Библиотека Воеводина _ "Розміщення продуктивних сил" / Конспект лекцій (КНЕУ)

Библиотека Воеводина ... Главная страница    "Розміщення продуктивних сил" / Конспект лекцій (КНЕУ)_ Зміст




Тексты принадлежат их владельцам и размещены на сайте для ознакомления


Лекція 9. Соціальний комплекс

План
1. Галузева структура легкої промисловості
2. Рекреаційний комплекс

1. Галузева структура легкої промисловості
Легка промисловість включає текстильну, взуттєву і швейну галузь. Вона тісно пов’язана з сільським господарством, галузями машинобудування та хімічною промисловістю. Однією з особливостей розміщення підприємств легкої промисловості є територіальне їх сполучення з важкою індустрією – наприклад, металургією, – що дозволяє раціонально використовувати трудові ресурси. Легка промисловість частіше за все є в тому або іншому територіальному комплексі як додаткова галузь. Ключові фактори розміщення підприємств легкої промисловості: споживчий, сировинний, забезпеченість трудовими ресурсами.
Територіальна організація легкої промисловості зумовлена перш за все впливом споживчого та сировинних факторів. Кожен із цих факторів діє по-різному – залежно від стадії виробництва та техніко-економічних особливостей галузі. Окрім галузевого та споживчих факторів, велике значення має забезпеченість тієї або іншої території робочою силою.
Підприємства первинної переробки сировини мають велику кількість відходів (до 30-40% ваги вихідної сировини) і тому тяжіють до сировинних баз. Волокнисті культури обробляють у місцях їхнього виробництва, а тваринницька сировина піддається первинній переробці далеко від сировинних баз. Так, миття вовни можна здійснювати на шляху транспортування сировини за наявності водо- та паливопостачання. Розміщення виробництва шкіри може бути сполучене як з тваринницькою базою, так і з центром споживання м’яса.
На розміщення легкої промисловості (особливо її головної галузі – текстильної) великий вплив справляє науково-технічна революція. Це відбивається перш за все на концентрації текстильного виробництва, на зміні його сировинної бази. Натуральне волокно поступово витісняється хімічними волокнами. Велика кількість тканин виробляється з сумішей натуральних і хімічних волокон.
У шкіряній промисловості значне місце займають штучні шкіри.
Промисловість органічного синтезу як сировинна база для легкої промисловості різко змінила умови розміщення її підприємств у окремих районах.
На відміну від первинної обробки сировини, виробництво готової продукції характеризується більш складним розміщенням. При виборі варіанту розміщення враховують сировинний, споживчий та трудові фактори. Головним виступає фактор трудових ресурсів, бо легка промисловість – найбільш працемістка галузь і разом з тим населення є споживачем готової продукції. Таким чином, райони, забезпечені трудовими ресурсами, масово споживають продукцію легкої промисловості та тим самим створюють сприятливі умови для розміщення її підприємств.
Найважливішим видом натурального волокна є бавовна, на частку котрої припадає близько половини перероблюваної у світі текстильної сировини. До найбільших виробників бавовняного волокна належать: Китай, США, Індія, Пакистан, Узбекистан, Туреччина, Австрія, Єгипет, Аргентина, Бразилія .
Експортери бавовняних тканин: Пакистан, США, Китай, Індія, Японія, Росія. Головні імпортери: країни Європи. Канада, Австралія.
Питома вага вовняних тканин у світовому виробництві незначна, але у їхній загальній вартості частка вовни набагато більша, бо вовна дорожча. Вовняні тканини, у більшості своїй, мають синтетичні домішки. Найбільші виробники вовняних тканин: Китай, Італія, Японія, США, Республіка Корея, Німеччина, Велика Британія, Франція, Росія. Більшість з цих країн є експортерами вовняних тканин, а основними виробниками і експортерами сировини – вовни – є такі країни: Австралія, Нова Зеландія, Китай, Уругвай, Аргентина, ПАР. Основні імпортери вовняних тканин: країни Європи та Північної Америки.
У виробництві шовкових тканин важливе значення мають штучні та синтетичні волокна. Целюлозний, віскозний шовк, капрон, нейлон вельми успішно замінили натуральний шовк, проте останнім часом значення натурального шовку підвищується. Пояснюється це тим, що окремі властивості натурального шовку штучним шляхом відтворити неможливо. Основні виробники та експортери натурального шовку-сирцю: Японія, Китай, Корея, Індія.
Серед інших видів текстильного виробництва – джутова та лляна промисловість. Джутова промисловість розміщена в Індії та Бангладеш на власній сировині, а також у Великій Британії на імпортній сировині. Головні імпортери джутових виробів: США, країни Європи. Лляна промисловість розвинулась у Росії, Білорусі, Україні, Польщі, країнах Прибалтики. Існує також виробництво канатних та плетених виробів з абаки, сизалю, генекена. Головними виробниками виробів з абаки є Філіппіни, з сизалю – Танзанія, з генекена – Мексика.
У виробництві тканин з хімічних волокон переважають економічно розвинуті країни, але при цьому значення країн, що розвиваються, в Азії помітно зростає. Виробництво шовкових та вовняних тканин більш поширене у розвинутих країнах.
З інших галузей промисловості найбільше значення має шкіряно-взуттєва. Її розміщення зорієнтоване переважно на споживача. Великі райони шкіряно-взуттєвої промисловості зосереджені в економічно розвинених країнах: США, Італія, Велика Британія, Франція, Німеччина. Значне виробництво взуття є також у Польщі, Україні, Румунії, Росії, Болгарії, Чехії, Угорщині, Фінляндії. Що стосується виробництва сировини, то воно зосереджене у районах тваринництва, де шкіряна сировина є ніби побічним продуктом при виробництві м’яса та м’ясних продуктів. Постачальником синтетичних матеріалів є хімічна промисловість.
Швейна промисловість дуже поширена. Її підприємства представлені в усіх групах країн, на всіх континентах. Швейне виробництво – одне з найбільш вигідних і найбільш високооплачуваних видів діяльності. В середньому у розвинених країнах чоловік щорічно купує 10–12 костюмів, жінка – 17. Ця галузь легкої промисловості тяжіє до скупчень населення в урбанізованих районах. Загальний рівень розвитку швейної промисловості, її технічна озброєність, якість швейних виробів характеризуються більш високими показниками у країнах Європи, США, Канаді, Японії. Проте в розвинених країнах майже не існує великих фабрик з виробництва одягу через те, що праця робітників тут коштує досить дорого. «Швейним цехом» розвинених країн донедавна були вичерпно азіатські країни з їх дешевою працею найманих робітників.
Конкуренцію азіатам склали постсоціалістичні країни Європи, де праця робітників така ж дешева, а якість набагато краще. У гонитві за дешевою робочою силою західні підприємці «захопили» спочатку Польщу, Угорщину, Чехію, Словаччину, але після того, як в цих країнах праця подорожчала, почалося освоєння нових територій: Росії, України, Білорусі, Прибалтики. Західна швейна технологія осідає тепер в цих країнах. Ринок порівняно дешевих швейних виробів сконцентрований у Нових Індустріальних Країнах та окремих країнах, що розвиваються, які мають зручне географічне положення.
Легка промисловість України представлена текстильною, швейною та шкіряно-взуттєвою галузями. За випуском продукції, за вартістю основних виробничих фондів перше місце займає текстильна промисловість. Головною галуззю текстильної промисловості в Україні, як і в усьому світі, є бавовняна галузь. Бавовняне виробництво країни знаходиться у великій залежності від постачальників сировини. Тому в нашій країні передбачається відновлення бавовництва в південних районах. Завдяки цьому Україна зможе забезпечити свою бавовняну промисловість на 70% власною сировиною і на стільки ж відсотків знизити собівартість виробництва тканин. В Херсоні вже введена в дію експериментальна лінія бавовняно-очисного заводу, що споруджується тут у відповідності з Державною програмою розвитку легкої промисловості. Бавовняні тканини та інші вироби з бавовни виробляються у Херсоні, Тернополі, Донецьку, Полтаві, Києві, Чернівцях, Івано-Франківську, Коломиї, Коростишеві, Радомишлі, Миколаєві; більша частина виробляється на трьох комбінатах – Херсонському, Донецькому, Тернопільському. Інші підприємства продукують переважно пряжу та нитки.
Другою за значенням є вовняна промисловість. Сировиною служить вовна, добавки з штучних та синтетичних волокон. У вовняній промисловості здійснюється первинна переробка вовни і виготовлення пряжі, тканин та виробів з них. Підприємства вовняної промисловості розміщені у Харкові, Луганську, Одесі, Дунаєвцях, Сумах, Богуславі, Кременчуці, Лубнах, Чернігові, Кривому Розі, Черкасах. Разом в Україні діє біля 30 підприємств вовняної промисловості. 
На базі натуральної сировини (шовку-сирцю) діє комбінат у Києві, який випускає високоякісний натуральний шовк. Інші підприємства (Дарниця у Києві, Черкаси, Луцьк) виробляють шовкові тканини з синтетичного та штучного волокна. У Києві та Лисичанську роблять також шовкові тканини технічного призначення.
Лляна промисловість забезпечує частину споживачів тканинами побутового та технічного призначення, що вирізняються високою міцністю. Це, перш за все, брезент, пожежні рукави, сировина для взуттєвої промисловості. Лляні тканини застосовуються як технічні у поліграфічній промисловості, деяких галузях машинобудування. Окрім того, лляні тканини потрібні для виготовлення одягу, білизни тощо. В Україні діє повний цикл виробництва та переробки льону, функціонує понад 30 льонозаводів. Лляні тканини виробляють у Житомирі, Рівному – на великих комбінатах, а також на Коростенській та Марчихіно-Будській фабриках. Україна є експортером льоноволокна.
Трикотажна промисловість тяжіє до районів з великою щільністю населення, бо виробництво зорієнтовано на споживача. Ця спеціалізована галузь продукує в’язані вироби з різних пряж: бавовняної, вовняної, хімічного волокна та змішаних волокон. Найбільші центри трикотажної промисловості: Київ, Харків, Житомир, Львів, Одеса, Донецьк, Миколаїв, Луганськ, Кременчук та інші. В Україні діє понад 60 підприємств трикотажної промисловості. У структурі трикотажних виробів переважає виробництво панчішно-шкарпеткових виробів та білизняного трикотажу.
Швейна промисловість випускає понад 1/3 обсягу валової продукції легкої промисловості. Вона устаткована вельми складним технологічним обладнанням, і тому їй потрібні кадри високого рівня. В галузі ведуться розробки та впровадження нових поколінь машин, високопродуктивних методів виготовлення одягу, здатних підвищити продуктивність швейного конвейєра, постійно впроваджуються нові зразки модного одягу.
На відміну від трикотажної промисловості, де багато дрібних підприємств, у швейної галузі виробництво сконцентроване на великих підприємствах таких міст, як Київ, Харків, Одеса, Дніпропетровськ, Львів, Запоріжжя, Донецьк, Чернівці, Артемівськ, Дрогобич. Останнім часом з’явилося чимало приватних дрібних підприємств, але їхня частка в загальному обсязі швейного виробництва поки що невелика. Україна є імпортером швейних виробів.
У шкіряно-взуттєвому виробництві , зайнята п’ята частина працівників легкої промисловості. На її підприємствах переробляють та гарблять шкіру. Сюди ж відноситься виробництво штучних шкір та хутра. Найбільші центри : Київ, Харків, Одеса, Бердичів, Запоріжжя, Вознесенськ.
На базі шкіряної сировини (натуральної та штучної) виникла взуттєва промисловість. Підприємства розміщені у Луганську, Львові, Дніпропетровську, Кременчуці, Івано-Франківську, Сімферополі та інших містах.
Хутряне виробництво спеціалізується на виготовленні хутряних виробів зі шкір диких звірів, звірів кліткового утримання та домашніх тварин. Найбільші хутряні об’єднання розташовані у Харкові, Івано-Франківську, Балті, Львові .
До складу легкої промисловості входить також галантерейне виробництво, яке в Україні добре розвинене. Підприємства цієї галузі розміщені скрізь: як у великих містах, так і у невеликих селищах. Їхня продукція – валізи, господарчі сумки, кошики, гаманці, зубні щітки, мильниці, гребінці, краватки, шпильки та чимало інших виробів. Сировину для них поставляють багато галузей: машинобудування, шкіряні, металургійні, текстильні та інші підприємства.

2. Рекреаційний комплекс
Відпочинок людини у спеціальній літературі називається рекреацією, а її поведінка, направлена на задоволення своїх потреб у відпочинку, лікуванні, компенсації життєвої енергії, – рекреаційною діяльністю. В окремих країнах склались потужні комплекси відпочинку, курортного лікування, туризму. Такі комплекси одержали назву рекреаційних.
Багатофункціональний рекреаційний комплекс можна умовно поділити на три групи: 1) лікувально-оздоровчий (санаторно-курортне лікування та оздоровлення); 2) пізнавальний (туризм); 3) економічний (реґенерація робочої сили, сфера господарчої діяльності). Комплекс слід розглядати як частину світового господарства, пов’язану з опануванням територій для відпочинку, профілактичного та реабілітаційного лікування, туризму. В окремих країнах він дає чималі прибутки у загальній економічній діяльності, випереджаючи іноді промисловість та сільське господарство. Навіть у США землі, зайняті під рекреаційний комплекс (хоч і в 10 разів менші за площею, ніж сільськогосподарські), дають щорічний прибуток утричі більший.
В останні роки в країнах світу відбувається розширення площ земель, що відводяться під рекреацію. При цьому особливого значення набуває туризм. Спостерігається значний ріст кількості міжнародних туристів: за останні 20 років їх число зросло у 2,5 разу. Для багатьох країн туризм є важливою галуззю економіки, яка дає досить значний прибуток. Серед них: Болгарія, США, Франція, Мексика, Угорщина, Іспанія, Італія, Греція, Мальта та інші. У цих та інших країнах створена індустрія туризму. До неї відносяться: підприємства по наданню послуг з розміщення туристів (готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати тощо); туристичні фірми; транспортні установи; навчальні заклади; інформаційні та рекламні служби; підприємства по виробництву товарів туристичного сервісу; підприємства роздрібної торгівлі та громадського харчування.
Існує п’ять основних напрямків туризму: 1) рекреаційний, або оздоровчий; 2) екскурсійний, або пізнавальний; 3) науковий; 4) діловий; 5) релігійний. За засобами пересування туризм поділяється на автомобільний, залізничний, авіаційний, морський та річковий. У США та Канаді національні парки приваблюють рекреантів своєю незайманою природою. У Канаді – 8 національних парків. Східне та західне узбережжя США зацікавлюють туристів пляжами, м яким кліматом, потужною індустрією відпочинку та туризму. У США є 520 рекреаційних районів, у тому числі 30 національних парків.
В Південній Америці рекреація розвинена тільки на узбережжях, а у глибині материка, де природа особливо красива і є чимало інших рекреаційних ресурсів, багато треба ще зробити у цьому напрямку.
Швидко розвивається рекреація в Африці – перш за все у Кенії, Танзанії, Замбії, де є багато національних парків та заповідників. Не на високому рівні знаходиться рекреаційний комплекс у державах Азії. Виняток становить лише Японія, де організація та культура рекреаційного комплексу – кращі у світі. Значні рекреаційні ресурси мають Австралія та Океанія.
Рекреаційний комплекс України. Україна має всі необхідні умови для розвитку рекреаційного комплексу. У країні є лікувально-оздоровчі, спортивні (туристичні), пізнавальні системи комплексу. У нас багато рекреаційних ресурсів: бальнеологічних (мінеральних вод, грязей), кліматичних, ландшафтних, пляжних, пізнавальних.
В Україні є великі запаси лікувальних грязей. Особливе місце займають унікальні ресурси озокериту Бориславського родовища у Львівській області. Торфові грязі є у Львівській та Івано-Франківській областях. Серед мулисто-сульфідних значними є Куяльницьке та Шаболатське (Одеська область), а також Чокракське (Крим) родовища.
У рекреаційних потребах населення провідне місце належить відпочинку на природі. Тому важливим ресурсом є лісова рослинність. Лісолікувальні ресурси в Україні поділені досить нерівномірно. Більше за все лісових масивів у Південно-Західному районі, де формування рекреаційних територій спирається саме на цей фактор. У Закарпатській, Київській, Житомирській, Черкаській областях ліси виконують функції водореґулювання, водоохорони, ґрунто-захисту. Кліматичні ресурси сприяють розвитку рекреаційної діяльності. Береги, моря, річки, водосховища, озера, Українські Карпати та Кримські гори, лісові масиви, – для цих ландшафтів характерне сполучення чистого повітря, наповненого киснем, та високої вологості. Гірські долини, захищені хребтами, характеризуються сприятливим мікрокліматом для розвитку кліматичних курортів (Яремча, Ворохта, Космач та ін.).
Україні притаманний помірно континентальний клімат і тільки на півдні Кримського півострова – середземноморський. Існує класифікація кліматів з погляду рекреаційної діяльності: найкращий – сприятливі кліматичні умови протягом 9,5–10,5 місяця, тепле літо та не холодна зима зі стійким сніговим покривом або жарке тривале літо та коротка зима без стійкого снігового покриву; гарний – сприятливі кліматичні умови протягом 7–9 місяців; задовільний – сприятливі кліматичні умови протягом 3–6,5 місяця, прохолодне дощове літо і м’яка зима з нестійким сніговим покривом або жарке посушливе літо і сувора зима; поганий – сприятливі умови протягом 1–1,5 місяця. Кліматичні ресурси районів країни різноманітні, але загалом клімат сприятливий для розвитку рекреаційної діяльності.
Рекреаційні ресурси пляжів грають важливу роль у роботі курортів на березі морів, річок, озер. У Кримській, Одеській, Донецькій, Миколаївській областях є штучні та природні лікувальні пляжі. Пізнавальні ресурси є характерним фактором, що визначає мотиви відвідування України іноземними туристами. Вони відвідують історико-архітектурні пам’ятки Києва, Чернігова, Львова, Одеси та інших міст. Отже, у нас є всі види ресурсів, що дозволяє всебічно розвивати рекреаційний комплекс.
Територіальна структура рекреаційного комплексу України складається з багатьох ланок. Первинною ланкою цього комплексу є санаторії, пансіонати, будинки і бази відпочинку, туристичні бази. Окремо розміщені санаторії, пансіонати, бази створюють рекреаційні пункти. Населений пункт з кількома рекреаційними пунктами називається курортом. Курортом може називатися також частина великого міста, в якій зконцентровані рекреаційні пункти: санаторії, бази тощо (наприклад, в Одесі – курорти Аркадія, Великий Фонтан, Чорноморка).
Сукупність рекреаційних пунктів і курортів, що використовують означену територію і розміщену на ній інфраструктуру, створюють рекреаційні райони. Група рекреаційних районів створює рекреаційний реґіон (наприклад, Кримський, приморські території Одеської або Миколаївської областей). Рекреаційні райони завдяки транспортним і функціональним зв’язкам створюють рекреаційні зони. Наприклад, Центрально-Українська, Узбережжя Чорного і Азовського морів.
В Україні діє 45 курортів загальнодержавного та міжнародного значення і 13 курортів місцевого значення; є понад 400 санаторіїв, що можуть прийняти на лікування понад 600 тис. відпочиваючих. Існує перелік та межі 265 територій, які резервуються для організації зон лікування, відпочинку й туризму. Найбільшою популярністю у населення користуються райони Південного берега, включно з Гірським Кримом, узбережжя Чорного й Азовського морів та Карпати.
Ресурси Південного берега дуже різноманітні. Клімат приморських рівнинних та передгірних районів степової частини Криму – помірно континентальний, з дуже теплим літом і м’якою зимою. У приморських передгірних районах – клімат середземноморського типу, що характеризується недостатньою вологістю влітку та м’якою зимою (у порівнянні з Північним Кримом). Це один з основних курортних районів: він розташований на приморській смузі вздовж узбережжя Чорного моря від мису Айя (на заході) до Семидвір’я (на сході). До нього відносяться: Батилиман–Ласпі, Форос–Мелас, Оливи, Кастрополь, Блакитна затока, Симеїз, Алупка, Місхор, Лівадія, Масандра, Ялта, Гурзуф, Фрунзенське, Карабах, Алушта, Семидвір’я. Клімат тут винятково сприятливий, – період з температурою, вищою за 10 °С триває 7 місяців. Курорт Алушта – один з найгарніших куточків Південного берега Криму. Він оточений пасмом гір, проте вони недостатньо захищають його. Через перевали північні вітри прориваються до Алуштинської долини. Тому зима та весна тут трохи холодніші, ніж у Ялті, літо – менш жарке. Є природні пляжі. Ялта розташована на березі морської затоки. Частина головного пасма Кримських гір утворює навкруги Ялти амфітеатр, що спускається до моря. Гірські схили над Ялтою вкриті віковим сосновим лісом та виноградником. На території курорту багато парків, скверів, квітників, протікають річки. Завдяки географічному положенню Ялти клімат відноситься до теплого морського. За 3 км на південний захід від Ялти, на східному схилі гори Монабі, розташований курорт Лівадія. Його привабою та одним із лікувальних факторів є Лівадійський парк. Основною архітектурною пам’яткою Місхорського узбережжя є мис із Ластівчиним гніздом. Окрасою курорту Місхор є також парк. Пляжні й кліматичні рекреаційні ресурси лягли в основу курорту Кастрополь. Курорти Південного берега Криму та Гірського Криму спеціалізуються на лікуванні хворих із неспецифічними захворюваннями дихальної та нервової системи.
Курорт Аркадія розташований в одному з мальовничих куточків Одеси. До нього входить уся приморська територія від Відради до Аркадії. Основними лікувальними факторами курорту є клімат, таласо-терапія та мінеральні води.
Мікроклімат курорту Великий Фонтан вирізняється інтенсивною сонячною радіацією, деякою сухістю повітря, яке пом’якшується бризами; він сприятливий для лікування пацієнтів із захворюваннями органів дихання. 
Курорт Чорноморка розташований на рівному плато. Там дається взнаки вплив моря: частіші бризи, чимала кількість ясних днів. Приморський кліматичний курорт Очаків має місцеве значення. Клімат курорту помірно теплий. Поблизу розташований Березанський лиман з лікувальними мулистими грязями. Кліматичний приморський курорт Скадовськ знаходиться на положистому березі мілкої Джарилгацької затоки Чорного моря. Чисте степове повітря, постійні морські бризи створюють чудові кліматичні умови.
На березі Азовського моря є два кліматогрязевих курорти – Бердянськ та Кирилівка. Грязьовий та кліматичний приморський рівнинний курорт степової зони Бердянськ знаходиться на північному березі Азовського моря. Клімат помірно-континентальний. Основні лікувальні засоби курорту – мулисті грязі та ропа озер Червоне, Велике й затоки Азовського моря, а також мінеральні хлоридні й натрієві води. Клімат курорту Кирилівка – помірно-континентальний, наближений до клімату Криму. До основних лікувальних факторів відносяться мулисті сульфідні грязі у руслах річок Великий та Малий Утлюк, Утлюцькому й Молочному лиманах та високомінералізовані хлоридні натрієві мінеральні води.
Природа Карпат завжди вабила людей, проте це не єдина причина створення тут курортного господарства. Напрочуд корисні вуглекислі води верхів’їв Чорного Черемошу та інші мінеральні води. Є родовища торфових лікувальних грязей. Бальнеогрязьовий курорт Черче місцевого значення на базі сульфідних вод, торфових вод і грязей розташований у долині, оточеній пагорбами Карпатського передгір’я. Зі сходу та заходу до нього впритул підступають гори заввишки до 2000 м. З півночі та півдня гори переходять у мальовничі пагорби. Гори й пагорби вкриті густими смерековими та листяними лісами. Гарні краєвиди курорту приваблюють туристів.
Бальнеологічний курорт Поляна розташований у долині р. Пінія. Він оточений лісистими горами. Курорт Синець – один з найстаріших у Карпатах. Клімат тут гірський, з підвищеною вологістю повітря та великою кількістю опадів. Для лікування використовуються мінеральні води. Мальовнича горовина вкрита хвойними лісами. На курорті Сойми для внутрішнього та зовнішнього вжитку використовується вуглекисла мінеральна вода. Курорт Шаян розташований на передгір’ї Великого, Середнього та Малого Шаяну. Схили вкриті буком, смерекою та грабом. Курорт захищений від вітрів вулканічним гірським пасмом. Тут панує клімат гірських улоговин. Для лікування використовуються вуглекислі мінеральні води.
Курорт Кваси розташований у однойменному селі у межигір’ї Чорної Тиси; він оточений з півночі Полонинсько-Чорногорським пасмом гір, з півдня – Мармо-роським кристалічним масивом. Тут розташовані Чорногори (з найвищою вершиною Українських Карпат Говерлою – 2061 м, горою Петрос – 2020 м). Тривкий сніговий покрив утворюється вже у листопаді. На курорті для зовнішнього застосування використовується вуглекисла миш’яковиста мінеральна вода. Курорти Карпат спеціалізуються на лікуванні захворювань органів травлення (особливо ефективне лікування виразки шлунку й дванадцятипалої кишки), печінки та підшлункової залози, цукрового діабету.
Отже, Україна має потужний рекреаційний комплекс, проте розвиток комплексу стримується низкою проблем, як-от підвищення пропускної здатності рекреаційного господарства, нерівномірність використання рекреаційного господарства, тобто сезонність тощо.

<< Лекція 8. Хіміко-лісовий комплекс і будівельній комплекси
Лекція 10. Агропромисловий комплекс  >>

Библиотека Воеводина ... Главная страница    "Розміщення продуктивних сил" / Конспект лекцій (КНЕУ)_ Зміст