачальник повідомляє підприємство-покупця (дебітора) про те, що права на одержання оплати переуступлено банку або факторинговій компанії.
Конфіденційний (закритий) факторинг передбачає, що ніхто з контрагентів постачальника не знає про переуступку ним прав на одержання оплати банку чи факторинговій компанії.
Факторинг з правом регресу дозволяє банку (факторинговій компанії) повернути підприємству-постачальнику розрахункові документи, від оплати яких відмовився покупець, і вимагати повернення підприємством-постачальником коштів.
Факторинг без права регресу означає, що банк (факторингова компанія) бере на себе весь ризик щодо платежу.
Повне факторингове обслуговування включає, крім суто факторингових послуг, і надання ряду інших: аудиторських, обліку дебіторської заборгованості, повного управління борговими зобов'язаннями тощо. Частковий факторинг - це оплата банком (факторинговою компанією) лише рахунків-фактур постачальника.
Факторинг з попередньою оплатою передбачає негайну оплату розрахункових документів постачальника, як тільки їх буде надано банку (факторинговій компанії").
Факторинг без попередньої оплати - це такий вид факторингу, коли банк (факторингова компанія) зобов'язується оплатити передані йому постачальником розрахункові документи лише в день оплати документів боржником.
Факторингові послуги банк не надає:
* за платіжними зобов'язаннями бюджетних організацій;
* за платіжними зобов'язаннями збиткових і неплатоспроможних підприємств;
* за платіжними зобов'язаннями господарських організацій, оголошених некредитоспроможними;
* за компенсаційними або бартерними угодами;
* за договорами, умови яких застерігають право покупця повернути товар протягом певного часу, а також за договорами, які вимагають від продавця здійснення післяпродажного обслуговування;
* підприємствам, що мають велику кількість дебіторів, заборгованість кожного з яких є незначною.
Практично суть факторингу зводиться до такого. Банк купує в підприємства-постачальника право на стягнення дебіторської заборгованості покупця продукції (робіт, послуг) і перераховує постачальнику 70-90% суми коштів за відвантажену продукцію в момент подання всіх необхідних документів. Після отримання платежу від покупця банк перераховує продавцю залишок коштів (30-10%) за мінусом відсотків за факторинговий кредит та комісійної винагороди.
Перед укладенням факторингової угоди банк вивчає підприємство-постачальника з погляду відповідності таким вимогам.
1. Продукція має бути високої якості і користуватись попитом на ринку.
2. Постачальник повинен мати стійкі темпи зростання виробництва і дотримувати чітко встановлених умов продажу продукції.
3. Підприємство має бути фінансове стійким та мати добру репутацію.
Для здійснення факторингових операцій постачальник подає в банк такі документи:
1) заяву;
2) баланс на останню звітну дату;
3) копії розрахункових документів, виданих на покупця;
4) інші документи на вимогу банку.
Укладаючи факторингову угоду, підприємство повідомляє банку (факторинговій фірмі) такі дані:
* найменування, адресу кожного платника та умови торгівлі з ним;
* суму боргових вимог, що переуступаються;
* суму боргу кожного платника (з урахуванням сум за рахунками-фактурами, сум недоплат);
* дані про умови платежів для кожного платника або стосовно різних видів рахунків;
* іншу інформацію, необхідну для інкасації боргових вимог, у тім числі листування з платником, інформацію про здійснені заходи щодо стягнення належних сум.
Плата за факторингове обслуговування залежить від виду факторингу, фінансового стану підприємства-позичальника, масштабів і структури його виробничої діяльності та надійності покупців. Визначаючи плату за факторинг, ураховують відсоток за кредит і середній термін обороту коштів банку в розрахунках із покупцем.
Приклад 3.
Підприємство звернулось у банк з проханням викупити рахунки-фактури (дебіторську заборгованість) на суму 20000 грн. Плата за кредит - 32% річних. Середній термін обертання коштів у розрахунках з покупцем - 10 днів. Комісійна винагорода за факторингове обслуговування 3%. Плата за факторинг складається із плати за кредит та комісійної винагороди, тобто:
(20000*0,32*10)/365=175,3 грн;
20000 * 0,03=600грн.
Плата за факторинг у цілому становитиме:
173,3 + 600 = 773,3 грн.
Факторингові послуги банку (факторингової компанії) мають для підприємств такі переваги:
1) більша гарантія стягнення (інкасування) дебіторської заборгованості покупця;
2) надання продавцю короткострокового кредиту;
3) зменшення кредитних ризиків продавця;
4) продавець має можливість оперативно поліпшити своє фінансове становище, оскільки оплата за продукцію (роботи, послуги) здійснюється банком (факторинговою компанією) протягом 2-3 днів з моменту укладення факторингової угоди.
Недоліком факторингу для підприємства є вища вартість цієї послуги порівняно зі звичайним кредитом.
В Україні факторингове обслуговування підприємств не набуло поширення у зв'язку з низьким рівнем платіжної дисципліни в народному господарстві.

7.2.2. УМОВИ ТА ПОРЯДОК ОТРИМАННЯ БАНКІВСЬКОГО КРЕДИТУ
наверх
Підприємства отримують кредити на умовах терміновості, повернення, цільового характеру, забезпечення, платності.
Принцип терміновості означає, що кредит має бути погашений у визначений термін. Дотримання цього принципу відкриває кожному окремому підприємству можливості для отримання нових банківських кредитів, а також дає змогу уникнути сплати банку підвищених відсотків за несвоєчасне погашення суми позики. Якщо підприємство порушує строки погашення, то банк застосовує до нього штрафні санкції і може відмовити в повторній видачі кредиту.
Принцип повернення якнайтісніше пов'язаний із принципом терміновості. Кредит має бути погашений у термін, визначений кредитною угодою. Розрізняють: строкові, пролонговані і прострочені кредити.
Строкові кредити підприємства повертають своєчасно у визначений термін.
Пролонговані кредити з'являються в підприємства за тимчасового браку коштів з причин, що не залежать від результатів його діяльності, і за згоди банку відстрочити термін погашення.
Прострочені кредити виникають тоді, коли в підприємства немає коштів для їх погашення. Наявність таких кредитів свідчить про скрутний фінансовий стан підприємства. Джерелом сплати відсотків за простроченими кредитами є прибуток підприємства після сплати податків.
Кредит надається підприємству на строго визначені цілі. Залежно від цілей розрізняють:
1) кредит для фінансування оборотного капіталу;
2) кредит для фінансування основного капіталу;
3) кредит для фінансування торговельно-посередницьких операцій.
Принцип забезпечення кредиту означає наявність у підприємства юридичне оформлених документів, що гарантують своєчасне повернення кредиту:
* заставне зобов'язання;
* договір-гарантія;
* договір-поручительство.
Використання застави як форми забезпечення повернення кредиту здійснюється згідно із законом України "Про заставу". Заставляти можна майнові права та майно, яке може бути відчужене заставо-держателем і на яке може бути звернене стягнення.
Застава майна може здійснюватись передачею товаророзпорядчого документа підприємством-позичальником кредитору. Застава цінних паперів може здійснюватися передачею їх заставодержателю в депозитне володіння. Майно, яке перебуває у спільній власності підприємств, передається у заставу тільки за згодою всіх співвласників. Заміна предмета застави відбувається за погодженням із заставодержателем.
Ризик випадкової втрати предмета застави несе, як правило, власник закладеного майна. Законом або договором передбачається перебування закладеного майна у володінні заставодержателя, заставодавця або третьої особи.
Державне підприємство, за яким закріплено право державного володіння, самостійно здійснює заставу майна за винятком суцільного майнового комплексу підприємства та його структурних підрозділів, будинків та споруд, застава яких відбувається з дозволу та на умовах, узгоджених з органом, уповноваженим управляти відповідним державним майном.
У договорі застави має бути позначене найменування, місцезнаходження сторін, суть забезпеченої заставою вимоги, розмір та строк виконання зобов'язання, опис, оцінка та місцезнаходження майна, а також інші умови. Договір застави укладається в письмовій формі. Коли предметом застави є нерухоме майно, транспортні засоби, товари в обороті або переробці, договір застави нотаріально засвідчується. Нотаріальне засвідчення здійснюється: договору застави нерухомого майна за місцезнаходженням нерухомого майна; договору застави транспортних засобів - за місцем реєстрації цих засобів; договору застави товарів у обороті - за місцем знаходження підприємства.
Звернення стягнення на закладене майно підприємства може статися з рішення суду, арбітражного суду, третейського суду, а також у безспірному порядку на основі виконавчого напису нотаріусів.
Для укладання договору застави підприємство-заставодавець повинно передати банку (заставодержателю) такі документи:
а) договір страхування та страхове свідоцтво;
б) докази згоди органу, який управляє майном, на укладання договору, а також докази, що органи приватизації та трудовий колектив було повідомлено про цей факт;
в) витяги з книги запису застав;
г) установчі документи, свідоцтво про реєстрацію та нотаріально засвідчені зразки підписів своїх службових осіб.
Принцип платності означає, що підприємство має внести в банк визначену плату за користування кредитом.
Відсотки, які сплачує підприємство за користування короткостроковими банківськими кредитами, відносять на собівартість продукції. Відсотки за кредит, узятий на капітальне будівництво чи реконструкцію, підприємства сплачують за рахунок прибутку, який залишається в розпорядженні підприємства.
Витрати підприємств на оплату відсотків за кредит відносять до складу валових витрат виробництва і обігу, що зменшує суму оподатковуваного прибутку.
Відсоткові ставки за кредит встановлюються комерційними банками на договірних засадах з підприємствами-позичальниками. їх рівень залежить від загальної економічної кон'юнктури і факторів, які формують попит і пропозицію на ринку позикових коштів, а також регулюючих дій держави на цьому ринку. В Україні на рівень відсотків за кредити комерційних банків значно впливають відсоткові ставки за кредитні ресурси, які встановлює Національний банк.
Комерційні банки застосовують різні відсоткові ставки залежно від виду та об'єкта кредиту, строку кредитування, фінансового стану позичальника, міри кредитного ризику, наявності або браку гарантій своєчасного повернення боргу.
Виникнення кредитних відносин між підприємствами й банками можливе за таких умов.
1. Учасники кредитної угоди мають бути юридичними особами і функціонувати на принципах комерційного розрахунку.
2. Підприємство (позичальник) або має бути власником майна, або володіти правом на користування та розпорядження ним.
3. Необхідна наявність економічних і юридичних гарантій повернення кредиту після певного строку.
4. Кредитор має бути так само заінтересований у видачі кредиту, як підприємство - в його отриманні, тобто повинні збігатися економічні інтереси суб'єктів господарювання.
Банк-кредитор у процесі оцінки діяльності підприємства-пози-чальника ставить такі вимоги:
* підприємство має бути кредитоспроможним;
* підприємство повинно забезпечувати зростання обсягів виробництва та реалізації продукції (робіт, послуг);
* співвідношення суми зобов'язань, включаючи суму кредиту, що планується отримати, до суми власного капіталу має становити не більше 70:30;
* інвестиційний проект підприємства-позичальника має бути фінансове скупним та не передбачати виробництва з високим екологічним ризиком;
* кредит має бути забезпечений. Як застава використовуються акції, нерухоме (будівлі, комплексне технологічне обладнання) і рухоме (автотранспортні засоби, механізми) майно, виробничі та інші активи, що належать підприємству-позичальнику і можуть бути прийняті в забезпечення згідно з чинним законодавством України. Відповідно до умов, що їх ставлять більшість українських банків, дисконтована вартість застави повинна становити не менше 200% від суми зобов'язань позичальника. За оцінювання майна, що передається в заставу, ураховується його ліквідність.
Процедуру отримання кредиту підприємством показано на рис. 7.8.

На першому етапі підприємство і банк ведуть переговори на предмет можливого укладення кредитної угоди. За позитивних наслідків переговорів банк готовий прийняти документи підприємства для розгляду.
На другому етапі підприємство звертається в банк і подає йому документи, необхідні для визначення юридичного статусу, фінансового стану підприємства, оцінки проекту, аналізу можливості його успішної реалізації, забезпечення кредиту, у тому числі:
* клопотання підприємства;
* копії засновницьких документів (статут, засновницький договір) та змін і доповнень до них (якщо такі були);
* бізнес-план проекту та додатки до нього або техніко-економічне обгрунтування;
* баланси підприємства, звіти про фінансові результати за останні три роки діяльності;
* перелік та розрахунок вартості майна, що передається банкові в заставу, з визначенням його залишкової балансової вартості, року будівництва чи випуску, місця розташування, короткої характеристики.
Перелік інших документів, що необхідні для проведення поглибленого аналізу фінансового стану позичальника:
- анкета позичальника;
- засвідчені підприємством, а за необхідності - нотаріально засвідчені копії контрактів, які будуть оплачені за рахунок кредиту. Умови платежу за цими контрактами повинні передбачати переважно акредитивну форму розрахунків або оплату за фактично отриманий товар і лише в окремих випадках - попередню оплату (остання забороняється за імпортних контрактів);
- копії контрактів, які підтверджують, що виручка від них забезпечує окупність проекту;
- річний звіт, баланс підприємства і форми бухгалтерської звітності № 2, 3 за останні три роки діяльності, звіт про дебіторсько-кредиторську заборгованість на останню звітну дату. За короткострокового кредитування додатково додаються: фінансова звітність за останні 4 квартали; щоквартальний обсяг продажу продукції за останній рік;
- на вимогу банку можуть подаватися розшифровки дебіторської та кредиторської заборгованості з обов'язковим зазначенням строків її виникнення й погашення. За наявності простроченої кредиторської заборгованості необхідно повідомити конкретні заходи, ужиті для її погашення;
- розрахунок помісячного грошового потоку на термін надання кредиту (за всіма видами діяльності);
- звіт про проведення перевірок аудиторськими фірмами, якщо такі проводились;
- перелік майна, що передається в заставу, та розрахунок його вартості із визначенням залишкової балансової вартості, року будівництва чи випуску, місця розташування, характеристик та відповідні документи, які підтверджують право власності на майно;
- документи, що підтверджують повноваження осіб, які репрезентують інтереси підприємства-позичальника;
- нотаріально засвідчені копії ліцензій на право здійснення статутної діяльності (у разі потреби).
Якщо позичальник не є клієнтом банку-кредитора, то на вимогу банку він додатково надає:
- довідку про рух коштів на всіх рахунках або виписки з рахунків підприємства позичальника, засвідчені банком, який обслуговує підприємство (з поточного та валютних) за останні 6-12 місяців;
- довідку податкової інспекції або банку, що обслуговує позичальника, про брак обов'язкових до сплати документів (картотеки № 2);
- довідку про брак заборгованості за банківськими кредитами та про строки повернення підприємством-позичальником раніше одержаних кредитів;
- нотаріально засвідчені зразки підписів та відбитки печатки.
Погоджуючись на видачу довгострокового кредиту на будівництво нових об'єктів, розширення діючих потужностей, їх реконструкцію або технічне переоснащення, банк вимагає від підприємства вкладення його власних коштів, як правило, в розмірі від 10 до 30% вартості проекту.
При цьому підприємство подає до установи банку документи згідно зі стандартним переліком документів для довгострокового кредитування, а також додатково:
- зведений кошторис будівництва;
- відомості про договірну ціну;
- контракти та договори на виконання робіт з будівництва, постачання обладнання та його монтажу;
- документ про відведення земельної ділянки під будівництво даного об'єкта;
- дозвіл органів виконавчої влади (держархбудконтролю) на проведення будівельних робіт;
- висновки експертизи - відомчої, екологічної, охорони праці, енергетичної.
Банк має право вимагати від підприємства подання проектно-кошторисної документації для здійснення експертизи проектних рішень щодо будівництва.
Для підприємств, які є надійними і постійними клієнтами банку, перелік документів може бути й меншим.
Кредитування витрат з будівництва, реконструкції або технічного переоснащення здійснюється відкриттям підприємству невідновлюваної кредитної лінії. Кредитування розпочинається лише після використання підприємством-позичальником власних коштів, передбачених на ці заходи.
На третьому етапі банк:
* вивчає формальну й неформальну інформацію про підприємство;
* оцінює його ділову репутацію та імідж;
* аналізує кредитоспроможність підприємства, проводить поглиблене обстеження його фінансового стану і визначає міру ризику;
* визначає перспективи розвитку підприємства;
* перевіряє наявність джерел і гарантій погашення кредиту.
Для надання кредиту важливе значення має оцінка кредитоспроможності позичальника.
Кредитоспроможність підприємства оцінюється на основі системи показників, які відображають розміщення і джерела обігових коштів, результати фінансової діяльності. Вибір показників залежить від особливостей виробничої діяльності, галузевої специфіки та інших факторів.
Під час аналізу кредитоспроможності враховується також наявність чи відсутність у минулому кредитних відносин підприємства з банком, розмір і строки надання позики.
Комерційний банк здійснює оцінку фінансового стану підприємства перед наданням йому позики, а далі - щоквартально.
В Україні критерії оцінки фінансового стану підприємства-позичальника визначаються кожним комерційним банком самостійно.
Для оцінки фінансового стану підприємства - юридичної особи враховуються такі об'єктивні показники його діяльності:
* обсяг реалізації;
* прибутки і збитки;
* рентабельність;
* ліквідність;
* грошові потоки (рух коштів на рахунках клієнтів);
* склад і динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості. Ураховуються також інші фактори:
* ефективність управління підприємством;
* ринкова позиція підприємства і його залежність від циклічних і структурних змін в економіці та галузі;
* наявність державних замовлень і державної підтримки підприємства.
Комерційні банки розробляють показники додаткової оцінки підприємств-позичальників залежно від основного виду діяльності та форм власності.

На основі проведеного аналізу системи основних показників діяльності комерційним банком визначається клас надійності підпри-ємства-позичальника.
Для підприємства, що отримує кредит, важливо знати, на які аспекти його діяльності банк звертатиме особливу увагу (рис, 7.9).
А. Фінансові коефіцієнти
До фінансових коефіцієнтів належать:
* коефіцієнт заборгованості;
* коефіцієнт ліквідності;
* коефіцієнти оборотності;
* коефіцієнти прибутковості.
Коефіцієнт заборгованості показує, наскільки діяльність підприємства фінансується за рахунок позичених коштів. Цей коефіцієнт розраховують діленням загальної заборгованості на власний капітал. Частка позичених коштів дає уявлення про кредитоспроможність підприємства та рівень фінансового ризику, якого можуть зазнати кредитори: якщо нижчий коефіцієнт, то ліпше вони захищені від втрат у разі, коли підприємство різко скоротить обсяг активів або зазнає збитків.
Коефіцієнт ліквідності свідчить про здатність підприємства виконати короткострокові зобов'язання. Розраховують цей коефіцієнт діленням ліквідних активів на короткострокову заборгованість.
Коефіцієнти обіговості свідчать, наскільки ефективно підприємство використовує свої активи.
"Обіговість дебіторської заборгованості у днях" показує середню кількість днів, необхідних для погашення дебіторської заборгованості.
"Обіговість товарно-матеріальних запасів у днях" показує середню кількість днів, необхідних для того, щоб шляхом реалізації продукції перетворити товарно-матеріальні запаси на гроші.
Коефіцієнти прибутковості показують загальну ефективність (результативність) діяльності підприємства.
- Коефіцієнт витрат показує прибутковість підприємства щодо обсягів реалізації продукції. Для його розрахунку чисту виручку від реалізації після відрахування витрат на основну діяльність ділять на чисту виручку від реалізації. Зниження коефіцієнта витрат може вказувати на зниження цін на продукцію або на меншу ефективність виробництва.
- Окупність інвестицій або активів свідчить про здатність підприємства ефективно використати активи для отримання прибутку. Для розрахунку показника прибуток після сплати податків ділять на загальні активи.
- Окупність власного капіталу показує загальну ефективність отримання прибутку за допомогою капіталу, вкладеного акціонерами у дане підприємство (дохідність акціонерного капіталу, відображеного в балансі). Для розрахунку коефіцієнта прибуток після сплати податків ділять на акціонерний капітал. Якщо підприємство має великий обсяг позичених коштів, високий показник окупності власного капіталу, це свідчить про надмірний фінансовий ризик, який воно взяло на себе.
Аналізуючи стан і ділову активність підприємств, ці коефіцієнти порівнюють із показниками конкурентів і визначають зміни, що сталися протягом визначених періодів (динаміку змін).
Б. Рух грошових коштів
Звіт про рух грошових коштів відображає приплив І відтік коштів підприємства за певний період.
Приплив й відтік коштів можна поділити на три категорії, залежно від видів діяльності підприємства:
- виробнича діяльність;
- інвестиційна діяльність;
- фінансова діяльність.
Такі звіти мають велике значення та допомагають фінансовому менеджеру планувати грошові кошти підприємства на середній та тривалий термін (табл. 7.2).
Дані про рух грошових коштів допомагають:
- оцінити спроможність підприємства нагромадити в майбутньому кошти для виплати основного боргу за кредитом, відсотків і дивідендів;
- визначити потребу підприємства в зовнішньому фінансуванні.

Дані про рух коштів допомагають зрозуміти сутність фінансових операцій підприємства, виявити дисбаланс у використанні ресурсів і вжити відповідних заходів.
Аналіз руху грошових коштів показує, як формувались грошові потоки у минулому. Але можливість погасити заборгованість залежить від майбутніх грошових потоків. Тому необхідною є система, що дає змогу прогнозувати рух грошових коштів і визначити обсяг необхідного фінансування наступного року.
Негативний рух грошових коштів означає, що підприємству необхідний кредит у межах отриманого негативного значення.
Позитивний рух грошових коштів означає, що підприємство потенційно матиме змогу зменшити існуючу заборгованість.
Рішення про надання або відмову у наданні кредиту залежить від того, наскільки банк довіряє підприємству та наскільки він задоволений прогнозом.
В. Оцінка ділового середовища підприємства
У процесі кредитування банк проводить аналіз ділового середовища, що в ньому працює підприємство, та пов'язаного з цим ризику.
Деякі підприємства працюють у нестійких секторах економіки і, можливо, в результаті цього перебувають на межі банкрутства. Інші підприємства працюють у стабільних секторах економіки.
Аналіз інформації про ділове середовище підприємства-пози-чальника здійснюється з урахуванням таких показників:
- форма власності;
- вид діяльності;
- ринки та клієнти позичальника;
- конкуренція;
- постачальники;
- виробничі потужності;
- керівництво й організація;
- сильні та слабкі сторони підприємства-позичальника.
1. Форма власності. Форма власності вказує на міру ризику у разі втрати платоспроможності чи банкрутства підприємства, а також на те, хто при цьому нестиме фінансову відповідальність (наприклад у вигляді гарантії).
2. Вид діяльності. Вивчаються перспективи розвитку галузі, в якій працює підприємство-позичальник.
Тривалий успіх певного роду діяльності залежить від терміну випуску продукції, використання нових технологій або розширення ринку збуту.
3. Ринки та клієнти позичальника. Визначаються сильні та слабкі сторони позиції підприємства на ринку порівнянням результатів кількох минулих років і оцінкою перспектив розвитку в майбутньому.
Товари та послуги, що виробляються підприємством-позичальником, реалізуються на певних ринках відповідним клієнтам. Від них залежить майбутній рух грошових коштів підприємства-позичальника.
4. Конкуренція. Підприємство-позичальник повинно мати уявлення про свою конкурентоспроможність.
Діяльність конкурентів справлятиме вплив на майбутнє становище на ринку, на розмір власної частки ринку та прибутковість діяльності підприємства-позичальника.
Підприємство-позичальник повинно мати таку інформацію:
- назви основних вітчизняних і закордонних конкурентів;
- сильні і слабкі сторони їхньої продукції, цін, їхньої позиції на ринку;
- порівняльна позиція підприємства-позичальника та його конкурентів на ринку: сильна - середня - слабка;
- зміни продукції чи технологій, що очікуються на підприємстві-позичальнику;
- злиття чи концентрація підприємств на ринку, де працює позичальник.
5. Постачальники. Для виробництва товарів і послуг підприємству необхідна сировина й комплектуючі, які купують у постачальників.
Банки звертають увагу на надійність постачальників і наявність у підприємства сировини.
6. Виробничі потужності. Виробничі потужності - це основні засоби, необхідні підприємству для ведення основної діяльності.
Банк може вимагати дані про виробничі потужності позичальника з метою оцінки їхньої якості.
7. Керівництво та організація.
Банк може вимагати від підприємства таку інформацію:
Керівництво
- основні обов'язки керівників підприємств;
- кваліфікація та професійний досвід;
- наявність вакансій серед керівних посад підприємства;
- застосування сучасних методів управління, наприклад, наявність бізнес-плану й маркетингової концепції, налагодженої системи ведення бухгалтерського обліку та методів контролю, порядок прийняття рішень і звітності.
Організація
- організаційна структура нині і в майбутньому;
- кадрове планування;
- організація збуту: кількість торгових представництв, агентів, магазинів та інших торгових точок, співпраця у сфері збуту.
8. Сильні та слабкі сторони підприємства-позичальника.
Сильні сторони:
- добре відоме на ринку, має високий імідж і власну торговельну марку;
- продукція та послуги користуються стійким попитом, мають добрі перспективи на майбутнє;
- сучасне обладнання й технології тощо.
Слабкі сторони:
- неконкурентоспроможні ціни;
- традиційно невисока якість продукції;
- продукція та послуги користуються невеликим попитом і мають не дуже добрі перспективи на майбутнє;
- дуже сильна конкуренція;
- труднощі в отриманні сировини або велика залежність від одного постачальника тощо.
На підставі оцінки кредитоспроможності позичальника й ефективності комерційної угоди (проекту) банк приймає рішення про доцільність видачі підприємству кредиту й укладає з ним кредитний договір.
Неодмінною умовою укладання банком кредитного договору є надання підприємством застави. Перевага віддається заставі рухомого і нерухомого майна. Угода про заставу укладається між підприємством-заставодавцем і банком-заставодержателем у письмовій формі і передбачає деталізацію заставних вимог: їх розмір, строки виконання зобов'язань з повернення кредиту і сплати відсотків за нього, склад (опис) та вартість заставленого майна, вид застави (заставлене майно залишається в заставодавця або передається у володіння заставодер-жателя), місце знаходження предмета застави, зобов'язання зі страхування заставленого майна тощо.
Такі форми забезпечення, як поручительство або гарантії юридичних осіб, використовуються лише за надання кредиту надійним підприємствам або в разі прийняття у забезпечення гарантій Уряду України, надійних банків тощо. Документи, що свідчать про забезпечення, підприємство подає в банк до отримання кредиту.
Зміст кредитного договору визначається підприємством і банком самостійно. У ньому вказується мета кредитування, умови, порядок надання й погашення позики, спосіб забезпечення кредиту, відсоткові ставки за кредит, права і відповідальність сторін та інші умови.
Відповідно до договору банк бере на себе зобов'язання надати підприємству визначену суму грошових коштів у обумовлений термін. Підприємство зобов'язується: використати отримані кошти на зазначені в договорі цілі; своєчасно погасити позику; сплатити відсотки й надати можливість банку контролювати цільове використання кредиту, а також його забезпечення.
Кредитний договір, як правило, містить такі розділи:
І. Загальні положення.
ІІ. Права та обов'язки позичальника.
III. Права та обов'язки банку.
IV. Відповідальність сторін.
V. Порядок вирішення суперечок.
VI. Термін дії договору.
VII. Юридичні адреси сторін.
І. Загальні положення: найменування сторін; предмет договору - вид кредиту; сума й розмір відсоткової ставки; умови забезпечення виконання зобов'язань за кредитом (застава, гарантія, поручительство); порядок надання та погашення кредиту; порядок нарахування й сплати відсотків за кредит.
ІІ. Права та обов'язки позичальника
2.1. Права підприємства-позичальника:
1) вимагати від банку кредит в обсягах і в термін, зазначений у договорі;
2) достроково погасити заборгованість (за наявності фінансових можливостей);
3) скасувати договір у разі невиконання банком умов договору.
2.2. Обов'язки підприємства-позичальника:
1) використовувати отриманий кредит на цілі, обумовлені договором;
2) повернути наданий кредит у встановлений термін;
3) своєчасно сплачувати банку відсотки за користування кредитом;
4) своєчасно надавати банку баланс та інші документи для здійснення контролю за позикою;
5) забезпечити достовірність даних, наданих для отримання кредиту, і можливість контролю за його використанням;
6) інформувати банк про зміни організаційно-правової форми підприємства;
7) інше (згідно з договором).
ІІІ. Права та обов'язки банку
3.1. Права банку:
1) проводити перевірку забезпечення наданого кредиту і його цільового використання;
2) припиняти видачу нових позик і пред'являти претензії щодо раніше наданих у разі порушення підприємством умов кредитного договору, а також виявлення недостовірної звітності, недоліків у веденні бухгалтерського обліку, затримки сплати відсотків за кредит;
3) стягувати з підприємства за пролонгацію кредиту відповідну комісійну винагороду;
4) переглядати відсоткові ставки за користування кредитом у разі зміни рівня облікової ставки НБУ;
5) здійснювати нарахування і стягнення компенсації за невикористаний кредит (у разі офіційної відмови підприємства від кредиту чи його частини протягом терміну дії договору).
3.2. Обов'язки банку:
1) надавати підприємству кредит в обсягах і у строки, обумовлені договором;
2) інформувати підприємство про факти і причини дострокового стягнення банком кредиту;
3) інформувати підприємство про зміни у нормативних актах з питань кредитування і розрахунків, запроваджених черговим рішенням Національного банку.
IV. Відповідальність сторін
У разі порушення підприємством узятих на себе зобов'язань банк може:
1) припинити дальшу видачу кредиту;
2) вимагати його дострокового повернення;
3) зменшити суму кредиту, обумовлену договором;
4) збільшити відсоткову ставку за кредит;
5) за несвоєчасне повернення кредиту й відсотків стягнути пеню у розмірі, обумовленому договором, але не більше двократного розміру офіційної облікової ставки НБУ.
Підприємство може вимагати від банку відшкодування збитків, що виникли внаслідок порушення зобов'язання надати кредит або надання його не в повному обсязі.
За неповного використання кредиту підприємство сплатить кредиторові неустойку у розмірі плати банку за залучені кредитні ресурси і нестриманої маржі у звітному періоді.
Після укладення кредитної угоди банк відкриває підприємству позиковий рахунок, на який зараховується відповідна сума кредиту.
Кредити надаються підприємствам: у безготівковій формі - оплатою платіжних документів з позикового рахунку як у національній, так і в іноземній валюті, переказуванням коштів на поточний рахунок підприємства, якщо інше не передбачено кредитним договором; у готівковій формі для розрахунків зі здавачами сільськогосподарської продукції.

7.2.3. ПОРЯДОК ПОГАШЕННЯ БАНКІВСЬКОГО КРЕДИТУ ПІДПРИЄМСТВОМ
наверх
Умови погашення кредитів суттєво впливають на фінансовий стан суб'єктів господарювання.
Порядок погашення кредиту - це спосіб погашення основної його суми і нарахованих відсотків. Кредит погашають повністю після закінчення терміну кредитної угоди або поступово, частинами. Відсоток нараховується на суму непогашеного кредиту.
За способом погашення позики можуть бути: до запитання, з погашенням у відповідний термін, з довгостроковим погашенням.
За позиками до запитання строк повного повернення конкретно не визначається і погашення відбувається на вимогу банку.
Позика може погашатися підприємством не тільки відповідно до кредитного договору, а й достроково (на вимогу кредитора або на бажання підприємства).
За характером погашення кредити поділяються на такі види:
1) дисконтні;
2) позики, які погашаються поступово - щомісячно, щоквартально, раз на півроку, щорічно;
3) позики, які погашаються одноразовим платежем після закінчення терміну позики, тобто підприємство одночасно сплачує банку суму основного боргу та нарахованих відсотків;
4) амортизаційні (здійснюється поступова виплата основного боргу та відсотків рівномірними внесками).
Можуть бути й інші способи погашення, які зазначаються у кредитному договорі (наприклад надання підприємству пільгового періоду кредитування, тобто відстрочки погашення кредиту).
На відміну від звичайних надання дисконтних позик передбачає утримання позикового відсотка (дисконту) під час видачі кредиту.
Приклад 4.
За звичайною позикою підприємство отримало кредит 100 тис. грн. під 20 % річних. Після завершення року воно сплатить банку одноразово 120 тис. грн. За дисконтною позикою відсотки буде утримано негайно, тобто підприємство отримає 80 тис. грн. (100 тис. грн. - 20 тис. грн.) і через рік поверне їх банку.
Законодавством України видачу дисконтних позик заборонено.
За погашення періодичними внесками певна частка основної суми кредиту сплачується однаковими внесками протягом терміну дії кредитної угоди, а більша частина його - після закінчення терміну кредиту.
За "амортизаційного" погашення основну суму кредиту підприємства сплачують поступово. Платежі здійснюються однаковими сумами регулярно і включають відповідну частину суми основного боргу і відсотків. Погашення однаковими внесками передбачає, що кожен наступний платіж менший за попередній, оскільки відсоткові виплати з часом знижуються.
Інші способи погашення кредиту:
* порядок погашення може бути пов'язаний з доходами від заходу, що кредитується (погашення кредиту з перервою, тобто з пільговим періодом, а регулярні внески для погашення здійснюються тільки тоді, коли проект починає давати дохід);
* внески для погашення основної суми кредиту здійснюються нерегулярно й неоднаковими сумами.
Джерелами погашення кредиту, отриманого підприємством, можуть бути:
- виручка від реалізації продукції, що її отримає підприємство в процесі реалізації проекту кредитування;
- виручка від реалізації продукції власного виробництва, не пов'язаного з проектом кредитування;
- інші надходження від господарської діяльності.
Умови погашення кредиту обумовлюються під час підписання договору підприємства з банком, виходячи з:
- цільового спрямування кредиту;
- обсягів та терміну позики;
- порядку та строків надходження коштів на рахунок підприємства;
- сезонності та циклічності виробництва;
- рівня платоспроможності та надійності матеріального забезпечення підприємства тощо.
Відсотки за користування кредитом нараховуються щомісячно в розмірі, передбаченому кредитним договором. Сплата відсотків здійснюється за фактичну кількість днів користування позикою.
Підприємство може звернутись до банківської установи з'проханням переглянути графік погашення заборгованості та нарахування відсотків. Банк може зважити на клопотання, якщо підприємство доведе об'єктивну неможливість отримання передбаченого бізнес-планом доходу в обсязі, достатньому для погашення позики. За згодою банку підприємство укладає з ним або додаткову кредитну угоду, або коригує лише графік зміни термінів часткових платежів.
Дострокове стягнення суми основного боргу та нарахованих відсотків може статися, якщо підприємство використовує кредит не за цільовим .призначенням, подає до банку недостовірну звітність, має суттєві недоліки у веденні бухгалтерського обліку.
За несвоєчасне погашення боргу банк може стягнути з підприємства штраф. За відмови підприємства від сплати боргів банк стягує їх у претензійно-позовному порядку. У разі систематичного невиконання кредитних зобов'язань банк може порушити стосовно підприємства справу про банкрутство.
Погашення заборгованості за кредит та оплата відсотків за користування ним здійснюється у черговості, яка встановлюється сторонами під час укладання угоди. Відстрочка погашення кредиту з підвищенням відсоткової ставки здійснюється банком у виняткових випадках, наприклад у разі виникнення в підприємства тимчасових фінансових труднощів з непередбачених обставин. Цю відстрочку оформляють додатковим договором між позичальником та банком. Він є невід'ємною частиною основного кредитного договору. За несвоєчасного погашення боргу і за браком домовленості щодо відстрочки погашення кредиту банк застосовує до підприємства штрафні санкції.

<< Розділ 7.1.
Розділ 7.3. >>
 

Библиотека Воеводина ... Главная страница    "Фінанси підприємств " / за ред. А.М. Поддєрьогіна ... Зміст