Библиотека Воеводина _ "Економіка зарубіжних країн"/ за ред. А.С. Філіпенко ... економіка, інтеграція, поділ праці, торгівля, капітал, співробітництво, ресурси, ОЕСР, перехідна економіка, країни, що розвиваються, нові індустріальні країни, Західна Європа, Східна, СНД, Північна Америка, Меркосур, НАФТА, КАРІКОМ, ЛАІ, ГУУАМ, ЄЕП, Європейський Союз, ЄС, Росія, Україна, Білорусь, Молдова, Казахстан, Німеччина, Франція, Великобританія, Італія, Польща, Чехія, Нідерланди, Іспанія, США, Канада, Мексика, Бразилія, Аргентина, Уругвай, Парагвай, Єгипет, ПАР, Індія, КНР, Китай, Японія, Сингапур, Корея, Австралія, РЕВ, СЕФТА, ЧЕС, Союз Арабського Магриба, Ліга арабських держав, ОПЕК, АТЕС, АСЕАН
Библиотека Воеводина ... Главная страница    
"Економіка зарубіжних країн" / за ред. А.С. Філіпенка

 

 

Тексты принадлежат их владельцам и размещены на сайте для ознакомления.

ГЛАВА З
ФОРМУВАННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ МОДЕЛІ XXI СТ. КРИЗА ІНДУСТРІАЛЬНОГО РОЗВИТКУ
Людство, як відомо, використовувало головні форми відтворення матеріальних умов життя: привласнююче господарство і відтворюючу економіку. Привласнюючий тип успадкований нинішнім поколінням лише у вигляді збирання дикоростучих плодів та ягід і не відіграє скільки-небудь істотної ролі як у виробничому, так і в особистому споживанні. Зате відтворююча економіка, суть якої - в активному й всезростаючому впливі на речовину природи, вже перетворилася на гігантські індустріальні комплекси, що радикально змінили обличчя планети й характер виробництва. Колосальне зростання виробництва, яке буквально поглинає ресурси, отруює навколишнє середовище, призвело до того, що вже у 70-х роках XX ст. на Заході були висунуті концепції так званого "нульового росту", що передбачали повну зупинку й стабілізацію на одному рівні суспільного виробництва. Найбільш рельєфно ці міркування проявились у дослідженнях "Римського клубу". Однак реалії виявилися сильнішими від теоретичних побудов, і західні країни не лише не скоротили обсяги виробництва, а й продовжували його розвивати досить сталими темпами (табл.).
Чи знімає це проблему обмежень економічного зростання й чи всі країни повинні стати на шлях "вестернізації" з тим, щоб скористатись в тій же мірі благами індустріальної цивілізації? Аналіз показує, що такий шлях мав би катастрофічні, згубні наслідки, й ось чому.
По-перше дедалі більше вичерпуються ресурси індустріального розвитку У вигляді корисних копалин, джерел енергії тощо. Експерти свідчать, що при збереженні нинішніх темпів приросту додаткової енергії теплової межі буде досягнуто через 75 років, а запасів палива залишилось на 130 років. Підраховано, що на земній кулі споживається у 1000 разів більше їжі й сировини порівняно з ресурсами незайманої природи планети, тобто продуктивність біосфери збільшено на три математичних порядки.

м 8

По-друге оточуюча нас природа уже не в змозі втримувати одномоментні навантаження, що викликаються індустріальним розвитком. .
По-третє, нинішня модель економічного зростання в цілому вже майже вичерпала себе, а в її надрах поступово, але неухильно визрівають передумови нової цивілізації. Людство опинилось на рубежі двох епох - індустріальної і ноосферно-космічної, що завжди супроводжується серйозними й глибокими потрясіннями, кризовими явищами в усіх сферах економічного і соціального життя. Кризові процеси охоплюють нині продуктивні сили світу, виробничі (економічні) відносини, політику, ідеологію, культуру тощо.
Найбільш гостро вони проявились останнім часом у державах колишнього СРСР і країнах Центральної та Південно-Східної Європи. І це не випадково. По-перше, в той час, як найбільш розвинуті країни вже нагромаджують сили для переходу до якісно нової економіки XXI ст., у постсоціалістичних державах не завершені навіть індустріальні перетворення сучасного рівня. По-друге, бюрократично-централістська, тоталітарна система важким тягарем висіла на економіці цих країн і тривалий час гальмувала прогресивні зміни у формах власності, способах виробництва й усього суспільного життя. По-третє, відсутність ринкової інфраструктури та її адекватних механізмів стала поступово відсувати ці країни не лише від найбільш розвинутих, а й від деяких країн, що розвиваються, передусім від так званих "нових індустріальних держав". У нових незалежних державах та країнах Центральної і Південно-Східної Європи скорочується виробництво, лютує інфляція, зростає безробіття, загострюються інші економічні й соціальні проблеми.
Перманентна і всезростаюча криза охопила багатоликий "третій світ". Переважна більшість цих країн так і не вибралась із злиднів, голоду, неграмотності, хвороб. Хронічна нестача ресурсів, розбалансованість економіки, панування давно віджилих форм господарсько-політичного й соціального життя - така підсумкова картина сучасної дійсності дуже багатьох країн, що розвиваються. Близько 1 млрд чоловік у цих країнах страждають від недоїдання, 40 тис. щоденно вмирають від голоду й дистрофії. Тут проживає 77% населення світу, науковців та інженерів - лише 13%, а на освіту припадає всього 15% глобальних витрат. Сукупна зовнішня заборгованість цих держав сягає більше 2 трлн дол.
Водночас відбувається диференціація серед молодих незалежних держав на основі відмінностей у забезпеченості факторами виробництва. Одні з них скористалися сприятливою кон'юнктурою світового ринку нафти в 70-ті роки (країни ОПЕК), інші ефективно використали власні природні ресурси й обширні внутрішні ринки (Аргентина, Бразилія), треті - іноземну допомогу, вигідне географічне положення й національні виробничі традиції (Південно-Східна Азія) і через це міцно стали на шлях індустріального розвитку.
Лідирувати у світовій економіці продовжують країни Заходу, що найбільш гнучко пристосувались до її несподіваних поворотів. Ринкові механізми, які століттями шліфувались у цих країнах, дають змогу їм упевнено триматися на плаву, а то й на гребені світогосподарської стихії. Однак і ці держави через внутрішні причини та тісне втягування у систему світового господарства починають відчувати наближення глибокої кризи. Найбільш гостро вона проявляється в даний час у зростанні безробіття (країни ОЕСР), внутрішній і зовнішній розбалансованості економіки (США) тощо.
Кризові процеси охоплюють також світове господарство й міжнародні відносини. Загострюються суперечності в системі взаємозв'язків Північ - Південь, де внаслідок істотних розбіжностей у рівнях економічного розвитку, факторної інтенсивності країни, що розвиваються, дедалі більше відтісняються на периферію світового господарства. Назріли серйозні передумови для істотної активізації взаємовідносин Схід - Південь. Кардинальні зрушення відбуваються у господарській взаємодії країн Сходу і Заходу. Нагромаджуються проблеми й періодично спалахують конфлікти серед країн, які розвиваються, по лінії взаємовідносин Південь - Південь, про що свідчать події у Перській затоці (1990 p.).
Отже, кризові явища поширюються так чи інакше на всі країни світового співтовариства й систему їхніх економічних відносин, що зумовлено передусім переломним характером епохи, зародженням нової цивілізації, формуванням якісно іншої моделі економічного розвитку, загостренням проблеми ресурсів виробничого та особистого споживання тощо.
Глобальна економічна криза характеризується багатьма особливостями, її важко порівняти з відомими кризами, що були і в недалекому, й у досить віддаленому минулому. В історії людства щоразу змінювалися способи виробництва, коли продуктивні сили, розвиваючись по висхідній, переростали відповідні суспільно-економічні форми.
Принципова, докорінна особливість нинішньої кризи полягає в тому, що йдеться про кризу відтворюючої економіки в цілому та її сучасної форми - індустріальної моделі, про зміну історичної парадигми, котра останні тисячоліття відігравала роль основоположної, субстанційної в системі соціальної форми руху матерії.
ОЗНАКИ КРИЗИ ІНДУСТРІАЛЬНОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ
Узагальнюючими ознаками кризи індустріальної цивілізації є, по-перше, безмежна, безсистемна й безконтрольна утилізація речовини природи, максимізація економічного зростання, а не його оптимізація. По-друге, підпорядкування живої праці минулій, тобто повна залежність людини від системи машин, домінування технократичних підходів й послаблення антропогенного начала в соціально-економічному розвиткові. По-третє, накладання, взаємопереплетіння цивілізаційних і формаційних суперечностей, в умовах яких другі, тобто формаційні, не в змозі подолати вплив перших внаслідок їх співіснування в єдиній системі координат, що відтворює головні компоненти обох типів.
По-четверте, криза відтворення людини, проблеми виживання людства як біологічного виду вкрай загострюють суперечності промислового розвитку.
Діалектика цивілізаційного поступу свідчить, що визначальним фактором, домінантою певної світової цивілізації є спосіб виробництва матеріальних благ. Протягом кількох тисячоліть, починаючи приблизно з IV- III тис. до н. е., від часів неолітичної революції, аграрна економіка становила ядро цивілізації. Останні 500 років промислова структура почала визначати закономірності й тенденції розвитку всесвітньо-історичного процесу. На рубежі II і III тисячоліть нинішньої доби дедалі виразніше проявляються обриси нової, ноосферно-космічної цивілізації. Головні її ознаки, як і передбачав В. І. Вернадський, полягають передусім у широкій інтелектуалізації виробництва, пріоритетному розвиткові науки, складної розумової праці.
Людина, її творчий потенціал поступово, але неухильно починають посідати домінуючі позиції в усіх виробничо-економічних структурах, перетворюючись із знаряддя праці, об'єкта власності феодала, додатка до машини на головну постать у суспільному житті. Тисячоліттями роздвоєна особистість внаслідок відчуження більшості населення від власності, влади, культури поступово набуває рис цілісної людини. Вільно розпоряджаючись своєю робочою силою, беручи участь у розподілі власності й результатів своєї праці, сучасна людина спроможна досягти більшого ступеня економічної свободи як передумови своєї автономізації та індивідуалізації. Очевидно, у глобальному масштабі йдеться про перехід в економіці від соціального начала, яке домінувало в останні століття, до особистого, духовного.
ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕХІДНОЇ ЕПОХИ
Якісна специфіка економіки періоду зародження і становлення ноосферно-космічної цивілізації полягає, з одного боку, у вирішальній ролі людського розуму у формуванні й відтворенні головних умов життя суспільства, з іншого - в утилізації людиною космічного простору. Розкріпачення інтелектуального потенціалу людини, прийдешня психологічна революція будуть визначати інтенсивні шляхи становлення нової цивілізації. Освоєння людиною навколоземного простору, інших планет сонячної системи можна вважати екстенсивними напрямами формування суспільно-економічних структур XXI ст. Індустріальна цивілізація виникла на хвилі великих географічних відкриттів на основі розширення "економічного поля" за рахунок залучення до господарського обороту нових земель і територій, а цивілізація XXI ст. отримує могутній поштовх внаслідок косміза-ції і виробництва, і мислення.
Перехідний характер епохи детермінує трансформацію індустріальної цивілізації у ноосферно-космічну й виникнення у зв'язку з цим опосередковуючих ланок. Такою проміжною формою стає інформаційна модель розвитку, яка є продуктом індустріальної епохи та важливою передумовою формування нової цивілізації III тисячоліття.
Ноосферно-космічна цивілізація покликана не лише вирішити найгостріші проблеми і суперечності попередньої епохи, а й накреслити шляхи подальшого розвитку людства. Відомі способи виробництва, соціальні і технологічні детермінанти наприкінці другого тисячоліття втрачають колишні однозначність і жорстку послідовність. Історичний процес значно збагатився й ускладнився, став набувати нових відтінків і граней. Революційні перетворення поступаються місцем еволюційним, реформістським шляхам пристосування суспільно-економічних форм до реалій життя.
ГЛОБАЛЬНА ЕКОНОМІЧНА ТРАНСФОРМАЦІЯ
У глибинних основах ноосферно-космічна цивілізація є гетерогенною системою, у якій досить відчутні "родимі плями" попередньої епохи, взаємодіють різні способи виробництва і суспільно-економічні форми. Досягнення певного ступеня гомогенності стане можливим внаслідок ко-еволюції різних економічних систем, що складають основу нинішньої цивілізації. Соціалізм як політико-ідеологічна й економічна система не зміг при всьому напруженні сил і незчисленних жертвах вирватись із зачарованого кола індустріальної цивілізації і тому виявився вкрай здеформованим і без власного обличчя. Класичний капіталізм із своїми гострими суперечностями й проблемами не в змозі оволодіти ресурсами нової цивілізації без подальшої радикальної перебудови основоположних принципів виробництва і розподілу . Соціалізація власності, виробництва й обігу, індивідуалізація праці й побуту, автономізація особистості, здобуття нею економічної, політичної і духовної свободи спроможні синтезувати новий спосіб виробництва, вихідною і кінцевою метою якого буде людина в її різних іпостасях: це і людина економічна, соціальна й людина-творець.
Піднесення людини, що творить навколишній світ за законами науки, вимагатиме колосальних вкладень у сферу освіти, науки, культури, всебічного розширення міжнародного співробітництва у цих галузях.
У міру ствердження основ нової цивілізації буде зміцнюватися господарська взаємодія світу, формуватиметься інформаційна спільність планети, поступово викристалізується цілісна міжнародна економічна система. У цій новій ситуації глобальні проблеми будуть не роз'єднувати, а ще тісніше згуртовувати світове співтовариство для спільного розв'язання і пошуку механізмів вирішення загальноцивілізаційних суперечностей III тисячоліття.
Отже, у процес глобальної трансформації втягуються так чи інакше всі країни світу. Це вимагає кардинального переосмислення способів, форм, факторів забезпечення матеріальної основи розвитку суспільства. Головна особливість нашого часу полягає у поступовому переході від енергетичних до інформаційних джерел життєдіяльності людини, переростанні біосфери в ноосферу, у формуванні основ і окремих елементів автотрофної економіки, відносно незалежної від природного середовища, тобто від рослинного й тваринного світу.
Інформаційно-технологічний спосіб виробництва є, по суті, універсальним і поширюється поступово від центру до периферії світового господарства. Його утвердження супроводжується передусім широкою інформатизацією виробництва і всього суспільного життя, переважанням сучасних технологій і науково-технічних розробок у виробничій сфері.
Головною формою нагромадження в інформаційній економіці стає нагромадження знань, а не матеріально-речових елементів виробництва. В економіці розвинутих країн постійно зростає питома вага інформаційного сектора. За даними ЮНЕСКО, у цьому регіоні світу більше половини зайнятих беруть участь у тій чи іншій формі у процесі виробництва інформації. В цих країнах дедалі більше формується новий, інформаційний тип економічного зростання, однією з головних рис якого є неподільність інформації як предмета й засобу праці. Висловлюється гіпотеза про четвертий великий поділ праці на основі відокремлення інформаційної діяльності в особливу сферу суспільно-економічного життя. Електронізація виробництва й побуту, їх широка комп'ютеризація, роботизація вивільняють людину безпосередньо з виробничого процесу, ставлять її поруч з ним Водночас підвищуються вимоги до освітньо-кваліфікаційного рівня зайнятих, зростає інтелектомісткість виробництва, праці й продукту.
Такі новітні процеси, як дематеріалізація виробництва, зниження енерго- і ресурсомісткості виробів, різке посилення ролі різноманітних послуг засвідчують посилення тенденції до автотрофної економіки, до переходу на принципово нову, якісно відмінну основу відтворення життєвих умов людини.
Посилюється роль процесів інтерналізації і екстерналізації виробництва, транснаціоналізації й глобалізації господарського життя, що веде до зміцнення цілісності, зростання єдності міжнародної економічної системи як передумови більш-менш ритмічного входження всіх держав світового співтовариства в новий стан цивілізаційного розвитку.
ВЛАСНІСТЬ В ЕКОНОМІЧНІЙ СИСТЕМІ
Паралельно з істотними змінами техногенно-матеріальних факторів виробництва поступово трансформуються соціальні відносини, тобто суспільно-економічні форми розвитку. Йдеться насамперед про відносини власності на засоби виробництва, які в процесі дематеріалізації, інформатизації, космізації втрачають визначальну функцію, неухильно зміщуючись в підвалини економічних систем, поступаючись місцем різноманітним інтелектуальним ресурсам, які пов'язані передусім з висококваліфікованою робочою силою чи результатами її діяльності.
Осьовим елементом економічної системи стає власність на робочу силу, на її інтелектуальний потенціал. Це зумовлено, з одного боку, зростанням питомої ваги складної, висококваліфікованої живої праці у структурі валового продукту, з іншого - підвищенням затрат на підготовку і відтворення робочої сили сучасного постіндустріального рівня.
Передбачення Гегеля про те, що "особистість повинна мати наявне буття у власності", на наш погляд, стосується насамперед власності на робочу силу. Здатність вільно її застосовувати, на основі об'єктивних ринкових механізмів відшкодовувати витрати на зростаючі потреби складає основу економічної свободи особистості, її автономії, широкої Індивідуалізації праці.
Власність на робочу силу в антропогенно-інтелектуальному суспільстві, що починає формуватися, посідає пріоритетне, головне місце. Водночас на перехідному етапі цивілі-заційного розвитку, коли поруч з інтенсивними співіснують екстенсивні, затратні технології, виникає суперечність між матеріальними і живими (духовними) компонентами виробничого процесу. Темпи виробництва матеріальних та інших ресурсів відстають від попиту на них, що призводить до і'х відносного подорожчання, до зростання ринкових цін. Пропозиція ж робочої сили дещо перевищує попит на неї, що призводить до зростання безробіття й здешевлення робочої сили. Вирішення вказаної суперечності лежить у площині радикальних змін як профілю і змісту виробництва, так і відповідних потреб. Мініатюризація виробничих процесів, збільшення питомої ваги інформаційної складової, принципово новий характер виробничих і особистих потреб посилюватимуть тенденцію до перетворення власності на робочу силу, на головний компонент як виробництва, так і всієї системи суспільних відносин.
ІНФОРМАЦІЙНО-ТЕХНОЛОГІЧНА МОДЕЛЬ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ
Підсумовуючи сказане, зауважимо, що на даному етапі залишатимуться індустріальні моделі (сучасна периферія) з елементами доіндустріальних форм (найменш розвинуті країни), перехідні економічні системи (держави колишнього СРСР, країни Центральної і Південно-Східної Європи) та власне постіндустріальна (інформаційно-технологічна) модель економічного розвитку (країни ОЕСР). Безумовно, домінантною у цій структурі має стати інформаційно-технологічна модель, реалізація якої визначатиме головні закономірності і тенденції світового економічного поступу.
Які ж головні риси цієї моделі, в чому полягає її зміст? Серед загальних рис вкажемо на поступовий, але неухильний перехід від енергетичної до інформаційної основи, від матеріального до постматеріального суспільства, від системи експлуатації природи до системи використання людського розуму, від системи відтворення до системи творчості. Головним ресурсом життя стає сама людина, її "ментальний простір".
Саме в такому напрямі розвивається зараз структурна та інвестиційна політика. У США, Японії, Західній Європі, деяких країнах Південно-Східної Азії в інформатику інвестується більше коштів, ніж у такі сфери, як енергетика, сировинні й навіть переробні галузі. Сектор послуг у найбільш розвинутих державах сягає 70- 75%.
У суто економічній сфері долається догматизм абсолютизації як державної, так і приватної власності на основі створення гнучких форм власності і господарювання, які найбільш адекватно відображають господарські реалії напередодні III тисячоліття. Економічна доцільність, а не політичні чи ідеологічні стереотипи, є визначальною у формуванні структури власності.
Головним соціальним критерієм інформаційно-технологічних економічних форм є якість життя, система захисту інтересів населення, забезпечення соціальних гарантій, зміцнення інститутів демократи, гарантування справжніх прав і свобод людини.
Транснаціоналізація і глобалізація господарського життя посилюють економічну єдність світу, розширюючи можливості спільного вирішення як гострих проблем сучасності (голод, хвороби, бідність, спотворене природне середовище тощо), так і створення передумов для якнайшвидшого оволодіння всіма країнами здобутками цивілізації (новітня техніка, технологія, інфраструктура, соціальне забезпечення).
ЕКОНОМІЧНИЙ СИНТЕЗ ХХІ СТ.
Людина економічна як основа виробництва (homo oconomicus) на рубежі тисячоліть характеризується двома головними рисами. З одного боку, - це суверенний власник своєї робочої сили, яка в системі матеріалізованих форм власності (державна, колективна, приватна, індивідуальна та ін.) починає займати домінуюче становище. З іншого боку, використовуючи різні форми в умовах демократизації суспільного життя, підвищення ступеня його відкритості, вона володіє, розпоряджається і користується засобами виробництва, бере участь в управлінні та розподілі ресурсів.
Значно зростає інформаційна місткість праці, головним змістом якої стає генерування нової інформації.
Створення інформаційних систем порівнянне з будівництвом залізниць та комунікацій на світанку промислової революції.
Однією з особливостей економічної моделі XXI ст. є те, що її формування здійснюється в умовах технологічної революції, яка характеризується такими ознаками:
- істотним зниженням вартості і підвищенням якості продукції;
- швидким поліпшенням технічних характеристик систем машин і технологічних процесів (наприклад, оновлення мікроелектронних компонентів у Японії відбувається кожних два-три місяці);
- соціальним і політичним сприйняттям нових технологічних систем;
- відповідністю економічного оточення властивостям нових технічних систем;
- сильним впливом нововведень на всю економічну систему.
Третя промислова революція йде на зміну епосі, яка позначалась вилученням ефекту масштабності від стандартизованого, великосерійного масового випуску продукції. Тут же йдеться про ефект диверсифікованого, індивідуалізованого виробництва (закон Енгеля), що спирається на досягнення сучасного маркетингу й вирізняється високою технологізацією та інформатизацією.
Промислова періодизація за останні 200- 250 років виглядає так:
1773- 1810 pp. - час каналів;
1840- 1889 pp. - час залізниць;
1895- 1920 pp. - час електрики;
1940- 1970 pp. - час автомобілів;
1990- 2030 pp. - час авіації, ракетно-космічної техніки, міжпланетного зв'язку, лазерної та біотехнології тощо.
Якщо попередня, тобто індустріальна, модель розвитку була зорієнтована передусім на збільшення матеріального продукту за рахунок розширення видобутку сировини, залучення додаткової енергії, забруднення навколишнього середовища і дбала про відносне зниження цін на продовольчі товари, то нова модель передбачає насамперед зростання знань, інформації за рахунок рециклювання ресурсів, застосування відновлюваних видів енергії, захист навколишнього середовища, відносне зниження цін на різноманітні послуги.
Індустріальному суспільству притаманні механічні технології, антропогенно-інтелектуальному - механотронні, що виникають внаслідок поєднання механічних та електронних технологій.
Індустріальна модель розвитку, найхарактернішими ознаками якої є масове виробництво та інтенсивне поглинання ресурсів, характеризується такою виробничою функцією: B = F(сировина, знаряддя праці, енергія, праця).
Постіндустріальна система виробництва має принципові відмінності й зорієнтована на споживача, на продукування знань, інформації; відповідно якісно нового вигляду набуває і виробнича функція: В1 = F1 (сировина плюс інформація про її переробку, диверсифікована енергетика, інформація).
Як бачимо, у механотронній економіці з процесу безпосереднього виробництва вилучаються два важливих компоненти: праця і знаряддя праці. Перша стає поруч з виробництвом, виконуючи лише контрольні й регулюючі функції, а знаряддя праці перетворюються на різновид сировини (основний капітал трансформується в оборотний).
Сучасна модель економічного розвитку зумовлена синтезом відтворюючого і привласнюючого господарства, насамперед шляхом посилення й диверсифікації інтелектуальних форм привласнення, а точніше, привласнення самого інтелекту. Йдеться про трансформацію змісту власності від матеріально-речових його складових до інтелектуальних, інформаційних. Простіше кажучи, субстанційні основи відносин власності і виробництва визначатимуть не власники фабрик, заводів, земельних плантацій, а самі носії інтелекту, тобто власники складної розумової робочої сили домінуватимуть у структурі привласнення.
Про посилення вказаної тенденції свідчать дані по США. Сукупний обсяг людського капіталу Америки становить 44 трлн 584,7 млрд доларів, в той час як активи корпорацій складають лише 12 трлн 770 млрд дол. Отже, нагромадження людського капіталу в США перевищує нагромадження капіталу у матеріально-речовій формі втричі.
У Японії ще 1973 р. було реалізовано розгорнуту концепцію "Про інтелектуалізацію народного господарства та розвиток здібностей населення", яка започаткувала широкий процес інтелектуалізації суспільної праці. Аналогічні загальнодержавні програми були здійснені у США, Франції, Великобританії, Швеції. У провідних країнах світу питома вага працюючих з переважно творчим характером діяльності збільшилась з 20% 1960 р. до 46% у 1988 р.
Звичайно ж, процес формування нової моделі економічного розвитку розтягується в просторі й часі, що зумовлює паралельне існування "вторинних" і навіть "третинних" моделей, які лише в основних моментах нагадують головну модель, що є наслідком дії всієї сукупності закономірностей нової цивілізації, її ядра, яке складають найбільш розвинуті держави світу. Виплавлена в тиглях неухильного історичного поступу, нова модель економічного розвитку спиратиметься на так звані тверді (постіндустріальна техніка і технологія) та м'які (інформатика, космічні системи, нетрадиційні джерела енергії та споживання) структури.
РЕГУЛЯТИВНІ МЕХАНІЗМИ ІНФОРМАЦІЙНОЇ ЕКОНОМКИ
Надзвичайно важливе питання про механізми регуляції в інформаційно-технологічному суспільстві. Незаперечною є роль ринку й усієї ринкової інфраструктури в сучасній розвинутій економіці. Водночас із змінами у матеріально-речових факторах виробництва й обігу змінюються зміст та характер ринкових механізмів, які забезпечують найбільш ефективне використання будь-яких видів ресурсів. Крім того, ринок також трансформується згідно з власними законами.
Сьогодні в економічній науці існує чотири головні парадигми, на яких грунтуються регулятивні механізми управління господарськими процесами: неокласицизм (економічний лібералізм), кейнсіанство, інституціоналізм, марксизм. Жодна з них не є домінуючою в глобальних масштабах, що є проявом якісно нової ситуації світоглядно-методологічного характеру. На зміну детермінізму, цілісним теоріям і концепціям, системно-структурному аналізові приходить постмодерн, який починається там, де кінчається ціле, і є в своїй основі радикально плюралістичним. Величезне розмаїття форм власності і господарювання, типів і розмірів підприємств, способів організації і управління істотно диверсифікують господарське поле світової економіки, збагачують її зміст, надають їй більше гнучкості, маневреності й динамізму перед викликами XXI ст.
І все-таки провідні позиції зараз відіграють дві основні економічні системи: економічний лібералізм, який сповідують насамперед США, Великобританія, інші західноєвропейські країни, та кейнсіанство, яке впроваджується в країнах Південно-Східної Азії під назвою "модель стратегії розвитку" або "дивелопменталізм".
Моделі економічного лібералізму найповніше проявляються і найефективніше діють в умовах розвинутих ринкових відносин і відповідних законодавчих, організаційних, фінансово-кредитних, банківських інститутів. Ці форми економічного розвитку є переважно саморегульованими на основі взаємодії ринкових сил і інструментів: конкуренції, цін, відсоткових (дисконтних) ставок, валютних курсів, податків тощо. Вони передбачають мінімальне втручання держави у господарське життя.
"Дивелопменталізм" генетичними коренями тісно пов'язаний з меркантилізмом і протекціонізмом німецької історичної школи (Ф. Ліст). Ця економічна політика здійснюється на основі акцентованого державного втручання у господарські процеси, захисту національних виробників шляхом встановлення високих митних тарифів. Обов'язковою умовою є визначення урядом пріоритетних галузей (таргетування), державна підтримка їхнього розвитку, недопущення надмірної конкуренції і монополізму. Такий варіант економічного розвитку успішно був здійснений у Японії, а пізніше - Гонконзі, Сингапурі, Тайвані, Південній Кореї та інших країнах Південно-Східної Азії.
Істотній еволюції в умовах нової економічної моделі підлягають об'єкти ринкового регулювання, в основі її - перехід до переважного застосування інформаційних ресурсів замість ресурсів енергетичного походження. Такі поняття, як вартість, ціна, витрати, попит, пропозиція та інші, набувають нового змісту і нових форм прояву. Можна стверджувати, що ми на порозі революційних зрушень в економічній теорії, яка грунтуватиметься на інтелектуально-інформаційній парадигмі. Це стосується також загальної теорії і функцій грошей та грошового обігу, теорій рівноваги, економічних циклів тощо. Йдеться, зрештою, про формування досить гнучких і динамічних економічних систем, що відображають прискорений хід соціального часу на рубежі наших тисячоліть і вирішують головне завдання виробництва й обігу- ефективне використання ресурсів, гармонізацію відносин "людина - природа" і "людина - людина" на всіх рівнях мікро- й макроекономіки.
Майбутня економіка звільняється від догматизму типів і форм власності, розмірів та масштабів виробництва. Вона є відкритою органічною системою, що взаємодіє зі всіма секторами світового господарства в єдиному інформаційному полі на основі відповідного поділу і кооперації праці та виробництва. Завдяки цьому забезпечуватиметься необхідний "обмін речовин" між окремими державами (фірмами), регіонами, континентами, а в перспективі - між планетами ноосферно-космічної цивілізації.
Таким чином, гнучкість, відкритість і динамізм є характерними ознаками економічної моделі XXI ст., яка покликана забезпечити достатній ступінь економічної свободи, розкріпачення інтел'ектуально-психологічного потенціалу людини, вивільнення та спрямування її енергії на створення гармонійного середовища нової цивілізації.
В Україні є необхідні передумови для створення економічних структур, формування економічної моделі XXI ст. оптимального рівня. Передусім йдеться про інтелектуальний потенціал, якість робочої сили, загальний технічний і технологічний рівень виробництва, рівень освіченості й культури нашого народу тощо.
Враховуючи історичні традиції, ментальність, звичаї людей, можна зробити висновок, що, очевидно, найоптимальнішою моделлю для України є створення сучасної економіки, яка передбачала б можливість самореалізації кожним громадянином свого права власності на робочу силу й на засоби виробництва. Звичайно, шлях до утворення антропогенно-інтелектуального суспільства, інформаційно-технологічного способу виробництва пролягає через багато етапів. Він пов'язаний з подоланням величезних труднощів і суперечностей і вимагатиме колосального напруження усіх сил.

Контрольні запитання та завдання
1. Назвіть економічні основи та головні види світових цивілізацій.
2. Які характерні риси індустріальної цивілізації?
3. У чому проявляється криза індустріальної цивілізації?
4. Розкрийте суть та головні ознаки ноосферно-космічної цивілізації і автотрофної економіки за В. І. Вернадським.
5. Які особливості притаманні антропогенно-інтелектуальній економіці, якою є в ній роль людини?
6. Охарактеризуйте зміни у характері власності в сучасній економіці.
7. Проаналізуйте процеси інформатизації та інтелектуалізації економіки.
8. Яким чином забезпечується взаємодія різних моделей економічного розвитку у світовому господарстві?
9. Чи є в Україні передумови для формування сучасної економічної моделі?

Глава 2
Глава 4
 
Библиотека Воеводина ... Главная страница    "Економіка зарубіжних країн" / за ред. А.С. Філіпенка