Библиотека Воеводина _ "Ринок фінансових послуг" / Ходаківська В.П., Данілов О.Д.

Библиотека Воеводина ... Главная страница    "Ринок фінансових послуг" / Ходаківська В.П., Данілов О.Д._ Зміст




Тексты принадлежат их владельцам и размещены на сайте для ознакомления

РОЗДІЛ 2. ФУНКЦІОНАЛЬНИЙ МЕХАНІЗМ РИНКУ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ
ТЕМА 9. ФІНАНСОВІ ПОСЛУГИ З ХЕДЖУВАННЯ РИЗИКУ

9.1. Поняття ризику та фінансового ризику
Ризик – це ймовірність виникнення збитків або недоотримання доходів у порівнянні з прогнозованим варіантом. Ризик – категорія ймовірнісна і його вимірюють як ймовірність певного рівня втрат. Ризик – рівень непевності настання якого-небудь фінансового випадку (в нашому разі, пов’язаного з інвестуванням). Оцінка ризикованості та доходів – основа, на якій базуються раціональні та розумні рішення про вкладання коштів. Між ризиком та доходами існує пряма залежність.
Основні види підприємницького ризику
· Виробничий ризик. Пов’язаний з виробництвом продукції, товарів, послуг із здійсненням будь-яких видів виробничої діяльності. Причини виникнення ризику: можливе зниження передбачуваних об’ємів виробництва, ріст матеріальних та інших витрат, сплата підвищених відрахувань та податків. 
· Комерційний ризик. Виникає в процесі реалізації товарів і послуг. Причини – зниження об’єму реалізації товарів і послуг у результаті зміни кон’юнктури ринку збуту, підвищення закупівельних цін, непередбачене зниження об’єму закупок, втрати товару в процесі обертання, підвищення витрат у процесі обертання (в торгівлі). У будь-якій господарській діяльності завжди існує небезпека втрат, що випливає із специфіки тих або інших господарських операцій. Небезпека таких втрат – це комерційні ризики. Комерційний ризик означає невпевненість у можливому результаті, невизначеність цього результату діяльності. Складовою частиною комерційних ризиків є фінансові ризики.
· Фінансовий ризик. Виникає у сфері відносин підприємств з банками та іншими фінансовими інститутами. Вони зв’язані з імовірністю втрат яких-небудь грошових сум або їх недоотриманням. Вимірюється відношенням залучених коштів до власних.
Ризики діляться на два види: чисті та спекулятивні. Чисті ризики означають можливість отримання збитку або нульового результату. Спекулятивні ризики виражаються у ймовірності отримати як прибуток, так і збиток від операцій.
Ступені ризику
Допустимий ризик. У якості допустимого ризику наявна загроза повної втрати прибутку від того чи іншого проекту. Допустимий ризик – вклали 100 тис. грн. і 100 тис. грн. отримали.
Критичний ризик пов’язаний з недоотриманням виручки, коли витрати доводиться відшкодовувати за свій рахунок.
Катастрофічний ризик призводить до банкрутства підприємства, втрати інвестицій або навіть особистого майна. 
Фінансовий ризик та його види. Фінансові ризики – це спекулятивні ризики. Інвестор, здійснюючи венчурне вкладення капіталу, заздалегідь знає, що для нього можливі тільки два види результатів: прибуток або збиток. 
Особливістю фінансового ризику є імовірність виникнення збитку в результаті проведення яких-небудь операцій у фінансово-кредитній і біржовій сферах, здійснення операцій з фондовими цінними паперами, тобто ризику, який витікає з природи цих операцій. 
До фінансових ризиків належать:
· кредитний ризик; 
· відсотковий ризик; 
· валютний ризик; 
· ризик упущеної фінансової вигоди;
· бізнес-ризик;
· інвестиційний ризик. 
Кредитні ризики – небезпека несплати позичальником основного боргу та відсотків, належного кредитору. 
Відсотковий ризик – небезпека втрат комерційними банками, кредитними установами, інвестиційними фондами, селенговими компаніями в результаті перевищення відсоткових ставок, що виплачуються ними на залучені кошти, над ставками за наданими кредитами.
Валютні ризики є небезпекою валютних втрат, пов’язаних зі зміною курсу однієї іноземної валюти щодо іншої, в тому числі національної валюти при проведенні зовнішньоекономічних, кредитних та інших валютних операцій.
Ризик упущеної фінансової вигоди – це ризик настання непрямого (побічного) фінансового збитку (неотриманий прибуток) у результаті нездійснення якого-небудь заходу (наприклад, страхування) або при зупинці господарської діяльності.
Бізнес-ризик – це здатність підприємства підтримувати доходи на вкладений капітал.
Інвестиційний ризик – це ризик втрати всього інвестованого капіталу, а також очікуваного доходу.
Ризик, притаманний усім суб’єктам ринку грошей, – це процентний ризик, який пов’язаний з непевністю напряму руху процентних ставок. Процентний, інвестиційний та бізнес-ризик можуть бути об’єднані під назвою систематичного ринкового ризику. Для комерційних банків – це ризик того, що протягом певного періоду вартість залучених банком коштів (процент, який банк повинен сплатити за їх зберігання) може обігнати середню процентну ставку за кредитами, тобто банк може вийти на негативний спред. Це відбувається, якщо виникає розрив (геп), незбалансованість активів та пасивів зі змінною та фіксованою ставками. 
У нашому випадку – це: 
1) перевищення пасивів зі змінною ставкою над активами з фіксованою ставкою при зростанні процентних ставок; 
2) перевищення активів зі змінною ставкою над пасивами з фіксованою ставкою при падінні процентних ставок.
Питання про процентний ризик менше висвітлювалось в економічній літературі, ніж валютний ризик. Як і валютний ризик, даний тип ризику можна підрозділити на різновиди, як ризик втрат від зміни потоків коштів; портфельний ризик, економічний ризик.
Ризик втрат від зміни потоків коштів. Компанія, що планує взяти у борг суму грошей, або компанія, що має боргові зобов’язання, згідно з якими виплачуються відсотки за плаваючою ставкою, можуть понести збитки у випадку підвищення процентних ставок, тому що потрібно буде збільшити потік коштів для обслуговування боргу. І навпаки, компанія, яка управляє фондом, що мають депозити (за якими виплачуються відсотки на основі плаваючої ставки), схильні до ризику у випадку падіння процентних ставок.
Коливання процентних ставок створюють непевність як для позичальників, так і для кредиторів. Непевність рівня процентних ставок у майбутньому може створювати перешкоди при плануванні бізнесу. Підвищення процентних ставок за вже отриманими грошовими позиками може серйозно відбитися на потоку коштів. Методи зменшення непевності, що стосується майбутніх процентних ставок, могли б усунути основну перешкоду для планування й інвестицій.
Такий гіпотетичний приклад демонструє необхідність в інструментах хеджування ризику втрат від зміни потоку коштів, пов’язаного з коливаннями процентних ставок. Фінансовий директор компанії 1 лютого планує одержати 1 березня суму в 1 млн. ф. ст. від продажу активів. З огляду на фінансові потреби компанії, він вирішує інвестувати кошти, що будуть отримані 1 березня, у 3-місячний стерлінговий депозитний сертифікат. Поточна процентна ставка для подібного роду активів складає 11,25 % річних, що могло б принести прибуток у 27 739 ф. ст. за період інвестування. Проте до 1 березня процентна ставка може знизитися, зменшивши надходження від суми, що інвестується. Фінансовий директор міг би уникнути такої можливості, спробувавши «зафіксувати» процентну ставку на 1 лютого, або, принаймні, усунути ризик втрат від несподіваного падіння процентної ставки.
Портфельний ризик. Існує зворотний зв’язок між процентними ставками і цінами на фінансові активи. Найбільш очевидним цей взаємозв’язок є для довгострокових активів, наприклад, акцій та довгострокових державних облігацій. Тримач портфеля піддається ризику збитків від підвищення процентних ставок за цінними паперами, тому що в цьому випадку зменшується вартість портфеля.
Наприклад, портфель керуючим фондом може включати довгострокові державні облігації вартістю в 10 млн. ф. ст. У випадку підвищення процентних ставок вартість портфеля зменшиться. Наприклад, зміна ставки з 9 до 11 % річних може знецінити портфель на 1,8 млн. ф. ст., що не може не турбувати керуючого. Цієї небезпеки можна уникнути, продавши портфель, але це буде дорогою і невигідною операцією. Керуючі фондами будуть зацікавлені в знанні методів хеджування від зниження вартості портфеля, що дозволить уникнути дорогої процедури продажу портфеля, а отже, і наступної повторної покупки довгострокових облігацій у портфель.
Економічний ризик. Зміни процентних ставок можуть чинити опосередкований вплив на компанію, викликаючи зміни в її економічному оточенні. Якщо конкурентами компанії є виробники, які залучають для своєї діяльності великі суми позикових засобів, то конкуренція може посилитися у випадку зниження процентних ставок. Компанія, що робить інвестиційні товари або товари, часто оплачувані в кредит, може зіткнутися з падінням попиту в результаті росту процентних ставок. Особливо це стосується компаній, що займаються житловим будівництвом. Зміни процентних ставок відображаються на ставці відсотка до виплати іпотечних позичок, впливають на попит послуг цих компаній. Зміни процентних ставок можуть викликати зміну обмінних курсів валют, коливання яких, у свою чергу, впливає на діяльність компаній. Це тільки деякі приклади джерел, що створюють економічний ризик унаслідок зміни процентних ставок.
Ризик втрат від зміни курсу акцій. Курсовий ризик на фондовому ринку для власників портфелів акцій та потенційних інвесторів існував задовго до того, як основними проблемами стали коливання обмінних курсів і нестабільність процентних ставок. Проте інструменти хеджування від курсових коливань на фондовому ринку стали доступними тільки після розробки методів керування валютними і процентними ризиками.
До появи ф’ючерсних контрактів і опціонів, заснованих на фондових індексах, єдиним засобом уникнути збитків від загального падіння цін на ринку для керуючого фондом зі значним, добре диверсифікованим, портфелем був продаж і нова покупка портфеля цінних паперів після припинення спаду ринку. Це було невигідно і дорого не тільки з адміністративної точки зору, а з огляду на трансакційні витрати, але також і тому, що продаж сприяв зниженню цін, за якими акції могли б бути реалізовані.
Керуючі фондами, прагнучи захистити портфель від ринку "ведмедів", також хотіли б брати участь в одержанні прибутків від підвищення цін на ринку до того, як вони одержать гроші для інвестування. Наприклад, керуючий пенсійним фондом очікує одержати 1 млн. ф. ст. через 3 тижні та має намір використовувати їх для покупки збалансованого портфеля акцій. Він може припускати, що ціни на акції протягом цього періоду виростуть, і йому вдасться купити на дану суму менше акцій, коли гроші будуть отримані. Якщо він вважає, що брати в борг під очікувані майбутні надходження складно або дорого, то його могли б зацікавити інструменти керування ризиком, що дозволили б йому брати участь у прибутках від ринку «биків» до моменту фактичного інвестування засобів.

9.2. Валютні ризики та їх види
Підприємства та компанії в даний час стикаються у своїй фінансовій діяльності з ризиком і невизначеністю. Тому існує необхідність в інструментах фінансової політики фірми, що допомогли б знизити ступінь ризику і невизначеності. Іншими словами, має місце попит на методи хеджування. Хеджування припускає забезпечення стабільності майбутніх обмінних курсів і процентних ставок або гарантованої компенсації втрат від їх несприятливих змін за рахунок одержуваних прибутків. 
Ризик потенційних збитків від зміни обмінних курсів можна підрозділити на операційний, трансляційний та економічний валютний ризик. На жаль, не існує загальновизнаних визначень цих трьох типів ризиків, особливо при економічному ризику, тому запропоновані в книзі визначення будуть неминуче ідеосинкратичними. 
Операційний валютний ризик. Цей ризик можна визначити як можливість недоодержати прибутка або понести збитки в результаті безпосереднього впливу змін обмінного курсу на очікувані потоки коштів. Експортер, що одержує іноземну валюту за проданий товар, програє від зниження курсу іноземної валюти відносно національної, тоді як імпортер, що здійснює оплату в іноземній валюті, програє від підвищення курсу іноземної валюти відносно національної. 
Невизначеність вартості експорту в національній валюті, якщо рахунок-фактура на нього оформляється в іноземній валюті, може стримувати експорт, тому що виникають сумніви в тому, що експортовані товари в кінцевому результаті можна буде реалізувати з прибутком. Невизначеність вартості імпорту в національній валюті, ціна на який встановлена в іноземній валюті, збільшує ризик втрат від імпорту, тому що в перерахунку на національну валюту ціна може виявитися не конкурентною. Таким чином, невизначеність обмінного курсу може перешкоджати міжнародній торгівлі. 
Може здатися, що невизначеність прибутковості експортних операцій, коли товари оцінюються в іноземній валюті, можна перебороти, якщо призначити ціну в базовій національній валюті компанії-експортера. Проте це лише перенесе валютний ризик на імпортера, що згодом віддасть перевагу мати справу з постачальниками, готовими оформляти рахунки-фактури у валюті країни-імпортера. Крім того, знецінення іноземної валюти, що підриває прибутки від експорту товарів у перерахунку на національну валюту, супроводжується підвищенням курсу національної валюти і призводить до зростання ціни експорту в іноземній валюті, що знижує його конкурентоспроможність. Особливо руйнівний ефект буде в умовах попиту, відчутного до зміни ціни. Описана проблема добре знайома експортерам автомашин, текстильних виробів і алкогольних напоїв. 
Прикладом нестабільності розміру обсягу продажу може служити ситуація, коли компанія бере участь у тендері (торгах) за контракт. Компанія повинна усвідомлювати, що тендер у національній валюті може поставити її в невигідне конкурентне положення, а тендер в іноземній валюті може тягнути за собою валютний ризик (залежно від результату тендера). Успіх у тендері пов’язаний із валютним ризиком, а невдача – ні. Це створює певні проблеми, і надалі буде показано, що найбільш ефективний захист від подібних ризиків можуть забезпечити валютні опціони. 
Успіх у тендері веде до посилення ступеня схильності компанії валютному ризику. Багато машинобудівних підрядних фірм працюють на Ближньому Сході за контрактними цінами у доларах США, тоді як їх витрати оцінюються в іншій валюті. Ці фірми виявилися вразливими для ризику збитків від падіння курсу долара і зіткнулися з необхідністю застрахувати себе на випадок, якщо тенденція до ослаблення долара збережеться протягом тривалого періоду. 
Тендер в іноземній валюті може розглядатися як джерело умовного операційного валютного ризику. Дуже часто ризик, пов’язаний з участю в тендері, вважається різновидом економічного валютного ризику, особливо якщо під ним розуміється весь залишковий ризик, що важко однозначно визначити або як операційний, або як трансляційний. Визначення економічного валютного ризику, що пропонується в даній книзі, не враховує ризику, пов’язаного із виграшем тендера. Ми позначаємо цей вид ризику як «умовний операційний валютний ризик». 
Імпортери, що одержують рахунки-фактури в іноземній валюті, також стикаються з невизначеністю при оцінці вартості імпорту в національній валюті. Для них це стає особливо проблематичним у випадку чутливості збуту до цінових змін, коли, наприклад, їх конкурентами є внутрішні виробники, що не відчувають впливу змін обмінних курсів або імпортери, що одержують рахунки-фактури в іноземній валюті, курс якої змінюється в сприятливому напряму. Що стосується товарів, виготовлених за новітніми технологіями, то звичайно, в якості їхніх постачальників виступають або США, або Японія. Розходження в змінах курсу долара та ієни відносно фунта стерлінгів впливають на відносну конкурентоспроможність (ціну) американського та японського устаткування. 
Найскладніша в теоретичному плані проблема виникає в зв’язку з датою виникнення операційного валютного ризику. Один із варіантів – вважати її датою виписки рахунку-фактури. Але як тоді бути із замовленнями, на які ще не оформлено рахунок-фактура? Якщо експортер одержав замовлення, накладна на яке буде виписана в іноземній валюті, то ризик існує з моменту реєстрації замовлення, якщо ціна в іноземній валюті визначається в момент одержання замовлення. А як бути з замовленнями, що очікуються, але ще не отримані? Уявіть, наприклад, агента британського туристичного бюро, що продає путівки на відпочинок у Європі. Йому потрібно буде враховувати оплату готелів у європейських валютах, що пов’язано з ризиком збитків у випадку підвищення курсів європейських валют відносно фунта стерлінгів. Таке підвищення збільшить його витрати у фунтах, у той час як прибуток від путівок визначається в момент опублікування прейскуранта. До моменту публікації прейскуранта підвищення курсів іноземних валют може бути враховане в призначуваних цінах. Проте як тільки прейскурант опублікований, змінити ціни вже неможливо, і операції агента турбюро схильні до ризику. Тому виникнення операційного ризику може датуватися з моменту публікації прейскуранта. 
Задача визначення операційного ризику може зажадати оцінки ситуації, коли ціна угоди встановлена в одній валюті, а оплата буде провадитися в інший. Можуть виникнути сумніви щодо валюти, схильної до ризику. Це валюта ціни або валюта платежу? Відповідь – це валюта ціни. Підвищення курсу валюти платежу відносно базової валюти не супроводжується відповідним ростом курсу валюти ціни щодо базової валюти. Більш висока вартість покупки одиниці валюти платежу (наприклад, одного долара) буде компенсуватися меншим числом одиниць (тобто доларів), що відповідають вартості товарів або послуг за угодою, яка виражена у валюті ціни. 
Трансляційний валютний ризик. Цей ризик відомий також як розрахунковий, або балансовий ризик. Його джерелом є можливість невідповідності між активами і пасивами, вираженими у валютах різних країн. Наприклад, якщо британська компанія має дочірню філію в США, то в неї є активи, вартість яких виражена в доларах США. Якщо в британської компанії немає достатніх пасивів у доларах США, що компенсують вартість цих активів, то компанія схильна до ризику. Знецінення долара США щодо фунта стерлінгів призведе до зменшення балансової оцінки вартості активів дочірньої фірми, тому що балансовий звіт материнської компанії буде виражатися у фунтах стерлінгів. Аналогічно, компанія з чистими пасивами в іноземній валюті буде схильна до ризику у випадку підвищення курсу цієї валюти. Наприклад, компанія взяла кредит у швейцарських франках, тому що у Швейцарії були низькі процентні ставки, а потім обміняла франки на фунти стерлінгів для фінансування проекту у Великобританії. Балансовий звіт покаже збільшення вартості пасивів у фунтах стерлінгів у випадку, якщо курс швейцарського франка відносно фунта стерлінгів зросте. 
Важливо дати відповідь на питання, наскільки серйозну загрозу представляє трансляційний ризик. Якщо компанія вважає, що він не має особливого значення, то тоді немає необхідності хеджувати такий ризик. У підтримку цієї точки зору можна сказати, що відображення у балансовому звіті змін активів і пасивів при їх оцінці в базовій валюті є всього лише бухгалтерською процедурою, що не має істотного значення. Той факт, що вартість активів дочірньої компанії в США, виражена у фунтах стерлінгів, коливається разом із рухом обмінного курсу долара США до фунта стерлінгів, ніяк не може вплинути на основну діяльність або прибутковість (у доларах США) дочірньої компанії. Витрати на хеджування трансляційного ризику вважатимуться безглуздими, тому що фактично не існує ризику втрат від коливань курсу. Ця точка зору виправдана, якщо зміни курсу розглядаються як відхилення від відносно стабільного курсу. Проте якщо існує певна тенденція зміни курсу, то сама ця тенденція може виявитися суттєвою, хоча відхилення від курсу в ту або іншу сторону можуть і не мати значення. Тенденція до зниження вартості долара США щодо фунта стерлінгів у довгостроковій перспективі могла б мати суттєву значимість для материнської компанії. Навіть якби знецінення долара і не мало наслідків для діяльності дочірньої фірми, то надходження прибутку у фунтах стерлінгів від дочірньої в материнську компанію зменшилися б, і було б правильним відобразити таке зменшення в балансовому звіті материнської компанії при оцінці активів дочірньої філії. Таке зменшення вартості активів дочірньої компанії у фунтах стерлінгів уже мало б суттєве значення для материнської компанії, і в цьому випадку виникло б питання про необхідність певних заходів для хеджування валютного ризику. 
Ігнорування відхилень обмінного курсу в ту або іншу сторону від постійного в цілому курсу в довгостроковій перспективі цілком виправдано для активів, наприклад, дочірніх компаній, оскільки подібні активи носять довгостроковий і навіть безстроковий характер. Для активів короткострокового характеру виникає проблема з термінами їх погашення, тому що ці терміни можуть співпасти з періодом, коли буде особливо несприятливий рівень обмінного курсу. До подібного ризику схильні боргові зобов’язання компаній, виражені в іноземній валюті. Боргові цінні папери можуть мати термін погашення без права його продовження. Навіть якщо обмінний курс фунта стерлінгів до долара просто коливається в межах постійного рівня (при розгляді його на тривалому відрізку часу), для британського позичальника американських доларів ситуація виявиться дуже несприятливою, коли термін погашення наступить у момент, як курс долара відносно фунта стерлінгів буде особливо високим. Активи і пасиви, що не можна розглядати як безстрокові, особливо якщо умови і терміни погашення не є гнучкими, створюють можливість валютного ризику, що є істотним для компанії. З цієї причини в даному випадку необхідно з усією серйозністю поставитися до хеджування трансляційних валютних ризиків.
Економічний валютний ризик. Економічний ризик визначається нами як можливість несприятливого впливу змін обмінного курсу на економічне положення компанії, наприклад, можливість зменшення обсягу товарообігу або зміни цін компанії на чинники виробництва і готової продукції порівняно з іншими цінами на внутрішньому ринку. Ризик може виникати внаслідок зміни гостроти конкурентної боротьби, як з боку виробників аналогічних товарів, так і з боку виробників іншої продукції, а також зміни схильності споживачів до певної торгової марки. Вплив можуть мати й інші джерела, наприклад, реакція уряду на зміну обмінного курсу або стримування росту заробітної плати в результаті інфляції, викликаної знеціненням валюти.
Найменше до економічного ризику схильні компанії, що платять витрати тільки в національній валюті, не мають альтернативних джерел-чинників виробництва, на які могли б уплинути зміни валютного курсу. Ці компанії реалізують продукцію тільки всередині країни і не зустрічають конкуренції з боку товарів, ціни на які можуть стати більш виграшними в результаті сприятливої зміни курсу. Проте навіть такі компанії не цілком захищені, тому що зміни обмінного курсу можуть мати наслідки, яких не зможе уникнути жодна фірма. Наприклад, зниження курсу фунта стерлінгів може призвести до підвищення процентних ставок, що, у свою чергу, знизить загальний рівень споживчих витрат на внутрішньому ринку і збільшить витрати, пов’язані з погашенням боргових зобов’язань.
Коливання обмінних курсів може вплинути на ступінь конкуренції з боку інших виробників, зробивши вплив на структуру їх витрат або на їх продажні ціни, виражені в національній валюті. Компанія, що продає винятково на внутрішньому ринку, із витратами, оплачуваними тільки в національній валюті, постраждає від підвищення курсу внутрішньої валюти, оскільки конкурентні імпортні товари будуть дешевшими, так само як і товари внутрішніх виробників-конкурентів, витрати яких оплачуються частково в іноземній валюті.
Зміни вартості валюти країни можуть мати додаткову значимість для компанії, що розмістила свою філію в цій країні з метою забезпечення дешевого джерела постачань або на свій внутрішній ринок, або на ринки інших країн-споживачів. Наприклад, японський виробник автомашин, що побудував завод у Об’єднаному Королівстві для випуску машин за конкурентними цінами, не зрадіє підвищенню курсу фунта стерлінгів щодо інших європейських валют.
Деякі сировинні товари за традицією оцінюються у визначених валютах. Яскравим прикладом цього є ціни на нафту в доларах США. Компанії, що одержують прибуток в інших валютах, можуть бути вразливі для ризику можливих збитків від підвищення курсу долара відносно валют, у яких вони одержують свої прибутки. Одним із прикладів таких фірм є авіакомпанії. Якщо вони до того ж купують літаки в США і мають у результаті боргові зобов’язання в доларах, то посилюється їх схильність ризику втрат від підвищення курсу долара щодо національних валют, у яких вони одержують прибутки.
Раніше згадувалося, що моментом виникнення операційного валютного ризику варто вважати дату опублікування прейскуранта. Припустимо, що експортер спробує уникнути операційного ризику, пов’язаного з цінами в іноземній валюті, опублікувавши прейскурант для закордонних покупців у національній валюті продавця. Тоді вплив коливань валютного курсу виявиться в обсязі продажу. Якщо підвищення курсу національної валюти і не знизить вартості надходжень від експорту, вираженої в національній валюті, то таке підвищення обумовить тенденцію до зменшення обсягу експорту, тому що ціни в перерахунку на іноземну валюту зростуть.
Приховані ризики. Існують операційні, трансляційні й економічні ризики, що на перший погляд не очевидні. Наприклад, постачальник на внутрішньому ринку може використовувати імпортні ресурси, і компанія, що користується послугами такого постачальника, побічно схильна до операційного ризику, тому що підвищення вартості витрат постачальника в результаті знецінення національної валюти змусило б цього постачальника підвищити ціни. Ще одним прикладом може бути ситуація з імпортером, якому виписується рахунок-фактура в національній валюті і який виявляє, що ціни змінюються його закордонним постачальником відповідно до змін обмінного курсу з метою забезпечення сталості цін у валюті країни постачальника.
Приховані операційні та (або) трансляційні ризики можуть виникнути й у тому випадку, якщо закордонна дочірня компанія схильна до своїх власних ризиків. Припустимо, що американська філія британської компанії експортує продукцію в Австралію. Для американської дочірньої компанії існує ризик втрат від зміни курсу австралійського долара, і вона може понести збитки в результаті несприятливих змін курсу австралійського долара відносно долара США. Подібні збитки підірвуть прибутковість філії. Виникає непрямий операційний ризик, оскільки надходження прибутку від дочірньої компанії скоротяться. Материнська компанія також зіткнеться з трансляційним ризиком, якщо зменшення прибутку від філії буде відбито в оцінці вартості активів філії в балансовому звіті материнської компанії.
Управління ризиком – це балансування між ризиком та доходами. Для банків основний ризик – неповернення боргів (кредитів), для підприємця – ризик, пов’язаний з різницею в термінах виплат і надходженнях грошей.
Інвестування капіталу завжди супроводжує вибір варіантів інвестування і ризик. Вибір різних варіантів вкладення капіталу часто пов’язаний зі значною невизначеністю. 
Наприклад, позичальник бере позику, повернення якої він буде здійснювати з майбутніх доходів. Однак самі ці доходи йому невідомі. Цілком можливий випадок, що майбутніх доходів може і не вистачити для повернення позики. 
В інвестуванні капіталу доводиться також йти на певний ризик, тобто вибирати ту або іншу міру ризику. 
Наприклад, інвестор повинен вирішити, куди йому потрібно вкласти капітал: на рахунок у банк, де ризик невеликий, але і доходи невеликі, або в більш ризикований, але більш прибутковий захід (селенгові операції, венчурне інвестування, покупка акцій). Для вирішення цієї задачі потрібно кількісно визначити величину фінансового ризику і порівняти міру ризику альтернативних варіантів.

9.3. Методи та критерії вимірювання міри фінансового ризику
Фінансовий ризик, як і будь-який ризик, має математично виражену ймовірність отримання втрати, яка спирається на статистичні дані і може бути розрахована з досить високою точністю. 
Щоб кількісно визначити величину фінансового ризику, необхідно знати всі можливі наслідки якої-небудь окремої дії і ймовірність самих наслідків. Імовірність означає можливість отримання певного результату. 
Відносно економічних задач методи теорії ймовірності зводяться до визначення значень імовірності настання подій і до вибору з можливих подій найбільш виваженої, виходячи з найбільшої величини математичного очікування. Інакше кажучи, математичне очікування якої-небудь події дорівнює абсолютній величині цієї події, помноженій на ймовірність його настання.
Наприклад, є два варіанти вкладення капіталу. Встановлено, що при вкладенні капіталу в захід А отримання прибутку в сумі 15 тис. грн. має ймовірність 0,6; в захід Б отримання прибутку в сумі 20 тис. грн. – 0,4. Тоді очікуване отримання прибутку від вкладення капіталу (тобто математичне очікування) складе:
– у заході А – 9 тис. грн. (15 0,6);
– у заході Б – 8 тис. грн. (20 0,4).
Імовірність настання події може бути визначена об’єктивним методом або суб’єктивним. 
Об’єктивний метод визначення ймовірності заснований на обчисленні частоти, з якою відбувається дана подія. 
Наприклад, якщо відомо, що при вкладенні капіталу в який-небудь захід прибуток у сумі 15 тис. грн. було отримано у 120 випадках із 200, то ймовірність отримання такого прибутку складає 0,6 (120 : 200). 
Суб’єктивний метод визначення ймовірності заснований на використанні суб’єктивних критеріїв, які засновуються на різних припущеннях. До таких припущень можуть відносити думку спеціаліста, його особистий досвід, оцінку експерта, думку фінансового консультанта тощо. Коли ймовірність визначається суб’єктивно, то різні люди можуть встановлювати різне її значення для однієї і тієї ж події і таким чином робити різний вибір.
Критерії міри ризику. Величина ризику або міра ризику вимірюється двома критеріями: середнє очікуване значення; дисперсія (або стандартне відхилення) можливого результату.
Середнє очікуване значення – це те значення величини події, яке зв’язане з невизначеною ситуацією. Середнє очікуване значення є середньо зваженим для всіх можливих результатів, де ймовірність кожного результату використовується як частота або вага відповідного значення. Середнє очікуване значення вимірює результат, який ми чекаємо в середньому.
Наприклад, якщо відомо, що при вкладенні капіталу в заходи А із 120 випадків прибуток 12,5 тис. грн. було отримано у 48 випадках (імовірність 0,4), прибуток 20 тис. грн. – у 42 випадках (імовірність 0,35) і прибуток 12 тис. грн. – у 30 випадках (імовірність 0,25), то середнє очікуване значення складе 15 тис. грн.:
12,5 0,4 + 20 0,35 + 12 0,25 - 15 тис. грн.
Аналогічно було знайдено, що при вкладенні капіталу в заходи Б середній прибуток склав:
15 0,3 + 20 0,5 + 27,5 0,2 = 20 тис. грн.
Порівнюючи дві суми очікуваного прибутку при вкладенні капіталу в заходи А і Б, можна зробити висновок, що при вкладенні в захід А величина прибутку, що отримується, коливається від 12,5 до 20 тис. грн. і середня величина складає 15 тис. грн.; у захід Б – величина прибутку, що отримується, коливається від 15 до 27,5 тис. грн. і середня величина рівна 20 тис. грн. 
Середня величина є узагальненою кількісною характеристикою і не дозволяє приймати рішення на користь якого-небудь варіанта вкладення капіталу. 
Для остаточного прийняття рішення необхідно виміряти коливання показників, тобто визначити міру коливання можливого результату. 
Коливання можливого результату є мірою відхилення очікуваного значення від середньої величини. Для цього на практиці звичайно застосовують два близько пов’язаних критерії: дисперсію і середнє квадратичне відхилення. 
Дисперсія – це середнє зважене з квадратів відхилень дійсних результатів від середніх очікуваних:
,
де G2 – дисперсія;
X – очікуване значення для кожного випадку спостереження;
X – середнє очікуване значення;
n – число випадків спостереження (частота).
Середнє квадратичне відхилення визначається за формулою:

де G – квадратичне відхилення.
При рівності частот маємо окремий випадок:
;
.
Середнє квадратичне відхилення є іменованою величиною і вказується в тих же одиницях, в яких вимірюється варіююча ознака. Дисперсія і середнє квадратичне відхилення є заходами абсолютного коливання.
Для аналізу звичайно використовується коефіцієнт варіації. Коефіцієнт варіації – це відношення середньоквадратичного відхилення до середньої арифметичної і показує міру відхилення отриманих значень:
,
де V – коефіцієнт варіації,
G – середнє квадратичне відхилення:
Х – середнє очікуване значення.
Коефіцієнт варіації – відносна величина. Тому на його розмір не впливають абсолютні значення показника, що вивчається. За допомогою коефіцієнта варіації можна порівнювати навіть коливання ознак, виражених у різних одиницях вимірювання.
Коефіцієнт варіації може змінюватися від 0 до 100 %. Чим більший коефіцієнт, тим більше коливання. Встановлена наступна якісна оцінка різних значень коефіцієнта варіації: до 10 % – слабке коливання; 10 – 25 % – помірне коливання; понад 25 % – високе коливання.

9.4. Способи зниження міри фінансового ризику
Фінансові ризики вирішуються за допомогою різних засобів. Засобами вирішення фінансових ризиків є:
· уникнення; 
· утримання; 
· передача; 
· зниження міри. 
Під уникненням ризику розуміється просте ухилення від заходу, пов’язаного з ризиком. Однак уникнення ризику для підприємця часто означає відмову від отримання прибутку. 
Утримання ризику має на увазі залишення ризику за інвестором, тобто на його відповідальності. Так, інвестор, вкладаючи венчурний капітал, заздалегідь упевнений, що він може за рахунок власних коштів покрити можливу втрату венчурного капіталу. 
Передача ризику означає, що інвестор передає відповідальність за фінансовий ризик комусь іншому, наприклад, страховому товариству. У даному випадку передача ризику сталася шляхом страхування фінансового ризику. 
Зниження міри ризику – скорочення ймовірності та об’єму втрат. 
При виборі конкретного засобу розв’язання фінансового ризику інвестор повинен врахувати наступні принципи:
· не можна ризикувати більше, ніж це може дозволити власний капітал;
· потрібно врахувати наслідки ризику;
· не можна ризикувати великим заради малого.
Перш ніж вкладати капітал, інвестор повинен:
· визначити максимально можливий об’єм збитку за даним ризиком;
· порівняти його з об’ємом капіталу, що вкладається;
· порівняти його з усіма власними фінансовими ресурсами і визначити, чи не приведе втрата цього капіталу до банкрутства інвестора.
Співвідношення максимально можливого об’єму збитку і об’єму власних фінансових ресурсів інвестора – це міра ризику, яка веде до банкрутства. Вона вимірюється за допомогою коефіцієнта ризику;
,
де Кр – коефіцієнт ризику;
У – максимально можлива сума збитку, грн.;
С – об’єм власних фінансових ресурсів з урахуванням точно відомих надходжень коштів, грн.
Дослідження ризикованих заходів дозволяють зробити висновок, що оптимальний коефіцієнт ризику складає – 0,3, а коефіцієнт ризику, що призводить до банкрутства інвестора – 0,7 і більше.
Для зниження міри фінансового ризику застосовуються різні способи:
· диверсифікація;
· придбання додаткової інформації про вибір і результати;
· лімітування;
· страхування тощо.
Диверсифікація – це процес розподілу коштів, що інвестуються між різними об’єктами вкладення, які безпосередньо не пов’язані між собою. На принципі диверсифікації базується діяльність інвестиційних фондів, які продають клієнтам свої акції, а вилучені кошти вкладають у різні цінні папери, що купуються на фондовому ринку і приносять стійкий середній дохід. Диверсифікація дозволяє уникнути частини ризику при розподілі капіталу між різноманітними видами діяльності. Так, придбання інвестором акцій 5 різних акціонерних товариств замість акцій одного товариства збільшує ймовірність отримання ним середнього доходу в 5 разів і відповідно в 5 разів знижує міру ризику.
Інвестор іноді приймає рішення, коли результати невизначені та засновані на обмеженій інформації. Якби у інвестора була більш повна інформація, він міг би зробити кращий прогноз і знизити ризик. Це робить інформацію товаром. 
Інформація є дуже цінним товаром, за який інвестор готовий платити великі гроші, а раз так, то вкладення капіталу в інформацію стає однією із сфер підприємництва. 
Вартість повної інформації розраховується як різниця між очікуваною вартістю якого-небудь придбання, коли є повна інформація, і очікуваною вартістю, коли інформація неповна.
Лімітування – це встановлення ліміту, тобто граничних сум витрат, продажу, кредиту тощо. Лімітування є важливим засобом зниження міри ризику і застосовується банками при видачі позик, при укладенні договору на овердрафт тощо, господарюючим суб’єктом – при продажу товарів у кредит (за кредитними картками), за дорожніми чеками і єврочеками тощо; інвестором – при визначенні сум вкладення капіталу тощо.
Страхування фінансових ризиків є одним з найбільш поширених способів зниження його міри. Страхування – це особливі економічні відносини. Для них обов’язкова наявність двох сторін: страхувальника і страховика. Страховик створює за рахунок платежів страхувальника грошовий фонд (страховий або резервний фонд).

9.5. Стратегії керування ризиком. Поняття страхування та хеджування
Страхування – це відношення у захисті майнових інтересів господарчих суб’єктів i громадян при настанні певних обставин (страхових випадків) за рахунок грошових фондів, які формуються зі страхових внесків (страхових премій), що оплачуються ними. 
Для страхування характерні:
· цільове призначення грошового фонду, що створюється, витрачання його ресурсів лише на покриття втрат (надання допомоги) в заздалегідь обумовлених випадках; 
· ймовірнісний характер відносин, оскільки заздалегідь невідомо, коли настане відповідна подія, яка буде її сила і на кого зі страхувальників вона вплине; 
· зворотність коштів, оскільки дані кошти призначені для виплати відшкодування втрат у всіх страхувальниках (а не для кожного окремо). 
Страхування буває наступних видів: особисте страхування, майнове страхування, страхування відповідальності, перестрахування. 
Суть страхування полягає в тому, що інвестор готовий відмовитися частково від доходів, аби уникнути ризику, тобто він готовий заплатити за зниження міри ризику до нуля. Фактично, якщо вартість страховки рівна можливому збитку (тобто страховий поліс з очікуваним збитком 200 грн. буде коштувати 200 грн.), інвестор, не схильний до ризику, захоче застрахуватися так, щоб забезпечити повне відшкодування будь-яких фінансових втрат, які він може понести. 
У процесі страхування відбувається перерозподіл коштів між учасниками створення страхового фонду: відшкодування збитку одному або декільком страхувальникам здійснюється шляхом розподілу втрат на всіх. Число страхувальників, що внесли платежі протягом того або іншого періоду, більше числа, що одержать відшкодування.
В угоди страхування можуть вноситись різні умови, якi носять назву «клаузула» (лат. clausula – закінчення). Однією з них є франшиза (франц. franchisa – пільга, вільність) – це звільнення страхувальника вiд відшкодування збитків, не перевищуючи певного розміру. Розмір франшизи означає частину збитку, що не підлягає відшкодуванню зі сторони страхувальника. Ця частина збитку визначається страховим полісом. Франшиза виступає в абсолютних або відносних величинах до страхової суми та оцінки об’єкта страхування. Франшиза може бути встановлена i в процентах до величини збиткiв. 
Термін «хеджування» (англ. heaging – загороджувати) використовується в банківській, біржовій та комерційній практиці для позначення різноманітних методів страхування валютних ризиків. 
Хеджування на підвищення або хеджування купівлею є біржовою операцією з купівлі термінових контрактів або опціонiв. 
Хеджування на пiдвищення застосовується в тих випадках, коли необхідно застрахуватись від можливого підвищення цін (курсів) у майбутньому. Вiн дозволяє встановити закупочну цiну набагато раніше, ніж був придбаний товар.
Припустимо, що ціна товару (курс валюти чи цінних паперів) через три місяці зросте, а товар потрібен буде через три мiсяцi. Для компенсації збитків вiд очікуваного росту цiн необхiдно купити зараз за сьогоднішньою ціною терміновий контракт, пов’язаний із цим товаром, i продати через три місяці в той час, коли буде придбаний товар. Оскільки цiна на товар i на пов’язаний із ним термiновий контракт змінюється пропорційно в одному напрямі, то куплений раніше контракт можна продати дорожче майже на стільки ж, на скільки зросте до того часу цiна товару. 
Таким чином, хеджер, здійснюючий хеджування на підвищення, страхує себе від можливого пiдвищення цін у майбутньому. Хеджування на зниження або хеджування продажем – це біржова операція з продажем термінового контракту. Хеджер, здiйснюючий хеджування на зниження, передбачає здійснити в майбутньому продаж i тому, продаючи на біржі терміновий контракт або опцiон, він страхує себе вiд можливого зниження цiн у майбутньому. Хеджер прагне знизити ризик, викликаний невизначеністю на ринку, за допомогою купівлі або продажу термінових контрактів. Це дає можливість зафіксувати ціну та зробити доходи чи видатки більш передбачуваними. При цьому ризик, пов’язаний із хеджуванням, не зникає. Його беруть на себе спекулянти, тобто підприємці, йдучи на певний, ранiше розрахований ризик. 
Хеджування – це процес зменшення ризику можливих втрат. Компанія може прийняти рішення хеджувати всі ризики, не хеджувати нічого або хеджувати що-небудь вибірково. Вона також може спекулювати чи то свідомо, чи ні.
Відсутність хеджування може мати дві причини. По-перше, фірма може не знати про ризики або можливості зменшення цих ризиків. По-друге, вона може вважати, що обмінні курси чи процентні ставки будуть залишатися незмінними або змінюватися на її користь. У результаті компанія буде спекулювати: якщо її чекання виявляться правильними, вона виграє, якщо ні – вона понесе збитки.
Хеджування всіх ризиків – єдиний засіб цілком їх уникнути. Проте фінансові директори багатьох компаній віддають перевагу вибірковому хеджуванню. Якщо вони вважають, що курси валют або процентних ставок зміняться негативно для них, то вони хеджують ризик, а якщо прямування буде в їхню користь – лишають ризик непокритим. Це і є, по суті, спекуляція. Цікаво зауважити, що прогнозисти-професіонали звичайно постійно помиляються у своїх оцінках, проте співробітники фінансових відділів компаній, що є «аматорами», продовжують вірити у свій дарунок передбачення, що дозволить їм зробити точний прогноз.
Одним із недоліків загального хеджування (тобто зменшення всіх ризиків) є досить істотні сумарні витрати на комісійні брокерам і премії опціонів. Вибіркове хеджування можна розглядати як один із засобів зниження загальних витрат. Інший засіб – страхувати ризики тільки після того, як курси або ставки змінилися до визначеного рівня. Можна вважати, що якоюсь мірою компанія може витримати несприятливі зміни, але коли вони досягнуть припустимої межі, позицію варто цілком хеджувати для запобігання подальших збитків. Такий підхід дозволяє уникнути витрат на страхування ризиків у ситуаціях, коли обмінні курси або процентні ставки залишаються стабільними або змінюються в сприятливому напрямі.
У випадку керування портфелем спроба страхування частини ризику може бути підкріплена використанням інструментів керування ризиком для збільшення ступеня ризику. Керуючий фондом, що очікує підвищення цін на довгострокові державні облігації або акції, може відкрити ф’ючерсні або опціонні позиції, щоб скористатися цим підвищенням. Якщо його прогноз виявиться правильним, то прибуток від портфеля буде збільшений. Це є очевидною формою спекуляції, що може використовуватися й у керуванні валютними і процентними ризиками. Навіть якщо з визначення спекуляції виключити випадки, коли приймається рішення не хеджувати весь ризик цілком, то не можна не враховувати випадки, коли використовуються інструменти керування ризиком для збільшення ступеня ефективності хеджування.
Хеджування – це діяльність, коли ризик змін цін на активи чи пасиви у майбутньому може бути частково або повністю ліквідовано шляхом підписання угоди з третьою стороною, за якою первинна угода на придбання активів чи пасивів частково або повністю нейтралізується протилежною угодою.
Наприклад, кредит є верхньою межею процента, позичальник, погоджуючись на змінну ставку за кредитом, для скорочення процентного ризику підписує з банком угоду про максимальну ставку, яку він буде сплачувати. Але банк, беручи на себе частку ризику позичальника, надає цей кредит за вищою процентною ставкою від звичайного, чим і компенсує додатковий ризик.
При наявності достатньої кількості клієнтів із різним кредитним рейтингом та видів фінансових інструментів, з якими працює банк, часто немає необхідності вимагати вищу процента ставку для полегшення умов кредитування, тому що ризик одного клієнта можна компенсувати за рахунок іншого, для якого більш прийнятними є умови першого клієнта. Така операція обміну процентними ставками зветься «своп».
Для уникнення впливу на попередні розрахунки цін кредиту змін процентної ставки можна скористатися (FRA) угодою про форвардні ставки, яка укладається з банком. При цьому банк буде встановлювати гарантовану ставку на певний термін, починаючи з конкретної майбутньої дати врегулювання розрахунків.
Клієнти-позичальники купують у банку FRA тоді, коли передбачають зростання процентних ставок. Якщо ці ставки дійсно на дату врегулювання перевищили гарантовану ставку контракту, банк виплачує клієнтам різницю. Клієнти-інвестори продають FRA в оцінюванні зниження ставок. Банк сплатить їм різницю при зниженні на дату врегулювання ставок нижче гарантованої в контракті. Але, коли ці ставки залишаться вище гарантованої, то різницю сплатить банкові клієнт.
FRA є одним із типів ф’ючерсного контракту – контракту на закупівлю чи продаж у майбутньому певного товару за певною ціною, з фінансовими обов’язками клієнта при відхиленні ціни, що склалася на момент розрахунків у гірший бік порівняно з контрактними умовами.
На фінансовому ринку існує можливість укладання угоди на захист процентних ставок (від зміни процентних ставок), за якими покупець не несе ніяких зобов’язань (такий вид контракту зветься опціоном). Це такі контракти:
САР – встановлює максимальну ставку для позичальника;
FLOOR – встановлює мінімальну ставку для інвестора;
COLLAR – об’єднує умови двох попередніх контрактів.
При умові невиконання цих контрактів покупець нічого не сплачує банкові. Але з настанням обумовленого випадку покупець одержує обумовлену компенсацію. При цьому одержувати обумовлену позичку чи розміщати інвестиції в банку, з яким підписано контракт, зовсім не обов’язково.
Кількісно оцінити ризик процентних ставок, як і інші ризики фінансового ринку, можна шляхом побудови та використання статистичних моделей, що й роблять суб’єкти ринку, при цьому враховуються, в першу чергу, такі фактори, що впливають на ризик:
– рівень очікуваних доходів;
– обсяг операції;
– термін операції.
Вплив цих факторів проявляється в мінливості очікуваних доходів, оцінка яких і вважається оцінкою ризику.
Мінливість – відхилення окремих значень від характерного (середнього) значення показника. Вимірюється за допомогою середньоквадратичного відхилення та коефіцієнта варіації.
Ризик портфеля цінних паперів (кредитів, депозитів) буде меншим, ніж ризик окремих цінних паперів, що входять до його складу, лише тоді, якщо він сформований із цінних паперів з різними фазами коливань, тобто зміна вартості яких залежить від різних факторів. Залежність між складовими в сукупності вимірюється коефіцієнтом автокореляції.
На вимір відхилення від усередненого доходу ринку базується й метод МОКА (Модель оцінки капітальних активів). Рівень ризику для окремих цінних паперів, порівняно із середньоринковим (диверсифікованим), оцінюється за допомогою ß-коефіцієнта:
ß =
.
Це дає можливість обчислити дисконтну ставку, яка буде використовуватись у формулі розрахунку ринкової ціни простих акцій або для оцінки доцільності інвестицій:
Кs = Rі + ß (Km - Rі),
де Rі – безпечна ставка доходу за короткостроковими державними цінними паперами;
Кm – дохідність ринку (наприклад, акцій, що використовуються для розрахунку індексу Доу-Джонса).

Питання для контролю 
1. Поняття ризику. 
2. Фінансовий ризик та його види. 
3. Методи та критерії вимірювання міри фінансового ризику.
4. Способи зниження міри фінансового ризику.
5. Поняття страхування та хеджування.
6. Хеджування на фінансовому ринку.
7. Страхування портфеля акцій.
8. Ризик при володінні іпотекою.
9. Глобалізація ф’ючерсних ринків.
10. Опціонні та ф’ючерсні контракти.
11. Фінансові ф’ючерси. Операції з фінансовими ф’ючерсами. Хеджування. 
12. Ф’ючерси на індекси акцій. Арбітраж із ф’ючерсами на індекси акцій. 
13. Ф’ючерси на облігації. 
14. Установи, які беруть участь в обігу фінансових ф’ючерсів. 
15. Операції з опціонами, визначення премії опціону, хеджування. 
16. Установи, які здійснюють опціонні контракти.
17. Що таке опціон угоди з попередньою премією:
а) покупець має право купити основну валюту;
б) покупець зобов’язався продати основну валюту;
в) покупець має право продати основну валюту;
г) продавець має право продати основну валюту.
18. Яка із наступних причин визначає використання валютних опціонів:
а) збільшення капіталу;
б) захист від зміни процентних ставок;
в) захист від зміни обмінних курсів;
г) отримання прибутку за рахунок купівлі-продажу.
19. Клієнт 5 березня доручає придбати 250 акцій корпорації Ко за ринковою ціною цього дня – 4500 грн. за акцію. Остаточний розрахунок призначений через 20 днів – на 25 березня.У цей день курс акцій корпорації Ко (так званий компенсаційний курс) може бути:
1) 4800 грн;
2) 4500 грн;
3) 4100 грн.
Розглядаючи ці ситуації, який із альтернативних варіантів вибрали б ви:
а) оформили купівлю та отримали акції;
б) у день розрахунку продали акції за компенсаційним курсом;
в) на місяць резервували свою позицію, сплативши 2 % репорт.
20. Хто із нижче перерахованих юридичних осіб може здійснювати операцію «опціон»:
а) нафтова компанія;
б) банк;
в) приватна особа.
21. Управляючий хоче купити опціон для покриття перевитрат у 55000 швейцарських франків протягом 5 місяців. Який опціон йому вигідніше купити: 
а) позабіржовий;
б) біржовий.
22. Що розуміють під «брудними» коливаннями, коли говорять про національний валютний курс:
а) він фіксований щодо ціни нафти;
б) він може коливатися у певних межах;
в) він не фіксований, але уряд часто втручається у роботу валютного ринку, щоб вплинути на його розміри;
г) він може рости уверх до нескінченності, але йому не дозволяється падати нижче визначеного рівня.
23. Які з нижченаведених факторів звичайно приводять до зниження валютного курсу країни через тривалий проміжок часу:
а) високий рівень інфляції порівняно з торговими партнерами;
б) підвищення курсу акцій;
в) підвищення цін на нафту;
г) бюджетний дефіцит ;
д) війна на Близькому Сході.
24. Міжнародна торгова компанія могла б використати форвардні валютні ринки при одній із таких ситуацій?
а) якщо внутрішня валюта для компанії виглядає незвично (уразливо) мінливою;
б) якщо компанія повинна провести виплату великого платежу у конкретний день у майбутньому;
в) якщо вона бажає встановити довготермінову заборгованість за фіксованим курсом;
г) якщо для компанії виявляється складним провести оцінку стану ринків валютних опціонів;
д) якщо компанія має намір закрити її філію за кордоном.
25. Які з перерахованих валют можна вважати конвертованими, частково конвертованими та неконвертованими?
а) польський злотий;
б) австралійський долар;
в) американський долар;
г) українська гривня;
д) німецька марка;
є) російський рубль;
ж) англійський фунт стерлінгів.
26. Для реконструкції малого підприємства необхідний кредит у сумі 55 тис. грн. Підприємство створено півроку назад, розмір його статутного фонду складає 80 тис. грн. У продукції цього малого підприємства зацікавлено широке коло споживачів. Що, на ваш погляд, є доцільним:
1) взяти банківський кредит;
2) скористатись комерційним кредитом;
3) випустити цінні папери.
27. Фінансовий директор визначає ваш інтелект, знання та досвід і доручає вам вести торгові операції з використанням облігацій у іноземній валюті. Ви дякуєте йому за довіру, але наполягаєте на наданні вам повноважень торгувати на основі ф’ючерних угод. Він відхиляє вашу пропозицію, мотивуючи це тим, що:
а) це призведе до більшого ступеня кредитного ризику;
б) ваша “команда” не має відповідного досвіду;
в) ф’ючерні угоди й облігації можуть повестися по-різному .
Розгляньте всі три ситуації. Які з аргументів, на Ваш погляд, виглядають найбільш переконливо? Поясніть, чому?
28. Клієнт придбав 2 лютого з відстрочкою на два місяці акції акціонерного товариства АТо за ціною 2000 грн., включаючи величину премії 220 грн. Напередодні дня розрахунків на біржі проводиться сеанс рішень за преміями, де покупець вибирає одну з альтернатив:
а) купити акції, сплативши 2000 грн.;
б) відмовитись від первісного зобов’язання, уступивши 220 грн. премії продавцю.
Яке рішення вибрали б Ви, якщо курс акції у день розрахунків був нижче 1500 грн.?
29. Припустимо, ощадна установа має велику кількість іпотек із фіксованим процентом. Основними джерелами коштів цієї установи є короткострокові депозити. Яким чином ощадна установа може використати опціони на фінансові ф’ючерси для хеджування від змін процентних ставок? Що буде кращим: ф’ючерс чи опціон на ф’ючерс (у разі, коли очікується зниження процентних ставок)?

<< 8. Фінансові послуги на ринку цінних паперів
10. Інфраструктура ринку фінансових послуг  >>

Библиотека Воеводина ... Главная страница    "Ринок фінансових послуг" / Ходаківська В.П., Данілов О.Д._ Зміст